Зарубіжний досвід забезпечення та реалізації публічної політики щодо подолання бідності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Зарубіжний досвід забезпечення та реалізації публічної політики щодо подолання бідності

Дарчин Владислав Богданович здобувач кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Анотація

У статті висвітлено питання щодо зарубіжного досвіду подолання бідності. Встановлено, що світова економічна криза 2008 р. негативно вплинула на добробут населення більшості країн світу, примусивши уряди мобілізувати всі зусилля щодо забезпечення соціальної справедливості та пом'якшення впливу кризи на найбільш вразливі верстви населення. Чисельність осіб, віднесених до категорії бідних, суттєво збільшується. Досліджено, що сучасна європейська соціальна модель заснована на моделі соціальної справедливості. Вона передбачає єдність дій держави і громадянського суспільства, спрямованих на задоволення основних матеріальних потреб усіх громадян, на їхню участь у житті суспільства та на посилення соціальної згуртованості. Обґрунтовано, що в Україні стратегічне планування, скероване на подолання бідності, повинне бути в пріоритеті державного управління. Щоб покращити процес планування процесів подолання бідності, потрібно: переосмислити роль процесу управління змінами в якості життя населення; вивчити вплив запланованих стратегічною та програмною документацією заходів на ступінь і якість життя населення; визначити найвразливіші групи населення; розробити системний підхід до програмування заходів щодо поліпшення рівня життя населення; імплементувати кращі практики напрацювання та впровадження стратегій/програм подолання бідності іншими державами. Встановлено, що європейська політика подолання бідності спрямовується на гарантування соціального та територіального співробітництва: створення основи для кооперації, обміну досвідом та поширення практики отримання результатів у боротьбі з бідністю; розроблення та впровадження програм підтримки соціальних інновацій для найбільш незахищених верств населення; здійснення оцінки адекватності і стійкості до суспільних змін заходів соціального захисту, пенсійних систем.

Визначено, що проблема подолання бідності на сучасній стадії для міжнародної спільноти не існує відокремлено. Боротьба з бідністю має бути системною, здійснюватися, використовуючи соціальний та людський ресурс глобальної спільноти.

Ключові слова: бідність, населення, політика, нерівність, суспільство, управління.

Abstract

Darchyn Vladyslav Bohdanovych applicant of the department public administration and administration of the Personnel Training Institute of the State Employment Service of Ukraine

FOREIGN EXPERIENCE OF PROVIDING AND IMPLEMENTING PUBLIC POLICY ON OVERCOMING POVERTY

The article covers issues related to foreign experience in overcoming poverty. The global economic crisis of 2008 founded to have negatively affected the well-being of most people in the world, forcing governments to mobilize all efforts to ensure social justice and mitigate the impact of the crisis on the most vulnerable. The number of people classified as poor is increasing significantly. It was investigate that the modern European social model was base on the model of social justice. It presupposes the unity of actions of the state and civil society aimed at meeting the basic material needs of all citizens, their participation in society and strengthening social cohesion. It was substantiate that in Ukraine strategic planning aimed at overcoming poverty should be a priority of public administration. To improve the planning process for overcoming poverty, it is necessary to: rethink the role of change management in the quality of life of the population; to study the impact of planned strategic and program documentation measures on the degree and quality of life of the population; identify the most vulnerable groups; develop a systematic approach to the programming of measures to improve living standards; implement best practices in developing and implementing poverty reduction strategies / programs in other countries. It was establishes that the European policy of overcoming poverty is aimed at guaranteeing social and territorial cooperation: creating a basis for cooperation, exchange of experience and dissemination of the practice of obtaining results in the fight against poverty; development and implementation of programs to support social innovation for the most vulnerable; assessment of adequacy and resilience to social change of social protection measures, pension systems.

It is determined that the problem of overcoming poverty at the present stage for the international community does not exist in isolation. The fight against poverty must be systemic, carried out using the social and human resources of the global community.

Key words: poverty, population, politics, inequality, society, governance.

