Правова система

Відповідаючи на дане і йому подібні питання, необхіднозвернути увагу, як представляється, перш за все на наступні їх специфічні рисиі особливості.

Перше. На багатозначність самого явища в системіромано-германського права, що іменується прецедентом, і відповідно його «континентальної» доктрини і поняття. При цьому йдеться не тільки проназву і зміст даного феномена на рівні всієї романо-німецької правової сім'ї, який в одних випадках традиційно називається «прецедентом», в інших -- «судовою практикою», що утворюється «при повторенніпрецедента», а в третіх -- «судовими встановленнями» (court's holdings)чи жпросто -- «судовими рішеннями» (court's rulings), але і про різне сприйняттясудового прецеденту на рівні окремих правових систем.

Друге. У числі специфічних рис і особливостейпрецедентів в системі романо-германського права слід назвати їх вторинний, впорівнянні з поряд інших джерел цієї правової сім'ї, характер.

Слід відмітити, що ділення джерел романо-германського правана первинні і вторинні є досить сталим і вельми поширеною їх класифікацією. Згіднозвичаю, що склався, і юридичній практиці у ряді країн романо-германскойправової сім'ї до первинних джерел відносять всі без виключення нормативно-правовіакти (enactedlaw), правові звичаї, а іноді «загальні принципи права», відповідно довторинних -- судові прецеденти і правові доктрини, «наукові праці відомихучених-юристів».

Необхідно відзначити, що серед авторів, джерелромано-германського права, що займаються класифікацією, немає єдиної думкивідносно деяких з них: чи слід їх відносити до первинних або необхіднокласифікувати як вторинні? Це відноситься до підрозділу джерел на первинні івторинні не тільки на рівні всієї романо-германської правової сім'ї, але і нарівні окремих правових систем, що становлять її.

Третє. До специфічних рис і особливостей прецеденту всистемі романо-германського права слід віднести його подвійний характер, аточніше, -- його подвійне положення серед джерел права, що полягає, з одногобоку, в його офіційній, формально-юридичній невизнанні як джерела права, а зіншою -- в його фактичному використанні як такого і, отже, у визнанні йогореального існування.

Подібного роду подвійне положення прецеденту в даній правовійсім'ї давно стало загальновизнаним фактом. В даний час в західноєвропейськійнауковій літературі підкреслюється, що всі країни романо-германського права, принаймні de facto, визнають важливість судового прецеденту і це «не тількине руйнує систему, що склалася в них, права і систему джерел права, а, навпаки, робить її глибшою і доповнює її».

Дискусійним, проте, залишається питання про те, якою мірою ів якій формі здійснюється це визнання прецеденту як джерело права і чинеобхідно у зв'язку з цим визнанням вносити корективи в існуючу теорію джерелправа?

Дані, рівно як і інші аналогічні їм питання зовсім не єпростими, а тим більше випадковими. Річ у тому, що, визнаючи в цілому фактичнеіснування прецеденту як джерела романо-германського права, дослідники даноїправової матерії вельми по-різному оцінюють як сам факт визнання прецеденту, так і його значення в системі романо-германської правової сім'ї.

Четверте. Серед специфічних рис і особливостей прецеденту всистемі романо-германського права слід назвати його «диференційований», свого роду «виборчий» характер стосовно різних галузей права.

Не дивлячись на увагу (особливо після утворення ЄвропейськогоСоюзу, що включає разом з країнами романо-германської правової сім'ї Великобританію -- «цитадель» системи загального права), щоакцентується в західній юридичній літературі, на схожість різних правовихсімей, яка полягає, на думку авторів, перш за все «в значній ролі прецеденту впроцесі правотворчості», слід все ж таки в черговий раз виділити той загальновідомий факт, що в кожній правовій сім'ї як в цілому, так і на рівніокремих складених частин (окремих галузей права) прецедент грає далеко неоднакову роль. У науковій літературі вірно помічається, що роль прецеденту водних сферах права вельми істотно відрізняється від його значущості в інших галузях.

Узагальнюючи практику застосування прецеденту в різнихгалузях права даної правової сім'ї, дослідники указують, зокрема, на його«видатну» роль в конституційному праві, а також «на рівнізвичайного права», де в цілому ряду правових систем «деякі,надзвичайно важливі сфери права майже повністю охоплюються прецедентами».Серед цих «сфер» і галузей права виділяються перш за все такі, яккомерційне право, делікти, зобов'язальне право, а також такі «відноснонові правові анклави», що швидко розвиваються, як охорона навколишнього середовища,комп'ютерне право і ін.

