Поняття та сутність соціальної безпеки державних службовців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та сутність соціальної безпеки державних службовців

Соколов В.М.,

кандидат юридичних наук, заступник голови суду, суддя Сумського окружного адміністративного суду

У статті проаналізовано специфіку соціальної безпеки державних службовців. Визначено сутність соціальної безпеки державних службовців та надано її авторське формулювання. Деталізовано значення та роль соціальної безпеки державних службовців.

Ключові слова: соціальна безпека, державні службовці, державна служба, соціальна держава, соціальні цінності.

В статье проанализирована специфика социальной безопасности государственных служащих. Определена сущность социальной безопасности государственных служащих и предоставлено ее авторскую формулировку. Детализировано значение и роль социальной безопасности государственных служащих.

Ключевые слова: социальная безопасность, государственные служащие, государственная служба, социальное государство, социальные ценности.

THE CONCEPT AND ESSENCE OF SOCIAL SECURITY CIVIL SERVANTS

In the article the specifics of social security of civil servants analyzed. The essence of social security of civil servants is determined and its author's formulation is given. The importance and role of social security of civil servants are detailed.

Key words: social security, civil servants, civil service, social state, social values.

Постановка проблеми

Соціальна безпека державних службовців є важливою складовою правового статусу державних службовців, без належного рівня якої неможливе функціонування усієї системи державних органів України.

Саме тому питання визначення поняття соціальної безпеки державних службовців є одним з найважливіших у доктрині права соціального забезпечення, але попри це на сьогоднішній день воно залишається одним з найменш досліджених питань даної сфери права. На законодавчому рівні та у науковій літературі відсутнє єдине уніфіковане поняття даного словосполучення. У зв'язку з цим, питанням соціальної безпеки державних службовців часто нехтують, що призводить до неможливості виконання ними своїх професійних обов'язків.

Жоден працівник, у тому числі й державний службовець не може повноцінно виконувати покладені на нього повноваження без певного економічного, соціального та культурного підґрунтя, що перш за все, буде стимулювати працівника до належного виконання свої професійних обов'язків та, що не менш важливо, підтримуватиме рівень життя державного службовця на належному рівні, що позитивно відобразиться на статусі державної служби та довіри до неї з боку населення. Аби краще зрозуміти як досягнути такого рівня життя та його вплив на державну службу в цілому й потрібно з'ясувати що являє собою соціальна безпека державних службовців.

Стан дослідження

Серед науковців, які в тій чи іншій мірі досліджували близькі до досліджуваного нами питання, відзначимо таких, як: В.Б. Авер'янов, B. А. Багрій, В.В. Безусий, В.Б. Битяк, Н.Б. Болотіна, C. В. Заболотна, К.С. Зазерін, М.І. Іншин, Ю.В. Іщенко, М.А. Кальницька, А.В. Кірмач, Ю.В. Ковбасюк, Р.П. Луцький, В.Я. Малиновський, О.Ю. Оболенський, О.В. Петришин, В.А. Скуратівський, С.М. Серьогін, В.П. Тимощук, М.М. Шумило. Тим не менш, варто враховувати, що питання правової природи соціальної безпеки державних службовців є новим для наукової літератури в Україні, яке потребує належного опрацювання та деталізації усіх аспектів.

Соціальною є та держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві [1, с. 526]. У радянську добу склалось невірне розуміння специфіки соціальної держави, як такої, на яку покладено обов'язок вирішувати конкретні проблеми індивіда в обмін на тотальний контроль за діяльністю людини й громадянина в будь-якій сфері життєдіяльності.

Невідповідність сьогоденню колишніх соціальних цінностей, що залишаються визначальними для значної частини громадян України, у тому числі й серед державних службовців, інерція стереотипів гальмує хід перетворень, знижує ефективність реформ. В умовах сьогодення особливої актуальності набуває усвідомлення, прийняття, поширення й роз'яснення громадськості сутності нової парадигми соціальних цінностей українського суспільства як механізму реалізації обраного суспільного ідеалу. Зазначена парадигма має стати в масовій свідомості надійним орієнтиром у повсякденному житті, змінити, поглибити наші погляди на вибір шляху України [2, с. 180].

