Теоретичні засади нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності за цільовою спрямованістю синапсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності за цільовою спрямованістю синапсу

головний науковий співробітник економіко-правового відділу НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, доктор економічних наук, професор, академік АТН України та академік УАН

У статті узагальнюються теоретичні питання сутності, трактування, висвітлення ознак, структури та чинників національної безпеки як системного поняття. Розглядається національний інтерес держави до національної безпеки як визначальне джерело формування стратегічної мети, стратегічних завдань, об'єкта спрямувань і напрямів розвитку нації. Акцентується увага на тому, що інтелектуальна та інноваційна безпека, науково-технічна безпека, а також нейтралізація внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці розглядаються як самостійні складові елементи структури національної безпеки і як такі, що пронизують інші елементи структури за принципом дифузії залежно від наявних завдань. Зазначено, що нейтралізація внутрішніх джерел загроз і захисту від зовнішніх загроз неможлива без участі держави як самостійної інституції, яка проводить системну цільову політику та реалізує її у вигляді організаційного механізму сприяння нейтралізації загроз, посилаючи дієвий імпульс значимості проведення відповідних організаційних заходівз обов'язковою зворотною інформацією досягнутого результату. Саме тут прослідковується синапс у вигляді з'єднання зі структурою національної безпеки шляхом надання сигналів до певних керівних центрів творчої та винахідницької діяльності з передаванням зворотного сигналу певному центру сприйняття цільових завдань національної безпеки на різні щаблі ієрархії державного управління, що є головною умовою нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці. Тут досягається встановлення нейронної функції (проведення сигналів) за аналогією в системі управління на мікро-, мезо- та макрорівнях реальної економіки та національної правої системи інтелектуальної власності, пов'язаної з цільовим завданнями національної безпеки. Розглядається вплив сфери інтелектуальної власності на розвиток теорії національної безпеки в напрямі двох взаємопов'язаних видів національної безпеки -- внутрішню та зовнішню, які мають свої особливості.

Ключові слова: теорія безпекознавства, національна безпека, внутрішні та зовнішні джерела загроз, засади нейтралізації, сфера інтелектуальної власності, синапс

Бутник-Сиверский А. Теоретические основы нейтрализации внутренних и внешних источников угроз национальной безопасности под влиянием развития сферы интеллектуальной собственности по целевой направленности синапсиса. В статье обобщаются теоретические вопросы сущности, трактовки, освещения признаков, структуры и факторов национальной безопасности как системного понятия. Рассматривается национальный интерес государства к национальной безопасности как определяющий источник формирования стратегической цели, стратегических задач, объекта направленностей и направлений развития нации. Акцентируется внимание на том, что интеллектуальная и инновационная безопасность, научно-техническая безопасность, а также нейтрализация внутренних и внешних источников угроз национальной безопасности рассматриваются как самостоятельные составные элементы структуры национальной безопасности и как пронизывающие в другие элементы структуры по принципу диффузии в зависимости от имеющихся задач. Отмечено, что нейтрализация внутренних источников угроз и защиты от внешних угроз невозможна без участия государства как самостоятельного института, который проводит системную целевую политику и реализует ее в виде организационного механизма содействия нейтрализации угроз, посылая действенный импульс значимости проведения соответствующих организационных мероприятий по обязательной обратной информации достигнутого результата. Именно здесь прослеживается синапсис в виде соединения со структурой национальной безопасности путем передачи сигналов к определенным руководящим центрам творческой и изобретательской деятельности с передачей обратного сигнала определенного центра восприятия целевых задач национальной безопасности на разные ступени иерархии государственного управления, что является главным условием нейтрализации внутренних и внешних источников угроз национальной безопасности. Здесь достигается установление нейронной функции (проведение сигналов) по аналогии в системе управления на микро-, мезо- и макроуровнях реальной экономики и национальной правой системы интеллектуальной собственности, связанной с целевыми задачами национальной безопасности. Рассматривается влияние сферы интеллектуальной собственности на развитие теории национальной безопасности в направлении двух взаимосвязанных видов национальной безопасности -- внутреннюю и внешнюю, которые имеют свои особенности.

Ключевые слова: теория безопасноведения, национальная безопасность, внутренние и внешние источники угроз, основы нейтрализации, сфера интеллектуальной собственности, синапсис

Butnik-Siverskyi O. Theoretical principles of neutralization of internal and external sources of national security threats under the influence of the development of intellectual property sphere by synapse targeting. The article summarizes the theoretical issues of essence, interpretation, coverage of national security features, structure and factors as a systemic concept. The national interest of the state in national security is considered as the determining source of formation of strategic goal, strategic tasks, object of directions and directions of development of the nation. національна безпека держава інтерес

Attention is drawn to the fact that intellectual and innovation security, scientific and technical security, as well as the neutralization of internal and external sources of national security threats are considered as separate constituent elements of the national security structure and those that permeate other elements of the structure on the principle of diffusion, depending on the existing ones tasks.

Keywords: security theory, national security, internal and external sources of threats, neutralization principles, intellectual property sphere, synapsis

Постановка проблеми

Україна як суверенна держава, її прогресивний розвиток, самозбереження й безпека неможливі без розроблення і впровадження цілеспрямованої політики захисту національних інтересів, а також нейтралізація її внутрішніх та зовнішніх джерел загроз, які є головною метою формування ефективної системи забезпечення національної безпеки країни.

