Механізм реалізації трудових прав працівників сільського господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

MECHANISM OF REALIZATION OF LABOR RIGHTS OF AGRICULTURAL WORKERS

Єгорова-Луценко Т.П.,

Начальник головного територіального управління юстиції у Харківській області

У статті проаналізовано специфіку механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства. З'ясовано його сутність та охарактеризовано правову природу. Деталізовано зміст елементів реалізації трудових прав працівників сільського господарства.

Ключові слова: механізм, реалізація прав, трудових прав, працівники сільського господарства, сільське господарство.

В статье проанализирована специфика механизма реализации трудовых прав работников сельского хозяйства. Выяснено его сущность и охарактеризованы правовую природу. Детализировано содержание элементов реализации трудовых прав работников сельского хозяйства.

Ключевые слова: механизм, реализация прав, трудовых прав, работники сельского хозяйства, сельское хозяйство.

трудове право сільськогосподарський працівник

In the article the specifics of the mechanism of realization of labor rights of agricultural workers are analyzed. Its essence is clarified and the legal nature is characterized. The content of the elements of realization of labor rights of agricultural workers is detailed.

Key words: mechanism, realization of rights, labor rights, agricultural workers, agriculture.

Постановка проблеми

Реалізація трудових прав працівників сільського господарства повинна мати певний порядок, оскільки саме він впливає на належний стан реалізації та дозволяє більш оперативно віднайти помилки у сучасному правовому регулюванні. Так, досліджуючи механізм реалізації прав людини загалом, О. В. Зайчук, розуміє під ним діяльність суб'єктів права, як то зобов'язальної сторони, законодавчих та правозастосовних органів та існуючих юридичних норм, які здійснюють регулювання їх діяльності» [1, с. 185]. В контексті даного дослідження, як суб'єктів варто виділяти працівників сільського господарства, як осіб, що здійснюються своє право на працю самостійно або через підписання трудового договору. Щодо законодавчих та правозастосовних органів, то їх діяльність проявляється під час формування норм права та створення практики їх втілення. Визначення норм права, саме як елемента механізму реалізації потребує уточнення, оскільки норма права має структурний характер та може визначати як реалізацію трудового права, так і його забезпечення або захисту. Аналізуючи визначення автора постає питання щодо взаємодії між його складовими, оскільки незрозумілим є характер впливу та за допомогою яких методів та засобів здійснюється регулювання.

Виклад основного матеріалу

В. М. Андріїв під механізмом реалізації трудових прав розуміє один із елементів загального «юридичного механізму забезпечення, який закріплює усі види юридичних гарантій трудових прав та інтересів» [2, с. 17]. Варто вказати, що співвідношення механізму реалізації із механізмами забезпечення та захисту є дискусійним науковим питанням, оскільки зрозумілою є їх взаємозалежність та спільна мета щодо встановлення можливості втілити трудові права та обов'язки. Разом з тим, підхід щодо включення одного механізму до іншого є потребує уточнення щодо суб'єктів та сутності. Щодо останнього, то реалізація трудових прав лише з метою встановлення гарантій дещо звужує загальне призначення трудових прав. Так, трудові права соціальних працівників можливо вважати гарантією виключно природних прав, в той же час вони володіють самостійністю в контексті соціальних прав, а тому реалізація одних трудових прав для гарантування інших створює певне замкнуте коло. Крім того, у названих механізмах відрізняються й самі суб'єкти, оскільки забезпечення може здійснюватися, також, роботодавцем та державою. Реалізація трудових прав працівників сільського господарства може здійснюватися виключно самими працівниками та не може бути передана третім особам. Для механізму реалізації та захисту спільним є можливість застосування юридичної відповідальності, однак в першому випадку така відповідальність стосується діяльності працівників сільського господарства, а другому випадку, осіб, які порушують їх трудові права.

