Договір дарування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Історія розвитку інституту дарування

2. Поняття договору дарування

2.1 Правове регулювання договору дарування

2.2 Предмет договору дарування

2.3 Форма договору дарування

3. Сторони у договорі дарування

4. Порядок укладання та розірвання договору дарування

4.1 Прийняття дарунка

4.2 Дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

4.3 Одностороння відмова від договору дарування з обов'язком передати дарунок в майбутньому

4.4 Обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи та правові наслідки його порушення

4.5 Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника

4.6 Позовна давність, що застосовується до вимог про розірвання договору дарування

5. Пожертва як різновид договору дарування

5.1 Поняття пожертви

5.2 Права пожертвувача

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Майнові відносини у демократичному суспільстві в своїй переважній більшості носять оплатний характер. Оплатність відносин з участю фізичних і юридичних осіб випливає з майнової відокремленості, госпрозрахункової самостійності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм діяльності. Для відносин, учасниками яких є громадяни, принцип оплатності має вирішальне значення, оскільки у такий спосіб дозволяє забезпечити не тільки матеріальні, але й духовні потреби.

Але разом з тим в умовах розвитку ринкових відносин існують та все більше розвиваються майнові відносини безоплатного характеру. Юридичні та фізичні особи передають один одному безоплатно з дотриманням встановленого порядку матеріальні об'єкти, що не є результатом їх господарської діяльності, наприклад, підприємства, будівлі і споруди, особливо якщо вони зведені за рахунок державних асигнувань. Безоплатний розподіл майна застосовується також у відносинах держави з громадянами. Проте не всі ці відносини набувають цивільно-правової форми. Безоплатна передача майна у власність або в користування іншій особі отримує цивільно-правовий вираз тільки у випадках, коли вона відбувається на основі договору дарування.

Договір дарування, обумовлюючи безоплатну передачу майна у власність, найчастіше застосовується у відносинах між громадянами. Але громадяни можуть подарувати яку-небудь річ, грошову суму або іншу цінність і державі, і будь-якій іншій юридичній особі. Практиці відомі немало випадків безоплатної передачі громадянами суспільству витворів мистецтва, книг, історичних документів, інших культурних та історичних цінностей.

Зважаючи на значне поширення застосування договору дарування, його особливості порівняно з іншими цивільно-правовими зобов'язаннями, виникає необхідність наукового дослідження поняття, форми, змісту та інших властивостей вказаного різновиду договорів про безоплатну передачу майна у власність.

Розвиток України, як демократичної, правової, соціальної держави, яка повинна служити суспільству і людині, тісно пов'язані з розвитком приватного права, можливістю цивільно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Основним джерелом регулювання цивільно-правових відносин в Україні є Цивільний кодекс України. Саме з метою вдосконалення приватних правовідносин Верховною Радою України 6 січня 2003.

Про високе значення цивільного кодексу в системі законодавства будь-якої держави (зокрема, України) зазначається в статті виданої Центром комерційного права, створеного при підтримці Агентства США з міжнародного розвитку: “Історичний досвід переконливо доводить надзвичайну роль таких цивільно-правових кодифікацій не тільки для розвитку громадянського суспільства в цілому. Цивільні кодекси виконують роль стабілізатора суспільства, економічної інтеграції та системоутворюючого елемента всієї правової системи. Прийняті в Європі у ХІХ столітті Французький цивільний кодекс (відомий у світі як “Кодекс Наполеона”) та Німецьке цивільне укладення відіграли велику роль в утвердженні принципів європейських революцій, у створенні сучасного вільного європейського суспільства, в розвиткові вільного підприємництва. Вони, як виявилося, несли в собі ше й велику стабілізуючу силу. Взяти, наприклад, Францію, де Цивільний кодекс 1804 року діє і до сьогодні. Це забезпечило правонаступництво суспільного життя та правового розвитку Франції, незважаючи на численні революції та перевороти протягом всього цього періоду. Доведено, що цивільне право Франції зберегло необхідну для суспільства стабільність та найважливіші юридичні завоювання Великої революції 1789-1799 років.

