Правовий статус членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Правовий статус членів кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів

Костенко С.К., аспірант кафедри правосуддя

Анотація

Стаття присвячена проблемам чинного законодавчого врегулювання та практичної реалізації правого статусу членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Охарактеризовано структуру правового статусу вказаних посадових осіб. Автором акцентовано увагу на необхідності законодавчих змін для підвищення ефективності діяльності членів комісії.

Ключові слова: державна посада, посадова особа, публічний службовець, державний колегіальний орган, член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Аннотация

Статья посвящена проблемам действующего законодательного урегулирования и практической реализации правого статуса членов Квалификационно-дисциплинарной комиссии прокуроров. Охарактеризована структура правового статуса указанных должностных лиц. Автором акцентировано внимание на необходимости законодательных изменений для повышения эффективности деятельности членов комиссии.

Ключевые слова: государственная должность, должностное лицо, публичный служащий, государственный коллегиальный орган, член Квалификационно-дисциплинарной комиссии прокуроров.

Abstract

Legal status of qualifications and disciplinary commission of public prosecutors members

The article is devoted to the problems of the current legislative regulation and the practical implementation of the legal status of members of the Qualifications and Disciplinary Commission of Public Prosecutors. The structure of the legal status of these officials is characterized. The author focuses on the need for legislative changes to improve the effectiveness of the members of the commission.

Key words: public office, official, public servant, state collegial body, member of the Qualifications and Disciplinary Commission of Public Prosecutors.

Постановка проблеми

Створення відповідно до Закону України «Про прокуратуру» [1] (далі - Закон) нового органу системи правосуддя та суб'єкту адміністрування системи прокуратури - Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - Комісія), закономірно породило науковий та практичний інтерес до з'ясування статусу як цього органу в цілому, так і його членів зокрема. Актуальність проблеми пояснюється тим, що Комісія покликана відігравати належну роль у державному механізмі стримувань та противаг із метою недопущення надмірної концентрації влади та зловживання нею, що досить тривалий історичний проміжок часу було характерно для діяльності вітчизняної прокуратури та її керівництва.

Стан дослідження. З урахуванням того, що Комісія є абсолютно новим органом для вітчизняної правової системи, дослідження її статусу та статусу її членів досі не проводились. Певні дослідження із цього приводу здійснювались такими вченими, як О.О. Долгий, І.М. Козьяков, О.М Литвак, А.М. Мудров, І.В. Назаров, С.В. Подкопаєв, Ю.Є. Полянський, О.С. Проневич, О.М. Толочко. Метою цієї публікації є висвітлення проблемних питань чинного законодавчого врегулювання та практичної реалізації правого статусу членів Комісії та визначення шляхів його удосконалення.

Виклад основного матеріалу

Одним із базових елементів категорійно-понятійного апарату публічно-правових наук виступає поняття «посада». У науковій та навчальній літературі частіше за все під посадою розуміють структурну одиницю державного органу, що визначає комплекс прав і обов'язків, які має службовець у вирішенні організаційно-управлінських проблем [2, с. 87]. Публічний («державний» у широкому розумінні - С.К.) службовець, на відміну від спеціалістів в інших галузях суспільно-корисної діяльності, обіймає посаду в апараті органу державної влади або місцевого самоврядування, і в такому розумінні «посада» виступає як первинна структурна одиниця, вихідний елемент правової організації публічної (державної) служби [3, с. 30].

Посада є елементом структури органу, виявом його компетенції у вигляді владних повноважень, якими наділяється саме посада, а не особисто службовець, який її обіймає [4, с. 21]. Існує взаємозв'язок між органом державної влади і посадовою особою, яка набуває права та здійснює обов'язки, похідні від компетенції органу влади, а відповідні права і обов'язки не є індивідуалізованими, оскільки посадова особа, реалізуючи повноваження, виступає не від свого імені, а від імені держави, завдання якої виконує [5, с. 146].

Поняття публічної служби міститься у ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування [6].

Комісія є державним колегіальним органом, отже, члени цього органу здійснюють публічну службу, а посади, на яких вони перебувають, є державними. У той самий час згідно зі ст. 3 Закону України «Про державну службу» [7] на членів Комісії дія цього закону не розповсюджується.

На нашу думку, правовий статус публічного службовця включає такі елементи:

1) основні обов'язки службовця;

2) основні права службовця;

3) повноваження публічного службовця;

4) гарантії діяльності публічного службовця;

5) обмеження та заборони, пов'язані з прийняттям та проходженням публічної служби;

6) відповідальність публічних службовців;

7) проходження та припинення публічної служби.

