Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 397 КК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 397 КК України

The subject of the crime mentioned in the art. 397 of the Criminal Code of Ukraine

Колягіна Т.Є.

аспірантка кафедри кримінально-правових дисциплін

юридичного факультету

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

Анотація

суб'єкт злочин кримінальний відповідальність

Стаття присвячена дослідженню суб'єкта злочину, передбаченого ст. 397 КК України. У статті проаналізовано теоретичні положення стосовно суб'єкта злочину, досліджено наукові точки зору на суб'єкт злочину загалом і на злочин, передбачений ст. 397 КК України, зокрема. Вивчено наукові позиції стосовно суб'єкту злочину щодо втручання в діяльність захисника чи представника особи, які існують на даний час в юридичній науці. Окрім того, автором наголошено на важливості дослідження та з'ясування такого елементу складу злочину, як суб'єкт. Проаналізовано питання щодо можливості встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб як за певні посягання в цілому, так і за злочин, передбачений ст. 397 КК України. Надано характеристику суб'єкту злочину. Проведено аналіз таких ознак суб'єкт злочину, як осудність та вік, з якого настає кримінальна відповідальність.

Надано відповідну оцінку і спеціальному суб'єкту злочину, що передбачений ст. 397 КК України, оскільки частина друга вказаної статті передбачає відповідальність за втручання в діяльність захисника чи представника особи, вчинену службовою особою з використанням свого службового становища. Аналіз поняття «службова особа» показав, що і за наявності чіткого формулювання цього поняття в законі серед науковців відсутня єдина думка щодо тлумачення цього терміна.

Автором зроблено висновки, що суб'єктом злочину, передбаченого ст. 397 КК України, є фізична особа, осудна та така, що досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Окрім того, автором вказано, що існує певна складність у контексті притягнення винних осіб за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 397 КК України, оскільки дана норма містить вказівку щодо виконання об'єктивної сторони саме спеціальним суб'єктом, який співпадає із суб'єктом злочину, встановленого ст. 364 КК України. Ці дві норми співвідносяться як загальна і спеціальна. Отже, кваліфікуючи кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 397 КК України, слід звертати увагу безпосередньо на об'єкт посягання, адже об'єктом посягання є суспільні відносини, що забезпечують реалізацію у встановленому законом порядку права на захист, якій здійснюється у формі правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги.

Ключові слова: захисник, представник особи, службова особа, втручання в професійну діяльність, суб'єкт злочину.

Abstract

The article is devoted to the investigation of the subject of the crime, provided by Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine. The article analyzes the theoretical positions in relation to the subject of the crime, investigates the scientific points of view on the subject of the crime in general and, in particular, regarding the crime envisaged in Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine. The scientific positions concerning the subject of an offence concerning interference with the activities of a lawyer or a representative of a person, who are currently in legal science, are studied. In addition, the author emphasized the importance of research and clarification of such an element of the crime as a subject.

The questions concerning the possibility of establishing criminal liability of legal entities as for certain attacks in general, as for the crime stipulated in art. 397 of the Criminal Code of Ukraine. The description of the subject of the crime is given. An analysis of such features of the subject of a crime as sanity, or age, when criminal liability comes. An appropriate assessment is also provided to the special subject of the crime provided for in Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine, since the second part of the said article, is responsible for interfering with the activities of a lawyer or representative of a person committed by an official using his official position. An analysis of the concept of "official" showed that, in the presence of a clear wording of this concept in the law, there is no single opinion among scholars regarding the interpretation of this term. The author makes conclusions that subject of the crime, stipulated by Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine is an individual, who is sanity and such that has reached the age when the criminal responsibility comes. In addition, the author states that there is a certain complexity in the context of bringing the perpetrators to act in accordance with Part 2 of Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine, since this norm contains an indication as to the fulfillment of an objective party by a special entity, which coincides with the subject of a crime established by art. 364 of the Criminal Code of Ukraine. These two norms are correlated as general and special. Consequently, qualifying a criminal offence under Part 2 of Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine should pay attention directly to the object of the attack, since the object of encroachment is a social relationship that ensures the implementation of the right to protection in the manner prescribed by law, which is carried out in the form of lawful activity of a lawyer or representative of a person for the provision of legal aid.

