Свобода, рівність, справедливість як основні екзистенції гуманістичного потенціалу права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Свобода, рівність, справедливість як основні екзистенції гуманістичного потенціалу права

В.Ю. Тартасюк

У статті проаналізовано основні критерії розуміння таких понять, як свобода, рівність, справедливість. Визначено, що свобода, рівність, справедливість як основні екзистенції гуманістичного потенціалу права являють собою конкретизовані у правових ідеалах вищі моральні цінності. Вони визначають систему поведінкових стандартів, за якими члени суспільства мають діяти у відповідних ситуаціях, щоб їх інтереси узгоджувалися з інтересами та потребами інших людей, держави і громадськими інтересами.

Ключові слова: індивід, свобода, рівність, справедливість, гуманістичний потенціал права.

В.Ю. Тартасюк. Свобода, равенство, справедливость как основные экзистенции гуманистического потенциала права

В статье проанализированы основные критерии понимания таких понятий, как свобода, равенство, справедливость. Определено, что свобода, равенство, справедливость как основные экзистенции гуманистического потенциала права представляют конкретизированные в правовых идеалах высшие нравственные ценности. Они определяют систему поведенческих стандартов, по которым члены общества должны действовать в соответствующих ситуациях, чтобы их интересы согласовывались с интересами и потребностями других людей, государства и общественными интересами.

Ключевые слова: индивид, свобода, равенство, справедливость, гуманистический потенциал права.

V. Tartasiuk. Freedom, equality, justice as basic existences of the humanistic potential of law

The article analyzes the basic criteria for understanding such concepts as freedom, equality, justice. It is determined that freedom, equality, justice as the basic existences of the humanistic potential of law are higher moral values specified in legal ideals. They define a system of behavioral standards. Members of society must act in appropriate situations so that their interests are consistent with the interests and needs of others, the State and the public interest.

Freedom, as a philosophical category, always provides for the choice of making decisions that are not related to external obstacles, especially those that depart from the institutions of state power.

The fundamental importance of freedom to human beings also determines the place and role of law in society and the State. The right itself is a kind of boundary between freedom and arbitrariness, which limits the secondfor the sake of the first. That is, the right itself protects the freedom of each from the arbitrariness of state power and other people.

The legal understanding offreedom as the essence of man and his existence lies in the ability to do everything that is not expressly prohibited by law and does not harm others. Thus, freedom in law cannot be absolute. It is always to a certain extent limited, in particular, by the equal position of other people.

The concept of law as an equal measure of human freedom also contains an understanding of justice. Together with people 's perceptions of freedom and equality, happiness and harmony, justice is part of a holistic system of universal ideals and values. Justice is a concept of due diligence associated with historically changing perceptions of inalienable human rights.

The service of modern law to the idea of comprehensive development and the protection of human dignity is based on the statement, widespread in moral philosophy, that only the principle of justice is not enough for the existence of human society. It is very important that this type of social relationship be established, which presents individuals through focusing on their characteristics, uniqueness, which is important for others.

Humanity as a natural quality of law corresponds to a whole group ofprinciples of law that characterize the attitude towards man as the highest value.

As principles of law that reflect the defining ideas and provisions and form the basis of law, the following provisions stand out: a person should not be a means of achieving an objective; all human was born free and equal in rights; a person has the right to security ofperson; no one may be found guilty of a crime except by a court verdict (presumption of innocence); the exercise by a citizen of his rights should not violate the rights of other citizens.

Key words: individual, freedom, equality, justice, humanistic potential of law.

Вступ

Метою статті є актуалізація проблеми свободи, рівності, справедливості як основних екзистенцій гуманістичного потенціалу права.