У цивільних кодексах закладено також могутній потенціал економічної інтеграції держав. Можна стверджувати, що підгрунтям сучасного Європейського Союзу були саме цивільно-правові кодифікації ХІХ та ХХ століть. Сьогодні ведеться велика робота над гармонізацією цивільного права в рамках Євросоюзу. Окремі європейські країни переглядають кодифікації приватного права. яскравим прикладом цього є реформа цивільного права в Нідерландах, що триває вже майже 50 років, результатом якої стала модернізація цивільного права. На порозі проведення такої реформи стоїть Німеччина. До європейського порядку денного внесено питання про створення Єдиного Цивільного кодексу Європи. Реалізація цього проекту в наступному столітті змінить обличчя світу.

Серед інших, особливе становище у системі договорів про передачу майна у власність посідає договір дарування. Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Він своїми витоками сягає Давньоримських часів, де він розглядався як підстава виникнення права власності. В подальшому інститут договору дарування зазнав не значних змін (про що буде йтися в цій праці). На даний момент у ЦК договору дарування присвячена ціла 59 глава, яка містить 14 статей.

1. Історія розвитку інституту дарування

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянок дарунку, якщо вони здійснювались у формі стимуляції, тоді можна було б угледіти елементи консенсуальності угоди - договору. Цікавим фактом з історії цього договору є те, що за римським правом значна кількість дарівних актів вчинялася між членами однієї сім'ї , тому значне місце у регулюванні сімейних майнових відносин приділяло саме даруванню (зокрема, обмеженню свободи дарування між подружжям, між близькими особами одного будинковолодіння).

Історія умов в договорі дарування сягає ще часів римського права. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обов'язок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший - у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Можна розглянути детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.

Д.І. Мейер відносив категорію "майнове право" до числа об"єктів цивільних прав. Відповідно, дарування виступає як спосіб "відчуження права" (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси :

Дарувальник позбавляється якого-небудь майнового права при житті (дарування на випадок смерті Д.І. Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів: "подароване" майнове право може бути "більш важливе" для особи обдарованої, ніж для дарувальника - потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було - вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи - немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.

Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарувальника).

Д.Д. Грімм зазначав: "Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов"язальне право. Без сумніву одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, що значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної вигоди іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку однією особою іншій, що дару­вання зустрічається не тільки inter vivos (серед живих), а й mortis causa (з приводу смерті); у зв'язку з усім цим пропонується викласти основні начала дарування у зв'язку з загальним вченням про юридичні угоди".

Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної вигоди іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов'язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарувальника. Дарування ж у вузькому розумінні - таке добровільне надання безоплатної вигоди однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).

Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах:

A) Dando - дарувальник безпосередньо передає які-небудь об'єкти або встановлює які-небудь речові права, наприклад, узуфрукт на користь обдарованого.

B) Promittendo - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдарованого.

C) Liberando - дарувальник прощає обдарованому борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдарованого.

Як особливі види дарування передбачались:

A) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).

B) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

C) Дарування всього майна або його частини. Використання дарувальником у майбутньому частини від подарованого (цесія зі сторони обдарованого стосовно дарувальника). Таке дарування не створює універсального правонаступництв.

Для того, щоб з'ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів на наш погляд необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія у процесі здійснення дарування є більш юридичне значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) - дії дарувальника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдарованого по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами - що визнати юридичним фактом - сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.

Використовуючи теорію "юридичного складу" О.А.Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як "складний юридичний склад - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність". Необхідність прийняття дарунку обдарованим є завершальною цеглиною у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується. Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: "Дарування - це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунка особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором". Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдарованого перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдарованого на отримання дару, або немає бажання дарувальника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування.

Таким чином, ми з'ясували договірну природу інституту дарування у цивільному праві.

В радянський період договір дарування набув виключно реального характеру. Це було зумовлено етичним аспектом можливості пред'явлення вимоги обдарованого до дарувальника також були інші недоліки цивільного законодавства радянського періоду стосовно договору дарування, що не відповідали засадам ринкової економік (вимоги щодо нотаріальної форми посвідчення договору).

2. Поняття договору дарування

2.1 Правове регулювання договору дарування

Правове регулювання договору дарування сьогодні суттєво відрізняється від порівняно недавнього регулювання цього питання в старому цивільному кодексі 1963 року, де йому було присвячено лише дві статті, а договір розглядався як реальний і вважався укладеним в момент передачі майна. Новий цивільний кодекс України передбачає нині крім реального, також консенсуальний договір дарування, за яким одна сторона (дарувальник) зобов'язується передати іншій стороні (обдарованому) дарунок в майбутньому. Крім речей об'єктом договору дарування можуть бути майнові права.

