Забезпечення права на захист у практиці Європейського суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення права на захист у практиці Європейського суду з прав людини

Коломієць Н.В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та правосуддя Чернігівського національного технологічного університету

Чередниченко І.С.,

студент юридичного факультету Чернігівського національного технологічного університету

У статті досліджено проблемні питання забезпечення права особи на захист у контексті практики Європейського суду з прав людини. Дається коротка характеристика Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Автор описує обов'язковість юрисдикції Європейського суду з прав людини для України в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Автор наголошує на необхідності застосування органами влади українського законодавства з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини. Розглянуто ключові принципи забезпечення права особи на захист, що передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Охарактеризовано підпункт «с» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме право особи на захист або юридичну допомогу. У статті наголошується на тому, що практика Європейського суду з прав людини має фундаментальне значення, оскільки саме в рішеннях Європейського суду з прав людини розкривається зміст більшості положень Конвенції. Автор акцентує увагу на рішення Європейського суду з прав людини, що стосуються порушень права особи на захист у кримінальному судочинстві. Описуються типові порушення забезпечення права особи на захист, зокрема такі, як: отримання показань від особи чи проведення інших процесуальних дій за відсутності захисника. Проаналізовані рішення Європейського суду з прав людини у справах «Сальдуз проти Туреччини», «Балицький проти України» та «Шабельник проти України», «Дайанан проти Туреччини», «Брюско проти Франції», «Бреннан проти Сполученого Королівства», «Берлінскі проти Польщі», «Нечипорук і Йонкало проти України». Наголошується на необхідності врахування підходів Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права особи на захист у кримінальному провадженні, зокрема: принципів раннього доступу до захисника, ефективного захисту, вільного вибору захисника, гарантування безкоштовного захисту державою, наявності достатнього часу та можливостей для підготовки захисту як складників права на справедливий суд, що має вагоме і надважливе значення у кримінальному провадженні України.

Ключові слова: право на захист, забезпечення права на захист, Європейський суд з прав людини, ЄСПЛ, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ЄКПЛ.

Providing the right to protection in the practice of the european court of human rights захист європейський суд конвенція

The article deals with the issues of ensuring the right of a person to be protected in the context of the practice of the European Court of Human Rights. A brief description of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms is given. The author describes the binding nature of the jurisdiction of the European Court of Human Rights for Ukraine in all matters relating to the interpretation and application of the Convention. The author stresses the need for the authorities to apply Ukrainian legislation, taking into account the position of the European Court of Human Rights. The key principles of ensuring the right of a person to be protected under the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms are considered. The subclause «c» of clause 3 of the article is described 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, namely the right of a person to protection or legal assistance. The article emphasizes that the practice of the European Court of Human Rights is fundamental, as it is in the decisions of the European Court of Human Rights that the content of most provisions of the Convention is revealed. The author focuses on the decisions of the European Court of Human Rights concerning violations of the person's right to defense in criminal proceedings. Typical violations of the protection of a person's right to protection are described, in particular, such as: receiving testimony from a person or conducting other procedural actions in the absence of a defense counsel. The judgments of the European Court of Human Rights in the cases of Salduz v. Turkey, Balitsky v. Ukraine and Shabelnik v. Ukraine, Dayanan v. Turkey, Brusco v. France, Brennan v. the United Kingdom, Berlinski v. Poland, Nechi- poruk and Yonkalo v. Ukraine. It stresses the need to take into account the approaches of the European Court of Human Rights to ensure the right of a person to be protected in criminal proceedings, in particular the principles of early access to a lawyer, effective protection, the free choice of counsel, the guarantee of free defense by the state, the availability of sufficient time and opportunities to prepare defense as constituent to a fair trial that has a significant and critical importance in the criminal proceedings of Ukraine.

Key words: right to protection, provision of the right to protection, European Court of Human Rights, ECHR, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, ECHR.

