Правові засади стимулювання розвитку екологічних послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Бредіхіна В.Л.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри екологічного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Бондаревич М.П.,

студентка ІІІ курсу господарсько-правового факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Статтю присвячено визначенню способів та правових засад поліпшення умов діяльності господарюючих суб'єктів та населення у сфері надання та споживання екологічних послуг. Аналізується поняття послуги, екологічної послуги, вказуються ознаки останньої. Наводиться перелік, і пояснюються засоби стимулювання розвитку та функціонування екологічних послуг на ринку України. Автори наголошують на тому, що правове регулювання розвитку екологічних послуг є первинним, тоді як інші засоби стимулювання базуються на ньому.

Ключові слова: екологічна послуга, ринок екологічних послуг, стимулювання розвитку екологічних послуг, способи стимулювання, правові засади стимулювання.

Статья посвящена определению способов и правовых основ улучшения условий деятельности хозяйствующих субъектов и населения в сфере предоставления и потребления экологических услуг. Анализируются понятия услуги, экологической услуги, указываются признаки последней. Приводится перечень, и объясняются средства стимулирования развития и функционирования экологических услуг на рынке Украины. Авторами отмечается, что правовое регулирование развития экологических услуг является первичным, в то время как другие средства стимулирования базируются на нем.

Ключевые слова: экологическая услуга, рынок экологических услуг, стимулирование развития экологических услуг, способы стимулирования, правовые основы стимулирования.

LEGAL BASIS OF INCENTIVIZING THE DEVELOPMENTOF ENVIRONMENTAL SERVICES IN UKRAINE

The article is devoted to the definition of methods and legal bases for improving conditions for the activity of economic entities and the public in the provision and consumption of environmental services. Analyzed the concept of services, environmental services, indicated signs of the last one. The author gives a list and explains the meanings of incentives the development and functioning of environmental services in the Ukrainian market. Authors note that the legal regulation of the development of environmental services is primary, while other incentives are based on it.

Key words: environmental service, environmental services market, stimulating the development of environmental services, incentives, legal framework for incentives.

Постановка проблеми

Для сучасного етапу розвитку людської діяльності необхідним є постійний пошук варіантів вирішення екологічних проблем, що є змістовним складником глобальних проблем людства. В українській правовій практиці, як і у світовій, право кожного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля відповідає обов'язку держави забезпечувати екологічну безпеку, що гарантується ст. 16 і ст. 50 Конституції України [1]. Це зумовлює необхідність правового регулювання збалансованого співвідношення антропогенної діяльності та вимог до збереження природних ресурсів та охорони довкілля, зокрема шляхом екологізації різних секторів економіки та здійснення природокористування з урахуванням положень концепції сталого розвитку. Враховуючи особливості соціально-економічного розвитку України, сьогодні вкрай важливими є закріплення та реалізація правових засобів стимулювання ринку екологічних послуг як складників економіко-правового механізму охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Стан дослідження

Загальні засади стимулювання розвитку екологічних послуг в Україні вивчали Н. Зіновчук, П. Скрипчук, Б. Данилишин, Л. Новосельська. Також значний внесок у розвиток теорії і практики надання екологічних послуг зробили Ф. Котлер, В. Шевчук, О. Веклич, М. Кропивко, Т Галушкіна, Л. Селезньова, В. Петренко, У Костюк, С. Ілляшенко, О. Прокопенко, Х. Василишин, Н. Котенко та ін. Варто зазначити, що проблеми розвитку екологічних послуг в Україні є актуальними не лише для представників економічного наукового напряму, а й для дослідників юридичної науки, зокрема екологічного права. У цьому зв'язку слід відзначити роботи таких учених, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкова, А.С. Євстигнєєв, Б.Г. Розовський та ін.

Утім, незважаючи на певну популярність зазначеної тематики у наукових дослідженнях різних напрямів, маловивченими залишаються поняття екологічних послуг, засади правового стимулювання їх упровадження та розвитку, роль екологічних послуг у системі економіко-правових засобів забезпечення раціонального природокористування та охорони довкілля.

Метою даної статті є визначення правових шляхів стимулювання розвитку екологічних послуг в Україні. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- уточнити поняття «екологічна послуга», «ринок екологічних послуг» шляхом аналізу вітчизняної наукової літератури;

- виокремити власне правові способи стимулювання розвитку ринку екологічних послуг в Україні серед загальних.

