Становлення та розвиток взаємодії громадянського суспільства та держави: аналіз доктринальних джерел та законопроектних робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення та розвиток взаємодії громадянського суспільства та держави: аналіз доктринальних джерел та законопроектних робіт

Кулі-Іванченко К.К.

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри конституційного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Статтю присвячено комплексному аналізу співвідношення та взаємодії громадянського суспільства та держави на доктринальному рівні та рівні законопроектних робіт. Витоки ідей про громадянське суспільство можна знайти ще в епоху античності. На той час громадянське суспільство ототожнювалося із державою. Лише з XVIII століття їх почали розглядати як окремі категорії, але залежні одна від одної. Незважаючи на багатовікову історію становлення і розвитку концепцій про громадянське суспільство і державу, актуальність цієї теми не втрачається і на сучасному етапі. Вчені вже багато років шукають оптимальні шляхи, методи, засоби, механізми взаємодії громадянського суспільства (його інститутів) з державою (органами державної влади всіх рівнів), органами місцевого самоврядування задля підтримання балансу і стабільності між ними, налагодження ефективного взаємовигідного партнерства. Сучасний етап українського державотворення характеризується тим, що у більшості праць науковці протиставляють громадянське суспільство державі. В них прослідковується єдина думка, що громадянське суспільство та держава відокремлені один від одного, громадянське суспільство є самостійним і незалежним. Відмінності полягають у термінології: наприклад, недержавні асоціації людей (М. Орзіх); вільна асоціація (союз) громадян-власників та їх об'єднань (С. Тимченко); система самостійних і незалежних від держави відносин (О. Фрицький).

Також існують певні законопроектні роботи щодо цієї проблематики, а саме було розроблено проект закону «Про громадянське суспільство в Україні», третій розділ якого присвячено взаємовідносинам громадянського суспільства з державою, а саме межам втручання держави в діяльність інститутів громадянського суспільства. Також Проект містить у собі понятійно-категоріальний перелік важливих термінів і визначень, як-от: право, конституційний лад демократична держава, правова держава, соборна держава, соціальна держава, правова свідомість, суверенітет народу, принцип справедливості, неприбуткова організація, гідність людини тощо. Незважаючи на існуючі критичні висловлення щодо цього проекту, це була перша спроба закріпити на законодавчому рівні дефініцію громадянського суспільства.

Ключові слова: громадянське суспільство, держава, органи державної влади, взаємодія, співвідношення.

ESTABLISHMENT AND DEVELOPMENT OF CIVIL SocIETY AND STATE INTERACTION PROCESS: ANALYSIS OF DOCTRINAL SOURCES AND LAW-DRAFTING WORKS

The article is devoted to a comprehensive analysis of the relationship and interaction of the civil society and the state at the doctrinal level and at the level of law-drafting activities. The origins of the ideas about civil society can be found in the era of antiquity. At that time the civil society was identified with the state. Only from the 18th century they started to be considered as separate categories which were still interdependent. Despite the centuries-long history of formation and development of concepts about the civil society and state, this subject is still of vital importance at the present stage. For many years the scientists have been looking for efficient ways, methods, tools, mechanisms of civil society (its institutions) interaction with the state (state authorities of all levels) and local self-government bodies in order to maintain balance and stability between them all and establish effective and mutually beneficial partnership. The modern stage of the Ukrainian state building is characterized by the fact that, in most of their works, scientists set the civil society in opposition to the state. These works have a common opinion that the civil society and the state are separated from each other and that the first is independent and self-contained. There are some differences associated with terminology: for example, nonstate associations of people (M. Orzikh), a free association (union) of citizens-owners and their unions (S. Tymchenko), a system of self-contained relations which are independent of the state (O. Frytskyi). громадянське суспільство держава

Also, there are certain draft laws on this issue, namely, a draft law “On Civil Society in Ukraine” the third section of which is devoted to the relationship between civil society and the state, namely, the limits of state's interference in the activities of civil society institutions, was developed. In addition, the draft law includes a conceptual and categorical list of such important terms and definitions as: law, constitutional system, democratic state, law-governed state, joint state, social state, legal consciousness, sovereignty of the people, principle of justice, non-profit organization, human dignity etc. Despite the existing critical comments about this draft law it was the first attempt to implement the definition of civil society at the legislative level.