Постановка проблеми

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ, або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Україна ратифікувала Конвенцію ще в 1997 році, визнавши для себе обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, або Суд). Власне, із цієї дати для нашої держави розпочався новий етап правового розвитку, зміст якого полягає в наближенні національної правової системи до європейських стандартів забезпечення та захисту прав людини. Практика Європейського суду слугує орієнтиром фундаментальних європейських правових цінностей, яких має дотримуватися сучасна демократична правова держава. Не є виключенням із цього правила й Україна.

Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, Україна передусім зобов'язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції та цих протоколах. У п. 1 ч. 1 Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р., на підставі якого відбулася ратифікація Конвенції та окремих протоколів до неї, зазначено, що: «Україна повністю визнає на своїй території <...> щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції» [1].

Таке законодавче визнання обов'язкової юрисдикції ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, зумовлює вивчення практики ЄСПЛ та застосування національного законодавства з урахуванням позиції ЄСПЛ, оскільки саме в рішеннях ЄСПЛ розкривається зміст більшості положень Конвенції. Окрім того, стаття

17 Закону України № 3477-ГУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття

18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду [2].

Ключовими принципами Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції [3, с. 9]. Крім того, одним із принципів, на якому побудована вся система Конвенції, є принцип субсидіарності. Тобто за забезпечення прав і свобод, передбачених Конвенцією, відповідають органи влади держав-учасниць Конвенції, а не Суд. Такий висновок можна зробити зі змісту ст. 1 Конвенції, в якій зазначено: «Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Розділі Г цієї Конвенції». Отже, саме Україна, як Висока Договірна Сторона Конвенції, несе відповідальність за дотримання прав і свобод людини на своїй території. Крім того, відповідно до ст. 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За словами Європейського суду з прав людини, ст. 6 Конвенції посідає «центральне місце». Водночас аналіз статистики ЄСПЛ свідчить, що Високими Договірними Сторонами (державами-підписантами Конвенції) найчастіше порушується саме ця стаття Конвенції. Не є винятком серед них і Україна. Зміст положень ст. 6, як й інших статей Конвенції, розкрито у практиці Європейського суду з прав людини. Саме завдяки значній кількості та різноманітності рішень ЄСПЛ можна дійти більш глибокого розуміння змісту та обсягу гарантованих ЄКПЛ прав, а відповідно, і досягти ефективного захисту кожного порушеного права.

Стан дослідження

Науково-теоретичну базу дослідження становили праці таких учених: О.Р. Балацька, О.М. Кучів, Н. Раданович, Т.І. Фулей та інших науковців, які висвітлювали проблемні питання реалізації права на захист у кримінальному судочинстві.

Мета статті полягає в дослідженні проблемних питань забезпечення права на захист у контексті практики Європейського суду з прав людини.

Виклад основного матеріалу

Одним із прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є право на захист або юридичну допомогу, закріплене в підпункті «с» п. 3 [4]. Воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду. Цей пункт ст. 6 Конвенції кореспондується зі ст. 59 Конституції України [5] та ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, ст. 7 КПК України передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на засадах забезпечення права на захист [6].

Підпункт «с» п. 3 ст. 6 Конвенції передбачає право обвинуваченого «захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя» [4].

Право захищати себе особисто не є абсолютним, органи влади можуть відмовити обвинуваченому в праві захищати себе особисто без захисника, оскільки в деяких ситуаціях внутрішнє законодавство передбачає обов'язкову участь захисника в кримінальному провадженні. Зокрема, ч. 1 ст. 52 КПК України передбачає, що участь захисника в кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів є обов'язковою. Частина 2 вищезазначеної статті передбачає й інші випадки обов'язкової участі захисника.

У своїй практиці Суд сформував декілька положень,згідно з якими порушення права особи на захист є несумісним із правами підозрюваного, обвинуваченого, передбаченими ст. 6 Конвенції. Так, у справі «Сальдуз проти Туреччини» Суд зазначив, що право кожного обвинуваченого мати дієвий захист адвоката фігурує поміж основоположними складниками справедливого судового розгляду [7]. У справі «Дайанан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що кожен підозрюваний, від моменту затримання або взяття під варту, повинен мати доступ до захисника [8].

