Законодавче визначення господарської компетенції як гарантія застосування адміністративно-господарських санкцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Законодавче визначення господарської компетенції як гарантія застосування адміністративно-господарських санкцій

Войнарівський М.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри морського та господарського права Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова

У статті досліджуються основні особливості господарської компетенції як категорії господарського права. Аналізується її місце в системі господарської компетенції, у системі гарантії прав та законних інтересів суб'єктів господарювання під час застосування адміністративно-господарських санкцій. Окреслюється низка проблем, пов'язаних із застосуванням цього виду санкцій.

Ключові слова: господарська компетенція, правові гарантії, адміністративний примус, адміністративно-господарські санкції, господарський правопорядок.

В статье исследуются основные особенности хозяйственной компетенции как категории хозяйственного права. Анализируется ее место в системе хозяйственной компетенции, в системе гарантии прав и законных интересов субъектов хозяйствования при применении административно-хозяйственных санкций. Определен ряд проблем, связанных с применением этого вида санкций.

Ключевые слова: хозяйственная компетенция, правовые гарантии, административное принуждение, административно-хозяйственные санкции, хозяйственный правопорядок.

LEGISLATIVE DEFINITION OF ECONOMIC COMPETENCE AS GUARANTEE OF APPLICATION OF ADMINISTRATIVE SANCTIONS

In the article the main features of economic competence as a category of economic law have been researched. The place of economic competence in the system of economic competence in the system of guaranteeing the rights and legitimate interests of economic entities in the application of administrative has been analyzed. The numbers of problems related to the application of this type of sanctions have been outlined.

Key words: economic competence, legal guarantees, administrative coercion, administrative sanctions, economic order.

Актуальність теми. Суб'єкти господарювання зазнають впливу з боку держави та публічних утворень, одним із проявів якого є здійснення контролю над діяльністю суб'єктів господарювання та застосування до них адміністративно-господарських санкцій. Адміністративно-господарські санкції (АГС) є найсуворішим заходом господарсько-правової відповідальності, який знаходить свій вираз не лише у штрафних санкціях та інших компенсаційних мірах, а й зупиненні та примусовому припиненні господарської діяльності.

Чітке законодавче визначення господарської компетенції в системі гарантії прав та законних інтересів суб'єктів господарювання під час застосування АГС забезпечить стабільність господарських відносин та сприятиме впровадженню суспільного господарського порядку, що у цілому позитивно відобразиться на функціонуванні національної економіки та її інвестиційній привабливості.

Мета статті полягає у тому, щоб, проаналізувавши правову природу господарської компетенції, з'ясувати, яке місце вона посідає у системі гарантій прав та законних інтересів суб'єктів господарювання під час застосування АГС.

Виклад основного матеріалу. Господарська компетенція як категорія господарського права досліджувалася значною кількістю науковців, серед яких: В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, В.К. Андрєєв, О.А. Беляневич, Р.А. Джабраїлов, В.С. Щербина, А.Г Бобкова, І.В. Труш тощо.

Легальне визначення господарської компетенції як сукупності господарських прав та обов'язків (ч. 1 ст. 55 ГК) не розкриває повністю це складне поняття, не містить його ознаки [1].

Уперше поняття господарської компетенції було запропоновано В.В. Лаптєвим, який зазначав, що «суб'єкт господарського права має права та обов'язки, сукупність яких становить його компетенцію» [2, с. 47], «компетенція включає як володіння суб'єктивними правами та обов'язками, так і можливість володіти ними тобто правоздатність» [2, с. 49]. У своїх подальших дослідженнях В.В. Лаптєв зазначав, що в господарському праві компетенція охоплює права й обов'язки господарських органів з управління і здійснення господарської діяльності, тобто всі їхні права і обов'язки, що належать до галузі господарського права [3, с. 44]. Наведене розуміння В.В. Лаптєвим господарської компетенції дає можливість визначити важливі ознаки цього поняття: 1) господарська компетенція притаманна суб'єктам господарського права; 2) господарська компетенція охоплює права та обов'язки щодо управління й здійснення господарської діяльності, однак не позбавлена й недоліків, що полягають, по-перше, у відсутності критеріїв віднесення тих чи інших прав та обов'язків до складу господарської компетенцією, по-друге, у віднесенні правоздатності до складу господарської компетенції, що видається дискусійним.

