Поняття та значення кримінально-правової компаративістики

Размещено на http://www.allbest.ru

Поняття та значення кримінально-правової компаративістики

Concept and value of criminal and legal comparative studies

Шкодяк А.І.,

аспірант кафедри кримінального права та кримінології

юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Стаття присвячена дослідженню кримінально-правової компаративістики. Автором розкрито історичний розвиток та природу юридичної та кримінально-правової компаративістики. В статті досліджено предмет, цілі, форми та систему проведення кримінально-правових компаративістських досліджень.

Ключові слова: юридична компаративістика, кримінальне право, порівняльне правознавство, правова система, іноземна держава.

Статья посвящена исследованию уголовно-правовой компаративистики. Автором раскрыто историческое развитие и природа юридической и уголовно-правовой компаративистики. В статье исследованы предмет, цели, формы и система проведения уголовно-правовых компаративистских исследований.

Ключевые слова: юридическая компаративистика, уголовное право, сравнительное правоведение, правовая система, иностранное государство.

The article is devoted to the study of comparative criminal law. The author reveals the historical development and the nature of legal comparativistics and comparative criminal law. The article deals with the object, aims, forms and system of conducting comparative criminal law studies.

Key words: legal comparativistics, criminal law, comparative law, legal system, foreign state.

Постановка проблеми

Інтерес юристів до іноземних правових систем та міжнародного права сьогодні є високим як ніколи. В останнє десятиліття не лише в Україні, але й в цілому світі все більше і більше робіт в юридичній науці присвячується порівняльним дослідженням. Таку тенденцію можна пов'язати з глобалізацією, уніфікацією права, розвитком міжнародної торгівлі та боротьби із міжнародною злочинністю, різноманітними інтеграційними процесами. Для України дослідження іноземних правових систем є важливим і з огляду на процеси євроінтеграції. Адже із підписанням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом ми взяли на себе зобов'язання провести реформу українського законодавства у різних галузях права і привести їх у відповідність до вимог ЄС. Але під час проведення реформ не можна просто бездумно переписувати норми з правопорядків іноземних держав, адже потім може скластися ситуація, що вони не відповідають українським реаліям життя і їх неможливо реалізовувати на практиці. Потрібно робити це із розумінням. Саме в цьому і допомагають компаративістські дослідження. Зокрема, вагомими є компаративістські дослідження в сфері кримінального права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання юридичної та кримінально-правової компаративістики було досліджено та описано в працях таких науковців, як Г Есаков, А. Есер, О. Кресін,А. Малиновський, О. Петришин, А. Руш, М. Хавронюк, Р. Харитонов, Х. Юнг.

Формулювання цілей статті. Основною метою статті є з'ясування правової природи, ролі, цілей та етапів проведення кримінального-правових компаративістських досліджень.

Виклад основного матеріалу

В юридичній науці немає єдиної точки зору щодо термінології та природи порівняльного правознавства. Для позначення порівняльно-правових досліджень використовуються різні терміни: «порівняльне правознавство», «порівняльне право», «компаративістика», «порівняльна юриспруденція». Порівняння розуміється як процес відображення і фіксації відношень тотожності, схожості у правових явищах різних держав, порівнянню піддається одиничне, особливе і загальне у таких явищах [1]. Відомий російський дослідник Ю.А. Тихомиров послідовно дотримується позиції про те, що вживання термінологічного звороту «порівняльне правознавство» є більш доречним, ніж «порівняльне право»: перше є більш об'ємним за змістом і має комплексний характер, втілюючи загальний зміст аналогічної юридичної науки; тоді як друге поняття, на думку науковця, є дещо аморфним і викликає сумніви щодо доречності його застосування, оскільки формально може розглядатися як цілком нова правова дисципліна, що фактично не має змістовного наповнення.[2, с. 205] Термін «порівняльна юриспруденція» - це синонім терміну «порівняльне правознавство» (одне із значень юриспруденції - правознавство). Щодо співвідношення між поняттями «порівняльне право» і «порівняльне правознавство», то обидва терміни широко використовуються вченими для позначення одного правового явища і мають право на існування. Відмінність полягає у тому, що перший із них набув більшого поширення в західній юридичній науці, тоді як другий є більш популярним у соціалістичній та постсоціалістичній науці [3, с. 11]. Дійсно, в Україні, Росії та інших пострадянських країнах здебільшого послуговуються терміном «порівняльне правознавство», тоді як в країнах Європи та Америці використовують термін «порівняльне право» (наприклад, в Німеччині - “die Rechtsvergleichung” - термін, що складається з двох слів: “das Recht” - право, “die Vergleichung” - порівняння; в Польщі - “Komparatystyka prawnicza” або “prawo porownawcze” - правнича компаративістика або порівняльне право; у Франції - “Droit comparй” - порівняльне право; в США та Англії - “Comparative Law” - порівняльне право).

