Теоретичні підходи до розв’язання виключної правової проблеми в процесі судового верховенства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Теоретичні підходи до розв'язання виключної правової проблеми в процесі судового верховенства

Копитова О.С.,

кандидат юридичних наук, суддя Північного апеляційного господарського суду України, старший науковий співробітник відділу організації наукової діяльності та захисту права інтелектуальної власності

Анотація

Метою статті є розкриття способів єдності судового правозастосування Верховним Судом під час розв'язання виключної правової проблеми. Обґрунтовується, що правовими способами досягнення верховенства права у пра- возастосовчій діяльності є процес судового верховенства, під час якого має бути розв'язана виключна правова проблема. Доведено, що судове верховенство притаманне лише правозастосовчій діяльності ВС. Інші суди нижчого рівня своєю правозастосовчою діяльністю під час здійснення правосуддя сприяють судовому верховенству. Робиться висновок, що сутність судового верховенства у США зводиться необхідності приведення змісту законів до конституційно-правового змісту шляхом тлумачення (за потреби) норм американської Конституції.

Ключові слова: верховенство права, судове правозастосування, судове верховенство, Верховний Суд, правова позиція, виключна правова проблема, судове рішення.

Аннотация

Целью статьи является раскрытие способов единства судебного правоприменения Верховным Судом при решении исключительной правовой проблемы. Обосновывается, что правовыми способами достижения верховенства права в правоприменительной деятельности является процесс судебного верховенства, во время которого должна быть решена исключительная правовая проблема. Доказано, что судебное верховенство присуще только правоприменительной деятельности ВС. Другие суды низшего уровня своей правоприменительной деятельностью при осуществлении правосудия способствуют судебном верховенству. Делается вывод, что сущность судебного верховенства в США сводится необходимости приведения содержания законов конституционно-правового содержания путем толкования (при необходимости) норм американской Конституции.

Ключевые слова: верховенство права, судебное правоприменение, судебное верховенство, Верховный Суд, правовая позиция, исключительная правовая проблема, судебное решение.

Annotation

THEORETICAL APPROACHES TO UNIQUE LEGAL PROBLEMS IN THE PROCESS OF JUDICIAL SUPREMACY

The purpose of the article is to reveal the ways of unity of judicial enforcement by the Supreme Court in solving an exclusive legal problem. It is substantiated that the legal ways to achieve the rule of law in law enforcement is the process of judicial rule, during which an exclusive legal problem must be solved. It is proved that judicial supremacy is inherent only in the law enforcement activity of the Supreme Court. Other lower-level courts promote the rule of law through their law enforcement activities in the administration of justice. It is concluded that the essence of judicial supremacy in the United States is reduced to the need to bring the content of laws to the constitutional and legal content by interpreting (if necessary) the provisions of the American Constitution.

Key words: rule of law, judicial enforcement, judicial supremacy, the Supreme Court, the legal position, exceptional legal issue, judgement.

Постановка проблеми

Правова система України переживає існування об'єктивних і суб'єктивних умов для можливого і найбільш поширеного ґрунту для правозастосовчих помилок. Об'єктивні - перехідний період розвитку країни, що характеризується хвилями системних змін до законодавства, нерідко майже протилежного правового регулювання, ніж існуючі чинні законодавчі акти, особливо враховуючи періодичне корегування вектору розвитку держави. Другою складовою (однак не маловажною), є суб'єктивні причини - утворення нового ВС у кінці 2017 року, суддями якого є: судді ВСУ і вищих судів; перших і апеляційних інстанцій; вчені та адвокати. Звичайно, що різний досвід, переважаюча суб'єктивна методологія до розуміння і застосування права кожним суддею новоутвореного ВС перший час могли стати підставами для численних дискусій, постановлення окремих думок суддями ВС щодо ухвалених постанов, а також до необхідності відкриття спільної дискусії з приводу необхідності формування єдності судової практики в найбільш короткі строки.

