Поняття та загальна характеристика особливостей кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні

Анотація

Abstract

In the article the author examines the doctrinal approaches to the definition of «criminal - legal influence» and makes an attempt to formulate a similar concept with respect to minors. Attention is paid to the peculiarities of correction of deviant tendencies in adolescents who committed a socially dangerous act and necessitated transition from punitive measures to educators. The author argues that the creation of fundamentally new institutes of criminal law influence on minors will reduce the level of juvenile delinquency in Ukraine.

Key words: juvenile criminal law influence, deviant inclinations, criminal law, juvenile criminal law influence, saving repression.

Основна частина

Українське законодавство, з моменту здобуття країною незалежності, завжди було і залишається взірцем гуманізму та економії репресії, не є виключенням і кримінальне. У чинному Кримінальному кодексі України 2001 року (далі - КК України) законодавцем передбачено низку заходів, покликаних сприяти максимально комфортному діалогу між злочинцем і державою: вичерпний перелік видів звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування; особливі умови відправлення правосуддя у відношенні особливо вразливих категорій суспільства (вагітних жінок, матерей, осіб похилого віку та неповнолітніх) тощо. Що стосується останнього, варто зауважити, що формування специфічної моделі кримінально - правового впливу на визначене коло осіб, старт якого було покладено із прийнятттям чинного кримінального законодавства, досі не є завершеним, особливо це стосується неповнолітніх. На нашу думку, така лабільність ювенальної кримінально-правової політики в майбутньому може мати наслідком низку теоретичних та практичних проблем, у зв'язку із чим кримінальне законодавство потребує термінового перегляду в частині порядку притягнення підлітків до кримінальної відповідальності та покарання. Враховуючи зазначене, вважаємо за доцільне зупинитись на особливостях кримінально-правового впливу на останніх більш детально.

Цікавим є підхід М.В. Бавсуна, який зазначає, що заходи кримінально-правового впливу існують паралельно покаранню, при цьому можуть застосовуватися як поряд з ним, так і замість нього, тобто виступати додатковими або альтернативними засобами впливу на правопорушників, але тільки разом з покаранням вони здатні забезпечувати ефективне функціонування системи засобів кримінального закону щодо реалізації його основних завдань у боротьбі зі злочинністю [2, с. 99-102]. Ми не погоджуємося зі вченим, оскільки вважаємо, що і покарання, і звільнення від нього можуть бути віднесені до заходів кримінально-правового впливу. На нашу думку, під правовим впливом можна розуміти дію норм на свідомість та поведінку особи, що забезпечується шляхом донесення до розуміння останньої певних «юридичних ідеалів».

У довідково-інформаційних джерелах даються майже тотожні визначення терміну «вплив». Відповідно до нового словника української мови, «вплив» - це «дія, яку певна особа чи предмет або явище виявляє стосовно іншої особи чи предмета, тиск, діяння»; «впливати» - тобто «діяти певним чином на кого -, що-небудь» [3, с. 528]. Аналогічні визначення терміну «вплив» подані у тлумачному словнику сучасної української мови за редакцією В.С. Калашника [4, с. 146]. Отже, можна вважати логічною думку про те, що сучасна література під поняттям «вплив» розуміє сукупність діянь, які мають певну спрямованість, мету та зосереджені на певній особі чи групі осіб.

З цього приводу Є.М. Вечерова зазначає, що кримінально-правовий вплив - складова частина загального впливу на права на суспільні відносини, відповідно в найбільш широкому сенсі його можна розглядати як взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу кримінального права на соціальне життя, свідомість та поведінку людей [5, с. 13]. Отже, вчена узагальнено підходить до розуміння розглядуваного феномену та вважає, що кримінально-правовий вплив «співпрацює» із усіма інститутами вітчизняного кримінального законодавства. Ми погоджуємося із такою позицією та зі свого боку зазначимо, що чинний КК України являє собою налагоджений механізм роботи з особою, яка у відповідному віці вчинила суспільно небезпечне діяння. Кожний елемент цього механізму, являючи собою самостійну, повноцінну та самодостатню одиницю, знаходиться у тісній взаємозалежності із іншими. Так, наприклад, розділ, присвячений особі, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину), напряму пов'язаний із розділом, в якому викладаються положення щодо вини та її форм: обидва ці розділи висвітлюють особливості суб'єктивної сторони складу злочину, які не можуть існувати поодинці. Отже, можна стверджувати, що Загальна частина КК - це моноліт, який не може бути поділений на «заходи кримінально - правового впливу» та «інші положення».

