Право працівників на належні, безпечні та здорові умови праці: зарубіжний досвід

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра трудового права

Право працівників на належні, безпечні та здорові умови праці: зарубіжний досвід

Шрамко О.В., аспірант

Анотація

Стаття присвячена аналізу законодавства зарубіжних країн стосовно прав працівників на належні, безпечні та здорові умови праці. Зроблено висновок, що врахування досвіду зарубіжних країн у галузі забезпечення реалізації прав громадян на здорові й безпечні умови праці могло б стати для України міцним підґрунтям для побудови власної стратегії з вирішення цього непростого й украй важливого для кожного громадянина питання.

Ключові слова: належні, безпечні та здорові умови праці, охорона праці, працівник, роботодавець, зарубіжне законодавство.

Аннотация

Статья посвящена анализу законодательства зарубежных стран относительно прав работников на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда. Сделан вывод, что опыт зарубежных стран в области обеспечения реализации прав граждан на здоровые и безопасные условия труда, мог бы стать для Украины прочной основой для построения собственной стратегии в решении этого непростого и очень важного для каждого гражданина вопроса.

Ключевые слова: надлежащие, безопасные и здоровые условия труда, охрана труда, работник, работодатель, зарубежное законодательство.

Annotation

The right of employees for reasonabl, safe and healthy work conditions: external experience

The article is devoted to the analysis of the legislation of foreign countries regarding the rights of workers to proper, safe and healthy working conditions. It was concluded that taking into account the experience of foreign countries in ensuring the realization of citizens' rights to healthy and safe working conditions could be a solid ground for Ukraine to develop its own strategy to solve this difficult and extremely important issue for every citizen.

Key words: proper, safe and healthy working conditions, occupational safety, worker, employer, foreign legislation.

Постановка проблеми

Для України, де відбувається докорінне реформування механізму правового впорядкування трудових і пов'язаних із ними відносин, зарубіжний досвід може бути корисним, а тому заслуговує на уважне й детальне вивчення. Насамперед це стосується дослідження досвіду країн Західної Європи з урахуванням бажання України інтегруватися до європейського середовища, задеклароване як стратегічний пріоритет її державної політики [1]. Євроінтеграційні орієнтири України, посилення соціальної спрямованості ринкових перетворень вимагають, щоб соціально-економічна політика держави й діяльність уряду стосовно її реалізації були спрямовані на досягнення європейських стандартів якості життя й загальнолюдських цінностей.

Юридична наука та практика вже протягом тривалого часу застосовують порівняльне правознавство в процесі дослідження державно-правових явищ. Завдяки цьому в більш повному обсязі охоплюються процеси та явища в правовій сфері, забезпечується можливість краще зрозуміти обсяг і характер правового впливу на суспільство, масштаби й форми використання іноземного правового досвіду. Як зазначає Р. Бланпен, «використання зарубіжних моделей дає змогу отримати панорамний вид різноманітних шляхів, якими вирішуються однакові проблеми, побачити, як власна правова система співвідноситься із цими моделями, й виявити наявні відмінності, схожість, тенденції розвитку» [2, с. 13].

Проблемам забезпечення безпечних і здорових умов праці присвячено чимало наукових праць відомих учених у галузі трудового права як у радянський період, так і за часів незалежності України. Зокрема, ця проблематика була предметом дослідження таких науковців, як М.Г. Александров, Я.Л. Кисельов, РЗ. Лівшиць, Д.М. Кравцов, А.М. Лушніков, Г.І. Чанишева, О.М. Ярошенко, С.М. Волошина, Л.П. Амелічева, І.В. Лагутіна й ін.

Мета статті - проаналізувати законодавство інших країн стосовно права працівника на належні, безпечні та здорові умови праці, оскільки дослідження зарубіжного досвіду має вагоме значення для вітчизняного трудового законодавства, адже запозичення позитивних європейських новацій, норм сприятиме його подальшому збалансуванню, уникненню колізій і неврегульованостей, оптимальному поєднанню інтересів працівника й роботодавця в царині охорони праці.

