Виникнення держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Держава та її виникнення

1.1 Сутність, структура та ознаки держави

1.2 Причини виникнення держави

1.3 Передумови і умови виникнення держави

1.4 Шляхи виникнення держави

2. Теорії виникнення держави

2.1 Основні концепції походження держави

2.2 Сучасні концепції походження держави

Висновки

Перелік використаної літератури



Вступ

Актуальність теми. Здається, нібито яка може бути актуальність реанімації дослідження теорій походження держави, тим більше в третьому тисячолітті? Адже як правове явище держава існує вже надто давно і аналіз обставин, що спричинили її виникнення, можливо зараз і не є надзвичайно актуальними для сучасної правової науки? Тим більше, що впродовж останніх десятиліть причини походження держави не були предметом спеціальним наукових досліджень на дисертаційному рівні в Україні. Але я переконаний в протилежному, виходячи з таких міркувань.

Дійсно, поява держави на світ, так як і народження дитини, відбулась, скоріше за все без її волі. Саме з її виникненням люди пов'язували вирішення тих проблем, які вони не в змозі були розв'язати самостійно, без держави. Це дає підстави стверджувати, що якщо прихильники тієї чи іншої концепції походження держави пов'язують її виникнення з певними обставинами, то саме задля їх вирішення держава і була створена. Іншими словами, знаючи що спричинило виникнення держави, можна зрозуміти, які завдання, першочергово, вона має вирішувати, яка має бути її сутність, задля чого вона врешті-решт існує! Зрозумівши причини виникнення держави можна збагнути чого від неї слід вимагати і очікувати, кому та чим вона зобов'язана через її породження, чиї відповідно інтереси вона сповідує та захищає, що вона має забезпечити тим людям (Богу), які сприяли її утворенню - можна збагнути її суть та мету. А оскільки зі всього арсеналу засобів впливу на суспільство в держави найдієвішими є правові засоби, то знаючи мету держави можна збагнути мету її правового впливу на суспільні відносини. А знання цього в свою чергу є важливим не лише для теорії держави і права, але й для всіх галузевих наук.

Отже, обрана тема цієї роботи є актуальною, як у науковому, так і в громадському відношенні.

Об'єкт роботи є теоретичні аспекти держави і права.

Предметом роботи є походження держави.

Метою роботи є дослідження загального поняття та ознак держави. Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

Завдання роботи:

1. розгляд питання походження держави, фактори, теорії походження та типи держав;

2. відокремлення влади в первіснообщинному суспільстві від державної організації; держава право влада суспільство

3. розгляд понять держави та її ознак;

4. аналіз походження права, фактори, поняття права та його ознаки;

5. дослідити особливості виникнення держав у різних народів світу;

Короткий аналіз літератури по темі. Зазначена тематика досліджувалася багатьма авторами як у монографічних роботах, так і у публікаціях в періодичних виданнях. Для визначення основних концепцій походження держави використано відомі підручники з “Теорії держави і права” під редакціями О.Ф. Скакун, М.В. Цвіка, М.С. Кельмана, М.І. Матузова, О.Г. Мурашина, П.М. Рабіновича та інших. Особливу увагу було приділено монографічному дослідженню В.М. Божко „Аналіз теорій походження держави”.

Методологія роботи спирається на принцип об'єктивізму. Присутнє намагання уникати односторонніх, поверхово аргументованих оцінок і способом уникання цих упередженостей є використання таких методів дослідження як аналітичний, порівняльний, описовий, статистичний.

Структура роботи. Робота складається з реферату, вступу, двох розділів та шести підрозділів, висновків і переліку літературних джерел.



1. Держава та її виникнення

1.1 Сутність, структура та ознаки держави

Протягом віків держава завжди трактувалася по-різному. Зазвичай всі трактовки держави мали за основу одне з двох наступних тверджень: держава служить інтересам суспільства або ж є засобом пригнічення нижчих класів вищими.

Перша теорія, скоріш за все, бере початок з поглядів Аристотеля, котрий вважав, що держава є втіленням мудрості, справедливості, краси та загального блага. Друга теорія порівнює державу з потворою (Т.Гоббс).

З XVI ст. формується ще одна інтерпретація держави: держава визначається через такі терміни як “суверенітет” та “абсолютна влада” (Ж.Боден). Державу втілює правитель і саме він керує сукупністю людей, тобто така теорія частково підтримує теорію Гоббса.

Згодом держава розглядалася як норми, відносини, ролі, процедури, інститути ітд. Тобто не як група особистостей, а як суспільство в цілому. Так марксисти визнавали присутність держави лише в класово-розподіленому суспільстві і розглядали державу як механізм для пригнічення одного класу іншим.

Державу можна визначити як особливу форму організації політичної влади в суспільстві, що має суверенітет і здійснює керування суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).

Основні ознаки держави:

· територія;

· населення;

· громадська влада;

· суверенітет - незалежне від будь яких сил, обставин та осіб верховенство держави, її незалежність у внутрішніх та зовнішніх справах;

· монополія на легальне використання сили;

· виключне право на видання законів;

· загальність;

· право на збирання податків та зборів з населення;

З вищесказаного можна більш точніше визначити державу:

Держава - територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування людини й суспільства, а також суверенітет народу.