Ще більш загального підходу дотримується І.В. Лагутіна вказуючи, що до механізму забезпечення нематеріальних трудових прав варто включати «систему передумов, засобів та умов через які здійснюється визнання та реалізації прав, їх гарантування та захист (як спеціальними вповноваженими органами, так і працівниками та їх представниками» [3, с. 5]. Варто погодитись щодо розуміння механізму, як певної системи, оскільки вона визначає єдність її компонентів та встановлює певні правила їх взаємодії. Разом з тим, захист, забезпечення та реалізація включаються, як елементи до загального механізму, що не дозволяє виділити їх особливості. Кожен із таких механізмів використовує спеціальні методи, а правове регулювання різниться та використовуються різні нормативно-правові акти. В контексті механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства важливим є формування переліку таких прав, умов за яких можливо їх вірно тлумачити та застосовувати. Серед відмінних рис слід визначити й юридичні факти, адже реалізація права на працю у сфері сільського господарства не завжди потребує забезпечення чи захисту, а отже й юридичні факти можуть навіть не втілюватись паралельно, а ти більше й взаємодіяти.

Зі свого боку Є. О. Голікова тлумачить юридичний механізм реалізації основних трудових прав, як певну «сукупність засобів та способів (економічних, правових, організаційних), використовуючи які можливо здійснити перевтілення соціальних благ та інших можливостей, окреслених законодавством в дійсне їх використання задля задоволення інтересів та потреб працівників» [4, с. 133]. Аналізуючи дане визначення постає питання про різницю між методами та механізмом реалізації, адже саме методи визначаються як сукупність способів та засобів. Крім того, механізм реалізації трудових прав, повинен мати правовий характер, оскільки організаційні чи економічні інструменти не впливають на втілення права на пряму та мають непостійний характер через зміну соціальних реалій у суспільстві, досвіду працівника, економічного розвитку підприємства. Проте, самий же механізм реалізації буде змінений виключно у випадку зміни законодавства та володіє більш стабільним характером. Ототожнення механізму із методами ускладнюватиме розуміння усього процесу реалізації, його етапів та взаємодії між складовими, яка, власне, й здійснюються через методи.

В. В. Жернаков зазначає, що «реалізація соціально-трудових відносин є механічним процесом, метою якого є встановлення правових зв'язків, а головним пріоритетом є людина, як працівник. Реалізація таких відносин найбільше підходить для ілюстрації втілення конституційного припису щодо людини, як найвищої цінності» [5, с. 14]. В контексті сільського господарства, слід наголосити, що реалізація трудових прав працівника сільського господарства можлива й поза межами трудових відносин та пов'язана із загальним конституційним правом на працю. Разом з тим, вірно підкреслено мету створення механізму, який повинен об'єднувати усі елементи, що впливають на реалізацію трудових прав завдяки чому зменшуватиметься рівень нещасних випадків, порушень спеціального законодавства та оптимізу- ватиметься увесь процес реалізації через економію часу та витрат на залучення для роз'яснення норм права спеціально кваліфікованих осіб.

Отже, на основі проаналізованих наукових підходів, можливо зрозуміти, що механізм реалізації трудових прав працівників сільського господарства - це законодавчо врегульований процес, що здійснюється в межах або трудових відносин між роботодавцем та працівником сільського господарства, або внутрішньо організаційних відносинах членів фермерського господарства чи сільськогосподарського кооперативу щодо вірного тлумачення та втілення норм трудового права задля реалізації їх трудових прав та відповідного їм виконання трудових обов'язків в аграрній сфері.

Досліджуючи складові елементи механізму реалізації прав та свобод Н. В. Пильгун називає наступні: «норми права, юридичні факти та правовідносини, які формують юридичний елемент; гарантії здійснення прав людини; процес фактичного втілення можливості та необхідності у дійсність» [6, с. 41]. Для механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства значення мають усі юридичні елементи, але варто уточнити, що врахування норм права має загальний характер і більш доречним було б виділення саме трудових прав досліджуваних працівників. Щодо правовідносин, то оскільки їх трудові права можуть реалізуватись лише у трудових відносинах та пов'язаних із ними, то певна специфіка, що дозволить з'ясувати відмінності правового регулювання саме працівників сільського господарства відсутня. Окремо, варто визначити обов'язки роботодавця, оскільки саме вони, як гарантують таку реалізацію, так і безпосередньо корелюють із трудовими правами, а отже реалізації трудових прав працівників сільського господарства без таких обов'язків є неможливою. Щодо процесу фактичного втілення трудових прав, то саме механізм реалізації через впорядкування усіх елементів і визначає його, а тому формування окремого елементу не є необхідним.