Виклад основного матеріалу

Проблеми охорони праці й здоров'я працівників завжди посідали вагоме місце в законодавствах країн Європейського Союзу, США, Великобританії тощо. Хоча варто зазначити, що на конституційному рівні закріплення права на належні безпечні й здорові умови праці трапляється досить рідко або взагалі відсутнє. Поширеним є закріплення права на задовільні, сприятливі та справедливі умови праці. Наприклад, ст. 28 Конституції Чехії передбачає, що кожний працюючий має право на справедливу винагороду за працю й на задовільні умови праці. Конституція Словаччини встановлює, що працівники мають право на справедливі й задовільні умови праці. Право на сприятливі для здоров'я та безпечні умови праці міститься також у Конституціях Болгарії й Польщі. А Конституція Португалії встановлює право на отримання роботи в нормальних санітарно- гігієнічних і безпечних умовах. Разом із тим до цього часу в багатьох основних законах немає положень про безпечні та здорові умови праці (наприклад, Німеччина) [3, с. 206-207]. Утім якщо говорити про систему охорони праці в цій країні загалом, то її можна охарактеризувати як добре налагоджений механізм, робота якого дає змогу збільшити якість і тривалість життя, забезпечити соціальний мир на підприємствах країни й у суспільстві загалом. державний охорона праця зарубіжний україна

У Великобританії ж правова система в галузі охорони праці є досить складною. У країні й досі діє Фабричний закон 1961 року, який поширюється на основну частину промисловості, в якому містяться попередні закони 1937 і 1959 років, хоча в 1974 році з'являється новий закон про охорону праці, тепер ці два закони діють одночасно, доповнюючи один одного. У 1995 році парламентом прийнято черговий законодавчий акт про охорону праці - «Правила звітності про травми, хвороби та небезпечні події». У результаті цього довгого й нелегкого історичного шляху у великобританії склався свій своєрідний тип управління охороною праці: тут у законодавчому порядку встановлюються лише стандарти відповідності. Далі кожен роботодавець самостійно обирає спосіб досягнення зазначених стандартів. Головне - додержуватися вимог Правил безпеки, здоров'я й умов праці, прийнятих у 1992 році відповідно до Директиви ЄС 89/654/EEC. стан охорони праці на підприємствах і його відповідність задекларованим стандартам у Великобританії суворо контролюється державою. стежить за цим Служба охорони праці та здоров'я (HSE), організована в нинішньому вигляді більше як 30 років тому, HSE є частиною Департаменту праці та пенсій, яким керує державний секретар, член Кабінету Міністрів. Проте не всі питання охорони праці у Великобританії контролює HSE. Частину повноважень делеговано органам місцевого самоврядування. Місцевій владі довірено контролювати соціально-культурну сферу й малий бізнес. Розподіл цих повноважень регулюється Правилами про охорону праці та здоров'я (виконавчі органи) 1998 року - The Health and Safety (Enforcing Authority) Regulations 1998 (EA Regulations) [4, с. 23, 24].

Правовою основою чинної державної системи охорони праці в США є Закон «Про безпеку праці на виробництві», прийнятий ще в 1970 році, яким засновано незалежне федеральне агентство під назвою Управління з безпеки праці на виробництві, яке стало основним виконавським органом, що забезпечує виконання закону на всій території США. Крім того, в кожному штаті ухвалені свої закони і створені виконавські органи у сфері безпеки праці. Стандартні заходи із забезпечення безпеки праці, що закріплюються федеральним і місцевим законодавством, передусім передбачають, що кожен підприємець зобов'язаний використовувати безпечні устаткування й технології, застосовувати спеціальний одяг і взуття, забезпечувати безпечні умови праці для працівників і загалом робити все можливе, щоб захистити життя, здоров'я, безпеку й добробут працівників. Управління безпеки праці на виробництві та відповідні департаменти праці штатів випускають детальні розпорядження, що передбачають, зокрема, обмеження щодо використання небезпечних матеріалів, вимоги до вентиляції виробничих приміщень, до водопостачання, зберігання виробничих відходів, забезпечення працівників душовими кабінами тощо. Крім того, підприємці зобов'язані інформувати працівників про наявні небезпеки виробничих процесів і вивчати дотримання техніки безпеки, фіксувати будь-які, навіть дрібні, випадки виробничого травматизму й утрати робочого часу в результаті нещасних випадків на виробництві. Будь-який працівник має право звернутися в Управління безпеки праці на виробництві з приводу наявних проблем з охороною праці на конкретному робочому місці [5].

