Організаційна структура прокуратури Литовської Республіки та України: порівняльний аналіз

Анотація

При вивченні міжнародного досвіду не слід забувати, що не варто здійснювати механічне перенесення певних політичних і юридичних конструкцій однієї країни в іншу без урахування особливостей їх національно-історичного розвитку, умов функціонування тощо. Так, Т. Розова та В. Барков стверджують, що тоталітаризм навчив цінувати «чужі» принципи демократії та гуманізму, але не показав, як ці принципи зробити «своїми», із конституційних перетворити на принципи повсякденного життя кожного громадянина. Тут не допоможуть і представники розвинених західних демократій, які в змозі лише продемонструвати свої стандарти, корисні та застосовані лише до тієї межі, за якою знаходиться національна специфіка з усім тягарем минулого, особливості наявної соціально-політичної ситуації та головні тенденції її розвитку на найближче майбутнє [1, с. 294].

Незважаючи на спільне радянське минуле, Україна та Литовська республіка розвивалися своїм шляхом. Нині у юридичній літературі, враховуючи місце прокуратури в системі державних органів країн Європейського Союзу (ЄС), виділяють таку класифікацію:

1) прокуратура перебуває в складі міністерства юстиції (Бельгія, Німеччина, Данія, Нідерланди, Польща, Румунія, Франція, Естонія);

2) прокуратура входить до складу судової влади і функціонує при судах (Болгарія, Іспанія, Італія, Латвія);

3) прокуратура виділена в самостійну службу і є незалежною у своїй діяльності (Великобританія);

4) прокуратура виділена в самостійну систему й підзвітна Парламенту або Президенту або обом цим органам (Литва) [2, ^ 200]. За цією класифікацією прокуратуру України можна віднести до четвертої групи з підстав особистого звітування Генеральним прокурором не менше одного разу на рік перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру»). Водночас із внесенням змін до Конституції України в частині правосуддя деякі вчені (В. Кравчук) [3, с. 318] її відносять до другої групи. При цьому існує позиція А. Скрипнюка, що підвідомчість прокуратури суддівському або виконавчому корпусу позбавляє її самостійності в прийнятті рішень і може призвести до поширення корупційних схем [4, с. 293].

На нашу думку, найбільш влучною є думка А. Лапкіна про те, що «на сьогодні є всі підстави розглядати прокуратуру як суміжний із судовою владою інститут. Сьогодні прокуратура продовжує діяти автономно та самостійно, ані в організаційному, ані в функціональному відношенні не підпорядковується судовій владі» [5, с. 20].-

Таким чином, варто констатувати, що система прокуратури України хоча все ще перебуває в стані формування, трансформації, однак за запропонованою класифікацією її доцільно відносити до четвертої групи.

Вчені справедливо прокуратуру Литовської Республіки відносять до четвертої групи з огляду на те, що 1) пріоритети діяльності прокуратури визначаються Сеймом Литовської Республіки; 2) Генеральний прокурор повідомляє Президента Республіки та Сейм про діяльність прокуратури; 3) Уряд Литовської Республіки, координуючи державну безпеку та громадський порядок, координує свої дії з Генеральним прокурором, а Генеральний прокурор інформує Уряд про результати діяльності прокуратури поза межами процесу. Тобто прокуратури обох країн віднесено до четвертої групи.

Продовжуючи порівняння структур прокуратур України та Литовської Республіки варто розпочати із визначень, передбачених національним законодавством. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697- VII, який набирав чинності 15 липня 2015 року (далі Закон України) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Система прокуратури України складається з Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур місцевих прокуратур, військових прокуратур, спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

При цьому Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня щодо регіональних та місцевих прокуратур, а регіональна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо місцевих прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури. Чіткий перелік та територіальна юрисдикція місцевих прокуратур визначена в додатку до Закону України «Про прокуратуру» [6]. Таким чином, в Україні функціонує трьохрівнева система органів прокуратури та спеціалізовані прокуратури. Спеціалізована військова прокуратура функціонує на всіх трьох рівнях (військові прокуратури гарнізонів, військові прокуратури регіонів та Головна військова прокуратура (на правах Департаменту), тоді як спеціалізована антикорупційна прокуратура (на правах Департаменту), тобто функціонує лише на рівні Генеральної прокуратури. Разом з тим у структурі органів прокуратури встановлюються посади державних службовців, інших працівників, діяльність яких регулюється Законом «Про прокуратуру» та іншими законодавчими актами України (ч. 2 ст. 14 Закону України «Про прокуратуру»).

Діяльність прокуратури Литовської Республіки регламентовано Законом Литовської республіки «Про прокуратуру» (далі Закон Литви) з 1994 року, № 81-1514. 1 травня 2003 року запроваджено реформи органів прокуратури відповідно до нової редакції закону. Законом Литовської Республіки в редакції 2012 року визначено, що прокуратура є державною установою, яка виконує функції, встановлені Конституцією Литовської Республіки, цим Законом або іншими законами. Прокуратура допомагає забезпечити законність і справедливість суду [7]. Структуру прокуратури Литовської Республіки нині побудовано відповідно до судової системи. А саме прокуратура Литви складається з Генеральної прокуратури та територіальних прокуратур, до складу яких входять спеціалізовані підрозділи. Аналіз закону «Про прокуратуру» Литовської Республіки дає можливість констатувати, що Генеральна прокуратура є установою вищого рівня щодо територіальних прокуратур. Прокурори Генеральної прокуратури мають право прокурора діяти в усіх судах. Прокурори територіальної прокуратури мають повноваження прокурора діяти в судах відповідно до компетенції, встановленої Генеральним прокурором або його заступником. Тож у Литві діють два рівні органів прокуратури.

З огляду на те, що 30 вересня 2016 року був прийнятий та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким виключили з Конституції України розділ VII «Прокуратура» та врегулювали статус прокуратури окремою статтею у розділі VIIІ «Правосуддя». Тож вбачається за можливість певні елементи системи прокуратури Литви будувати в Україні відповідно до чинної судової системи. Нині в Україні сформовані 178 місцевих прокуратур відповідно до додатку Закону України «Про прокуратуру», які функціонують близько 4 років. Водночас в Україні ще триває процес утворення об'єднаних територіальних громад, який розпочато під час процесу децентралізації. Тобто до завершення утворення територіальних адміністративних одиниць створено місцеві прокуратури шляхом об'єднання міських, районних, районних у містах прокуратур. Як результат замість районних прокурорів, за виключенням утворення на їх базі місцевих прокуратур, з'явились начальники відділів. Здебільшого контрольні та адміністративні функції регіональних прокуратур та місцевих по відношенню до відділів прокуратур (колишніх районних прокуратур) просто дублюються. Наприклад, кожна (Кіровоградська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька) регіональна прокуратура має в підпорядкуванні по 4 місцеві прокуратури, Закарпатська, Житомирська, Івано-Франківська, Полтавська, Сумська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська - по 5, тоді як кожна з таких місцевих прокуратур об'єднує від 2 до 7 адміністративних одиниць.

У свою чергу, місцеві загальні суди створено з урахуванням адміністративно-територіального поділу (утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі) [8]. Тож кількість місцевих прокуратур (178) та місцевих судів (661) не співпадає, що здебільшого ускладнює виконання прокурорами своїх функцій, зокрема здійснення підтримання державного обвинувачення тощо. Інколи окремим працівникам для підтримання державного обвинувачення в суді упродовж дня потрібно відвідати декілька районів, що значно ускладнює виконання прокурором покладених на нього функції. При цьому варто звернути увагу, що раніше в Україні суд і прокуратура формувалися відповідно до адміністративно територіального устрою.

Зазначені моделі прокуратур дають лише загальне уявлення про їх функціонування. Як правило, кожній національній прокуратурі (чи аналогічній їй системі) притаманний свій, специфічний набір функцій і повноважень, обумовлених як загальною логікою моделі, так і особливостями, традиціями національної правової культури, іншими об'єктивними і суб'єктивними факторами (наприклад, прагненням політичного керівництва деяких постсоціалістичних країн наслідувати певні західні зразки) [9, с. 279].

Незважаючи на той факт, прокуратури України та Литви відносять до однієї й тої четвертої групи запропонованої класифікації, їх завдання відрізняються.

За структурою обидві країни мають Генеральну прокуратуру, яка є прокуратурою найвищого рівня. Її очолює Генеральний прокурор, процедура призначення та звільнення якого в обох країнах співпадає (призначає на посаду та звільняє з посади Президент, за згодою з парламентом). Основне завдання Генеральної прокуратури України - організація та координація діяльності усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури (п. 1 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру»).

У Литовській Республіці на законодавчому рівні за Генеральною прокуратурою передбачено більш широке коло завдань. Тож Генеральна прокуратура:

1) керує та контролює діяльність територіальних прокуратур;

2) формує єдину практику досудового розслідування кримінальних правопорушень і кримінального провадження;

3) веде, організовує, контролює досудове розслідування, керує та переслідує критичні кримінальні справи;

4) формулює єдину практику судового переслідування прокуратури у кримінальному провадженні та бере участь у апеляційному та касаційному провадженні ;

5) координує дії органів досудового слідства у розслідуванні кримінальних правопорушень;

6) у справах надзвичайної важливості відстоює суспільний інтерес і формує єдину практику прокурорів у цій сфері;

7) організовує професійну підготовку, підвищення кваліфікації та надає методичну допомогу прокурорам;

8) здійснює відповідно до міжнародних договорів, законів та інших правових актів, з іноземними державними установами та міжнародними установами;

9) піклується про фінансове, матеріальне забезпечення прокуратури, а також про соціальні гарантії прокурорів;

10) аналізувати діяльність прокуратури та керувати діяльністю прокуратури;

11) виконує інші функції, передбачені законами та міжнародними договорами [7].

Крім того на законодавчому рівні закріплено компетенцію територіальних прокуратур. Відтак територіальні прокуратури: 1) організовують та проводять досудове слідство; 2) здійснюють досудове слідство; 3) контролюють діяльність працівників досудового слідства у кримінальних справах; 4) підтримують державне обвинувачення у кримінальних справах; 5) контролюють виконання вироків;

6) координують діяльність органів досудового слідства при розслідуванні злочинів;

7) захищають суспільні інтереси; 8) готують прохання про надання правової допомоги на підставі та порядку , встановлених законами та міжнародними договорами іноземним установам та міжнародним установам; 9) виконують інші функції прокуратури [7]. Підсумовуючи викладене, варто прийти до висновку про те, що в Україні на законодавчому рівні визначено завдання лише на найвищому рівні - Генеральній прокуратурі України. На інших рівнях (регіональному та місцевому) завдань не сформульовано. Традиційно склалося, що їх формулює прокуратура вищого рівня нижчому.

В органах прокуратури України відсутній обґрунтований підхід щодо визначення необхідної кількості прокурорів на кожному рівні. Водночас визначена загальна чисельність працівників органів прокуратури, яка становить не більше 15000 осіб [6]. Генерального прокурора України, так само як і Раду прокурорів України - постійно діючий орган прокурорського самоврядування від вирішення цього важливого питання усунуто. На думку І.В. Європіної, таке рішення є помилковим, адже хто, як не Генеральний прокурор України, спроможний краще за будь-кого іншого визначитися з оптимальною чисельністю підпорядкованих прокуратур та їх структурних утворень, зважаючи на покладені на них завдання, функції, а також видатки, затверджені у Державному бюджеті України на утримання органів прокуратури [10^с. 110]. Корисним є досвід Литви із цього питання. Генеральний прокурор наділений правом реорганізовувати та ліквідувати, змінювати статус, структуру, компетенцію та сфери діяльності територіальних прокуратур, враховуючи сфери діяльності судів. Крім того, прокуратура допомагає забезпечити законність і справедливість суду.

литва прокуратура суд кримінальний

Висновок