До елементів механізму реалізації трудових прав В. В. Новіков відносить: «процесуально-правовий порядок, правосвідомість, юридичну відповідальність, юридичні гарантії, правозастосовну діяльність» [7, с. 50-53]. Правозастосовна діяльність та діяльність щодо втілення юридичних гарантій може здійснюватися із залученням органів публічної влади, а тому варто деталізувати втілення прав та обов'язків працівників у сфері сільського господарства. У свою чергу, на вірність їх здійснення значно впливає рівень правосвідомості, оскільки він встановлює яким саме чином працівників розуміє норму права, його обізнаність щодо власних прав та обов'язків та мотивацію щодо правомірності діяльності.

Зі свого боку І. М. Ваганова, до складових механізму реалізації відносить такі як: «юридична форма закріплення видів гарантій прав; система охорони та захисту трудових прав державою або іншими суб'єктами; суспільно-політичну активність; удосконалення правозахисної діяльності» [8, с. 94]. Варто погодитись із впливом гарантій та захисту трудових прав на їх реалізацію, однак об'єднання їх в один механізм є дещо спірним через різну цільову направленість кожного із названих елементів. Для працівників сільського господарства їх захист потребує залучення більшої кількості суб'єктів публічного управління, у свою чергу, реалізація трудових прав не передбачає залучення третіх осіб. Щодо суспільно-політичної активності, то для реалізації трудових прав працівниками сільського господарства вона проявлятиметься у підвищенні рівня правосвідомості та персональної відповідальності для створення професійних спілок або ж уповноваження члена трудового колективу на контроль за дотриманням трудових прав у сільському господарстві.

Слід констатувати, що механізм реалізації трудових прав працівників сільського господарства містить наступні елементи:

1. Правосуб'єктність працівників сільського господарства

2. Норми права, що регулюють трудові відносини із працівниками сільського господарства

3. Правосвідомість працівників сільського господарства

4. Юридична відповідальність працівників сільського господарства

Правосуб'єктність працівників сільського господарства має певні особливості, що пояснюється специфікою умов праці та метою її використання. З даного питання В. Л. Костюк визначає існування об'єктивного підходу до розуміння трудової правосуб'єктності, яка є «системою норм трудового права, які здійснюють регламентування правових властивостей суб'єктів трудового права, їх прав, обов'язків, повноважень у сфері праці, а також й механізм їх реалізації» [9, с. 7]. Таким чином, саме правосуб'єктність обумовлює механізм реалізації трудових прав працівників сільського господарства щодо способів їх здійснення, взаємодії із правами інших суб'єктів трудових відносин. Норми права та правосуб'єктність є взаємозалежними, оскільки деталізують один одного та встановлюють певні обмеження уже для правоздатності особи в сільському господарстві. Крім того, завдяки аналізу системи норм права можливо й зрозуміти правовий статус працівника сільського господарства. У даному контексті, необхідно розділяти загальну правосуб'єктність щодо норм права, які регулюють правовий статус особи, яка реалізує право на працю або на найману працю, а також спеціальну правосуб'єктність працівника у сфері сільського господарства.

