Сучасний стан наукової розробки проблем адміністративно-правового статусу учасників дорожнього руху

Анотація

У статті розкривається сучасний стан наукової розробки проблематики адміністративно-правового статусу учасників дорожнього руху за роки незалежності. Проведений авторський аналіз таких наукових праць дозволив з'ясувати, що ці наукові доробки стосувались тільки адміністративної відповідальності учасників дорожнього руху як одного з елементів правового статусу і тільки у своїй невід'ємній сукупності відображають цілісне й завершене поняття правового статусу учасників дорожнього руху.

Проте, вже у 1993 році був прийнятий Закон України "Про дорожній рух" [1] та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил дорожнього руху" [2], які закріпили адміністративно-правовий статус учасників дорожнього руху України як самостійної та незалежної держави. У 2001 р. постановою Кабінету Міністрів України затверджені Правила дорожнього руху, які чинні і до сьогодні [3].

Головною особливістю зазначених нормативно-правових актів у закріпленні статусу учасників дорожнього руху є те, що вперше на законодавчому рівні було визначено не тільки обов'язки, але й права водіїв, пасажирів, пішоходів та погоничів тварин.

Закон України "Про дорожній рух" є нормативно-правовим актом незалежної України, що визначив правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов. Також Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання [1].

Що стосується закріплення на законодавчому рівні правового статусу учасників дорожнього руху, особливістю Закону України "Про дорожній рух" було те, що, визначаючи перелік осіб - учасників дорожнього руху, надається перелік прав та обов'язків не тільки окремо для кожної категорії, але й для усіх учасників дорожнього руху в цілому.

Прийняття Кабінетом Міністрів України ще у 1998 році Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів, метою якої було забезпечення безпеки дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, дотримання екологічних вимог експлуатації транспортних засобів та поглиблення інтеграції в транспортну мережу Європейського співтовариства шляхом здійснення комплексу взаємопов'язаних заходів не тільки у напрямах удосконалення конструкції транспортних засобів, поліпшення стану доріг, вулиць і залізничних переїздів, але й інформаційного, науково-технічного і нормативно-правового забезпечення безпеки дорожнього руху, зумовило нову віху досліджень проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху на теренах нашої держави, у тому числі наукових розробок, що певним чином стосуються саме правового статусу учасників дорожнього руху. Серед подібних досліджень можна виділити наукові доробки таких вчених-правознавців, як: Міленін О.Л., Салманова О.Ю., Стоцька М.М., Михайлов Р.І., Коллер Ю.С., Циба Є.В. тощо.

Так, дисертаційне дослідження О.Л. Міленіна "Правосвідомість учасників дорожнього руху" (Харків, 2001 р.) присвячене вивченню соціальних відносин, що виникають у сфері дорожнього руху та правового гарантування його безпеки, закономірності їх відображення у свідомості учасників дорожнього руху. Серед основних завдань роботи автор визначає комплексне дослідження чинного законодавства в галузі дорожнього руху, розробка практичних рекомендацій і пропозицій щодо його вдосконалення; висвітлення особливостей правосвідомості різних категорій учасників дорожнього руху, її відмінних рис, структури і функцій; теоретичний аналіз факторів, що впливають на правосвідомість учасників дорожнього руху; розкриття механізму формування правосвідомості учасників дорожнього руху, визначення шляхів підвищення його рівня [5].

Наукова новизна дисертаційного дослідження О.Л. Міленіна полягала в тому, що ним першим у вітчизняній юридичній науці було проведено комплексне дослідження ставлення різних груп людей до правових засобів регулювання відносин, пов'язаних з дорожнім рухом; використано методи конкретного соціологічного дослідження для вивчення правосвідомості учасників дорожнього руху, розглянуто поширеність і небезпечність деяких видів порушень правил дорожнього руху; запропоновано нові, більш ефективні методи оптимізації процесу формування правослухняної поведінки учасників дорожнього руху і подолання проявів правового нігілізму; подано авторську дефініцію правосвідомості учасників дорожнього руху; обґрунтовано вирішальне значення гарантування безпеки людини як базової та провідної ідеї, що повинна спрямовувати формування правової свідомості громадян у галузі дорожнього руху, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над суто інструментальними засобами регулювання дорожнього руху; визначено бінарність ознак учасників правовідносин на царині дорожнього руху: коло безпосередніх його учасників є значно вужчим, ніж коло суб'єктів правовідносин на цій царині в цілому - не усі власники транспортних засобів, будучи суб'єктами даних правовідносин, є безпосередніми учасниками дорожнього руху.