Яскравими прецедентами, що стосуються права особи на захист у кримінальному провадженні в Україні, є рішення по справах: «Балицький проти України» (заява № 12793/03, рішення від 03/02/2012) та «Шабельник проти України» (Заява № 16404/03, рішення від 19/02/2009).

Так, у справі «Балицький проти України» [9] заявник, керуючись ст. 6 Конвенції, стверджував, що його було засуджено на підставі показань, які були отримані під примусом і за відсутності захисника, а також те, що суди не допитали важливих свідків. Заявник посилався на висновки Суду в рішенні у справі «Шабельник проти України», та стверджував, що з ним поводилися як із підозрюваним у вчиненні вбивства з моменту його «адміністративного затримання» 9 травня 1998 року. Також заявник зазначав, що його право на захист було порушене через відсутність захисника на початкових етапах кримінального провадження. Уряд стверджував, що кваліфікація справи не вимагала обов'язкової участі захисника у справі. Суд дійшов висновку, що початкова кваліфікація злочину як вбивства без обтяжуючих обставин, а не вбивства з корисливих мотивів, була помилковою та дозволяла слідству уникнути вимог національного законодавства щодо обов'язкової участі захисника, є неприпустимою, адже порушує право обвинуваченого на захист.

У справі «Шабельник проти України» [10] заявник стверджував, що його було засуджено за вбивство пані К., спираючись на викривальні показання, здобуті з порушенням його права не свідчити проти себе, і що йому перешкоджали в ефективному здійсненні права на захист під час допитів на досудовому етапі провадження, адже захисник не був присутній на більшості допитів і слідчих дій. У даній справі Суд зазначив, що право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист з боку адвоката, який у разі потреби може бути призначений офіційно, не є абсолютним, воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду. Також Суд зазначає, що право на захист буде непоправно порушено, якщо в разі засудження використовуватимуться викривальні показання, отримані під час допиту за відсутності захисника.

Таким чином, забезпечення особи професійним захисником, створення умов для вільного вибору захисника та до раннього доступу до нього є важливими складниками права на захист у кримінальному провадженні. Недотримання цих складників права на захист на різних стадіях кримінального провадження може призвести до істотних порушень вимог національного законодавства та скасування судового рішення на підставі визнання доказів недопустимими.

У рішенні по справі «Брюско проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що право особи на юридичну допомогу включає в себе присутність адвоката на будь- яких допитах [11]. У справах «Бреннанпроти Сполученого Королівства» [12], «Берлінскі проти Польщі» [13], «Сальдуз проти Туреччини» позиція ЄСПЛ є такою, що умови застосування підпункту «с» п. 3 ст. 6 Конвенції протягом стадії, що передує судовому розгляду, наприклад, протягом досудового розслідування, залежать від особливостей провадження і обставин справи, однак ЄСПЛ наголошує й на тому, що стаття 6 Конвенції зазвичай вимагає, аби обвинувачений міг скористатись допомогою захисника, починаючи з найперших стадій допиту поліцією. Слід зазначити, що справа «Сальдуз проти Туреччини» цитується в багатьох рішеннях ЄСПЛ, які складають ясну і послідовну лінію судової практики щодо того, що використання доказів, отриманих від підозрюваного під час допиту або під час проведення інших слідчих дій, коли підозрюваному не надається юридична допомога захисником, є порушенням статті 6 ЄКПЛ.

У деяких випадках юридична допомога також потрібна людям, яких допитують у поліції, але які офіційно не мають статусу підозрюваних або обвинувачених. Так, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» [14] заявника підозрювали в скоєнні вбивства, однак він був заарештований за менш тяжкий злочин, пов'язаний з наркотиками, і офіційно перебував під «адміністративним арештом», що дозволило позбавити його права на адвоката. ЄСПЛ постановив, що, незважаючи на його офіційний статус, фактично до нього ставилися як до підозрюваного в кримінальному правопорушенні, і йому повинні були надати права, передбачені статтею 6 ЄКПЛ, включаючи безперешкодний доступ до захисника.