Термін «компаративістика» походить від латинського слова “comparo”, що означає порівнювати. Цим терміном користуються для позначення будь- якого порівняльного дослідження, а не лише юридичного. Тому вважаємо, що порівняльно-правові дослідження варто позначати термінами «юридична компаративістика» або «правова компаративістика». Якщо йдеться про компаративістські дослідження в певній галузі права, то вважаємо за доцільне використовувати термін, що вказуватиме на досліджувану галузь права (кримінальне, цивільне, конституційне тощо) + термін «правова» (вказує на стосунок до права) + термін «компаративістика», що вказуватиме на порівняльний характер дослідження. Тому порівняльні дослідження в галузі кримінального права варто позначати терміном «кримінально-правова компаративістика». Не вважаємо доречним для позначення компаративістських досліджень в галузі кримінального права використовувати термін «кримінальне порівняльне правознавство», оскільки терміном «правознавство» не позначають якусь певну галузь права або юридичної науки.

Стосовно природи та моменту виникнення юридичної компаративістики, то в правовій науці існує дві точки зору: 1) юридична компаративістика розглядається як порівняльний метод дослідження; 2) юридична компаративістика - це самостійна галузь знань.

Прихильники першої точки зору визначають юридичну компаративістику як метод дослідження і вказують, що свій початок вона бере з античних часів. Як приклад вони наводять роботу Арістотеля, який за допомогою порівняння конституцій різних грецьких полісів (міст) хотів зробити екстракт однієї найкращої конституції для вільних людей. В той же час, римляни склали свої Закони ХІІ таблиць і прописали в них грецькі правові інститути на основі законів Солона. В Середньовіччі часто проводили порівняння світського та канонічного права. Монтеск'є також зробив вклад в юридичну компаративістику своєю працею «Про дух законів», в якій він розглядав право як соціальний феномен, чиї національні відмінності полягали в різноманітності історичних, етнічних, політичних та інших передумов. Але в цьому випадку йдеться більше про порівняння окремо взятих феноменів, тоді як комплексний підхід Монтеск'є проявився в спроектованій Лейбні- цом та розвинутій Фейєрбахом ідеї «універсальної юриспруденції». І хоча Фейєрбах був спеціалістом в кримінальному праві, основний прорив в компаративістиці в ХІХ столітті відбувся в сфері цивільного права. Це пов'язують як із посиленою міжнародною торгівлею та іншими економічними активностями, які були пов'язані з поїздками в інші країни, що викликало зацікавленість в іноземному праві, так і з зростаючою потребою в колізійно-правовому регулюванні в цій сфері [4, с. 1502-1503].

Прихильник того, що юридична компаративістика - це самостійна галузь знань, моментом виникнення її вважають другу половину ХІХ століття: дехто вважає, що компаративістика як наука сформувалась в 1869 році із заснуванням Товариства порівняльного законодавства у Франції, інші вказують на 1900 рік, коли проводився І Міжнародний конгрес порівняльного права.[3, с. 12]

Однак хоча все вказує на те, що в ХІХ столітті більшість уваги в юридичній компаративістиці було приділено цивільному праву, кримінально-правова компаративістика не залишалась поза увагою тогочасних правників-науковців. Можна виділити такі основні етапи розвитку кримінально-правової компаративістики в Європі:

1800 р. - вийшло в світ видання «Нарис кримінальної науки Корану», автор А. Фейєрбах;

1813 р. - А. Фейєрбах, використовуючи порівняльний метод, створює проект Баварського кримінального кодексу;

1839-1941 рр. - видано двотомник «Курс порівняльного кримінального законодавства» Ж. Орто- лана;

1846 р. - на юридичному факультеті Паризького університету створюється кафедра порівняльного кримінального права;

1852 р. - в Італії видано тритомну працю Л. Дзуппета «Повний курс порівняльного кримінального законодавства»;

1888 р. - Прінсом, ван Хамель та Ліст створюють першу міжнародну наукову організацію «Міжнародне криміналістичне товариство»;

