Міжнародні норми та європейське законодавство про працю як основа державної соціальної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні норми та європейське законодавство про працю як основа державної соціальної політики України

О.Є. Костюченко - д.ю.н., доцент, Університет ДФС України

Анотація

У статті обґрунтовано, що відсутність політичної визначеності подальшого розвитку відносин у сфері праці та трудового законодавства доводить необхідність оновлення державної соціальної політики на засаду гуманізму, демократії та справедливості. Доведено, що шляхом вирішення проблем якості трудового життя працівників передусім є державна соціальна політика. Як ідеологічна основа, державна соціальна політика має спрямовуватися на вирішення актуальних соціально-економічних проблем працівників - найбільш численної групи серед інших суб 'єктів трудового права.

Ключові слова: трудові права, соціальні права, державна соціальна політика, міжнародні норми, європейське законодавство.

Abstract

International norms and European labor legislation as the basis of state social policy of Ukraine

O.Y. Kostyuchenko

The article is devoted to the research of legal foundations for the formation and updating of the state social policy in Ukraine on the basis of international labor law and European labor legislation. The purpose of the article is to identify and characterize the key references of state social policy in Ukraine based on the international norms and European labor legislation. It is substantiated in the article that the lack ofpolitical certainty for the further development of relations in the field of labor and labor legislation proves the need to update the state social policy on the basis of humanism, democracy andjustice. It is proved that by problem solving of working life 's quality of workers is primarily due to the state social policy. As an ideological basis, the state social policy should aim at solving the actual socio-economic problems of workers - the most numerous group among other subjects of labor law. It is proved in the article that the social policy as a phenomenon should become the basis for the development ofnot only the state and its regions, but also of enterprises, institutions and organizations. The realization of business with workers ' engagement should also be complied with social goals. Only under such conditions it is possible that the concept of “decent work” in Ukraine will become concretized. It is proposed, on the basis of international and European labor legislation, to update the state social policy of Ukraine on the basis of the triad of law principles - freedom, justice and humanism. It is argued that these principles are the key references, without which it is impossible to develop relations in the world of work in a globalized world.

It is also noted that in Ukraine it is necessary to refuse from the dry digital approach in determining the welfare of citizens only on the basis of subsistence minimum. The availability of social benefits, and especially for workers, is through solving a number of socio and economic problems in Ukraine. The activity of state with the implementation of the social and economic interests of workers is not its right, but an obligation thatfollows from a number of international norms and the Constitution of Ukraine. The recognized fundamental social rights of workers must be ensured by the state not through declaration in normative acts, but through real steps for their implementation.

Key words: labor law, social rights, state social policy, international norms, European legislation.

Аннотация

Международные нормы и европейское законодательство о труде как основа государственной социальной политики Украины

Е.Е. Костюченко

В статье обосновано, что отсутствие политической определенности дальнейшего развития отношений в сфере труда и трудового законодательства доказывает необходимость обновления государственной социальной политики на принцип гуманизма, демократии и справедливости. Доказано, что путем решения проблем качества трудовой жизни работников прежде всего является государственная политика. Как идеологическая основа, государственная социальная политика должна быть направлена на решение актуальных социально-экономических проблем работников - наиболее многочисленной группы среди других субъектов трудового права.

Ключевые слова: трудовые права, социальные права, государственная социальная политика, международные нормы, европейское законодательство.

Метою цієї статті є визначення та характеристика ключових орієнтирів державної соціальної політики в Україні на базі міжнародних норми та європейського законодавства про працю.

Постановка проблеми. Визначення основних шляхів реалізації соціального призначення трудового права через їхнє закріплення в соціальній політиці держави з метою подальшого розвитку в Україні трудових правовідносин на засадах свободи, демократії, справедливості і гуманізму виступає актуальною науково-практичною проблемою. Для досягнення цієї мети необхідно усвідомити сутність та значення політики держави у сфері праці в умовах ринкової економіки та визначити ключові індикатори якості трудового життя працівника. Тільки на цій основі необхідно обґрунтовувати пропозиції та рекомендації щодо шляхів підвищення якості трудового життя населення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціальна політика держави постійно привертає увагу науковців, проте у контексті розвитку відносин у сфері праці це питання досліджується не повною мірою. Окремі аспекти цієї проблеми досліджували: К. В. Гончарова, Ю. Ю. Івчук, М. І. Іншин, С. М. Прилипко, О. І. Процевський, Л. П. Шумна, В. І. Щербина, О. М. Ярошенко, праці яких і стали методичною основою цієї роботи.