Також, В. Л. Костюк й вказує на існування суб'єктивного підходу, відповідно до якого правосуб'єктність є «властивістю особи мати, володіти, здійснювати трудові права та обов'язки та нести юридичну відповідальність за їх не виконання чи неналежне виконання» [9, с. 21]. Відповідно, суб'єктивний підхід відображає уже інтелектуально- вольову сторону та вказує на можливість особи усвідомлювати власні дії та їх юридичні наслідки. Тобто, мова йде про право-, діє- та деліктоздатність.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство», «членами фермерського господарства можуть бути діти, які досягли 14-річного віку» [10]. Тому, мінімальним віком з якого виникає дієздатність та можливість набути правовий статус працівника сільського господарства є 14 років, що однак можливо лише у випадку членства у фермерському господарстві, яке має певні особливості щодо робочого часу, умов та оплати праці, які можуть відрізнятись від тих, що визначенні трудовим законодавством. Можливість працевлаштування дітей віком у 14 років у сфері сільського господарства на основі трудового договору є спірною, оскільки існують обмеження щодо характеру роботи, яка не повинна завдавати шкоди здоров'ю дитини. Водночас саме сільськогосподарська діяльність пов'язана із тривалим фізичним навантаженням, що не може не позначитись на здоров'ї дитини. Саме тому, більш доречним є застосування загальної норми щодо мінімального віку для працевлаштування у 16 років, що дозволяє уже більш гнучко реалізувати трудові права та обов'язки відповідно до потреб та умов праці у сільському господарстві. Також, правосуб'єктність впливає й на момент ініціювання механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства, оскільки даний статус може набуватись за умови підписання трудового договору саме для найманих працівників, а також й через набуття членства у сільськогосподарському кооперативі, заснування фермерського господарства або ж виникнення сімейних відносин із його членом.

Тож, можливо дійти висновку, що для правосуб'єктності, як елемента механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства характерними є наступні ознаки:

1. Плюралістичність, що проявляється у різному обсягу трудових прав працівників сільського господарства, який залежить від віку та способу набуття таких прав. Крім того, диференціація відбувається й за рівнем державного захисту та втручання у реалізацію трудових прав, оскільки трудові права жінок та дітей володіють специфікою щодо тривалості робочого дня та відпусток, забезпечення додатковими соціальними пільгами. Таким чином, зміст система норм права буде видозмінюватись залежно від особливостей працівника сільського господарства.

2. Активний характер, оскільки для набуття правового статусу працівника сільського господарства, у будь-якому випадку, необхідним є вияв власної волі, як щодо погодження певної дії, так й вступу у самі відносини. Насамперед, це підписання трудового договору за умови вступу в трудові відносини. Разом з тим, активний характер може проявлятись через звернення до держави за реєстрацію фермерського господарства чи сільськогосподарського кооперативу або у випадку вступу в шлюб.

3. Основоположний вплив, адже саме від правосуб'єктності певної особи залежить чи буде ініційований для неї механізм реалізації трудових прав працівником сільського господарства. У свою чергу, це впливає на здійснення правового регулювання нормами спеціального законодавства та рівень обізнаності такої особи про власні права та обов'язки в сфері праці. Тобто, правосуб'єктність дозволяє особам реалізувати свої трудові права і аграрній сфері в максимально законодавчо дозволеному обсязі.

Щодо норм права, які регулюють реалізацію трудових прав працівників трудових відносин, то можливо помітити їх спеціальний характер, що стосується, як трудового законодавства, так й законодавства щодо діяльності сільськогосподарських підприємств. Окремі норми щодо реалізації трудових прав встановленні у ст. 163 та 168 Кодексу законів про працю України [11]. їх аналіз свідчить, що вони встановлюють спосіб реалізації права на безпечні та комфортні для життя та здоров'я умови праці через використання спеціального одягу, засобів виконання трудових обов'язків або ж компенсації з боку роботодавця. Також, дане право реалізується через дотримання норм з охорони праці. Крім того, деталізовано реалізацію права на відпочинок через обов'язок роботодавця забезпечити наявність приміщень із обігрівом та встановлення перерв для такого обігрівання працівників сільського господарства.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про кооперацію», кооперативні організації надано право самостійно «визначати форму та систему оплати праці своїх членів та найманих працівників з урахуванням вимог, що встановленні у законодавстві» [12]. Так, право на оплату праці є невід'ємним трудовим правом, однак, його реалізація є ускладненою через специфіку сільського господарства. Вона проявляється через сезонність робіт, потребу в роботі понаднормово у певні періоди часу найбільшої урожайності або ж наявності загрози зниження сільськогосподарської продукції, разом із тривалими періодами відсутності потреби виконувати трудові обов'язки. Саме тому, використання загальних та типових тарифних сіток для працівників сільського господарства є недоречним. Існують законодавчі обмеження щодо реалізації даної норми права, що пов'язані із мінімальним розміром заробітної плати для будь-якого працівника. Таким чином, реалізація трудового права на оплату праці повинна бути обговорюватись постійно між усіма працівниками сільського господарства.