Key words: defender, representational of a person, official, interference in the activities of a defender, subject of the crime.

Постановка проблеми

В умовах розбудови громадянського суспільства, яка триває на сьогодні в Україні, інститут правозахисництва набув великого розвитку. Однак в умовах зламу суспільної свідомості, в яких перебуває українське суспільство, стає зрозумілим, що механізм реалізації особи на захист є вкрай недосконалим. Особливо вразливими, як не дивно, є самі захисники та представники особи. Отже, з'ясування питання розуміння змісту суб'єкта злочину, передбаченого ст. 397 Кримінального кодексу України (далі - КК України), має важливе значення для теорії кримінального права, законотворчої діяльності та практики застосування зазначеної норми.

Аналіз досліджень та публікацій. Дослідженням проблеми суб'єкта злочину, передбаченого ст. 397 КК України, у свій час займались такі вчені, як: В.Я. Тацій, О.І. Габро, М.І. Хавронюк, В.К. Матвійчук, В.О. Навроцький, Є.В. Фесенко. Проте до цього часу зазначена проблема не знайшла свого належного вирішення.

Мета статті полягає у з'ясуванні змісту суб'єкта злочину, передбаченого ст. 397 КК України.

Основні результати дослідження

Для вирішення питання про наявність у поведінці особи всіх ознак складу втручання в діяльність захисника чи представника особи, як і ознак будь-якого складу злочину, необхідно встановити й ознаки його суб'єкта. Суб'єкт злочину є обов'язковим і самостійним елементом будь-якого складу злочину, бо його відсутність виключає наявність складу злочину, а отже, підставу для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Ознаки, які характеризують суб'єкт, нерозривно пов'язані з усіма іншими об'єктивними та суб'єктивними ознаками складу злочину. Саме своєю суспільною небезпечною дією (об'єктивна сторона цього злочину) суб'єкт завдає шкоди об'єкту посягання, діючи при цьому винно (суб'єктивна сторона) [1, с. 133].

За кримінально-правовою теорією Г.В.Ф. Гегеля, злочинець - це не просто об'єкт каральної влади держави, а суб'єкт права, воля і мислення якого являють собою щось єдине, оскільки воля є нічим іншим, як мисленням, яке перетворює себе в наявне буття, і при цьому наявність волі є загальною умовою інкримінування; осудність як властивість особи, що вчинила злочин, свідчить про те, що суб'єкт, як мисляча істота, знав і хотів діяти певним чином [2, с. 89-165].

У філософії І. Канта суб'єкт злочину (як фізична особа) володіє свободою волі. Злочин вчиняться за бажанням людини (за рішенням її волі) [3, с. 137].

Питання про суб'єкт злочину протягом багатьох років було доволі дискусійним у філософії та теорії кримінального права. Зазначимо, що і на сьогодні в деяких аспектах, які характеризують цей елемент складу злочину, немає єдності поглядів серед науковців.

Відповідно до позиції, яка переважає в теорії кримінального права та панує серед практичних працівників, суб'єктом злочину є фізична особа, осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Останнім часом в юридичній літературі активізувалася дискусія щодо можливості встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб за певні посягання. Прихильники такої позиції наполягають на тому, що існує досвід багатьох зарубіжних країн, де кримінальна відповідальність юридичних осіб установлена і дає ефективні результати, коли адміністративно-правових чи цивільно-правових заходів недостатньо; що Україна взяла на себе певні міжнародно-правові зобов'язання стосовно встановлення такої відповідальності. Противники кримінальної відповідальності юридичних осіб, спираючись на вітчизняну правову традицію, підкреслюють неможливість застосування до юридичних осіб багатьох інститутів кримінального права, зокрема осудності, вини, принципу особистої винної відповідальності, що призведе до деструкції основних засад кримінального права і потребуватиме докорінних змін усієї кримінально-правової системи [4, с. 153].