У соціальній, правовій та демократичній державі основною соціальною цінністю є людина, її життя, здоров'я, честь та гідність; права та свободи особи; захист порушених прав людини та громадянина. На сьогоднішній день у демократичних державах відбувається усвідомлення важливості існування гарантій охорони прав громадян, у тому числі інституційних. У зв'язку з розширенням функцій і повноважень органів та посадових осіб державної влади, ускладненням механізму їх реалізації в сучасних державах відбулися зміни в характері й масштабах їхньої діяльності, що спричиняє зростання ймовірності порушень прав громадян без порушень закону [2, с. 181]. Власне, цьому і були присвячені реформи державної служби, що ознаменувались прийняттям нового Закону України «Про державну службу» у 2015 році.

Свобода особи, права людини і громадянина, зокрема державних службовців, їх генезис, соціальні витоки та призначення є однією з вічних проблем історичного та соціально-політичного розвитку людства. Ця проблема є актуальною протягом багатьох тисячоліть, залишаючись у центрі уваги багатьох дослідників, які аналізували її з різноманітних сторін - політико-правових, філософських, релігійних, етичних, соціальних. В різноманітні епохи та на різних етапах розвитку суспільства права людини набували різноманітного значення, що зумовлювалось соціальною позицією кіл, які знаходились при владі, та превалюючою в суспільстві ідеологією [3, с. 104-105].

Сучасна Україна знаходиться на новому етапі формування правової і політичної систем, що повинні затвердити основні демократичні інститути, які гарантують розвиток соціальної, демократичної, правової держави. В українській державі здійснюються глибокі зміни в економічній, соціальній, політичній, гуманітарній та правовій сферах. На даний час обраний курс на формування сучасної, соціально орієнтованої ринкової економіки, але вона може ефективно розвиватися лише в сприятливих політико-правових і державно-правових умовах. І при цьому виникає дуже серйозна проблема, в державі немає єдиної чіткої концепції розвитку правової системи [3, с. 100]. Хоча, за останні роки Україна тримає чіткий курс розвитку до відповідності соціально-правовим стандартам країн Європейського Союзу. Саме у країнах ЄС найвищий рівень соціальної безпеки усіх категорій працівників, в тому числі, державних службовців. Європейський досвід свідчить про позитивний приклад боротьби з корупцією в органах державної влади завдяки забезпеченню останнім високої оплати праці, соціальних пільг та соціального пакету у разі настання певних соціальних ризиків, зокрема високе пенсійне забезпечення.

Соціальна стабільність держави переплітається з соціальною безпекою. В свою чергу, обидва правових явища базуються на зайнятості, яка є надзвичайно важливим явищем соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо [4, с. 213]. Тому, власне, у соціальній державі основний акцент робиться на соціальну захищеність та безпеку усіх верств населення, особливо на соціальну безпеку державних службовців, які покликані служити реалізації, забезпеченню та захисту прав і свобод кожної людини й громадянина.

При цьому, треба розуміти фундаментальну основу зайнятості в соціальному аспекті: вона відображає потребу людини в самовираженні, а також задоволення матеріальних потреб через доходи, які особа отримує за свою працю [5, с. 105].

В сутності праці як соціально-економічного поняття містяться наступні компоненти: потреба людини до реалізацій накопичуваної в організмі енергії, робочої сили, що може бути виражено через дію людини, її діяльність в тих сферах прикладання праці, в яких проявляється найвища активність дії, корисна результативність діяльності людини, що визначатиметься рівнем сформованості і розвитку ресурсного потенціалу людини: фізичного, інтелектуального, духовного [6, с. 13]. Зокрема, саме тому держава покликана виконувати свою соціальну функцію шляхом стабілізації та підвищення соціальних стандартів діяльності державних службовців під час трудової активності та опісля неї.

Щоб визначити поняття «соціальної безпеки державних службовців» потрібно спочатку розглянути окремо, що являють собою визначення «соціальна безпека» та «державний службовець».

У законодавстві України відсутнє офіційне визначення поняття «соціальна безпека», лише Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» [7] містить подібне визначення «соціальний захист», але зі специфічним орієнтиром на військовослужбовців, яке не здатне розкрити усі ознаки поняття «соціальної безпеки».

У зв'язку з цим автори наукових публікацій наводять свої власні формулювання даного поняття.

Так на думку О.Г. Сидорчука: «Соціальна безпека - це стан суспільства, при якому забезпечується номінальний рівень соціальних умов і наданих соці-альних благ - санітарно-епідеміологічних, екологічних, психологічних та ін., що визначають якість життя людини і суспільства» [8, с. 32].

Згідно даного визначення на думку автора основною характерною ознакою соціальної безпеки є відповідний «стан» речей, який визначає достатній рівень життя людини і наявності усіх необхідних соціальних умов та благ.

