Проблеми спільної сумісної власності подружжя щодо нерухомого майна (житлове приміщення)

Problems of the common joint ownership of spouses of immovable property (accomodation)

Filatova K.V., Institute of Continuing Education Kiev National Shevchenko University

The purpose of this scientific article is to analyze individual problems of common joint property of spouses in relation to real estate (residential premises), to develop recommendations for their solution.

The article deals with the problems ofjoint property of spouses concerning real estate (residential premises). Scientific and legal analysis of current normative legal acts and scientific and theoretical sources on the given issue is carried out. As a result of the study, on the basis of comprehensive, comprehensive, scientific analysis, a number of problems of a theoretical and practical nature were identified and a set of recommendations for their solution was presented.

Іnvited to agree on the provisions of the family laws among themselves by unifying terms that the legislator indicates the housing: replace the norms of SK of Ukraine, the definition of «premises» to the definition of «housing»;

- harmonize the provisions of family, civil and constitutional legislation on the designation of housing;

- develop and bring to the attention of courts of General jurisdiction explanations of the Plenum of the Supreme court on the application of Art. 62 of the IC of Ukraine, which determined that in the case of a significant increase in the value of the property of the wife or husband due to the General labor or money costs or the costs of the second spouse, it in the case of a dispute may be recognized by the court the object of common property rights of spouses in order to avoid further unequal application of the courts of this rule;

- to coordinate provisions of Art. 74 of UK of Ukraine where it is specified that property of the wife and the husband who are in the actual marriage relations, that is live one family without marriage registration, acquired by these persons during joint residence, belongs to them on the right of the common joint property and provisions of Chapter 8 UK of Ukraine and article 21 of the IC of Ukraine, which States that living with one family of a woman and a man without marriage is not the basis for the emergence of their rights and obligations of spouses;

- to create at the legislative level conditions for the application of Art. 74 of the UK of Ukraine.

Key words: joint property of spouses, real estate, residential premises, problems of regulation, ways of improvement.

Актуальність теми

Процес зміни традиційних правових інститутів охопив майже усі галузі права, у тому числі й інститут спільної власності. Ця об'єктивна потреба виникає у зв'язку з появою нових об'єктів права власності подружжя, зокрема, такого виду нерухомого майна - як житлове приміщення. У цьому контексті особливого значення набуває аналіз норм цивільного та сімейного законодавства, які регулюють майнові відносини подружжя щодо правового режиму житла.

Постановка проблеми

Попри неабияку актуальність питання поділу спільної сумісної власності подружжя щодо нерухомого майна, норми національного законодавства у даній сфері містять чимало колізій та прогалин, а тому безперечно потребують вдосконалення.

Стан дослідження

Спільна сумісна власність є об'єктом багатьох наукових досліджень. Дослідженню даної проблеми присвячені праці таких вчених, як: М. Антакольска, Є.О. Харитонов, О.В. Дзера, Ю.С. Червоний, О.М. Калитен- ко, О.І. Сафончик та ін.

Проте і на сьогодні все ще залишається багато дискусійних питань, які потребують подальшого дослідження та переосмислення.

Метою даної наукової статті є аналіз окремих проблем спільної сумісної власності подружжя щодо нерухомого майна (житлового приміщення), вироблення рекомендацій стосовно їх вирішення.

Виклад основних положень

Режим спільної сумісної власності подружжя знайшов своє логічне закріплення в Сімейному кодексі (далі - СК) України. Зокрема, правовий режим права спільної сумісної власності подружжя як різновиду спільної сумісної власності подружжя також встановлюється Главою 8 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року. Так, Глава 8 СК України містить такі положення щодо спільної сумісної власності подружжя: підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя; щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя; з приводу виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові; відносно здійснення подружжям права спільної сумісної власності; щодо права подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; стосовно права подружжя на визначення порядку користування майном; з приводу здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу; відносно розподілу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя тощо.

Водночас, надзвичайно важливою у регулюванні спільної сумісної власності подружжя є ч.3 ст.368 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, в якій встановлюється презумпція дії режиму спільної сумісної власності щодо майна подружжя, набутого ним за час шлюбу. Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України: «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом».

Проте, законодавець, використовуючи термін «майно», не конкретизує його. Згідно зі ст.190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, тобто одному з подружжя може належати як рухома, так і нерухома річ. Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому її об'єктами можуть бути будь-які речі, які можуть належати фізичній особі на праві приватної власності [3, с. 37].

Як зазначає О.І. Сафончик, правовий режим речей, як правило, встановлюється на підставі договору, який визначає порядок, який діє щодо майна, нажитого чоловіком і жінкою в період шлюбу, що відрізняється від правового режиму, встановленого самими подружжям у шлюбному договорі (гл.10 СК України). При цьому, незалежно від того, який режим майна буде обраний, слід вважати, що відносно спільно нажитого майна правовий режим, який не буде визначено в договорі, залишається чинним правовим режимом спільної сумісної власності [9, с. 113].