Постановка проблеми

На наднаціональному та національному рівні стратегічне планування процесів подолання бідності отримало вирішальну роль для гарантування сталості світового розвитку, про що засвідчує затвердження ряду належних стратегічних документів на наднаціональному рівні та напрацювання понад ста національних стратегій подолання бідності. Стратегічне планування та окреслення найкращих напрямків діяльності для вирішення найбільш термінових проблем, які є загрозою соціальній безпеці держави, - пріоритетне завдання державного управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Такі вчені як Фляшнікова А., Лібанова Е., Стрижак О., Руженський М., Дубич К. та інші досліджували бідність як соціально-економічні проблеми суспільства, причини бідності та її прояви в контексті соціального захисту і т. д. Способам подолання бідності присвятили свої праці такі провідні науковці, як Архангельський Ю., Васильців Т., Геєць В., Жаліло Я. та інші. Незважаючи на широке коло напрямів аналізу даної проблематики, необхідність вивчення зарубіжного досвіду забезпечення та реалізація політики щодо подолання бідності є актуальним.

Мета статті - аналіз зарубіжного досвіду щодо політики подолання бідності.

Виклад основного матеріалу

З середини 1990 років все більше праць присвячували аналізу та узагальненню взаємозв'язків між зниженням бідності, соціальним відторгненням (і, відтак, залученням) та економічним розвитком, що спричинило введення стратегічного планування соціального спрямування. Майже вся стратегічна та програмна документація наднаціонального рівня ХХІ століття передбачає соціальний складник розвитку. З-поміж документації стратегічного планування соціального спрямування на національному рівні варто виділити такі дві категорії, як стратегії подолання бідності та національні плани соціального залучення, які напрацьовуються практично в усіх державах світу.

Світова економічна криза 2008 р. негативно вплинула на добробут населення більшості країн світу, примусивши уряди мобілізувати всі зусилля щодо забезпечення соціальної справедливості та пом'якшення впливу кризи на найбільш вразливі верстви населення. Чисельність осіб, віднесених до категорії бідних, суттєво збільшується. Така ситуація частково пояснюється змінами на ринку праці, скороченням фінансування програм соціального захисту населення, суттєвою втратою робочих місць під час кризи. Поряд з цим, ефективність соціальної політики та збільшення обсягу витрат на соціальний захист населення мали місце в окремих країнах, що призвело до позитивного впливу на зниження рівня бідності та нерівності доходів населення [1]. Зазначимо, що сучасна європейська соціальна модель заснована на моделі соціальної справедливості. Вона передбачає єдність дій держави і громадянського суспільства, спрямованих на задоволення основних матеріальних потреб усіх громадян, на їхню участь у житті суспільства та на посилення соціальної згуртованості.

Варто звернути увагу на висловлювання О. Герасимова про те, що сьогодні «зростає стурбованість з приводу того, що темпи й масштаби заходів бюджетної компенсації не лише в потерпілих від кризи країнах, але і в інших європейських державах не дозволяють належним чином вирішувати поставлені соціальна завдання, водночас створюючи ризики для стійкості фінансової системи та ускладнюючи її реформування. Скорочення державних витрат за рахунок жорсткої економії бюджетних коштів призводить до зниження рівня соціального захисту, а також якості й доступності державних послуг. Реформи на ринках праці негативно вплинули на рівень зайнятості і ослабили вплив соціальних партнерів. Постраждав і соціальний діалог, який є необхідною передумовою для колективних домовленостей, що сприяють корегуванню розподільчої політики. Це не лише зумовило мирні масові маніфестації, але й призвело до не цілком мирних спалахів та обурення певних прошарків населення. На тлі зростаючої нерівності доходів і збільшення частки працюючого бідного населення ці події створюють загрозу соціально-економічній стабільності в ЄС» [2].

Зауважимо, що «зростаюча нерівність доходів характерна для всіх країн світу. У сучасних дослідженнях зростання нерівності називають проблемою номер один, що стоїть перед Північною Америкою. Природа економічної нерівності змінюється. Як зазначає Хелен Гейл, якщо раніше основні проблеми нерівності стосувались країн, що перебувають на нижчих щаблях економічного розвитку, то тепер і в країнах середнього рівня стає все більше бідних людей» [3, с. 12]. Навіть незважаючи на макроекономічне зростання країн, великі сегменти їх громадян можуть опинитися на межі бідності. Одним із важливих практичних завдань Європейського Союзу сьогодні є побудова моделей багаторівневого державного управління, що забезпечувало б кращий соціальний захист груп населення з мінімальними статками та зменшення явищ бідності та соціальної ізоляції. До «груп ризику» належать такі соціальні групи: одинокі матері, довгострокові безробітні, а також «працюючі бідні» - вони стикаються з особливими ризиками бідності та соціального виключення.

У Довіднику Ради Європи Ратифікація Україною Європейської соціальної хартії (переглянутої) (підписана 3 травня 1996 року) відкрила перспективи імплементації міжнародних стандартів соціального захисту та напрацювання належних правових процедур. Щоб виконати зобов'язання, визначені Хартією, національне законодавство підпадає під відповідність європейських стандартів, в тому числі в питанні подолання бідності.