П.І. Шевчук трактує соціальну безпеку як стан життєдіяльності, убезпечений комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на реалізацію соціальних інтересів, формування сприятливої демографічної ситуації, збереження генофонду держави і трансформацію трудових ресурсів відповідно до ринкових вимог [9, с. 21].

З цього визначення випливає, що окрім відповідних соціальних благ (санітарно-епідеміологічних, екологічних та психологічних) необхідною складовою повноцінної соціальної безпеки є наявність певних організаційно-правових та економічних благ, які у своїй сукупності з соціальними благами дають змогу досягти достатніх умов життя державних службовців.

У свою чергу Н.В. Коленда вважає, що: «Соціальна безпека - це стан захищеності соціальних інтересів населення від загроз щодо його соціального стану та рівня життєзабезпечення, при якому відбувається збереження та розвиток людського потенціалу, просте чи розширене відтворення населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності» [10, с. 4].

У даному визначенні вказується на основні цілі соціальної безпеки - досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності, збереження та розвиток людського потенціалу, що набувають статусу ще одного важливого елемента соціальної безпеки. Для державних службовців соціальна злагода та розвиток людського потенціалу є не менш важливими, ніж для будь-яких інших працівників, бо саме вони формують та підтримують державну політику у всіх сферах життєдіяльності.

Три запропонованих поняття є доволі подібними та мають важливу спільну характеристику - у кожному з них під «соціальною безпекою» розуміється певний «стан» речей (суспільства, життєдіяльності, захищеності) за якого формуються сприятливі умови для якісного життя людини та суспільства, який досягається різного роду соціальними, політичними, економічними чинниками. Саме якісні умови життя є стимулом для громадян йти на державну службу та гордо носити статус державного службовця. Однак попри це у доктрині права соціального забезпечення існують і відмінні від запропонованих поняття «соціальної безпеки».

С.І. Пирожков вважає що: «Соціальна безпека - це результат ефективної соціальної політики, яка має застерігати суспільство від соціальних вибухів, відкритих і прихованих виявів громадської непокори та інших конфліктних ситуацій, сприяти підвищенню конкурентоспроможності українського працівника за європейськими та світовими стандартами, виділяє її як важливу складову системи національної безпеки» [11, с. 27].

Наведене поняття кардинально відрізняється від попередніх, в першу чергу тим, що увага акцентується саме діяльності держави, як головного фундатора соціальної безпеки. Держава приймаючи відповідні нормативно-правові акти та забезпечуючи їх реалізацію створює та підтримує соціальну безпеку кожного з нас на належному рівні.

На думку О.О. Давидюка «Соціальна безпека - це забезпечення певної якості життя людини і суспільства, всіх основних сфер виробництва, соціальної сфери, охорони внутрішнього конституційного порядку, зовнішньої безпеки, культури, завдяки чому забезпечується номінальний рівень соціальних умов і соціальних благ» [12].

Р.П. Підлипна під соціальною безпекою розуміє захищеність життєво важливих інтересів людини, громадянина, суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація загроз національним інтересам у соціальній сфері, при якій забезпечуються належний рівень життя населення, розширене відтворення, людський розвиток і соціальний прогрес у суспільстві [13, с. 276].

У даній категорії перелічених визначень значно більше уваги приділяється впливу держави на формування, забезпечення та підтримання існування соціальної безпеки шляхом впровадження та виконання загальнодержавних програм та політик. Також наголошується на необхідності боротьби з загрозами національним інтересам та можливими проявами громадської непокори, що є основною перешкодою на шляху до формування соціальної безпеки.

Проаналізувавши перелічені визначення науковців можна виділити основні ознаки «соціальної безпеки»:

1) це складова частина національної безпеки;

2) це стан захищеності життєдіяльності суспільства;

3) вона зумовлює належний рівень життя людини та суспільства, їхній розвиток та вдосконалення;

4) досягається шляхом впровадження ефективної соціальної політики;

5) впливає на всі сфери життя людини.

Отже, соціальна безпека - це складова частина національної безпеки, яка являє собою стан захищеності соціальних інтересів людини за якого забезпечується належний рівень життя населення, просте чи розширене відтворення, людський розвиток і соціальний прогрес у всіх сферах суспільного життя шляхом впровадження ефективної соціальної політики з боку держави.

На відміну від визначення поняття «соціальна безпека» у законодавстві України міститься визначення терміна «державний службовець», а саме у Законі України «Про державну службу» від 10.12.2015 року [14].

Згідно ч. 2 ст.1 ЗУ «Про державну службу»: «Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби».