Схожу позицію відстоює й В.В. Мальцев, який зазначає, що кримінально-правовий вплив складається з двох аспектів: кримінально-правового регулювання та кримінально-правової охорони. Охороняючи, кримінальне право регулює; регулюючи - охороняє [6, с. 74-75]. У свою чергу, В.М. Коган вважає, що компонентами кримінально-правового впливу є моральний зміст кримінально-правових норм, діяльність кримінальної юстиції та несприятливі наслідки для правопорушника [7, с. 117]. Ми абсолютно підтримуємо обидві думки. Дійсно, якщо абстрагуватися від глибинного змісту кримінального законодавства, можна побачити, що КК являє собою перелік заборонених діянь та меж покарання за них (охороняючи таким чином суспільні відносини від протиправних посягань, у чому і проявляється його охоронна функція). При цьому, охороняючи певні цінності від незаконного впливу, законодавець через норми кодексу регулює поведінку особи.

Н.О. Лопашенко стверджує, що кримінально-правовий вплив охоплює відразу і кримінальне право, і кримінальне законодавство, і кримінально-правову політику [8, с. 7]. А.П. Фірсова вказує, що досліджуваний нами феномен можна визначити як цілеспрямовану активну діяльність держави, що полягає в заснованому на кримінальному законі примушуючому впливі за допомогою позбавлень або обмежень прав та свобод особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння [9, с. 99-100]. Вбачаючи логічність у міркуваннях вчених взагалі, вважаємо за доцільне звернути увагу на окремі моменти. Відтак, розглядати кримінальне законодавство, кримінальне право та кримінально-правову політику як складові елементи кримінально-правового впливу, на нашу думку, не зовсім правильно, оскільки всі ці поняття є свого роду «правовою матрьошкою». Кримінально-правова політика є широким феноменом, сутність якого полягає в розробленні державою заходів, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства в частині протидії злочинності. Отже, як вбачається, кримінальне законодавство знаходиться на ланку нижче кримінально-правової політики та напряму, підпорядковане останній. Кримінальне ж право у широкому розумінні тотожне кримінальному законодавству. Тобто вчена дещо змішує ці поняття, змінюючи їх первісну сутність.

В.К. Дуюнов вважає, що кримінально - правовим впливом є спеціальна діяльність держави, що реагує на факти порушення встановлених нею кримінально-правових заборон за допомогою використання можливостей, закладених у кримінальному праві [10, с. 27]. Дійсно, кримінально-правовий вплив, на нашу думку, в першу чергу, повинен бути визначений як певна санкціонована державою діяльність, яка має на меті боротьбу з відхиленнями в правомірній поведінці громадянина, тобто вплив - це активна дія. Кримінально-правовий вплив завжди повинен здійснюватися виключно державою, оскільки саме останньою визначається вичерпне коло заборонених діянь та відповідальність за останні.

З.М. Сюсюкало вказує, що заходи кримінально-правового впливу можна визначити як передбачені кримінальним законом засоби примусового, заохочувального характеру, які застосовуються в визначеному законом порядку до особи, що вчинила злочин у встановлених законом випадках, спрямовані на зміну правового статусу особи та на виконання завдань, визначених у Кримінальному кодексі України [11, с. 238]. Ми погоджуємось зі вченим та зі свого боку додамо, що кримінально-правовий вплив може мати декілька форм, які можуть застосовуватись у залежності від об'єкта: кримінально-правовий вплив на злочини (злочинність) та кримінально-правовий вплив без наявності складу злочину [12, с. 362]. В останньому випадку мова йде про ті його різновиди, котрі в деяких державах застосовуються до вчинення злочинів (наприклад, примусова ізоляція осіб, схильних до вчинення злочинів) [13, с. 53] або у разі відсутності обов'язкових елементів складу злочину (наприклад, примусові заходи медичного характеру, що застосовуються до неосудних осіб або примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до малолітніх), адже наявність складу злочину - це не єдина підстава застосування кримінально-правового впливу [14, с. 107]. Всі існуючі на сьогоднішній день види покарання та звільнення від нього передбачають позбавлення неповнолітнього девіантних поведінкових особливостей. Однак, кримінально-правовий вплив необов'язково повинен полягати у покаранні. Наприклад, заходи медичного та виховного характеру полягають у корекції протиправної поведінки особи та являють собою візуалізацію головного постулату кримінального законодавства: завдання страждання людині, позбавлення її певних прав та свобод не є самоціллю.