Метою статті є розкриття єдності судового правозастосування Верховним Судом (далі - ВС) під час розв'язання виключної правової проблеми, яка досягається у процесі судового верховенства.

Стан дослідження

Питаннями дослідження способів забезпечення єдності судової практики в тому числі і нормативної судових рішень в Україні та зарубіжних країнах приділяли увагу періодично такі вчені як: С. Л. Дегтярев, А. Г Карапетов, М. І. Козю- бра, С. П. Головатий, Л. А. Луць, Б. В. Малишев, А. В. Малько, Н. М. Марченко, Н. М. Оніщенко, С. П. Погребняк, Н. В. Стецик, С. В. Шевчук та інші. Водночас, проблема реального забезпечення верховенства права в процесі судового верховенства після судової реформи щодо правосуддя 2016 року та прийняття процесуальних кодексів у новій редакції у 2017 році ще не отримала належного наукового пізнання на загальнотеоретичному монографічному рівні, тому в межах цієї публікації спробуємо частково заповнити цю прогалину.

Виклад основної частини дослідження

Для забезпечення єдності правозастосування видається доцільним врахування таких вимог до змісту й оформлення правових висновків ВС: 1) верховні суди повинні розглядати насамперед ті судові справи, які можуть мати значення для забезпечення єдності судової практики; 2) єдність судової практики не повинна бути абсолютною та має передбачити гнучкість та можливість врахування змін суспільного розвитку; 3) рішення верховних судів, які мають значення для єдності та розвитку судової практики, повинні бути якісно аргументованими, щоб викликати довіру до судової влади; 4) прецедентна практика верховних судів має бути доступною, зокрема, за рахунок структурованості прецедентних рішень та публікації систематизованих анотованих рішень.

Розмірковуючи над пріоритетом справ, що мають розглядатися ВС, виокремимо власні критерії справ. До таких належать справи, у яких: 1) існує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (виключна правова проблема); 2) вбачається відступ від попередніх правових висновків ВСУ та ВС; 3) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; 4) наявний конфлікт юрисдикцій і вбачається потреба в їх розмежуванні.

Нині в законодавстві України вже встановлена прецедентна природа окремих рішень ВС. Нагадаємо, що відповідно до Закону № 1402-УШ висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС «враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права» та «є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму прав» (ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-УШ). Процесуальні кодекси у новій редакції містять окремий самостійний критерій - виключна правова проблема, наявність якої є підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. У зв'язку з цим, для значення правових висновків ВС у механізмі забезпечення єдності правозастосування, торкнемося критеріїв створення прецедентних рішень, в яких вирішуються виключні правові проблеми та містяться відповідні правові висновки. Преце- дентними рішеннями ВС повинні бути насамперед рішення у складних судових справах, в яких виявляються та вирішуються проблеми правової невизначеності (прогалини, правовий вакуум, надмірна абстрактність, неоднозначність правових приписів, конкуренція норм, колізії та інші правові дефекти).

Особливого значення у діяльності ВС набуває перегляд судових справ, що містять виключну правову проблему, оскільки за наслідками вирішення справи із такою проблемою, ВП ВС формулює правову позицію, як правило щодо застосування норм матеріального права, часто для подолання прогалин, вирішення колізій тощо. Л. В. Козловська наголошує, що немає й не може бути такої правової проблеми, що її не був би зобов'язаний розв'язати суд. Відсутність, неповнота, нечіткість, суперечливість законодавства -- це загальні проблеми, які мають бути подолані в процесі правозастосування [16]. у свою чергу суддя КАС ВС Я. О. Берназюк зауважує, відповідальним суб'єктом за вирішення цього важливого елемента правового поля, спрямованого на забезпечення однакового застосування норм права визначено Велику Палату Верховного Суду [2].