Важливо також, щоб право на захист забезпечувалось не тільки під час будь-яких допитів у поліції, але й під час проведення інших слідчих дій. Так, у справі «Берлінські проти Польщі» влада проігнорувала клопотання заявника про надання адвоката, в результаті понад рік у нього не було захисника. ЄСПЛ постановив, що відмова заявнику в забезпеченні його адвокатом протягом такого терміну розслідування, коли проводилися процесуальні дії, в тому числі медичні обстеження, є порушенням пунктів 1 і 3 (с) статті 6 ЄКПЛ.

ЄСПЛ завжди вважав доступ до захисника на ранніх стадіях провадження процесуальною гарантією права не свідчити проти себе та основоположною гарантією від поганого поводження, зазначаючи про особливу вразливість обвинуваченого на ранніх стадіях провадження, коли він стикається зі стресом самої ситуації і все складнішими нормами кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Будь-які винятки щодо реалізації цього права повинні бути чітко обумовлені, а їх застосування суворо обмежене в часі. Ці принципи є особливо важливими, коли йдеться про серйозні обвинувачення. Саме коли йдеться про найсуворіші види покарань, демократичні суспільства мають максимально можливою мірою забезпечувати дотримання права на справедливий судовий розгляд. Право захисту буде в принципі непоправно порушено, якщо в разі засудження обвинуваченого судом використовуватимуться викривальні показання, отримані під час допиту без присутності захисника [7; 15 с. 78-79].

Висновки

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що право особи на захист є основоположним, без нього неможливо уявити справедливий судовий розгляд. Надважливий характер права на захист, гарантованого ст. 6 Конвенції, призвів до вироблення Європейським судом з прав людини усталеної практики щодо поширення гарантій цієї статті не тільки на судове провадження, а й на досудове розслідування, оскільки саме на цьому етапі особа є найбільш уразливою і вкрай потребує допомоги. Забезпечення особи захисником уже на ранніх етапах кримінального провадження є важливою складовою частиною права на захист, недотримання якого може призвести до істотних порушень вимог законодавства та негативних наслідків у майбутньому. Саме тому держава повинна забезпечувати своєчасне та ефективне надання юридичної допомоги на самому високому рівні на всіх етапах кримінального провадження, в тому числі на всіх досудових стадіях процесу і слуханнях

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80

2. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 березня 2006 року № 3477-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15

3. Застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ при здійсненні правосуддя : навч.-метод. посіб. для тренерів навчального курсу для суддів. Київ : ВАІТЕ, 2017. 232 с.

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_004

5. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. С. 141. (із внесеними змінами і доповненнями).

6. Кримінальний процесуальний кодекс України від 11 січня 2019 року № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/4651-17

7. Рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduzv. Turkey) від 27 листопада 2008 року, заява № 36391/02. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-89894%22]}

8. Рішення у справі «Дайанан проти Туреччини» (Dayananv. Turkey) від 13 жовтня 2009 року, заява № 7377/03, п. 31. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-94940%22]}

9. Рішення у справі «Балицький проти України» (Balitskyv. Ukraine) від 03 листопада 2011 року, заява № 12793/03. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_726

10. Рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnikv. Ukraine) від 19 лютого 2009 року, заява № 16404/03. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_457

11. Рішення у справі «Брюско проти Франції» (Bruscov. France) від 14 жовтня 2010 року, заява № 1466/07. URL: https:// hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-100969%22]}

12. Рішення у справі «Бреннанпроти Сполученого Королівства» (Brennanv. theUnitedKingdom) від 16 жовтня 2001 року, заява № 39846/98, п. 45. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-64279%22]}

13. Рішення у справі «Берлінскі проти Польщі» (Berlinskiv. Poland) від 20 червня 2002 року, заява № 27715/95, п. 75. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22jtemid%22:[%22001-60521%22]}

14. Рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (NechiporukandYonkalov. Ukraine) від 21 квітня 2011 року, заява № 42310/04. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_683

Фулей Т.І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя : науково-методичний посібник для суддів. 2-ге вид. випр., допов. Київ, 2015. 208 с.

Размещено на Allbest.ru