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що воно є спільним. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. Нерідко при поділі майна один з подружжя стверджує, що певна річ була набута до шлюбу або за час шлюбу на власні кошти цієї особи. Такі факти потребують доведення в суді. Якщо докази відсутні або їх недостатньо, майно, набуте за час шлюбу, вважатиметься спільним майном подружжя. Подружжя може за своєю згодою, зокрема у шлюбному договорі, встановити режим роздільності майна, набутого за час шлюбу. У такому разі презумпція спільності майна буде спростована за згодою сторін.

З практичної точки зору, однією з гострих проблем спільної сумісної власності подружжя, є проблема спільної сумісної власності щодо житлового приміщення. Так, зокрема, на нашу думку, вирішення потребує, насамперед, проблема неузгодженості, як окремих положень сімейного законодавства між собою, так і положень СК України з іншими нормативно-правовими актами. Адже чинне законодавство нарівні з категорією «житло» використовує таку суміжну категорію, як «житлове приміщення».

У юридичній літературі зустрічаються різні точки зору щодо визначення категорії житла. Під житлом розуміють:

1) призначене для постійного проживання людини приміщення (або вказаного призначення будинок), в якому відокремлено протікає особисте життя» (С. Ільченко) [4, с. 69];

2) житловий будинок із усіма житловими та нежитловими приміщеннями, що утворюють із таким будинком нерозривне ціле або мають із ним одну (або більше) капітальну стіну, ізольоване приміщення у житловому будинку, а також інші приміщення, призначені для задоволення тимчасової потреби людини у житлі, для постійного або тимчасового проживання в них незалежно від придатності до проживання та від належності до житлового фонду України» - (Г.Ю. Рунов) [8, с. 71].

З наведених визначень нам більше імпонує підхід, запропонований Г. Ю. Руновим. правовий сумісний нерухомий власність подружжя

Окрім цього, розуміння категорії житла характеризується і істотними відмінностями змісту в різних галузях права. Так, у конституційному праві термін «житло» ширше терміна «житлове приміщення». Термін «житло» охоплює як житлові будинки, квартири та їх ізольовані частини, так і інші споруди, що використовуються для постійного проживання. Разом з тим не визначаються житлом приміщення, призначенні для тимчасового недобровільного перебування людини.

У ЦК України [12] ст. 379 житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені для постійного проживання. Як об'єкт власності «житло» у цивільному праві має відмінності від житла як категорії конституційного права. Цивільний кодекс України окремо визначає такі об'єкти права власності, як житловий будинок, садиба, квартира. Ст. 380 ЦК України визначає, що житловий будинок - це будівля капітального типу, яка споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом і призначена для постійного проживання; квартира, як визначає ст. 382 ЦК, - це ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для придатне для постійного у ньому проживанні.

Останнє застосовується в чинному законодавстві в різних значеннях. Наприклад, категорія «житлове приміщення» може охоплювати всі види житлових приміщень, які можуть бути об'єктом договору найму житлового приміщення. Окрім цього, до категорії «житлове приміщення» науковці включають такі суміжні поняття, як допоміжні та підсобні приміщення, які, у свою чергу, не можуть бути предметом найму. За визначенням, допоміжні приміщення - це приміщення призначені для експлуатації та утримання будинку і для побутового обслуговування населення за місцем проживання (сходові площадки, міжквартирні коридори, горища, підвали, колясочні). Таким чином, поняття «житло» є неоднозначним у конституційному, цивільному та житловому праві [2, с. 236-238]. Така ситуація обумовлює потребу приведення у відповідність положень вказаних нормативно правових актів.

Крім того, у судовій практиці трапляються випадки певного проблемного пра- возастосування ст.62 СК України, якою визначено, що у разі істотного збільшення вартості майна дружини або чоловіка внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розглянемо справу №6-1447цс17 від 08.11.2017 року [6]. У даній справі чоловік та дружина під час шлюбу придбали квартиру. Але у зв'язку із перебуванням їх за кордоном право власності на таке майно було оформлено на матір чоловіка. У подальшому вказана особа подарувала цю квартиру своєму сину.

У час перебування у шлюбі в квартирі робився ремонт, проводились інші поліпшення. У зв'язку із цим вартість квартири до проведення ремонтних робіт у листопаді 2008 року складала 70 тис. 625 доларів США, а вже після проведення ремонту, виконаного з листопада 2008 року, складала вже 105 тис. 180 доларів США.