У даному контексті, вірною є ч. 2 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство», де визначено, що «регулювання трудових відносин членів фермерського господарства здійснюється Статутом, а інших залучених осіб трудовим договором» [10]. Проте, на сьогодні, жодної типової форми такого Статуту законодавчо не визначено, що створює певні проблеми щодо закріплення усього необхідного обсягу трудових прав. Така ситуація впливає на ймовірність порушення в положеннях Статуту трудового або господарського законодавства та на обсяг можливостей роботодавця та працівників. Із найманими працівниками необхідним є підписання трудового контакту, оскільки саме він міститиме чіткі норми щодо умов праці, наданий рівень соціального захисту, який не може бути нижчим, ніж встановлено у законодавстві. Варто наголосити, що регулювання реалізації трудових прав може здійснюватися через колективні угоди, однак сільськогосподарська діяльність підприємств рідко може охоплювати достатню кількість працівників.

Разом з тим, для працівників, що є членами фермерського господарства, ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що вони мають право «на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію» [10]. Тобто, реалізація права на оплату праці можливо й шляхом передачі права власності на отриману продукцію. Хоча такий спосіб не передбачений трудовим законодавством, але відповідає меті втілення трудових прав щодо забезпечення матеріальних умов для комфортного життя. Відповідно, такий спосіб реалізації права на оплату праці можливо вважати додатковим.

Таким чином, норми права, як елементи механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства володіють наступними особливостями:

1. Локальний характер, адже норми права, у більшості випадків, встановлюються саме Статутом, колективним договором чи трудовим контрактом. Норми права, що встановленні на рівні законодавства мають загальний характер та не в повній мірі можуть охопити усі аспекти трудових відносин із працівниками сільського господарства.

2. Безсистемність, яка проявляється у відсутності зв'язку між нормами права, що знаходяться у різних нормативно-правових актах. Крім того, аналіз таких норм свідчить про відсутність деталізації реалізації трудових прав щодо відпочинку, безпечних умов праці, трудової дисципліни працівників сільського господарства, що впливає на стан їх закріплення уже на нижчих рівнях. Наслідком безсистемності норм права є погіршення ефективності діяльності усього механізму реалізації через неможливість визначення повністю правомірного шляху такої реалізації.

3. Відсутність координації, що стосується прав працівників сільського господарства та обов'язків їх роботодавців. Реалізація певних їх трудових можлива лише за сприяння роботодавця, яке має бути не лише виразом його волі та здійснюватися час від часу, а бути закріпленою законодавчо. Тобто, задля реалізації трудових прав працівників сільського господарства, сучасні нормативно-правові акти повинні бути вдосконаленні в контексті збільшення активних обов'язків роботодавців, які змістовно відповідають досліджуваним правам.

Питання правосвідомості працівників сільського господарства є одним із головних для розуміння того, яким чином механізм реалізації їх прав діє загалом. І. І. Шаравара вказує, що «формування теоретичної правової свідомості відбувається у процесі інтелектуальної професійної діяльності. Вона є невід'ємною від буденної правосвідомості, з якою знаходиться у діалектичному взаємозв'язку. Буденна правосвідомість є першою по відношенню до систематизованих знань і є джерелом збагачення» [13, с. 58]. Тобто, правосвідомість залежить від рівня обізнаності працівника сільського господарства щодо дії норм права та способів реалізації власних прав й обов'язків. У свою чергу, такі знання формують й уявлення працівника сільського господарства якість правового регулювання, фактичну можливість здійснити своє трудове право. Із попереднього аналізу стає зрозумілим, що стан нормативно-правових актів, які регулюються трудові діяльність у сільському господарстві є незадовільним, що спричиняє зменшення довіри до права з боку працівників. Крім того, значно й зменшується сама мотивація до проведення виключно правомірної діяльності, що може бути пояснено неактуальністю реалізації норм трудового права, які закріплюють застарілі методи охорони праці чи врегулювання трудової дисципліни та через відсутність контролю та притягнення до юридичної відповідальності.