Виклад основного матеріалу

Уточнення поняття «екологічна послуга» передбачає з'ясування різноманітних аспектів послуги, у тому числі й у довідковій літературі. Так, словник української мови визначає послугу як «дію, вчинок, що дає користь, допомогу іншому» [2].

У Сучасній українській економічній енциклопедії послуга асоціюється з особливою споживчою вартістю процесу праці, що виявляється у споживчому ефекті, який задовольняє потреби людини, колективу, суспільства [3]. Акцент у такому визначенні послуги припадає на можливість отримання корисного ефекту від послуги не тільки однією особою, а й суспільством у цілому.

Правові засади послуги визначені Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 ст. 1 п. 17: це - «...діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб» [4].

У цілому послуга, будучи діяльністю, дією, вигодою, засобом досягнення певного корисного ефекту, що задовольнить потреби людини, колективу, суспільства, характеризується такими ознаками: вона нематеріальна; споживається під час надання; не призводить до заволодіння будь-чим; здійснюється під час безпосереднього контакту виробника та споживача; передбачає попередні домовленості; результатом передбачено корисний ефект.

Екологічні послуги в широкому розумінні розглядають як вид діяльності, основним змістом якої є поліпшення стану навколишнього природного середовища через запобігання або усунення шкідливого антропогенного впливу. У науковій літературі існують різні підходи до визначення поняття та змісту екологічних послуг залежно від сфери їх застосування. Так, Т.О. Рахнянська розглядає екологічні послуги у процесі здійснення екологічного менеджменту на підприємстві як «визначені нормативно-правовими актами та/або договірними зобов'язаннями заходи превентивного, охоронного, захисного, відновлювального характеру, які надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (послугонадавачами) безоплатно або на платній основі з метою раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення суб'єктом господарювання (послугоотримувачем) певного виду господарської діяльності» [5, с. 66]. Виходячи із цього, автор розділяє екологічні послуги на ті, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування і мають імперативний характер (адміністративні послуги екологічного характеру), та послуги, що надаються підприємствами, установами, організаціями на диспозитивній основі (послуги у сфері екологічного підприємництва).

О.І. Орел, досліджуючи процес формування екологічних послуг у сільському господарстві, визначає їх як організаційно-економічний інструмент екологічної політики і виділяє такі їхні групи: моніторинг навколишнього середовища; флористика, озеленення, ландшафтний дизайн; екологічний менеджмент; екологічний консалтинг; екологічний аудит (із попередньою екологічною експертизою); екологічне страхування (із попереднім екологічним аудитом); екологічний інжиніринг; екологічна сертифікація; прилади та системи екологічного контролю; зелений туризм; оцінювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, водні ресурси, земельні ресурси; вирішення питань, пов'язаних із відходами [6, с. 103-104]. Упровадженням екологічних послуг, вважає автор, можна вирішити такі основні завдання: задовольнити екологічні потреби населення та держави; зменшити витрати суб'єктів господарювання на відшкодування збитків екологічного характеру; збільшити прибутки внаслідок диверсифікації основних видів діяльності; поліпшити умови проживання населення країни через оптимізацію видового різноманіття комплексу екологічних послуг.

Очевидно, що державна екологічна політика в Україні має бути спрямована на здійснення комплексу заходів, метою застосування яких є збереження екосистем та запобігання негативному впливу людської діяльності на довкілля. Відповідно до нещодавно прийнятого Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28 лютого 2019 р., метою державної екологічної політики на сучасному етапі є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем. До стратегічних цілей екологічної політики, зокрема, віднесено: 1) формування в суспільстві екологічних цінностей і засад сталого споживання та виробництва; 2) забезпечення сталого розвитку природно-ресурсного потенціалу України; 3) забезпечення інтеграції екологічної політики у процес прийняття рішень щодо соціально- економічного розвитку України; 4) зниження екологічних ризиків із метою мінімізації їхнього впливу на екосистеми, соціально-економічний розвиток та здоров'я населення; 5) удосконалення та розвиток державної системи природоохоронного управління [7]. Уважаємо, що забезпечити виконання поставлених завдань відповідно до зазначених цілей можливо саме за допомогою побудови та формулювання чіткого інструментарію екологічної політики. Важливу роль у цій царині відіграє екологічне стимулювання.

Для з'ясування поняття «стимулювання» звертаємося до вищезгаданого Словника української мови [2]: «стимулювати» означає створювати, давати стимул або бути стимулом до чого-небудь; прискорювати, посилювати, поліпшувати здійснення чого- небудь.