Виникнення держави як соціального інституту відобразило процеси ускладнення суспільного життя. Її поява відтворила необхідність у задоволенні потреб та інтересів, котрих не могли задовольнити попередні інститути. Перевагами держави є висока спеціалізація в розподілі праці між правлячими, володіння сучасною армією та поліцією, володіння великими матеріальними та іншими ресурсами для здійснення своїх рішень.

Основними якісними відмінностями держави від інших, недержавних, політичних організацій є:

· Єдина територіальна організація політичної влади у масштабах всієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах певної території. Здійснення влади на певній території потребує встановлення її просторової межі - державного кордону, котрий відмежовує одну державу від іншої. В межах даної території держава має верховенство та повноту законодавчої, виконавчої та судової влади.

· Держава є організацією політичної влади, що має спеціальні механізми для керування суспільством законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. В особливих випадках держава вдається до таких дій як примус - органи насильства (армія, органи безпеки).

· Держава регулює своє суспільне життя на основі права. Тільки держава може регулювати життя суспільства за допомогою законів, що мають загальнообов'язковий характер.

· Суверенітет державної влади. Він втілюється у верховенстві та незалежності держави від будь-яких інших влад всередині країни. Тобто у загальнообов'язковості рішень для населення, у можливості відміни рішень недержавних інститутів влади, у володінні рядом виключних прав, у наявності спеціальних засобів впливу на населенні.

· Примусове збирання податків та інших обов'язкових платежів з населення, котрі гарантують економічну самостійність держави.

1.2 Причини виникнення держави

Держава є важливим, об'єктивно закономірним надбанням людської цивілізації, творінням людської практики, розуму. Світова цивілізація пройшла довгий шлях розвитку від примітивних до високоорганізованих форм співжиття. Тривалий час історія не знала інституту держави. Основними формами суспільної організації були рід, община, плем'я, об'єднання (союз) племен. Тобто первісне стадо змінювалось на досконаліше об'єднання людей - первісну родову общину (рід), що означає колектив людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступовий перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена. Такі об'єднання здійснювались на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. Влада - це здатність владно можного суб'єкта визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки.

У родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки й жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені). На таких зборах обиралися старійшини, вожді, керівники та ловчі.

Отож, влада у первісному суспільстві:

1) базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об'єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);

2) у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

3) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання, примус застосовувався дуже рідко);

4) здійснювалася рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.

Для регулювання суспільних відносин між людьми та їхніми об'єднаннями в суспільстві формуються соціальні норми, що орієнтують людей на досягнення їхньої мети. Первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним. Необхідним був подальший розвиток суспільного виробництва, пошук способів удосконалення знаряддя виробництва, засобів праці.

Отже, первісні люди від привласню вального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалося скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло й торгівля.

З розвитком знарядь праці, тобто продуктивних сил (приблизно V тисячоліття до н.е.), виникли умови для створення надлишкового продукту, його обміну, приватної власності. В результаті з'явилися групи людей, наділених можливостями привласнювати продукцію, створену іншими групами людей. Між цими групами постійно виникали суперечності, конфлікти.

Загроза втратити не лише продукти своєї праці, а й життя, змусила людей до такої організації співжиття, яка б не тільки захистила їх фізично, але сприяла узгодженню, захисту різноманітних їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися.

Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов'язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту своїх громадян від зовнішніх сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя.

Отже, загальними причинами виникнення держави стали:

1) три великі поділи праці:

a) відокремлення скотарства від землеробства (вирізнення скотарських племен);

b) відокремлення ремесла від землеробства (відокремлення ремесла від рільництва);

c) відокремлення торгівлі від виробництва (виникнення й розвиток торгівлі).

2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім'ї, приватної власності та майнової нерівності;

3) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів;

4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.

Розкриваючи ці причини, треба наголосити, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу, то потрібно мати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появу купців, зайнятих обміном. За нових економічних умов одна сім'я мала змогу не лише забезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майнова міжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з'являється приватна власність, класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.

У цих умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний був орган, здатний зберегти і забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму. Новому органу потрібна була місцева влада з певними установами, особливим загоном людей, які б займалися лише управлінням і володіли можливістю здійснювати організаційний примус. Таким органом і стала держава.

1.3 Передумови і умови виникнення держави

Держава як нова організаційна форма життя суспільства виникає внаслідок неолітичної революції, переходу людства до відтворюючої економіки, тобто у процесі зміни матеріальних умов життя суспільств, становлення його нових організаційних форм. Первісна держава виникає, щоб організаційно забезпечити функціонування відтворюючої економіки, нових форм трудової діяльності.

Як правило, найдавніші держави виникають як міста-держави. Воно поступово стає адміністративним, господарським і релігійним центром. Це місто разом з прилеглою до нього невеликою сільськогосподарською місцевістю і стає містом-державою. У такому місті постійно проживають вожді і жерці, воно стає місцем, де відбуваються засідання рад і зборів. Місто-держава знає чітку соціальну диференціацію, майнове розмежування, поділ праці.

З розвитком суспільства поступово усвідомлювалися важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов'язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, передача посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.