Саме тому, на нашу думку, не можна розглядати кримінально-правовий вплив як факультативний елемент. Підтвердженням нашої думки виступає теза Є.М. Вече - рової, яка розглядає антипод досліджуваного нами феномену - некаральний кримінально-правовий вплив. Вчена вважає, що під останнім необхідно розуміти активну діяльність, передбачених у кримінальному законі державних органів та установ, інститутів громадянського суспільства та окремих громадян по застосуванню до неповнолітніх, що володіють всіма ознаками суб'єкта злочину, певних правообмежень, які не містять елементів кари [5, с. 8]. Що стосується здійснення кримінально-правового впливу на неповнолітніх, то О.О. Северин зазначає, що проблемі впливу заходів кримінально-правового характеру на неповнолітніх правопорушників приділяється багато уваги у суспільстві, проте це не приводить до кардинальних змін. Неповнолітні вчиняють найчастіше злочини невеликої і середньої тяжкості, пов'язані з вживанням наркотиків і насильством. Рівень злочинності серед неповнолітніх, зокрема стосовно злочинів невеликої та середньої тяжкості, пов`язані зі вживанням наркотиків, насильством, проблемами дитячої поведінки, може бути значно знижений шляхом виховного впливу з боку сім'ї, школи, дитячих установ, що позбавить необхідності притягнення неповнолітніх правопорушників до процедури карального правосуддя [15, с. 1].-

Отже, можна підсумувати, що ювенальний кримінально-правовий вплив - специфічний напрямок у діяльності держави в межах кримінально-правової політики, оскільки вимагає від законодавця привілейованого підходу при збереженні тих самих завдань, що і у відношенні дорослих. Таким чином, беручи до уваги розглянуті думки вчених, можна підсумувати, що під ювенальним кримінально-правовим впливом необхідно розуміти сукупність кримінально - правових заходів та засобів, завдання яких полягає у встановленні комплексу детермінантів злочину з подальшим позбавленням неповнолітнього девіантних схильностей.

Варто зазначити, що ювенальний кримінально-правовий вплив має свої особливості. Так, як ми вже зазначали, неповнолітній вік людини як специфічна юридично значуща обставина в кримінальному праві детермінує встановлення вікового протекціонізму, незалежно від виду й тяжкості вчиненого злочину. Інститут особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх у кримінальному праві України ґрунтується на принципах гуманізму, економії кримінальної репресії [16, с. 13]. Саме тому кримінально-правова доктрина передбачає низку негласних правил, які повинен враховувати законодавець під час конструювання норм, що стосуються специфіки кримінальної відповідальності неповнолітніх, серед яких необхідно виділити: збереження принципів гуманізму та економії репресії під час роботи з підлітками; віддання переваги некаральним кримінально-правовим заходам виховного характеру; дотримання принципу співрозмірності під час призначення покарання; постійне створення принципово нових заходів та засобів кримінально-правового впливу на неповнолітнього злочинця. Пропонуємо розглянути кожен із запропонованих особливостей роботи з підлітками більш детально.

Відтак, що стосується гуманізму та економії репресії під час роботи з неповнолітніми злочинцями, варто зазначити, що досить поширеною є позиція, згідно з якою принцип гуманізму визначається через дві його невід'ємні складові. Перша - це забезпечення безпеки особи від злочинних посягань, що ґрунтується на моральній позиції про визнання цінності людини як особистості, прагнення її до блага як мети суспільного процесу. Друга - забезпечення прав людини, яка вчинила злочин, що пов'язано з гуманним ставленням до винних осіб при реалізації норм, які передбачають кримінальну відповідальність за вчинені ними злочинні діяння [17]. Особливе відношення до особи неповнолітнього злочинця вдало ілюструє якість чинного кримінального законодавства. Принцип гуманізму в ювенальній площині надає підлітку можливість уникнути ізоляції від суспільства, самостійно обрати правильний шлях, стати повноцінним, правосвідомим громадянином своєї держави. Диференціація особи злочинця на дорослого та підлітка вказує на глибинний підхід до феномену покарання, який відображається у розумінні законодавцем сталості девіантних навичок у дорослої людини і мінливості психічних процесів у дитини, що може призвести до певного «збою» в системі моральних цінностей.