Утім, на законодавчому рівні визначено, що суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин, у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК України) [5, с. 22]. Вважаємо, такий підхід обґрунтованим та таким, що відповідає принципам особистої, персональної, винної відповідальності за вчинений злочин, які закріплені у ст. 62 Конституції України та ст. 2 КК України.

Узагальнюючи викладене, втручання в діяльність захисника чи представника особи може здійснити лише фізична особа.

Щодо осудності як юридичної ознаки, яка характеризує суб'єкт злочину, чинне кримінальне законодавство виходить із того, що тільки осудна особа здатна правильно оцінювати фактичні обставини вчинюваного діяння, усвідомлювати його суспільно небезпечний характер та керувати своїми діями (бездіяльністю). Тільки осудна особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню [6, с. 112].

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Із цього випливає, що питання про осудність особи виникає лише в разі вчинення нею злочину та визначення інтелектуального та вольового моментів її вини. Таким чином, осудністю слід вважати нормальний психічний стан особи, що характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним [5, с. 24].

Важливим аспектом дослідження суб'єкту злочину взагалі та суб'єкта злочину, передбаченого ст. 397 КК України, є вік особи. Необхідність установлення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тісно пов'язана зі здатністю особи розуміти фактичну сторону свого діяння та його соціальну значущість. Досягнення встановленого законом віку є однією з обов'язкових умов притягнення особи до кримінальної відповідальності. Встановлюючи вікову межу кримінальної відповідальності, закон виходить із презумпції, що з досягненням певного віку особа здатна повністю усвідомлювати значення своїх діянь (їх суспільну небезпечність) та керувати ними [1, с. 135]. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК України).

Крім загального віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, у ч. 2 ст. 22 КК України передбачено так званий занижений вік - чотирнадцять років. Проте кримінальна відповідальність у цьому віці може наставати лише за такі злочинні діяння, вичерпний перелік яких закріплено в ч. 2 ст. 22 КК України.

Поняття «фізична», «осудна» та «вік кримінальної відповідальності» є загальними обов'язковими ознаками суб'єкту злочину. Отже, аналіз обов'язкових ознак суб'єкта злочину є достатнім для з'ясування суб'єкта злочину, передбаченого ч. 1 ст. 397 КК України.

Частина друга ст. 397 КК України передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища. Отже, вчинення втручання в діяльність захисника чи представника особи особою з використанням свого службового становища передбачає наявність спеціального суб'єкта - службової особи.

Визначення спеціального суб'єкта є важливим аспектом для кваліфікації злочину, передбаченого ст. 397 КК України.

У частинах 3, 4 ст. 18 КК України законодавець помістив визначення службових осіб, яке стосується всіх статей КК, крім ст. ст. 364, 365, 368, 368-2, 369 (для цих статей визначення службових осіб публічної сфери подано у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364). Ці два визначення дослівно збігаються, за винятком того, що у ч. 3 ст. 18 йдеться про будь-які підприємства, установи чи організації, а у п. 1 примітки до ст. 364 - про державні чи комунальні підприємства, 144 установи, організації. Це означає, що суб'єктом злочинів, передбачених ст. ст. 364, 365, 368, 368-2, 369, не можуть бути службові особи, які працюють в юридичних особах приватного права [7, с. 143-144].

Так, ст. 18 КК України визначено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління зі спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів [8].

Аналіз поняття «службова особа» показує, що і за наявності чіткого формулювання цього поняття в законі, серед науковців відсутня єдина думка щодо тлумачення цього терміна, зокрема, і в розрізі спеціального суб'єкта злочину, передбаченого ч. 2 ст. 397 КК України.