Нормативно-правова база Швейцарії в галузі охорони праці та здоров'я працівників містить такі основні закони: «Про працю», де викладено основні вимоги до трудового процесу, «Про страхування від нещасних випадків», де вказано основні профілактичні заходи для запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням, «Про безпеку технічного устаткування й апаратури», де встановлено основні технічні вимоги щодо заході безпеки під час використання трудових засобів і засобів виробництва. Загальний контроль за застосуванням законодавства про охорону праці в Швейцарії здійснює Федеральне бюро промисловості, мистецтв і ремесел, при якому діє відділ із захисту прав працівників, що складається з 4-х інспекцій, завданням яких є контроль за дотримання трудового законодавства, та відділу із захисту прав працівників, що підпорядковуються службі трудової медицини. контрольну діяльність за дотриманням вимог законодавства про працю у Швейцарії проводить кантональна влада, в підпорядкуванні якої перебувають власні профільні санітарні та протипожежні служби, що мають різне матеріально-технічне оснащення й неоднаковий за кількістю склад. Це зумовлено тим, що їхня матеріально-технічна база формується відповідно до кількості населення кантону, за яким закріплена така служба. Питаннями здійснення страхування від нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві займається національна страхова каса Швейцарії. Важливість страхування своїх працівників зазначалася в законодавстві Швейцарії ще в 1911 році. Уже на той час норми Закону «Про страхування на випадок захворювання або травматизму» передбачали вимоги для кожного роботодавця щодо обов'язкового страхування своїх працівників від нещасних випадків і професійних захворювань. національна страхова каса прямо співпрацює з відповідною федеральною й кантональною владою з усіх питань, що стосуються безпеки й гігієни праці на території всієї країни. Варто зазначити, що її діяльність поширюється також на перевірку серйозних випадків виробничого травматизму на виробництві, що проводиться відповідними посадовими особами національної страхової каси, при цьому абсолютно незалежно від проведення такої самої перевірки державними інспекторами [6, с. 103].

На початку ХХІ століття в зарубіжних країнах формується нова концепція охорони праці, сутність якої полягає в більш широкому розумінні охорони праці, що передбачає охорону здоров'я працівника - конкретної людини (а не тільки її здатності до праці) - з урахуванням його фізичних, фізіологічних, психологічних і ментальних особливостей. Якщо умови праці є безпечними й гігієнічними загалом, відповідно до певних стандартів, обов'язки із забезпечення охорони праці на виробництві можна вважати виконаними. Саме так до останнього часу виглядала загальна ідея охорони праці. Однак якщо мати на увазі здоров'я (або «професійне здоров'я») працівників, то з'являється обов'язок більш комплексної відповідальності. У такому разі виникає питання, в якому стані здоров'я працівник перебував до вступу в трудові відносини, чи не погіршився цей стан у процесі трудової діяльності, чи не погіршиться цей стан надалі, в тому числі після завершення ним трудової діяльності. Тобто відбувається перехід від традиційного розуміння охорони праці як сукупності техніки безпеки, гігієни праці та виробничого середовища до більш широкого її розуміння як охорони професійного здоров'я (або охорони здоров'я в процесі трудової діяльності). Поступово нова цілісна концепція забезпечення безпечних і здорових умов праці, що ґрунтується передусім на стандартах МОП і ЄС у цій сфері, побудувала міцний фундамент, стовпами якого стали критерії «системності», «комплексності», «превентивності», «гнучкості», «персоніфікації» та «співробітництва» [7, с. 11]. До нових тенденцій розвитку законодавства про безпеку й гігієну праці в західних країнах С.М. Волошина зараховує такі:

1) створення служб охорони здоров'я на підприємстві;

2) створення на великих і середніх підприємствах комітетів із техніки безпеки й виробничої санітарії на двосторонніх засадах із представників роботодавця та працівників;

3) регулювання участі працівників у здійсненні контролю за безпекою й гігієною праці;

4) посилення відповідальності роботодавців за порушення вимог законодавства про безпеку й гігієну праці;

5) поступове скасування нормативно-правових актів, що встановлюють спеціальну охорону праці жінок (крім охорони праці вагітних жінок і жінок-матерів) [7, с. 12].

Як зазначає А.М. Лушніков, проблеми охорони праці в сучасному зарубіжному праві набувають усе більшої актуальності. Це зумовлено як твердженням ідеології соціальної державності й зростанням гуманізму, так і збільшенням потенційно небезпечних чинників виробництва. норми міжнародного й зарубіжного трудового права передбачають систему заходів, спрямованих на охорону праці окремих категорій працівників. Охорона праці жінок пов'язана передусім з обмеженням праці в нічний час і на підземних роботах, підвищеною охороною праці жінок-матерів. Як загальну тенденцію можна відзначити послаблення тендерної охорони праці (крім охорони праці вагітних жінок і матерів з малолітніми дітьми) на користь забезпечення рівності чоловіків і жінок. Охорона праці дітей і молоді пов'язана передусім із забороною найгірших форм експлуатації дитячої праці, визначенням мінімального віку прийому на роботу, обмеженням нічної праці підлітків, установленням обов'язкового медичного огляду підлітків для з'ясування їх придатності до праці.