Класова природа первісних держав чітко визначилася лише з часом, коли розмежування суспільства, класоутворення привели до захоплення держави тим чи іншим класом і пристосування її до своїх інтересів та потреб. Процеси утворення класів і держави не можна розуміти спрощено, нібито спершу виникли класи, потім їхній антагонізм привів до появи держави. Ці процеси відбувалися паралельно, взаємодіючи один з одним. Ранньокласова держава не є результатом діяльності лише панівного класу. Вона - результат розвитку всього суспільства в цілому на етапі становлення відтворюючої економіки. Але, зрозуміло, той чи інший клас, захопивши державу, міг стати за допомогою держави і панівним класом.

При цьому поступово зникає практика виборності, змінюваності вождів, воєначальників, членів міських магістратів, рад. Їм на зміну прийшла інша практика - присвоєння посад і передача їх своїм нащадкам. У ранньокласовій державі особлива роль належить жерцям, що забезпечують знання і дотримання релігійних норм. Крім того, правитель у ранньокласовому суспільстві, як правило поєднує світську і релігійну владу, вважається посередником між божествами і народом. Теократична державність була первинною в багатьох регіонах.

Таким чином, на відміну від соціальної організації первіснообщинного ладу, держава являє собою нове політичне, структуроване і територіальне утворення.

Політичне, тому, що, на відміну від родової общини (яка захищала загальні інтереси її членів), держава стала виражати і захищати класові інтереси.

Держава є також і структурованим утворенням, вона виділилася із суспільства як особлива група людей, основним заняттям яких стало державне управління, організаційна діяльність. У ній з'явилися нові інструменти управління: суди, в'язниці, поліція, армія, інші органи, що можуть застосовувати примус.

На відміну від первісного суспільства, держава стала територіальним утворенням. Якщо первісна община мала у своїй основі засновану на спорідненій організацію, то держава поступово шляхом переростання цих общин у сусідські переходить до осілого способу життя, якого вимагало землеробство. Першим етапом територіальної організації стало місто, що поєднувало вже не стільки родичів, скільки населення, що проживало на певній території. Відтепер і апарат держави орієнтувався на управління тими чи іншими групами, що проживало на певній території в межах державних кордонів.

Таким чином, з аналізу нової, державної форми організації суспільства можна зробити висновок, що ознаками держави є єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарська діяльність; наявність особливої верстви людей - апарату управління і примусу; єдина система податків і фінансів. До цих ознак варто додати і мову, єдину для спілкування на території тієї чи іншої держави, єдину оборонну і зовнішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну системи.

1.4 Шляхи виникнення держави

Держава у різних народів формувалась неоднаково. Наприклад, класично у Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникла держава.

У Стародавньому Римі особливості виникнення держави характеризувалися боротьбою патриціїв (родової знаті) і плебеїв (прийшлого населення).

У німецьких народів важливим фактором виникнення держави було завоювання ними колишніх територій Римської імперії, яка на той час уже розпадалася. Для тримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх намісників (князів), що спонукало утворення ранньофеодальної держави.

У виникненні держави у народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграла організація громадських робіт під час будівництва каналів.

Створенню держави у народів Центральної та південної Америки (інки та майя) сприяло рільництво.

У східнослов'янських племен держава виникла внаслідок перетворення органів військової демократії на державні органи. Попервах у них панувала рівність, й організаційною одиницею у них був рід. Поступово з однорідного суспільства почали виокремлюватися ”лучші люди”, які утворювали місцеву аристократію й називалися болярами (боярами). Поступово князі прибирали владу до своїх рук, і виникла держава.

Виникнення Київської Русі історично пов'язується з оповіданням про Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, які побудували перше місто і назвали його Києвом.

Особливістю виникнення державності у слов'ян і німців є те, що вона у них виникла як ранньофеодальна, минувши рабовласництво.

Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Деякі автори вважають, що держава з'явилася там і тоді, де й коли суспільство розділилося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по різному, проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов'язують виникнення політичної організації суспільства, держави з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

Виникнення держави закріпило певний етап розвитку суспільства на шляху прогресу. Цінність її в тому, що держава взяла на себе обов'язок забезпечувати певний порядок у суспільстві, контролювати ситуацію, щоб люди, її громадяни мали змогу нормально жити, працювати, творити, виховувати дітей, задовольняти моральні та матеріальні потреби. Держава здійснює політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, управляє загальносуспільними справами, виконує свої внутрішні та зовнішні функції.

Держава займає центральне місце в політичній системі, куди входять політичні партії, об'єднання громадян, трудові колективи, місцеве самоврядування тощо. Держава впливає на них в інтересах всього суспільства.

У демократичному суспільстві держава відіграє соціально значиму роль, спрямовану на утвердження, захист прав, свобод людини, громадян, забезпечення їх соціального захисту.



