До питання легітимності референдуму: порівняльний аналіз процедури та результатів шотландського, кримського та каталонського референдумів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

До питання легітимності референдуму: порівняльний аналіз процедури та результатів шотландського, кримського та каталонського референдумів

Андреєва Ольга Ігорівна

Андреєва Ольга Ігорівна студент (бакалавр) Інституту післядипломної освіти КНУ ім. Тараса Шевченка

АНОТАЦІЯ

В останні роки у світі відбулося кілька референдумів, які привернули увагу наукової та політичної спільноти. Мова йде саме про Шотландський, Кримський та Каталонський референдуми. Ці три референдуми та особливості їх процедурної реалізації викликали чимало питань та обговорень. У рамках статті проведений компаративний аналіз підготовки, правового обґрунтування та процедури проведення Шотландського, Кримського та Каталонського референдумів та визначено основні риси, що вказують на їх легітимність/ нелегітимність.

Ключові слова: легітимність, Кримський референдум, Шотландський референдум, Каталонський референдум, Кодекс належної практики проведення референдумів.

Andreieva Olha, student (bachelor) Institute Of Continuing Education Taras Shevchenko National University of Kyiv

TO THE QUESTION OF REFERENDUM'S LEGITIMACY: COMPARATIVE ANALYSIS OF THE PROCEDURE AND RESULTS OF THE SCOTLAND, CRIMEA AND CATALONIAN REFERENDUM

In recent years in the world there have been several referenda that have attracted the attention of the scientific and political community. It is about the Scottish, Crimean and Catalan referenda. These three referendums and the peculiarities of their procedural implementation caused a lot of questions and discussions. The main theme of the discussion is the legitimacy and results of the referendum. Examples of all three referenda indicate the peculiarities of their practice, which should be taken into account, implemented in the process of preparing, conducting and defining the results of people's expression? Thus that they can be legally valid and recognized by the international community. The article provides a comparative analysis of the preparation, legal justification and procedure for holding the Scottish, Crimean and Catalan referendums and identifies the main features that indicate their legitimacy/illegitimacy. As a result of the analysis, it was proved that the Scottish referendum was conducted in compliance with the basic requirements and norms of international standards; firstly, it took place in coordination with the central authority of the United Kingdom in accordance with the Constitution of the state. In the situations that took place in the Crimea and Catalonia, this basic requirement the possibility of using the procedure for expressing people to separate a certain part of the sovereign state territory contradicted the provisions of national constitutions, thus, the key fact of such an initiative was a violation.

Key words: legitimacy, Crimean referendum, Scottish referendum, Catalan referendum, Code of Good Practice on Referendums.

Постановка проблеми

Практика останніх десятиліть свідчить про те, що референдуми, метою яких є відділення частини території держави і формування нового суверенного державного утворення, проводяться з ініціативи регіональних органів влади або населення. У зв'язку з цим, у таких випадках зазвичай завжди виникає питання про легітимність таких референдумів. Легітимний у даному контексті означає конституційний, законний. Одним з основних аспектів легітимності будь-якого референдуму є його конституційність. Тобто можливість проведення референдуму повинна бути закріплена в конституційному порядку. Як зазначає Дємєшева Ю., «конституційність референдуму означає, що можливість його проведення передбачена конституційною системою країни, ініціатива проведення референдуму виходить від зазначеної в основному законі особи або органу, а рішення про його проведення і питання, що виносяться на всенародне обговорення, не суперечать конституційним принципам і нормам конституції держави» [3]. Звичайно, регулювання порядку підготовки і проведення референдумів не обмежується положеннями конституцій в більшості країн прийняті окремі закони про референдуми, в яких відображені і розвинені базові принципи проведення референдумів, що відповідають міжнародній практиці та прийнятим стандартам.