Вступ на публічну службу виходять за межі статусу публічного службовця. У той самий час як вступ на службу, так і правий статус членів Комісії, як і членів інших державних колегіальних органів, мають регулюватись спеціальними законодавчими актами. Таким законодавчим актом має бути, насамперед, Закон.

Чинний Закон містить норми щодо повноважень Комісії (ст. 77). Більшість науковців повноваження державного органу визначають як нерозривну єдність його прав та обов'язків, що закріплені в Конституції, законах України.

Тобто повноваження є одночасно правом і обов'язком державного органу вчиняти певним чином за певних обставин. Щодо «повноважень» посадових осіб державних органів, то одностайності у визначенні цього поняття як одночасно права та обов'язку немає. Дійсно, законом посадові особи для реалізації їх повноважень можуть наділятись певними правами, які вони здійснюють або не здійснюють за власним розсудом.

Проте такі права є вторинними та похідними від повноважень посадової особи. Ураховуючи викладене, в структурі правового статусу публічного службовця нами повноваження виділені в окремий елемент, разом із його основними правами та обов'язками.

Норм щодо основних обов'язків члена Комісії Закон взагалі не містить, хоча до них мають бути віднесені обов'язки: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків; не розголошувати та не використовувати в цілях інших, ніж для виконання своїх обов'язків як члена Комісії, інформацію з обмеженим доступом та інформацію, яка стала йому відома в закритому засіданні; виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, встановлених законодавством у сфері запобігання корупції; брати участь у засіданнях Комісії та виконувати рішення Комісії, прийняті в межах компетенції; повідомляти Комісію про втручання в його діяльність; заявити самовідвід від участі в розгляді питань за наявності конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом; виконувати інші обов'язки, визначені Законом та Положенням про порядок роботи Комісії.

Також Закон не містить норм щодо основних прав членів Комісії, до яких мають бути віднесені такі права: вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи Комісії та її секретаріату; залучати працівників структурних підрозділів секретаріату для підготовки питань, що виносяться на розгляд Комісії; ознайомлюватися з усіма матеріалами, що стосуються питань порядку денного засідань Комісії; наводити свої мотиви та міркування, а також подавати додаткові документи з питань, що розглядаються; вносити пропозиції щодо порядку денного засідання, проектів рішень Комісії, брати участь в ухваленні рішень, у визначених законом випадках висловлювати письмово окрему думку щодо рішень Комісії; ініціювати скликання засідання Комісії.

Згідно із чинним Законом можуть бути виокремлені такі групи повноважень членів Комісії: 1) повноваження членів Комісії, які займають адміністративні посади (ст. 78 Закону); 2) повноваження в дисциплінарному провадженні (ст.ст. 45-48 Закону).

Голова Комісії здійснює такі повноваження: організовує роботу Комісії та головує на її засіданнях; визначає обов'язки заступника; веде засідання комісії; представляє її у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, установами та організаціями, з органами інших держав та міжнародними організаціями; визначає дату, час і місце проведення засідання Комісії, перелік питань, що вносяться на засідання, і не пізніш як за п'ять днів до засідання повідомляє про це інших членів Комісії та забезпечує розміщення цих відомостей на її веб-сайті.

Крім того, Законом до повноважень голови Комісії має бути віднесено: підписання ухвалених Комісією актів, протоколів засідань; загальне керівництво секретаріатом Комісії; погодження призначення на посади та звільнення з посад працівників секретаріату, застосування до них заходів заохочення, дисциплінарного впливу, вирішення або порушення в установленому порядку питання про присвоєння рангів державним службовцям секретаріату Комісії; розпорядження бюджетними асигнуваннями на утримання і забезпечення діяльності Комісії (в разі надання Комісії функції головного розпорядника бюджетних коштів).

Заступник голови Комісії виконує обов'язки голови Комісії в разі його відсутності та інші обов'язки, визначені головою Комісії (ч. 2 ст. 78 Закону). Секретар Комісії організовує підготовку її засідань та несе відповідальність за організацію діловодства (ч. 4 ст. 78 Закону).

Гарантії діяльності членів Комісії Законом окремо не встановлені.

