Міжнародний досвід правового регулювання негласного співробітництва

Ще одна відмітна риса полягає в тому, що, згідно з російським законодавством, виключно ті громадяни, що як основний вид діяльності сприяють здійсненню ОРД на конфіденційній основі, мають право на пенсійне забезпечення відповідно до законодавства Російської Федерації. Період такого співробітництва зараховується до страхового стажу зазначених громадян на підставі відомостей органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Порядок передання таких відомостей визначає керівник відповідного державного органу, до складу якого входять оперативні підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Такий підхід видається логічним, адже реальну потребу укладати трудовий договір й ураховувати трудовий стаж мають лише ті негласні співробітники, для яких сприяння ОРД є основним видом діяльності. Інші особи можуть одержати трудовий стаж для нарахування пенсії за основним місцем роботи.

Зазначений федеральний закон передбачив, що особи, які співпрацюють із суб'єктами ОРД або надали їм допомогу в розкритті злочинів чи встановленні осіб, які їх учинили, можуть отримувати винагороди й інші виплати. Отримані зазначеними особами суми винагород та інших виплат не оподатковуються, й у деклараціях про доходи не вказують (ч. 5 ст. 18). Відсутність необхідності оподаткування одночасно вирішує окремі питання забезпечення конспірації негласних співробітників.

Порядок таких винагород й інших виплат урегульовано Положенням про призначення і виплату поліцією винагороди за допомогу в розкритті злочинів і затриманні осіб, які їх вчинили, затвердженим наказом МВС Російської Федерації від 6 червня 2018 року № 356. Аналіз його норм засвідчує, що негласні співробітники цього відомства можуть розраховувати не лише на щомісячне грошове забезпечення з виплатами відповідно до умов контракту, а й на винагороду за конкретну інформацію, що сприяла виявленню та (або) розкриттю злочинів. Крім того, Положення сприяє розвитку добровільного (ініціативного) інформування поліції про злочини, що вчинені або готуються, формуючи інститут викривачів кримінальної діяльності.

Водночас російські науковці та практики висловлюють конструктивну критику щодо регулювання негласного співробітництва на рівні підзаконних актів у своїй країні. Так, В.В. Кашковський, П.А. Чірков, В.В. Воронін зазначають, що у відомчих нормативно-правових актах немає одностайності щодо тлумачення поняття негласного апарату та чіткості в розмежуванні його окремих категорій (таких як «агент», «оперативний контакт», «утримувач конспіративної квартири»), а також оформлення правових відносин з ними. У зв'язку із цим виникають певні складнощі під час вирішення таких організаційних питань:

- як зазначати особу, що перебуває на оперативному контакті, під час оформлення наданої нею інформації;

- як оформляти звітні документи про видачу цим особам грошової винагороди;

- де слід зберігати контракти, укладені з особами, що перебувають на оперативному контакті, якщо облік таких осіб не передбачено;

- як здійснювати соціально-правовий захист таких осіб без правових на це підстав.

Зазначене призводить до того, що практичні органи по-різному розв'язують проблеми. Наприклад: цих осіб оформляють як інші категорії конфідентів (хоча їхньої згоди на конфіденційне співробітництво отримано не було); особам, які перебувають на оперативному контакті, оперативні працівники самостійно привласнюють псевдоніми, за якими ті проходять у службових документах; у деяких підрозділах керівники самостійно ведуть облік оперативних контактів (Kashkovskyy, Chirkov, & Voronin, 2017). Викладене засвідчує наявність схожих проблем у правовому регулюванні негласного співробітництва в Росії та Україні.

Здійснене дослідження надало можливість запропонувати систему заходів з реформування правового регулювання інституту негласного співробітництва в Україні з урахуванням міжнародного досвіду.

За прикладами ФРН та США в Україні доцільно регламентувати діяльність осіб, які за власною ініціативою, використовуючи законодавчі гарантії конфіденційності, надають правоохоронним органам (безкоштовно або за винагороду) достовірну й актуальну інформацію про підготовку та вчинення злочинів (незалежно від об'єкта посягання). Слід урахувати досвід Російської Федерації щодо унормування призначення та виплати поліцією винагороди за допомогу в розкритті злочинів і затриманні осіб, які їх учинили, забезпечення конфіденційності надання такої інформації та безпеки осіб, які її повідомили. Цих осіб не можна вважати негласними співробітниками (позаштатними негласними працівниками), але вони входять до соціального інституту негласного співробітництва. З-поміж них може формуватися негласний апарат, а їх варто розглядати як потенційних кандидатів до такого співробітництва, як практикують у США, ФРН та інших розвинутих демократичних країнах.