Key words: civil society, state, bodies of state authority, interaction, relation.

Постановка проблеми

Проблемами взаємодії держави та громадянського суспільства почали цікавитися ще за епохи античності. В своїх працях античні мислителі ототожнювали поняття «держава» та «громадянське суспільство». Починаючи з XVIII століття, ці терміни почали розмежовувати, відповідно, термін «громадянське суспільство» почав використовуватися як окрема категорія. У зв'язку з цим постала проблема у їх ефективному співвідношенні та взаємодії із державою, оскільки самостійно і відокремлено один від одного держава і громадянське суспільство існувати не можуть.

Метою статті є комплексний аналіз співвідношення та взаємодії громадянського суспільства та держави на доктринальному рівні та рівні законопроектах робіт.

Стан дослідження

На сучасному етапі співвідношення громадянського суспільства і держави та їх взаємодія продовжили досліджуватися й такими вченими, як В.П. Звонар, А.Р. Крусян, П.М. Любченко, М.П. Орзіх, С.М. Тимченко, Ю.М. Тодика, Л.М. Усаченко, О.Ф. Фрицький, та іншими. В своїх працях вчені шукають нові ефективні засоби, форми, інноваційні механізми, технології взаємодії держави (органів державної влади) з громадянським суспільством (його інститутами).

Незважаючи на велику кількість теоретичних надбань та законопроектних робіт у сфері взаємодії держави з громадянським суспільством в цілому та органів державної влади або місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства зокрема, все одно не втрачають своєї актуальності налагодження ефективної взаємодії цих суб'єктів.

Виклад основного матеріалу

У період античності найбільш цікаві ідеї про громадянське суспільство можна знайти в працях таких мислителів, як Аристотель (384-322 рр. до н. е.) та Платон (428/7 р. до н. е. - 347 р. до н. е.).

Так, Аристотель ототожнював поняття «суспільство» та «держава», писавши: «Перш ніж визначати, що є держава, повинно бути визначено поняття про громадянина, тому що громадянином у загальному розумінні є той, хто бере участь в управлінні, а держава - є не що інше, як сукупність громадян, громадянське суспільство» [1, с. 67].

Це твердження підтримали та продовжили досліджувати Дж. Локк (і6з2-1704), Г Гроций (15831645), Т. Гоббс (1588-1679) , Ш. Монтеск'є (16891755) та інші.

Доказом цього, наприклад, є праця Дж. Локка «Два трактати про врядування», один з розділів якої має назву «Про політичне або громадянське суспільство» [2].

Локк не бачив різниці між словами «політичний» (державний) та «суспільний» і не розмежовував термінів «держава» та «суспільство».

Ще довгий час вчені не бачили різниці між державою та громадянським суспільством. Лише з XVIII століття термін «громадянське суспільство» почав окремо застосовуватися теоретиками.

Так, неабиякий вклад у становлення і розвиток уявлень про громадянське суспільство зробив Г.В.Ф. Гегель (1770-1831). У своїй праці «Філософія права» він писав, що «громадянське суспільство це диференціація, яка виступає між сім'єю та державою, хоча розвиток громадянського суспільства наступає пізніше, ніж розвиток держави, оскільки в якості диференції воно передбачає державу, яку воно, аби існувати, повинно мати перед собою як щось самостійне» [3, с. 228].

Інакше кажучи, громадянське суспільство представляється як щось середнє між сім'єю та державою, його поява та розвиток можливі лише за наявності держави (оскільки вона розвивається раніше), яка є самостійним явищем і без якої воно (громадянське суспільство) не може існувати. Цією цитатою Гегель, з одного боку, підтвердив існування двох самостійних інститутів: держави і громадянського суспільства, а з іншого - засвідчив, що вони не можуть існувати окремо. Тобто представляється, що вони повинні взаємодіяти між собою.