До таких гарантій слід віднести: по-перше, норму Закону, відповідно до якої члени Комісії на час виконання своїх обов'язків відряджаються до Комісії (ч. 6 ст. 74). У той же час таке формулювання законодавчої норми викликає низку питань:

1) якими нормативним актом врегульовані правовідносини з «відрядження»? (чинне законодавство містить лише інститут службового відрядження - стаття 121 та інші Кодексу законів про працю України [8], які, вочевидь, не стосуються питань відряджень членів Комісії, тому що останні працюють у Комісії на постійній основі. Службові стосунки члена Комісії на попередньому місці роботи зупиняються);

2) не визначено, ким, в які строки та у формі якого акту має бути прийнято рішення про відрядження новопризначеного члена Комісії до Комісії'?;

3) чи є повноважним член Комісії до його відрядження в Комісію та яким чином визначається строк його повноважень: від дати призначення (обрання) або відрядження;

4) яким чином вирішується питання про збереження за відрядженим членом Комісії посади, зокрема, в разі ліквідації або реорганізації органу прокуратури або іншого органу, в якому до призначення працював член Комісії;

5) як має виконуватись норма Закону про відрядження щодо самозайнятих членів Комісії або тих, які не працюють?

Цей перелік питань не є вичерпним, проте вже наявна їх кількість свідчить про те, що застосовуваний законодавцем останнім часом все частіше спосіб формування певних державних органів засобом «відрядження для роботи на постійній основі» має бути додатково регламентований у законах.

По-друге, такою гарантією є норма Закону, що умови оплати праці, соціального забезпечення членів Комісії визначаються на засадах, встановлених для відповідної категорії державних службовців. За членами Комісії, які є прокурорами, зберігаються гарантії соціального забезпечення, визначені законодавством для прокурорів.

Таким чином, одна з найважливіших гарантій в діяльності членів Комісії, якою є оплата їх праці, безпосередньо законом не врегульована. Розміри посадових окладів та інші питання оплати праці членів Комісії віднесені до компетенції Кабінету Міністрів України, який має їх вирішувати відповідно до Закону України «Про державну службу» (який на членів Комісії цей закон не поширюється).

Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 456 від 04.07.2017 «Про оплату праці членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів» [9], відповідно до якої розміри посадових окладів членів Комісії визначаються за схемою посадових окладів на посадах державної служби, передбаченою для державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, що визначається щороку Кабінетом Міністрів України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік за групою 1 оплати праці; преміювання членів Комісії проводиться з урахуванням їх особистого внеску в загальні результати роботи в межах фонду преміювання. Конкретні умови, порядок і розміри преміювання визначаються в положенні про преміювання, що затверджується Генеральною прокуратурою України в установленому порядку.

Генеральний прокурор, окрім права розпорядження бюджетними асигнуваннями на утримання і забезпечення діяльності Комісії, також отримав право визначати порядок і розміри преміювання її членів, у той час як компетенція Комісії поширюється на цю посадову особу, зокрема, Комісія повноважена складати висновок про виконання Генеральним прокурором його професійних обов'язків та вчиняти інші дії в разі звільнення або припинення повноважень Генерального прокурора (ч. 4 ст. 42 Закону).

Згідно з Положенням про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Комісії [10] передбачено, що в разі неналежного виконання останніми службових обов'язків, що зумовлює невиплату премії або її виплату в меншому розмірі, голова Комісії складає рапорт з обґрунтуванням підстав та відсотка, на який пропонується зменшити розмір премії.

Таким чином, члени Комісії, в тому числі в питаннях оплати праці, поставлені в залежність від Генеральної прокуратури України та частково - голови Комісії, чим позбавлені фінансових гарантій незалежності у своїй діяльності.

По-третє, в Законі повинна міститись норма, якою б було проголошено, що член Комісії у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Ця норма повинна мати своїм логічним наслідком приведення законодавчого врегулювання гарантій діяльності членів Комісії до статусу членів подібних державних органів у системі правосуддя та забезпечення таким чином умов для незалежного та ефективного здійснення ними повноважень.

По-четверте, уніфікація нормативного врегулювання статусу органів врядування в системі правосуддя та їх членів вимагає змін до законодавства, за якими має бути враховане створення такого органу, як Комісія. Наразі такі зміни внесені лише до ст. 188-35 Кодексу про адміністративні правопорушення України [11], яка передбачає відповідальність за невиконання законних вимог Комісії або її членів щодо надання інформації.