Актуальність тематики роботи

Зважаючи на активізацію та широке застосування процедури референдуму як засобу самовираження народу певної території щодо самовизначення, а також у зв'язку із активізацією сепаратистських рухів Європи, питання раціональності та правомірності проведення референдумів набуває все більшої актуальності. Як показує практика останніх 5 років, сепаратистські рухи переносять свою активність у правове поле, намагаючись обґрунтувати свої сепаратистські амбіції через призму правових норм. Досвід Кримського та Каталонського референдумів свідчить про те, що для обґрунтування свого прагнення до незалежності сепаратисти часто нехтують нормами основного закону держави чи значно викривлюють закріплені у них стандарти, що абсолютно недопустимо і неприйнятно для світової спільноти.

Мета роботи визначити основні риси та умови легітимних референдумів на прикладі Шотландського, Кримського та Каталонського референдумів. Об'єкт дослідження юридична категорія легітимності у проекції до процедури проведення народного самовираження (референдуму).

Виклад основного матеріалу

Референдум це форма волевиявлення народу з будь-яких найбільш вагомих питань внутрішньої або зовнішньої політики [1]. Референдум щодо самовизначення це форма волевиявлення народу з метою з'ясування його ставлення до таких важливих, складних, суперечливих і часто непередбачуваних за результатами питань, як: а) продовження існування в складі держави-метрополії; b) розширення і поглиблення процесів її децентралізації; с) отримання культурно-національної або територіальної автономії; ф відділення від держави-метрополії з подальшим створенням власної незалежної держави або приєднанням до якоїсь іншої тощо [2].