Залежно від рівня правосвідомості буде й залежати спосіб тлумачення норм права та, як наслідок, їх реалізації. Тлумачення норм права залежить від інформаційної обізнаності працівника сільського господарства щодо взаємозв'язків між нормами права, загальних основ втілення трудових норм та принципів ділової етики, які у сукупності дозволяють стверджувати про вірне розуміння змісту конкретної норми. Саме тому повинна здійснюватися постійна рекомендаційна та інформаційна робота з боку державних органів у сфері праці та сільського господарства, органів місцевого самоврядування щодо ознайомлення осіб із їхніми трудовими правами та головне, способами їх реалізації.

У В. Настояща зазначає, що індивідуальна правосвідомість має «об'єктивно-суб'єктивний характер та відображає правові та суспільні цінності» [14, с. 191]. Саме тому важливо забезпечити персональну зацікавленість працівника сільського господарства у вірній реалізації трудових прав та обов'язків, що пов'язано із відсутністю зловживань таким правом. Разом з тим, позитивна чи негативна зміна рівня правосвідомості працівника сільського господарства є неможливою без зміни у поведінці роботодавця, яка повинна підтримувати правомірну поведінку. Важливим є донесення інформації про практичну користь від правомірності, що полягатиме у збільшенні прибутку або ж якості кінцевої сільськогосподарської продукції, зменшення об'єму роботи у наступних сезонах. Варто наголосити, що сама праця у сільському господарстві має послідовний та тривалий характер, а отже й її неякісне здійснення на будь- якому із етапів призведе до зменшення або загалом знищення результатів праці, а тому відповідальне ставлення працівників до своїх трудових обов'язків та їх підтримка роботодавцем є обов'язковими.

Отже, до особливостей правосвідомості, як елементу механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства можливо віднести наступні:

1. Всеохоплюваність, тобто правосвідомість не має конкретного місця у хронології реалізації трудових прав. Вона впливає на здатність працівника сільського господарства вірно реалізувати свої права загалом та нести відповідальність за власні дії. Саме правосвідомість є критерієм відповідно до якого й необхідно змінювати спеціальне законодавство, якщо воно є недієвим або ж неактуальним для працівників сільського господарства та не виступає регулятором їх відносин.

2. Змінюваність, адже рівень правосвідомості, як конкретного працівника, так й трудового колективу в сільському господарстві може змінюватися із часом залежно від економічних, політичних, культурних чинників та інтелектуально-психологічного наповнення трудових відносин. Завдання держави полягає у забезпеченні позитивної змінюваності, що зменшить навантаження на державні органи та потребу у притягнені до юридичної відповідальності.

3. Інформаційно-соціальна залежність, яка пояснюється необхідністю працівників сільського господарства володіти знаннями щодо способів реалізації трудових прав. У той же час, поведінка, яка має виключно правомірний характер часто може суперечити звичній практиці у трудовому колективі, а тому буде здійснюватися тиск на працівника щодо зміни такого способу поведінки. Саме тому, повинно відбуватись саме заохочення правомірності діяльності через матеріальні стимули, а не просто пояснення норми права.