Далі Гегель писав: «Якщо державу представляють як єдність різних осіб, як єдність, яка є лише спільністю, то мають на увазі лише визначення громадянського суспільства. У громадянському суспільстві кожен для себе мета, все інше для нього ніщо. Однак без співвідношення з іншими він не може досягти своїх цілей у всьому їх обсязі» [3, с. 228]. Інакше кажучи, Гегель визначав громадянське суспільство як єдність самостійних людей, які об'єднуються у громадянське суспільство з метою вирішення своїх особистих потреб, тому що кожна людина окремо не може їх вирішити.

На сучасному етапі українського державотворення науковці у більшості своїх праць протиставляють громадянське суспільство державі. Так, О.Ф. Фрицький визначає «громадянське суспільство» як «систему самостійних і незалежних від держави відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і колективів у духовній, соціальній і культурній сферах...» [4, с. 100].

На думку С.М. Тимченко, «громадянське суспільство розуміється як вільна асоціація (союз) рівноправних, свідомих громадян-власників та їх об'єднань, які в рамках правової системи, без втручання держави, самоорганізовано реалізують свої приватні і суспільні інтереси [5, с. 8].

Відомий вчений-конституціоналіст М.П. Орзіх вважав, що громадянське суспільство це: по-перше, асоціація людей, в якій кожна особа вільна, оскільки має невіддільні права, рівна у правах з іншими членами асоціації, самостійна у виборі громадянського стану (громадянин, іноземець тощо); по-друге, недержавні (інституціоналізовані громадські об'єднання) асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною та іншою приналежністю, політичними, економічними, професійними та іншими інтересами; по-третє, сформовані на цій основі громадські (недержавні) відносини, які розвиваються і функціонують на самоуправлінських началах, самовиразі інтересів і волі окремих індивідів та їх асоціацій, що діють у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства [6, с. 69].

Аналізуючи ці визначення, можна констатувати, що у них прослідковується спільна думка, що громадянське суспільство та держава відокремлені один від одного, громадянське суспільство є самостійним і незалежним. Відмінності полягають лише у термінології: недержавні асоціації людей (М. Орзіх); вільна асоціація (союз) громадян-власників та їх об'єднань (С. Тимченко); система самостійних і незалежних від держави відносин (О. Фрицький).

На відміну від попередніх авторів, Ю. Тодика писав, що «не має підстав жорстко протиставляти державу і громадянське суспільство, оскільки вони перебувають у діалектичному взаємозв'язку [7, с. 34]. Громадянське суспільство розглядається як самоорганізована та саморегульована сфера публічно-правових відносин у державі, утворювана вільними і рівними індивідами та створеними ними об'єднаннями. Вони функціонують, формуючи соціальний капітал та здійснюючи контроль за органами державної влади, служать підґрунтям правової державності [8]. Можливо в даному випадку йдеться не про протиставлення, а про взаємодію громадянського суспільства і держави, оскільки, як відомо, держава в особі державних органів створює правові засади для функціонування громадянського суспільства. взагалі-то вони не можуть окремо існувати один від одного, їх можна розглядати як мету і засіб, де громадянське суспільство є метою, а держава виступає як засіб. Так, наприклад, панування у державі принципу верховенства права, обмеження державної влади правом, прийняття органами державної (законодавчої) влади правових законів та їх виконання спрямовані на досягнення головної мети - захист прав і свободи людини і громадянина, визнання людини в державі найвищою соціальною цінністю [9, с. 13].

Продовженням цього є думка П. Любченко про те, що рівень розвитку громадянського суспільства визначається не заможністю його громадян, а ступенем забезпеченості базових цінностей, серед яких людська гідність, права і свободи людини і громадянина, свобода, демократія, і дотриманням принципів верховенства права, справедливості, плюралізму, толерантності [10, с. 55].

