Декларація незалежної Каталонії (філософсько-правовий аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра теорії та історії держави і права, конституційного та міжнародного права

Львівського державного університету внутрішніх справ

Декларація незалежної Каталонії (філософсько-правовий аналіз)

Declaration of independence of Catalonia (philosophical and legal analysis)

Павлусів Н.М.,

кандидат філософських наук, доцент

Коцан-Олинець Ю.Я.,

кандидат юридичних наук, доцент

У цій статті проаналізовано основний текст Декларації представників Каталонії (проголошеної 10 жовтня 2017 року). Це перша спроба в українській філософсько-правовій думці дослідити правову пам'ятку, пов'язану з резонансними подіями (приклад сучасного сепаратизму) в новітній Європейській історії. Філософсько-правовий аналіз Декларації представників Каталонії засвідчує наявність скритих смислів та політико-правових настроювань нових утворень.

В результаті наукових пошуків автори підходять до однієї з найвиразніших проблем теорії та практики сучасного етнічно забарвленого сепаратизму, яка (проблема) відображає два аспекти однакової практичної значущості, але різного за практичним вирішенням характеру.

Перший аспект умовно можна назвати «теоретичним»: основним питанням постає кваліфікація (тобто оцінка) певної спільноти (групи, колективу) людей як етнічної. Більша увага звертається на наявність традицій політичного самоврядування з парламентом (Женарелітетом) та конституціями Каталонії.

Другий «практичний» аспект полягає у політичній доцільності створення власної держави, навіть за умови беззаперечного прийняття тези про правосуб'єктність населення Каталонії як нації. Як відомо, не всі нації прагнули створити чи досягнули створення власних національних державностей. В аналізованих авторами даної статті документах відстежується історія взаємовідносин Каталонської автономії з Іспанією.

Одним із цікавих для науковців та практиків моментів у статті є специфіка багатослівності з усіма можливими риторичними наголосами викладу недемократичної (з точки зору авторів) політики центральної іспанської влади щодо протидії розширенню меж автономії та референдуму на її підтримку. Важливим є те, що (для об'єктивності треба зазначити) проголошення багатьох нових держав за подібних обставин зазвичай відбувається як реакція на політику центральної влади з обмеженням на недопущення розширення існуючої автономії.

В своїх спостереженнях та висновках автори статті приходять до висновків про те, що подібні республікансько-монархічні утворення трапляються у симетрично протилежному вигляді (згідно з Конституцією Французької республіки президент Франції за посадою є сувереном). Проведений філософсько-правовий аналіз Декларації незалежності Каталонії засвідчує наявність скритих смислів та є політико-правовим конструюванням нових суверенних утворень. Філософсько-правова наука продемонструвала свій автентичний потенціал в аналізі теорії та практики сучасного сепаратизму, вивчення яких вбачає подальші напрями розвитку української юридичної науки.

Ключові слова: правова система Іспанії, демократія, сепаратизм, Декларація незалежності, справедливість, права людини, референдум, автономія, влада, республіка, монархія.

This article analyzes the main text of the Declaration of the Representatives of Catalonia (proclaimed October 10, 2017). This is the first attempt in Ukrainian philosophical and legal thought to investigate a legal monument related to resonant events (an example of modern separatism) in modern European history. Philosophical and legal analysis of the Declaration of the representatives of Catalonia testifies to the presence of obscure meanings and political and legal adjustments of new entities.

As a result of scientific researches, the authors approach one of the most significant problems of the theory and practice of modern ethnically painted separatism, which (the problem) reflects two aspects of the same practical significance, but different for a practical solution of nature.

The first aspect can be conventionally called "theoretical": the main issue is the qualification (that is, the assessment) of a particular community (group, collective) of people as ethnic. More attention is drawn to the existence of the traditions of political self-government with the parliament (Zenarelevitom) and the constitutions of Catalonia.

The second "practical" aspect is the political feasibility of creating its own state, even if it accepts unambiguously the thesis of the legal personality of the population of Catalonia as a nation. As you know, not all nations have sought to create or have achieved the creation of their own national states. In the article analyzed by the authors of this article, the history of the relationship between Catalan autonomy and Spain is monitored.