Виклад основного матеріалу. Багато написано і підприємцями, і науковцями, і громадськими діячами про те, що бізнес - це не більше ніж робота. Спекуляція готовим товаром - це не бізнес, це більш-менш пристойний різновид крадіжки. Основа господарювання - це праця, а праця -людська стихія [1, с. 11, 14]. Проте і до сьогодні в Україні в умовах банківської кризи держава рятує банки, в умовах економічної кризи - економіку, і жодного разу в новітній історії України в кризових умовах можновладці не закликали рятувати саму людину, її життя, здоров'я честь і гідність. «У перебігу кардинальних реформ, що проводяться в Україні упродовж останніх десятиліть, соціально- трудова сфера постраждала й зазнала негативних деформацій значно більшою мірою порівняно з іншими галузями суспільного життя. Про це, зокрема, свідчать різке падіння рівня життя населення, зростання безробіття, втрата мотиваційного потенціалу заробітної плати, зниження продуктивності праці та ін.» [2, с. 164]. Людина праці залишається сама з собою під час вирішення її соціально-економічних проблем, і головне працюючі громадяни та члени їхніх сімей не відчувають підтримки держави і все частіше ухвалюють рішення про необхідність застосування своїх здібностей до праці за межами України для забезпечення гідного життя собі і своїм родинам.

Водночас в Україні визнається, що «права людини - це високі ідеали добра, гуманізму, справедливості», і, як правильно зазначав О. І. Процевський, на основі приписів норм Конституції України «доктрина трудового права як правове явище уособлює юридично гарантовану державою забезпечену можливість людини вільно реалізовувати свою природну здібність до праці у соціально-трудових партнерських з роботодавцем відносинах, з метою створення матеріальних і духовних цінностей для всього суспільства та досягнення справедливого розподілу результатів трудової діяльності, що забезпечували б достатній життєвий рівень для працівника і його сім'ї» [3, с. 6; 4, с. 546-547]. І тому, на наше переконання, соціально-економічні умови, в яких реалізується право на працю, нерозривно пов'язані з рівнем добробуту населення країни, який необхідно вимірювати не лише за кількістю грошей, отриманих як винагороду за працю, а й як доступ до соціальних благ працівників та членів їхніх сімей. У зв'язку з цим важливо наголосити, що ринкова саморегуляція здатна забезпечити необхідні умови праці та бажаний рівень добробуту лише в ідеальних умовах, а в умовах політичної, економічної, соціальної та ідеологічної дестабілізації ринковий механізм може ефективно працювати за своєчасне, достатньо виважене державне регулювання, зокрема у соціальних сферах трудового життя. Таке державне регулювання визначається через політику держави, закріплену в законодавстві. І тому реалізація соціального призначення трудового права неможлива без відповідної ідеологічної основи, де людина, її життя, здоров'я, честь, гідність і безпека є найвищими соціальними цінностями.

Щоб з'ясувати, як саме через політику держави досягається реалізація необхідних умов праці та добробуту працівників і членів їхніх сімей, з'ясуємо, як її характеризують міжнародні норми у сфері праці. Відповідно до Конвенції МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики будь-яка політика повинна передусім спрямовуватися на досягнення добробуту й розвитку населення, а також на заохочення його прагнення до соціального прогресу. Політика більш загального застосування визначається з належним урахуванням її впливу на добробут народу [5]. Л. П. Шумна зазначає, що «правові основи соціальної політики держави повинні виходити з конституційного положення про те, що Україна - це соціальна держава, завданням якої є створення умов, що забезпечують гідне життя і розвиток людини» [6, с. 19]. М. І. Іншин та В. І. Щербина, досліджуючи ідеологічні основи сучасного трудового права, дійшли висновку, що «соціальна політика загалом - це система цілей і засобів досягнення державою добробуту суспільства та окремих його членів, комфортного їх існування» [7, с. 36].

