Юридична конструкція спортивних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Юридична конструкція спортивних правовідносин

Палюх А.Я. докторант кафедри конституційного права та прав людини

Метою статті є аналіз юридичної конструкції спортивних правовідносин. Задля її досягнення було сформульовано такі завдання: запропонувати дефініцію поняття спортивних правовідносин, окреслити їх ознаки; дослідити суб'єктний склад правовідносин залежно від виду спортивної діяльності; схарактеризувати об'єкт спортивних правовідносин; висвітлити особливості змісту спортивних правовідносин. Методологія. Основоположними стали системний і структурно-функціональний методи, використані для встановлення змісту досліджуваних категорій та правових явищ, формування понятійно-категоріального апарату; діалектичний та логіко-юридичний - для розроблення основоположних понять і наукових положень. Також застосовано метод наукового пізнання досліджуваних явищ, їх зв'язків і зіставлення з іншими категоріями (зокрема, відносини у сфері фізичної культури), методи моделювання та прогнозування - для окреслення перспективних напрямів розвитку спортивних правовідносин, удосконалення їх законодавчого забезпечення тощо. Наукова новизна полягає в з'ясуванні поняття та змісту спортивних правовідносин, їхніх ознак і видів. Також визначено структурні елементи спортивних правовідносин. Акцентовано, що права й обов'язки суб'єктів спортивних правовідносин встановлюють залежно від виду спорту та правової урегульованості національними та міжнародними нормативними актами, зокрема «м'яким правом» спортивних міжнародних організацій. Висновки. Спортивними правовідносинами слід вважати вольові, урегульовані нормами спортивного права суспільні відносини, що виникають між різноманітними суб'єктами цього права в процесі організації та безпосереднього проведення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, здійснення цілеспрямованих фізкультурно- оздоровчих, спортивних заходів змагального характеру та знаходяться під охороною держави, а також спеціалізованих недержавних спортивних організацій. Залежно від виду спортивних правовідносин (колективні, індивідуальні, матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні, приватні, публічні, адміністративні, трудові, довгострокові, короткострокові тощо) їх суб'єктами можуть бути: фізичні особи (з необмеженими й обмеженими можливостями, а також фізичні особи, що є професійними спортсменами, спортсменами-аматорами, які тимчасово реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту) та юридичні особи (суб'єкти публічної адміністрації, інші юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права).

Ключові слова: спортивні правовідносини; спортсмен; спортивні блага; вид; ознака; зміст.

Paliukh А. - Doctoral Student of the Department of Constitutional Law and Human Rights of the National Academy of Internal Affairs, Kyiv, Ukraine;

Legal Construction of Sports Legal Relationships

The purpose of the article is the analysis of the legal structure of sporting relations. In order to achieve it were formed the following tasks: to establish the concept of sports issues and outline their signs; explore business composition relations in depending on the type of sports activity; characterize an object of sport relations; to reveal the features of the contents of sports legal relations. Methodology. The methodological toolkit is determined taking into account the goal set, the specifics of the object and subject of the study. Foundational became systemic and structural-functional methods - to establish the content of the studied categories and legal phenomena, the formation of a conceptual- categorical apparatus; dialectical and logical-legal - in the development of defining concepts and scientific provisions. The author also used the method of scientific knowledge of the studied phenomena, their relations with and relations with other interrelated categories (in particular, relations in the field of physical culture, etc.), methods of modeling and forecasting - to determine the perspective directions of development of sports legal relations, improvement of their legislative provision etc. The scientific novelty consists in figuring out understanding the concept and content of sporting legal relations, their signs and types. The attention of structural elements sporting legal relations was also paid. Underlined that the peculiarities of the content of sporting legal relations are that the rights and obligations of subjects of sporting legal relations are determined depending on the type of sport and legal regulation of national and international regulations Including the «softright» of sports international organizations. Conclusions. Sporting legal relations should be understood by the willed, regulated norms of sporting law, which arise between various subjects of the law, in the process of organizing and direct carrying out physical and recreational and sports activities, realization of purpose fulfitness-improving and sporting events of competitive nature and are underprotection of the State, and also specialized nongovernmental sporting organizations. Depending on the type of sports activities (collective, individual, material, procedural, regulatory, guarding, private, public, administrative, labor, long-term, short-term, etc.) subjects of sporting legal entities are divided into such types as: individuals (with unlimited and limited capacities, here we will select individuals who are professional athletes, amateur athletes, who on an in permanent (temporary) basis realize private interests in the field of physical culture and sport) and legal entities (public administration entities and other legal entities of the public law and private law entities).