У набагато меншому ступені прецедент застосовується і,відповідно, грає менш значущу роль в тих «сферах» і галузях права, депотрібний і де існує «складніше і детальніше регулювання суспільнихвідносин за допомогою норм, що містяться в статутах». До таких «сфер» і галузей права відносяться в багатьох країнах податковезаконодавство і кримінальне право. Виняток відносно останнього становитьправова система Шотландії, де в основі кримінального права лежать звичаї іраніше ухвалені судові рішення, а не кодифікуюче законодавство.

П'яте. У числі специфічних рис і особливостей прецедентів романо-германського права в порівнянні з прецедентами системизагального права слід вказати на різнорідність їх правової основи в різнихкраїнах і на диференціацію підходу до визнання за ними юридичної сили.

Аналізуючи правові акти в країнах романо-германської правовоїсім'ї, що стосуються джерел права, не можна не відмітити, що ні в одній з нихнемає спеціального закону або підзаконного акту, які б офіційно, формально-юридичний визначали статус прецеденту, його місце і роль якфактичного джерела права, а також встановлювали його юридичну вагу [10; 24]

Зважаючи на відсутність такого акту цілком справедливими слідвизнати затвердження типу: У Італії немає законодавчих актів, які бвстановлювали вимоги, що зобов'язують або, навпаки, що забороняють використанняпрецеденту в правозастосовчій діяльності, як втім немає законодавчих актів, щовизначають правовий статус прецеденту в правовій системі Італії взагалі".«У Фінляндії не існує особливого статуту, що стосується використанняпрецедентів». Тут немає також «ніякого суддівського акту, щовідноситься безпосередньо до процесу формування прецеденту».

Аналогічні за своєю суттю і змісту твердження можна знайти внауковій юридичній літературі і відносно правового статусу, точніше відсутністьособливих юридичних актів, що закріплюють правовий статус прецеденту, і в іншихкраїнах романо-германського права. І це цілком зрозуміло, оскільки прецедент вцих країнах хоча у формально-юридичному плані прямо і не признається, але разомз тим він і не забороняється. Існує свого роду «юридичний баланс» міжформальною невизнаннею прецеденту, з одного боку, і відсутністю заборони найого необмежене практичне використання, з іншою.

Фактично в кожній країні є правові акти, в тій або ний міріщо стосуються як самих прецедентів, так і формованого з їх допомогоюсуддівського («прецедентного») права. У Фінляндії -- це Закон пропорядок діяльності Верховного суду (Working Order of the Supreme Court), у якомумовиться про прецедент; у Іспанії -- це перш за все сама Конституція (ст. 5), щозобов'язує всі судові органи, що застосовують і інтерпретують статутнезаконодавство, діяти строго відповідно до конституційних принципів і актів тлумачення Конституції, а також Закон про Конституційний суд Іспанії і деякіінші закони; у Німеччині -- це Закон про федеральний Конституційний суд, а такожзакони про інші вищі федеральні суди.

Аналогічні закони, що в тій чи іншій мірі стосуютьсяпрецедентів і що створюють їх правову основу, є і в інших країнахромано-германського права. Дані нормативно-правові акти вельми різнорідні, ачасом і суперечливі, особливо відносно питань, що стосуються юридичної силипрецеденту, а також його місця і ролі як джерела права в системі інших джерелромано-германського права

Нормативно-правові акти, що створюють формально-юридичнуоснову прецедентів і що встановлюють їх правовий статус, поза сумнівом, вельмиважливі і у формально-юридичному плані вельми необхідні. Проте аналогічним посвоєму характеру фактом є і те, що в романо-германській правовій сім'ї реальнийстатус і реальна юридична сила прецеденту визначається не формально-юридичнимиактами, а фактичними життєвими обставинами. Формально-юридичний акт як формаправа лише відображає і закріплює суспільні відносини, що в тій чи іншій міріреально склалися, включаючи відносини, що стосуються реального статусупрецеденту і його юридичної сили, які складають матеріальний зміст цієї форми.