2. Теорії виникнення держави

2.1 Основні концепції походження держави

Саме зараз, в третьому тисячолітті, коли держава виступає самостійним, повноправним суб'єктом права, носієм власних інтересів (які доволі часто не співпадають з інтересами суспільства) слід повернутись до минулого та згадати, через що виник цей інститут та чого він врешті-решт має прагнути. Окрім того, незважаючи на ряд конкретно-історичних досліджень цього процесу, поки що не створена загальна теорія формування держави, не кажучи вже про окремі моделі розвитку в різноманітних історико - географічних регіонах. Іншими словами, відсутня загальна теорія такого процесу, без якої неможливе і наукове осмислення його окремих форм, причин і механізму становлення держави тих чи інших народів. Тому розробка загальнотеоретичного аспекту цієї проблеми набуває нині особливої актуальності. Різні аспекти походження держави досліджують вітчизняні правознавці - В. Бабкін, В. Забігайло, А. Заєць, О. Зайчук, М. Козюбра, А. Козловський, Є. Кубко, Є. Назаренко, В. Опришко, М. Орзіх, О. Петришин, П. Рабінович, І. Римаренко, В. Селіванов, С. Сливка, О. Скакун, Є. Тихонова, Н. Оніщенко, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, В. Шкода, Л. Юзьков та ін.

Теоріям виникнення держави завжди приділялась особлива увага. Спроби відповісти на питання щодо походження держави здійснювались із глибокої давнини, вони не припинялись в епоху Середньовіччя і отримали подальший розвиток на сучасному етапі. І якщо перші спроби носили характер припущень, то зараз вони ґрунтуються на дослідженні конкретних історичних, археологічних і етнографічних матеріалів.

Отже, історично однією з перших було обґрунтовано теологічну теорію походження держави. Її прихильниками були Ф. Аквінський, Ж. Марітен, Ф. Лебюф, Кост-Флоре та багато інших науковців. Багатоаспектність цієї теорії пояснюється особливостями історичних і матеріальних умов існування різних народів. У політико-правовій думці, що виходить з міфологічних та релігійних джерел, обґрунтовано, що земний порядок є частиною загальносвітового, який має божественне походження. В руслі такого розуміння пояснюється і процес виникнення держави. Це твердження не є предметом дискусії: воно є питанням віри.

Отже, поділяючи теологічну концепцію походження держави, науковці припускають, що вона стала результатом зовнішнього щодо людини втручання (від Бога). А тому держава є не результатом дії людей, мета її існування визначається вищими духовними силами і людині можливо не дано цього збагнути. Окрім того, людина не визначає її мету, до того ж людина може не бути метою держави. Люди мають лише або підкоритись їй як результату впливу вищих сил (і поважати владу, бо вона від Бога), або принаймні, не втручатись, не перешкоджати державі, бо вона здійснює волю Творця. Метою держави є здійснення цієї волі, яку люди інколи не в змозі збагнути. В межах цієї концепції дії держави є об'єктивними, людина має до них лише пристосовуватись, але не має підстав розраховувати на отримання принад від її діяльності, очікувати, що держава полегшить її існування. Держава реалізує інтереси і волю Творця, яка не обов'язково має співпадати з бажанням людей.

Наступна, патріархальна теорія (Конфуцій, Аристотель, Мен, Мердок, М.К.Михайловський) розглядає державу як результат історичного розвитку: об'єднання сімей, родів, племен. Державна влада є продовженням і розширенням батьківської влади, яку здійснює в державі монарх. Недолік цієї теорії в тому, що вона ототожнює функції сім'ї та держави, які, однак, мають різну природу, сутність і призначення.

Положення договірної теорії можна звести в цілому до такого. Державі передує так званий «природний» стан, який трактується, однак, по-різному: для Т. Гоббса це «війна усіх проти усіх», для Ж.-Ж. Руссо - «природний стан» людей, які володіють природними правами, інші прихильники вбачали в «природному стані» спілкування людей, яке охороняється тільки їхньою самодопомогою. Держава виникла і ґрунтується на суспільному договорі, який розглядається не як історичний факт, а як передумова (а іноді взагалі фікція), без якої неможливо пояснити відмінність держави від додержавного стану. Подібні погляди поділяли Д. Локк, Г. Гроцій, Б. Спіноза, Д. Дідро, О.М. Радіщев, П.І. Пестель. Договірна теорія не враховує об'єктивні історичні, економічні, соціально-політичні фактори виникнення держави.

Причини становлення держави нерідко зводяться до тих чи інших властивостей психіки людини. Вони виходять із нібито споконвічно притаманної психіці індивіда потреби до покірності, підлеглості або ж до колективної свідомості, соціальної солідарності (М.М. Коркунов, Л.Й. Петражицький, Е. Дюркгейм). Із психології індивіда виводить необхідність утворення держави також З. Фрейд. Він, зокрема, виходив із існування первісної патріархальної орди, деспотичний глава якої був убитий своїми синами, керованими особливими біопсихічними сексуальними інстинктами («едипів комплекс»). Для пригнічування в подальшому агресивних потягів людини і потрібно було, за Фрейдом, створити державу.

При всій штучності, а іноді й наївності розглянутих теорій походження держави, вони відображають окремі реальні аспекти цього процесу, але перебільшують їх, надаючи цим факторам універсального значення.