У дисертаційній роботі "Адміністративно- правові засади забезпечення міліцією безпеки дорожнього руху" (Харків, 2002 р.) О.Ю. Салмановою була приділена увага дослідженню правовідносин, які виникають у сфері адміністративної діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, сутності та видам адміністративно-правових засобів забезпечення безпеки дорожнього руху, адміністративній відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і проблеми її реалізації в діяльності органів внутрішніх справ [6]. адміністративний правовий дорожній

Особливу зацікавленість при дослідженні правового статусу учасників дорожнього руху викликає запропоноване автором визначення адміністративної відповідальності у сфері дорожнього руху як відповідальності водіїв транспортних засобів, інших учасників дорожнього руху, а також посадових осіб, що забезпечують безпечну експлуатацію транспорту, доріг і шляхових споруд, за порушення правил дорожнього руху, експлуатації транспорту і шляхів, виражену у застосуванні до винних осіб встановлених законом адміністративних стягнень уповноваженими на те органами (посадовими особами) на підставах і в порядку, передбачених нормами адміністративного права. Також адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху Салманова О.Ю. пропонує класифікувати за чотирма групами: 1) адміністративні проступки, що посягають на екологічну безпеку; 2) адміністративні проступки, що посягають на власність; 3) адміністративні проступки, що посягають на безпеку дорожнього руху;- 4) адміністративні проступки, що посягають на встановлений порядок управління [6].

Дисертаційне дослідження М.М. Стоцької "Провадження в справах про адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" (Харків, 2007 р.) присвячене дослідженню у сфері адміністративної відповідальності як складового елементу правового статусу учасників дорожнього руху [7]. Зокрема, в роботі приділена увага визначенню поняття та особливостей провадження в справах про адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; встановленню нормативних засад провадження в справах про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та систематизувати їх; визначенню правового статусу учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; характеристиці системи та видів заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; охарактеризуванню загальнообов'язкових правил забезпечення безпеки дорожнього руху; визначенню особливостей та порядку здійснення провадження в справах про адміністративні проступки, а також формулюванню основних напрямків удосконалення провадження у справах про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху [7].

Дисертаційне дослідження Р.І. Михайлова "Забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху в сучасних умовах" (Донецьк, 2011 р.) присвячене дослідженню історико-правового аналізу становлення законодавства про відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; зарубіжного досвіду застосування адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху; адміністративної відповідальності та особливостям провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху; визначення шляхів удосконалення та реформування законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також дослідженню профілактики проступків як складової забезпечення безпеки дорожнього руху [8].

Дисертаційне дослідження Ю.С. Коллера "Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху" (Київ, 2012 р.) присвячене концептуально-понятійному визначенню безпеки дорожнього руху та його складових елементів; здійсненню періодизації розвитку адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху; аналізу зарубіжного досвіду застосування заходів адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху; з'ясуванню підстав адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху; здійсненню характеристики об'єктивних та суб'єктивних ознак адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху; проведенню комплексного аналізу порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху та адміністративних стягнень, що застосовуються до винної у скоєнні правопорушення особи; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, яким регламентовано адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху і провадження в цих справах [9].

За результатами проведеного дослідження Ю.С. Коллером було доведено, що: 1) безпеку дорожнього руху слід розуміти як систему суспільних відносин, що складається у сфері дорожнього руху для захисту інтересів його учасників у переміщенні та відображає стан їх захищеності від дорожньо-транспортних пригод. Безпека дорожнього руху забезпечується цілісністю її соціальної, нормативно-правової, інституційної, технічної, економічної, деліктної та наукової складових; 2) адміністративна відповідальність у сфері безпеки дорожнього руху розуміється як застосування до осіб, котрі вчинили адміністративні проступки (порушення норм законодавства про дорожній рух), адміністративних стягнень, що спричиняють негативні наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і в порядку, встановлених нормами адміністративного законодавства. Доведено доцільність виокремлення в системі адміністративної відповідальності підінституту адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху; 3) соціальну обумовленість встановлення адміністративної відповідальності за порушення законодавства про дорожній рух визначає низка факторів, які запропоновано поділити на підстави (соціальні, науково-технічні, економічні, профілактичні, адміністративно-правові, політичні, нормативно-правові) та умови (адміністративно-процесуальні, організаційно-правові, культурні та професійні); 4) наголошено на необхідності запозичення досвіду зарубіжних країн щодо: видів адміністративних стягнень за порушення правил дорожнього руху (зокрема, систему адміністративних стягнень може бути доповнено такими заходами, як обмеження, заборона або припинення діяльності суб'єкта господарювання); розмірів адміністративних штрафів (встановлюється здебільшого в розмірі реальної шкоди, а в деяких державах до суми реальної шкоди додається ще й майновий розмір наслідків, які ця шкода завдасть у майбутньому); запровадження системи нарахування штрафних балів; застосування комбінації з різних санкцій; стягнення штрафу на місці скоєння адміністративного правопорушення; встановлення покарання за найнебезпечніші порушення правил дорожнього руху у вигляді тюремного ув'язнення; законодавчого закріплення довічного позбавлення права на керування транспортними засобами; вдосконалення технічних засобів організації та нагляду за дорожнім рухом тощо; 5) підставою притягнення до адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху є вчинення адміністративного правопорушення, що визнане як суспільно небезпечне, протиправне, винне (умисне або необережне) діяння (дія чи бездіяльність), яке порушує закріплені в адміністративному законодавстві права учасників дорожнього руху на безпечні та комфортні умови користування вулично-шляховою мережею і за яке законом передбачено адміністративну відповідальність. Серед чинників, що впливають на виникнення цих правопорушень, слід виділяти технічний, дорожній, географічний, погодно- кліматичний та "людський" чинники; 6) адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху мають характерні об'єктивні ознаки, серед яких: а) здійснюються як у формі дії, так і бездіяльності; б) пов'язані з порушенням вимог законодавства про дорожній рух; в) є суспільно небезпечними діяннями; г) є винними діяннями і можуть бути здійснюваними як умисно, так і необережно; д) є караними діяннями; е) завжди пов'язані з дорожнім рухом. Встановлено, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху є місце та наслідки скоєного правопорушення; 7) запропоновано поділ суб'єктів адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху на загальні (учасники дорожнього руху), спеціальні (посадові особи) та особливі (суб'єкти господарювання - автомобільні перевізники); 8) провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху визначено як самостійне адміністративно-юрисдикційне провадження, що становить комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесуальних дій уповноважених органів (посадових осіб), спрямованих на своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи про порушення правил, норм та стандартів у галузі дорожнього руху, вирішення її згідно з чинним законодавством та притягнення осіб, винних у їх скоєнні, до адміністративної відповідальності [9].