Отже, соціальна політика є цілеспрямованою вольовою дією конкретних посадових осіб, наділених відповідними повноваженнями. Така політика не є саморегульованим процесом, вона потребує управління з метою утримання в суспільстві прийнятної диференціації інтересів суспільних груп, і тому реалізація державної політики у сфері праці має спрямовуватися на розвиток працівника як особистості без підневолення роботодавцями для задоволення їхніх економічних інтересів. Диференціація в цьому випадку повинна окреслювати права та свободи працівників і роботодавців з безумовним пріоритетом у бік прав та свобод працівника, бо саме вони є найчисленнішою соціальною групою в суспільстві.

Наведене свідчить, що цілеспрямовані вольові дії політичної еліти у напрямі підвищення добробуту населення в Україні відсутні. У зв'язку з цим наголошуємо, що державна політика, незважаючи на те, що вона реалізується вольовими діями конкретних посадових осіб, повинна бути знеособлена. Розвиток держави, а отже, і забезпечення необхідних умов праці та добробуту працівників не повинні залежати від особи, яка в певний період часу обіймає певну високу посаду. Сутність державної політики і полягає у тому, що, незалежно від того, хто конкретно обіймає посаду, ця посадова особа реалізує план дій, закладений у державній політиці, яка орієнтована на досягнення конкретних цілей розвитку. Зазначимо, що сьогодні в Україні регулювання в соціальній сфері має хаотичний характер, баланс диференціації суспільних інтересів та класів порушено. Зрозумілим є лише необхідність підвищити рівень якості життя українського населення, зокрема і через створення належних умов праці, реалізації концепції «гідної праці», що має у підсумку позначитися на якості трудового життя та покращить доступ працівників і членів їхніх сімей до соціальних благ. «Імовірніше особистий природний інтерес працівника задовольняти свої потреби потрібно розглядати як рушійну силу, як необхідність у процесі праці створювати суспільні блага у вигляді матеріальних і духовних цінностей. І цей природний інтерес, цю рушійну силу держава і роботодавці мусять стимулювати.

Саме в єдності природної мети людини, у задоволенні своїх потреб шляхом реалізації своєї працездатності і мети суспільства, що реалізується через організацію виробництва, і містяться основні вимоги до якості змісту правових приписів норм Трудового кодексу, що покликаний регулювати трудову діяльність людей» [8, с. 19]. Така мета потребує глибоких якісних перетворень у відносинах між працівниками, роботодавцями та державою, досягти якої неможливо без зміни в уявленнях про потрібне та необхідне. Спільні зусилля і збалансування інтересів учасників відносин у сфері праці - це шлях реалізації соціальної політики держави, а диференціація прав і свобод учасників цих відносин у бік пріоритету трудових прав та соціально-економічних інтересів працівника - це шлях реалізації соціального призначення трудового права.

Але як досягти рівноваги між природними правами працівників та визнаними державою правами роботодавців? Якими засобами необхідно забезпечити реалізацію соціального призначення трудового права? На нашу думку, до таких засобів необхідно віднести: державні гарантії для запобігання зубожінню працівників та населення в цілому, попередження та недопущення голоду, хвороб, природних та техногенних катастроф; перерозподіл ресурсів, отриманих у результаті суспільно корисної праці працюючих, та створення правових умов, спрямованих на забезпечення гідного життя працівників та членів їхніх сімей. Зниження соціальної напруги та регулювання способу життя (податками, пільгами, заохоченнями підприємницької ініціативи), на думку науковців, у поєднанні із репресивними засобами здатні забезпечити реалізацію державної політики [9, с. 217].

Наведене дає підстави для висновку, що соціальна політика держави має здійснюватися через її органи, які не лише проголошують та надають правової форми певним відносинам, а й контролюють стан дотримання прав та обов'язків учасників відносин і проводять моніторинг дотримання законодавства, зокрема і у сфері праці, а за результатами цієї діяльності ухвалюють рішення корегувального характеру. Державна політика має реалізовуватися в діяльності органів влади (законодавчої, виконавчої та судової). Ці органи повинні спрямовувати свої дії на створення правових умов досягнення цілей державної політики, забезпечувати реальними механізмами реалізацію прав і свобод учасників соціально-трудових відносин та головне визначати правові умови перерозподілу благ між учасниками трудових правовідносин залежно від пріоритету соціально-економічних інтересів та духовних потреб цих суб'єктів. Водночас із запровадженням різних форм власності можемо зазначати, що соціальна політика не є виключно діяльністю держави. Така діяльність має бути притаманна і суб'єктам господарювання. З переходом економіки України до ринку управління підприємством перерозподіл результатів праці має здійснюватися, відповідно до його установчих документів, на основі поєднання прав власника і участі в управлінні трудового колективу та його праві брати участь у розподілі чистого прибутку підприємства.