Аналізуючи доктринальні джерела у сфері обраної проблематики, не можливо залишити поза увагою і нормативно-правовий аспект взаємодії громадянського суспільства та держави.

Так, в історії українського державотворення проводилися певні законопроекті роботи та були спроби закріпити дефініцію терміну «громадянське суспільство» на загальнодержавному рівні і законодавчо врегулювати взаємовідносини громадянського суспільства і держави.

3 огляду на значущість насамперед заслуговують на увагу акти, що передували прийняттю Основного Закону держави - Конституції України, оскільки після розпаду Радянського Союзу Україна переживала не найкращі часи. з одного боку, вона отримала незалежність, якої так прагнула, з іншого боку, вона (в особі органів державної влади) зіткнулася з безліччю складних проблем, однією з яких було реформування чинного законодавства, насамперед прийняття нової конституції, оскільки конституція УРСР 1978 [11] року вже не відповідала фактичним відносинам (хоча до неї вносили певні зміни, наприклад, щодо впровадження інституту президентства [12]), що відбувалися у незалежній і суверенній Україні.

Таким чином, Україна продовжувала жити за старою конституцією і, відповідно, за радянською адміністративно-командною системою. звичайно, що в таких умовах проводити якісь реформи було не можливо, тому процес становлення і розвитку громадянського суспільства, у тому числі його взаємодії з державою, проходив досить складно і довго.

Але поступово, із приходом до влади у 1994 році Президента Л.Д. Кучми, ситуація в країні почала змінюватися на краще. Так, у 1995 році Л.Д. Кучма на Всесвітній Зустрічі глав держав та урядів, організованою Організацією Об'єднаних Націй підтримав прийняття Копенгагенської декларації про соціальний розвиток (далі - Декларація) [13].

Так, з метою сприяння соціальному прогресу, справедливості і поліпшенню умов життя людей на основі залучення всіх у цей процес у межах Декларації передбачено створення основи для дій, які будуть спрямовані насамперед на зміцнення потенціалу та можливостей громадянського суспільства.

Концепція нової Конституції України 1991 року [14] в структурі Конституції України закріплювала Розділ III «Громадянське суспільство і держава», який потім знайшов своє відображення в проектах Конституції України 1992 року [15] та 1993 р. [16], але сьогодні в чинному Основному Законі України цього розділу не має. До речі, ст. 64 цього Проекту передбачала, що: «Держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.» Безперечно, у разі закріплення цієї норми могла бути впроваджена переважна роль громадянського суспільства і другорядна роль держави, функції якої полягали б у забезпеченні діяльності і захисту структурних елементів (інститутів) громадянського суспільства. Але зрозуміло, що з огляду на існування в історії України жорсткого централізму радянської моделі управління така роль громадянського суспільства здавалася неперспективною навіть в умовах переходу до нової моделі у демократичній, незалежній, суверенній Українській державі.

У 2000 році співробітники Одеського Інституту муніципальної демократії і прав людини на чолі із О. Мучніком розробили проект закону «Про громадянське суспільство в Україні» (далі - Проект) [17], який так і не був прийнятий верховною радою України.

Аналіз характеристики Преамбули цього Проекту дозволяє зрозуміти прагнення автора поставити громадянське суспільство, головним призначенням якого є забезпечення природних прав людини, вищим над державою, яка є підконтрольна йому. так, в ній (Преамбулі) зазначається, що «Цей конституційний Закон визначає правові основи для творення, розвитку та захисту громадянського суспільства в Україні, найважливішим призначенням якого є забезпечення природних прав її народу на свободу, самовизначення, суверенітет, національну безпеку, розвиток і контроль над своєю державою.»

Далі, в Розділі І «Загальні положення» автор надав визначення громадянського суспільства, яке представляє собою «систему правових інститутів, що забезпечує самоорганізацію, структурування і само- творення її населення в цілісний і повновладний суб'єкт конституційного права - Український народ». Слід підкреслити, що це була перша спроба законодавчо закріпити дефініцію громадянського суспільства, перенести його із «абстрактного, невідомого поля» у реальну правову площину.