Міжнародними стандартами проведення конституційних референдумів є: Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи (далі ПАРЄ) .№1121 (1997) «Про інструменти участі громадян у представницькій демократії» [4]; Керівні принципи для конституційних референдумів на національному рівні, прийняті Венеціанською комісією на 47-й сесії в 2001 р. [5]; Резолюція ПАРЄ № 1353 (2003) «Про зміцнення демократичних інститутів як гарантії майбутнього демократії» [6]; Рекомендація ПАРЄ 1704 (2005) 1 «Референдуми: на шляху до вироблення належної практики в Європі» [7]; Кодекс належної практики проведення референдумів, прийнятий Радою з демократичних виборів та Венеціанською комісією 2007 р. [8]. Міжнародні стандарти в області конституційних референдумів, розроблені Парламентською асамблеєю Ради Європи і Венеціанською комісією, спрямовані на вдосконалення законодавства держав-членів Ради Європи в області конституційних референдумів, проте носять рекомендаційний характер. Законність референдуму знаходить своє відображення в строгому дотриманні процедури його проведення, передбаченої спеціальним законом, як правило органічним (конституцією або конституційним актом). Також референдум повинен відповідати основним демократичним стандартам проведення референдумів, які були розроблені і встановлені Венеціанською комісією у Кодексі рекомендованих норм проведення референдумів [8]. У цьому Кодексі до числа основних стандартів Венеціанська комісія віднесла: загальне, рівне, вільне і таємне виборче право, надання об'єктивної інформації органами влади, нейтральність засобів масової інформації при висвітленні референдуму, можливість органів влади впливати на результати волевиявлення громадян і т. п. Референдуми, які проводяться з метою визначення незалежності певної території, також повинні враховувати і позицію міжнародного товариства щодо таких референдумів. З цієї точки зору раціонально говорити про міжнародну легітимізацію референдуму, під якою розуміється процес вступу влади в референдну легітимність внаслідок реалізації громадянами принципів безпосередньої демократії в процесі референдумів, у результаті чого політична довіра (до суб'єктів і учасників референдного процесу, інституційної організації, ефективності їх діяльності, змісту формули референдуму) трансформується в підтримку влади шляхом конвенційної участі виборців і прийняття рішення (голосування) [9, с.156-157]. Серед основних критеріїв референдної зовнішньополітичної легітимації влади виділяємо: відповідність легальної бази референдумів міжнародним, регіональним стандартам; відповідність проведення референдумів міжнародним стандартам (через довгострокове і короткострокове спостереження від іноземних держав і міжнародних організацій); електоральна активність; відсутність порушень і конфліктів у референдному процесі; закріплення демократизаційних напрямків розвитку в документах по зовнішньополітичній орієнтації країн. Наявність леґітимаційних критеріїв перевіряється за допомогою індикаторів, серед яких найважливішими представляються: дотримання конституціоналізованих принципів виборів, позитивні висновки міжнародного спостереження, електоральна участь, звернення до Європейського суду з прав людини за захистом порушених виборчих і пов'язаних з ними прав. Механізм зовнішньополітичної референдної легітимації передбачає безпосередню взаємодію держави, громадян, політичної еліти через винесення для всенародного голосування питань, що становлять спільний інтерес. При цьому держава виступає як визнаний суб'єкт міжнародних відносин. На підставі результатів референдуму, висновків експертів, спостерігачів про внутрішньополітичну референдну легітимність/нелегітимність міжнародне співтовариство робить висновки про зовнішньополітичну легітимність, приймає рішення про позитивні/негативні санкції щодо держави і відповідно впливає на його міжнародний імідж. Для визнання/невизнання результатів референдумів щодо зміни державної належності певної території вагомим видається погляд на проблему Е. Колерса, головна теза якого полягає в наступному: територіальне право існує тоді і тільки тоді, коли етнографічне співтовариство явно досягає повноти (обсягу, завершеності) на юридичній території; це право є основою незалежної державності тільки в