Постановка проблеми. Життя людини у правовій державі врегульовується законами. Ефективними закони стають тоді, коли вони формуються на загальнолюдських засадах і одночасно з урахуванням національних традицій та особливостей. Йдеться про гуманістичний потенціал права: чим більш високим він є, тим більш дієвими є закони, які врегульовують життєдіяльність людини і суспільства. І це зрозуміло. Адже право - це насамперед система поведінкових стандартів, за якими люди діють у певних ситуаціях, щоб їх інтереси узгоджувались з інтересами інших людей, суспільства і держави. Гуманістичний потенціал права у різних суспільствах є різним. Найбільш високим він є там і тоді, коли в його основі є такі загальнолюдські стандарти, як свобода, рівність, справедливість і відповідальність людини перед собою і суспільством загалом. На жаль, ці аспекти проаналізовані в нашій літературі недостатньо повно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню категорій свобода, рівність, справедливість як основних екзистенцій гуманістичного потенціалу права присвятили свої праці такі вчені, як І. Бородін О. Васильченко, В. Нерсесянц, Ю. Панасюк, С. Погребняк, Т. Подковенко та ін. Однак попри достатню кількість наукових досліджень у сфері означеної проблеми існує потреба у аналізі співвідношення категорій свобода, рівність і справедливість як взаємопов'язаних явищ.

Виклад основного матеріалу дослідження

За переконанням філософів різних часів, категорія свободи є основною для людини. Адже саме завдяки свободі людина обирає свій шлях щодо реалізації своїх інтересів та бажань, більш того свобода стає самим середовищем існування людини. При цьому діапазон розуміння поняття свободи надзвичайно широкий, а теоретичне вирішення питання щодо людської свободи передбачає визначення співвідношення особистого і суспільного, індивідуального і загального, частини і цілого. Антиподами до поняття свобода є поняття «несвобода» і «необхідність». Свобода як філософська категорія завжди передбачає можливість вибору прийняття рішення, не пов'язаного із зовнішніми перешкодами, особливо тими, які відходять від інститутів державної влади. Характеризуючи значення слова «свобода», Ш. Монтеск'є у праці «Про дух законів» писав: «Немає слова, що мало б стільки різноманітних значень та справляло б настільки різне враження на розуми як слово «свобода». Одні називають свободою легку можливість скидати того, кого наділили тиранічною владою; інші - право обирати того, кому вони повинні коритися; треті - право носити зброю і чинити насилля; четверті бачать у привілеї перебувати під орудою людини своєї національності або підкорятися своїм власним законам». Отже, як робить висновок мислитель, значення свободи полягає не в тому, що вона надає можливість жити без турбот, а в тому, що вона передбачає розвиток можливостей окремої людини та її вдосконалення [3, с. 288].

Основоположне значення свободи для людини визначає також місце і роль права в суспільстві та державі. Саме право являє собою своєрідний кордон між свободою і свавіллям, що обмежує друге заради першої. Тобто саме право захищає свободу кожного індивіда від свавілля державної влади та інших людей. Отже, право виступає легітимованою свободою [2, с. 28].

Процес звільнення громадян від особистої залежності - це передусім процес розвитку правової системи держави. Історія розвитку свободи і права являє собою процес розвитку громадян як формально рівних суб'єктів. За допомогою правового механізму - формально-правової рівності спочатку невільна спільнота громадян перетворюється на вільних індивідуумів. Правова рівність робить свободу можливою у вигляді правопорядку. Ще А. Токвіль зазначав, що рівність без свободи нестерпна, свобода без рівності неможлива [1, с. 156].

Якщо йдеться дійсно про свободу, а не про привілеї, свавілля, деспотизм, то вона просто неможлива без принципів і норм рівності, без загального правила, єдиного масштабу і правової міри свободи, тобто без права. Свобода не лише не протилежна рівності (саме правовій рівності), але, навпаки, вона виражена лише за допомогою рівності і втілена у цій рівності. Свобода та рівність необхідні і взаємно передбачають одна одну [4, с. 26].

Як зазначається в літературі, взаємодія між свободою і рівністю в процесі правового регулювання має ґрунтуватися на базовій моделі «рівності в свободі» [11, с. 146]. Ця вимога міри свободи трансформується в такий логічний ланцюг: свобода (у правовому і соціальному розумінні) - право (як міра свободи) - рівноправність (рівна міра щодо кожного) [2, с. 28].