1894 і 1899 рр. - під редакцією Ліста та Кру- зена публікується праця «Сучасне кримінальне законодавство в порівняльному викладі». Перший том охоплює кримінальне право країн Європи, другий - право неєвропейських держав;

1900 р. - в Парижі проходить І Міжнародний конгрес порівняльного права;

1909 р. - видано 16-томник «Порівняльний виклад німецького та іноземного кримінального права» (Vergleichende Darstellung des deutschen und auslдndischen Strafrechts);

1924 р. - засновано Міжнародну асоціацію кримінального права;

1936 р. - проф. Д. де Вабр випускає Журнал кримінальних наук і порівняльного кримінального права;

1938 р. - у Німеччині засновано Інститут іноземного та міжнародного кримінального права Макса Планка;

1995 і 2002 рр. - опубліковано двотомну монографію проф. Ж. Праделя «Порівняльне кримінальне право»;

2010 р. - в Університеті Стенфорда видано Довідник з порівняльного кримінального права, в якому проаналізовано всі основні кримінально- правові системи сучасного світу [4, с. 1504-1505; 5, с. 14-15].

Якщо говорити про розвиток кримінально-правової компаративістики на території України, то вона бере свій початок у ХУШ-ХІХ століттях. На необхідність впровадження порівняльних засад дослідження права ще у XVIII ст. вказував українець, перший професор права в Російській імперії С.Ю. Десницький. Україна дала світу таких видатних компаративістів, як М.М. Ковалевський,

В.М. Корецький та інші. Харківський компаративіст М.О. Максимейко ще наприкінці XIX ст. правильно визначив, що схожість правових систем різних держав виникає через загальність їх походження, запозичення, які відбуваються між ними, та ідентичність умов життя і потреб населення. О.Ф. Кістяківський присвятив значну частину виданого у Києві підручника з кримінального права розгляду усіх існуючих на той час у світі кримінально-правових теорій.

За часів СРСР генезис та стан кримінального законодавства так званих тоді «капіталістичних» держав Європи досліджувалися не так часто. Опубліковані переклади праць зарубіжних «капіталістичних» криміналістів були надзвичайною рідкістю, так само як і видання актів вказаного законодавства в СРСР. Саме це законодавство, якщо і досліджувалось, то переважно критично. Монографічних праць такого характеру в УРСР було видано дуже мало. Я.М. Брайнін проаналізував лише джерела кримінального права таких держав, як Франція, ФРН, Італія, Швейцарія, Англія, Австрія, Греція, Данія, Фінляндія, Бельгія, Голландія, Швеція, Норвегія, Іспанія.

У тогочасних підручниках змістовний аналіз кримінально-правових приписів іноземних держав часто не здійснювався, а в основному викладалися думки прихильників вчення марксизму-ленінізму, що кримінальне право імперіалістичних держав є ні чим іншим, як «одним із знарядь придушення політичних противників буржуазії». Такі роботи дуже часто мали критичний характер, що не давало можливості адекватно оцінювати та проводити порівняння норм кримінального права держав Європи.

У період після 1991 р. кримінальне законодавство держав Європи в Україні досліджувалось недостатньо, найчастіше - у розрізі злочинів міжнародного характеру і міжнародних злочинів. У 1996 р. у Києві вийшла брошура, де проаналізовані окремі положення законодавства Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Чехії, Словаччини, Албанії, ФРН, Італії, Франції. Нарешті, у деяких підручниках кримінальне право окремих іноземних держав починає розглядатися на рівні окремих глав. Серед праць, спеціально присвячених аналізу інститутів Загальної частини кримінального законодавства зарубіжних держав, можна назвати хіба що працю І.В. Крас- ницького, а аналізу інститутів Особливої частини кримінального законодавства іноземних держав - працю Д.І. Крупка. В 2005 році з'являються перші кандидатські дисертації, спеціально присвячені аналізу окремих інститутів кримінального законодавства іноземних держав [1]. З того часу ситуація кардинально змінилась, і все більше, і більше дисертацій мають компаративістський характер.

Коло питань, досліджуваних наукою порівняльного правознавства, є надзвичайно широким. Серед них можна виокремити такі: теорія та методологія порівняльного правознавства; історія науки порівняльного правознавства; порівняльне дослідження правових систем різних країн чи груп країн (наприклад, ЄС, СНД, мусульманських країн); порівняльне право за галузями (трудове, цивільне, кримінальне тощо); актуальні проблеми зарубіжного права тощо. Серед основних напрямів сучасних компаративістських досліджень можна виокремити такі: 1) дослідження загальнотеоретичних і методологічних питань порівняльного правознавства як окремої юридичної науки і навчальної дисципліни; 2) вивчення правових сімей взагалі, а також окремих їх елементів; 3) порівняльно-правові дослідження, що здійснюються стосовно окремих юридичних наук.