О. Мучнік слушно підкреслив, що «Рівень розвитку громадянського суспільства в Україні вимірюється добробутом найменш забезпечених її громадян», а не найзаможніших (К.К.).

Проект містить у собі понятійно-категоріальний перелік таких важливих термінів і визначень: право, конституційний лад, демократична держава, правова держава, соборна держава, соціальна держава, правова свідомість, суверенітет народу, принцип справедливості, неприбуткова організація, гідність людини тощо. спроба офіційно легалізувати ці терміни, здається, є рішучим кроком з боку автора, оскільки більшість з них є спірними філософськими категоріями.

Також Проект закріплює принципи діяльності громадянського суспільства. так, громадянське суспільство активно співпрацює і взаємодіє з державою на принципах солідарності та взаємної відповідальності за забезпечення безпеки, розвитку та добробуту кожної окремої людини в Україні. Судячи з цього, автор проекту бачить громадянське суспільство і державу рівноправними партнерами, які активно співпрацюють задля єдиної мети - добробуту кожної окремої людини, і несуть взаємну відповідальність за свою діяльність, не перекладаючи її один на одного.

Другий розділ визначає організаційно-правові основи діяльності громадянського суспільства, відповідно до якого «Суб'єктами творення громадянського суспільства в Україні є люди, їх об'єднання та територіальні громади.» Там само представлено структуру громадянського суспільства, інститутами якого є неприбуткові організації (які діють у вигляді засобів масової інформації, громадських об'єднань людей: політичних партій, релігійних організацій (церков), благодійних організацій, адвокатури, професійних спілок, організацій української діаспори, навчальних закладів та інших недержавних юридичних осіб України)), органи місцевого самоврядування та самоорганізації населення, присяжні і народні засідателі у судах, а також суб'єкти підприємницької діяльності. Спірним питанням в теорії конституційного права є відношення політичних партій та органів місцевого самоврядування до інститутів громадянського суспільства (природа якого недержавна), адже політичні партії представлені у Верховній Раді України - єдиному законодавчому органі влади; водночас будучи народними депутатами України, вони є народними обранцями та повинні представляти і захищати інтереси свого народу в Парламенті. Так само і органи місцевого самоврядування, виконуючи, наприклад, делеговані місцевими державними адміністраціями повноваження, певною мірою виконують функції держави (хоча за Конституцією України, місцеве самоврядування не входить до системи органів державної влади).

Так само в Розділі II закріплено права і обов'язки інститутів громадянського суспільства, їх легалізація та припинення діяльності. Не зовсім зрозумілим є те, що в Проекті існує стаття щодо легалізації (офіційного визнання) інститутів громадянського суспільства, оскільки кожний з представлених вище інститутів має спеціальний Закон, який регулює детальний порядок їх легалізації, наприклад, закони України «Про громадські об'єднання», «Про політичні партії», «Про благодійну діяльність та благо-дійні організації» тощо.

Третій розділ Проекту присвячений взаємовідносинам громадянського суспільства з державою, а саме межам втручання держави в діяльність інститутів громадянського суспільства, формам контролю громадянського суспільства над державою, гарантіям забезпечення судового захисту інститутів громадянського суспільства та відповідальності держави, її органів, посадових і службових осіб за порушення цього Закону.

Так, найважливішим в цьому розділі представляється те, що інститути громадянського суспільства мають право приймати участь в роботі будь-якого органу державної влади, якщо результат такої роботи може відбитися на основних (конституційних) правах і свободах людини і громадянина, територіальної громади, Українського народу, а також на правах відповідних інститутів громадянського суспільства. Представляється, що впровадження цієї норми посприяло збільшенню участі громадян в управлінні державними справами, що закріплено у ст. 38 Конституції України, адже ця стаття не надає вичерпний перелік таких форм.

Висновки

Отже, незважаючи на багатовікову історію становлення і розвитку концепцій про громадянське суспільство і державу, актуальність цієї теми не втрачається і на сучасному етапі. Вчені вже багато років шукають оптимальні шляхи, методи, засоби, механізми взаємодії громадянського суспільства (його інститутів) з державою (органами державної влади всіх рівнів), органами місцевого самоврядування задля підтримання балансу і стабільності між ними, налагодження ефективного взаємовигідного партнерства.

Проект закону України «Про громадянське суспільство в Україні» має певне значення для розвитку громадянського суспільства, зокрема, його інститутів, налагодження ефективної взаємодії із державою. водночас він містить і певні недоліки, зокрема, держава стає підконтрольною громадянському суспільству. також, з огляду на масштаби та сфери існування та діяльності громадянського суспільства, здається неможливим чітко сформулювати його дефініцію, оскільки воно є всеохоплюючим поняттям і жодним чином його не можна звужувати або заганяти у певні рамки. Інша справа - закріпити на законодавчому рівні конкретні форми та засоби його взаємодії із державою, можливо, навіть розробити проект закону про взаємодію органів державної влади та місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства.

Список використаних джерел

1. Арістотель. Політика : Пер. з давнього. та передм. О. Кислюка. Київ : Основи, 2000. 239 с.

2. Дж Локк. Два трактати про врядування. Київ : Основи, 2001.265 с.

3. Гегель Г.Ф.В. Философия права : Пер. С нем. / Ред. и сост. Д.А. Каримов и В.С. Нерсесянц. Москва : Мысль, 1990. 524 с.

4. Фрицький О.Ф. Конституційне право України : Підручник. Київ : Юрінком Інтер, 2002. 536 с.

5. Тимченко С.М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.0l / Нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2001. 18 с.

6. Орзих М.Ф. Конституционный строй государства и общества. Основы правоведения : Учебное пособие / Под ред. С.В. Кивалова и М.Ф. Орзиха. Одесса : «АстроПринт» 2000. 356 с.

7. Тодика Ю.М. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні. Вісник Академії правових наук України. 2003. № 1. С. 34-44.

8. Лукаш О. Інститути громадянського суспільства та інститут громадських організацій в Україні : теоретико-методологічні та нормопроектні аспекти. Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України. URL: http://www.minjust.gov.ua/20126.

9. Кулі-Іванченко К.К. Соціальне замовлення органів місцевого самоврядування в Україні: конституційно-правове дослідження : монографія / К.К. Кулі-Іванченко. Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2018. 232 с.

10. Любченко П.М. Конституційно-правові основи розвитку місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства : Монографія. Харків : Одісей, 2006. 352 с.

11. Конституція (Основний Закон )Української Радянської Соціалістичної Республіки : прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради УРСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року. Відомості Верховної Ради УРСР. 1978. № 18. Ст. 268.

12. Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР : Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1293-ХІІ. Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 33. Ст. 445.

13. Копенгагенская декларация о социальном развитии : Принята Всемирной встречей на высшем уровне в интересах социального развития, Копенгаген, 6-12 марта 1995 года. URL: http://http://www.un.org/пJ/documents/ded_conv/deda- rations/copded.shtml.

14. Про Концепцію нової Конституції України : Постанова Верховної Ради УРСР від 19 червня 1991 р. № 1213-ХІІ. Відо-мості Верховної Ради УРСР від 27.08.1991-1991 р. № 35. Ст. 466.

15. Про проект нової Конституції України : Постанова Верховної Ради України від 1 липня 1992 р. № 2525-ХІІ. Відомості Верховної Ради України від 15.09.1992-1992 р. № 37. Ст. 550.

16. Про проект нової Конституції України : Постанова Верховної Ради України від 8 жовтня 1993 року № 3494-ХІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1993. № 42. Ст. 403.

О гражданском обществе в Украине : проект Закона Украины. URL: http://vybor.ua/article/grazhdanskoe_obschestvo/ proekt-zakon-ukrainy-o-grajdanskom-obshchestVe-v-ukraine.html

Размещено на Allbest.ru