Охорона праці літніх працівників передбачає скорочення для них нормальної тривалості робочого часу, поступове скорочення тривалості робочого часу всіх літніх працівників на їхнє прохання протягом установленого періоду, збільшення тривалості щорічної оплачуваної відпустки з урахуванням віку; дозвіл визначати на свій розсуд режим робочого часу, переведення літніх працівників, які працюють на змінних роботах, на роботу в денну зміну; переведення з відрядної на погодинну оплату.

У країнах Заходу нині сформувалася розгалужена система законодавства з охорони праці, яка включає значну кількість правил, техніко-юридичних стандартів, що стосуються вимог до виробничих приміщень, оснащення запобіжними засобами верстатів і машин тощо. Натепер у сфері охорони праці спостерігається низка нових тенденцій: збільшилась кількість країн, де передбачено утворення служб з виробничої санітарії, призначення штатних лікарів.

У більшості розвинених країн служби охорони здоров'я фінансуються за рахунок коштів роботодавця, хоча в деяких із них фінансування здійснюється безпосередньо державою або через соціальне страхування; нововведенням у законодавстві стали приписи про створення на великих і середніх підприємствах комітетів з техніки безпеки й виробничої санітарії, сформованих на двосторонній основі з представників роботодавця та працівників, які зазвичай мають консультативні функції. Членам цих комітетів надається за певними нормативами кредит оплачуваних годин. вони захищені від довільних звільнень. Комітети з техніки безпеки й виробничої санітарії планують і координують роботу в цій сфері, забезпечують працівників інформаційними матеріалами, навчають їх безпечних прийомів праці; підсилюється відповідальність роботодавців за порушення техніки безпеки.

У всіх країнах порушення правил техніки безпеки та інших правил охорони праці тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно- правову (майнову), а також кримінальну відповідальність у вигляді штрафу. Загальні концептуальні зміни торкнулися переходу від традиційного трактування охорони праці як сукупності техніки безпеки й гігієни праці до охорони здоров'я в процесі трудової діяльності або охорони професійного здоров'я. В останньому випадку охорона праці трактується значно ширше й передбачає охорону здоров'я конкретної людини (а не тільки її здатності до праці) з урахуванням фізичних, фізіологічних, психологічних і ментальних особливостей. Відбувся перехід від набору окремих заходів до цілісної концепції забезпечення здорових і безпечних умов праці. Основними характеристиками цієї концепції стали комплексність і системність підходу, акцент на превентивні заходи, гнучкість і персоніфікація впливу, співпраця всіх зацікавлених сторін [8, с. 93-94].

Зважаючи на вищевикладене, варто відмітити, що врахування досвіду зарубіжних країн у галузі забезпечення реалізації прав громадян на здорові й безпечні умови праці могло б стати для України міцним підґрунтям для побудови власної стратегії з вирішення цього непростого й украй важливого для кожного громадянина питання. А тому під час розроблення новітнього вітчизняного трудового законодавства, зокрема, у царині охорони праці безспірним є використання досвіду зарубіжних країн, особливо того, що накопичений в умовах ринкової економіки, причому не тільки вже апробовані моделі.

Особливо важливо враховувати тенденції, що намітилися в розвитку зарубіжного законодавства, інакше Україна буде приречена на постійне відставання від прогресивного розвитку світового співтовариства. У цьому зв'язку критичне переосмислення кращого досвіду зарубіжних країн у сфері охорони праці та його адаптація до вітчизняного контексту здатні значно прискорити впровадження дієвого механізму формування й реалізації державної політики у сфері охорони праці в Україні.

Список використаних джерел

1. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 №1629-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. №29. Ст. 367.

2. Blanpain R., Engels C. Comparative Labour Law and Industrial Relations in Industrialized Market Economies. The Hague, 2001.289 p.

3. Бек УП. Конституційно-правове регулювання на належні, безпечні та здорові умови праці. Університетські наукові записки. 2011. №1 (37) С. 203-208.

4. Савельєва Н. Уроки англійської: все про охорону праці у Великобританії. Охорона праці. 2011. №10. С. 22-24.

5. Щодо досвіду наглядових органів США в питанні здійснення державної політики у сфері промислової безпеки та охорони праці на виробництві.

6. Некипелов Д.С. Экономические стимулы в области безопасности и гигиены труда: зарубежный опыт. Труд за рубежом. 1998. №4. С. 103-119.

7. Волошина С.М. Правове регулювання безпеки і гігієни праці: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.05. Одеса, 2011.20 с.

8. Лушников А.М. Законодательство о безопасности и гигиене труда в странах запада. Вестник Омского университета. Серия «Право». 2009. №3 (20). С. 88-94.

Размещено на allbest.ru