У свою чергу, принцип економії репресії (будучи, свого роду, продовженням принципу гуманізму - прим. авт.) доповнюється принципом доцільності, адже притягнення до кримінальної відповідальності і призначення покарання у випадку вчинення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) пояснюється, перш за все, з позиції доцільності, коли є злочин, який не може залишатися безкарним у силу певних причин. Зважаючи на викладене, існує досить категорична думка О. Іоффе, котрий говорить, що в сучасному праві «…стимулювати необхідну турботу можуть такі санкції, застосування яких не обумовлено виною порушника» [18]. По суті, покарання призначається заради створення прецеденту, який виступав би прикладом для інших задля стимулювання суспільства до відповідної поведінки. Підстава для притягнення до кримінальної відповідальності за умови злочинної недбалості полягатиме в тому, що особа не скористалася психічними засобами, які впливають на визначення діяльності, хоча й перебувала в умовах, які допускають можливість такого використання [18]. Використовуючи такий шлях для вирішення питання кримінальної відповідальності, законодавець діє, виходячи з позиції доцільності. На жаль, офіційного закріплення в правових документах дана категорія не отримала. Чинний Кримінальний кодекс України, який базується на ідеях законності, справедливості, гуманності та інших загальноправових принципах, не виділяє цей важливий принцип. Водночас більшість положень КК України сформульовано таким чином, що їх застосування неможливе без елементів тлумачення, в основі яких лежить доцільність [18]. Щодо неповнолітніх осіб принцип економії репресії застосовується законодавцем і «de jure» і «de facto». Хоча не можна не звернути увагу на те, що, як і у кожному правилі, існують виключення, які в контексті кримінально-правової політики мають неабияке значення. Мова йде про випадки вчинення неповнолітніми особливо тяжких, зухвалих злочинів, кількість яких зростає із кожним роком. Однак, навіть коли має місце така ситуація, найвища ступінь покарання - довічне позбавлення волі не передбачається як можливе у відношенні до неповнолітньої особи. Це одна із головних особливостей здійснення кримінально-правового впливу на підлітка - уникнення жорстокості та надмірного тиску в межах відправлення правосуддя. Цим же зумовлено і бажання держави сприяти розвитку інституту некаральних кримінально-правових заходів виховного характеру, які на сьогоднішній день знаходяться в пріоритеті під час покарання та звільнення від нього неповнолітніх осіб.

Так, наприклад, цікавою в контексті останньої тези є думка Є.М. Вечерової, яка зазначає, що форми некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх існують для того, щоб інституціоналізувати його заходи з притаманною їм специфікою правообмежень, котрі фактично є їх змістовною стороною. При цьому, враховуючи системність заохочення позитивної поведінки в кримінальному законодавстві та його певну ієрархічність [5, с. 23-24], некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх у формі звільнення від кримінальної відповідальності загалом може вважатися менш правообмежувальним, ніж некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх у формі звільнення від покарання та його відбування… Серед всіх заходів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх за українським законодавством особливе місце посідають примусові заходи виховного характеру [19; 20; 21]. Їх особливістю є те, що вони можуть мати місце як у межах не - карального кримінально-правового впливу у формі звільнення від кримінальної відповідальності, так і в межах некарального кримінально-правового впливу у формі звільнення від покарання та його відбування [5, с. 165]. Однак, аналіз кримінального законодавства дозволяє підсумувати, що і примусові заходи виховного характеру не є повноцінним зразком некарального кримінально-правового впливу на неповнолітнього, що підтверджується існуванням такого примусового заходу як направлення до спеціальної навчально-виховної установи. На нашу думку, зазначений захід полягає в обмеженні волі неповнолітнього - (а отже, і у звуженні його прав та свобод), що дозволяє вважати направлення до спеціальних установ привілейованим покаранням, а не звільненням від нього. Вважаємо, що некаральний вплив повинен полягати виключно у виховній та корекційній роботі, а не бути фіктивним доказом існування принципів гуманізму та економії репресії. Особливо це стосується випадків, коли підліток вчинив необережний тяжкий злочин, - саме тоді головна роль під час вирішення долі випадкового девіанта повинна віддаватися принципу співрозмірності під час призначення покарання.