Розв'язання виключної правової проблеми правовими способами є одним із способів досягнення верховенства права у правозастосовчій діяльності у процесі судового верховенства. Ми заявляємо, що судове верховенство притаманне лише правозастосовчній діяльності найвищого суду в системі судоустрою - ВС. Інші суди нижчого рівня своєю правозастосу- вальною діяльністю під час здійснення правосуддя сприяють судовому верховенству. Коротко торкнемося цього правового явища.

Українська доктрина не оперує терміном судове верховенство, аналогічно як і доктрини та нормативні акти країн континентального права. Загалом судове верховенство притаманне країнам загального права, перш за все США [1] і це явище не має канонічного визначення і країнах загального права, у чому вбачається неоднозначність його застосування і у різних контекстах [13]. Внаслідок дослідження ряду монографій та інших наукових публікацій нам вдалося відшукати ряд надзвичайно цікавих праць, що відрізняються своєю глибиною дослідження поняття, природи, та критики судового верховенства у країнах загального права, зокрема у США [12; 13; 3; 4; 2; 5; 6]. Застосовуючи діалектичний, компаративний та порівняльно-правовий методи дослідження розкриємо природу судового верховенства і адаптуємо напрацювання правової доктрини США для цілей нашої статті.

Тлумачення законів, а також Конституції належить до повноважень ВС США, що володіє найвищою владою у питаннях конституційного тлумачення, яке, в свою чергу отримало звичну історично визнану назву «судове верховенство» і характеризується міцною силою визнання в американському суспільстві [9; 10; 12; 13]. Хоча присутні думки й публікації щодо критики судового верховенства під кутом так званого «народного конституціоналізму» чи «популярного конституціоналізму» [7; 8]. Утім доктрина судового верховенства наразі все ж таки переважає у правовому полі США і суттєво затьмарила концепції верховенства закону та підходів конституційного тлумачення кожною гілкою влади самостійно, а також концепцію народного конституціоналізму [9]. Переважна частка юридичної спільноти наголошує, що закон під час його застосування судами, особливо ВС, вимагає судового верховенства - тобто приведення змісту законів до конституційно-правового змісту шляхом тлумачення (за потреби) норм Конституції [12, с. 488]. У практичному вигляді судове верховенство полягає у тому, що такий найвищий ідеал права як Конституція США вимагає судового тлумачення у прив'язці до конкретних обставин справи, а також у контексті зміни історичної парадигми, забезпеченні основних прав людини, інтересів держави тощо [14].

Вказаний підхід на сьогодні є достатньо схожим із українським за виключенням того, що тлумачення положень законів і норм Конституції в Україні здійснюється різними органами однак у схожому, якщо не сказати спільному ключі - керуючись верховенством права та верховенством Конституції. Так, розкриття змісту норм права, відшукання їх смислу, визначенні волі законодавства з метою розв'язати судовий спір та захистити суб'єктивні права позивача чи відповідача покладається на суди системи судоустрою. У свою черго КСУ відповідно до власної конституційної функції розглядати конституційні скарги фактично перевіряє зміст закону на відповідність Конституції. Таку діяльність неможливо здійснити без звернення до розкриття змісту законів, однак в іншому аспекті - шляхом встановлення конституційно-правового смислу норми законів під час власної юрисдикційної діяльності.

Таким чином юрисдикційна діяльність двох державних органів ВС і КСУ в Україні досить схожа на діяльністю США по здійсненню судового верховенства, за єдиним виключенням: в США таку функцію виконує ВС. У цій державі існує децентралізована форма конституційного контролю.

Таким чином надбання концепції судового верховенства корисно рецепіювати до національної правової системи, зокрема в контексті розвитку доктрини судового права.

Повертаючись до процедури розв'язання виключної правової проблеми, зазначимо, що характеристика виключної правової проблеми в її розумінні як підстави передання справи на розгляд ВП ВС виходить за межі правової проблеми високого рівня складності. Необхідною умовою є також її значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Цим можна пояснити обмеження у формулюванні виключної правової проблеми лише судом касаційної інстанції. Якби йшлося тільки про складність справ, то аналогічні повноваження для суду першої та апеляційної інстанцій (можливо, оформлені іншим процесуальним інститутом) щонайменше попереджали б формування помилкової практики [16].