Національну безпеку науковці розглядають як стан внутрішніх та зовнішніх відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав та свобод громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства й суверенної держави від внутрішніх та зовнішніх загроз.

На сьогодні теорію національної безпеки науковці розглядають з аспектів, які мають різну спрямованість, однак при цьому не враховується вплив на її розвиток сфери інтелектуальної власності, що потребує подальшого удосконалення. У структурі національної безпеки в умовах становлення інтелектуально-інноваційного середовища здебільшого відсутні елементи, до яких відносять інтелектуальну та інноваційну безпеку, а також нейтралізацію внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці. Підтвердженням цього є те, що в умовах агресивних дій Російської Федерації в Законі України «Про національну безпеку України» [1], де «визначаються та розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів державної влади, інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки і оборони, сил безпеки і сил оборони, визначається система командування, контролю та координації операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується всеосяжний підхід до планування у сферах національної безпеки і оборони, забезпечуючи у такий спосіб демократичний цивільний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки і оборони», на жаль, не передбачає необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності як складової системи національної безпеки. При цьому не враховується, що без охорони і захисту прав інтелектуальної власності неможливо створити нову конкурентоспроможну технологію військового призначення та подвійного використання, яка розробляється за результатам інтелектуально-інноваційної діяльності в науковій та оборонній сферах країни. Тому проблема нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності за цільовою спрямованістю потребує поглибленого дослідження.

Аналіз досліджень і публікацій, присвячених проблемі

Проблеми теорії національної безпеки є предметом досліджень таких науковців, як О. В. Адамчук, Л. М. Акімова, О. В. Глазов, О. М. Дмитренко, Т. В Запорожець, Я. Ю. Кондратьєв, В. А. Ліп- кан, С. В. Салюк, М. П. Стрельбиць- кий, О. Г. Турченко та інші. Однак, є потреба у проведенні більш ґрунтовного аналізу теоретичних і методологічних положень у сфері національної безпеки та виокремлення проблемних питань, що стосуються нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності за цільовою спрямованістю. Останнім часом такими науковцями, як Г. О. Андрощук, О. Б. Зай- ківський, Т. К. Кваша, Л. М. Лотох, О. А. Оністрат, В. М. Турчин та інші проблеми військового компонента національної безпеки поглиблено розглядаються з позиції майнових прав інтелектуальної власності.

Метою статті є узагальнення теоретичних поглядів щодо сутності національної безпеки та її складової нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності за цільовою спрямованістю синапсу в структурі національної безпеки з відповідним видом комунікації в умовах ієрархічної побудови павутини з імпульсом подачі сигналу з центру впливу та отриманням зворотного зв'язку.

Виклад основного матеріалу дослідження

Захист національних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз є головною умовою прогресивного розвитку та самозбереження суверенної та стабільної Української держави. Держава є основною інституцією, яка створює відповідні умови для функціонування кожного суб'єкта господарювання. У свій час англійський філософ і політичний мислитель Томас Гобс (1558-1679 pp.) зазначав, що національна безпека -- це не просто центр державницької діяльності, вона -- головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гобс, узагалі неможлива будь-яка держава. Томас Гоббс писав, що «безпека народу -- заняття держави» [2, 200]. Тому держава, як основна інституція, повинна відтворювати та стимулювати пошук надійних механізмів протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам з упровадженням економіко- правових інструментів сфери інтелектуальної власності, яка постійно розвивається під впливом інтелектуально-інноваційної діяльності. Рух у цьому напрямі розвиває загальну теорію безпе- кознавства, складовою якої є національна безпека і механізми протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам держави.

Проблеми національної безпеки належать до найважливіших, найскладніших багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя. Теорія національної безпеки -- це метанаука, яка поєднує прикладні аспекти соціальних, військових, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості та соціальних спільнот різних рівнів. Тому під час вивчення національної безпеки науковці використовують чимало категорій, зокрема такі: безпека, національна безпека, національні інтереси, об'єкти національної безпеки, суб'єкти національної безпеки, чинники забезпечення безпеки, загрози, небезпека, система забезпечення національної безпеки, принципи національної безпеки, функції національної безпеки тощо [3]. До цього переліку, на нашу думку, слід також віднести нейтралізацію внутрішніх та зовнішніх джерел загроз.

В історичному зрізі зазначимо, що у сучасному взаємопов'язаному, взаємозалежному світі однією з найбільших цінностей стала самостійна державність, або інституція державності, яка здатна самостійно вирішувати проблеми національної безпеки і нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз. XX століття стало тріумфом національних держав. Якщо перед Першою світовою війною у світі було 62 незалежні держави, 1946 р. -- 74, то до кінця XX ст. їхня кількість збільшилася більш ніж утричі, до 193 держав. Національна безпека відображає стан захищеності національних інтересів самостійних держав [3].

Змістове наповнення безпеки держави, як зазначає у своїй теоретичній статті «Теоретичні основи державного управління розвитком національної безпеки» Л. Акімова [4], було розпочато ще у XVIII столітті. Саме тоді починається бурхливий етап розвитку національних держав у Європі.