Останні положення відіграють особливу роль для українського законодавства. Нині у визначенні права на соціальну допомогу відбувається використання подвійних стандартів - прожиткового мінімуму та ступеня забезпечення прожиткового мінімуму, що залежить від можливостей бюджету. Право на захист від бідності та соціального відчуження передбачено, крім того, ст. 30 Хартії. Щоб досягти даної мети, Сторони беруть на себе наступні зобов'язання: «вжити заходи в рамках єдиного та скоординованого підходу для полегшення особам, що живуть в обставинах соціального відчуження чи убогості чи на межі таких умов, а також їх сім'ям, доступу, зокрема, до роботи, житла, професійної підготовки, освіти, культури, а також соціальної та медичної допомоги; переглядати ці заходи для того, щоб за необхідності пристосувати їх до умов, які змінюються» [4].

Таким чином, Хартія покладає обов'язок загального й скоординованого підходу в боротьбі з бідністю, також виділяє галузі суспільного життя, до котрих повинен бути гарантований доступ людям, котрі живуть в обставинах матеріального відчуження чи убогості, та членам їхніх сімей. У контексті доведення важливості, а отже, і необхідності муніципально -правового врегулювання проблеми бідності на особливу увагу заслуговує також положення Європейської платформи співробітництва в сфері боротьби з бідністю та соціальним відчуженням: європейські основи соціальної та територіальної єдності від 16.12.2010 р. [5]. Так, хоча Платформа в основному орієнтована на держави- члени ЄС, проте в ній ідеться також і про особливу участь місцевого самоврядування у боротьбі із бідністю. У цьому коротко проаналізовані основні причини існування проблеми бідності та соціальною відчуження осіб, що проживають на території ЄС, а також представлені можливі шляхи їх подолання.

Перше, що привертає увагу, це «розширена деталізація кола осіб, які належать до найбільш вразливих до бідності груп населення. Щоб продемонструвати це, зупинимось детальніше на цьому питанні. Так, йдеться про такі категорії осіб як діти, молодь, неповні сім'ї, сім'ї з утриманцями, сім'ї, що залежать від заробітної плати одного працюючого, мігранти, деякі етнічні меншини (наприклад, цигани), люди з обмеженими можливостями або ті, що страждають на важкі хронічні захворювання, жінки, працюючі неповний робочий день (у зв'язку з причинами, що не залежать від їх волі, наприклад, відсутність доступних послуг по догляду за дітьми ускладнює повноцінну участь таких осіб на ринку праці), люди похилого віку, пенсіонери, безпритульні, матеріально депривовані особи, а також особи, які підпадають під ознаки поняття «соціальне відчуження» [6]. Такий «індивідуальний» підхід до кожної вразливої до бідності групи населення сприяє ефективнішому вирішенню відповідної проблеми.

Так В. Стрільчук зауважує, що відповідно до даної Платформи виділяють такі особливості індивідуалізації:

«1. При боротьбі із бідністю з такою категорією населення як діти пропонується покращити політику працевлаштування, зокрема допомагати батькам у пошуку роботи; покращити якість догляду за дітьми, у тому числі створити умови доступності послуг по догляду за дітьми, оскільки їх відсутність ускладнює повноцінну участь батьків на ринку праці; підвищити якість робочих місць та покращити умови праці; сприяти у здобутті нових навичок роботи, які б відповідали попиту на ринку праці; розробити систему податкових пільг; покращити сімейну політику; покращити соціальне забезпечення тощо.

Запобігання ж бідності серед літніх людей пов'язується з адекватністю та довготривалою стабільністю пенсійних систем. Адже швидке старіння європейського суспільства має вкрай обтяжливі наслідки для пенсійних систем усіх країн, що робить потребу в пенсійній реформі нагальнішою, ніж будь -коли. Запорукою стабільних пенсій у майбутньому є активність літніх людей, яка створює умови для їх тривалішого функціонування на ринку праці. Пенсійні реформи повинні враховувати осіб, які мають невеликий досвід роботи або не мають його взагалі, оскільки вони стають залежними від мінімальних доходів для людей похилого віку. В такому разі має враховуватись і загальна система соціального захисту» [6].