Keywords: sports legal relations, athlete; sports goods, type; sign; content.

Вступ

Спортивне право є предметною дисципліною та галуззю, що набуває дедалі важливішого значення для управління спортом протягом останніх двох десятиліть, переважно завдяки зростанню рівня комерціалізації та професіоналізації спортивної індустрії (Terri, Slack, & Parent, 2012).

В умовах сьогодення глобальні спортивні організації досі залишаються головним фактором регулювання спорту. Комерціалізація спорту, передусім у другій половині ХХ ст., необхідність запобігання насильству, дискримінації та допінгу в спорті зумовили виникнення соціальних відносин спортивного спрямування. Підвищення інтересу держави до регулювання соціальних відносин у сфері спорту полягало в розробленні спеціального законодавства про спорт, включення аспектів останнього в конституційні положення, а також прийняття відповідних правових норм міжнародного права через міжнародні конвенції (Galantic, 2016). Саме у зв'язку із цим Україна проголосила в ч. 3 ст. 49 Конституції, що держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту.

Попри зазначене, проблематика спортивного права на теренах Української держави знаходиться на етапі формування. Частково наукові пошуки спортивної сфери правового регулювання здійснювали вітчизняні вчені (Aparov, 2017; Bilohur, 2018; Kaminska, & Paliukh, 2018; Kantaieva, & Batishcheva, 2011; Morhunov, 2014; Romanyshyn, 2018; Tikhonova, 2017; Shevchuk). Водночас окреслена царина наукових інтересів для представників інших держав не є новою, її досліджують здебільшого з позиції міжнародного та професійного спорту.

Зважаючи на українські реалії, слід констатувати, що недостатньо дослідженими є власне поняття спортивних правовідносин, суб'єкти цих правовідносин, їхні права й обов'язки, відповідні об'єкти.

1. Мета і завдання дослідження

Метою статті є аналіз юридичної конструкції спортивних правовідносин, задля досягнення якої виокремлено такі завдання:

- запропонувати дефініцію поняття спортивних правовідносин та окреслити їхні ознаки;

- дослідити суб'єктний склад правовідносин залежно від виду спортивної діяльності;

- схарактеризувати об'єкт спортивних правовідносин;

- висвітлити особливості змісту спортивних правовідносин.

2. Виклад основного матеріалу

Вступаючи в різноманітні правовідносини та потрапляючи в різні правові ситуації, особи реалізовують свої права й обов'язки відповідно до передбачених та відпрацьованих типових схем, що прийнято називати юридичними конструкціями. Автори підручника із загальної теорії права М. І. Козюбра, Ю. І. Матвєєва, С. П. Погребняк, О. В. Цельєв зазначають, що нагалодженість і практична відпрацьованість юридичної конструкції є показником досконалості нормативного регулювання. Юридична конструкція окреслює складну ієрархічну будову суспільних відносин, урегульованих правом. Саме до елементів такої конструкції варто віднести суб'єктів, об'єктів, зміст, юридичні факти, відповідальність за порушення норм права та механізм реалізації відповідного нормативного акта (Koziubra, Pohrebniak, Tseliev, & Matvieieva, 2016).

Дослідження будь-якої юридичної конструкції варто розпочинати з аналізу понятійно-категоріального апарату та його ознак. На думку білоруського вченого О. Данилевича, спортивні правовідносини є суспільними правовідносинами, урегульованими нормами спортивного права (Danilevich, 2010).

Схоже визначення спортивних правовідносин запропонував С. В. Алексєєв. Науковець зазначив, що спортивні правовідносини слід розглядати як вольові, урегульовані нормами спортивного права суспільні відносини, що знаходяться під охороною держави, а також спеціалізованих недержавних керівних спортивних організацій (Alekseev, 2013).

Деталізованіше поняття спортивних правовідносин визначає вітчизняний учений А. М. Апаров. На його думку, вони є предметом регулювання норм спортивного права і спортивного законодавства, виникають між різноманітними суб'єктами (спортсменами, споживачами спортивно-видовищних заходів (глядачами, уболівальниками), організаторами спортивних заходів, державними органами та муніципальними установами тощо) у процесі організації та безпосереднього проведення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, цілеспрямованих фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів.