Окремі елементи концепції національної безпеки, як вказує Л. Акімова, можемо знайти ще у Дж. Медісона [5, 345-346]. Дещо пізніше положення цієї концепції у завершеному вигляді були сформульовані У. Ліппманом [6, 99-100]. Концепція національної безпеки, на думку Л. Акімової, розглядалася лише як один із підходів до вивчення проблем безпеки, який не є всеосяжним. Ця концепція використовується більшістю держав і залишається однією з найбільш необхідних при вирішенні проблем забезпечення безпеки держави. У рамках концепції національної безпеки розглядається, перш за все, забезпечення самого існування держави, дотримання її суверенітету та територіальної цілісності, а також здатності адекватно реагувати на будь-які реальні й потенційні внутрішні та зовнішні загрози [4].

Основні ідеї сучасного розуміння національної безпеки було викладено у «Законі про національну безпеку», прийнятому у США 1947 року, що передбачав вирішення трьох головних завдань: зміцнення координації між зовнішньою, внутрішньою і військовою політикою; підвищення потенціалу і можливостей розвідки; раціоналізацію «оборонного співробітництва» зі збройними силами [3]. Однак теорія національної безпеки розвивається далі, ураховуючи різні напрями діяльності кожної країни, їх збагачення та взаємозв'язки, що визначає особливості внутрішніх та зовнішніх джерел загроз різних рівнів.

На сьогодні національну безпеку науковці розглядають з аспектів, які мають різну спрямованість. Детальний аналіз визначення сутності національної безпеки, її трактування, висвітлення основних ознак, структури та чинників, яка на сучасному етапі стала важливим питанням теорії безпеко- знавства нового тисячоліття, здійснено в статті О. Глазова «Національна безпека: сутність, ознаки, концепція та геополітичні чинники» [7, 43], у якій автор зазначає, що національна безпека -- це захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави в різних сферах життєдіяльності від зовнішніх та внутрішніх загроз, що забезпечує стійкий розвиток країни. За визначенням В. Ліпкан, національна безпека -- це сукупність офіційно прийнятих поглядів на цілі та державну стратегію у сфері забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз політичного, економічного, соціального, військового, техногенного, екологічного, інформаційного та іншого характеру з урахуванням наявних ресурсів і можливостей [8, 5].

Національну безпеку науковці також розуміють як здатність нації задовольняти потреби, необхідні для її самозбереження, самовідтворення і самовдосконалення з мінімальним ризиком збитку для базових цінностей її нинішнього стану [9, 1]. У статті О. Глазов далі розглядає три основні теоретичні підходи в розумінні сутності національної безпеки, до яких відносить: захист цінностей суспільства (політичну незалежність, економічний добробут, розвиток, справедливість тощо); захист національних інтересів (держави, особи (громадянина) та суспільства); взаємозв'язок національних цінностей та інтересів, необхідність урахування їх взаємообумовлено- сті у дослідженні проблем національної безпеки. Зазначені теоретичні підходи в розумінні сутності національної безпеки, на нашу думку, не враховують вимоги та процеси дифузії майнових прав інтелектуальної власності [10], що потребує подальшого вдосконалення. Така пропозиція поширюється й на національні інтереси, без чого немає зацікавленості до подальшого розвитку теорії національної безпеки.

Науковець О. Турченко у статті «Щодо ідентифікації категорій «інтерес» та «національний інтерес» як об'єктів забезпечення безпеки» [11] справедливо підсумовує: по-перше, категорія «інтерес» не існує сама по собі і є частиною тріади: цінності, інтереси і цілі. Отже, стосовно особи -- цінності, інтереси і цілі особи; стосовно держави -- це національні інтереси, національні цінності, національні цілі; стосовно світового співтовариства -- цінності, інтереси і цілі світового співтовариства. По-друге, О. Турченко пропонує національні інтереси визначати як інтегральний вираз інтересів більшості членів суспільства, держави, що є похідними від загальновизнаних базових цінностей і реалізуються через національно-правову систему відповідної держави законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Підтримуючи цю позицію, виділимо національно-правову систему, яка реалізує державне відношення до національної безпеки, зокрема розвиваючи національну сферу інтелектуальної власності в напрямі охорони та захисту прав, управління, комерціалізації інтелектуальної власності, максимального використання потенціалу інтелектуальної власності, підтримки винахідництва, розвитку інвестиційної привабливості, що є умовою формування ефективної системи забезпечення національної безпеки України та нейтралізації її внутрішніх та зовнішніх джерел загроз. По- третє, О. Турченко пропонує визначити суть національних інтересів як необхідність забезпечення необмеженого в часі безпечного існування держави в якості самостійного суб'єкта, постійного зростання всіх складових могутності країни -- політичної, економічної, військової, наукової тощо, а також стійкого розвитку особи, суспільства. При цьому як незмінний постійний зміст національного інтересу необхідно виділити завдання забезпечення безпеки держави, основним обов'язком якої, у свою чергу, є забезпечення безпеки і розвитку особи та суспільства.

Саме тому, як зазначають науковці [12], національний інтерес -- це, по суті, інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, що реалізується через політичну систему та поєднує інтереси кожної людини, інтереси національних, соціальних, політичних груп з інтересами держави. Національний інтерес -- визначальне джерело формування стратегічної мети, стратегічних завдань, об'єкта спрямувань і напрямів розвитку нації, механізму, методів і форм їх реалізації.