Що стосується вищезазначеної тези, то цікаву думку висловлюють Є.В. Коваленко та Я.І. Пилипець, що, враховуючи те, що кримінальне покарання носить індивідуальний характер, підхід до його призначення повинен теж бути індивідуальний. Необхідно враховувати, чи вчинено злочин особою вперше, чи має місце повторність, сукупність чи рецидив злочинів. Особливої уваги потребують особи, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності. У разі вчинення такими особами злочинів невеликої тяжкості, суд повинен дослідити всі пом'якшуючі обставини з метою перевірки можливості незастосування покарання у виді позбавлення волі до такої категорії осіб. Адже, враховуючи нинішній стан установ виконання покарань, умов, у яких перебувають засуджені, ставлення українського суспільства до осіб, що мають судимість, та неефективність програм по ресоціалізації засуджених, - обрання до особи покарання у виді позбавлення волі фактично позбавляє особу можливості залишатися повноправним членом суспільства та є підставою до повернення особи до кримінально-караних видів діяльності [22]. Ми погоджуємося зі вченими, однак зі свого боку зауважимо, що у відношенні неповнолітніх злочинців принцип співрозмірності злочину та покарання не завжди працює у повну міру. Так, наприклад, як ми вже зазначали, непоодинокими є випадки вчинення підлітками кваліфікованих суспільно небезпечних діянь, які мають наслідком призначення найсуворіших покарань: позбавлення волі на достатньо значний проміжок часу або взагалі - довічну ізоляцію. В цьому випадку бажання законодавця відгородити неповнолітнього від надмірного спілкування із засудженими та зберегти обсяг його прав та свобод не можна вважати обумовленим віковими особливостями дитини. Вважаємо, що у випадках вчинення неповнолітніми особливо тяжких злочинів, за результатами психологічного та психіатричного огляду, особа, яка досягла 14-річного віку, може нести повноцінну кримінальну відповідальність, яка б відповідала тяжкості вчиненого злочину із усіма наступними кримінально-правовими наслідками.

Отже, розгляд основних особливостей здійснення на неповнолітніх кримінально - правового впливу дозволив дійти до висновку, що наразі українське кримінальне законодавство потребує у створенні принципово нових заходів та засобів роботи з підлітками, які вчинили злочин. Новації, на нашу думку, мають полягати у розвитку інститутів пробації, медіації та відновлювального правосуддя, оскільки саме останні здатні остаточно переформатувати покарання на виправлення, зробити ці феномени самостійними заходами роботи зі злочинцем. Особлива увага повинна приділятися створенню спеціальних закладів, в яких підлітки, які вчинили суспільно небезпечне діяння, могли б не тільки відвідувати корегувальні зайняття, а й проходити шкільну програму, отримувати професію та, в залежності від тяжкості вчиненого діяння, мати можливість вільно виходити за територію закладу.

Врахування інтересів злочинця завжди було та буде залишатися другорядним для вітчизняного законодавця питанням, оскільки в першу чергу захисту підлягає саме потерпілий. Однак, коли суспільно небезпечне діяння вчиняється неповнолітньою особою, права та свободи такого підлітка мають ставитися на одні ваги із протилежною стороною. Саме тому впевнені, що кримінально-правовий вплив, який є заходом, покликаним сприяти виправленню злочинних схильностей, не повинен розглядатися як репресія, позбавлення певних прав тощо. Особливості кримінально-правового впливу на неповнолітнього полягає саме у гуманному ставленні, врахуванні інтересів злочинця, прагненні знайти нові шляхи та підходи до вивчення дитячої злочинності для розвитку ювенальної юстиції та ювенального кримінального законодавства. Лише тоді, коли найбільш уразливі категорії злочинців будуть максимально захищені, можна бути казати про доскональність вітчизняного кримінального законодавства.

Література

кримінальний підліток неповнолітній правовий

1. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / Отв. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова. - М.: НОРМА- ИНФРА, 1997. - 516 с.

2. Бавсун М.В. Понятие и содержание уголовно-правового воздействия на преступность / М.В. Бавсун // Вестник Томского государственного университета. - 2010. - №336. - С. 99-102.