Ще одним елементом механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства є їх юридична відповідальність. Особливість самих суб'єктів реалізації, до яких входять, як наймані працівники, так й члени фермерських господарств та сільськогосподарських кооперативів зумовлює певну диференційованість підстав притягнення їх до юридичної відповідальності. Так, звертаючись до спеціалізованого законодавства, то ч. 3 ст. 21 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що «голова фермерського господарства буде нести відповідальність у випадку порушення санітарних та ветеринарних норм, кредитно-розрахункової та податкової діяльності або порушення інших нормативно-правових актів, які регулюють здійснення господарської діяльності» [10]. У контексті трудових прав, відповідальність стосуватиметься створення безпечних для життя та здоров'я умов праці працівників сільського господарства, незалежно від факту укладання з ними трудового договору. Також, здійснено деталізацію щодо особи, яка буде відповідальна у випадку виявлення адміністративних правопорушень щодо санітарних та ветеринарних осіб. Разом з тим, відсутність згадки про відповідальність за трудовим законодавством дещо ускладнює реалізацію права на захист для працівників. Важливо наголосити, що голова фермерського господарства, як особа, що, теж, реалізує своє право на працю, повинен забезпечувати охорону праці та контролювати дотримання іншими членами фермерського господарства усього законодавства щодо сільськогосподарської діяльності, а не лише у аспекті організації підприємства, як такого.

Відповідно до 36 Закону України «Про кооперацію», яка поширюється й на сільськогосподарські кооперативи, «відповідальність за шкоду, що була заподіяна здоров'ю членів кооперативу (фізичним особам, найманим працівниками) несе сама кооперативна організація. Вона забезпечує додержання вимог законодавства щодо охорони праці, санітарних вимог та техніки безпеки» [12]. Оскільки, фонд із якого виплачуються компенсації членам сільськогосподарської кооперації або найманим працівникам, формується у процесі реалізації трудових прав та обов'язків, то можливо зрозуміти, що на усіх членів такої кооперації покладається майнова відповідальність. Така ситуація сприяє підвищенню правосвідомості усіх членів кооперації та спонукає їх до контролю за діяльністю інших членів трудового колективу.

До усіх працівників сільського господарства може бути застосована й дисциплінарна відповідальність. Так, згідно з ст. 147 КЗпПУ «за порушення трудової дисципліни може бути застосовано, як догану, так й звільнення. Крім того, статусами для окремих категорій працівників може бути передбачені інші види дисциплінарних стягнень» [11]. Питання законодавчого передбачення права на самостійне визначення видів дисциплінарної відповідальності у статуті є спірним, оскільки зменшує можливості контролю за правомірністю такої притягнення та справедливістю критерії. На сьогодні, відсутнє правове регулювання притягнення до юридичної відповідальності членів фермерського господарства за невиконання покладених на них обов'язків або ж зловживання трудовими права, що й породжує потребу у локальній деталізації. Відповідно, більш доречним є деталізація їх відповідальності у спеціальному законодавстві, що значно зменшить ризики до зловживання повноваженнями роботодавця.

Також, працівники сільського господарства можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності, яка передбачена глава 5 та 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що особливо стосується «псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель правил використання земель, правилводокористування,випалювання рослинності чи її залишків, жорстокого поводження з тваринами» [15]. У даному випадку, відповідальність стосується, як роботодавця, що допустив відповідні дії, так й самих працівників сільського господарства, оскільки виконання таких розпоряджень теж є порушенням законодавства, а сам працівник має право відмовитись без наступного притягнення до дисциплінарної відповідальності. Особливістю такого порушення є те, що шкода завдається не тільки в межах трудових відносин, але й усьому населенню, а отже й захист реалізації саме трудових прав конкретного працівника не може бути пріоритетним.

Тож, можливо виділити такі особливості такого елементу механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства, як юридична відповідальність:

1. Неспеціалізованість, що пояснюється відсутністю саме особливих підстав чи видів юридичної відповідальності, які поширювалися б виключно на працівників сільського господарства. Така ситуація, у свою чергу впливає не на спосіб реалізації трудових прав працівником сільського господарства, що порушує норми права, а на можливість захисти реалізацію трудових прав інших членів трудового колективу у сільському господарстві, оскільки порушення впливатиме на загальний стан трудової дисципліни та рівень безпечності умов праці.

2. Майново-організаційний характер, адже стягнення стосуються можливості реалізувати свої трудові права працівнику сільського господарства у межах конкретних трудових відносин. До прикладу, догана позбавляє його права на премію чи інше заохочення дотримання трудової дисципліни. У свою чергу, майновий характер, пояснюється можливістю встановити штраф за невірне виконання трудових обов'язків, оскільки в сільському господарстві такі порушення можуть мати наслідком відсутність або псування сільськогосподарської продукції.