Звернемо увагу і на те, що у політологічному дискурсі, пов'язаному з міжнародними відносинами та зовнішньою політикою [13], категорія інтересу трактується з позицій методологічного плюралізму. Наприклад, у західній політичній науці існують три основні версії цієї категорії: 1) елітаристська; 2) реалістична; 3) ціннісна. Перша ґрунтується на припущенні, що визначення національного інтересу покладається на тих урядовців вищого рівня (еліту), які офіційно відповідають за прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Друга побудована на припущенні щодо анархічної природи міжнародних відносин, яка змушує державу постійно дбати про безпеку шляхом раціонального використання сили. Третя виходить з припущення, що лише політичний процес, заснований на принципах демократичної процедури та відповідних нормативних цінностях, визначає зміст національного інтересу. Водночас третій підхід є конт- роверсійним стосовно двох попередніх, оскільки наділяє державу ексклюзивним правом визначати зміст інтересу відповідно до ціннісних стандартів нації [14, 203-205].

У рамках концепції національної або державної безпеки, як зазначає Л. Акімова, виділяємо три основні види загроз безпеці, а саме: зовнішні та внутрішні; реальні і потенційні; глобальні, регіональні та локальні [4]. Концепція національної безпеки держави, по суті, на думку М. Стрельбиць- кого, визначає основні напрями реалізації загальнодержавної зовнішньої та внутрішньої політики [15, 18-38].

Концепція національної безпеки, як підсумовує Л. Акімова, передбачає здійснення організаційних заходів з відповідних напрямів, а саме: забезпечення територіальної цілісності і недоторканності держави від внутрішніх та зовнішніх загроз; створення гарантій захисту від зовнішнього втручання у внутрішні державні процеси; побудову системи запобігання потенційних загроз існуючому становищу держави у світовому співтоваристві. І далі, будь-яка держава створює систему безпеки, керуючись своїми можливостями Прийнято вважати, що нижній поріг національної безпеки держави визначає фізичне виживання суспільства, збереження суверенітету та соціальної цілісності держави -- забезпечення його дієздатності перед загрозами, наприклад, збройної сили з боку інших суб'єктів міжнародних відносин. Однак, гарантування безпеки держави має на меті не лише зведення до мінімуму загрози військового нападу, захоплення території, знищення населення. У більш широкому розумінні поняття безпеки включає забезпечення громадянам цього суспільства необхідних умов для нормального цивілізованого життя, вільного розвитку і самовираження. Відповідно, політичний, економічний, військовий, соціальний та інші внутрішні та зовнішні аспекти становлять найважливіші компоненти національної безпеки. На думку Л. Акімової, національна безпека держави має ієрархічну (особистість, суспільство, держава), багатокомпонентну структуру, тобто є системним поняттям [4].

Деякі дослідники визначають безпеку як стан, за якого відсутні загрози. Такий погляд, на нашу думку, розмиває проблему нацбезпеки країни. Тому логічним є погляд Л. Акімової, яка зазначає, що важливим елементом формування раціонального уявлення про безпеку є виділення поняття «загроза» як причини порушення стану безпеки. Загрози можуть бути як реальними, так і потенційними, тобто їх негативний вплив може проявити себе у майбутньому. Окрім того, загрози можуть виходити не тільки ззовні, а й від самого суб'єкта (або його окремих елементів) і навіть об'єкта безпеки. Наприклад, загроза можлива з боку частини нашої держави. Метою забезпечення безпеки є викорінення, нейтралізація, усунення джерел загроз безпеці (і можливих наслідків їх дії) на тому чи іншому рівні. Цілі безпеки можуть бути визначені як прагнення суб'єкта до розширення масштабу власної безпеки, до наповнення його великим вмістом. Різноманіття сфер функціонування держави дає змогу виділити досить багато видів безпеки [4].

Зважаючи на теоретичний огляд, можна скористатися підсумком О. Глазова, що головними об'єктами національної безпеки є громадяни (їхні права і свободи), суспільство (його духовні та матеріальні цінності), держава (її конституційний устрій, суверенітет і територіальна цілісність).

Із позиції предмета цього дослідження слушним є узагальнення О. Глазова, який зазначає, що на сучасному етапі розвитку науки безпекознавства виділяють основні елементи структури національної безпеки [7, 43] із доповненням розкриття змісту [3]:

• державну безпеку -- поняття, що характеризує рівень захищеності держави від зовнішніх та внутрішніх загроз;

*громадську безпеку -- поняття, виражене у рівні захищеності особистості і суспільства, переважно, від внутрішніх загроз;

• техногенну безпеку --рівень захищеності від загроз техногенного характеру;

• екологічну безпеку і захист від загроз стихійних лих -- стан правових норм і відповідних інститутів, що гарантує захист навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення повноцінної життєдіяльності людини;

*економічну безпеку -- стан захищеності національної економіки, який забезпечує здійснення економічного суверенітету, економічне зростання в умовах системи міжнародних взаємозв'язків й дає змогу:

1) гарантувати економічний розвиток держави на підставі досягнень науково-технічного прогресу;

2) зберігати або швидко оновлювати виробництво в умовах припинення зовнішнього постачання або надзвичайних ситуацій внутрішнього характеру;

3) забезпечувати стійке фінансування своєї кредитно-грошової системи та задоволення потреб суспільства за несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов;

• енергетичну безпеку -- стан електроенергетики, який гарантує технічно та економічно безпечне задоволення поточних і перспективних потреб споживачів в енергії та охорону навколишнього природного середовища; енергогенеруючі компа- нії-учасники оптового ринку електричної енергії України, які володіють чи користуються генеруючими потужностями, виробляють і продають електричну енергію. Під енергетичною безпекою слід розуміти здатність держави в особі її органів управління забезпечити кінцевих споживачів енергією в необхідному обсязі та належної якості у звичайних умовах, а також під час дії дестабілізуючих факторів (надзвичайних ситуацій) внутрішнього чи зовнішнього характеру у межах гарантованого покриття мінімального обсягу найважливіших потреб країни, окремих її районів, міст, селищ чи об'єктів у паливно-енергетичних ресурсах [16];

