Процес імплементації трасту в законодавство України: реалії та правова необхідність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес імплементації трасту в законодавство України: реалії та правова необхідність

Плиска Ю.В., студентка магістратури зі спеціальності «Цивільне право» Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена дослідженню розвитку розуміння інституту трасту і процесу його імплементації в право України. У статті надано характеристику довірчої власності за правом України та охарактеризовано договори управління майном, якими встановлюється управління або засвідчується виникнення права довірчої власності. Також у статті окреслено перспективу розвитку вітчизняного законодавства у сфері довірчої власності.

Ключові слова: траст, трастоподібні конструкції, договір управління майном, довірча власність, установник управління, управитель, дуалізм права власності.

Статья посвящена исследованию понимания института траста и процесса его имплементации в право Украины. В статье приведена характеристика доверительной собственности за правом Украины и охарактеризованы договора управления имуществом, которыми установляется управление или удостоверяется возникновение права доверительной собственности. Также в статье очерчена перспектива развития отечественного законодательства в сфере доверительной собственности.

Ключевые слова: траст, трастоподобные конструкции, договор управления имуществом, доверительная собственность, учредитель управления, управляющий, дуализм права собственности.

The process of implementation trust in ukrainian legislation: reality and reasonable necessity

The article deals with development of interpretation of law institute of trust and process of its implementation in the Ukrainian law. In this article files with specification of confidential property under the law of Ukraine and defined confidential property agreements, which establish regency or certified accrual of the right of confidential property. Also in this article outlined the perspective of forward development Ukrainian legislation in the sphere of confidential property.

Key words: trust, trust constructions, confidential property agreement, confidential property, trustor, trustee, dualism of property law.

траст довірчий власність майно

Постановка проблеми

Сьогодні в законодавчій базі є деяка неврегульованість довірчих відносин. Український законодавець ввів поняття довірчої власності не розтлумачивши самого поняття. Окрім того, нормами вітчизняного права не врегульовані трастові правовідносини, останні лише несповна регулюються трастоподібними конструкціями, що не дає змогу вивести однозначну позицію щодо вирішення багато юрисдикційних трастових спорів та ряду дотичних практичних проблем правового характеру.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Розвиток правовідносин довірчої власності знаходить своє відображення у працях І.Б. Новицького, Р.А. Майданика, ЕЕ Харченка, Г.В. Буяджи, І.В. Венедіктової, О.У Холмса, Ф.У Мейтленда, А. ван У Томаса, М.М. Гаудіозі, Г.Дж. Бермана, А.О. Жаданова, К.Г. Некіта тощо.

Мета статті: визначити місце відносин довірчої власності в праві України та міжнародному праві. Виявити перспективи імплементації трасту у вітчизняне законодавство. Окреслити необхідність зміни законодавчого врегулювання трастоподібних конструкцій в Україні.

Виклад основного матеріалу

Вважається, що першими дослідниками історії становлення інституту трасту були відомі англійські історики права Ф.У Мейтленд та О.У. Холмс [1, с. 33]. Цей факт не є дивним, адже юридична конструкція класичного трасту, власне й починала розвиватися в країнах загального права, та свої витоки бере саме в країнах англо-американської правової сім'ї.

Аналіз інститутів довірчої власності і трасту дозволяє сформулювати гіпотезу, що протягом XVI-- XVII століть в Англії практично сформувався та набув майже сучасного вигляду інститут трасту. На зміну інституту “use” (довірчої власності) прийшов інститут трасту та остаточно укорінився в загальному праві, а відтак староанглійська теорія походження трасту, та й його прообразу в загальному праві - інституту довірчої власності - виявляється найбільш вдалою та історично обґрунтованою.

Сьогодні ж широко поширені праці Г.П. Вербіта, в яких проводиться детальний аналіз правового явища трасту та інших правових інститутів, що характеризуються високим рівнем довіри між учасниками таких правовідносин. Зокрема, у своїй праці «Походження трасту», науковець зазначає, що «за схожих обставин можуть виникнути схожі інститути, навіть якщо не існувало жодних контактів або навіть відомостей про відповідні суспільства, у яких виникали такі інститути» [2, с. 14]. Ці слова, безумовно, можна застосувати до правовідносин довірчої власності. Інакше кажучи, попри те, що виділяють багато теорій походження трасту та виникнення фідуції, вони могли паралельно виникати в багатьох місцевостях, адже їхня поява обумовлена об'єктивно існуючими обставинами та схожими ситуаціями соціального буття людини.

Важливо розуміти, що інститут трасту розвивається досить швидкими темпами. Постійно динамічне середовище правовідносин, що пов'язані з трастом та трастоподібними конструкціями змушує постійно вдосконалювати й теоретичну базу правового інституту трасту. Однак, існує так званий «скелет» певної юридичної конструкції, правил побудови якого необхідно дотримуватися, аби не втратити власне зміст, як у досліджуваному мною випадку - юридичної конструкції трасту.