О.С. Виханський та О.І. Наумов визначають стимулювання як «...спонукання суб'єкта до певної діяльності за допомогою внутрішніх і зовнішніх рушійних сил; завдання інтенсивності цієї діяльності, її кордонів, форм і спрямованості, у результаті чого досягаються певні цілі» [8, с. 100]. А.М. Колот зазначає, що «стимулювати - це означає впливати, спонукати до цільової дії, давати поштовх ззовні» [9, с. 97]. Очевидним є, що стимулювання передбачає сукупність дій суб'єкта управління, у тому числі створення умов (зовнішніх чинників), які допомагають більш ефективно здійснювати діяльність за рахунок формування комплексу мотивів у цього суб'єкта.

Зазначимо певні особливості заходів стимулювання розвитку ринку екологічних послуг: а) невичерпний перелік шляхів стимулювання; б) універсальність (кожний зі шляхів стимулювання може застосовуватися до кожної з екологічних послуг); в) їхня широка методологічна база (фінансова, соціальна, інформаційна, правова тощо); г) їхня ефективність полягає у комплексності застосування.

Проаналізувавши економічну та юридичну літературу, можна виділити такі загальні засоби стимулювання розвитку екологічних послуг в Україні: 1) фінансування; 2) інформування; 3) визначення способів ціноутворення на екологічні послуги; 4) створення нормативно-правової бази; 5) визначення пріоритетності економічного, екологічного, соціального ефекту даного виду діяльності; 6) визначення механізму стимулюючого покарання у разі здійснення неефективних дій; 7) заміна застарілих потужностей вітчизняного промислового комплексу; 8) уведення ефективного податкового механізму.

Варто зазначити, що кожен із вищенаведених засобів не є самодостатнім, їхня ефективність виявляється в результаті комплексного застосування. Фактично їх виокремлення в класифікації є достатньо умовним. Розглянемо як приклад взаємозв'язок між двома засобами - інформування і фінансування. Інформування населення сприяє формуванню правильного розуміння дійсної мети надання екологічних послуг, яка полягає у забезпеченні безпечного для життя та здоров'я довкілля та збереженні природних ресурсів. Фінансування передбачає формування системи економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу та здійснюється шляхом надання коштів юридичним особам, фізичним особам на проведення запланованих заходів.

Утім, слід зауважити, що стан державних фінансів в Україні не відповідає вимогам ринкової економіки та потребам фінансового забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля. Він характеризується високим рівнем заборгованості за податками та зборами, неефективною системою управління ресурсами природоохоронного призначення. Відповідно до законодавства, фінансове забезпечення основних природоохоронних заходів здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів, до того ж у цьому процесі має відігравати важливу роль і Державний фонд охорони навколишнього природного середовища. Але сьогодні замість нього створено бюджетну програму за кодом 2401270 «Проведення природоохоронних заходів», на яку надходять кошти з державного бюджету. Відсутність Державного фонду ОНПС як спеціального фонду держбюджету впливає на те, що сума податку, яка зараховується до державного бюджету, не надходить в повному обсязі до бюджетної програми. Кошти, що не спрямовуються до бюджетної природоохоронної програми, використовуються в інших цілях. Так, за даними 2018 р., із державного бюджету на поліпшення стану довкілля витрачено лише 12,7% від надходжень з екологічного податку [10].

Сьогодні, крім коштів державного та місцевих бюджетів, вагомими фінансовими ресурсами, що забезпечують формування державної політики України у сфері охорони навколишнього природного середовища, є також кошти з доходів приватних підприємств та некомерційних організацій. На нашу думку, доцільно акцентувати увагу на тому, що, наприклад, у 2008 р. основним джерелом фінансування витрат на охорону довкілля, як і в попередні роки, були власні кошти підприємств - 60,8% капітальних інвестицій [ 11 ].

Є очевидним, що існування сфери екологічних послуг ставиться під загрозу через відсутність її належного фінансування. Наслідком цього є те, що певні витрати будуть здійснюватися споживачами безпосередньо. Так, у ході соціологічного опитування в Житомирській області було виявлено, що проблема безпечного довкілля є актуальною для місцевого населення. Респондентам було поставлено запитання: «Чи згодні ви платити за впровадження екологічної послуги на території вашої сільської ради?». У результаті більшість респондентів не визначилася із ціною на екологічну послугу, менше респондентів вибрали варіант «не згодні платити», а в ціновій категорії більшість респондентів вибрала варіанти «до 350 грн за 1 га» та «до 70 грн за 1 год.» [6, с. 107]. Ще однією причиною повільного розвитку екологічних послуг, а отже, й неналежного вирішення екологічних проблем є брак інформації у суб'єктів господарювання та місцевого населення щодо збалансованого землекористування, порядку благоустрою території, правил поводження з виробничими та побутовими відходами. Поліпшенню цієї ситуації можуть сприяти заходи з інформування населення та господарюючих суб'єктів щодо можливості використання екологічних послуг.