• інформаційну безпеку -- характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних впливів. Це такий стан правових норм і відповідних інститутів, що забезпечує постійну наявність достовірної інформації для прийняття обґрунтованих управлінських та політичних рішень і захист інформаційних ресурсів держави;

• безпеку особистості -- це стан захищеності її (особистості) життєво важливих інтересів у всіх сферах життєдіяльності [17], а також цей перелік доповнимо

• науково-технічна безпека -- це стан захищеності наукового потенціалу держави, наявних у країні конкурентоспроможних технологій, а також недопущення та усунення наслідків технологічної недосконалості та господарської діяльності.

Уряді випадків науковці вважають, що національну безпеку неможливо розглядати без інтелектуальної безпеки як складової гуманітарної безпеки, яка охоплює духовне життя суспільства [3]. Це стан захищеності гуманітарного потенціалу нації: її фізичного та психічного здоров'я, соціального добробуту, моральності, духовності, інтелектуального ресурсу, психологічної єдності, гуманітарної активності, що, на нашу думку, розмиває зміст терміна «інтелектуальність», який пов'язаний із людським капіталом. Інтелектуальну безпеку справедливо розглядати окремо як створення необхідних передумов для розвитку і функціонування інтелектуального потенціалу -- системи освіти та науки, інтелектуальної власності, комп'ютерного забезпечення, системи зв'язку, бази даних на друкованих та електронних носіях.

Водночас О. Глазов у своїй статті, виділяючи в структурі національної безпеки техногенну, екологічну, економічну, енергетичну та інформаційну безпеки, на нашу думку, обходить інтелектуальну та інноваційну безпеку, нейтралізацію внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці. На нашу думку, інтелектуальна та інноваційна безпека, науково-технічна безпека, а також нейтралізація внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці слід розглядати як самостійні складові елементи структури національної безпеки і як такі, що пронизують інші елементи структури за принципом дифузії залежно від наявних завдань [10, 77-78]. У такому разі метою загальних заходів національної безпеки під впливом сфери інтелектуальної власності з'являється можливість запобігання виникненню можливих загроз та їх здійснення, розроблення з дотриманням норм безпеки, починаючи з режиму і закінчуючи регламентацією охорони майнових прав у сфері інтелектуальної власності. Головним тут є нейтралізація внутрішніх джерел загроз і захисту від зовнішніх загроз національній безпеці. При цьому варто зазначити, що нейтралізація внутрішніх джерел загроз і захисту від зовнішніх загроз неможлива без участі держави як самостійної інституції, яка проводить системну цільову політику та реалізує її у вигляді організаційного механізму сприяння нейтралізації загроз, посилаючи дієвий імпульс значимості проведення відповідних організаційних заходів з обов'язковою зворотною інформацією досягнутого результату. Такий вид комунікації є особливістю системного управління в ієрархічній побудові, де елементи системи можуть діяти самостійно, а також пов'язані між собою у відповідну павутину з імпульсом подачі сигналу з центру впливу, діяльність якого спрямована на нейтралізацію внутрішніх джерел загроз і захисту від зовнішніх загроз національній безпеці.

З теоретичної точки зору, на нашу думку, майнові права інтелектуальної власності у сфері інтелектуальної власності з цільовою спрямованістю творчості та винаходів у напрямі нейтралізації внутрішніх джерел загроз і захисту від зовнішніх загроз національної безпеки можуть розглядатися за аналогією як синапс (від грецького «synapsis» -- з'єднання) у структурі національної безпеки за відповідним видом комунікації з ієрархічною побудовою павутини з імпульсом подачі сигналу з центру впливу та отриманням зворотного зв'язку.

Термін «синапс» був уведений у 1897 році англійським фізіологом Майклом Фостером (1836-1907). Синапси відіграють важливу роль у функціях нейронів, клітин, що спеціалізуються на проведенні сигналів до певних клітин-міше- ней, а синапси є засобом, за допомогою якого вони це роблять. У синапсі, плазматична мембрана нейрона-провідника (пресинаптичного нейрона) вступає в близький контакт із мембраною цільової (постсинаптичної) клітини [18].

Використовуючи термін «синапс» за аналогією до економіко-правових відносин у сфері майнових прав інтелектуальної власності у з'єднанні зі структурою національної безпеки, на нашу думку, досягається встановлення нейронної функції (проведення сигналів) за аналогією в системі управління на мікро-, мезо- та макро- рівнях реальної економіки та державної правої системи інтелектуальної власності, пов'язаної з цільовим завданням національної безпеки.

Зазначимо, у розробленні й виконанні загальних заходів національної безпеки у сфері майнових прав інтелектуальної власності беруть участь керівники різних рівнів управління та структурних підрозділів, управлінці й рядові працівники, для яких цей вид діяльності є складовою їхньої роботи, однак не є основною діяльністю. До того ж, ідеться про активну та пасивну управлінську діяльність у сфері інтелектуальної власності, яка залежить від джерел впливу (адміністративних, економічних, фінансових тощо). Саме тут прослідковується синапс у вигляді з'єднання зі структурою національної безпеки шляхом надання сигналів до певних керівних центрів творчої та винахідницької діяльності з передачею зворотного сигналу певному центру сприйняття цільових завдань національної безпеки на різні щаблі ієрархії державного управління, що є головною умовою нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці.