Класова теорія. На початку 80-х років XIX ст. Ф. Енгельс, спираючись на працю Л. Моргена «Давнє суспільство» та на етнографічні і археологічні джерела, розробив модель переходу від первісного суспільства до держави орієнтуючись на умови Європи, яка в цілому зводиться до такого. Розвиток виробничих сил на певному етапі приводить до поділу суспільної праці, що зумовлює розподіл між людьми як самої праці, так і її результатів. З'являється власність і соціально-економічна нерівність, класи і класові відносини. Процес утвердження класового суспільства зумовив виникнення державного апарату. При цьому держава стає в руках пануючого класу знаряддям гноблення експлуатованих мас. [15, с.23 - 78].Але К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали особливості розвитку східних країн. Ф.Енгельс констатував, що в областях з посушливим кліматом при будівництві іригаційних споруд необхідною умовою землеробства є колективна праця, що передбачає керівництво господарськими справами з боку держави, яка і об'єднує общину для проведення робіт. К.Маркс зазначав, що при іригаційному землеробстві виробництво забезпечується в першу чергу колективною працею і тому не існує передумов для розвитку приватної власності; дійсним власником є община, а єдність всього суспільства персоніфікується в «деспоті як батькові багатьох общин». Інакше К.Маркс характеризує общину античного і германського «способів виробництва», зазначаючи, що в цих випадках присутня община, яка складається з економічно самостійних домогосподарств. [17, c. 463 - 465] Це відповідає двом шляхам формування класових відносин, виділених Ф. Енгельсом. Перший шлях визначається тим, що по мірі ускладнення виробничих процесів формуються нові органи для «охорони загальних інтересів». Такі надобщинні органи влади і керівництва «стають невдовзі ще більш самостійними частково завдяки успадкуванню суспільних посад, частково завдяки зростаючій необхідності в таких органах при почастішанні конфліктів з іншими групами». [16, c.184]. Другий шлях утворення класів пов'язаний з привласненням додаткового продукту внаслідок експлуатації в приватних домогосподарствах.

На початку 30-х рр. XX ст. група радянських істориків на основі вивчення праці Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави» розробила досить струнку і логічну концепцію переходу від первісності до держави, хоч і занадто прямолінійну з сучасної точки зору. Процес становлення держави фактично розглядався тільки в аспекті другого з виділених Ф. Енгельсом шляхів утворення класів, пов'язаного з виникненням приватної власності і утворення державного апарату як знаряддя гноблення і придушення опору експлуатованих рабів. Типовими прикладами такого розуміння є роботи В.В. Струве та В.І. Авдієва. Давньосхідні міста-держави були підведені під модель античних полісів. Не маючи вагомих даних, які б підтверджували розвиток приватного рабовласництва в Шумері чи Єгипті, було запропоновано варіант свого роду «усуспільнення» рабів при утворенні держави, що, на їхню думку, стимулювало і збільшення потреб в колективному господарстві.

Протягом 30 - 50-х рр. в радянській науці утверджується концепція, згідно з якою природним і закономірним шляхом формування держави є розвиток рабовласницьких відносин. Київська Русь і деякі інші суспільства, що визначались як феодальні, розглядались як виняткові, а специфіка Сходу в більшості робіт ігнорувалась. З кінця 60-х рр. ця концепція була піддана критиці через слабкість фактологічної бази. В.В. Струве виступає з новою моделлю становлення держави, яка передбачає два варіанти переходу від первісних відносин до держави - азіатський і рабовласницький; феодалізм розглядався як закономірний розвиток рабовласницьких відносин.

У 70-х рр. В.М. Массон, В.І. Гуляєв та Л.Е. Куббель, враховуючи досвід зарубіжних юристів, археологів та розробки радянських спеціалістів з історії Передньої Азії (передусім І.М. Дьяконова), дійшли висновку, що у переважній більшості випадків перехід до державності здійснювався не завдяки утвердженню приватновласницьких відносин та експлуатації людини людиною у приватних господарствах, а через механізм монополізації племінною аристократією влади та управління, права розпоряджатися суспільними ресурсами. Такий шлях є звичним, а не винятковим: перехід від первісності до держави відбувається завдяки (при, безперечно, загальному економічному та культурно-інформаційному піднесенні) оформленню ранньо-політичного апарату.

Концепція становлення держави В.М. Массона ґрунтувалась на ідеї формування ранньокласового суспільства в процесі відокремлення розумової, організаційно-управлінської праці від фізичної по мірі утворення складної централізовано керованої господарської системи. Храмово-державне господарство розглядається як органічно виростаюче в ході розвитку складної системи землеробства, появи ремесла і розширення зовнішньої торгівлі [18, c. 13 - 15]. Ця концепція орієнтувалась на історію становлення давньоземлеробських держав (Мінойський Кріт), іригаційного землеробства в басейнах великих рік (Єгипет, Нижня Месопотамія) і зрошувального землеробства через обмежені водні ресурси (Північна Месопотамія, Сирія, Східна Анатолія та ін.).

Питання становлення ранньодержавних утворень суспільств давньосхідного типу на мезоамериканському матеріалі розглядалось також В.І. Гуляєвим. Ним було доведено, що в перших цивілізаційних осередках найбільш ранньою формою державних об'єднань були міста-держави, які складались із столичного центру і ряду залежних від нього поселень. Важливим внеском в розуміння специфіки економічного розвитку стало обгрунтування положення про те, що ремесло тут не відігравало системотворчої функції ані у виробництві матеріальних благ, ані у становленні і функціонуванні міського центру, який протистояв не стільки економічно, скільки політично [9, c.184].