Рекомендації МОП N° 135 щодо встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, наголошує, що встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути одним із елементів політики, яка спрямована на боротьбу з бідністю та на забезпечення задоволення потреб усіх працівників та їхніх сімей [10]. Але тільки мінімальної заробітної плати для підвищення якості трудового життя працівників не достатньо. У цьому контексті вважаємо за доцільне розвивати соціально-партнерські відносини, які повинні спрямовуватися не на формальне вирішення проблем соціальної сфери (цифрове забезпечення прожиткового мінімуму працюючим та членам їхніх сімей), а на задоволення природних, соціальних та економічних потреб працівника і членів його сім'ї, як це і випливає з міжнародних актів.

Якість трудового життя працівника, а отже, і добробут його та членів його сім'ї, - це не забаганка працюючого щодо отримання надприбутку, а природна необхідність. Крім того, в європейських країнах якість життя працівника загалом входить у межі його трудового життя. Так, відповідно до Консолідованої версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу визначено, що під соціальними правами розуміють соціальні права, закріплені Європейською соціальною хартією та Хартією основних соціальних прав працівників. У ст. 151 закріплюється, що, відповідно до національного законодавства та практики його застосування, держави - члени Європейського Союзу (далі - ЄС) зобов'язані забезпечити реалізацію цих соціальних прав та мати на меті покращення зайнятості й умов життя та роботи. Стаття 152 визначає провідну роль соціальних партнерів у вирішенні проблемних питань щодо умов життя та праці працівників і наголошує на визнанні прав соціальних партнерів на автономію рішень. Стаття 153 Консолідованої версії договорів присвячена способам та шляхам досягнення цілей, визначених у ст. 151, як: покращення умов праці для захисту здоров'я працівників, покращення умов праці загалом та соціальне забезпечення і соціальний захист працівників, представництво та колективний захист інтересів працівників, боротьба із соціальною ізоляцією тощо [11]. Тобто в ЄС визнається, що якість трудового життя працівника залежить від якості життя загалом, при цьому захист здоров'я працівників є необхідною умовою подальшого розвитку відносин у сфері праці і принципово, що в країнах ЄС соціальне забезпечення і соціальний захист виступають самостійними складовими покращення умов життя і праці працівників.

Щодо положень Хартії Європейського Союзу про фундаментальні соціальні права для працівників [12], то зазначимо таке: по-перше, покращення умов життя та праці працівника розглядається через удосконалення тривалості та організації робочого часу, форм зайнятості. Право на відпочинок визнається безумовним, і оплачувана щорічна відпустка є його невід'ємною складовою; по-друге, залучення до суспільно корисної праці повинно мати нормативну основу, зокрема передбачатися законом, колективним та трудовим договорами. Домовленість сторін договору визнається необхідною умовою працевлаштування. Визначається, що письмова форма трудового договору є більш прийнятною; по-третє, робочий час повинен адаптуватися відповідно до особливостей стану здоров'я працівника, а соціальна інтеграція мігрантів включає необхідність забезпечення освітою, житлом тощо; по-четверте, рівність чоловіків і жінок включає не лише традиційні положення щодо рівних можливостей, а й вжиття заходів, необхідних для виконання ними своїх сімейних обов'язків, що чітко вказує на нерозривну залежність якості життя й умов праці; по-п'яте, підтвердження розвитку діалогу між соціальними партнерами визнається через право на колективні переговори та укладання колективних договорів на загальноєвропейському рівні. Отже, соціально-партнерські відносини та автономія соціальних партнерів є не лише їхнім правом, а одним зі способів вирішення соціально-економічних проблем працівників та шляхом до покращення умов життя і праці трудящих; по-шосте, у Хартії також зазначається право участі працівників у розподілі капіталу. Такий підхід, на нашу думку, має бути реалізований і в національному законодавстві, і в державній політиці України, де соціальна політика чітко пов'язана з умовами гідної праці працівника та його реальними можливостями доступу до суспільних благ. Також цей підхід вимагає усвідомлення роботодавцем наслідків використання у своїй господарській діяльності несамостійної праці, які полягають у необхідності забезпечувати за рахунок прибутку його підприємства трудових та фундаментальних соціальних прав працівників. Крім того, залучення до праці працівників на підставі трудового договору вимагає від роботодавця визнання та створення умов для реалізації права трудового колективу на участь у розподілі чистого прибутку підприємства.