Відповідні зміни мають бути внесені до Кримінального кодексу України [12]: ст. 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча», ст. 344 «Втручання у діяльність державного діяча», ст. 346 «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча», ст. 351-2 «Перешкоджання діяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», а також до Кримінального процесуального кодексу України [13]: ст. 216 «Підслідність», ст. 480 «Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження», ст. 481 «Повідомлення про підозру».

По-п'яте, в Законі залишається невирішеною наявна проблема з усунення можливого тиску на незалежність прокурорів - членів Комісії. Для них не передбачено ніяких гарантій у взаєминах з керівниками органів прокуратури після завершення каденції та повернення на попередню посаду, враховуючи, що такі члени Комісії могли, зокрема, приймати участь у вирішенні питань про дисциплінарну відповідальність відповідних керівників. Обмеження та заборони для членів Комісії можна розподілити на дві категорії: 1) передбачені в Законі; 2) передбачені в інших законодавчих актах.

Першу категорію становлять такі: повноваження прокурорів - членів Комісії зупиняються з моменту відрядження до Комісії (ч. 1 ст. 64 Закону); до складу Комісії можуть входити лише особи, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років (ч. 1 ст. 74 Закону); одна і та ж сама особа не може здійснювати повноваження члена комісії два строки підряд (ч. 4 ст. 74 Закону); член Комісії не може одночасно бути членом Ради прокурорів України (ч. 5 ст. 74 Закону); члени Комісії працюють на постійній основі (ч. 6 ст. 74 Закону).

Крім того, в Законі мають бути передбачені такі обмеження та заборони для членів Комісії: відповідати критерію політичної нейтральності, зокрема, бути членом або обіймати посаду в політичній партії, іншій організації, яка має політичні цілі, або брати участь у політичній діяльності; бути обраним на виборну посаду в іншому органі державної влади чи органі місцевого самоврядування, мати представницький мандат; брати участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи іншої політичної діяльності; суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата місцевих рад, із підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку; член Комісії не може належати до професійних спілок; член Комісії, який є адвокатом, повинен на час здійснення повноважень члена Комісії зупинити в установленому порядку адвокатську діяльність; на час здійснення прокурором, адвокатом повноважень члена Комісії він не може брати участі в органах адвокатського чи прокурорського самоврядування.

Другу категорію заборон та обмежень становлять ті, які передбачені законодавством про запобігання корупції. Однак через допущену законодавцем помилку у визначені Комісії в Законі (ст. 73) не вказано, що вона є державним колегіальним органом. Отже, члени Комісії формально не підпадають під жодну категорію суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» [14].

Додатковим механізмом антикорупційної політики держави є створення національної системи запобігання та протидії відмиванню корумпованих активів. Ця система передбачає заходи з виявлення та ідентифікації публічних діячів та забезпечення проведення моніторингу їх фінансових операцій. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» [15] члени Комісії віднесені до національних публічних діячів. Стосовно них та їх близьких осіб або пов'язаних із ними осіб суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити високий ризик та здійснювати додаткові заходи, визначені цим Законом.

Юридична відповідальність членів Комісії настає на загальних підставах, передбачених законодавством. Законом передбачений спеціальний випадок відповідальності члена Комісії у зв'язку з перебуванням саме на цій посаді: вчинення дій, несумісних із посадою члена Комісії (п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону). влада комісія прокурор повноваження

У такому разі повноваження члена Комісії припиняються та відповідне рішення має прийняти Комісія. Закон не містить уточнення, які дії є несумісними з посадою члена Комісії, та таких випадків не було за час діяльності Комісії, проте, на нашу думку, до дій, несумісних із посадою члена Комісії, слід відносити всі випадки, коли Комісією за аналогічних обставин щодо прокурорів приймаються рішення про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. Крім того, як нами обґрунтовано вище, повноваження членів Комісії є їх «правообов'язком», тому, якщо член Комісії без поважних причин не виконує своїх повноважень, це також повинно мати наслідком його відповідальність. Доцільно в Законі закріпити в якості підстави для звільнення з посади члена Комісії таку: нездійснення повноважень члена Комісії більше місяця без поважних причин, зокрема, неприйняття участі в роботі Комісії та неголосування з питань, що розглядаються. Рішення за цими обставинами на підставі подання Комісії має приймати орган (посадова особа), який призначив відповідного члена Комісії.

Особливості проходження публічної служби членом Комісії:

1. Механізми забезпечення службової дисципліни суттєво слабші, ніж в інших категорій найманих працівників, зокрема державних службовців. Створення законодавцем органів врядування в системі правосуддя припускає, що особи, які призначаються або обираються до складу цих органів, мають високі морально-ділові якості, а додаткові механізми забезпечення дисципліни суттєво обмежать їх незалежність, а отже, і ефективність діяльності. Із цієї ж причини жодним законодавчим актом не передбачено необхідність затвердження та розповсюдження на членів Комісії правил внутрішнього службового розпорядку.

2. Строковість повноважень. Так, на відміну від більшості найманих працівників, у тому числі державних службовців, члени Комісії призначаються на посаду на строк, визначений Законом, який становить три роки, та не можуть здійснювати повноваження члена Комісії два строки підряд (ч. 4 ст. 74 Закону). Щодо встановленого в Законі строку повноважень членів Комісії слід, то слід зауважити: по-перше, хоча строк повноважень членів Комісії цілком залежний від волі законодавця, проте цей строк, вочевидь, не відповідає дворічній періодичності скликання чергових всеукраїнських конференцій прокурорів. Прокурорський корпус хоч і не формує більшість складу Комісії, проте його квота є найбільшою за питомою вагою. Тому логічним був би взаємозв'язок між періодичністю скликання чергових всеукраїнських конференцій прокурорів та строком повноважень членів Комісії.

По-друге, згідно з європейськими стандартами під час визначення строку повноважень органів, аналогічних за своєю компетенцією до Комісії, слід ураховувати два фактори: 1) занадто короткий строк повноважень негативно відбивається на рівні незалежності членів Комісії; 2) занадто тривалий - призводить до того, що члени Комісії втрачають зв'язок із практичною роботою, що негативно відбивається не ефективності виконання ними повноважень. Саме тому в більшості країн Ради Європи строк повноважень членів подібних органів становить 4-5 років.

По-третє, в аналогічних за своєю компетенцією органах щодо суддів у вітчизняній системі правосуддя строк повноважень їх членів складає чотири роки. Ураховуючи, що Комісія є органом системи правосуддя та законодавчу тенденцію до уніфікації статусу органів цієї системи, це також викликає сумніви в обґрунтованості ротації членів Комісії в більш короткі строки.

По-четверте, строк повноважень Генерального прокурора конституцієдавцем продовжений до шести років без права повторного призначення. Вочевидь, що на незалежності членів Комісії позитивно позначиться фактор, за якого сплив строку їх повноважень відбувається після закінчення каденції Генерального прокурора, за якої сталося їх призначення. Крім того, цей довід є доречним і у взаєминах між членами Комісії та Радою прокурорів України (строк повноважень членів Ради складає п'ять років). За Законом цілком можливі ситуації, коли членами Комісії могли проводитись перевірки та прийматись рішення щодо діючих членів Ради прокурорів України, в якій з 13 членів 11 є прокурорами.

3. Незалежність члена Комісії під час здійснення повноважень. Обсяг функціональної незалежності члена Комісії можна прирівняти до суддівської. Членам Комісії не має права будь-хто давати вказівки про порядок здійснення повноважень, прийняття або неприйняття певних рішень або іншим чином протиправно втручатись в їх діяльність.

3. Колегіальність під час прийняття рішень. Одноосібне прийняття рішень членами Комісії передбачено Законом тільки в дисциплінарному провадженні і тільки тих, які не оскаржуються в судовому порядку. Таким рішенням є відмова у відкритті дисциплінарного провадження, що встановлено постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 [16]. У зазначеній постанові констатовано, що «саме рішення члена Комісії за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Комісії в цих правовідносинах рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника».

Колегіальність у роботі Комісії реалізується завдяки таким нормам Закону: рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від її загального складу, передбаченого цим Законом (ч. 7 ст. 78). Отже, для прийняття рішення за нього має проголосувати не менше шести членів Комісії. До принципу колегіальності в роботі Комісії також відноситься норма Закону, щодо якої Комісія є повноважною за умови призначення до її складу не менше дев'яти членів (ч. 3 ст. 74), оскільки саме цією нормою встановлений кворум у Комісії. Рішення підписується головуючим та членами Комісії, які брали участь у засіданні (ч. 8 ст. 78).

Слід висловити певні зауваження до викладених законодавчих норм.

По-перше, кворум із 9 членів Комісії є завеликим та складає більше 80%. У Вищій раді правосуддя та Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, які до того мають більше членів, кворум складає, відповідно, 15 членів, або 71%, та 8 членів, або 50%. І хоча досі через відсутність кворуму засіданні Комісії жодного разу не відкладались, у майбутньому зазначене потенційно містить суттєву загрозу для здатності Комісії здійснювати повноваження.