Незалежно від того, в якому вигляді утворюється і яквиявляється ця форма по відношенню до даного змісту, вона незмінно залишається посвоїй реальній значущості в правовій системі романо-германського прававторинним феноменом, а її зміст, тобто відносини, що фактично склалися, опосередкованіправом, -- первинними.

У перекладі з мови теорії на мову практики це означає, щонезалежно від того, як, якою мірою і в якій правовій формі -- прямою абонепрямою опосередкує прецедент в системі романо-германського права, вирішальнимдля визначення його реального правового статусу і його юридичної сили буде нестатут або будь-який інший формально-юридичний акт, а реальні життєві обставини, а також практична необхідність і потреба в прецеденті як джерел і права.

Це стосується прецеденту не тільки в системіромано-германського права, але і в будь-якій іншій правовій сім'ї і системі,включаючи правову систему України.[11;567]

Висновок

Отже підсумовуючи все вище сказане можна зробити висновок, щоромано-германське право сформувалось в ХІІ-ХШ ст. у результаті рецепції (запозичення) римського права країнами континентальної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальноюосновою і сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загальнонаціональною, континентально-європейською.

Крім економічних причин, існували і соціально-культурніпередумови запозичення Європою римського права.

Розвиток освіти, мистецтва, культури підготував грунт для сприйняття римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій. Неабияку роль у цьому процесі відігралиуніверситети, де відбувалося вивчення оригінальних римських текстів.

Важливою передумовою рецепції римського права було такожблагословення християнської церкви. Протягом багатьох століть церква негативноставилася до римського права, і знадобився авторитет середньовічного філософа Фоми Аквінського, щоб перебороти таке упередження.

З XIII ст. романо-германське право активно розвивається, стає надбанням усієї Європи, крім острівної Англії. У XVI-XVIII ст. процес правового розвитку Європи здобуває нові форми. Загальні принципи римського права поступово інтегровані в національні нормативні системи. Цей процес завершився розробкою національного законодавства, національних кодексів.

Особливості норм романо-германського права наступні.Романо-германська норма права -- загальне правило поведінки. Головною особливістю цієї норми, порівняно з англосаксонською прецедентною, виступає узагальнений, абстрактний характер, що викликає необхідність її тлумачення і конкретизації. Романо-германські норми мають системно-ієрархічний характер.

Найважливішим джерелом романо-германського права виступаєзакон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і володіють вищоююридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіхкраїнах романо-германської системи є писані конституції, за нормами якихвизнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх іншихджерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положеннясудової практики, нормативні договори.

Структура романо-германського права відрізняєтьсясвоєрідністю. У країнах романо-германської правової системи існує розподілправа на публічне і приватне. Підставою, критерієм виділення публічного прававиступає загальний, державний інтерес (здійснення суспільних цілей і завдань), приватного права -- особливий, приватний інтерес (реалізація цілей окремих осіб,громадян, організацій). Іншою структурною особливістю романо-германського праває послідовний галузевий розподіл норм, їх прив'язка до конкретних галузей праваі правових інститутів.

Література

1. Алексеев С.С. Право: Азбука. Теория. Философия: Опыт комплексногоисследования. М., 1999. 712 с.

2. Алексеев С.С. Теория права. М., 1994. 224 с.

3. Ведєрніков Ю.А. Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальнийпосібник. К., 2005. 224 с.

4. Давид Рене. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. ивступ В.А. Туманова. М.,1988. 496 с.

5. Загальна теорія держави і права / за ред. М.В. Цвіка. Харків:Право, 2002. 432 с.

6. Зайчук О. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку //Право України. 2002. №11. С.23 - 26.

7. Кагадін М. Поняття та елементи правових систем. // Право України. 2004. №12. С. 32 - 36.

8. Каустова М.Г. Поняття правової системи в юридичній науці іпрактиці // Проблеми законності. 2004. Вип.66. С. 152 - 158.

9. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Ученик. М., 1998. 400 с.

10. Марченко М.Н. Особенности судебного прецедента в системе романо-германскогоправа. // Государство и право. 2006. №8. С. 22 - 28.

11.Общаятеория государства и права В 2т. Академический курс. Т.2: Теория права / Заред. Марченка М.Н. М.: Зерцало, 1998. 639 с.

12.Териягосударства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского ипроф. В.Д.Перевалова. М., 2002. 616 с.

13.Териягосударства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 2001. 776 с.

Размещено на Allbest.ru