Дисертаційне дослідження Є. В. Циби "Адміністративна відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом України" (Донецьк, 2011 р.) присвячене дослідженню ґенези інституту адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом у різні історичні періоди, а також виділити його особливості в зарубіжних країнах; визначенню соціальної та економічної зумовленості інституту адміністративної відповідальності за означені порушення; розгляду перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як об'єкта адміністративно-правового регулювання; аналізу підстав й змісту адміністративної відповідальності за такі порушення; розкриттю суб'єктивних та об'єктивних ознак адміністративних деліктів у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; проведенню комплексного аналізу адміністративно-правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу в досліджуваній сфері шляхом характеристики окремих його елементів (прав, обов'язків та гарантій); особливостям провадження у справах про адміністративні проступки щодо порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; сформулюванню ключових проблем та розробці пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства в сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом в Україні [10].

Наукова новизна дисертаційного дослідження Є.В. Циби полягає в тому, що ним вперше запропоновано та обґрунтовано власний варіант періодизації інституту адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, та подано розгорнуту характеристику кожного періоду з виокремленням відповідних особливостей; дано авторське визначення адміністративного проступку у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як суспільно небезпечного, протиправного, винного (умисного або необережного) діяння, що посягає на встановлений законом порядок, правила, норми та стандарти в галузі перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; сформульовано авторську дефініцію адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як особливого виду юридичної відповідальності, що являє собою процесуальне застосування правомочним суб'єктом заходів примусового впливу щодо особи, яка вчинила адміністративний проступок, що посягає на встановлений законом порядок, правила, норми та стандарти в галузі перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом. Також автором дисертації удосконалено поняття "пасажирські перевезення автомобільним транспортом" в частині розширення переліку транспортних засобів, якими перевозять пасажирів, вантажними автомобілями, пристосованими для перевезення пасажирів та поняття "адміністративно-правове регулювання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом" [10].

Незважаючи на чималий внесок вчених України у дослідженні проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху в цілому та правового статусу учасників дорожнього руху зокрема, здебільшого ці наукові доробки стосувались тільки адміністративної відповідальності учасників дорожнього руху як одного з елементів правового статусу, що тільки у своїй невід'ємній сукупності відображають цілісне та завершене поняття правового статусу учасників дорожнього руху.

Крім того, враховуючи всі зміни та доповнення в адміністративному законодавстві України, які відбулися в країні за останні роки, зокрема, зміни у правах та обов'язках учасників дорожнього руху з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" та ліквідацію з цього приводу міліції та державної автомобільної інспекції як її складового підрозділу; зміни у складах адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, санкціях, що накладаються повноваженими на те органами за їх скоєння, порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо, свідчить про те, що більшість висновків та рекомендацій науковців, викладених у своїх дослідженнях, на жаль, на сьогодні вже втратили актуальність, а тому є необхідність у комплексному дослідженні правового статусу учасників дорожнього руху з урахуванням сьогодення та наданні з цього приводу пропозицій щодо його розвитку та перспектив функціонування щодо забезпечення безпеки дорожнього руху на території України в майбутньому.

Література