Так, на думку О.О. Дудорова, злочин, передбачений ч. 2 ст. 397 КК України, вчиняє особа з використанням своїх прав і повноважень, наданих їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю [9, с. 705]. Водночас Ю.В. Александров стверджує, що цей злочин вчиняє службова особа, що діє з використанням свого службового становища (керівник або інша службова особа установи, закладу, організації, працівник правоохоронних органів, представник органу дізнання чи досудового слідства, прокурор, суддя) [10, с. 843]. В.В. Сміх схиляється до того, що втручання в діяльність захисника чи представника особи вчиняється спеціальним суб'єктом злочину. Таким суб'єктом у частині другій ст. 397 КК названо службову особу [11, с. 130]. Але використання службовою особою свого службового становища для скоєння злочинного діяння також охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем).

Збіг спеціальних суб'єктів злочину, передбаченого ч. 2 ст. 397 КК України, і злочину, передбаченого ст. 364 КК України, поруч із дуже широким обсягом злочинних діянь, які охоплюються поняттям «зловживання службовим становищем», викликають певні проблеми під час кваліфікації вчинених діянь за ч. 2 ст. 397 КК України і призводять до необгрунтованого зменшення кількості розпочатих кримінальних проваджень за ознаками злочину [12, с. 25].

Узагальнюючи проведений аналіз спеціального суб'єкту злочину, встановленого ч. 2 ст. 397 КК України, ми погоджуємося з позицією М.І. Мельника, що використання службовою особою службового становища (повноважень) передбачає використання тих повноважень, якими службова особа наділена у зв'язку із зайняттям нею певної посади чи здійсненні певної службової діяльності (тут йдеться про соціально-правовий статус службової особи, під яким слід розуміти сукупність прав і обов'язків, що утворюють службову компетенцію винного, а також його соціальне значення, під яким розуміється службовий авторитет службової особи, престиж органу, організації чи установи, в якій вона здійснює свою службову діяльність, наявність службових зв'язків і можливостей, що виникають завдяки займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб тощо) [13, с. 1046].

Висновок

Аналіз суб'єкту злочину, встановленого ст. 397 КК України, показав, що існує певна складність у контексті притягнення винних осіб за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 397 КК України, оскільки дана норма містить вказівку щодо виконання об'єктивної сторони саме спеціальним суб'єктом, який співпадає із суб'єктом злочину, встановленого ст. 364 КК України. Ці дві норми співвідносяться як загальна і спеціальна. Однак, кваліфікуючи кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 397 КК України, слід звертати увагу безпосередньо на об'єкт посягання, адже об'єктом посягання є суспільні відносини, що забезпечують реалізацію у встановленому законом порядку права на захист, якій здійснюється у формі правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги.

Список використаних джерел

1. Чуб І.М. Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби, приватного виконавця. Харків, 2017. 231 с.

2. Гегель ГВ.Ф. Философия права. Москва, 1990. 524 с.

3. Кант И. Сочинение: в шести томах. Москва, 1965. 478 с.

4. Тацій В.Я., Борисов В.І., Тютюгін В.І. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник. Харків, 2015. 526 с.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 6-те вид., переробл. і доповн. Київ, 2009. 1236 с.

6. Вереша РВ. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник. Київ, 2012. 320 с.

7. Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: навчальний посібник. Київ, 2014. 944 а.

8. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

9. Дудоров О.О., Письменський О.Є. Кримінальне право. Особлива частина: підручник. Київ, 2013. 784 с.

10. Александров Ю.В. Злочини проти правосуддя. Київ, 2002. 968 с.

11. Сміх В.В. Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу: монографія. Київ, 2012. 200 с.

12. Бущенко А.П. Проти катувань: українське законодавство та практика у світі стандартів КПК. Харків, 2007. 254 с.

13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Київ, 2012. 1275 с.

Размещено на Allbest.ru