Основною метою спеціальних заходів певних керівних центрів творчої та винахідницької діяльності, спрямованих на нейтралізацію внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці з залученням сфери інтелектуальної власності є припинення дії загрози на будь-якій стадії її реалізації в надзвичайних ситуаціях. Реалізацію спеціальних заходів керівних центрів творчої та винахідницької діяльності за напрямом національної безпеки стосовно створення та охорони майнових прав інтелектуальної власності провадять працівники, для яких це є предметом діяльності і основною роботою. У процесі досягнення поставленої мети здійснюється вирішення конкретних завдань, що об'єднують усі напрями забезпечення національної безпеки під впливом діяльності у сфері інтелектуальної власності за напрямом здійснення нейтралізації внутрішніх та зовнішніх джерел загроз, до яких можна віднести: 1) прогнозування можливих загроз національній безпеці та їх нейтралізацію під впливом випереджаючого розвитку сфери інтелектуальної власності; 2) організацію діяльності з попередження можливих загроз (превентивні заходи) із використанням можливостей сфери інтелектуальної власності; 3) виявлення, аналіз і оцінку виниклих реальних загроз національній безпеці з залученням механізмів інтелектуально-інноваційної діяльності, які спираються на охорону майнових прав інтелектуальної власності; 4) прийняття рішень та організацію діяльності з реагування на виниклі загрози майновим правам інтелектуальної власності; 5) постійне вдосконалення системи матеріального та фінансового забезпечення національної безпеки за рахунок досягнень у сфері інтелектуальної діяльності.

Дієвим пошуком корисності нейтралізації під впливом випереджаючого розвитку сфери інтелектуальної власності може слугувати патентний аналіз вивчення й аналізу світових перспективних напрямів технологічного розвитку сфери озброєння та військової техніки (ОВТ), який досліджено в статті Г. Андрощука та Т. Кваші «Патентний ландшафт як інструмент прогнозування світових технологічних трендів: сфера озброєння та військової техніки» [19]. Автори статті справедливо зазначають, що використання патентної інформації може на 60 % скоротити час на проведення НДДКР і на 40 % знизити їхню вартість. Звіт про патентний ландшафт забезпечує моментальний знімок патентної ситуації в конкретній технології або компанії, у певному регіоні, країні або на глобальному рівні. Патенти відіграють дуже важливу роль у побудові підприємницьких стратегій та охороні прав інтелектуальної власності (ІВ) технологічних компаній. Переробка та ві- зуалізація великих обсягів патентних даних є потужним інструментом аналізу та формування технологічного ландшафту [19, 29]. У кінці статті автори підсумовують, що впровадження в Україні інструментарію патентних ландшафтів у практику стратегічного управління інноваційною діяльністю у сфері ОВТ (держави, галузі, регіону, підприємства) може забезпечити якісно нові ефекти, а саме: комплексний захист важливих для інноваційного розвитку науково-технологічних напрямів; прискорене виведення на ринок нових технологічних рішень і послуг; підвищення ефективності внутрішніх витрат на НДДКР; скорочення ризиків, пов'язаних із вибором стратегій патентування (монополізації, високої конкуренції тощо); формування профільованих (галузь, форма власності, специфіка продукції тощо) рекомендацій зі стратегії патентно-ліцензійної діяльності для різних суб'єктів інноваційної діяльності [19, 37].

Науковці О. Адамчук, О. Дмитренко та С. Салюк у своїй статті «Загальний аналіз різних аспектів національної безпеки України як поняття в сучасних наукових дослідженнях» здійснили загальний аналіз різних аспектів національної безпеки України, зокрема визначили окремо зміст внутрішньої та зовнішньої загрози національній безпеці [20, 3]. В умовах впливу сфери інтелектуальної власності на розвиток теорії національної безпеки доцільно також чітко розрізняти два взаємопов'язаних види національної безпеки: внутрішню та зовнішню, які мають свої особливості.

Внутрішню національну безпеку науковці розглядають як міру (рівень, ступінь) захищеності національних інтересів від загроз, джерелами яких є процеси, явища, події тощо, а також дії (бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які перебувають на території держави і є під її юрисдикцією. Тобто масштаби, характер, спрямованість вказаних загроз зумовлені внутрішніми чинниками, а їхня нейтралізація або зниження рівня впливу на національну безпеку визначається можливостями державної влади. Загрози внутрішній безпеці проявляються у різних сферах життєдіяльності суспільства і держави: політичній, економічній, соціальній і гуманітарній (духовній). Із позиції майнових прав у сфері інтелектуальної власності внутрішню національну безпеку, на нашу думку, слід розглядати як захищеність національних інтересів від загроз, джерелами яких є процеси, явища, події, де пріоритетною є динаміка зростання інтелектуальних результатів творчої та винахідницької діяльності, яка спрямована державою на реальні цілі захисту національних інтересів. Їх упровадження в національну реальну економіку збільшує виробництво інноваційної продукції, що впливає на зростання наукового та оборонно-промислового комплексу в умовах розвитку інтелектуально-інноваційного середовища. Суттєвим просуванням у цьому напрямі в умовах агресії Російської Федерації є прийняте Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 442-р «Стратегія розвитку оборонно- промислового комплексу України на період до 2028 року» [21], у загальній частині якого зазначено, що розроблення стратегії зумовлено необхідністю перегляду державними інституціями України ролі оборонно-промислового комплексу в контексті нейтралізації внутрішніх та зовнішніх загроз національній безпеці, а також інтенсифікації економічного зростання держави. Стратегія визначає довгострокові пріоритети державної військово-промислової політики, а також напрями реалізації державних цільових програм реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу в середньостроковій перспективі.