Законодавче визначення практично повністю розкриває усі характерні ознаки поняття «державний службовець» однак для більш детального аналізу слід звернутися до визначень цього поняття у науковій літературі.

Так, А.М. Агапова наголошує на тому, що діяльність державного службовця завжди пов'язана із функціями реалізації державної влади, тобто вона не може бути здійснена в інших напрямах діяльності держави. Таким чином, на думку автора державний службовець - це працівник органу державної влади, що виконує роботу, яка безпосередньо пов'язана зі здійсненням державної влади [15, с. 300].

Однак таке визначення є не повним, адже розкриває лише одну ознаку державного службовця - виконання роботи, що пов'язана зі здійсненням функцій держави, при цьому навіть не згадуючи про інші важливі ознаки такої особи (громадянство, джерело оплати праці, тощо).

Подібної позиції дотримується й В.О. Атаманчук. Т ак, він характеризує державного службовця як особу що у процесі виконання своїх посадових обов'язків діє від імені державних органів та органів місцевого самоврядування, займає посаду у державній системі та його оплата праці здійснюється відповідно до норм і форм, які встановлені державою [16, с. 270].

Визначення яке надає В.О. Атаманчук також є незавершеним, адже як і визначення А.М. Агапової не розкриває усіх ознак державного службовця. Важливим елементом визначення автора можна вважати зазначення такої ознаки як можливість державного службовця в процесі виконання своїх посадових обов'язків діяти від імені державних органів та органів місцевого самоврядування. Важливість зазначення такої ознаки полягає і в тому що подібна ознака жодним чином не розкрита в законодавчому визначенні терміна «державний службовець». А тому внесок автора в формування доктринального визначення поняття «державний службовець» важко недооцінювати.

На думку І. Дишлевої: «державні службовці є суб'єктами реалізації управлінських та інших функцій держави та виступають учасниками здійснення компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування» [17, с. 155].

Ще одне визначення яким передбачається занадто малий перелік ознак. Міститься невелике уточнення щодо того які конкретно функції держави в процесі своєї діяльності виконує державний службовець - управлінські, однак цього, зрозуміло що недостатньо для того щоб вважати таке визначення повним та наукова цінним.

Усі переліченні визначення є непоганими, але повністю не розкривають усіх ознак характерних для державного службовця, адже в них говориться лише про функції і загальний напрямок діяльності таких працівників і не згадується про інші важливі аспекти державної служби. Повноцінне визначення не може складатися лише з функцій чи основного призначення працівника, адже повинно одночасно включати і вимоги до такої особи і специфічні ознаки, які виділяють таких працівників поміж інших. Найбільш ґрунтовно та повно, на нашу думку, підійшов до визначення поняття «державний службовець» В.С. Волков.

За В.С. Волковим: державний службовець це фізична особа, яка є громадянином України, не молодша за 18 років, володіє державною мовою та має професійну освіту, відповідає вимогам законодавства України про державну службу, обіймає оплачувану державну посаду державної служби у порядку, встановленому законом, якому присвоюється у встановленому законом порядку кваліфікаційний розряд (ранг, чин тощо), діяльність якого спрямована на виконання державних функцій та вирішення державних завдань в економічно-соціальній та адміністративно-політичній сферах та який приймає присягу на вірність Українському народові та державі [18, с. 284].

Найповніше визначення, що тільки є у науковій літературі, але при цьому, як мені здається, є занадто завантаженим, адже містить ознаки, які хоча й притаманні державним службовцям, мова йде про присвоєння у встановленому законом порядку рангів державним службовцям, однак з причини того що така ознака не є абсолютно вирізняючою (притаманна і іншим працівникам, службовцям таким як військовослужбовці, працівники правоохоронних органів), а тому не є настільки необхідною у визначенні поняття «державний службовець».

Отже, зібравши всі найважливіші ознаки зазначені в законодавчому та доктринальних визначеннях поняття «державного службовця» можна сформувати наступне, визначення даного поняття.

Державний службовець - це повнолітній громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з вирішенням державних завдань в економічно-соціальній та адміністративно-політичній сферах спрямованих на забезпечення прав та інтересів громадян нашої держави, при цьому діє як від свого імені так і від імені такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби та приймає присягу на вірність Українському народові та державі.

Що ж стосується поняття «соціальної безпеки державних службовців», то як уже було обумовлено вище подібний термін не знайшов свого закріплення у жодному нормативно-правовому акті нашої держави. Доктрина у свою чергу містить визначення лише подібних категорій, таких як «соціально-правовий захист державних службовців» та «соціальний аспект статусу державних службовців».