У зв'язку з наведеним більш точною виглядає думка В.К. Мамутова, який свого часу зазначив, що поняттям компетенції «охоплюється тільки певне коло «первинних» прав та обов'язків господарюючого органу та не охоплюються ті права й обов'язки (вторинні), які набуваються у ході реалізації правоздатності госпоргану» [4, с. 61]. До первинних прав та обов'язків В.К. Мамутов відносив ті права й обов'язки, якими господарюючі органи володіють у силу закону.

Інтерполюючи думку В.К. Мамутова на теперішній час, по-перше, можна сказати, що господарська компетенція притаманна не лише суб'єктам господарської діяльності («господарським органам»), а й іншим учасникам господарських правовідносин (наприклад, у ч. 1 ст. 2 ГК йдеться про органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією). По-друге, права й обов'язки, якими наділяються учасники господарських правовідносин, що становлять їх компетенції, можуть існувати не лише в силу закону, а й, наприклад, у силу статуту або іншого установчого документу, підзаконного акту, певних дозвільних документів (наприклад, ліцензії).

Варто зупинитися також на співвідношенні понять «господарська компетенція» та «господарська правосуб'єктність». Убачається, що не можна співвідносити зазначені поняття одне через інше (наприклад, розглядати господарську компетенцію як складову частину господарської правосуб'єктності або ототожнювати ці поняття), оскільки це близькі, проте різні поняття. Зазначені твердження мають спірний характер. Це можна пояснити, надавши загальнотеоретичні напрацювання понять «компетенція» та «правосуб'єктність».

У працях із теорії права зазначається, що правосуб'єктність - це можливість того чи іншого суб'єкта бути учасником правовідносин, можливість бути суб'єктом права, що включає у себе три елементи: правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. Тоді як компетенція (від лат. competention - належність по праву) у літературі визначається як сукупність повноважень, сукупність прав та обов'язків.

У зв'язку з наведеним дивним виглядає ототожнення у ч. 1 ст. 207 ГК понять «господарська компетенція» та «спеціальна правосуб'єктність», і, як наслідок, порушення яких є підставою для визнання недійсним господарського зобов'язання, що зумовлює дискусійну позицію Вищого господарського суду й практику господарських судів щодо застосування ч. 1 ст. 207 ГК. З урахуванням наведеної позиції господарське зобов'язання може бути визнане недійсним у разі відсутності у господарській компетенції (конкретного права учасника господарських відносин) на вчинення певного правочину, однак не в разі відсутності господарської правосуб'єктності як абстрактної можливості виступати учасником господарських правовідносин. Не можна й вести мову, як зазначено у ч. 1 ст. 207 ГК, про порушення господарської компетенції, а необхідно оперувати поняттям «наявність господарської компетенції» (наявність певних прав та обов'язків) або «відсутність господарської компетенції» (відсутність певних прав та обов'язків).

Таким чином, із метою правильного застосування ч. 1 ст. 207 ГК видається за необхідне викласти ч. 1 ст. 207 ГК так: «Господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин за відсутності хоча б в одного з них господарської компетенції на вступ у зобов'язання, може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині».

Ураховуючи вищевикладене, можна дати визначення господарської компетенції як сукупності прав та обов'язків, якими в силу закону, підзаконного акта, установчого або дозвільного документу володіє учасник господарських правовідносин та які спрямовані на здійснення або управління господарською діяльністю.

Господарська компетенція суб'єктів, що уповноважені застосувати АГС, характеризується такими ознаками.

Першою ознакою господарської компетенції, що випливає з ч. 1 ст. 238, є те, що ця компетенція притаманна саме органам державної влади та місцевого самоврядування.

Водночас такий висновок доречно спростувати, адже за законами право на застосування АГС мають й інші суб'єкти, зокрема так звані «фонди» - державні установи, які законом наділені владними повноваженням.

Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 3 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ФГВФО є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків із ринку, майно якої належить на праві господарського відання. Ст. 33 зазначеного закону має назву «Адміністративно-господарські санкції щодо банків за порушення законодавства про гарантування вкладів фізичних осіб» і, відповідно, закріплює склади господарських правопорушень, види АГС, які застосовуються, та порядок їх застосування. Господарську компетенцію щодо застосування АГС мають і Фонд соціального захисту інвалідів, відповідно до ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», Пенсійний Фонд України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Наведене дає змогу дійти висновку, що АГС можуть застосовуватися не лише органами публічної влади, а й іншими суб'єктами, яким законом надані відповідні повноваження.

Другою ознакою є те, що компетенція щодо застосування АГС передбачена актами законодавства - законами та підзаконними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 ГК, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

З урахуванням наведених положень, а також ч. 2 ст. 19 КУ органи публічної влади мають право застосовувати АГС лише в разі, якщо право на це передбачено виключно у законі, однак не у підзаконному акті.

Нині господарська компетенція суб'єктів, уповноважених застосовувати АГС, міститься у понад 100 законів, серед яких, зокрема, закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про природні монополії», «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про захист прав споживачів», «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), «Про рекламу», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про здійснення державних закупівель», «Про депозитарну систему України», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про обіг векселів в Україні», «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» тощо.

Серед суб'єктів, наділених господарською компетенцію щодо застосування АГС, окремо необхідно виокремлювати суд. У підрозділі 1.1 була здійснення класифікація АГС за порядком їх застосування, тож саме за судового порядку застосування АГС нормами процесуальних кодексів забезпечується належне гарантування прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

Водночас застосування АГС у судовому порядку треба відрізняти від їх стягнення, що є притаманним АГС майнового характеру. Як зазначає В.С. Щербина, «у процедурі застосування адміністративно-господарського штрафу необхідно розмежовувати такі процедурні дії, як накладання штрафу уповноваженим органом ... і стягнення штрафу, що, за загальним правилом, здійснюється в судовому порядку» [5, с. 101]. І хоча це «загальне правило» стягнення адміністративно-господарських штрафів та інших АГС майнового характеру не знаходить свого вираження у законодавстві, більшість із зазначених АГС дійсно стягується саме в судовому порядку (див., наприклад, ЗУ «Про газ (метан) вугільних родовищ» (ст. 17), ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (ст. 17), ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (ст. 11), ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (ст. 41), ЗУ «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» (ст. 22), ЗУ «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз» (ст. 8), ЗУ «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» (ст. 9) тощо).

Необхідність наявності компетенції у суду щодо стягнення АГС майнового характеру, які були накладені (застосовані) іншими уповноваженими суб'єктами, зумовлюється тим, що акти зазначених суб'єктів про застосування АГС не мають сили виконавчого документу, тож не можуть бути примусово виконані у разі добровільного їх невиконання суб'єктами господарювання. Відсутність у актів про застосування АГС сили виконавчого документу сьогодні слід уважати позитивним, адже відсутній загальний порядок позасудового застосування таких санкцій, що містив би гарантії та забезпечував би належний механізм захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

Повертаючись до господарської компетенції судів, що полягає саме у застосуванні АГС (а не у їх стягненні), треба зазначити, по-перше, що АГС застосовуються виключно адміністративними судами в порядку КАСУ; по-друге, завжди є суб'єкт, за ініціативою (позовом) якого порушується провадження щодо застосування АГС; по-третє, компетенція адміністративних судів щодо застосування АГС міститься у законах, що є джерелами господарського права, що свідчить про господарсько-правовий характер такої компетенції.

Адміністративними судами у всіх випадках застосовується найсуворіша АГС, яка у ГК має назву «скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання». Згідно з ч. 1 ст. 247 ГК, у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано АГС у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ГК, скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду.