Я. О. Берназюк наголошує на схожості інституту «виключна правова проблема» із механізмом звернення до ЄСПЛ щодо надання консультативного висновку з принципового питання, яке стосується тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод або протоколами до неї. Процедура надання такого висновку передбачена у Протоколі № 16 до Конвенції від 2 жовтня 2013 року (ратифікований згідно із Законом № 2156-УШ від 5 жовтня 2017 року; набрав чинності для України 1 серпня 2017 року) [14]. Відповідно до пункту 6 Керівних принципів щодо впровадження процедури надання консультативного висновку, встановленої Протоколом № 16 Конвенції (затверджені на Пленарному засіданні Суду (йдеться про ЄСПЛ - О.К.) 18 вересня 2017 року) в провадженні про надання консультативного висновку Суд не може розглядати абстрактні питання положень Конвенції, а тому (1) запит щодо надання консультативного висновку повинен випливати з розгляду справи у національних судах, які наразі розглядаються найвищим судом або судовою установою; (2) висновок, на отримання якого подається запит, повинен стосуватися питань або принципових питань, які передбачають тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї, і які вважаються відповідним судом або судовим органом необхідними для вирішення справи [15]. У підготовленому за підтримки Ради Європи дослідженні «Впровадження в Україні Протоколу № 16 до Європейської конвенції з прав людини: порівняльний аналіз законопроектів» (вересень 2018 р.), продовжує вчений, міститься висновок про те, що «принципове питання трактування чи застосування Конвенції» виникає в ситуації, за якої справа, що перебуває на розгляді, порушує нове питання з Конвенції; обставини справи унеможливлюють однозначне застосування практики ЄСПЛ; практика ЄСПЛ є суперечливою» [15].

Не заперечуючи точку зору шановного вченого і діючого судді ВС, стосовно схожості інституту виключної проблеми із зверненням із запитом про консультативний висновок до ЄСПЛ, дозволимо собі не частково погодитись із нею, виходячи з такого.

Звернення до ЄСПЛ із консультативним запитом є новітнім національним процесуальним інструментом, особливою процесуальною процедурою, що має бути випробувана на ефективність вітчизняною теорією і практикою.

Звертаючись із відповідним запитом, слід пам'ятати, що конвенційні і конституційні права людини і громадянина, а також юридичних осіб та інших учасників суспільних відносин, здебільшого перетинаються. ВС, переглядаючи справи, здійснює тлумачення законів різними методами, однак не уповноважений з'ясовувати конституційний зміст правової норми - тобто зміст норми у контексті відповідності Основному Закону України. Він має залишатися виключно в механізмі галузевого чи міжгалузевого тлумачення норми права. Відтак, на нашу думку, розгляд КСУ конституційних скарг більше нагадує по змісту надання консультативного висновку, за єдиним виключенням - рішення КСУ є обов'язковими до виконання для всіх. Це випливає із того, що до КСУ судова справа розглядалася судами системи судоустрою на національному рівні, питання у конституційній скарзі - суперечність норм законів Основному Закону України, тобто принципових питань, які передбачають з'ясування конституційно-правового смислу правової норми шляхом аналізу її із нормами Конституції України. Визначення конституційного смислу норми закону галузевого спрямування допомагає вирішити дійсну волю законодавця під час прийняття закону й правильності динаміки її застосування. На національному рівні, без звернення до міжнародних судових інстанцій.

Однак, правильність позиції Я. О. Берназюка полягає не у сутності запиту й відповідно висновку, а у процедурі розв'язаня виключної правої проблеми через надання відповіді у висновку. Йдеться про різні процесуальні форми досягнення такого результату: 1) сам ВС встановлює необхідність отримання консультативного запиту, тобто сам звертається із запитом до ЄСПЛ; 2) тоді як звернення із конституційною скаргою є диспозитивним правом носія конституційних прав (ч. 4 ст. 55, ст. 151-1 Конституції України).