3. Безструктурність, яка проявляється під час аналізу взаємозв'язків між різними нормативно-правовими актами. Так, необхідним є встановлення хоча б окремих статей у спеціалізованому сільськогосподарському законодавстві, які б вказували на види відповідальності та нормативно-правові акти, які її передбачають для найманих працівників та працівників, як членів сільськогосподарського кооперативу чи фермерського господарства. Наслідком же безструктурності є можливість подвійного застосування, як юридичної відповідальності, як то до прикладу звільнення з посади та притягнення до адміністративної відповідальності.

Висновки

Отже, на основі проведеного дослідження можливо дійти висновку, що реалізація трудових прав працівників сільського господарства залежить не лише від правомірної діяльності самих працівників, але й від впливу незалежних факторів, як то природні умови, а також від економічної ситуації в державі та від виконання своїх обов'язків роботодавцем. Зміст реалізації їх трудових обумовлюється потребую у застосування великої кількості нормативно-правових актів, що відносяться до різних галузей права. Щодо механізму реалізації трудових прав працівників сільського господарства, то можливо помітити тенденцію до поступового локального врегулювання такої реалізації та відмови від застарілих, перенесених із СРСР нормативів та стандартів. Наслідком же такої ситуації є збільшення впливу від реалізації трудових прав не лише на матеріальне забезпечення та рівень благополуччя працівників сільського господарства, але й покращення стабільності економіки, запровадження екологічних методів сільськогосподарської діяльності, а також й встановлення рівних умов праці, як для самих працівників, так й для їх роботодавців, що покращує ступінь їх порозуміння.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні. К.: Юридична думка, 2007. 405 с.

2.Андріїв В. М. Система трудових прав працівників та механізм їх забезпечення : автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук:

12.0.05 - трудове право; право соціального забезпечення/ОНЮА. О., 2012. 40 с.

3.Лагутіна І. В. Юридичний механізм забезпечення особистих немайнових трудових прав працівників автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення/ОНЮА. О., 2015. 39 с.

4.Голікова Є.О. Юридичний механізм реалізації трудових прав працівників: поняття та мета. Європейські перспективи. 2012. № 4. С. 130-134.

5.Жернаков В. В. Кодифікація законодавства про працю: теоретичні засади і практика реалізації. Право та інновації, 2016. № 1. С. 11-16.

6.Пильгун Н. В., Рощук М. В. Проблеми реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина в контексті функціонування принципу верховенства права в Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2014. № 26. С. 40-43.

7.Новіков В. В., Боровікова В. С. Про механізм реалізації прав і свобод людини. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична, 2018. № 3. С. 45-56.

8.Ваганова І. М. Поняття форми захисту та різновиди заходів захисту трудових прав працівників. Форум права. 2009. № 3. С. 94-99.

9.Костюк В.Л. Правосуб'єктність у трудовому праві: проблеми теорії та практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. юрид наук: спец 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення/ КНУ ім. Т Шевченка.К., 2013. 35 с.

10.Про фермерське господарство: Закон України від 19.06.2003 № 973-У Відомості Верховної Ради України. 2003. № 45. С. 363.

11.Кодекс законів про працю: Закон України від 10.12.1971 № 322^Ш. Відомості Верховної Ради УРСР 1971. № 50.

12.Про кооперацію: Закон України від 10.07.2003 № 1087-У Відомості Верховної Ради України. 2004. № 5. С. 35.

13.Шаравара І. І. Правосвідомість як юридична категорія та її основні структурні елементи. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право, 2015. Вип. 33(1). С. 56-59.

14.Настояща У В. Психологічні аспекти правової свідомості як детермінанти особистості співробітника Державної кримінально-виконавчої служби України. Кримінально-виконавча система: Вчора. Сьогодні. Завтра,2018. № 1(3). С. 182-197.

15. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.1984 № 8073^. Відомості Верховної Ради УРСР 1984. №51. С. 1122.

Размещено на Allbest.ru