Своєю чергою, у положеннях ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі - ЗУ про держреєстрацію) така АГС, як скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, не міститься, водночас йдеться про «припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи» (ст. 38) та «припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця» (ст. 49). Відповідно до ст. 38 ЗУ про держреєстрацію, однією з підстав припинення державної реєстрації юридичної особи є (подібно до ч. 1 ст. 247 ГК) провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом.

Таким чином, необхідно вести мову про наявність господарської компетенції в адміністративного суду на застосуванні такої АГС, як припинення суб'єкта господарювання, що, у разі, якщо суб'єктом господарювання є господарська організація - юридична особа, тягне за собою ліквідацію цієї юридичної особи.

Як спеціальні закони, що передбачають компетенцію суду застосування АГС у вигляді припинення господарювання, можна зазначити ЗУ «Про запобігання та протидію легалізацію (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», де зазначено, що юридичні особи, які здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду. Своєю чергою, відповідно до ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про благодійну діяльність та благодійні організації», підставами для постановлення судового рішення щодо припинення благодійної організації за позовом державного реєстратора, спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації або іншої заінтересованої особи, зокрема, є: 1) використання активів (доходів) благодійної організації з порушенням установлених цим Законом вимог до здійснення благодійної діяльності, що триває протягом не менш як 12 місяців; 2) неможливість самостійної реорганізації або ліквідації благодійної організації у випадках, визначених законом або установчими документами цієї організації.

Як інші АГС, що застосовуються судом, можна визначити подовження дії тимчасового зупинення ЗЕД (ст. 37 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»); анулювання ліцензії (наприклад, ліцензії на мовлення за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення»); повне або часткове зупинення діяльності підприємств та інших виробничих об'єктів у разі порушення ними вимог пожежної та техногенної безпеки (ст. 70 Кодексу цивільного захисту України); позбавлення статусу волонтерської організації у зв'язку з порушенням законодавства у сфері волонтерської діяльності (ч. 5 ст. 6 ЗУ «Про волонтерську діяльність»).

Застосування АГС судом забезпечує належний захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, адже таке застосування здійснюється за визначеною процесуальним кодексом процедурою, що забезпечує змагальність сторін (суб'єкта, що звертається з позовом про застосування АГС, з одного боку, та суб'єкта господарювання - з іншого).

Водночас не можна не звернути увагу на необхідність у деяких випадках вдосконалення законодавства, спрямованого на уточнення господарської компетенції суду щодо застосування АГС.

Відповідно до ст. 37 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», «подовження дії тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється виключно за рішенням суду... Під час прийняття рішення щодо подовження дії тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суд зазначає термін, на який подовжено дію цієї санкції».

При цьому, як справедливо зазначає О.А. Ганич, «закон про ЗЕД підстави застосування тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності фактично не визначає, адже правопорушенням у ЗЕД уважається проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Закон не передбачає, що саме є «економічною безпекою» з юридичного погляду, та які дії суб'єктів ЗЕД призводять до негативних наслідків у розвитку національної економіки [6].

Наведені проблеми застосування АГС у вигляді тимчасового зупинення ЗЕД у разі продовження дії такої АГС судом потребують внесення змін до Закону «Про ЗЕД», по-перше, щодо законодавчого закріплення саме строку подовження дії зазначеної АГС судом, який, убачається, не повинен перевищувати трьох місяців (що не виключає можливості повторного подовження дії АГС у разі неусунення суб'єктом господарювання підстав її застосування), по-друге, надання суду компетенції щодо можливості скасувати дію АГС у вигляді тимчасового зупинення ЗЕД судом, якщо дія такої АГС була подовжена судом.

Висновки

господарський компетенція санкція гарантія

Таким чином, належна послідовна законодавча форма та системне відображення АГС в актах господарського законодавства є необхідною господарсько-правовою гарантією реалізації прав та законних інтересів господарювання під час застосування АГС. Чітке законодавче визначення господарської компетенції в системі гарантії прав та законних інтересів суб'єктів господарювання під час застосування АГС забезпечить стабільність господарських відносин та сприятиме впровадженню суспільного господарського порядку, що у цілому позитивно відобразиться на функціонуванні національної економіки та її інвестиційній привабливості.

Список використаних джерел