One of the interesting issues of scholars and practitioners in the article is the specificity of verbose language with all the possible rhetorical accents of the presentation of the undemocratic (from the viewpoint of the authors) policies of the central Spanish authorities in countering the expansion of the boundaries of autonomy and referendum in its support. It is important that (for objectivity it should be noted) the proclamation of many new states in such circumstances usually occurs as a reaction to the policy of central government with a restriction on preventing the expansion of existing autonomy.

In their observations and conclusions, the authors of the article come to the conclusion that such republican-monarchical formations occur in a symmetrically opposite form (according to the Constitution of the French Republic, the president of France by position is a sovereign). Conducted philosophical and legal analysis of the Declaration of Independence of Catalonia testifies to the presence of obscure meanings and is the political and legal construction of new sovereign entities. Philosophical and legal science has demonstrated its authentic potential in analyzing the theory and practice of contemporary separatism, the study of which sees further directions of the development of Ukrainian legal science.

Key words: Spanish legal system, democracy, separatism, Declaration of Independence, justice, human rights, referendum, autonomy, power, republic, monarchy.

Постановка проблеми

Пропонована стаття є першою в українській філософсько-правовій науці спробою філософсько-правового дослідження правової пам'ятки, пов'язаної з резонансними подіями в новітній Європейській історії.

декларація незалежність каталонія

Результати дослідження

Обґрунтовуючи вибір теми, необхідно зробити певні зауваження.

Як слушно зазначав Р.Б. Тополевський, Декларація незалежності Каталонії є мертвим правовим документом, оскільки ніколи не діяла. З одного боку, це правильно, а з іншого - історико-правова та філософсько-правова наука вивчає як правові пам'ятки багато різних документів, норми яких ніколи не діяли. Наприклад, в українській історії це «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р., Конституція Пилипа Орлика, проголошення Української держави від 30 червня 1941 року і багато інших.

Оскільки Декларація незалежності Каталонії є документом недавнього минулого, вона удостоїлася великої кількості визнаних всіма і чинних актів різних органів Іспанської держави, в яких містяться реакція та правові оцінки розглядуваного документа. Очевидно, що немає сенсу аналізувати легітимні акти держави, якими констатується недійсність того чи іншого документа, не розглядаючи сам цей документ.

Іншими словами, будучи за загальним визнанням недійсною, Декларація незалежності Каталонії отримала правове інобуття у правовій системі Іспанії в негативній формі, а саме в Актах парламенту, уряду, судів, спрямованих на недопущення породження декларацією будь-яких правових наслідків. Якби не з'явилась Декларація, правова система Іспанії «не збагатилася б» цілим набором чинних до сьогодні актів.

Серед всіх сучасних держав Україна зіткнулася з проявом регіонального сепаратизму чи не в найбільш гострій формі, а це покладає на українську юридичну науку обов'язок вивчати теорію та практику світового та європейського сепаратизму для розробки наукових рекомендацій протидії сепаратистським проявам.

Отже, ніхто не стане заперечувати, що досвід Іспанської влади у протидії спробам проголошення незалежної Каталонії може бути корисним і для України.

У цій статті, яка є спробою філософсько-правового, а не політико-правового аналізу незалежності декларації Каталонії, нас цікавитиме передусім логіка та ідеї, якими керувалися автори тексту цього документа.

Точна назва аналізованого документа «Декларація представників Каталонії», однак для зручності будемо називати документ «Декларація незалежності Каталонії» або «Декларація».

Автори Декларації розпочали з вихідної тези про пріоритетність двох фундаментальних правових принципів: справедливості та невіддільних прав людини.

«Основою конституції Каталонської Республіки є справедливість і невід'ємні індивідуальні та колективні права людини, які надають сенс історичній леґітимності й правовій та інституційній традиції Каталонії» [1]. Отже, ми можемо побачити властиву багатьом документам такого характеру вихідну природно-правову аргументацію проголошуваних нових політико-правових утворень, починаючи з тієї ж Декларації незалежності США.