Предметом дослідження кримінально-правової компаративістики можуть бути як загальнокримінальні концепції (інститути) (вчення про злочин і відповідальність, джерела кримінального права, співучасть, особливості звільнення від кримінального переслідування, тлумачення кримінального закону), так і безпосередньо конкретних злочинів чи груп злочинів зі схожою сферою кримінально-правової охорони [2, с. 205-206].

Розрізняють дві форми юридичної компаративістики: макро- та мікропорівняння. Макропорівняння займається загальними формами, методами, вченнями та механізмами вирішення проблем окремих правових систем та порівнює їх між собою. Мікропорівняння обмежується порівнянням окремих проблем та правових інститутів різноманітних правопорядків. Ця різниця між макро- та мікропорівнянням є зрозумілою. Менш зрозумілим є те, що сфери дії цих форм порівняння важко розділити, не зважаючи на чітку дефініцію. Оскільки і під час мікропорівняння необхідно проаналізувати всі супутні обставини, тобто також відповідні обставини в інших правових та соціальних сферах діяльності. Мають бути враховані усі фактори, що впливають на вирішення правової проблеми в країні [6]. Тобто дослідження питання кримінальної відповідальності медичних працівників в Україні та Федеративній Республіці Німеччина буде мікропорівнянням. За такого порівняння потрібно враховувати особливості кримінального права ФРН: норми, які передбачають кримінальну відповідальність, можуть міститися не лише в Кримінальному кодексі ФРН, але й в інших спеціальних федеральних законах; потрібно враховувати те, за яких соціальних та історичних обставин був розвинутий інститут кримінальної відповідальності медичних працівників в Німеччині (наприклад, Рішення Суду Німецького Рейху від 31.05.1894 року про те, що будь-яке медичне втручання в організм людини розглядається як вчинення злочину, передбаченого §223 Кримінального кодексу ФРН, а саме - тілесне ушкодження); варто дослідити не лише кримінальне, але й конституційне та медичне право ФРН для більш повного розуміння теми дослідження.

На цей час можна визначити такі дві основні цілі як загальної юридичної, так і кримінально-правової компаративістики:

запозичення іноземних правових норм під час створення нових або реформування вже існуючих національних нормативно-правових актів (в розумінні «законодавчої юридичної компаративістики» (legislative Rechtsvergleichung));

порівняльний аналіз різних правопорядків з метою кращого розуміння права («науково-теоретична юридична компаративістика» (wissenschaftlichtheoretische Rechtsvergleichung));

Професор А. Есер також виділяє ще одну ціль кримінально-правової компаративістики, яку пов'язує із розвитком міжнародного кримінального права, а саме:

прийняття до уваги іноземного права під час розгляду в суді певної конкретної справи (і яку він позначає як “judikative Rechtsvergleichung” (судова юридична компаративістика)). Очевидним випадком, коли національний суддя має з'ясувати питання іноземного кримінального права, є міжнародне кримінальне право (тобто оцінка злочину, вчиненого за кордоном, за правом місця знаходження суду) [4, с. 1506-1507].

Якщо говорити про законотворчість, то в таких випадках «законодавча юридична компаративістика» є чи не найчастіше використовуваним методом під час законодавчих процесів та процесів гармонізації. Погляд «за межі» власного правового поля допоможе національному законотворцю в процесі створення нового закону, покращення вже існуючого та під час адаптації існуючих законів до вимог вищого права (наприклад, реформування українського законодавства відповідно до вимог ЄС). В результаті порівняльно-правового аналізу можна дійти висновку, що іноземне право може слугувати як позитивним, так і негативним прикладом [6]. Можна виділити три рівні «законодавчої кримінально-правової компаративістики»: національний, регіональний та наднаціональний (універсальний). На національному рівні йдеться про «запозичення» в тому розумінні, що держава переймає певні правила або інституції більш чи менш безпосередньо або модифіковано із правової системи іншої країни. На регіональному рівні йдеться про гармонізацію права (наприклад, гармонізація права в Європейському Союзі з метою зменшення міжнародних проблем або з метою створення розгорнутої системи кримінальної політики). На наднаціональному рівні юридична компаративістика може функціонувати в різних формах, зокрема, як встановлення вищих принципів права, які є визнаними в «цивілізованому світі» і через це мають бути мірилом і стандартом для всіх країн. Це діє в ще більш обов'язковому порядку там, де держава має договірне зобов'язання встановити кримінальну відповідальність для певної поведінки, наприклад, геноцид або певні форми забруднення навколишнього середовища. Про дійсно наднаціональне законотворення йдеться тоді, коли кримінальна караність для певних чітко визначених міжнародних злочинів не залежить від обов'язкового визнання їх окремими державами, і коли існує міжнародний кримінальний суд, який проти волі некоо- перованої держави (за необхідності) уповноважений на розслідування міжнародного злочину.

