До проблеми визначення норм адміністративного права в системі правових засад здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України

До проблеми визначення норм адміністративного права в системі правових засад здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України

Рубін Олександр Тригорович - кандидат юридичних наук, директор

Здійснення будь-якої діяльності є фактично неможливим без належного нормативно-правового підґрунтя, яке в юридичний літератури прийнято називати правовими засадами. Адже саме дотримання норм чинного законодавства є своєрідною гарантією практичної реалізації принципів верховенства права та законності у відповідній сфері. Зазначене, беззаперечно, є актуальним і для здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України. При цьому варто відзначити, що правові засади здійснення даного виду контролю представлені великою кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили, розгляду яких і буде присвячено представлене наукове дослідження.

Стан дослідження проблеми

В основі проведеного дослідження лежать наукові праці вчених, які розглядали склад та особливості правових засад діяльності судово-експертних установ України, а також їх статус як складових структурних елементів органів державної влади та суб'єктів процесуальних правовідносин. Зокрема використовувались наукові здобутки: Л.М. Головченка, В.С. Гончаренка, М.В. Даньшина, О.М. Клюєва, В.В. Конти- мирової, В.С. Кузьмічова, І .А. Петрової, І.В. Пирога, Л.В. Свиридової, Е.Б. Сімакової- Єфремян, С.І. Тихенка, М.Л. Цимбала, М.Г. Щербаковського та інших. Натомість вчені досить поверхнево розглядали питання правових засад здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України.

Мета та завдання статті

Метою статті є розкриття змісту правових засад здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України та встановлення місця серед них норм адміністративного права. Для досягнення вказаної мети необхідно вирішити такі завдання: проаналізувати нормативно-правові акти, які закріплюють правові засади здійснення такої діяльності; з'ясувати зміст поняття «адміністративно-правове регулювання»; визначити місце норм адміністративного права у системі таких засад.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що робота є однією із перших спроб комплексно, на основі аналізу норм чинного законодавства встановити місце норм адміністративного права в системі правових засад здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ.

Виклад основного матеріалу

Досліджуючи правові засади здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ в нашій державі, першочергову увагу слід приділити Основному Закону - Конституції України. Саме норм вказаного нормативно-правового акта закріплюють ключові принципи роботи всієї правової системи нашої держави, повноваження окремих суб'єктів контролю за діяльністю судово-експертних установ, особливості нормативного регулювання даного питання. Так, в статті 92 Конституції України зазначається, що судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури - встановлюють та визначаються виключно законами [1]. Наявність зазначеної норми певним чином гарантує законодавчу регламентованість судово-експертної діяльності в нашій країні та сфокусованість уваги держави на цій проблематиці, визнання її особливості та важливості.

Діяльність судово-експертних установ сьогодні регламентовано великою низкою нормативно-правових актів, зокрема, міжнародного значення, як то Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993, Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 та інші. Однак, норми більшості міжнародних документів регламентують порядок призначення експертиз та забезпечення їх проведення в межах процесуальних відносин, при цьому опосередковано регламентують механізм контролю за діяльністю організацій, які подібні експертизи безпосередньо проводять.

Одним з ключових нормативних актів в галузі забезпечення та організації судових установ в нашій державі є Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 №4038-ХІІ. Цей нормативний документ визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки [2].

Зокрема, в положеннях Закон України «Про судову експертизу» зазначено, що судово експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду [2]. Важливим аспектом Закону є те, що в ньому, а саме в статті 7 вказується хто саме уповноважений здійснювати судово-експертну діяльність, тобто, фактично визначено учасників правовідносин контролю. Так, судово-експерту діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених законодавством. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково- дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз [2].

Крім того, окремі положення Закону України «Про судову експертизу» присвячено організаційній складовій діяльності судово експертних установ. Відповідно до статті 8 організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово- експертну діяльність. Для розгляду найважливіших питань розвитку судової експертизи, що мають міжвідомчий характер, при Міністерстві юстиції України створюється Координаційна рада з проблем судової експертизи, яка діє відповідно до Положення про неї, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України [2].