С. П. Погребняк доповнює цю схему з урахуванням «диференційованої рівності у свободі з можливістю позитивних дій»: 1) у праві має втілюватися міра свободи, що однаково застосовується до кожного, хто перебуває в однаковому становищі; 2) міра свободи є різною, коли право враховує розумні й об'єктивні відмінності між особами або створює тимчасові сприятливі умови для певної категорії осіб з метою компенсації існуючої фактичної нерівності [8, с. 125].

Отже, можна стверджувати, що надання окремим людям більшої міри свободи, порівняно з іншими, може порушити правову рівність, але не створить свободу. Ця надмірна частка є привілеєм, а не правом чи свободою. Порушення цієї рівноваги призвело до буржуазних революцій і встановлення формальної рівності. Таким чином, свобода і рівність є невід'ємними одне від одного, оскільки свободу можна виразити тільки через норми і принципи формально-правової рівності всіх індивідів [2, с. 28].

Юридичне розуміння свободи як сутності людини та її існування полягає у можливості робити все, що чітко не заборонено законом і не шкодить іншим. Таким чином, свобода у праві не може бути абсолютною. Вона завжди до певної міри обмежена, зокрема рівним становищем інших людей. Звідси випливає, що сутність права становить собою рівну міру свободи індивідів, визначену законом, що реалізується через суб'єктивні права. Це зумовлює високу соціальну значущість права, оскільки гарантована можливість самореалізації, свободи вільного розвитку особистості є однією з основних загальнолюдських цінностей [2, с. 29].

Поняття права як рівної міри свободи людей містить і розуміння справедливості. Разом з уявленнями людей про свободу і рівність, щастя і гармонію справедливість входить у цілісну систему загальнолюдських ідеалів та цінностей. Справедливість - це поняття про належне, пов'язане з історично мінливими уявленнями про невід'ємні права людини. Вона є основним поняттям людських потреб - предметом людських прагнень і людських вимог одночасно; жодна культура й епоха не бажають відмовлятися від справедливості [12, с. 10].

В історичному контексті сформувалися різні підходи до трактування справедливості, а саме: як ідея відплати добром за добро і справедливістю за зло у концепції Конфуція; як ідея пропорційного розподілу благ або відплати у концепціях Аристотеля, Цельса, Ульпіана; як ідея вищого божественного одкровення у теологічних концепціях Августина Блаженного та Фоми Аквінського; як ідея договірного характеру справедливості через укладення суспільного договору у трактуванні Т. Гоббса, Г. Гроція, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є; як ідея відображення у соціальних нормах інтересів більшості населення, встановлення правового порядку, заснованого на балансі інтересів у суспільстві у концепції Р. Ієрінга; як «категоричний імператив» - безумовне, беззаперечне, основоположне правило суспільного співжиття: не роби іншим того, чого не бажаєш собі - у концепції І. Канта [9, с. 12]. Саме у межах останньої справедливість міцно пов'язується з правом. Власне, усвідомлюючи недосяжність морального ідеалу і необхідність співіснувати в умовах певних суспільних протиріч, індивіди доходять висновку, що єдиним стримуючим фактором, який допоможе контролювати розбіжності між людьми у різних аспектах суспільного життя, є нормативно-правова база, покладена в основу функціонування держави, яка відстоює право на перевірку легальності вчинків [7, с. 28].

Отже, з давніх часів виявлено особливу етичну природу справедливості, її внутрішній моральний потенціал. З часів Просвітництва моральні аспекти справедливості все більше перегукуються з правовими основами життя суспільства. У сучасну епоху стає очевидним, що без правових механізмів захисту, гарантій реалізації справедливість стає просто моральною чеснотою, якою досить легко нехтувати. Право через правовий закон, правові відносини, права людини справедливий суд створює реальні умови втілення справедливості, робить її основоположним правовим принципом суспільного життя [9, c. 13].