Суттєвий внесок у вивчення проблеми становлення держави зробили теоретичні розробки радянського етнографа Л.С.Куббеля, який підкреслював, що становлення ранньодержавного суспільства на фінальних стадіях первісності здійснюється за рахунокмонополізації знаттю політичної влади і права розпоряджатися ресурсами колективу [14, c.124 - 146].

Завершального впливу така концепція набула у працях Л.С.Васильєва 80-х рр. При економічному розгляді пізньопервісних суспільств Л.С. Васильєв особливу увагу приділяв зміні в системі розподілу матеріальних благ, спираючись на введене в науковий обіг К. Поланьї поняття реципрокції і редистрибуції. Суть реципрокції зводиться до того, що «виходячи з генерального принципу еквівалентності комунікації, кожен прагне внести в спільний котел максимум з тим, щоб отримати за це також максимум, але на цей раз у вигляді престижу і пов'язаних з ним соціальних привілеїв» [5, с.69 -72]. По мірі того, як в суспільстві нагромаджується додатковий продукт, ті, в чиїх руках він опиняється за рахунок його роздачі, досягають високого соціального стану, що на більш пізніх етапах розвитку первісності прямо пов'язано з правом на владу в рамках общини чи племені. Суть редистрибуції зводиться до того, що «лідер колективу опиняється в становищі верховного регулятора і контролера, розпорядника значної частини суспільного надбання, передусім, додаткового продукту» [5, c.73 - 75]. До його повноважень входить регулювання міжобщинних відносин і адміністративно-економічні функції, зміст яких полягає у тому, щоб налагодити ефективне виробництво.

Л.С. Васильєв доводить, що на стадії ранньополітичних суспільств уявлення про владу і власність не існувало. Лідер, що має владу і здійснює редистрибутивні функції, не є власником суспільного багатства, але виступає як його розпорядник і у цьому сенсі - господар. Це змінює його владні позиції, які в свою чергу зумовлюють його економічне панування. Таким чином, влада породжує власність, що на рівні ранньополітичних структур виражається в фактичному співпаданні права влади і власності, в феномені «влади-власності»; основою соціальної стратифікації була не приватна власність, а функція людини в суспільно-політичній структурі [6, c.84].

Складається парадоксальна ситуація: якщо в радянській науці 30 - 50-х рр. виходили з уявлення про те, що утвердження приватновласницьких відносин стало причиною формування державних органів влади, нормою реалізації цього процесу вважався Захід, під цей шаблон підводили і східні суспільства, то тепер логічне пояснення отримав саме східний варіант суспільного розвитку, тоді як специфіка Заходу залишилась нез'ясованою. На думку Л.С. Васильєва, антична структура була лише винятком, своєрідною мутацією, наслідком певної архаїчної революції: внаслідок унікального збігу обставин у Давній Греції на основі мікенської, «азійської» за своїм типом, структури виникає принципово інша - антична [3, c.42 - 44].

Органічна теорія. Необхідність багатостороннього аналізу при виявленні умов і факторів, що визначають процес становлення держави, вимагає розгляд також основних концепцій походження держави, висунутих в англо-американській юриспруденції, археології і етнології. З середини XIX ст. в епоху широкої популярності еволюційної теорії Ч.Дарвіна деякими вченими соціальний розвиток пояснювався за аналогією з розвитком органічного світу. Процес становлення державності за Г.Спенсером, полягає в єдності процесів інтеграції і диференціації. З його точки зору рівень суспільного розвитку визначається ступенем розвитку регулятивних інститутів і розподілу суспільної праці в рамках окремого суспільства. При такому підході виникнення держави осмислювалось як природний і закономірний етап розвитку людського суспільства, яке досягнуло тієї межі диференціації своїх частин, за якого вимагається інституціональне оформлення системи влади і керівництва.

До представників соціального дарвінізму можна віднести також Л. Гумпловича, за яким в історії діє свого роду соціальний варіант закону природного добору: сильніші і краще організовані колективи перемагають слабших. Однак панування переможців передбачає утворення більш складних організаційно-управлінських структур, державного апарату.

Поряд з цим на початку XX ст. на Заході відбувався розвиток поглядів, що наближались до історико-матеріалістичного світогляду. В першу чергу це стосується праць видатного англійського археолога Ч. Чайлда. Концепцію походження держави Ч. Чайлда, в якій помітно вплив марксистських ідей, можна подати у такому вигляді. Порушення балансу між зростаючою чисельністю людей і скороченням кількості промислових тварин при вдосконаленні знарядь праці на стадії неоліту визначило якісну трансформацію усієї системи господарського, соціального і культурного життя. У ряді регіонів земної кулі, і передусім в Передньоазіатському, починається поступовий перехід від привласнюючих форм діяльності до виробничих. Оскільки у всесвітньо-історичному масштабі перехід від привласнюючої економіки до виробничої відбувався в епоху неоліту, то саме явище було названо Ч. Чайлдом «неолітичною революцією». На базі досягнень неолітичної революції, при збільшенні додаткового продукту складаються умови для подальшого розподілу суспільної праці уже і в середині племен, де з маси землеробів виділяються ремісники, а згодом - торгівці. З іншого боку, організація складного іригаційного господарства на Сході зумовила появу штату керуючих роботами чиновників. Розвиток приватно-власницьких відносин приводить до появи експлуататорів та експлуатованих. Знать, яка володіє додатковим продуктом, оточує себе адміністративно-управлінським апаратом і озброєними формуваннями.