Таким чином, момент укладання договору дарування може не співпадати з переходом права власності. Тоді він породжує обов'язкове правове відношення, змістом якого є обов'язок дарувальника збагатити обдарованого за рахунок зменшення свого майна.

Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдаровуваний є рівноправними суб'єктами. Договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності у обдарованої особи, при цьому обдаровуваний набуває право на майно, якого раніше у нього не було. Дарувальник повинен бути власником майна, що відчужується. Договір дарування є узгодженим волевиявленням обох сторін, і являє собою не тільки акт розпорядження майном власником (дарувальником), але й акт прийняття подарунку обдаровуваним.

Для здійснення договору дарування необхідні як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних власних причин. При відсутності згоди на прийняття майна, яка не виражена в жодній формі, такий договір не можна визнати укладеним. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному або передачі його у майбутньому, і тому він може належати як до реальних, так і до консенсуальних договорів. Момент укладання правочину не пов'язаний з моментом передачі майна у власність. За таких умов договір дарування з обов'язком передати майно обдаровуваному у майбутньому вважатиметься чинним до його фактичної передачі.

Договір дарування є односторонньо зобов'язувальним. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають взаємні обов'язки. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровуваний у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Належність дарування до односторонніх договорів не позбавляє його ознак двостороннього правочину, для укладання якого необхідне волевиявлення двох сторін. Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній поведінці, зумовленій певними подіями або обставинами. Безпосередня згода особи, якій дарується майно, вимагається за тими угодами, які потребують спеціального оформлення. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування вважається неукладеним. З укладанням договору дарування фактично припиняється зв'язок між сторонами.

Таким чином, дарування є договором, тобто двостороннім правочином, що заснований на взаємному узгодженні. Воно передбачає згоду обдарованого прийняти запропоноване йому майнове право. Цією ознакою дарування відрізняється від прощення боргу, яке відноситься до односторонніх угод.

Характерною ознакою дарування є його безоплатність. Будь-які причини, мотиви дарувальника (глибока вдячність до обдаровуваного або інші особисті почуття) не мають значення. Не виключає безоплатності покладання на обдаровуваного певних обов'язків, пов'язаних з використанням речі та інші умови. Однак за зустрічних обов'язків обдаровуваного по відношенні до ларувальника - передати річ, надати послугу тощо - договір не визнається даруванням, а буде визначатися нормами, що стосуються договору обміну або іншими, в залежності від умов договору. Договір дарування завжди є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Це характеризує дарування як договір, що не терпить будь-яких зустрічних вимог і спрямований винятково на надання майнової вигоди лише одній стороні [24, с.587]. Тобто у даному випадку законодавець встановлює, що будь-яке зустрічне майнове надання стороною, що набуває майно у власність, свідчить про відсутність дарування. Не суперечить безоплатному характеру договору дарування факт здійснення обдарованим згодом дарунка на користь дарувальника, але за окремим самостійним договором.

Цивільний Кодекс України не визнає дарування на випадок смерті. Розпорядження про передачу майна після своєї смерті оформлюється заповітом, від якого дарування відрізняється тим, що майно передається за життя дарувальника, а тому, майно дарувальника зменшується, тоді як заповіт не відображається на майнових правах за життя особи. Крім того, заповіт може бути відмінено у будь-який час, тоді як дарування, як правило, безповоротне. Дарування є договором, а заповіт - одностороннім правочином. Договір дарування, укладений з порушенням вимог закону про безоплатність передачі іншій стороні майна у власність, є недійсним.

2.2 Предмет договору дарування

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Предмет дарування повинен бути чітко визначений у договорі. Обіцянка подарувати невизначену річ не має правового значення [1].

Предметом договору дарування може бути не тільке рухоме та нерухоме майно, але й також майнові права - як такі, якими вже володіє дарувальник, так і ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності, а також інші права.