Можна спостерігати логічний місток між посиланням на колективні права та їх здійснення певним етнічним колективом, про що йдеться в абзаці основного тексту Декларації. «Каталонська нація, її мова та її культура мають тисячолітню історію. Протягом багатьох століть Каталонія була наділена й користувалася своїми повністю самоврядними інститутами, з Женералітатом як вищим виразником історичних прав Каталонії. У часи свободи парламентаризм ставав тим стовпом, на якому трималися ці інститути, реалізуючись через Каталонський парламент і крис- талізуючись у конституціях Каталонії» [1].

А ось тепер наш аналіз підходить до однієї з най- гостріших проблем теорії та практики сучасного етнічно забарвленого сепаратизму, яка (проблема) має два аспекти однакової практичної значущості, але різних за характером практичного вирішення.

Перший аспект умовно можна назвати «теоретичним»: основним питанням постає кваліфікація (тобто оцінка) певної спільноти (групи, колективу) людей як етнічної. У самому контексті Декларації (як ми бачимо) тези про існування каталонської нації з її мовою та культурою, що мають тисячолітню традицію, вважається апріорною і не піддається особливій аргументації. Більша увага звертається на наявність традицій політичного самоврядування з парламентом (Женарелітетом) та конституціями Каталонії. Уже в абзаці третьому основного тексту Декларації йдеться про відновлення повного суверенітету Каталонії, утраченого та довгоочікуваного. «Нині Каталонія відновлює свій повний суверенітет, утрачений і довгожданий, після десятиліть чесних і відданих спроб знайти інституційне співіснування з народами Піренейського півострова» [2]. Подібна аргументація не є оригінальною, оскільки на її основі утворилися і були визнані багато сучасних держав. Однак, у ХХІ ст. внаслідок неймовірного ускладнення всіх видів інфраструктури (економічної, технічної, політичної, інформаційної), насамперед у розвинених державах виникла реальна можливість для груп, реально підготовлених та забезпечених необхідною підтримкою політиків, проголошувати ті чи інші потреби територіально відособлених груп людей, націй та виступати від їх імені.

Інтелектуальний та медійний рівень такої тактики цілком вписується у сучасне поняття «гібридної» війни. Щодо Каталонії, то питання дійсно є неоднозначним, оскільки загальний та культурний рівень цієї найрозвиненішої провінції Іспанії з великими масами, у тому числі гуманітарної інтелігенції, дає практичну можливість на як завгодно високому сучасному рівні обстоювати певну етнічну ідентичність каталонської нації. У цьому аспекті постмодерне суспільство дає набагато більше можливостей, ніж у період національної революції середини ХІХ ст., які спиралися на національну школу та літературу і концептуалізу- вали себе у парадигмі, близькій до лінгвістичного націоналізму.

Аналізуючи кількісні параметри тексту, де йдеться про етнополітичну правосуб'єктність каталонської нації, можна звернути увагу, що основний наголос робиться на традицію самоврядування, конституційно оформлену в межах Іспанії.

Другий «практичний» аспект полягає у політичній доцільності створення власної держави навіть за умови беззаперечного прийняття тези про правосуб'єктність населення Каталонії як нації. Адже, як відомо, не всі нації прагнули створити чи створили власні національні держави. У тексті Декларації відстежується історія взаємовідносин Каталонської автономії з Іспанією (абзаци 4, 5, 6, 7 основного тексту Декларації). Так, у абзаці 6 йдеться про наступне: «Статут автономії, затверджений [Каталонським] парламентом й [іспанським] Конгресом і схвалений на референдумі каталонськими городянами, повинен був визначити нові й міцні рамки для двосторонніх відносин між Каталонією та Іспанією. Але ця політична угода була розірвана рішенням Конституційного Суду, викликавши нові скарги городян. Передаючи вимоги більшості мешканців Каталонії, парламент, уряд та городянське суспільство неодноразово закликали домовитися про проведення референдуму про самовизначення» [2].

А далі - найцікавіше: багатослівно та з усіма можливими риторичними наголосами викладено недемократичну (з точки зору авторів) політику центральної іспанської влади щодо протидії розширенню меж автономії та референдуму на її підтримку.