Варто звернути увагу на те, що загалом «європейська політика подолання бідності спрямовується на гарантування соціального та територіального співробітництва для подолання бідності та соціального відторгнення. Завдання стратегічного планування подолання бідності у ЄС є наступними: створення основи для кооперації, обміну досвідом та поширення практики отримання результатів у боротьбі з бідністю, а також здійснення конкретних дій на підтримку вразливих груп населення; розроблення та впровадження програм підтримки соціальних інновацій для найбільш незахищених верств населення (шляхом надання інноваційних технологій у навчанні та освіті, створення робочих місць для бідних груп населення, боротьби з дискримінацією, а також шляхом розробки нових правил для мігрантів, що дозволять їм задіяти свій потенціал); здійснення оцінки адекватності і стійкості до суспільних змін заходів соціального захисту, пенсійних систем, виявити шляхи кращого доступу до систем охорони здоров'я. На національному рівні країни-члени ЄС мають планувати дії для боротьби з бідністю та соціальним відторгненням, визначити та впроваджувати заходи для покращення життя соціально відторгнених груп населення (неповні сім'ї, літні жінки, меншини, люди з обмеженими можливостями тощо) та розгорнути програми соціального захисту і пенсійних систем для гарантії отримання відповідного доходу та належного рівня послуг системи охорони здоров'я тощо. У країнах ЄС в основному розробляються національні стратегії (плани) соціального залучення та подолання бідності (у відповідності з відкритим методом координації ЄС). Всі стратегії (програми, плани, плани заходів) подолання бідності як правило затверджуються відповідними установами, завдання виконуються органами влади з обов'язковим звітуванням про результати. У багатьох країнах на виконання національної стратегії подолання бідності (на три, п'ять, або десять років) приймається виконавчий документ (Урядом чи Президентом) - Програма подолання бідності (далі - Програма) на декілька років (від одного до п'яти)» [7].

При цьому, «окремий сегмент стратегічного планування складають національні стратегії подолання бідності (poverty reduction strategies). Стратегічне планування такої спрямованості (результатом якого є Стратегія подолання бідності, далі - СПБ) було запроваджено Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) та Світовим Банком у 1999 році. Цей підхід визначав підходи до впровадження стратегій бідності, розроблених на національному рівні, для посилення взаємозв'язку між власними зусиллями країн щодо реалізації стратегій, донорською підтримкою та виконанням завдань розвитку для досягнення ЦРТ (СПБ розміщені на веб-сайтах МВФ і Світового Банку). Механізми, розроблені міжнародними організаціями та закріплені у відповідних стратегічних документах наднаціонального рівня, мають різний фокус та застосовують різні інструменти та методи, проте вони мають спільний набір базових принципів щодо посилення координації та співробітництва з метою подолання бідності як найважливішого пріоритету глобальної співпраці» [7].

Національні системи соціального захисту в країнах-членах ЄС «зазнають все більшого тиску з боку демографічних змін, а економічна криза тільки погіршила ситуацію. Реформування систем необхідне, проте важливим залишається збереження принципу солідарності між поколіннями, забезпечення належного захисту від ризиків, пов'язаних із безробіттям, проблемами зі здоров'ям, у тому числі з виробничим травматизмом і професійними захворюваннями, бідністю, а також забезпечення захисту осіб похилого віку. Усі ці принципи вкрай важливі для створення справедливого і згуртованого суспільства» [2]. Розглянемо більш детально риси європейської соціальної моделі та державної політики боротьби з нерівністю. На сьогодні в країнах Європейського Союзу утворилося чотири моделі соціальної політики: скандинавська (соціал-демократична), англосаксонська (неоліберальна), континентальна (корпоративна) і південно - європейська (заснована на традиціях із великим значенням сім'ї).

Скандинавська модель поширена у Швеції, Фінляндії, Данії та Норвегії. Характерною рисою цієї моделі є надання державою широкого кола гарантій, пільг та соціальної підтримки всім громадянам у межах державного соціального забезпечення з високим рівнем дотацій сімейних бюджетів. Ця система фінансується за рахунок високих податкових ставок на підприємницький дохід і прибутковий податок (вилучається до 65 % доходів високоприбуткових груп населення).

Це дозволяє державі акумулювати великі обсяги ресурсів і перерозподіляти значні обсяги доходів. У Швеції соціальні витрати становлять майже 50 % державних витрат.

Соціальна політика націлена на недопущення бідності й забезпечення всім зайнятим громадянам пристойного рівня життя.

Англосаксонська модель, прийнята у Великій Британії та Ірландії, заснована на принципі надання гарантованого мінімального доходу, що забезпечує задоволення базових потреб.