Предметом договору дарування може будь-яке майно, не вилучене з обігу і яке може бути у власності особи, якій воно дарується (предмети домашнього побуту, гроші, житловий будинок, квартира, автомобіль тощо). Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи до іншої. Тому майно, що передається, повинне бути власністю дарувальника. Але в законі нічого не сказано про наслідки вилучення подарованого майна, якщо дарувальник не мав права ним розпоряджатися. Слід вважати, що дарувальник несе відповідальність за збитки, що завдані обдаровуваному, якщо він знав або повинен був знати про те, що річ йому не належить, або був не вправі розпоряджатися майном та не попередив про це обдарованого.

Договори дарування предметів, що знаходяться у загальній власності, підпорядковуються режиму загальної власності.

За часткової власності потрібна згода усіх учасників.

Якщо майно є предметом сумісної власності - така згода презюмується.

У сімейному кодексі України встановлено, що правочин, здійснений одним з подружжя по розпорядженню їх власним майном, може бути визнано судом недійсним за мотивами відсутності згоди іншого з подружжя, але тільки на його вимогу і якщо буде доведено, що інша сторона не знала і не повинна була знати про незгоду одного з подружжя на укладання даної угоди. Однак, для здійснення одним з подружжя акту розпорядження нерухомістю або угоди, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, необхідно отримати нотаріально засвідчену згоду іншого з подружжя.

При даруванні необхідно також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). Тому речі, вилучені з цивільного обігу, не можуть бути предметом дарування. Речі, на володіння та користування якими необхідно мати дозвіл, можуть бути предметом договору дарування, якщо обдарований отримає такий дозвіл [16, с.523].

Законодавець вносить нове положення про те, що предметом договору дарування можуть бути не тільки майнові права, якими дарувальник вже володіє, а й такі, які можуть виникнути у нього в майбутньому, тобто якими на даний момент він ще не володіє, але розраховує отримати потім. Це відповідає вимогам законодавства, яке визначає, що майно може бути передано іншій стороні не тільки у теперішньому, але й у майбутньому.

2.3 Форма договору дарування

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.

Договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному засвідченню.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок в майбутньому укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається в письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдарований заволодів нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному засвідченню.

Договір дарування укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів відповідно до Цивільного кодексу України.

Договір дарування може укладатися в усній, простій письмовій і письмовій нотаріальній формі. Згідно з законодавством форма договору визначається у залежності від виду майна, що є предметом дарування.

Законодавчо також врегульовано, що якщо предметом договору дарування є предмети особистого користування та побутового призначення, то такий договір може бути укладений в усній формі, коли висновок про волю особи робиться на підставі прямо висловленого ним бажання. Так, реальний договір дарування, при якому рухома річ передається обдаровуваному в момент укладання договору, може укладатися усно.

Письмова форма договору дарування під страхом недійсності необхідна для договорів, які містять обіцянку дарування.

Стаття 719 ЦК України містить в собі положення, відповідно до якого договір дарування передбачає нотаріальну форму незалежно від суб'єктного складу обдарованих осіб (фізичних чи юридичних). Згідно з даною статтею договір дарування нерухомої речі обов'язково укладається в письмовій формі та посвідчується нотаріусом. Нотаріальна форма є найбільш складною формою укладання договору дарування. У даному випадку договір дарування не тільки вчиняється у вигляді складання спеціального письмового документа, але факт складання документа ще й засвідчується нотаріусом. Оформлюючи даний вид договору, нотаріус пересвідчується в законності його умов, цілях, встановлює істинну волю сторін договору. При укладанні договорів дарування необхідно додержуватись також і спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, тощо [9, с.241-242]. Так, при укладанні угод про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Тому недодержання цих умов дає підстави вважати такий договір недійсним.

У випадках, спеціально обумовлених в законі, договір дарування, укладений з порушенням встановленої цивільним законодавством форми, визнається недійсним. Законодавцем прямо зазначено, що договори дарування майнового права та договори дарування з обов'язком передати дарунок в майбутньому не повинні укладатися в усній формі, а тільки у письмовій, при цьому нотаріальне засвідчення не є обов'язковим.

У письмовій формі укладаються також договори дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Але ця норма не носить імперативний характер, оскільки передача такої речі може бути правомірною, навіть якщо ця передача була здійснена за усним договором. У разі виникнення спору з приводу такої передачі, він вирішується у судовому порядку. І саме суд вирішує законно чи незаконно обдарований набув річ.