У своїх напрацюваннях класик англійського права Ф.У Мейтленд, намагаючись визначити поняття трасту та охарактеризувати той самий «скелет юридичної конструкції», зазначає таке, відповідно, вирізняючи правовий інститут трасту з-поміж інших схожих:

1) довірчий власник зобов'язаний використовувати свої права в певний спосіб - на користь іншої особи або для досягнення певної цілі. При цьому особа не стає довірчим власником у тому випадку, коли на неї покладається обов'язок не використовувати чиєсь право в певний спосіб;

2) боржник не є трасті для його кредиторів. Навіть якщо передача або уступка прав на майно була анульовано через шахрайство проти кредиторів, боржник не виступатиме довірчим власником майна, оскільки жоден із кредиторів не може вказати на певну річ або певну сукупність речей і вимагати використання його в певний спосіб. Кредитори мають право лише на персональні позови;

3) траст має відрізнятися від передачі на відповідальне зберігання, хоча дуже часто ці правові інститути мають спільні риси;

4) виконавець або адміністратор заповіту не є довірчим власником щодо спадкоємців, хоча за певних умов він може легко стати трасті й часто бувають випадки, коли складно відрізнити, коли особа діяла як виконавець заповіту, а коли - вже як довірчий власник;

5) на першому місці в предметі трасту мають бути не майнові права, не речовоправовий інтерес у землі, не право власності на товари, а лише персональне право, вигоди від контракту або борг [4, с. 40-55].

Так, у Принципах Європейського трастового права (Principles of European Trust Law), що сформовані в 1999 році, зазначається таке: у трасті особа, яка називається «трасті», володіє майном, яке відокремлене від її майна, та має обов'язок вести справу з цим майном (траст-фонд) на користь іншої особи (що називається «бенефіціарій») для досягнення певної мети [5, с.4].

У ст. 2 Конвенції про право, що застосовується до трастів та їх визнання (1985) термін «траст» визначено як правовідносини, створені “inter vivos” (за життя) або посмертно особою, установником, коли майно було передано під контроль довірчого власника на користь бенефіціарія або для встановленої мети [6].

Для охоплення всієї повноти основних точок зору щодо поняття трасту необхідно згадати й про розділ, який присвячений саме питанням регулюванню трастів «Принципи, визначення і модельні правила європейського приватного права» (Принципи європейського приватного права, DCFR) [7]. У ст. Х. - 1:201 DCFR траст - це правовідношення, в якому довірчий власник зобов'язаний управляти або розпоряджатися одним або більше активами (трастовим фондом) згідно з умовами, які регулюють це правовідношення (умовами трасту) в інтересах вигодонабувача або для досягнення суспільно корисних цілей.

У право України трастові відносини не введені як окремий правовий інститут, а весь масив тотожних правовідносин регулюється довірчими правовідносинами, які, в свою чергу, представлені українським законодавцем через механізми договору управління майном та довірчої власності.

Одним з перших на території країн СНД, ще у 1995 році, дав наступну характеристику довірчої власності видатний український вчений Р.А. Майданик: «Під правом довірчої власності слід розуміти сукупність майнових відносин довірчого характеру, що виникають з підстав, передбачених законодавством, і реалізуються виключно в інтересах вигодонабувача (-ів) трасту, за яким установник трасту передає довірчому власнику для формування трасту-фонду майно, що належить установнику в силу права власності, з метою інвестиційного управління об'єктом трасту шляхом реалізації повноважень управління-відособлення у порядку та на умовах, визначених у декларації про трасти» [3, с. 55].

Що стосується, власне розвитку трасту в Україні, то наразі ми можемо говорити тільки про інститут управління майном та інститут довірчої власності, які наразі закріплені вітчизняним законодавством.

Згідно зі ст. 1029 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) [8].

Цивільно-правова конструкція управління майном, яка випливає з цього положення, власне, і є першою з двох запропонованих українським законотворцем трастоподібних конструкцій. Важливим тут є те, що майно установником управління передається управителю на певний строк, а відтак управитель здійснює права на чуже майно. Це є принциповим положенням, яке відрізняє інститут управління майном від відносин довірчої власності, що є в Україні, та від англо-американського трасту [9, с. 23].

Договір про управління майном є двостороннім, реальним, оплатним договором про надання послуг, а сторони - рівні, майново самостійні та незалежні один від одного суб'єкти цивільного права. По суті, це зобов'язання, яке, проте, характеризується довірчим характером. За таких обставин довіра набуває юридичного закріплення та, таким чином, прирівнюючи конструкцію управління майном до трастоподібної конструкції, яка все ж ніяким чином не може претендувати на ототожнення з юридичною конструкцією трасту.

Щодо характеристики іншої трастоподібної конструкції, яка існує в законодавстві України та, вважається більш наближеною до поняття класичного трасту, аніж попередня, то це - довірча власність. відповідно до ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном [8].

Згідно з ч. 2 ст. 1029 та ч. 5 ст. 1033 Цивільного кодексу України договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно [8].

Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується та розпоряджається відповідно до закону й договору управління майном, а отже в нього виникають речові права на майно, що прямо передбачено у п. 2. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [10]. Фактично наявність положення про довірчу власність закріплює модель дії довірчого власника в чужому інтересі, але також характеризується довірчим характером, який також набуває в даному разі юридичного закріплення.

Правова конструкція довірчої власності є більш наближеною до класичного розуміння трасту, ніж конструкція управління майном перш за все тому, що право власності на майно, що передається довірчому власнику передається йому у повному обсязі, а не в обмеженому виді, як це відбувається у разі передання в управління.

Однак, неможливість вивести власну формулу трасту як такого в Україні, є наслідком непослідовності законодавця, зокрема у відсутності визначення поняття «довірчої власності», що дуже ускладнює процес правової кваліфікацію відносин довірчої власності та зумовлює низку суперечностей між національним законодавством України та законодавством зарубіжних країн.

На теоретичному рівні щодо дефініції висловив свою позицію Р.А. Майданик, який під «довірчою власністю» розуміє так зване «цільове» право власності, юридична природа якого «полягає в самообмеженні абсолютного права власності на певний час із можливістю відновлення в повному обсязі після досягнення мети або з інших підстав, визначених законом або правочином» [11, с. 157-158].

Тож з однієї і тієї ж статті Цивільного кодексу України випливає наявність двох правових конструкцій, що паралельно існують у вітчизняному праві - управління майном та довірча власність. Головним чином останні відрізняються одна від одної правовою природою і різним обсягом правомочностей прав управителя або відповідно довірчого власника на передане майно.

Як ми можемо розуміти, то, попри наявність таких трастоподібних конструкцій, мова про впровадження класичного інституту трасту наразі взагалі не йде. Тим часом недосконалість правового регулювання довірчої власності трастоподібними конструкціями в Україні, а часом й відсутність легального роз'яснення важливих правових положень, що стосуються цієї сфери відносин, - процес усунення колізійного регулювання, що зумовлений різним розумінням, по суті, одного й того ж кола суспільних відносин, є складним, а подекуди й зовсім неможливим.

Напрацювання в цій галузі інколи з'являються, проте в основному, посилаючись на можливий дуалізм права власності у разі застосування інституту трасту, що явно суперечить праву України, пропозиції впровадження трасту зазнають поразки. однак, варто зауважити, що так званий дуалізм права власності, про який згадується вище, не обов'язково повинен бути присутнім при застосуванні положень, якими регулюється траст як класичний правовий інститут. Обґрунтування позиції відсутності цього дуалізму пояснюється тим, що установник трасту передає своє майно управителю у власність, тобто втрачає своє право власності. А що стосується бенефіціара, то у нього право власності не виникає, оскільки виникає тільки право вимоги на певне благо.

Висновки

Отже, доводи практиків і теоретиків, котрі зазначають, що впровадження інституту трасту в праві України не є можливим і суперечить публічному порядку, не можна вважати цілком обґрунтованими. Тому детальний правовий аналіз дозволяє робити висновок, що необхідним є лише напрацювання якісного законопроекту, який би дав змогу полегшити регулювання відносин довірчої власності, звести їх до єдиного знаменника та спростити таке регулювання. Впровадження єдиної моделі трасту з врахуванням деякої адаптації до національного законодавства, дозволить не тільки розмежувати відносини з строкового управління майном та власне трастових, а й надасть можливість уникнути наявності декількох трастоподібних конструкцій, які, попри те, не повною мірою забезпечують регулювання відносин, що охоплюються цією правовою сферою.

Список використаних джерел

1. Буяджи Г.В. Траст: історія, сучасність, перспективи : монографія. Київ : Алерта, 2018. С. 33.

2. Verbit G.P. The Origins of the Trust.USA: Xlibris Corporation, 2012. P. 14.

3. Майданик Р.А. Траст: собственность и управление капиталами (природа прав, рецепция и право Украины): монография. Киев: Наук. думка, 1995. С. 55.

4. Maitland F.W. Equity. Also the Forms of Action at Common Law / Edited by A.H. Chaytor and W.J. Whittaker. Cambridge University Press, 1910. P 44-50.

5. Hayton D.J. Mitchell C. Commentary and cases on the Law of Trusts and Equitable Remedies: 12 ed. London : Sweet and Maxwell, Limited, 2005. 1068 p.

6. Convention on the Law Applicable to Trusts and on Their Recognition.

7. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of Reference (DCFR). 2009. 648 p.

8. Цивільний кодекс України : Закон України в редакції від 4 лютого 2019 р. № 435-IV Офіційна інтернет-сторінка Верховної Ради України.

9. Буяджи Г.В. Співвідношення довірчої власності й інституту управління майном в Україні. Visegrad Journal on Human Rights. 2018. № 2. С. 22-27.

10. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 1 липня 2004 р. № 1952-IV. U

11. Майданик Р.А. Розвиток приватного права України. Київ: Алерта, 2016. 226 с.

Размещено на Allbest.ru