разі відсутності конкуруючого права, а територія є країною [10, с.37-40]. Недотримання саме двох останніх вимог є однією з причин вимушеної поведінки організаторів референдуму з відносним ігноруванням загальноприйнятих стандартів його ініціювання, організації та проведення, таких внутрішньополітичних легітимаційних факторів, як: 1) нормативні гарантії проти необмеженої влади більшості; 2) інтерес, інформованість, компетентність громадян; 3) контроль суспільства за змістом і формулюванням питань референдуму; 4) значимість питання і рівень політичної свідомості виборців; 5) відсутність маніпулятивних впливів еліт на виборців; 6) наявність кворуму участі і явки для виборців; 7) відсутність порушень референдного процесу [11]. Саме на підставі всіх перерахованих вище критеріїв у цій роботі і проведемо аналіз легітимності референдуму в Шотландії у 2014 році, в Криму у 2014 році та в Каталонії у 2017 році. Політологи та інші фахівці відзначають, що шотландський референдум є зразковим в аспекті легітимності. Розберемо основні риси легітимності даного референдуму і його основне значення. По-перше, Лондон завжди визнавав право Шотландії на самовизначення, оскільки Великобританія сформувалася за рахунок добровільного союзу націй, жодна з яких не може утримуватися в ньому проти власного бажання. По-друге, Лондон визнав право Шотландії провести референдум, коли більшість у місцевому парламенті на виборах 2011 р. отримала «Шотландська національна партія», тим самим було досягнуто умови 69 членів парламенту. Шотландський референдум є легітимним уже в силу одного того факту, що він був заздалегідь узгоджений між Лондоном і Единбургом у жовтні 2012 року. Тоді сторони підписали так звану «Единбурзьку угоду» [12], якою Лондон передав Шотландії повноваження організувати цей референдум. До підписання цієї угоди таке право мав тільки Лондон, адже мова йде про конституційний устрій. В угоді зазначено, що Лондон зобов'язаний поважати результати цього референдуму, тобто в разі, якщо більшість голосів буде за незалежність Шотландії, Лондон не матиме права оскаржити результати. Шотландський референдум також відповідає і ряду основних факторів, які стосуються аспекту легітимності всіх референдумів. По-перше, ініціатива шотландців базується на беззаперечному факті їх існування як окремого народу, як самобутньої нації з багатовіковою історією. Цей факт є фундаментом легітимності самовизначення шотландського народу. По-друге, цей референдум може вважатися легітимним уже в силу великого відсотка явки населення майже 84,5% зареєстрованих виборців. За вихід Шотландії з Великобританії могли голосувати і англійці, які живуть в Шотландії, і індійці, і латиші. Справа не в національній державі, а в більш ефективному використанні ресурсів території в інтересах людей, що живуть на цій території [13]. По-третє, право Великобританії дозволяє Шотландії проведення місцевого референдуму з питання самостійності. Незважаючи на відсутність у Великобританії єдиного кодифікованого конституційного акту, проведення цього референдуму не суперечило конституції, оскільки в документах, що складають Основний закон Великобританії, немає обмеження права на самовизначення народів, що входять до її складу. Великобританія це об'єднання державних утворень, кожне з яких має право на суверенітет. Свого часу цим правом скористалася Ірландія, що проголосила свою незалежність після відповідного референдуму. Але незалежним став тільки південь острова. Графства півночі, які проголосували проти відділення, залишилися у складі Сполученого Королівства, що призвело до багаторічного конфлікту. У Лондоні були переконані, що той, хто хоче жити в єдиній державі, має право це своє бажання реалізувати. По-четверте, щоб референдум був легітимним, необхідне визнання його результатів державами, а у разі Шотландії Великобританія першою визнала його результати. Крім того, підготовка плебісциту відбувалася при дотриманні міжнародних зобов'язань країн ООН. Так, у 2012 році положення Комітету ООН з прав людини не дозволило лейбористам пролобіювати ініціативу про надання права голосу етнічним шотландцям, які проживають в інших країнах [14]. Таким чином, можемо узагальнити основні факти, що вказують на легітимність Шотландського референдуму:-