Зауважимо, що стосовно розвитку інтелектуально-інноваційного середовища, спрямованого на подолання загроз національній безпеці, у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 442-р в передумові проведення структурних перетворень в оборонно-промисловому комплексі зазначено: «Оборонна промисловість є критично важливою як для розвитку національної економіки, так і для захисту державних інтересів, сферою, що сьогодні функціонує переважно в межах четвертого технологічного укладу. Стратегія спрямована на забезпечення розвитку оборонно-промислового комплексу, здатного адаптуватись до функціонування в умовах кризових ситуацій та загроз національній безпеці, забезпечити перехід до п'ятого технологічного укладу та посилити спроможність держави в рамках досягнення Україною військово-політичної самостійності». Ставлячи завдання перед розвитком інтелектуально-інноваційного середовища, від якого залежить розвиток сфери інтелектуальної власності, зазначено, що «основною метою Стратегії є створення умов щодо модернізації і випереджувального розвитку оборонно-промислового комплексу, нарощування його виробничих потужностей для задоволення потреб Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а також виробництво конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь і військової техніки». Конкретизуючи, у документі зазначено, що «основними цілями Стратегії є:

*інституційна перебудова оборонно- промислового комплексу, що передбачає наявність ефективно функціонуючої на всіх рівнях системи управління оборонною промисловістю;

*задоволення потреб українських військових формувань як за рахунок власного виробництва, так і за рахунок імпорту;

*розширення експортних можливостей усіх сегментів оборонної промисловості».

Одночасно зауважимо, що за результатами оцінки динаміки внутрішніх загроз національній безпеці, на нашу думку, їх слід розглядати з позиції подальшого впливу на цей процес розвитку сфери інтелектуальної власності, якій властиві закономірності виникнення і прояву, а саме: 1) загрозам властива певна стійкість (здатність відхилитися від напрямку свого оптимального руху під впливом протидіючих сил, однак із послабленням їх впливу повертатися до свого початкового стану); 2) загрози впливають на темпи впровадження об'єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ) і підпорядковуються хвилеподібній ритміці: активізуються, коли ОПІВ перебуває у стані внутрішньої нестабільності та невизначеності стратегічній ситуації, і згасають, коли останній перебуває в стадії стабільності і здатності протидіяти їм; 3) ритми впливу різних загроз майновим правам інтелектуальної власності можуть співпадати, що призводить до формування глобальної мультиплікативної національної загрози, здатної зруйнувати всю систему попередження безпеки загроз у державі.

Стосовно зовнішньої національної безпеки зауважимо, що науковці розглядають її як міру (рівень, ступінь) захищеності національних інтересів від загроз, однак джерелами їх є процеси, явища, події тощо, дії (бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які перебувають поза межами території держави і не підпадають під її юрисдикцію. Варто зазначити, що забезпечення зовнішньої національної безпеки передбачає не лише наявність і підтримання на необхідному рівні оборонного потенціалу, застосування комплексу різноманітних інструментів впливу на перебіг подій (дипломатичних, економічних тощо), які є у розпорядженні суверенної держави. На зовнішню національну безпеку значною мірою впливає стан справ щодо забезпечення її внутрішньої безпеки.

Зазначимо також, що сукупність зовнішніх національних загроз національній безпеці під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності становлять переважно економічні чинники: 1) імпортна залежність України з багатьох видів продукції, у тому числі стратегічних товарів, енергоносіїв, комплектуючих виробів для машинобудування, продовольчих товарів; 2) нераціональна структура експорту; 3) перебування в зародковому стані фінансової, організаційної та інформаційної інфраструктури підтримки конкурентоспроможності українського експорту; 4) некерований відплив за кордон інтелектуальних і трудових ресурсів; 5) недостатній експортний та валютний контроль і недосконалість митної політики.

Ступінь внутрішніх та зовнішніх загроз стану національної безпеки під впливом сфери інтелектуальної власності постійно змінюється у зв'язку з динамічними умовами функціонування суспільства, національної економіки та світової економічної системи в цілому. Зазвичай, вирішальний вплив на стан національної безпеки має розвиток сфери інтелектуальної власності, з яким пов'язують організаційні заходи нейтралізації внутрішніх джерел загроз і захист від зовнішніх загроз національній безпеці. Однак, в окремих випадках деструктивний вплив зовнішніх загроз може значно перевищувати небезпеку від внутрішніх загроз, а комплексний вплив внутрішніх та зовнішніх загроз, як правило, призводить до посилення загальної загрози. Кризові тенденції, що характеризують розвиток економіки України, зумовили визначення внутрішніх загроз національній безпеці, що може стати протидією під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності. Нехтування досягненнями в інтелектуально-інноваційному середовищі, з яким пов'язаний розвиток сфери інтелектуальної власності, може призводити до негативних наслідків у перспективі, які можуть набагато перевищувати небезпеку зовнішніх загроз над внутрішніми. Такий стан може призвести до дезінтеграції України, до загальнонаціональних техногенних та екологічних катастроф, соціального вибуху або істотного обмеження можливостей керівництва держави щодо вирішення внутрішніх проблем і дій на міжнародній арені.