У цьому полягає різноманітність підходів до формування правової позиції (як виду переконливого прецеденту) ВС щодо конкретних питань права: подолання прогалин, окремих задавнених проблем, котрі формують різнобій у судовій практиці тощо. Розгляд ВС виключної правової проблеми, звернення під час її розв'язання до ЄСПЛ із запитом про консультативний висновок (природним наслідком цього має бути зупинення провадження у справі), а також звернення особи після вичерпання усіх національних засобів правового захисту на національному рівні до КСУ, є різними процесуальними формами досягнення судового верховенства у механізмі забезпечення єдності правозастосування судами.

Такий висновок робимо, виходячи з того, що після перегляду КСУ конституційної скарги, справа як правило переглядається ВС за виключними обставинами. Тому у даному випадку, фінальним все ж таки буде судове правозастосування у правовому висновку ВС (залежно від його підрозділу, що розглядав справу до звернення у КСУ - касаційні суди у складі ВС, ОП ВС чи ВП ВС) і реальне забезпечення верховенства права у процесі судового верховенства. Судове верховенство у такому випадку простежується у формуванні правової позиції ВС, що може у подальшому визнаватися переконливим прецедентом шляхом тлумачення змісту правової норми, враховуючи її конституційно-правовий зміст, виходячи із фактичних і юридично значущих обставин, суспільного значення спірного питання, в тому числі існування суспільного інтересу конкретного періоду розвитку правової системи України.

Вважаємо, що найбільш оптимальним варіантом у цьому напрямі видається запровадження неформального діалогу і взаємодії між ВС та КСУ в частині відшукання конституційного розуміння норм права. Ключовим тут виступає - абстрактність правового питання, і дорадчий характер наданого висновку КСУ. Впровадження таких змін потребує до Основного

Закону України і ряду законодавчих актів. Вважаємо, що консультативний висновок може бути ємними ефективним процесуальним інструментом у випадках коли стороною у справі виступає державний орган чи юридична особа публічного права, оскільки такі особи не є суб'єктами звернення із конституційною скаргою, а їх конституційні повноваження/ обов'язки, позитивна та негативна відповідальність також характеризуються конституційно-правовим смислом і конституційно-правовою охороною.

Таким чином, на наш погляд під правовою проблемою слід розуміти невизначеність правового регулювання, що зумовлена правовими дефектами (недоліками) нормативно-правових актів (прогалини, вакуум, надмірна абстрактність, неоднозначність правових приписів, конкуренція норм, колізії та інші правові дефекти). Виключність такої правової проблеми полягає у виявленні під час розгляду судової справи у зв'язку з її фактичними обставинами невизначеність правового регулювання, що реально або з високим ступенем ймовірності може призводити до прийняття в подібних судових справах різних за юридичними наслідками судових рішень.

Утім, маємо констатувати, що навіть формування конкретної правової позиції у постанові ВП ВС не є гарантуванням абсолютного чи відносного розв'язання виключної правової проблеми у випадках явних законодавчих лакун, історичних, хронологічних колізій тощо. Зазвичай це спостерігається щодо вирішення судом питань, які потребують зміни законодавчого регулювання. Вважаємо, що виключна правова проблема характеризується з урахуванням кількісного і якісного показників, кожний із яких демонструє: кількісний - обсяг подібних судових справ, в яких вже наявні або можуть з'явитись різні за юридичними наслідками судові рішення; якісний - характеризує зміст (рівень, глибину, очевидність) правової невизначеності (колізія, конкуренція, прогалина тощо), що призводить або може призвести до прийняття в подібних судових справах різних за юридичними наслідками судових рішень. судовий правозастосування верховенство

На наш погляд, складні судові справи різними судовими органами можуть вирішуватись по-різному. При цьому, на жаль завжди будуть існувати справи, в яких складні правові питання розглянуті й вирішені ВП ВС, проте правова та соціальна проблема залишається відкритою. Наприклад: складні судові справи щодо набуття власниками нерухомого майна, розміщеного на земельних ділянках, що не підлягають приватизації, права власності або права постійного користування на такі ділянки (постанова ВП ВС від 12.06.2018, справа №916/3727/15) [15].