Своєю чергою науково-теоретична кримінально- правова компаративістика не є просто інформаційною службою іноземного права. Більш вирішальним є аналітичне наповнення різноманітних прав, порівняльне протиставлення спільного та відмінного, пошук моделей та фундаментальних структур. Теоретична кримінально-правова компаративістика допомагає краще зрозуміти власне національне право. Знання теоретичного підґрунтя прийняття норм кримінального права іноземної держави допоможе під час запозичення та імплементації таких норм в національне законодавство [4, с. 1512-1516].

Важливо правильно організувати кримінально- правове компаративістське дослідження. Для цього потрібно дотримуватися певної логічної системи, яка включає в себе декілька етапів проведення дослідження. Основними етапами проведення компаративістського дослідження є: 1) формулювання мети і питань дослідження; 2) вибір правових систем, що будуть порівнюватися; 3) збір і опрацювання джерел, розуміння і інтерпретація права, яке буде порівнюватися; 4) систематизація дослідження; 5) аналіз та оцінка спільного та відмінного в порівнюваних правових системах. кримінальний правовий компаративістика

Будь-яке порівняльне дослідження варто починати із формулювання мети і основних питань дослідження. Кожна правова система має свою певну систематику і свої поняття. Не варто бути впевненим, що під час порівняння однойменних правових інститутів з різних правових систем ви зможете уникнути помилок, оскільки будь-яка правова система може базуватися на різних концепціях або системно інакше регулює актуальні проблеми. Предмет правового порівняння складає або конкретна справа (case method) або абстрактно описана проблема (науково-дослідницька робота). В першому випадку (case method) порівнюється правове рішення якоїсь конкретної справи в двох або більше різних правопорядках. В другому випадку (який найчастіше застосовується під час написання дисертацій) питання формулюються незалежно від якоїсь конкретної справи. Тут правильним буде таке формулювання питання: як захищають дві або більше різні держави своїх громадян він небезпечних продуктів, наприклад, від неякісних автомобілів? [6] Метою дослідження має бути з'ясування того, як обрані правові системи обходяться з певною проблемою, конфліктом принципів або інтересів. Тобто спершу потрібно розробити проблемну ситуацію. Важливим також є те, щоб не обмежуватися лише вузькою частиною певного законодавчого регулювання. Потрібно також розглядати такі питання: «Як на практиці вирішується ця проблема?»; «Як відбувається узгодження матеріального та процесуального права щодо цієї проблеми із іншими галузями права?»; «Чи вирішується ця проблема де-юре чи де-факто?» тощо. Наприклад, під час дослідження кримінальної відповідальності за проведення аборту потрібно дослідити такі питання: «Хто повинен нести кінцеву відповідальність за рішення провести аборт?»; «Чи існує певна обов'язкова процедура перед проведенням аборту?» тощо.[7] (наприклад, в Німеччині жінка, яка хоче зробити аборт, може зробити це лише до 12 тижня вагітності (включно) і зобов'язана пройти консультацію «для вагітних в конфліктній ситуації» та отримати довідку про проходження такої співбесіди)

Другим етапом є вибір правових систем, що будуть досліджуватися. Вибір підходящої правової системи зумовлюється попередньою відповіддю на питання: «Що має дати порівняння в цьому конкретному випадку?». Найкраще для порівняння пасують споріднені правові системи, які мають схожу систему законів, оскільки поділ на правові сім'ї та правові групи відбувається як через історичне, політичне та географічне формування, так і через запозичення, переймання, трансфер або рецепцію будь-якої правової системи [6]. Також важливим критерієм під час вибору того чи іншого правопорядку мають бути хоча б елементарні знання правових інститутів інших правових систем та знання іноземних мов. В першому випадку йдеться про достатньо відомі питання, як нюансова різниця в розумінні ролі законодавця та інтерпретації законів, структурі судів та адвокатури [7]. Тобто потрібно знати не лише Особливу частину кримінального права (якщо порівнюється якийсь певний злочин), але й мати хоча б мінімальні знання з Загальної частини кримінального права порівнюваної країни (будова складу злочину, види відповідальності, підстави притягнення чи звільнення від відповідальності тощо).