Досить новим є положення про те, що договір дарування валютних цінностей укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному засвідченню у випадку, якщо сума валютних цінностей перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У даному випадку також застосовуються положення, відповідно до яких недодержання законодавчо встановленої форми тягне за собою визнання договору дарування недійсним [20, с.195].

3. Сторони у договорі дарування

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, територіальна громада.

Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних.

Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий - набуває ці права. Якщо предметом договору дарування є річ, то обдаровуваний набуває на неї право власності.

Дарування - цивільно-правова угода, тому дарувальник і обдаровуваний повинні бути дієздатними. Тобто, укладання договорів дарування громадянами має здійснюватися з додержанням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Крім того, законодавець встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Виходячи з інтересів дітей, осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, у цивільному законодавстві зазначається, що батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Але вони мають право від імені осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, приймати майно у подарунок, а піклувальники над неповнолітніми - давати згоду на прийняття дару [12, с.371]. Опікуни та піклувальники можуть відмовитися від пропозиції прийняти дар, якщо він не відповідає інтересам підопічного. Договори дарування дозволяються щодо будь-якої особи за вибором дарувальника. Закон не обмежує здійснення договору дарування між подружжям.

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності. При цьому не передбачається будь-яких обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають здійснювати відповідно до вимог їх установчих документів та законодавчих актів. Договір дарування між юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, не дозволяється у випадку, якщо право дарування не передбачено у статуті дарувальника. Дане положення не стосується права таких осіб укладати договір пожертви (тобто дарування рухомого та нерухомого майна, зокрема грошей та цінних паперів, фізичним та юридичним особам, державі Україна, адміністративно-територіальним утворенням для досягнення ними певної раніше визначеної мети). Тобто, юридичні особи можуть бути сторонами договору дарування тільки у випадках, коли ці договори не суперечать їх меті та предмету діяльності, передбаченому в установчих документах або положення про них, а також у випадках прямо передбачених законодавством України.

У статті 720 ЦК України передбачено положення про те, що не тільки дарувальник особисто може укладати договір дарування. Від його імені такий договір може укласти його представник за додержання певних умов, передбачених цивільним законодавством. Представник дарувальника повинен діяти на підставі письмового уповноваження (доручення), що видається однією особою іншій, щоб представляти його інтереси перед третіми особами. При цьому, якщо у дорученні на укладання договору дарування не встановлено імені обдаровуваного, воно визнається нікчемним [10, с.219].

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного.

Оскільки договір дарування є безоплатним, до дарувальника не можна пред'являти вимоги щодо якості майна, що передається. Воно може бути неякісним, але не повинно завдавати шкоди життю, здоров'ю чи майну обдарованого. Також дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати на якісну річ, якщо обдарованому або іншим особам не заподіяна шкода життю, здоров'ю або майну у результаті володіння чи користування дарунком.

Оскільки договір дарування укладається в інтересах однієї сторони - обдарованого, останній не має права пред'являти претензії до дарувальника на тій підставі, що річ, яку подарували, виявилася з недоліками.

Якщо дарувальнику не було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі, але користування подарунком призвело до виникнення шкоди, завданої життю, здоров'ю або майну обдарованого чи інших осіб, то у даному випадку дарувальник не несе відповідальності за настання таких умов [21, с.404].

4. Порядок укладання та розірвання договору дарування

4.1 Прийняття дарунка

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.

Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Іншими словами, як тільки обдарований прийняв дарунок від дарувальника, він стає власником одержаного від дарувальника майна. Однак законодавство надає дарувальнику можливість одностороннього розірвання до передачі дарунку.

Договір дарування належить до односторонніх договорів, але він має також ознаки двосторонньої угоди, оскільки для укладання даного виду договору необхідне волевиявлення двох сторін. Іншими словами, договір дарування вважається здійсненим за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі.

Законодавство досить повно визначає поняття «прийняття подарунка» - це прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо).

Врегулювання даного питання дозволяє точно та однозначно тлумачити ці моменти, допомагає при виникненні різноманітних питань, пов'язаних із передачею та прийняттям подарунка.

4.2 Дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.