Англо-американські археологи 60-х років широко використовували ідею про значення централізованого контролю органів суспільної влади над матеріальними ресурсами в процесі становлення державності на основі вивчення цивілізацій доколумбової Америки. В загальнотеоретичному плані вони спирались на ідеї видатного історика-економіста К. Поланьї про роль централізованого перерозподілу (редистрибуції) в процесі економічного зростання архаїчних суспільств і на розроблену етнологами концепцію вождівства як універсальну для пізньої первісності форму соціально-політичної організації. Вождівство є організованим соціальним цілим, основаним на диференціації суспільних функцій при централізованій координації дій всієї системи з боку вождя-жерця і підпорядкованого йому адміністративного апарату, який ще не виконував репресивних акцій.

На думку цієї групи вчених, в регіонах, що відрізнялись різноманітністю екологічних ніш і природних умов, економічний розвиток давніх суспільств зумовлювався в першу чергу спеціалізацією окремих общин на виконанні вузьких виробничих функцій. Така спеціалізація призвела до налагодження перерозподілу продуктів між общинами з метою рівномірного забезпечення кожної з них усім необхідним. Це стимулювало розвиток редистрибутивної системи в масштабі деякого виникаючого суспільного цілого, здатного до самозабезпечення усім необхідним. Взаємозумовлюючі спеціалізація, редистрибуція і удосконалення організаційно-управлінського апарату центральної влади забезпечували не тільки економічне зростання, але і поглиблення соціальної стратифікації, що в кінцевому підсумку призвело до появи державності.

Дещо інакше розглядали генезис політичних структур американські юристи та етнологи - Е. Босеруп, Р. Карнейро, М. Харнер і М. Фрайд. Першопричини глобальних змін в суспільному житті вони пояснювали демографічним фактором. Е. Босеруп висунула ідею визначальної ролі зростання чисельності і густоти населення щодо збільшення виробництва продуктів харчування. На її думку, земля інтенсивно не використовується доти, поки існує можливість розширення території. Зростання населення при обмеженні придатних для обробітку площ стимулює інтенсифікацію сільськогосподарської праці, що значно підвищує роль органів суспільної влади, зумовлюючи їх трансформацію в державні інститути. Однак Е. Босеруп визнає, що методами історичних та етнографічних досліджень неможливо визначити чи були демографічні зміни причиною, чи наслідком зміни способів ведення сільського господарства. Необхідно відзначити, що зростання населення можливе лише при збільшенні обсягів сільськогосподарського виробництва, тоді як останнє визначається не тільки демографічними факторами, але й розвитком редистрибутивної системи, іригацією, впровадженням більш досконалих знарядь праці [1, c.12 - 19].

Психологічна теорія. Ця теорія виникла у середині XIX століття. Одним із представників цієї теорії був професор Київського університету святого Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький, Тард.

За цією теорією причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Психології переважної частини людей притаманна потреба жити у організованому суспільстві, покорятися видатним особистостям. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріплюється в праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва. Отже, представники цієї теорії вважають, що держава є наслідком психологічного розвитку людей.

Теорія насильства. Представниками цієї теорії були австрійський правознавець і соціолог другої половини XIX - початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого відносини між людьми з'ясовуються шляхом насильства, так званої „робінзонади”, а також Л. Гумплович. Прихильно ставилися до цієї теорії прибічники нацизму та расизму, вони проголошували насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм - виправданням слабовілля.

Історія не уявляється нам, - писав Л. Гумплович у кінці XX століття, - жодного прикладу, де б держава виникала не за допомогою акту насилля. Держава завжди з'являлась в результаті насилля одного плем'я над іншим. Воно виражалось у завоюванні та поневоленні більш сильнішим чужим плем'ям більш слабкого вже осілого населення.

Ця теорія пояснює виникнення держави завдяки завоювання одними племенами, народами інших. Переможці згодом перетворюються на панівні класи, касти, стани, а переможені - на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава - як апарат, створюваний переможцями для керування переможеними. Тому згідно цієї теорії, держава - породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підвалинами даної теорії певною мірою можна вважати філософію Ф. Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін.

На основі викладеного можна зробити такі висновки. В умовах відсутності наукових знань про існування людського суспільства на ранніх етапах було висунуто ряд припущень щодо процесу виникнення держави, які в основному виходили з того, що держава є штучним витвором, що виник за чиєюсь волею, не детермінований матеріальними відносинами і факторами. Це може бути божественна воля, що обумовлювала Богом встановлену владу, людська воля, виражена в договірних відносинах, поєднання воль правителів і підлеглих, що означало владу на основі соціальної солідарності тощо. Марксистська теорія заклала основи підходу, за яким виникнення держави розглядається як наслідок прояву тих умов, які визначили розклад родового ладу і виявились причинами становлення державної організації суспільства. Радянська історіографія 30 - 50-х років розвивала положення марксистської теорії, але в рамках другого з виділених Ф. Енгельсом шляхів класоутворення «становлення держави пов'язувалось з виникненням класових антагонізмів». В 60 - 80-х роках це твердження було піддано критиці, основною передумовою державотворення визнавалась монополізація апарату управління родоплемінною знаттю. В концепціях зарубіжних юристів, археологів і етнологів переважають редистрибутивно-політичні і соціально-демографічні моделі становлення держави або ж декларується рівнозначність всіх факторів у процесі державотворення, хоча в конкретно-історичних дослідженнях деякі вчені впритул підходять до визнання соціально-економічної обумовленості суспільного розвитку.