А різне вирішення таких складних судових справ може призводити до прийняття у подібних судових справах різних за юридичними наслідками судових рішень, тобто до різнобою судових рішень, до порушення єдності судової практики. Тому підстава вирішення певної категорії складної судової справи повинна мати значення не лише в одиничній судовій справі, в якій виявлялась та вирішувалась проблема правової невизначеності, але також і для інших подібних складних судових справ, в яких виявлятимуться та вирішуватимуться такі ж проблеми правової невизначеності. Відтак для запобігання та подолання різнобою судових рішень, і тим самим для уподібнення судової практики підстава вирішення складної судової справи повинна мати значення прикладу (зразку). Таким чином ті рішення ВС, що мають значення прикладу (зразку) для вирішення подібних складних справ, можуть та повинні бути прецедентними.

Завершуючи дослідження особливостей виключної правової проблеми, мусимо констатувати, що єдність судової практики не може бути абсолютною та має передбачити гнучкість та можливість врахування змін розвитку суспільства. Адже основою формулювання та розв'язання виключної правової проблеми для забезпечення верховенства права, яке є основним конституційним принципом і «керівним» принципом судового розгляду, є системність процесуальних норм. Водночас системне дотримання судом принципів права саме собою є механізмом забезпечення верховенства права [16]. Отже, цілком ймовірним є ухвалення нових правових висновків ВС, котрі, в тому числі, можуть ґрунтуватися на динамічному тлумаченні норм права. Тобто, такому тлумаченні, що обумовлює в собі протилежне розуміння змісту або порядку застосування норм права.

Висновки

Розв'язання виключної правової проблеми правовими способами є одним із способів досягнення верховенства права у правозастосовчій діяльності у процесі судового верховенства. Судове верховенство притаманне лише правозастосовчній діяльності найвищого суду в системі судоустрою - ВС. Інші суди нижчого рівня своєю правозастосу- вальною діяльністю під час здійснення правосуддя сприяють судовому верховенству.

Сутність судового верховенства у США зводиться до того, що закон під час його застосування судами, особливо ВС, вимагає судового верховенства - тобто приведення змісту законів до конституційно-правового змісту шляхом тлумачення (за потреби) норм американської Конституції. Вказаний підхід на сьогодні є достатньо схожим із українським за виключенням того, що тлумачення положень законів і норм Конституції в Україні здійснюється різними органами однак у схожому, якщо не сказати спільному ключі - керуючись верховенством права та верховенством Конституції. Розкриття змісту норм права, відшукання їх смислу, визначенні волі законодавства з метою розв'язати судовий спір та захистити суб'єктивні права позивача чи відповідача покладається на суди системи судоустрою. У свою черго КСУ відповідно до власної конституційної функції розглядати конституційні скарги фактично перевіряє зміст закону на відповідність Конституції. Таку діяльність неможливо здійснити без звернення до розкриття змісту законів, однак в іншому аспекті - шляхом встановлення конституційно-правового смислу норми законів під час власної юрисдикційної діяльності.

Юрисдикційна діяльність двох державних органів ВС і КСУ в Україні досить схожа на діяльністю США по здійсненню судового верховенства, за єдиним виключенням: в США таку функцію виконує ВС. У цій державі існує децентралізована форма конституційного контролю. Надбання концепції судового верховенства корисно рецепіювати до національної правової системи, зокрема в контексті розвитку доктрини судового права.