Державність території понад 800 років у складі Сполученого Королівства; 2. Мета референдуму тільки визнання незалежності Шотландії; 3. Законність узгоджений з владою Великобританії завчасно;4. Ретельна підготовка референдуму з 2012 по 2014 рік; 5. Відсутність військового та іншого тиску на електорат; 6. Питання про незалежність визначалось у бюлетенях чітко;7. Свобода агітації обидва протиборчі табори мали рівний доступ до агітаційної компанії; 8. Враховувалася громадська думка про раціональність проведення референдуму понад 50 соцопитувань з початку 2014 року; 9. Явка більшості населення територіальної одиниці, в якій проводився референдум для участі в референдумі зареєструвалося 97% виборців [15]. Розглянемо ситуацію, що мала місце у випадку відокремлення АР Крим від України в березні 2014 року. У першу чергу, звернемо увагу на аспекти порушення положень основного закону України Конституції. Відповідно до ст. 73 Конституції України єдиним допустимим правилом є «питання про зміну територіальної цілісності вирішуються тільки всеукраїнським референдумом» [16, с.141]. Ситуація, що склалася на території Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 р., в першу чергу, суперечить положенню ст. 73 Конституції, відповідно, вже на основі цього факту кримський референдум варто визначити неконституційним,оскільки він проводився на місцевому рівні. Процедурні аспекти проведення Кримського референдуму також свідчать про його нелегітимність. По-перше, рішенню про проведення референдуму передувало прийняття Постановою Верховної Ради АР Крим «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та м. Севастополя». За зверненням виконуючого обов'язки Президента України та Голови Верховної Ради України Конституційний Суд України, розглянувши звернення щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», дійшов наступних висновків: 1) Верховна Рада АРК, прийнявши постанову №1727-6/14 від 11 березня 2014 р. «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», вийшла за межі своїх повноважень, визначених у ст. 85 Конституції України, та порушила положення ст. 73 Конституції України; 2) прийняття подібної Декларації про незалежність, прийнятої депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутатами Севастопольської міської ради, не належить до їх компетенції та суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, 137, 138, ч. 2 ст. 135 Конституції України. Рішенням Конституційного Суду України постановлено: «Визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя». [17, с.776] Отже, виходячи з позиції Конституційного Суду, Верховна Рада України 15 березня 2014 р. прийняла Постанову «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим» [18, с.324], що мало б стати основою для скасування проведення «кримського референдуму». По друге, фактом порушення правил проведення референдуму є активна участь у його проведенні іншої держави Російської Федерації. Пункт 4 ст. 2 Статуту ООН встановлює заборону застосування сили або погрози силою проти територіальної цілісності та незалежності інших держав. Факт присутності російських військовослужбовців на території Криму в день проведення референдуму є ознакою порушення принципу вільних виборів. Окрім того, міжнародними стандартами передбачена заборона військового впливу опозиційних сторін під час голосування на референдумі та підтримки нейтралітету місцевою владою [8]. Насправді ж, 16 березня 2014 р. на території АР Крим обидва ці принципи були явно порушені. Як зазначалося раніше, сучасна практика проведення референдумів вимагає дотримання чітко встановлених стандартів до їх процедури. Принцип вільного вибору, як основа легітимізації референдумів, закріплений у ст. 3 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) [19] та у ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.). Венеціанська комісія не визнає результатів «Кримського референдуму» на підставі факту порушення норм Конституції України й базових міжнародних принципів територіальної цілісності та суверенітету суб'єктів міжнародного права. Одним із основних стандартів легітимного референдуму є постановка чіткого питання електорату в бюлетені референдуму [8]: практика змістовного формулювання питань під час референдуму (питання, яке виноситься на референдум, повинно бути чітко сформульованим, не повинно передбачати подвійного змісту, вводити в оману голосуючих, зміст має викладатись таким чином, щоб вибір стояв між варіантами відповіді «так» чи «ні», на голосування повинно виноситися лише одне чітке питання). В Автономній Республіці Крим і цей принцип був порушений, оскільки бланк містив 2 питання, одне із яких передбачало пропозицію відновлення Конституції Криму 1992 р. без конкретизації якої саме, оскільки у цей рік було прийнято одразу дві Конституції Криму, що відрізнялися за своїм змістом. Також за вимогами Кодексу Венеціанської комісії легітимізація референдуму передбачає його проведення на основі відповідного закону з залученням до участі на виборчих дільницях національних та міжнародних спостерігачів. Обидві ці вимоги були абсолютно проігноровані кримською владою під час референдуму 16 березня 2014 року. Референдум у Каталонії, який відбувся у 2017 році, визнано нелегітимним та нікчемним, оскільки процедура його проведення суперечила Основному закону держави Конституції 1978 року. Фактично Каталонія наділена особливим статусом автономії, який відкриває перед нею важливі політичні інструменти. Так, інституціоналізація особливого статусу Каталонії у складі Іспанії дала регіону право брати участь у реалізації іспанської зовнішньої політики в тій її частині, що стосується членства в Європейському Союзі, і дозволила автономії налагодити відносини з ЄС без посередництва Мадриду. У 2006 році був прийнятий Статут Каталонії, положення якого дозволяють говорити про Каталонію як про політичну націю. Верховний суд Іспанії видав постанову, згідно з якою «посилання на Каталонію як націю в преамбулі Статуту не мають інтерпретативного юридичного змісту», що викликало гарячу полеміку в Каталонії і розділило її суспільство. Події навколо Статуту загострили непросту ситуацію у регіоні, по каталонських містах пройшла хвиля неофіційних референдумів щодо незалежності. Останній з них був проведений у березні 2011 року в Барселоні, і переважна більшість (89,7%) виступила за відділення регіону. Однак варто зазначити, що в цих референдумах взяло участь лише 18% каталонців, які мали право голосу, тому парламент країни відхилив законопроект партії «Каталонська солідарність за незалежність» про вихід регіону зі складу Іспанії. Однак в умовах важких наслідків кризи і зростання сепаратистських настроїв у 2012 році за результатами дострокових регіональних виборів в парламент Каталонії перемогли дві сепаратистсько-налаштовані партії «Конвергенція і союз» і «Ліві республіканці Каталонії». У січні 2013 року під їх впливом парламент Каталонії ухвалив рішення про «визнання регіону суверенно юридичним і політичним суб'єктом», яке було оголошено незаконним Верховним судом Іспанії. Трохи пізніше в цьому ж році іспанський уряд відхилив запит Каталонії на проведення референдуму по фіскальній незалежності регіону.