Знову ж таки для об'єктивності треба зазначити, що проголошення багатьох нових держав за подібних обставин зазвичай відбувається як реакція на політику центральної влади з обмеженням на недопущення розширення існуючої автономії.

Однак, як видається, з точки зору дискурсивних смислів постмодерну подібні кроки мали б обґрунтуватися цілим набором аргументів праксеологічного та прогностичного характеру, тобто давали б більш окреслену відповідь на питання: як, в яких формах і наскільки позитивно вплине проголошення незалежності Каталонської республіки на життя та історичну долю її громадян, членство в Європейському Союзі, НАТО, МВФ та інших міжнародних організаціях; якою буде реакція світових фінансових та промислових монополій.

Вважаємо за необхідне зробити суттєві зауваження щодо того, що Іспанія є конституційною парламентарною монархією, а проголошена нова держава концептуалізується як республіка. Чомусь прийнято вважати, що монархізм сучасних розвинених держав (Іспанія, Швеція, Бельгія, Великобританія тощо) є певною красивою культурною формою, даниною традиції з розряду туристичних цікавинок. Однак насправді це не так. Ідея монархії сама по собі є дієвим політико-правовим принципом, який накладає відчутні обмеження на політичне життя суспільства, не завжди видимі сторонньому спостерігачеві.

Згадаймо, що сепаратистські національно-визвольні рухи у монархіях для виправдання своєї легітимності могли обмежуватись проголошенням принципу республіканізму (наприклад - ірландська республіканська армія).

Адже сьогодні Каталонія є республіканською автономією в складі монархічної держави. Треба звернути увагу, що іспанська монархія в сучасній формі була задумана генералом Франко як перехідна форма для стабілізації країни після десятиліть громадянської війни та диктатури. Очевидно, що ця політико-правова форма перестала виконувати своє призначення, що питання про долю монархії у сучасних розвинених країнах залишається відкритим.

Якби в Каталонії був власний правитель з титулом Великого князя (герцога тощо), то політико-правова структура Іспанії виглядала б набагато логічніше (наприклад, принц Уельський є правителем Уельсу як автономії у складі Англії).

Для Іспанії, яка більшу частину ХХ ст. була республікою, це ще більше підкреслило анархізм Іспанської монархії.

Порівняно з класичним прикладом є також Декларація незалежності США 4 липня 1776 року, яка стала зразком під час розробки багатьох політико-правових документів такого роду.

Як вбачаємо, у структурі Декларації незалежності США також присутні класичні принципи природного права та історичні обставини, котрі зумовили необхідність її проголошення та, власне, проголошення створення нової держави. «Вся історія правління теперішнього короля Великої Британії - це історія постійних зловживань і правопорушень влади, прямою метою яких було створення абсолютної тиранії над нашими Штатами. На доказ цього, наводимо факти, щоб про них знав безсторонній світ» [1].

Цікаво зауважити, що подібні республікансько-монархічні утворення трапляються у симетрично протилежному вигляді (згідно з Конституцією Французької республіки президент Франції за посадою є сувереном).

Висновки

Отже, філософсько-правовий аналіз Декларації незалежності Каталонії засвідчує наявність скритих смислів та є політико-правовим конструюванням нових суверенних утворень.

Філософсько-правова наука продемонструвала свій автентичний потенціал в аналізі теорії та практики сучасного сепаратизму, у вивченні яких вбачаються подальші напрями розвитку української юридичної науки.

Список використаних джерел

1. Декларація представників Сполучених Штатів Америки, які зібралися на Загальному конгресі, ухвалена Конгресом 4 липня 1776 року. URL: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1776%20(07)%2004.USA.php.

2. Декларація незалежності Каталонії. URL: https://maksymus.wordpress.com/2017/10/27/500490/

3. Відділення Каталонії від Іспанії: підписано декларацію про незалежність. URL: https://novyny.online.ua/791789/ viddilennya-kataloniyi-vid-ispaniyi-pidpisano-deklaratsiyu-pгo-nezalezhnist/.

4. Іспанський суд оголосив рішення щодо референдуму в Каталонії. URL: https://tyzhden.ua/News/202030

Размещено на Allbest.ru