На думку автора О.Л. Копиленко, «термін «соціальний захист» має широке і вузьке тлумачення. У широкому розумінні соціальний захист розглядають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, створення умов для самовизначення й ствердження в житті. У вузькому - соціальний захист розглядається як сукупність економічних і правових гарантій, котрі забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян» [19, с. 123].

Більш повним та цілісним підходом є авторська концепція О.М. Ярошенка, який досліджує даний термін у широкому та вузькому розумінні. Так, він вважає, що «цей термін має як широке, так і вузьке значення. У широкому розумінні поняття «соціальний захист» - це діяльність держави, спрямована на забезпечення процесу формування й розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних факторів, що впливають на цю особистість, створення умов для її самовизначення та утвердження в житті. У вузькому значенні соціальний захист - це сукупність економічних і правових гарантій, які забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціально прийнятного рівня життя» [20, с. 16].

Для всебічного дослідження теми, також, вказується дещо специфічне визначення терміну «соціальний захист», який подано у статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо-вослужбовців та членів їх сімей», а саме «Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом» [21]. Хоч і термін подано в контексті саме військовослужбовців, проте базис категорії є зрозумілим для усіх працівників державної служби.

Соціально-правовий захист державних службовців - це сукупність економічних, соціальних, побутових і правових гарантій, що передбачаються чинним законодавством і забезпечуються державою відносно публічного службовця [22].

Вірно зазначила Р.П. Підлипна у своїй праці, «обширність соціального захисту населення залежить від обраної соціальної політики, та, відповідно, від обсягів її фінансового забезпечення. За допомогою системи соціального захисту досягаються певні цілі соціальної політики, зокрема система соціального захисту:

1) дозволяє перерозподіляти дохід у суспільстві на користь найбільш вразливих членів соціуму, що зменшує бідність і нерівність у суспільстві;

2) стимулює домогосподарства здійснювати заощадження та відповідно продуктивні інвестиції;

3) бере на себе завдання управління соціальними ризиками;

4) дозволяє підтримувати ефективний і сталий розвиток у країні. [23, с. 49]. Таким чином, соціальна політика держави покликана за допомогою видів соціального захисту реалізувати загальну мету своєї діяльності - забезпечити стан соціальної захищеності для різних категорій працівників, в тому числі для державних службовців.

Проаналізувавши дане визначення можна дійти до висновку, що хоча законодавчого закріплення поняття «соціальної безпеки державних службовців» не існує, однак соціально-правовий захист державних службовців містить усі ті ознаки, які повинні бути притаманні і соціальній безпеці, а тому подібне офіційне визначення може практично повністю заміняти необхідне нам визначення в українському законодавстві.

Соціальний аспект державного службовця - це нормативно визначені міри економічного, соціального, організаційного та правового змісту, спрямовані на забезпечення реалізації загальних прав і обов'язків державного службовця, ефективного виконання посадових повноважень, підвищення професійної діяльності державного службовця, розвитку його професійного, творчого та особистісного потенціалу [24, с. 7].

Дані визначення хоч і стосуються інших понять однак дають необхідні орієнтири та ознаки які, на нашу думку, повинні бути притаманні і соціальній безпеці державних службовців. Це ознаки основного спрямування державних гарантій соціальної безпеки - створення прийнятних умов за яких державні службовці матимуть змогу належно реалізовувати свої права та обов'язки, підвищувати свою кваліфікацію, особистісно розвиватися та покращувати свої навички та вміння щодня.

Тому проаналізувавши наведені поняття можна дійти до висновку, що в більшості випадків коли мова йде про соціальний захист (соціальну безпеку, соціальний аспект) державних службовців основний акцент робиться на різного роду гарантіях, що у своїй сукупності формують певне сприятливе середовище за якого державний службовець має змогу нормально виконувати свої професійні обов'язки. Подібні гарантії для державного службовця з боку держави можна вважати визначальними стимулами для його розвитку як особистості та як професіонала.

Тепер визначивши поняття «соціальної безпеки», «державного службовця» та проаналізувавши поняття подібних категорій ми маємо змогу сформувати власне поняття «соціальної безпеки державного службовця». Отже, соціальна безпека державного службовця - це специфічний стан захищеності, за якого державний службовець має змогу реалізовувати свої права та обов'язки, ефективно виконувати посадові повноваження, реалізовувати свій професійний, творчий та особистісний потенціал, що досягається шляхом впровадження державою цілої низки гарантій економічного, соціального, організаційного, побутового та правового характеру.