У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

Що стосується строків передачі речі обдарованому, то вона може бути передана дарувальником як у теперішній час, так і в майбутньому. Саме тому при укладанні договору дарування може бути (але не обов'язково) встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдарованому у майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (при цьому ці обставини повинні бути не вигаданими, а дійсно такими, що перешкоджали виконати договір дарування [3, с.190-191]).

Важливо, що дарувальник у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором з обов'язком передати дарунок в майбутньому, обов'язково повинен передати дарунок обдарованому. У свою чергу в обдарованого виникає не тільки право отримати подарунок по волі самого дарувальника, а й право на обов'язкове одержання подарунка, що зазначене у договорі дарування: вимагати від дарувальника передачі подарунка, витребувати дарунок або вимагати відшкодування його вартості.

Також законодавством передбачена обставина, що дає підстави припинити договір дарування з обов'язком передати дарунок в майбутньому, і право дарувальника на анулювання договору дарування у випадку, якщо він переживе обдарованого. Так, якщо дарувальник або обдарований помре до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, що визначені договором дарування, такий договір припиняється, не породжуючи права та обов'язки іншої сторони. Наприклад, якщо дарувальник помре до настання строку договору, обдарований не має права претендувати на дарунок, що був предметом договору, а також вимагати від спадкоємців дарувальника передачі йому обіцяного подарунку [22, с.256].

4.3 Одностороння відмова від договору дарування з обов'язком передати дарунок в майбутньому

Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.

Обдарований має право у будь-який час до прийняття подарунка на підставі договору дарування відмовитися від нього.

Положення про те, що дарувальник може відмовитися від передання дарунку у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан значно погіршився, є новим для цивільного законодавства. У даному випадку законодавцем передбачена така норма для захисту інтересів дарувальника при істотному погіршенні його майнового стану, інакше він повинен був би або передати річ обдарованому, або відшкодувати її вартість, що було б дуже невигідно для нього особисто та членів його родини.

Також законодавство надає можливість дарувальнику при певних умовах односторонньо розірвати договір, що зобов'язує його здійснити у майбутньому передачу майна або прав. Оскільки дарування передбачає добровільне бажання особи збагатити будь-кого за свій рахунок, вона може звільнитися від своєї обіцянки, якщо до моменту настання строку передачі це негативно відобразиться на його зміненому сімейному або майновому стані. Ці зміни повинні бути непередбаченими. Іншими словами, такі обставини виключають вину дарувальника, при цьому він не зобов'язаний відшкодовувати збитки, завдані обдарованому.

Тобто, у даному випадку вбачається виключення з загального правила про обов'язкову передачу дарунку в майбутньому, передбаченого ст.723 ЦК України. При виникненні спору між сторонами зазначеного договору, він може бути вирішений судом, при цьому дарувальнику необхідно буде підтвердити дійсне погіршення свого матеріального стану. При наданні суду такого підтвердження дарувальник звільняється від обов'язку, передбаченого договором дарування [11, с.172].

Відмова дарувальника від виконання зобов'язання може бути зумовлена також загибеллю речі, вилученням її з обігу, забороною здійснювати дії, які обіцяли виконати. Ці обставини припиняють зобов'язання у зв'язку з неможливістю виконання. Але у випадку, якщо річ знищена внаслідок умислу чи грубої необережності дарувальника, він відповідає за завдані іншій стороні збитки.

Законодавцем передбачене також право обдарованого на відмову від договору дарування. Обдарований має право відмовитися від подарунку в будь-який час, але тільки до прийняття дарунку. Слова «до передачі дарунка» необхідно тлумачити широко. Вони відносяться і до обов'язку дарувальника звільнити обдарованого у майбутньому від майнового обов'язку. Оскільки прийняття дарунку може бути пов'язане з необхідністю здійснити певні дії з передачі права власності, то до закінчення цих дій дарунок не вважається прийнятим і обдаровуваний зберігає право на розірвання такого договору дарування.

Якщо ж обдарований подарунок прийняв, він не може потім відмовитися від договору дарування та повернути річ, навіть якщо вона потребує особливих умов зберігання та утримання.

4.4 Обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи та правові наслідки його порушення

Договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Дарувальник має право вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи.