Сучасний уряд Іспанії дотримується жорсткого курсу збереження Каталонії у складі держави і всіляко присікає будь-які спроби регіону запустити процес отримання незалежності, використовуючи при цьому правові інститути. Основним аргументом Мадриду є положення Конституції 1978 р. Остання регламентує порядок проведення референдуму в автономному співтоваристві: він можливий тільки у тому випадку, якщо його санкціонує загальнонаціональний референдум, що автоматично блокує цей шлях за законом для Каталонії: іспанці проти відокремлення регіону. Згідно з цим пунктом основного закону країни, Конституційний суд Іспанії у 2014 р. визнав незаконним призначення дати проведення референдуму 9 листопада 2014 року. У відповідь уряд автономії заявив, що погодиться з цим рішенням, але замість референдуму проведе «консультативне опитування» населення. Однак Конституційний суд Іспанії на прохання уряду заблокував і його. Каталонія ослухалася рішення суду і провела неофіційне опитування, в якому взяли участь понад 2,25 млн. каталонців з 5,4 млн., які мають право голосу. Більше 80% підтримало незалежність Каталонії. У 2014 році спроба проведення референдуму закінчилася провалом, оскільки відбувалась за рамками правового поля. Однак його результати послужили основою активної позиції двох партій ліберальної Демократичної конвергенції Каталонії та Лівих республіканців Каталонії боротися за розширення прав автономії через внесення змін до Конституції Іспанії. У період 2014-2016 років було реалізовані кілька спроб внесення змін до Конституції Іспанії, направлені на розширення прав автономії та побудови діалогу з Мадридом щодо можливості проведення референдуму за незалежність Каталонії, що цілком допустимо в рамках Конституції. Конституція 1978 року не передбачає прямого референдуму з питань відокремлення держаних територій у відповідності до положень статей 1 і 2 Конституції. Насправді ці статті лише встановлюють, відповідно, суверенітет іспанського народу та нерозривну єдність іспанської нації. Уряд держави також знаходить підтримку своєї позиції у рішенні Конституційного Суду (СКК) 103/2008, яким виключається можливість проведення будь-якого народного пошуку ідентичності та єдності суверенного об'єкта, за винятком референдуму про конституційну реформу, в якому беруть участь усі громадяни Іспанії. Проаналізуємо більш детально правовий вимір дисонансу Конституції Іспанії та референдуму в Каталонії. Конституція Іспанії не передбачає прямої можливості визначення громадянами автономії строків проведення референдуму. У ст. 2 закріплено: «Конституція базується на нерозривній єдності іспанської нації, загальній та неподільній батьківщині всіх іспанців; вона визнає та гарантує право на самоврядування національностям та регіонам, з яких вона складається, і солідарність між ними всіма». Тим не менше, факт залишається фактом: на основі демократичного принципу статті 1 Конституції і за відсутності обмежень конституційної реформи існують способи, які можна знайти в Конституції та чинному законодавстві, які дозволяють громадянам Каталонії висловити свої погляди на консультативному референдумі про початок процесу конституційної реформи, що веде до незалежності Каталонії. Існують механізми, передбачені Конституцією та чинним законодавством Іспанії, які можуть юридично дозволити народу Каталонії висловити свою волю щодо створення власної суверенної держави. По суті, є два шляхи: 1) референдум, передбачений статтею 92 Конституції; 2) референдум, встановлений Каталонським законом 4/2010 про народні консультації . Обидва вони