Висновки

Підсумовуючи все вищезазначене необхідно ще раз наголосити, що специфіка соціальної безпеки державних службовців обумовлена особливостями їх роботи, умовами їхньої праці та важливим соціальним значенням виконуваних ними завдань. Важливість та роль державної служби в поєднанні з низкою можливих негативних факторів, які загрожують державним службовцям у зв'язку з виконанням їхньої службової діяльності (підвищений ризику для здоров'я, життя, майна державних службовців та членів їх сімей, загроза можливого психологічного впливу з боку кримінальних угрупувань, тощо) зумовлюють потребу підвищеного рівня захисту державних службовців з боку держави.

Список використаних джерел

соціальна безпека державний службовець

1. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.

2. Мінченко РМ. Еволюція державної влади в сучасній Україні (теоретико-правове дослідження) [Текст] : дис. док. юрид. наук спец.: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Мінченко РМ. К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2009. 412 с.

3. Тимченко С.М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Запорізький юридичний ін-т. Запоріжжя, 2001. 232 с.

4. Колот А.М., Грішнова О.О. та ін. Економіка праці та соціально-трудові відносини підручник; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Колота. К.: КНЕУ, 2009. 711 с.

5. Мельничук Л.С. Основні проблеми зайнятості населення України / Л.С. Мельничук // Наукові праці. Економіка. 2012. Т 189, № 177. С. 105-108.

6. Коденська М.Ю. Людський капітал як чинник економічного зростання. Матеріали Міжнародної наукової конференції викладачів, аспірантів і студентів «Людський капітал в умовах трансформації українського суспільства» 26-27 березня 2014 року. м. Київ, АПСВ.

7. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України №2011-ХІІ від 20.12.1991. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12 (дата звернення 26.02.2020 року).

8. Сидорчук О.Г Соціальна безпека: державне регулювання та організаційно-економічне забезпечення [Текст] : монографія / О. Г Сидорчук. Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2018. 492 с.

9. Шевчук П.І. Соціальна політика. Львів: Світ, 2003. 400 с.

10. Коленда Н.В. Соціальна безпека населення та її основні складові // ІУ^ет dirесtiоns оf АіеогейсаІ аnd арр!Ы rеsеаrсhеs. 2013. Магс! URL: https://www.sworld.com.ua/konfer30/776.pdf.

11. Пирожков С.І. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України. Проблеми національної безпеки // Стратегічна панорама. 2003. № 1. С. 25-32.

12. Давидюк О.О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного аналізу та побудови системи показників; Міністерство праці та соціальної політики України, Центр перспективних досліджень, 2006. URL: http://сpsr.оrg.uа/indех.php?оptiоn= соm_соntеnt&viеw=аrt.

13. Підлипна РП. Методологічні засади тлумачення дефініції «соціальна безпека» // Науковий вісник НЛТУ України. 2015. Вип. 25.2. С. 275-280.

14. Про державну службу: Закон України № 889^Ш від 10.12.2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 889-19#Техі

15. Агапова А.М. Адміністративне право України : підручник для студентів. Луганськ : Ліга Закон, 2013. 401 с.

16. Атаманчук В.О. Суть державної служби. Харків, 2017. 378 с.

17. Дишлева І.М. Права та обов'язки державних службовців : Адміністративне право і процес № 6/2019. С. 152-156.

18. Волков В.С. Державна служба : навчальний посібник. Львів: Інтермедія. 2017. 303 с.

19. Копиленко О.Л. Правознавство. Кредитно-модульний курс: навчальний посібник / О.Л. Копиленко, Ю.І. Римаренко, Л.І. Мозковий. К.: «ВД Професіонал», 2007. 400 с.

20. Ярошенко О. М. Право соціального забезпечення в Україні : підручник / О.М. Ярошенко, Г.О. Барабаш, Н.М. Вап- нярчук та ін. ; за ред. О.М. Ярошенка. 4-те вид., переробл. і допов. Х.: Право, 2015. 458 с.

21. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992 р., № 15. Ст. 190.

22. Правове регулювання публічної служби в Україні. Особливості судового розгляду спорів. Монографія, 2010 р. URL: http://mego.info/.

23. Підлипна РП. Система соціального захисту населення в Україні в сучасних умовах: сутність і основні складові / РП. Підлипна // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. 2015. № 1 (69), ч. 1.

Размещено на Allbest.ru