Фінансування соціальної системи розподілене між державою, роботодавцями та працівником (особисте соціальне страхування). Із державного бюджету фінансується соціальна підтримка сімей.

Континентальна модель, головні принципи якої заклав ще Отто фон Бісмарк, поширена в Німеччині, Австрії, Франції, країнах Бенілюксу. Центральне місце в ній посідає обов'язкове соціальне страхування, тісно прив'язане до зайнятості та сімейного стану.

Фінансування відбувається насамперед у формі внесків працівників і роботодавців у страхові фонди, тобто держава не бере на себе основний тягар соціальної відповідальності.

Південноєвропейська модель поширена в Іспанії, Португалії, Італії та Греції. Традиційно для неї був характерний низький рівень соціального забезпечення, а соціальний захист переважно належав до сфери турботи родичів, сім'ї та церкви за обмеженої участі держави. Ця модель почала вдосконалюватися лише в останні десятиріччя.

Висновки

стратегія планування соціальний модель

Таким чином, проблема подолання бідності на сучасній стадії для міжнародної спільноти не існує відокремлено, вона вписана в суперечливий та багатоаспектний контекст процесу світового розвитку. Розвиток світової економіки, зміни клімату, екологічна ситуація на Землі є об'єктивними факторами, що мають вплив та, безумовно, неабияк впливатимуть на дану проблему у перспективі. Зважаючи на це, боротьба з бідністю має бути системною, здійснюватися, використовуючи соціальний та людський ресурс глобальної спільноти. Міжнародні неурядові організації у власній роботі зважають на названі аспекти та, стараючись подолати проблему бідності, не лише зважають на глобальність даної проблеми, а й на її національний та інституційний вимір. Потрібно брати до уваги європейські підходи до програмування соціального розвитку (йдеться про політику соціального залучення). Програма повинна визначати зв'язки між діяннями та впливом їх впровадження на стан благополуччя мешканців держави, акцентуючи на найбільш бідних та вразливих прошарках мешканців.

Література

1. Зайнятість, зростання та соціальна справедливість. 9-та Європейська регіональна нарада. Осло. Норвегія. 2013 р. МОП. Звіт генерального директора. URL: www.ilo.org/publns

2. Герасимов О. Мілованова К. Зарубіжний та міжнародний досвід забезпечення соціальної справедливості у суспільстві. Україна: аспекти праці. 2014. № 5. С. 43-51.

3. Outlook on the Global Agenda 2014.

4. Communication from the Commission to the European Parliament, the Ccouncil, the European economic and social committee and the Committee of the regions. The European Platform against Poverty and Social Exclusion: A European framework for social and territorial cohesion.

5. Стрільчук В. А. Муніципально-правове регулювання подолання бідності як одна з основних цілей сталого розвитку: зарубіжний досвід. Юридична Україна. 2018. № 11/12. С. 6167.

6. Підходи до планування процесів подолання бідності. United Nations Development Programme. Київ, 2012.

7. Zainiatist, zrostannia ta sotsialna spravedlyvist (2013). 9-ta Yevropeiska rehionalna narada [Employment, growth and social justice]. Oslo. Norvehiia. MOP. Zvit heneralnoho dyrektora. Retrieved from: www.ilo.org/publns

8. Herasymov, O. Milovanova, K. (2014). Zarubizhnyi ta mizhnarodnyi dosvid zabezpechennia sotsialnoi spravedlyvosti u suspilstvi [Foreign and international experience in ensuring social justice in society]. Ukraina: aspektypratsi, vol. 5, pp. 43-51.

9. Outlook on the Global Agenda 2014.

10. Ievropeiska sotsialna khartiia (perehlianuta) [European Social Charter (revised)]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/l aws/show/994_062#Text

11. Communication from the Commission to the European Parliament, the Ccouncil, the European economic and social committee and the Committee of the regions. The European Platform against Poverty and Social Exclusion: A European framework for social and territorial cohesion.

12. Strilchuk, V. A. (2018). Munitsypalno-pravove rehuliuvannia podolannia bidnosti yak odna z osnovnykh tsilei staloho rozvytku: zarubizhnyi dosvid [Municipal regulation of poverty alleviation as one of the main goals of sustainable development: foreign experience]. Yurydychna Ukraina, vol. 11/12, pp. 61-67.

13. Pidkhody do planuvannia protsesiv podolannia bidnosti (2012) [Approaches to planning poverty alleviation processes]. United Nations Development Programme. Kyiv.

Размещено на Allbest.ru