Це такі специфічні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією фізкультурно- оздоровчої та спортивної діяльності, розвиваються згідно з нормами спортивного права й законодавства в цій сфері. Сфера фізичної культури і спорту, у межах якої розгортаються спортивні відносини, пов'язані з організацією та здійсненням фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності, охоплює досить широке коло складових, зокрема: фізичне виховання різних груп населення, масовий спорт, фізкультурно-спортивну реабілітацію, дитячо-юнацький спорт, спорт вищих досягнень, професійний спорт, олімпійський спорт тощо (Aparov, 2017).

Спорт є діяльністю (як фізичною, так і інтелектуальною), що ґрунтується на лідерстві та змагальності, а не лише на фізичному розвитку.

Інше визначення спортивних правовідносин пропонує А. В. Сердюков, стверджуючи, що спортивні відносини орієнтовані на змагальну діяльність і (або) підготовку до неї (Serdiukov, 2010).

Поділяє такий погляд С. А. Юрлов, зазначаючи, що в словосполученнях щодо змагальної діяльності та підготовки до неї необхідно ставити сполучник «і», оскільки без змагань не може бути спорту. Ці два елементи не віддільні один від одного, адже змагання є реалізацією тренувальної діяльності. Автор також стверджує, що спортивними відносинами слід вважати суспільні відносини, урегульовані нормами спортивного права, що виникають з приводу здійснення тренувального процесу (діяльності) (підготовки до змагань) й участі в змаганнях (змагальної діяльності), а також інші (супутні) відносини, що випливають з останніх (Yurlov, 2014).

Слушною є позиція О. А. Шевченко, яка пропонує розглядати спортивні відносини у вузькому і широкому значеннях. У широкому значенні - це всі відносини, що складаються у сфері спорту. У вузькому - ті відносини, які виникають і наявні під час здійснення спортсменами (спортивними клубами) спортивно-змагальної діяльності, спрямованої на досягнення спортивних результатів, тобто безпосередньо спортивні відносини (Shevchenko, 2012).

З огляду на зазначене, варто акцентувати увагу, що правовим відносинам в аналізованій сфері притаманні такі специфічні ознаки:

- особливий суб'єктний склад (спортсмени, тренери, фізкультурно-спортивні об'єднання - спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, студентські спортивні клуби);

- норми, що регулюють ці правовідносини, є комплексними. Зокрема, до них належать норми декількох галузей права (цивільного, трудового, адміністративного, цивільного та господарського процесів тощо);

- чітка часова визначеність і динамічність. Спорт, порівняно з іншими сферами суспільного життя, має фіксовані часові межі. Наприклад, у циклічних видах спорту всі правові відносини підлаштовані під принцип чотирирічного циклу, тобто тренувального періоду від однієї Олімпіади до іншої. Таким чином, виникають особливі трудові відносини - між спортсменами, тренерами й іншими фахівцями; цивільні - між спортсменами та страховими компаніями;

- наявність особливих засобів захисту прав спортсменів та інших суб'єктів фізичної культури, специфічні заходи відповідальності за порушення спортивного законодавства і внутрішніх нормативних документів спортивних федерацій. Наприклад, засобом захисту спортсмена чи іншого суб'єкта спортивних відносин буде насамперед подання протесту на рішення суддівської колегії, мандатної комісії, усунення наявних розбіжностей або суперечок у внутрішніх (юрисдик- ційних) органах спортивної федерації або спортивному арбітражному суді (Yurlov, 20і4).

- наявність спеціальних об'єктів, до яких, на думку С. В. Алексєєва, слід віднести фізичну культуру і фізичне виховання, масовий, професійний та аматорський спорт, імідж спортивної організації, авторитет людини (видатні постаті у сфері спорту тощо), спортивну промисловість, фізкультурно- оздоровчі, спортивні та спортивно-технічні споруди й інші об'єкти спорту;

- наявність державної спортивної політики, що передбачає безпосередню або опосередковану участь держави в цих правовідносинах;

- тісний зв'язок спортивних правовідносин з вимогами спортивної етики (соціальними нормами і правилами спортивної етики, а також заходами етичної та соціальної відповідальності) (Alekseev, 2013).

Варто також дослідити класифікацію елементів складу правовідносин, оскільки залежно від їх виду між суб'єктами правових відносин може виникати як горизонтальне (без будь-якого підпорядкування з боку учасників спортивної діяльності), так і вертикальне (між державою або уповноваженою особою та учасниками спортивного процесу) правове регулювання.