До правових засад контролю за діяльністю судово-експертних установ України також відносяться підзаконні нормативні акти, які визначають правовий статус центральних органів державної влади до яких експертні організації безпосередньо відносяться, наприклад, Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» від 02.07.2014 №228, Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я України» від 25.03.2015 №267, Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 28.10.2015 №878. В зазначених актах закріплюються основні організаційно-управлінські заходи, доступні в роботі вказаних центральних органів влади спрямованої на контролювання судово-експертних установ.

Велике коло питань пов'язаних із забезпеченням експертної діяльності, контролю за її якістю, правильністю та законністю видається в межах поточної діяльності наведених вище органів державної влади. Наприклад, Міністерством охорони здоров'я України ще у 1995 році було розроблено та затверджено положення МОЗ «Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим)» від 17.01.1995 №6 в якому закріплено правовий статус судово-експертних установ МОЗ. Так, відповідно до положень документу бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим) є державними спеціалізованими установами, що входять до структури закладів охорони здоров'я України. Основною діяльністю бюро є проведення судово-медичних експертиз, що призначаються особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів, що містять інформацію про обставини справи [3]. До ключових завдань вказаних бюро відноситься проведення судово-медичних експертиз трупів, потерпілих осіб, речових доказів, судово- медичних експертиз за матеріалами кримінальних та цивільних справ і таке інше [3]. судовий експертний адміністративний нормативний

Крім того, важливим моментом наведеного нормативного акту є те, що в межах нього визначено адміністративну-господар- ську, науково-методичну та організаційну підпорядкованість бюро судово-медичних експертиз, у тому числі в питаннях контролю діяльності даних спеціалізованих установ [3].

До правових засад контролю діяльності судово-експертних установ можна віднести Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про науково-консультативну та методичну раду з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України» від 27.03.2012 №470/5. В цьому документі зазначено, що науково-консультативна та методична рада з проблем судової експертиз є консультативно-дорадчим органом, що створений Міністерством юстиції України з метою удосконалення наукової роботи, сприяння підвищенню результативності наукових розробок та якості експертної діяльності науково-дослідних установ судових експертиз, що належать до сфери управління Мін'юсту, та судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ [4].

До прикладу варто також навести Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Положення про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України» від 03.11.2015 №1343 де вказується, що експертна служба МВС є системою державних спеціалізованих установ судової експертизи, діяльність якої спрямовується і координується Міністерством внутрішніх справ України. Експертна служба МВС безпосередньо підпорядковується Міністру внутрішніх справ України. Основні завдання Експертної служби МВС: здійснення судово-експертної діяльності; забезпечення залучення працівників Експертної служби МВС до досудового розслідування та судового розгляду; у межах компетенції проведення експертних досліджень на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законодавством тощо [5].

Отже, в рамках представленої проблематики під правовими засадами ми будемо розуміти системну сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, норми яких прямо чи опосередковано регулюють питання здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України. При цьому варто відмітити, що ключове місце у системі цих засад належить адміністративно-правовому регулюванню, на підтвердження чого варто розкрити сутнісний зміст останньої.

Семантично основою терміну є слово «регулювати» що походить від латинського «regulo» - улаштовую, упорядковую. У словниках української мови термін «регулювати» або «регулювання» тлумачиться як: направляти розвиток, рух чого-небудь з метою упорядкувати, систематизувати; зрівнювати (хід, рух), розміряти, встановлювати в порядку; створювати умови для нормальної діяльності, функціонування чого-небудь [6, с.412; 7, с.561; 8, с.543; 9, с.26].