Справедливість містить вимогу відповідності між реальною значущістю різних індивідів або їх соціальних груп у житті суспільства та соціальним становищем, між їх правами й обов'язками, діянням і відплатою, працею і винагородою, злочином і покаранням, заслугами людей і їх суспільним визнанням тощо. Як пише А. В. Прокоф'єв, саме уявлення про справедливість і несправедливість є тим загальним ціннісним знаменником, який слугує основою для винесення суджень про виправданість суспільних практик, традицій та інституцій [10, с. 186].

Слово «справедливість» (justitia) бере свій початок від jus - право. Тому право, як стверджує В. Нерсесянц, «за визначенням справедливе, а справедливість - внутрішня властивість та ознака права, категорія і характеристика правова, а не позаправова (не моральна, релігійна тощо)» [5, с. 65]. Саме тому завжди постає питання про справедливість або несправедливість закону чи нормативного акта, їх відповідність або невідповідність праву. Право -- це носій справедливості в загальну справедливість, сутність правового принципу загальної рівності та свобод громадян. Небажання сприймати цю закономірність завжди призводить до неправа, тобто переваг одних громадян над іншими [1, с. 155].

Більш того, право виникло і розвивається заради втілення у життя ідеї справедливості. Воно є тим суспільним ідеалом, на яке повинно орієнтуватися законодавство. Справедливість - це і є таке право, за якого кожен індивід отримує те, чого заслуговує, що є його невід'ємною частиною блага у суспільстві, те, чого так сильно потребує. Це своєрідна рівновага та баланс суспільних потреб і можливостей, де право іманентно передбачає справедливість, а справедливість має правову основу, тобто є реальною та захищеною правом [9, с. 11].

Саме справедливість є змістовним компонентом принципу формальної рівності, а не навпаки. Справедливість полягає в тому, щоб кожний міг реалізувати свої здібності, стати самим собою, іншими словами, реалізувати свою екзистенцію, «волю до влади». Тобто такий стан речей, коли кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права й свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. Це і є свобода. А її гарантією є рівноправність громадян, рівність їх перед законом.

Отже, критерієм справедливості або несправедливості інтересів суспільства виступає правова справедливість, право як соціальний компроміс між вимогами різних людей і соціальних груп. Право за своєю сутністю, природою та етимологією передбачається як справедливе. Аналогічно і справедливість існує в межах права та виступає критерієм оцінки соціальних вимог та інтересів як правових чи неправових. Правова справедливість нарівні зі свободою у юридичному аспекті є змістовним компонентом категорії рівності у праві як принципу формальної рівності, а не навпаки, і полягає у рівному ставленні до всіх людських істот як до формально рівних [2, с. 30].

Попри різні точки зори на співвідношення категорій свобода, рівність і справедливість, підтримуємо їх розуміння як взаємопов'язаних явищ. Так, на думку В. С. Нерсесянца, принцип формальної рівності являє собою єдність трьох сутнісних якостей (характеристик) права: всезагальної рівної міри регуляції, свободи і справедливості. Цю триєдність сутнісних якостей права (три компоненти принципу формальної рівності) можна охарактеризувати як «три модуси єдиної субстанції, три взаємопов'язані значення одного змісту: одне без іншого (одна властивість без інших властивостей) неможливі. Притаманна праву всезагальна рівна міра - це саме рівна міра свободи і справедливості, а свобода і справедливість неможливі поза і без рівності (загальної рівної міри)» [6, с. 4].

свобода рівність справедливість гуманістичний

Висновки

Свобода, рівність, справедливість є внутрішнім змістом права, його внутрішнім наповненням, що володіє безмежним гуманістичним потенціалом. Саме завдяки такому внутрішньому наповненню право еволюціонує, розвивається, збагачується саме та наповнює якісним змістом існуючі суспільні відносини. Справедливість є основою права та одним із базових, основоположних правових принципів. Існування права без справедливості є доволі сумнівним. Оскільки закон, в якому нівелюється принцип справедливості, стає неправовим, деспотичним, свавільним приписом влади, він підвищує владу над людиною, робить людину засобом для досягнення вузьких державницьких цілей. Свобода, рівність, справедливість є основою гуманізму права.

Список використаних джерел

1. Бородін І. Л. Право, свобода і справедливість: співвідношення понять. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2002. № 3. С. 155-159.