Поділяючи наукову позицію О. Данилевича, слід зазначити, що на підставі критерію походження регуляторів відносин можна виокремити:

1) правовідносини в межах аматорського спорту як реалізації права на заняття фізичною культурою і спортом, встановленого законом;

2) цивільні, трудові й адміністративні правовідносини у професійному спорті;

3) спортивні квазіправовідносини, тобто відносини, урегульовані актами олімпійських комітетів, спортивних федерацій та інших недержавних суб'єктів спортивних правовідносин, що не належать до нормативних правових актів, тобто «м'яке право» (Danilevich, 2010).

За структурою зв'язку об'єктів (ступенем індивідуалізації) спортивні правовідносини можна поділити на:

1) абсолютні (у яких визначено всіх учасників правовідносин);

2) відносні (індивідуалізовано лише одну сторону - уповноважених, наприклад, громадянин, який реалізує право на заняття спортом).

З огляду на комплексний характер спортивного права, правовідносини можна поділити на:

1) матеріальні - ті, що виникають задля реалізації особою права на спорт;

2) процесуальні правовідносини, що виникають унаслідок реалізації суб'єктом спортивних матеріальних правовідносин своєї правомочності на захист - звернення із заявою до відповідного дисциплінарного комітету чи арбітражного суду.

За характером регулятивних норм можна виокремити такі спортивні правовідносини:

1) приватні (наприклад, квазіправовідносини, хоча вони мають важливе суспільне значення);

2) публічні (наприклад, між різними державними органами, пов'язаними зі сферою спорту).

Серед спортивних правовідносин варто визначити ще й такі:

- залежно від функціонального призначення:

1) регулятивні (дозволяють або прямо прописують, як діяти. Наприклад, правила поведінки в спортзалі);

2) охоронні (забороняють робити те, унаслідок чого може статися правопорушення. Наприклад, заборона вживати допінгові речовини);

- за часом дії:

1) довгострокові (заняття у спортзалі або підготовка до тренувань);

2) короткострокові (Олімпійські ігри, змагання тощо);

- за кількістю суб'єктів;

- індивідуальні (коли особа самостійно або з тренером займається в спортзалі);

- колективні (групові заняття та підготовка до змагань команди).

Суб'єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи з відповідною правосуб'єктністю, а також держава. Їхню діяльність урегульовано нормами спортивного законодавства. Ґрунтовним видається погляд О. А. Моргунова, який зауважує, що зазначені суб'єкти можна поділити на види та підвиди:

1) фізичні особи з необмеженими можливостями;

2) фізичні особи з обмеженими можливостями.

У цих категоріях виокремлюють такі підвиди:

- фізичні особи, що є професійними спортсменами;

- фізичні особи, що є спортсменами- аматорами;

- фізичні особи, які тимчасово реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту.

Юридичних осіб автор класифікує на такі види:

- суб'єкти публічної адміністрації;

- інші юридичні особи публічного права;

- юридичні особи приватного права (Morhunov, 2014).

Дослідниця М. А. Тіхонова вважає, що до першої групи належить, наприклад, Міністерство молоді та спорту України, діяльність якого поширюється на всю територію держави; на місцях управління фізичною культурою і спортом здійснюють спеціалізовані відділи в органах місцевих адміністрацій (Tikhonova, 2017).

До другої групи варто віднести центри олімпійської, параолімпійської підготовки, неприбуткові союзи залежно від виду спорту, освітні заклади та наукові організації у сфері спорту, спортивний арбітражний суд, міжнародні спортивні організації тощо.

До третьої належать комерційні проекти, що створені у формі акціонерного товариства.

Суб'єктів спортивних правовідносин слід також класифікувати за приналежністю громадян та іноземців до держави, оскільки у сфері професійного спорту поширеним явищем є перехід спортсмена в команду іншої країни (наприклад, футбол, баскетбол, Олімпійські ігри, коли особа виступає за іншу державу, тощо).

Дискусійною, на наше переконання, є думка деяких авторів (наприклад, С. В. Алєксєєва, А. П. Апарова), згідно з якою суб'єктами спортивних правовідносин можна вважати вболівальників. Оскільки процес уболівання за команду чи спортсмена не може бути спортивною діяльністю, а є лише виявом внутрішнього ставлення особи до спортивного процесу, який він споглядає.

Іншим елементом спортивних правовідносин є об'єкт, тобто те, з приводу чого вони виникають. Залежно від характеру та видів спортивних правовідносин, С. В. Алєксєєв виокремлює такі об'єкти: