До питання нормативно-правового регулювання права на вищу освіту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

До питання нормативно-правового регулювання права на вищу освіту в Україні

Діхтярук А.Б.

Діхтярук А.Б., здобувач Інституту законодавства Верховної Ради України

У статті аналізуються правові акти регулювання правовідносин у сфері вищої освіти. Автор виявив переваги та недоліки законодавчого регулювання вищої освіти в Україні.

Ключові слова: право людини на вищу освіту, законодавча база.

ISSUE OF LEGAL REGULATION OF THE RIGHT TO HIGHER EDUCATION IN UKRAINE

The article analyzed legal acts of regulation legal relations in the field of higher education. The author identified the advantages and disadvantages of legislative regulation of higher education in Ukraine.

Key words: human right for higher education, legislative tees.

Постановка проблеми

Сучасне чине національне законодавство, яким забезпечується конституційне право людини і громадянина на здобуття освіти (вищої освіти) знаходиться в процесі реформування. Разом з тим є підстави стверджувати, що наразі в державі сформований відповідний набір правових інструментів і механізмів, здатних забезпечити адекватну реакцію національної нормативно-правової системи на суспільні відносини, що виникають в освітні сфері.

Аналіз дослідження проблеми

Дослідженням питань реформування вищої освіти в Україні та її правового регулювання займалися такі вітчизняні теоретики та практики як: А. Андрушко, Г Атаманчук, Ю. Будник, І. Козацька, І. Мищак, М. Русін, В. Супрун, Р. Шаповал, О. Якушина та інші.

Метою статті є аналіз чинного національного законодавства в сфері вищої освіти та визначення пріоритетних шляхів його вдосконалення.

Виклад основного матеріалу

Не підлягає сумніву той факт, що сучасна конституційно-правова доктрина прав людини є результатом низки складних політичних, соціальних, правових процесів наслідком яких стала зміна концептуальних підходів до розуміння правової природи прав людини та проголошення людини її прав і свобод найбільшою цінністю.

Аналізуючи норми Конституції України відзначимо, що конституційно-правове закріплення права на освіту (вищу освіту) свідчить про виключну значимість цього інституту в системі прав людини і громадянина, про визнання його соціальної, конституційної та цивілізаційної цінності, а також як об'єкта підвищеної правової охорони та захисту з боку громадянського суспільства і держави. Водночас, слід пам'ятати, що в Україні діє принцип верховенства support of right for higher education, constitutional guaran права за яким (ст. 8), Основний Закон встановлює правові приписи загального характеру розвиток яких відбувається на рівні інших нормативно-правових актів.

Безпосереднє конституційне закріплення права на освіту відбулося в ст. 53 Конституції України. За наслідком аналізу цього конституційного унормування можна зробити висновок, що загальний зміст права на освіту становить гарантовану можливість людині і громадянинові здобувати повну загальну середню, професійно-технічну, вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах [1].

Конституційним положенням охоплено практично всі основні види освіти. Разом з тим, в Основному Законі йде мова про те, що держава забезпечує доступність і безоплатність різних форм навчання, а також розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. Встановлюються державні гарантії права на освіту, серед яких, обов'язковість повної загальної середньої освіти; надання державних пільг учням і студентам; право громадян безкоштовно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ст. 53).

Також, конституційним приписом гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства громадянам, які належать до національних меншин (ч. 4. ст. 53).

Крім того, пунктом 6 частини першої ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту; форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї,охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки [2].

Відповідно до вимог та приписів Основного Закону держави, розроблено та прийнято низку нормативно-правових актів положеннями яких у більш ширшому обсязі закріплено право людини і громадянина на освіту (вищу освіту) та визначено механізми реалізації, забезпечення та захисту цього права з боку держави та суспільства. Поряд з цим, перелік розширюється рядом міжнародно-правових документів згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України і які стали частиною національного законодавства держави. Серед них: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [3], Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні [4], Конвенція про визнання учбових курсів, дипломів про вищу освіту та учбових ступенів у державах регіону Європи [5], Угода про співробітництво у галузі освіти [6], закони України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року [7], «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року [8], «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26 листопада 2015 року [9], «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року [10] тощо.

Базовим, системоутворюючим законодавчим актом у цій сфері є Закон України «Про освіту» [7]. За ним, освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного спільними цінностями і культурою, та держави. Основною метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

Статтею 3 Закону закріплено право людини на освіту. Частина перша статті 3 проголошує, що кожен має право на якісну та доступну освіту. Нормативно-правовим актом визначено ряд складових, які становлять зміст права на освіту, а саме: право здобувати освіту у продовж життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією і законами України.

З метою недопущення всіх форм дискримінації в освітній сфері, а також у розвиток відповідних конституційних положень в Законі закріплено, що в Україні створюються рівні умови доступу до освіти (ч. 2 ст. 3). У частині третій статті 3 Закону запроваджується механізм реалізації права на освіту, зокрема, це право здійснюється особою на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видах, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Положеннями статті 17 Закону визначено, що метою вищої освіти є здобуття високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань. Крім того, передбачено, що вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальними законами.

Законодавчим актом унормовано низку системних аспектів, зокрема, що стосуються питань створення та забезпечення діяльності освітніх закладів (Розділ ІІІ). Розділом IV сформульовано визначення стандартів освіти, освітніх програм, кваліфікацій тощо. Новацією цього Закону є закріплення в окремому Розділі питань щодо забезпечення якості освіти (Розділ V). Нормативно-правовим актом визначається система управління та контролю у сфері освіти. Окреслено відповідні повноваження органів управління у сфері освіти (Розділ VIII). Передбачено, що державний нагляд (контроль у сфері освіти) здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в цій сфері та спрямований на забезпечення інтересів суспільства щодо належної якості освіти та освітньої діяльності (ч. 1 ст. 69). Х Розділ Закону присвячено фінансово-економічним відносинам в освітній сфері. Зокрема, частиною 8 статті 78 Закону передбачено, що фінансування вищої і післядипломної освіти здійснюється за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Незважаючи на те, що проаналізований нормативно-правовий акт є відносно новим правовстановлюючим документом, проте за останні роки до нього 7 разів у встановленому порядку вносилися зміни та доповнення. Здебільшого зміни стосувалися визначення окремих термінів або питань пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу належними умовами для праці та здобуття освіти, вдосконалення освітньої діяльності у сфері вищої освіти та інші.

Ефективна політика у сфері вищої освіти є пріоритетним та стратегічним завданням держави. Враховуючи це завдання, а також у розвиток положень Основного Закону України в 2014 році було прийнято новий спеціальний Закон України «Про вищу освіту» [8], яким визначено засади державної політики у цій сфері та врегульовано освітні правовідносини відповідно до сучасних запитів суспільства та держави. Крім того, вказано, що на національному рівні створюються умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Закон визначає, що державна політика у цій сфері ґрунтується на низці принципів, серед яких: сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя; доступності вищої освіти; незалежності здобуття вищої освіти; міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейський простір вищої освіти та інші (ст. 3). Перелік наведених законодавчих засад у повному обсязі кореспондуються з відповідними конституційними положеннями, стандартами вищої освіти закріпленими у міжнародно-правових актах, а також зобов'язаннями, що взяті Україною у контексті інтеграції нашої держави до європейського простору.

У нормах Закону «Про вищу освіту» закріплено та розширено конституційне право громадян на здобуття вищої освіти. Зокрема, громадяни України мають право здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти, визначено умови здобуття особою вищої освіти на безоплатній основі. Можливість здобуття вищої освіти гарантується кожному, не допускаються жодні види дискримінації в процесі набуття вищої освіти, водночас зазначається, що не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти, зумовленими особливостями отримання кваліфікації (ст. 4).

Законом визначено систему та структуру вищої освіти, у тому числі рівні, ступені та кваліфікації вищої освіти, врегульовано питання стандартів вищої освіти, що розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності відповідно до Національної рамки кваліфікацій, запроваджено механізми забезпечення якості вищої освіти, встановлено основні завдання закладу вищої освіти, типи закладів вищої освіти, правовий статус таких закладів, принципи діяльності, основні права та обов'язки закладу вищої освіти, фінансування вищої освіти, визначено коло та правовий статус учасників освітнього процесу.

Зауважимо, що новий Закон «Про вищу освіту» дійсно є своєчасним та інноваційним таким, що визначив вектор реформування системи вищої освіти в Україні. Однак, як засвідчує аналіз його положень, а також практики застосування є ряд проблемних аспектів, окремі положення не мають ефективних механізмів їх реалізації, інші не працюють через колізії з діючими нормативно-правовими актами, відсутність чи застарілість потрібних підзаконних нормативних документів, проблеми зі створенням передбачених законом нових структур та з інших причин, які потребують конкретизації та вирішення шляхом розробки та прийняття відповідних законодавчих змін.

Положеннях Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» [9] визначаються правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності, створюються умови для провадження наукової і науково-технічної діяльності, задоволення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку шляхом взаємодії освіти, науки, бізнесу та влади. Метою прийняття цього нормативно-правового акту стало врегулювання відносин, пов'язаних з провадженням наукової і науково-технічної діяльності, та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для забезпечення розвитку всіх сфер суспільного життя (ст. 2).

Основний Закон України у статті 21 проголошує, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Статтею 26 Конституції України закріплюється принцип за яким іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. З огляду на зазначені конституційні положення, Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» [10] у положеннях якого визначається правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. У нормах законодавчого акту дублюється зазначене вище конституційне положення. Приписами статі 24 Конституції та частиною 2 статті 2 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено принцип недискримінації іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. З огляду на зазначене, іноземці та особи які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України. З метою забезпечення реалізації цього права означеною категорією осіб прийнято низку підзаконних актів якими визначено умови та порядок здобуття вищої освіти іноземцями.

Важливою складовою в нормативно-правовому забезпечені права людини і громадянина на освіту (вищу освіту) є діяльність Президента України, який у відповідності з частиною другою статті 102 Конституції України є гарантом дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина. Також, забезпечення прав і свобод людини і громадянина Главою держави відбувається шляхом підписання законів, прийнятих Верховною Радою України, та застосування права вето щодо прийнятих парламентом законів (пункти 29, 30 частини першої статті 106 Конституції України).

Згідно з частиною третьою статті 106 Основного Закону України, Президент України на основі та на виконання Конституції та законів України видає укази і розпорядження.

Отже зупинимося на розгляді окремих указів Президента у галузі вищої освіти. Одним із них є Указ Президента «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період 2021 року» від 25 червня 2013 року № 344/2013 [11]. Основною метою ухваленої стратегії є запровадження змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, прискорення інтеграції України у міжнародний освітній простір. До першочергових завдань у вищій освіті стратегія відносить: приведення мережі вищих навчальних закладів і системи управління вищою освітою у відповідність із потребами розвитку національної економіки та запитів ринку праці; створення дослідницьких університетів, розширення автономії вищих навчальних закладів; розроблення стандартів вищої освіти, зорієнтованих на компетентнісний підхід, узгоджених із новою структурою освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти та з Національною рамкою кваліфікацій; дальше вдосконалення процедур і технологій зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступити до вищих навчальних закладів, як передумови забезпечення рівного доступу до здобуття вищої освіти та інші.

Конституцією України передбачено низку повноважень Кабінету Міністрів України щодо нормативного забезпечення прав і свобод людини і громадянина (п. 2 ст. 116 Конституції). Крім того, Кабінет Міністрів України, у рамках своєї діяльності, повинен розробляти і здійснювати загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України (п. 4 ст. 116 Конституції).

Статтею 117 Основного Закону України встановлюється, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Тож вважаємо за необхідне зупинитися на розгляді окремих постанов Кабінету Міністрів України у сфері забезпечення права на освіту (вищу освіту). Так, 31 серпня 2011 року затверджено Постанову Кабінету Міністрів України «Питання національного інформаційного центру академічної мобільності» цим законодавчим актом визначено функції та завдання інформаційного центру академічної мобільності. Першочерговим визначено забезпечення вільного доступу громадян, заінтересованих органів та держав - учасниць Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні до інформації про особливості інтеграції національної системи освіти до європейського освітнього простору.

Реформування національної освітньої системи шляхом ухвалення нового освітнього законодавства зумовило необхідність прийняття Кабінетом Міністрів України відповідних нормативно-правових документів. На виконання положень Закону «Про вищу освіту» Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов серед яких: «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» від 29 квітня 2015 року, «Про затвердження Порядку та критеріїв надання закладу вищої освіти статусу національного, підтвердження чи позбавлення цього статусу» від 22 листопада 2017 року, «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти» від 30 грудня 2015 року, «Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» від 15 квітня 2015 року тощо.

На разі на розгляді у комітетах Верховної Ради України знаходиться ряд законодавчих ініціатив направлених на вирішення як окремих питань забезпечення права людини на вищу освіту, так і комплексних проблем освітньої галузі.

Зокрема, слід відзначити такі законопроекти: «Про внесення змін до законів України щодо фінансування вищої освіти» - реєстр. №2170 від 24.09.2019 року [12], «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо покращення соціально-економічного становища студентів в Україні» - реєстр. № 2604 від 16.12.2019 року [13] тощо.

Основною метою, що об'єднує наведені проекти законів, є прагнення їх авторів запровадити додаткові механізми забезпечення права людини та громадянина на вищу освіту з метою посилення гарантій для повноцінної реалізації особою цього права в процесі здобуття освітніх компетентностей згаданого освітнього рівня.

Зазначимо, що переважна більшість наведених законодавчих пропозицій стосується проблем покращення соціально-економічного становища здобувачів вищої освіти. Крім того, на розгляд винесені питання фінансування закладів вищої освіти, управління закладами вищої освіти.

Висновки

освіта державний правовий

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що чинне законодавство України у сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на вищу освіту є достатньо об'ємним та таким, що здебільшого виконує своє завдання щодо врегулювання суспільних відносин у цій сфері. Проте національне законодавство не можна вважати досконалим. Передусім слід звернути увагу на відсутність системного підходу щодо вирішення проблем вищої освіти на законодавчому рівні. Застереження викликають розбіжності між національним і міжнародним законодавством у зазначеній сфері. Незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів в освітній сфері, ситуація, що склалася, дає змогу вести мову про те, що законодавство України у цій царині є відкритим для його поліпшення, насамперед у сфері практичного правозастосування. Невирішеними залишаються гострі питання, зокрема такі як: формування ефективної системи надання освітніх послуг у сфері вищої освіти; доступність вищої освіти; створення системи забезпечення якості вищої освіти, досягнення її конкурентоспроможності на національному та світовому рівнях; напрацювання та запровадження нових підходів та механізмів фінансування вищої освіти в Україні тощо. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки проблеми законодавчого забезпечення конституційного права людини і громадянина на вищу освіту лежить у значно ширшій площині і стосується майже всіх сфер життєдіяльності суспільства і держави.

Література

1. Шукліна Н.Г. Конституційне право України [Погорілко В.Ф., Фрицький О.Ф., Городецький О.В. та ін.]за ред. Погорілка Ф. К: Наукова Думка. 1999. С. 735.

2. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. С. 141.

3. Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року Український переклад. Право України. 2010. №10. С. 215-233.

4. Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні від 11 квітня 2007 року. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/994_308#Text.

5. Конвенція про визнання учбових курсів, дипломів про вищу освіту та учбових ступенів у державах регіону Європи від 21 грудня 1979 року. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU79K05U.html.

6. Угода про співробітництво у галузі освіти від 15 травня 1992 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_135#Text.

7. Про освіту: Закон України від 05 вересня 2017р. № 2145ІІІ. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 38-39. 380.

8. Про вищу освіту: Закон України від 1 липня 2014 р. № 1556ІІ. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 37-38. С. 2004.

9. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26 листопада 2015 р. № 848Ш. Відомості Верховної Ради України. 2016. №3. С. 25.

10. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22 вересня 2011р. № 3773-УІ. Відомості Верховної Ради України. 2012. №19-20. С. 179.

11. Указ Президента «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період 2021 року» від 25 червня 2013 року № 344/2013.

12. Про внесення змін до законів України щодо фінансування вищої освіти: проект закону реєстр. № 2170 від 24.09.2019 р.

13. Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо покращення соціально-економічного становища студентів в Україні: проект закону реєстр. № 2604 від 16.12.2019 р.

Размещено на Allbest.ru