В науці адміністративного права, наприклад, на думку В.Й. Разводовського адміністративно-правове регулювання - це комбінація способів правового регулювання, в якій переважають зобов'язання та заборони. Ця комбінація формується через наділення учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами й покладанням на них обов'язків шляхом визначення та закріплення у правових актах певних правил поведінки внаслідок правотворчої діяльності уповноважених на це органів (посадових осіб) [10, с.169]. В.Ю. Петрова та А.А. Семенов визначають адміністративно-правове регулювання як виконавчо-розпорядчу діяльність державних організацій, наділених державно- владними повноваженнями, спрямовану на стабілізацію суспільних відносин шляхом прийняття нормативно-правових актів та забезпечення їх виконання [11, с.122]. Ю.А. Тихомиров вважає, що адміністративно-правове регулювання - це механізм імперативно-нормативного упорядкування й організації діяльності суб'єктів та об'єктів управління та формування стійкого порядку функціонування. Тривалість циклу послідовно здійснюваних дій, спонукання суб'єктів права діяти самостійно, здійснювати свої права та виконувати обов'язки в рамках встановлених режимів і процедур, забезпечення стабільності їх функціонування - таке призначення й прояв цього регулювання [12, с.379].

Висновки

Таким чином, з огляду на проаналізовані визначення можемо зробити висновок, що адміністративно-правове регулювання - це закріплений та виражений через норми адміністративної галузі права юридичний вплив на суспільні відносини у владно-управлінській сфері, який здійснюється за рахунок використання сукупності специфічних інструментів та засобів. А відтак, слід говорити про те, що адміністративно-правове регулювання застосовується у контексті роботи органів державної влади, в процесі виконання покладених на них завдань та реалізації владних повноважень.

Тож, проведений аналіз, дає змогу констатувати, що ключове місце в системі правових засад здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України належить нормам саме адміністративного права, що підтверджується тим, що:

- по-перше, в більшій частині норми саме цієї галузі права закріплюють правовий статус органів державної влади та їх посадових осіб, які уповноважені здійснювати контроль за роботою судово-експертних установ;

- по-друге, безпосередньо судово-експертні установи є в більшій частині державними організаціями, завдання та повноваження яких мають офіційний, державно- визначений характер, а тому їх діяльність також регламентується нормами адміністративного права;

- по-третє, здійснення контрольної процедури є актом реалізації спеціальних владних повноважень відповідними органами державної влади та їх посадовими особами. Правовідносини що виникають в цьому контексті є предметом саме адміністративної галузі права;

- по-четверте, саме в нормах адміністративного права закріплюються ключові форми та методи здійснення контролю у відповідній сфері, а також процедури їх практичного втілення у життя.

Література

1) Конституція України: закон від 28.06.1996 №254к/96-ВР // Офіційний вісник України. 2010. №72/2. ст.2598.

2) Про судову експертизу: закон від 25.02.1994 №4038-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1994. ст.232.

3) Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим): положення від 17.01.1995 №6 // Офіційний веб-портал законодавства України.

4) Про затвердження Положення про науково-консультативну та методичну раду з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України: наказ, положення від 27.03.2012 №470/5 // Офіційний вісник України. 2012. №27. ст.14.

5) Про затвердження Положення про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України: наказ від 03.11.2015 №1343 // Офіційний вісник України. 2015. №92. ст.3149.

6) Ожегов С.И. Словарь русского языка / [под ред. Ю.Ю. Шведовой]. -М.: Советская энциклопедия, 1973. 846 с.

7) Даль В.И. Толковый словарь русского языка. [Современная версия]. М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. 736 с.

8) Словник синонімів української мови в 2 т. / [А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Голо- вощук та ін.]. Т.2. К.: Наукова думка, 19992000. 954 с.

9) Чомахашвілі О.Ш. Адміністративно-правове регулювання охорони прав на промислові зразки в Україні: дисертація /

О.Ш. Чомахашвілі // Ірпінь: Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». 2008. 217 с.

10) Разводовський В.Й. Особливості нормативно-правового регулювання дер- жавноуправлінських відносин у транспортній сфері. / В.Й. Разводовський //Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2003. Випуск 23. С. 167-174.

11) Матвійчук А. Визначення адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення регуляторної політики / А. Матвій- чук // Підприємництво, господарство і право. 2018. №18. С.121-124.

12) Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса / Ю.А. Тихомиров // М.: Юринформцентр. 1998. 800 с.

Размещено на Allbest.ru