Висновки

1. Держава є основною інституцією, яка створює відповідні умови для функціонування кожного суб'єкта господарювання. Національна безпека держави має ієрархічну (особистість, суспільство, держава), багатокомпонентну структуру, тобто є системним поняттям. Теоретичні підходи в розумінні сутності національної безпеки на сьогодні не враховують вимоги, процеси та принципи дифузії майнових прав інтелектуальної власності, що потребує подальшого удосконалення. Така пропозиція поширюється і на національні інтереси, без чого немає зацікавленості до подальшого розвитку теорії національної безпеки.

2. У структурі національної безпеки у вигляді техногенної, екологічної, економічної, енергетичної та інформаційної безпеки тощо доцільно доповнити інтелектуальну та інноваційну безпеку, а також нейтралізацію внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці. Інтелектуальна та інноваційна безпека і нейтралізація внутрішніх та зовнішніх джерел загроз національній безпеці можуть бути як самостійними складовими елементами структури національної безпеки, так і пронизувати інші елементи структури за принципом дифузії залежно від наявних завдань. У такому разі метою загальних заходів національної безпеки під впливом розвитку сфери інтелектуальної власності з'являється можливість запобіганню виникненню можливих загроз та їх здійснення, розроблення норм з дотримання безпеки, починаючи з режиму і закінчуючи регламентацією охорони майнових прав у сфері інтелектуальної власності.

3. Із теоретичної точки зору майнові права інтелектуальної власності у сфері інтелектуальної власності з цільовою спрямованістю творчості та винаходів у напрямі нейтралізації внутрішніх джерел загроз і захисту від зовнішніх загроз національної безпеки можуть розглядатися за аналогією синапсу в структурі національної безпеки за відповідним видом комунікації з ієрархічною побудовою павутини з імпульсом подачі сигналу з центру впливу та отриманням зворотного зв'язку. Тут досягається встановлення нейро- нної функції (проведення сигналів) за аналогією в системі управління на мікро-, мезо- та макрорівнях реальної економіки та національної правої системи інтелектуальної власності, пов'язаної з цільовим завданням національної безпеки.

4. Ступінь внутрішніх та зовнішніх загроз стану національної безпеки під впливом сфери інтелектуальної власності постійно змінюється у зв'язку з динамічними умовами функціонування суспільства, національної економіки та світової економічної системи в цілому. Зазвичай, вирішальний вплив на стан національної безпеки має розвиток сфери інтелектуальної власності, з яким пов'язують організаційні заходи нейтралізації внутрішніх джерел загроз і захист від зовнішніх загроз національній безпеці. ¦

Список використаних джерел / List of references

1. Про національну безпеку України : Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19.

2. Гоббс Т. Левиафан [текст]. Москва: Мысль, 2001. 478 с.

3. Національна безпека України. URL: https://pidruchniki.com/ 10310208/poli- tologiya/natsionalna_ bezpeka_ ukrayini.

4. Акімова Л. М. Теоретичні основи державного управління розвитком націо

нальної безпеки. Державне управління: удосконалення та розвиток № 5, 2015. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z =1210.

5. Федералист. Политические эссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея. Москва : ИГ «Прогресс» -- «Литера», 1993. 458 с.

6. Lippmann Ж. Public opinion. N.Y., 1922. 427p.

7. Глазов О. В. Національна безпека: сутність, ознаки, концепція та геополі- тичні чинники. Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер. : Політологія. 2011. Т. 155, Вип. 143. С. 42-46. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Npchdupol_2011_155_143_10.

8. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека в визначеннях та поняттях

/ Ліпкан В. А., Ліпкан О. С., Яковенко О. О. Київ : Текст, 2006. 256 с.

9. Кондратьев Я. Ю. Концепція національної безпеки України: теоретико-пра- вові аспекти зарубіжного досвіду / Я. Ю. Кондратьев, В. А. Ліпкан. Київ : Національна академія внутрішніх справ України, 2003. 20 с.

10. Бутнік-Сіверський О. Принципи формування національної безпеки України з огляду прав інтелектуальної власності: теоретичний зріз розвитку. Теорія і практика інтелектуальної власності, № 3 (101), 2018, С. 70-83.

11. Турченко О. Г. Щодо ідентифікації категорій «інтерес» та «національний інтерес» як об'єктів забезпечення безпеки. 2013 р. URL: www.irbis- nbuv.gov.ua> irbis_nbuv > cgiirbis_64.

12. Шахов Валерій, Мадіссон Вадим. Національний інтерес і національна безпека в геостратегії України. Вісник Національної академії державного управління. С. 44-56. URL: http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/ 2013/11/2013-2-8.pdf.

13. Національна та міжнародна безпека: сутність, типологія, пріоритети. URL: https://uaforeignaffairs. com/ ua/ekspertna-dumka/bezpeka/natsionalna- ta-mizhnarodna-bezpeka-sutnist-typologiya-priorytety/.

14. Griffiths M., O'Callaghan T. International Relations: The Key Concepts. L. N. Y: Routledge, 2003. - 399 p.

15. Стрельбицький М. П. Державність та національна безпека України. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування. Ч. 2. Київ : Вид-во УАДУ, 2000. С. 17-39.