У свою чергу, в червні 2014 року вартість квартири до поліпшень в листопада 2008 року, складала 43 тис. 452 долари США, вартість квартири загальною площею 60 кв. м після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала 73 тис. 620 доларів США.

Вказане свідчить про те, що квартира внаслідок поліпшень збільшилася в ціні, але ж внаслідок коливань на ринку її ціна дещо зменшилась, незважаючи на проведений ремонт.

У позовній заяві дружина мотивуючи свої вимоги саме істотним збільшення вартості майна внаслідок ремонту, проведеного за спільні кошти, просила визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя.

Судом першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення. Водночас суд апеляційної інстанції рішення місцевого суду скасував та позовні вимоги задовольнив. Проте, ВССУ став на бік районного суду. У свою чергу, ВСУ, переглядаючи зазначені рішення, ухвалу ВССУ скасував з наступних підстав. Норми статті 57 СК України визначають правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що, безумовно, свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Проте, касаційний суд, встановивши, що вартість спірної квартири істотно збільшилась унаслідок здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, не зробив жодних висновків щодо застосування статті 62 СК до спірних правовідносин.

З метою уникнення у подальшому неоднакового застосування судами вказаної норми необхідним є надання ВСУ відповідних роз'яснень. Пленум ВСУ дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства шляхом прийняття відповідних постанов.

Актуалізується проблема поділу спільної сумісної власності подружжям у контексті набуття популярності серед українців так званими «цивільними шлюбами». Щодо спільної сумісної власності подружжя на майно дружини і чоловіка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, тобто проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу (ст.74 СК України), то майно, придбане цими особами в період спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності і на нього поширюється положення глави 8 СК України, проте, як свого часу зазначав Ю.С. Червоний, цим положенням ч.2. ст.21 СК України суперечить змісту ст. 74 СК України [10, с. 180], де вказується, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя [11].

Відповідно до положень сімейного законодавства щодо права спільної власності при розлученні подружжя немає юридичного значення, ким саме майно набуте, за які кошти, на кого зареєстроване і т.ін., оскільки умовою виникнення права спільної сумісної власності є наявність зареєстрованого в установленому порядку шлюбу. Однак ситуація з майном у цивільному шлюбі дещо інша. На практиці все виглядає таким чином: майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, зазвичай оформлюється на одного з партнерів. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має жодного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має досить велике значення. Майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, оскільки факт проживання сім'єю не встановлений, і все майно є приватною власністю особи, яка є набувачем майна. Інша сторона позбавлена прав на таке майно, доки нею в судовому порядку не буде доведено, що майно є спільним [5].

Як доречно зауважує О. Розгон, ані в законодавстві, ані в судовій практиці не визначені шляхи для належної реалізації на практиці норми, закріпленої у ст.74 СК, щодо права спільної сумісної власності фактичного подружжя. Тому для вирішення цієї ситуації можливими є два варіанти: або створити на законодавчому рівні належні умови для застосування ст.74 СК, або взагалі відмовитися від правового режиму права спільної сумісної власності фактичного подружжя, поширивши на їх майно правовий режим права спільної часткової власності, окрім випадків, коли інше визначено договором [7, с.171].

Частково погоджуємося з такою думкою науковця. Зокрема, у частині зауваження щодо необхідності створення на законодавчому рівні належних умов для застосування ст.74 СК. З огляду на вказане, пропонуємо доповнити ст.74 СК України відповідної нормою.

Висновки та пропозиції

Викладене вище дозволяє зробити висновок, що чинне національне законодавство, що регулює питання спільної сумісної власності подружжя щодо нерухомого майна (житлового приміщення) містить чимало колізій та прогалин, а тому потребує вдосконалення. Зокрема, вбачається за необхідне:

- узгодити положення сімейного законодавства між собою шляхом уніфікації термінів, якими законодавець позначає житло: замінити у нормах СК України дефініцію «житлове приміщення» на дефініцію «житло»;

- узгодити положення сімейного, цивільного та конституційного законодавства щодо позначення житла;

- розробити та довести до відома судів загальної юрисдикції роз'яснення Пленуму ВСУ з питань застосування ст.62 СК України, якою визначено, що у разі істотного збільшення вартості майна дружини або чоловіка внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя з метою уникнення у подальшому неоднакового застосування судами вказаної норми;

- узгодити положення ст.74 СК України, де зазначається, що майно дружини і чоловіка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, тобто проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, придбане цими особами в період спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності і на нього поширюється положення глави 8 СК України та ч.2. ст.21 СК України, де вказується, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя;

- створити на законодавчому рівні належні умови для застосування ст. 74 СК України. Насамкінець, слід зауважити, що проблеми спільної сумісної власності подружжя щодо нерухомого майна (житлового приміщення) потребують подальшого наукового дослідження.

Література