є суто консультативними, тому їх результат не може мати безпосередньо діючих правових наслідків. Згідно із демократичною логікою результат консультацій навряд чи може бути політично зобов'язувальним. У першому випадку повноваження реалізувати референдум належать центральному урядові. Стаття 92 Конституції передбачає, що політичні рішення, які мають особливе значення, можуть бути подані на консультативний референдум, призначений Королем за пропозицією Прем'єр-міністра та з дозволу Конгресу депутатів. Визнані конституціоналісти, такі як Ф. Каррерас та Ф. Рубіо Льоренте, вважають, що, перш ніж офіційно розпочати необхідний процес конституційної реформи, щоб визнати право Каталонії відокремитись від Іспанії, необхідно перевірити, чи існує таке бажання незалежності на цій території, і те, як це можна визначити, полягає у застосуванні вищезазначеної статті 92. Звичайно, органічний закон (Закон 2/1980 щодо різних типів референдуму) прямо не передбачає такого типу референдуму. З цієї причини, як зазначивпрофесор Рубіо Льоренте, слід було б реформувати це органічне законодавство в іспанському парламенті через законодавчу ініціативу, якою може керувати Каталонський парламент відповідно до статті 87.2 Конституції. Ця зміна повинна включати нову форму референдуму та регулювання деяких суттєвих питань, таких як: вимога ясності в питанні референдуму та її зв'язок із процесом конституційної реформи, відсоток явки виборців для схвалення пропозиції та наслідки сприятливого результату. Що стосується цього останнього пункту, то референдум слід розглядати юридично консультативним, однак органічний закон може запровадити зустрічі між зацікавленими урядами з метою оцінки результатів референдуму та врахування позиції громадян автономії у центральному уряді. Тим часом, Каталонський закон 4/2010, прийнятий у рамках статті 122 Статуту 2006 року, у відношенні до вищезгаданого органічного закону дозволяє проводити консультативний референдум, згідно з яким громадяни Каталонії можуть голосувати з політичних питань, що мають особливе значення в рамках повноважень Женералітету Каталонії. Цей останній пункт слід тлумачити так, щоб предмет консультацій міг включати, крім питань про компетенцію, питання, що стосуються повноважень Уряду, визнаних Конституцією та Статутом, серед яких є здійснення ініціативи конституційної реформи, про що свідчать Статті 166 та 87 Конституції. Таким чином, відповідно до законодавства Каталонії передбачена інша можливість організації законного референдуму щодо колективного майбутнього Каталонії. Референдум, який регулюється каталонським законом 4/2010, має консультативний статус. Він повинен бути затверджений парламентом, має бути запропонований Женералітетом Каталонії за попереднім схваленням центрального уряду відповідно до положень статті 149.1.32 Конституції та зобов'язує каталонський уряд виступати в парламенті та повідомляти про свою позицію щодо результатів. У будь-якому випадку необхідно реформувати каталонське законодавство, передбачити референдум для зазначеної вище конкретної мети та встановити його основні елементи, такі як вимога чіткості в питанні, відсоток участі виборців та відсоток голосів на користь незалежності. Нарешті, слід зазначити, що, хоча Закон 4/2010 був оскаржений Президентом Уряду в Конституційному суді, Суд скасував призупинення дії Закону рішенням 87/2011. Таким чином, закон 4/2010 залишається повністю в силі, поки Конституційний суд не висловить іншого рішення через постанову про апеляцію або не прийме рішення переглянути скасування призупинення дії.