2.2 Сучасні концепції походження держави

Теорія конвергенції. Представники теорії - російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора М. Павловського, який у книзі „Шляхи України” обґрунтовує ідею „соціалізованого капіталізму”.

У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції. За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності.

Космічна теорія. Поява держави за цією теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій. Ця теорія підтверджень не має, але існує. У світі має досить кумедно-фантастичний характер.

Технократична теорія. Держава і право виникають як необхідний результат спілкування людини з технікою. Для прибічники цієї теорії характерним є неісторичний техніко-економічний підхід до розвитку суспільства.

Враховуючи те, що визначальним фактором індустріалізації суспільства є зростання промислового виробництва на основі прогресу та підвищення продуктивності праці, соціалізм та капіталізм визначаються двома різновидами „індустріального суспільства”. Представниками цієї теорії вважають Бжезінського, Голбрейт.

Теорія анархізму. У XIX - XX ст.. набуває поширення теорія анархізму. Основними представниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н. Махно.

Представники цієї теорії виступали і виступають за максимальне обмеження, або, навіть, за знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерацій дрібних автономних асоціацій. Різновидністю анархізму є анархо-синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам.

Слов'янофільська теорія. Основними представниками ідеї були О.Хомякова, брати І. Киреєвський і П. Кирієвський, К. Аксаков і І. Аксаков, М. Данилевський, Ю. Самарін, Ф. Достоєвський, С. Соловйов, В. Заньківський, М. Бердяєв та інші.

В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку суспільної думки в XIX - XX ст. засновувались на протиставлені ідеології слов'янських народів, яким притаманні релігійність, єдність духу та розуму, колективізм, любов до ближнього, ідеології народів Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов'ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов'янофіли вважали - соборність, тобто поєднання свободи та єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію. Згідно поглядів слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі - внаслідок природного розвитку національно життя. Слов'янофільські держави минули період жорсткого рабовласницького суспільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя.

Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський шлях суспільного розвитку. Теоретики слов'янофільства в західному світі вбачають культу індивідуалізму під виглядом загальнолюдських цінностей, пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм та раціоналізм. Слов'янофіли не заперечують необхідності запозичення кращих надбань західних країн.

На їхню думку, державна влада має бути централізованою, а народу треба надавати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя.

На їхню думку, політичні свободи є відносними і негативним явищем, а справжнє завдання держави - творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці, общинному землеволодінню і слугувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного правління.

Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов'ян всіх - не за ознаками походження крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що треба застосовувати заповідь Ісуса Христа: „Люби ближнього, як самого себе” також і до спілкування націй: „Люби всі народи, як свій власний”.

Сьогодні прихильниками до ідей слов'янофільства в Росії є відомі письменники О. Солженіцин і В. Распутін. В Україні - філософ О. Ф. Базилюк. Першочерговими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистояння „ринковій психології”, надання пріоритету виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва слов'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі.



Висновки

1) Ще з глибокої давнини люди стали замислюватись над питаннями про причини і шляхи виникнення держави і права. Причиною цього є те, що кожен з нас є громадянином, належить до певної держави, підкоряється правовій системі даної держави.

2) Держава має декілька незмінних ознак, за допомогою яких можна сформулювати визначення держави: Держава - територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування людини і суспільства, а також суверенітет народу.

3) Влада у первісному суспільстві базувалась на родових відносинах, не мала спеціального апарату управлянні та примусу, здійснювалася членами роду добровільно і мала такі якості, як єдність, взаємоповага, співробітництво.

4) Головними причинами виникнення держави стали: три великі поділи праці; поява надлишкового продукту, патріархальної сім'ї, приватної власності та майнової нерівності; утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів; неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.

5) Найдавнішими державами були міста-держави, які ставали адміністративним, господарським та релігійним центром та знали чітку соціальну диференціацію, майнове розмежування, поділ праці.

6) Існують декілька шляхів виникнення держави: афінський, римський, німецький, східний, центральної та південної Америки, східнослов'янський. Усі ці шляхи об'єднує те, що виникнення держави пов'язано з класовою боротьбою.

7) На відміну від соціальної організації первіснообщинного ладу, держава стала являти собою нове політичне, структуроване і територіальним утворенням.

8) Створювалось безліч теорій, які по-різному відповідали на це питання. Багато з цих теорій пояснюється історичними і соціальними умовами, в яких жили та працювали їх автори, різноспрямованістю ідеологічних та філософських позицій, якими вони керувались. Але держава - це явище багатогранне і, на мою думку, ні одною з розглянутих теорій окремо пояснити причини її виникнення неможливо. Всі ці теорії по-різному пояснюють шляхи виникнення держави і права, кожна з них розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави. Але загальну уяву про цю проблему можна отримати лише синтезувавши всі ці теорії в загальну універсальну теорію держави, враховувати комплекс факторів, об`єктивні процеси, які проходили в суспільстві.

...