Питання знання мови не є якимось специфічним лише для кримінально-правових порівняльних досліджень. Буде банально констатувати, що без знання іноземних мов можна належним чином провести якісне порівняльно-правове дослідження. Недостатньо просто знати мову тих країн, правові системи яких порівнюються. Потрібно також володіти фаховою (в нашому випадку - юридичною) лексикою і розуміти, яке значення має те чи інше поняття. Однак і тут можуть бути проблеми, оскільки може бути й таке, що той чи інший інститут права просто відсутній в іншій правовій системі. Може бути й така ситуація, що термін з однієї правової системи може мати абсолютно протилежне поняття в іншому правопорядку або не мати відповідника взагалі. В таких випадках варто не просто перекласти термін, але й пояснити його і додати в дужках цей термін мовою оригіналу.

Наступним кроком є збір та опрацювання потрібних для дослідження джерел. Іноземне право не може бути проаналізовано лише з точки зору та на основі розуміння мови іноземного правника. Не можна зупинятися лише на нормативно-правових актах. Потрібно аналізувати також судову практику та прецеденти, звичаєве право і, звичайно ж, юридичну літературу. При цьому потрібно пам'ятати, що подібні та такі, що перекладаються однаково, терміни не завжди можуть означати одне й те саме правове явище. Після реалізації попередніх етапів розпочинається власне правове порівняння. Порівняльне дослідження не може вважатися вичерпним, якщо в першому розділі роботи описується одна правова система, а в другому розділі - друга правова система, і лише десь в кінці роботи написано декілька слів про відмінне чи спільне цих двох систем права. Дослідження варто будувати так, щоб обидві правові системи були описані паралельно і таким чином було б легше виокремити в них спільне та відмінне. Заключним етапом є аналіз отриманих результатів дослідження та чи відповідають вони на поставлені запитання [6].

Висновки

Сьогодні кримінально-правові дослідження компаративістського характеру є дуже популярними в правничій науці. Більшість досліджень присвячена інститутам із Загальної частини кримінального права, рідко зустрічаються праці, в яких досліджують окремі склади злочинів (Особлива частина). Проте, на жаль, не всі дослідження проводяться на належному рівні, із дотриманням необхідних вимог. Доволі часто автор робить лише опис правового регулювання того чи іншого інституту кримінального права зарубіжної країни і не співставляє його із кримінальним правом власної або іншої іноземної держави. Таке дослідження не можна вважати виконаним на належному рівні і таким, що має компаративістський характер.

Кримінально-правова компаративістика, як і юридична компаративістика загалом, відіграють велику роль під час проведення реформ в галузі права. Завдяки таким дослідженням отримується інформація щодо врегулювання схожих або аналогічних кримінально-правових відносин в інших державах, що може слугувати вартісним джерелом для законодавця. Але завжди потрібно брати до уваги соціальну та історичну зумовленість прийняття тієї чи іншої кримінально-правової норми в іноземній державі.

Список використаних джерел

Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: дис. ... д-ра юрид. наук. Київ, 2007.

Каменський Д.В. Порівняльні кримінально-правові дослідження : передумови та завдання. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2014. № 9-1. С. 205-208

Петришин О.В. Порівняльне правознавство: підручник / С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янов, І.О. Биля-Сабадаш та ін.; за заг. ред. О.В. Петришина. Харків : Право, 2012. 272 с.

Eser Albin: Funktionen, Methode und Grenze der Strafrechtsvergleichung - H.-J. Albrecht (Hrsg.): Internationale Perspektiven in Kriminologie und Strafrecht. Festschrift fьr Gьnter Kaiser zum 70. Geburtstag. Berlin: Duncker & Humblot, Bd. 2, 1998. S. 1499-1529

Малиновский А.А. Сравнительное уголовное право : учебник. 2-е изд., доп. и перераб. Москва : Юрлитинформ, 2016. 592 с.

Rusch Arnold F.: Methoden und Ziele der Rechtsvergleichung. Jusletter. 13. Februar 2006.

Jung Heike: Grundfragen der Strafrechtsvergleichung. Juristische Schulung, 1998. № 38. S. 1-7.

Размещено на Allbest.ru