У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдарованого особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

Як майже будь-який правочин, договір дарування дозволено укладати за умови, яка може бути використана як захід, що стимулює обдарованого до певної поведінки (наприклад, успішного завершення навчання), або залежати від певної події (наприклад, весілля). Такі умови не породжують обов'язок обдаровуваного перед дарувальником, інакше б тоді договір дарування втратив свій односторонній характер. Значення умов є у тому, що вони є необхідною передумовою набрання чинності обов'язків дарувальника. У договорі дарування може бути передбачене положення про обов'язок обдарованого вчинити певну дію майнового змісту на користь третьої особи або утриматися від її вчинення. Тобто, дарувальник при укладанні договору може покласти на обдарованого обов'язок виконати або утриматися від виконання певних дій відносно третьої особи, замість чого обдарований набуває право власності на подарунок. Дане положення є новим для цивільного законодавства, оскільки раніше обдарований ставав власником одержаного за договором дарування майна без будь-яких умов та обов'язків виконувати будь-які дії [13, с.475-476].

Дарувальник може не тільки покласти на обдарованого обов'язок виконання або невиконання певних дій майнового чи немайнового характеру на користь третьої особи, а й вимагати виконати покладений на нього обов'язок.

Але у разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним, вимагати від обдарованого виконання обов'язку на користь третьої особи має право особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

У разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості. Тобто, у даному випадку законодавець виходить із інтересів і дарувальника, і третьої особи, на користь якої на обдарованого покладається певний обов'язок, іншими словами, захищається право дарувальника встановити на обдарованого певний обов'язок та право третьої особи користуватися подарунком в обсягах, визначених самим дарувальником. Законодавець виходить із того, якщо у договорі дарування містяться положення про обов'язки обдаровуваного відносно третьої особи, то даючи згоду на прийняття подарунку, він повинен додержуватися обумовлених положень такого договору, а в іншому випадку такий договір може бути розірваний. У випадку, коли сторони договору дарування не дійдуть згоди щодо вирішення спору, що виник на підставі цих положень, спір має бути вирішено в судовому порядку [19, с.348].

4.5 Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці мають право вимагати розірвання договору дарування.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

У разі розірвання договору дарування обдарований повинен повернути дарунок у натурі.

Дарувальник має право дарувати будь-які речі, які належать йому на праві приватної власності (у тому числі нерухоме майно та інше особливо цінне майно) будь-яким суб'єктам цивільного права. З укладанням договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має добровільно взяти на себе обов'язок належного ставлення до дарувальника [7, с.208].

Раніше такий обов'язок мав суто морально-етичний характер і не породжував відповідних юридичних наслідків. Але у ЦК України дане питання чітко врегульоване, передбачена ще одна підстава для розірвання договору дарування, а саме - якщо обдарований проявив грубу невдячність (умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей). При цьому законодавство не вимагає попередньго засудження обдаровуваного.

Якщо ж обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника, то у даному випадку вимагати розірвання договору дарування мають право спадкоємці дарувальника.

Також дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність (наприклад, як пам'ять). При виявленні дарувальником такої можливості, він має право запобігти цьому.

Законодавство передбачає, що дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент висування вимоги дарунок є збереженим. Іншими словами, якщо подароване майно збереглося в обдарованого, то у даному випадку дарувальник має право розірвати договір дарування. Якщо ж у обдарованого майно не збереглося (наприклад, воно вже продане, подароване, знищене тощо), то дарувальник не може вимагати розірвання договору дарування та повернення ані самого подарунку, ані його вартості.

Тобто законодавство надає право дарувальнику при певних обставинах вимагати від обдарованого повернення речі, що є предметом договору дарування.

У випадку розірвання договору дарування річ повертається дарувальнику у тому вигляді, в якому вона існувала на момент відміни. Отримані обдарованим плоди, доходи від речі залишаються в нього. Якщо ж річ була відчужена третій особі, то її повернення неможливе. Але при доведені вини обдаровуваного у відчуженні або знищенні речі з метою запобігти її поверненню дарувальнику можливий позов за зобов'язаннями із заподіяної шкоди [23, с.154].

Відповідно до законодавства у разі розірвання договору дарування обдарований зобов'язаний повернути річ у натурі, тобто, повернути річ, яку він одержав у дарунок. До вимог про скасування договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

4.6 Позовна давність, що застосовується до вимог про розірвання договору дарування

Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду.

Позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників учасників цивільного обігу щодо здійснення своїх прав і обов'язків, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов'язань [17, с.93].

Строки позовної давності встановлені безпосередньо законом і не можуть бути зміненими угодою сторін.

При розірванні договору дарування на вимогу дарувальника законодавство передбачає термін позовної давності, тобто термін впродовж якого можна звернутися до суду про захист своїх порушених прав, - розміром в один рік (ст. 728 ЦК України).

договір дарування пожертва

5. Пожертва як різновид договору дарування

5.1 Поняття пожертви

Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 ЦК України, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви.

До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 728 ЦК України передбачає як різновид договору дарування пожертву -- дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів фізичним особам, юридичним особам, державі Україна, адміністративно-територіальним утворенням для досягнення ними певної, завчасно визначеної мети.

Закон відносить пожертву до видів дарування, вважаючи ознакою пожертви призначення дарунку, якою є загальнокорисна ціль. Загальна користь є в тому, що невизначена кількість осіб може користуватися дарунком. У протилежному випадку, якщо кошти призначаються конкретній особі без певного призначення, то в даному випадку має місце звичайний договір дарування.

Виділення коштів з державного або місцевого бюджету, у тому числі для загальнокорисних цілей, не є пожертвою, оскільки в даному випадку немає дарування: кошти використовуються за прямим призначенням.

Предметом пожертви може бути будь-яке майно, яким пожертвувач вправі розпорядитися. Частіше за все -- це грошові кошти, хоча можуть бути й інші речі (наприклад, для осіб, які постраждали від стихійного лиха).

Договір пожертви від імені пожертвувача може укласти його представник, але за наявності передбаченого цивільним законодавством доручення.

Договір про пожертву вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Іншими словами, з того часу, коли сторона, що приймає пожертву, якими-небудь діями підтвердила свою згоду на прийняття пожертви від пожертвувача.

Відповідно до законодавства до договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, за умови, якщо інше не встановлено законом. Це, зокрема стосується предмета, сторін договору, обов'язків пожертвувача, форми договору, умов його розірвання, прийняття пожертви тощо.

5.2 Права пожертвувача

Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.

Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи -- за рішенням суду.

Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Відповідно до законодавства пожертвувач наділяється певними правами, зокрема правом контролювати використання пожертви у відповідності до обумовленої мети.

Законодавець передбачає випадок, коли пожертвувач передає майно (пожертву) для досягнення певної мети, але використовувати його з такою метою неможливо в силу певних обставин. У такому разі використовувати пожертву за іншим призначенням можливо тільки при наявності на це згоди пожертвувача. Але це правило не додержується, якщо пропозиція звернена до невизначеного кола осіб та у зібраних коштах неможливо виділити майно конкретних пожертвувачів.

Якщо пожертвувач не може надати згоду на використання пожертви не за призначенням, обумовленим договором, у зв'язку зі смертю пожертвувача або ліквідацією юридичної особи, то дане питання вирішується за рішенням суду [4, с.259].

Згідно зі статтею 730 ЦК України пожертва повинна використовуватися за призначенням, тобто для досягнення певної мети, для виконання якої пожертвувач надає пожертву. Але існують випадки, коли передане пожертвувачем майно (пожертва) використовується з іншою метою, ніж яка була обумовлена договором. Якщо пожертва використовується не за призначенням, то в такому випадку пожертвувач має право вимагати розірвання договору пожертви. Таке право належить не тільки пожертвувачу особисто, а й його спадкоємцям.

Висновок

Отже, в системі цивільно-правових договорів договір дарування виділяється в окремий тип договірних зобов'язань завдяки наявності деяких характерних ознак. В числі таких ознак можна назвати наступні особливі риси договору дарування.

По-перше, основна кваліфікуюча ознака договору дарування, що відрізняє його від переважної більшості цивільно-правових договорів, полягає в його безоплатності.

По-друге, ознакою дарування є збільшення майна обдарованого. Обсяг майна обдарованого збільшується шляхом передачі йому дарувальником речі або майнового права або звільнення його від обов'язку. В останньому випадку зменшується частина майна обдарованого, що становить його пасиви, що рівносильне збільшенню активів останнього. Дана ознака дозволяє відрізняти договір дарування від інших договорів, що не передбачають, так само як і при даруванні, зустрічного надання.

...