Висновки

Вітчизняна державна політика у сфері праці має звільнитися від волевиявлення конкретних політичних діячів і розвиватися з орієнтацією на конкретні цілі. Це пояснюється тим, що відносини у сфері праці за будь-якого політичного режиму і влади виступають рушійною силою розвитку держави. Поєднання потреб людей праці з потребами громади та їхня цільова орієнтація на єдині цілі - це основна вимога державної політики. Соціальна політика як явище має стати фундаментом для розвитку не лише держави та її регіонів, а й підприємств, установ, організацій. Провадження бізнесу із залученням працівників також має підпорядковуватися соціальним цілям. Тільки за таких умов концепція «гідної праці» в Україні набуде конкретизованого характеру. Свобода, справедливість і гуманізм - тріада принципів права, без яких розвивати відносини у сфері праці в глобалізованому світі неможливо. Порушення цих принципів призводить до відмови громадян займатися суспільно корисною працею, як це і спостерігається в Україні.

Необхідно відмовитися від сухого цифрового підходу у визначенні добробуту громадян тільки з розрахунку прожиткового мінімуму. Доступність соціальних благ, і особливо для працівників, є шляхом розв'язання ряду соціально-економічних проблем в Україні. Діяльність держави із забезпечення реалізації соціально-економічних інтересів працівників є не її правом, а обов'язком, який випливає з ряду міжнародних норм та Конституції України. Визнані фундаментальні соціальні права працівників мають забезпечуватися державою не шляхом декларування в нормативних актах, а реальними кроками щодо їхньої реалізації.

Список використаних джерел

1. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Г. Форд ; пер. с англ. Е. А. Бакушева. - Минск : ООО «Попурри», 2004. - 352 с.

2. Держава та її органи як суб'єкти трудового права: теоретико-прикладний нарис : монографія / К. В. Гончарова, Ю. Ю. Івчук, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко ; за наук. ред. О. М. Ярошенка. - Харків : Право, 2014. - 288 с.

3. Процевський О. І. Методологічні засади трудового права : монографія / О. І. Процевський. - Харків : ХНАДУ, 2014. - 260 с.

4. Процевський О. І. Методологічні засади трудового права України / О. І. Процевський // Правова доктрина України : у 5-ти т. Харків : Право, 2013. - Т. 3 : Доктрина приватного права України / Н. С. Кузнєцова, Є. О. Харитонов, Р. А. Майданик та ін. ; за заг. ред. Н. С. Кузнєцової. - С. 537-594.

5. Конвенція № 117 про основні цілі та норми соціальної політики 1962 р. // Конвенції та Рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919-1964 рр. - Т. І. - 2-ге вид. - Женева : Міжнар. бюро праці, 2001. - С. 688-699.

6. Шумна Л. П. Правові проблеми реалізації соціальної політики держави в умовах ринкової економіки / Л. П. Шумна // Унів. наук. зап. - 2016. - № 59. - С. 18-27.

7. Іншин М. І. Ідеологічні основи сучасного трудового права України : монографія /

8. М. І. Іншин, В. І. Щербина. - Харків : Діса плюс, 2016. - 328 с.

9. Процевський О. І. Якою має бути правова ідеологія Трудового кодексу України ХХІ століття? / О. І. Процевський // Зб. наук. пр. Харків. нац. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди. -

10. - Вип. 23. - С. 18-25. - (Серія «Право»).