3. Новий словник української мови. У чотирьох томах. 42 000 слів. Том 1 А-Є. [Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко]. К., видавництво «Аконіт», 1999. - 910 с.

4. Тлумачний словник сучасної української мови. [Укладачі: Л.П. Коврига, Т.В. Ковальова, В.Д. Пономаренко]. / За ред. доктора філологічних наук, проф. В.С. Калашника. - Х.: Белкар-книга, 2005. - 800 с.

5. Вечерова Є. М. Некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх в Україні (кримінологічні засади): дис. канд. юр. наук: 12.00.08 / Вечерова Є. М. - Одеса, 2010. - 231 с.

6. Мальцев В.В. Предмет и метод уголовного права / В.В. Мальцев // Известия высших учебных заведений. Правоведение. - 2004. - №4. - С. 68-81.

7. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия / В.М. Коган. - Издательство «Наука». - М., 1983. - 182 с.

8. Лопашенко Н.А. Основы уголовноправового воздействия: уголовное право, уголовный закон, уголовно-правовая политика / Н.А. Лопашенко. - СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. - 339 с.

9. Фирсова А.П. Понятие уголовноправового воздействия / А.П. Фирсова // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке: материалы Пятой Международной научно-практической конференции 24-25 января 2008 г. - М.: Проспект, 2008. - С. 97-100.

10. Дуюнов В.К. Уголовно-правовое воздействие: понятие, основание, механизм / В.К. Дуюнов // Российский следователь. - 2001. - №4. - С. 27-32.

11. Сюсюкало З.М. Поняття заходів кримінально-правового впливу в кримінальному праві України / З.М. Сюсюкало. // Науковий вісник публічного та приватного права. - 2017. - №4. - С. 234-241.

12. Вечерова Є.М. Природа некараль - них заходів кримінально-правового впливу на злочинність / Є.М. Вечерова // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. - О.: Юрид. л-ра, 2007. - Вип. 32 - С. 360364.

13. Келина С.Г. Наказание и иные меры уголовно-правового характера / С.Г. Кели - на // Государство и право. - 2007. - №6. - С. 51-58.

14. Пимонов В.А. Иные (некарательные) меры в уголовном праве России: современное состояние и перспективы развития / В.А. Пимонов // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке: материалы Пятой Международной научно-практической конференции 24-25 января 2008 г. - М.: Проспект, 2008. - С. 106-110.

15. Северин О.О. Застосування до неповнолітніх заходів кримінально-правового характеру, не пов'язаних з позбавленням волі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Северин О.О. - Запоріжжя, 2009. - 28 с.

16. Дащенко О.В. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Дащенко О.В. - Запоріжжя, 2009. - 23 с.

17. Олійник О. Принцип гуманізму в кримінальному праві України [Електронний ресурс] / О. Олійник - Режим доступу до ресурсу: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/12/55.pdf.

18. Хряпінський П.В. Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України: теоретичні, законотворчі та пра - возастосовні проблеми: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / П.В. Хряпінський. - Х., 2010. - 39 с.

19. Боровиков С.А. Принудительные меры воспитательного воздействия в отношении несовершеннолетних как альтернатива уголовному наказанию: автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / С.А. Боровиков. - М., 2007. - 18 с.

20. Подводова Е.В. Принудительные меры воспитательного воздействия (проблемы теории и правового регулирования): автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Е.В. Подводова. - М., 2005. - 19 с.

21. Ямкова О.О. Примусові заходи виховного характеру: правова природа і види: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Оксана Олександрівна Ямкова. - Одеса, 2003. - 247 с.

22. Коваленко Є.В. Співрозмірність злочину та покарання як складова принципу справедливості у кримінальному праві [Електронний ресурс] / Є. В. Коваленко, Я.І. Пилипець - Режим доступу до ресурсу: http://files.visnikkau.org/200000582 - 38774396Ь6/УКпук8_18.рак

23. Письменський Є. О. Інститут судимості в кримінальному праві України / Є. О. Письменський: монографія / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім.-Е.О. Дідоренка; наук. ред. А.С. Беніцький. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008. - 214 с

24. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР) України. - 1996. - №30) [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/254% D0% BA/96-%D0% B2% D1% 80.

25. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341 - III [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

Размещено на Allbest.ru