2. Васильченко О. П. Рівність людей та свобода і справедливість: питання співвідношення і пріоритету. Наше право. 2015. № 1. C. 27-33.

3. Монтескье Ш. Избранные произведения. М., 1995. 803 с.

4. Нерсесянц B. C. Философия права: учебник для вузов. М., 1997. 652 с.

5. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: учеб. для студ. М.: НОРМА; Изд. группа «НОРМА - ИНФРА-М», 2002. 539 с.

6. Нерсесянц В. С. Право как необходимая форма равенства, свободы и справедливості. Социологические исследования. 2001. № 10. С. 3-15.

7. Панасюк Ю. Проблема соціальної справедливості в контексті аналітичної філософської традиції: дис.... канд. філософ. наук. Кривий Ріг, 2015. 176 с.

8. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): монографія; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Х.: Право, 2008. 240 c.

9. Подковенко Т. Справедливість у системі цінностей права. Актуальні проблеми правознавства. 2016. Вип. 4 (8). С. 10-14.

10. Прокофьев А. В. Мораль индивидуального совершенствования и общественная мораль: исследование неоднородности нравственных феноменов. Великий Новгород: НовГУ им. Я. Мудрого, 2006. URL: http://iph.ras.u/uplfile/ethics/biblio/Prokofiev/ monogr_2006/title.html

11. Соловьев Э. Ю. Категорический императив нравственности и права. М.: Прогресс- Традиция, 2005. 416 c.

12. Хеффе О. Справедливость: философское введение: пер. с нем. М.: Праксис, 2007. 192 c.

References

1. Borodin I. L. Pravo, svoboda i spravedlyvist': spividnoshennia poniat'. Naukovyj visnyk Natsional'noi akademii vnutrishnikh sprav Ukrainy. 2002. № 3. S. 155-159.

2. Vasyl'chenko O.P. Rivnist' liudej ta svoboda i spravedlyvist': pytannia spividnoshennia i priorytetu. Nashepravo. 2015. № 1. C. 27-33.

3. Montesk'e Sh. Yzbrannye proyzvedenyia. M., 1995. 803 s.

4. Nersesiants B. C. Fylosofyia prava: uchebnyk dlia vuzov. M., 1997. 652 s.

5. Nersesiants V. S. Obschaia teoryia prava y hosudarstva: ucheb. dlia stud. M.: NORMA; Yzd. hruppa «NORMA - YNFRA-M», 2002. 539 s.

6. Nersesiants V. S. Pravo kak neobkhodymaia forma ravenstva, svobody y spravedlyvosty. Sotsyolohycheskye yssledovanyia. 2001. № 10. S. 3-15.

7. Panasiuk Yu. Problema sotsial'noi spravedlyvosti v konteksti analitychnoi filosofs'koi tradytsii: dys.... kand. filosof. nauk. Kryvyj Rih, 2015. 176 s.

8. Pohrebniak S. P. Osnovopolozhni pryntsypy prava (zmistovna kharakterystyka): monohrafiia; Natsional'na iurydychna akademiia Ukrainy im. Yaroslava Mudroho. Kh.: Pravo, 2008. 240 c.

9. Podkovenko T. Spravedlyvist' u systemi tsinnostej prava. Aktual 'ni problemy pravoznavstva. 2016. Vyp. 4 (8). S. 10-14.

10. Prokof'ev A. V Moral' yndyvydual'noho sovershenstvovanyia y obschestvennaia moral': yssledovanye neodnorodnosty nravstvennykh fenomenov. Velykyj Novhorod: NovHU ym. Ya. Mudroho, 2006. URL: http://iph.ras.u/uplfile/ethics/biblio/ Prokofiev/monogr_2006/title.html

11. Solov'ev E. Yu. Katehorycheskyj ymperatyv nravstvennosty y prava. M.: Prohress- Tradytsyia, 2005. 416 c.

12. Kheffe O. Spravedlyvost': fylosofskoe vvedenye: per. s nem. M.: Praksys, 2007. 192 c.

Размещено на Allbest.ru