11. Труд и социальное развитие : словарь / сост. : Е. С. Строев, Е. В. Белкин, Е. Д. Катульский, М. А. Коробейников. - М. : ИНФРА-М, 2001. - 266 с.

12. Рекомендації № 135 щодо встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, 1970 р. // Конвенції та Рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999 рр. - Т. ІІ. - 2-ге вид. - Женева : Міжнар. бюро праці, 2001. - С. 911-913.

13. Consolidated version of the Treaty on the functioning of the European Union // Official EN Journal of the European Union. 26.10.2012. - C. 326/49. - C. 326/390.

14. The Community Charter of Fundamental Social Rights for Workers 9 December 1989 // Office for Official Publications of the European Communities. - L - 2985. - Luxembourg, 1990. - 12 р.

References

1. Ford H. Moia zhyzn, moy dostyzhenyia; per. s anhl. E. A. Bakusheva. - Mynsk : OOO «Popurry», 2004. - 352 s.

2. Derzhava ta yii orhany yak subiekty trudovoho prava: teoretyko-prykladnyi narys : monohrafiia / K. V Honcharova, Yu. Yu. Ivchuk, S. M. Prylypko, O. M. Yaroshenko ; za nauk. red. O. M. Yaroshenka. - Kharkiv : Pravo, 2014. - 288 s.

3. Protsevskyi O. I. Metodolohichni zasady trudovoho prava : monohrafiia. - Kharkiv : KhNADU, 2014. - 260 s.

4. Protsevskyi O. I. Metodolohichni zasady trudovoho prava Ukrainy. Pravova doktryna Ukrainy : u 5 t. - Kharkiv : Pravo, 2013. - T. 3 : Doktiyna pryvatnoho prava Ukrainy /

5. N. S. Kuznietsova, Ye. O. Kharytonov, R. A. Maidanyk ta in. ; za zah. red. N. S. Kuznietsovoi. -

6. S. 537-594.

7. Konventsiia № 117 pro osnovni tsili ta normy sotsialnoi polityky 1962 r. Konventsii ta Rekomendatsii, ukhvaleni Mizhnarodnoiu orhanizatsiieiu pratsi 1919-1964 rr. - T. I. - 2-he vyd. - Zheneva : Mizhnar. biuro pratsi, 2001. - S. 688-699.

8. Shumna L. P. Pravovi problemy realizatsii sotsialnoi polityky derzhavy v umovakh rynkovoi ekonomiky / L. P. Shumna // Univ. nauk. zap. - 2016. - № 59. - S. 18-27.

9. Inshyn M. I. Ideolohichni osnovy suchasnoho trudovoho prava Ukrainy : monohrafiia / M. I. Inshyn, V. I. Shcherbyna. - Kharkiv : Disa plius, 2016. - 328 s.

10. Protsevskyi O. I. Yakoiu maie buty pravova ideolohiia Trudovoho kodeksu Ukrainy ХХІ stolittia? / O. I. Protsevskyi // Zb. nauk. pr. Kharkiv. nats. ped. un-tu im. H. S. Skovorody. - 2015. - Vyp. 23. - S. 18-25. - (Seriia «Pravo»).

11. Trud y sotsyalnoe razvytye : slovar / sost.: E. S. Stroev, E. V Belkyn, E. D. Katulskyi, M. A. Korobeinykov. - M. : YNFRA-M, 2001. - 266 s.

12. Rekomendatsii № 135 shchodo vstanovlennia minimalnoi zarobitnoi platy z osoblyvym urakhuvanniam krain, shcho rozvyvaiutsia, 1970 r. // Konventsii ta Rekomendatsii, ukhvaleni Mizhnarodnoiu orhanizatsiieiu pratsi 1965-1999 rr. - T. II. - 2-he vyd. - Zheneva : Mizhnar. biuro pratsi, 2001. - S. 911-913.

13. Consolidated version of the Treaty on the functioning of the European Union // Official EN Journal of the European Union. - 26.10.2012. - C. 326/49 - C. 326/390.

14. The Community Charter of Fundamental Social Rights for Workers 9 December 1989 // Office for Official Publications of the European Communities. - L - 2985. - Luxembourg, 1990. - 12 r.

15. Размещено на Allbest.ru