Констатовано різноманітність підходів до формування правової позиції (як виду переконливого прецеденту) ВС щодо конкретних питань права: подолання прогалин, окремих задавнених проблем, котрі формують різнобій у судовій практиці тощо. Розгляд ВС виключної правової проблеми, звернення під час її розв'язання до ЄСПЛ із запитом про консультативний висновок (природним наслідком цього має бути зупинення провадження у справі), а також звернення особи після вичерпання усіх національних засобів правового захисту на національному рівні до КСУ, є різними процесуальними формами досягнення судового верховенства у механізмі забезпечення єдності правозастосування судами.

Після перегляду КСУ конституційної скарги, справа як правило переглядається ВС за виключними обставинами. Тому у даному випадку, фінальним все ж таки буде судове правозастосування у правовому висновку ВС (залежно від його підрозділу, що розглядав справу до звернення у КСУ - касаційні суди у складі ВС, ОП ВС чи ВП ВС) і реальне забезпечення верховенства права у процесі судового верховенства. Судове верховенство у такому випадку простежується у формуванні правової позиції ВС, що може у подальшому визнаватися переконливим прецедентом шляхом тлумачення змісту правової норми, враховуючи її конституційно-правовий зміст, виходячи із фактичних і юридично значущих обставин, суспільного значення спірного питання, в тому числі існування суспільного інтересу конкретного періоду розвитку правової системи України.

Список використаних джерел

1. Alon Harel and Adam Shinar. Between judicial and legislative supremacy: A cautious defense of constrained judicial review. I CON (2012), Vol. I 10 No. 4, P. 950-975

2. Brian bird. the unbroken supremacy of the Canadian Constitution. alberta law review (2018) 55:3. З. 755-776.

3. Charles Davison. Judicial Review is Different from Judicial Activism June 30, 2015. judicial, moralismo e o desprezo a Constituigao: a democracia entre velhos e novos inimigos. Revista Brasileira de Estudos Politicos | Belo Horizonte | n. 117 | pp. 193-217 | jul./dez. 2018.

4. Jack M. Beermann, «Bad» Judicial Activism and Liberal Federal-Courts Doctrine: A Comment on Professor Doernberg and Professor Redish, 40 Case W. Res. L. Rev. 1053-1073 (1989).

5. Margaret L. Moses. beyond judicial activism: when the Supreme Court is no longer a court. Journal Of Constitutional Law [Vol. 14:1]. 2011. P. 161-214.

6. Jaime Cardenas Gracia. Popular constitutionalism and forms of democracy. Mexican Law Review, Vol. 11, № 2, 2019, P. 3-25.

7. Donnelly, Tom, "Judicial Popular Constitutionalism" (2015). Constitutional Commentary. 1097. P. 541-566.

8. Larry D. Kramer, Popular Constitutionalism, Circa 2004. Vol. 92, No. 4 (Jul., 2004), PP. 959-1011.

9. Larry D. Kramer, The people themselves: popular constitutionalism and judicial review. (2004). 363p.

10. Keith E. Whittington, Political foundations of judicial supremacy: the Presidency, the Supreme Court, and Constitutional Leadership in U.S. History. (2007). 320p.

11. Richard H. Fallon, Jr. Judicial Supremacy, Departmentalism, and the Rule of Law in a Populist Age. Texas Law Review [Vol. 96:487]. PP. 487-553.

12. Scott E. Lemieux. Judicial Supremacy, Judicial Power, andthe Finality of Constitutional Rulings American Political Science Association 2017 December 2017 | Vol. 15/No. 4 1067- 1081

13. Stephen Gardbaum. . What Is Judicial Supremacy? in Comparative Constitutional Theory. UCLA School of Law, Public Law Research Paper 9.03 2018. No. 16-39 41

14. Берназюк Ян. Вирішення виключної правової проблеми як спосіб забезпечення однакового застосування норм права. Cудово-юридична газета. 25 ФЕВРАЛЯ 2019.

15. Козловська Л.В. Прогалини принципового значення. Виключна правова проблема як підстава для передання справи до ВП ВС. № 29 (1431) 27.07--02.08.2019.

Размещено на Allbest.ru