Показовою, на нашу думку, є відсутність критеріїв щодо утворення цін на екологічні послуги і той факт, що переважна більшість респондентів вибрала варіант із мінімальною ціною. Відсутні офіційно закріплені способи ціноутворення, якими б могли керуватися продавці екологічних послуг та споживачі. Визначення способів створення ціни на товари спростило б ситуацію на ринку екологічних послуг в Україні, суб'єкти ринку здійснювали б свою діяльність в умовах економічної визначеності. А це вже потребує існування правових засад регулювання відносин у цій царині.

Ведучи мову про економічну визначеність, неможливо оминути й правову визначеність. Основна проблема питання регулювання ринку екологічних послуг в Україні полягає у відсутності належної нормативно-правової бази для їх розвитку, оскільки правовий механізм надання й отримання екологічних послуг знаходиться тільки на стадії формування. Пріоритетним напрямом правового регулювання зазначених відносин має бути визначення економічного, екологічного, соціального ефектів, що будуть досягнуті завдяки здійсненню такої ринкової діяльності.

Створюючи нормативно-правову базу, що стосується розвитку надання екологічних послуг в Україні, та доповнюючи ту, що регулює природоохоронну діяльність, треба забезпечити такі види стимулювання, як уведення ефективного податкового механізму, що забезпечить стимулюючі умови для розвитку екологічного підприємництва як позитивного стимулювання та визначення механізму покарання у разі здійснення неефективної діяльності, тобто без економічного та екологічного ефекту як негативного стимулювання.

Висновки

природний право екологічний захист

Проблеми екології нині є нагальними проблемами в усьому світі. Питання збереження чистого довкілля та захист права людини на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище постають кожного дня. У зв'язку з тим, що наслідки ігнорування такої проблеми є фатальними та непоправними не тільки для існуючого покоління, а й для наступних, ситуація потребує негайного втручання на засадах правового врегулювання. Існування ринку екологічних послуг є досить ефективним заходом на шляху до сталого розвитку нашої країни. Очевидним є те, що кожен із наведених засобів створення та зміцнення ринку екологічних послуг в Україні - фінансування (державне, приватне, міжнародне) розвитку технологій та потужностей, інформування населення щодо існування таких послуг та заохочення користуватися ними - передбачає створення нормативно-правової бази для врегулювання законної діяльності суб'єктів ринку, а також доповнення існуючих нормативно-правових актів ефективним податковим механізмом та механізмом стимулюючого покарання у разі здійснення діяльності, що не має запланованого економічного, екологічного, соціального ефекту. Формування правових засад ринку екологічних послуг є першочерговим завданням, що уможливить синхронне та комплексне впровадження згаданих вище шляхів його розвитку.

Список використаних джерел

1. Конституція України: офіц. текст. Київ: КМ, 2013. 96 с.

2. Словник української мови: в 11 т / за ред. І.К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1970-1980. (дата звернення: 25.03.2019).

3. Економічна енциклопедія: у 3-х т / редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. Київ ; Тернопіль: Академія, 2002. Т 3. 952 с. (дата звернення: 24.03.2019).

4. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 № 1024-ХІІ. Відомості Верховної Ради УРСР 1991. № 30. Ст. 379.

5. Рахнянська Т.О. Правове регулювання екологічних послуг у процесі здійснення екологічного менеджменту на підприємстві. Юридична Україна. 2015. № 6. С. 65-69.

6. Орел О.І. Екологічні послуги як інструмент національної екологічної політики. Збалансоване природокористування. 2014. № 1. С. 101-108.

7. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України від 28.02.2019 № 2697ІІІ. Дата оновлення: 28.02.2019. (дата звернення: 27.03.19).

8. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс: учебник. Москва, 1996. 416 с.

9. Колот А.М. Мотивація персоналу: підручник. Київ: КНЕУ, 2006. 340 с.

10. Чому мільярди гривень екологічних фондів «не працюють» на охорону довкілля? (дата звернення: 27.03.2019).

11. Довкілля України у 2008 році. Аналітична доповідь. (дата звернення: 28.03.2019).

Размещено на Allbest.ru