Висновок

конституційний референдум міжнародний

Таким чином, референдум це доволі складна процедура, результат якої передбачає певні політичні наслідки для держави чи її частини. Відповідно, для того, щоб рішення народу чи його частини мали політичну вагу, сама процедура референдуму має відбуватись у рамках правового поля проходити у відповідності до стандартів національного законодавства держави, в першу чергу, Конституції та стандартів міжнародної практики проведення референдумів. До числа таких стандартів відносяться: вимога чіткого формулювання питання референдуму; залучення до голосування більшості електорату держави чи території; реалізація референдуму на основі закону та відповідно до положень Конституції; залучення національних та міжнародних спостерігачів; визнання результатів референдуму міжнародною спільнотою. Виходячи з цих критеріїв та зважаючи на аналізовану практику референдумів, приходимо до висновку, що Шотландський референдум є легітимним, однак референдуми в Криму та Каталонії не відповідають низці міжнародних стандартів, тому їх не можна вважати легітимними, а їх результати не передбачають політичних змін у державі проведення референдуму.

Література

1. Webster's Online Dictionary (2014). Referendum. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.totodefinition.com/search.php? word = referendum

2. Далявська Т. П. Нова хвиля референдумів щодо самовизначення: причини та можливі наслідки. [Електронний ресурс]. Режимдоступу: http://library.krok.edu.ua/media/library/category/s tatti/ daliavska_0004.pdf

3. Демешева Ю. Насколько легитимны референдумы о независимости? - [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://imrussia.org/ru/%D0 %BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE/1748-how-legitimate-are-referendaon-independence

4. Resolution № 1121(1997) on instruments of citizen participative democracy. [Електроннийресурс]. Режимдоступу: http://assembly.coe.int/ Main.asp?lin=/ Documents/AdoptedText/ta97/ERES1121.html

5. Керівні принципи для конституційних референдумів на національному рівні. CDL-INF(2001)10. [Електронний ресурс]. Режимдоступу: https://www. venice.coe.int/webforms/documents/default. aspx?pdffile = CDL-INF(2001)010-ukr

6. Об укреплении демократических институтов как гарантии будущего демократии: Резолюция Совета Европы № 1353(2003). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.coe.int/t/r/par liamentary_assembly/%5BRussian_documents %5D/%5B2003%5D/%5BMaastric ht_2003%5D/ Res.-1353-Rus.asр.

7. Референдумы: на пути к выработке передовой практики в Европе: Рекомендация № 1704(2005)1 Парламентской Ассамблеи Совета Европы. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.coe. int/T/r/Parliamentary_ Assembly/[Russian_ documents]/[2005]/%5BApr2005%5D/Rec1704_rus.asp.

8. Venice Commission, Code of Good Practice on Referendums, CDLAD(2007)008rev. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDLAD(2007)008rev-e

9. Юрійчук Є.П. Електоральна та референдна легітимація влади на пострадянському просторі: зовнішньополітичні аспекти: монографія [Текст] / Євгенія Юрійчук. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. 480 c.

10. Kolers А. Land, Conflict and Justice: A Political Theory of Territory / Avery Kolers. Cambridge: Cambridge University Press, 2009. 510 р.

11. Юрійчук Є.П. Особливості зовнішньополітичної легітимації референдуму в Автономній Республіці Крим 16 березня 2014 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/viewFile/2516/2246

12. Чи може Шотландія стати незалежною.// Euronews. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ua.euronews. com/ 2014/09/05/legality-of-scotland-s-independence-referendum

13. Орєшкін Д. Будуть лякати війною: чого очікувати після референдуму в Каталонії? [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://apostrophe.ua/ua/article/world/europe/2017-10-02/budut-pugatvoynoy-chego-jdat-posle-referenduma-vkatalonii/14744

14. Чому референдум в Шотландії законний, а в Криму ні? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://svobodaslova. in.ua/news/ read/29657

15. 10 отличий референдума в Шотландии от голосований в Крыму и на Донбассе. [Електронний ресурс]. Режимдоступу:http://news.bigmir.net/ world/84589110-otlichij-referenduma-v-Shotlandii-otgolosovanij-v-Krymu-i-na-Donbasse

16. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141.

17. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням виконуючого обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України щодо відповідності Конституції України(конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» // Офіційний вісник України. 2014. № 27. с. 776.

18. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим: Постанова Верховної Ради України від 15 березня 2014 р. № 891-VII// Відомості Верховної Ради України. 2014. №14. с. 324.

19. Council of Europe. European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, as amended by Protocols Nos. 11 and 14 [Електронний ресурс] / Council of Europe. 1950. Режим доступу: http://www.refworld.org/docid/3ae6b3b04.html.

Размещено на Allbest.ru