По-друге, рішення мають підписувати ті члени Комісії, які брали участь в його ухваленні, а не в засіданні Комісії, як це встановлено наразі. Законом цілком обґрунтовано встановлено, що член Комісії, який проводив перевірку та готував висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора, не має права брати участь у голосуванні під час прийняття рішення за результатами розгляду зазначеного висновку та бути присутнім під час проведення такого голосування (ч. 2 ст. 48). Отже, вимога до члена Комісії підписувати рішення Комісії, за яке він у голосуванні не приймав участі та навіть не був присутній під час проведення такого голосування, є явно недоречною.

По-третє, в Законі має бути закріплене право члена Комісії голосувати лише «за» чи «проти», оскільки Комісія та подібні їй органи не формуються за політичним принципом, який дозволяє голосування «утримався».

Підстави та порядок припинення повноважень членів Комісії встановлені в ст. 76 Закону. Класифікувати підстави припинення повноважень можна за такими критеріями:

1. За фактичними підставами, якими можуть бути дії або події. До перших слід віднести: подання заяви про припинення повноважень за власним бажанням; вчинення дій, несумісних із посадою члена комісії; зайняття посади, передбаченої частиною другою статті 74 Закону; припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави. До других слід віднести: закінчення строку, на який призначено; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я; набрання законної сили обвинувальним вироком; визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим;

2. За юридичними підставами, якими є вчинення правопорушень або інші випадки, які не пов'язані з неправомірною поведінкою члена Комісії. До перших слід віднести: вчинення дій, несумісних із посадою члена комісії; набрання законної сили обвинувальним вироком. До других - всі інші.

3. За порядком припинення: ті, які вимагають рішення Комісії, або припинення відбувається за фактом певної події. До перших слід віднести: подання заяви про припинення повноважень за власним бажанням; вчинення дій, несумісних із посадою члена комісії; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я; набрання законної сили обвинувальним вироком; припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим. До других - випадки: закінчення строку, на який призначено; зайняття посади, передбаченої ч.2 ст. 74 Закону; смерті.

У той самий час, вважаємо, було б вірним у Законі підстави припинення публічної служби членів Комісії розподілити на підстави для звільнення та підстави для припинення повноважень. Перша група підстав вимагає рішення Комісії, та до неї слід віднести, крім вже наведених, також нездійснення повноважень члена Комісії більше місяця без поважних причин, зокрема неприйняття участі в роботі Комісії та неголосування з питань, що розглядаються. Друга група підстав не вимагає рішення Комісії, а повноваження припиняються з настанням відповідної події.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо, що законодавче врегулювання статусу членів Комісії вимагає суттєвого вдосконалення. Від вирішення цього питання в першу чергу залежатиме підвищення ефективності діяльності Комісії в цілому.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про прокуратуру». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.

2. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади : монографія. Харків : Право, 2005. 304 с.

3. Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / за заг ред. В.П. Тимощука, А.М. Школика. Київ : Конус-Ю, 2007. 735 с.

4. Проходження служби в органах місцевого самоврядування в Україні : навч.-метод. посіб. / уклад. : М.М. Білинська, І.Г Сурай, Н.О. Васюк. Київ : Вид-во НУБіП України, 2010. 91 с.

5. Денисова А.В. Адміністративна правосуб'єктність органів виконавчої влади як суб'єктів адміністративного нагляду: науковий підхід до характеристики. Право і суспільство. № 4/2017. С. 143-147.

6. Кодекс адміністративного судочинства України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.

7. Закон України «Про державну службу». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19.

8. Кодекс законів про працю України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08.

9. Постанова Кабінету Міністрів України № 456 від 04.07.2017 «Про оплату праці членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/456-2017-%D0%BF.

10. Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затверджене наказом Генеральної прокуратури України 09.08.2017 № 234, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 серпня 2017 р. за № 1028/30896. URL : https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/z1028-17.

11. Кодекс про адміністративні правопорушення України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/print.

12. Кримінальний кодекс України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

13. Кримінальний процесуальний кодекс України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

14. Закон України «Про запобігання корупції». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

15. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». URL : https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1702-18.

16. Постанова Верховного Суду у справі № 9901/153/2851 від 14 березня 2018 року. URL : http://reyestr.court.gov.ua/ Review/72909629.

Размещено на Allbest.ru