Доцільним для запровадження в Україні є досвід США щодо залучення до негласного співробітництва розроблюваних, підозрюваних, обвинувачених і засуджених (ув'язнених) з можливістю звільнення їх від відбування кримінального покарання або його пом'якшення в разі надання реальної допомоги у виявленні та (або) розслідуванні фактів підготовки й (або) вчинення злочину.

Доцільним є і запровадження в Україні програми захисту свідків за аналогією із США.

Корисним для запровадження в Україні є досвід щодо можливості безпосередньої участі негласних співробітників у проведенні оперативно- розшукових заходів (негласних слідчих дій) і використання ними спеціальних технічних засобів одержання та фіксації інформації з метою отримання доказів у кримінальному провадженні.

У контексті врахування досвіду країн пострадянського простору доцільним убачається унормування на рівні закону таких положень:

- чітке визначення виплат і винагород негласним співробітникам як таких, що не можуть бути оподатковані;

- регламентація прав негласних співробітників на: компенсацію витрат, понесених у зв'язку з їх участю в оперативно-розшукових заходах та НСРД, а також збитків, що настали у зв'язку з цим; збереження в таємниці відомостей про сприяння оперативним підрозділам та органам досудового розслідування; відмову в односторонньому порядку від виконання договору, укладеного у зв'язку з участю в оперативно-розшуковому заході (НСРД), за умови повернення або оплати ними всього отриманого за цим договором; доступ до державної таємниці в обсязі, який необхідний їм для виконання своїх обов'язків під час надання сприяння на конфіденційній основі правоохоронним органам; забезпечення власної безпеки й безпеки їхніх близьких, а також збереження їхнього майна від злочинних посягань, пов'язаних зі сприянням на конфіденційній основі правоохоронним органам;

- законодавче обмеження можливості залучення до негласного співробітництва лише дієздатних повнолітніх осіб (а з огляду на досвід управління по боротьбі з наркотиками США - встановлення як винятку випадків та умов, за яких до негласного співробітництва може бути залучено неповнолітніх);

- можливість проведення особисто негласним співробітником за завданням оперативного працівника (слідчого, детектива): оперативного опитування, оперативного огляду, візуального спостереження, одержання зразків для порівняльного дослідження; виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

- можливість укладення трудового договору та зарахування терміну негласного співробітництва до трудового стажу лише тим негласним співробітникам, для яких сприяння ОРД та досудовому розслідуванню є основним видом діяльності (інші особи можуть одержати трудовий стаж для нарахування пенсії за основним місцем роботи).

іноземний злочинність негласне співробітництво

Висновки

Підвищення ефективності функціонування інституту негласного співробітництва в Україні має ґрунтуватися, зокрема, на запозиченні позитивного іноземного досвіду. Воно має бути науково обґрунтованим, ураховувати відмінності правових систем України й інших держав, застосування різних механізмів правового регулювання однотипних суспільних відносин, традицій, звичаїв і поведінкових стереотипів.

Передумовами успішного використання досвіду розвинутих іноземних країн для реформування інституту негласного співробітництва є: по-перше, значні фінансові інвестиції в розбудову та функціонування цього інституту; подруге, радикальна зміна ставлення населення до осіб, які негласно сприяють діяльності правоохоронних органів, у позитивному напрямі. Це можливо лише за умов реального зростання економічного потенціалу країни й добробуту громадян, забезпечення державою їхнього соціального та правового захисту, реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України.

Список використаних джерел

1. Агафонцев В.В. Организационно-правовые проблемы создания государственной программы защиты участников уголовного процесса: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. М., 1999. 25 с.

2. Atkinson C. Mind the grass! Exploring the assessment of informant coverage in policing and law enforcement. Journal of Policing, Intelligence and Counter Terrorism. 2019. №. 14. Р. 1-19.

3. Bullock K. Shoring up the `home guard'? Reflections on the development and deployment of police volunteer programmes in England and Wales. Policing and society: an international journal of research and policy. 2017. №. 27 (4). Р. 341-357.

4. Callender M., Pepper M., Cahalin K., Britton I. Exploring the police support volunteer experience: findings from a national survey. Policing and society: an international journal of research and police. 2019. №. 29 (4). Р. 392-406.

5. Christopher N. Liability to Deception and Manipulation: The Ethics of Undercover Policing. Journal of Applied Philosophy. 2017. No. 34 (3). Р. 370-388.

6. Dobrin A., Wolf R. What is known and not known about volunteer policing in the United States. International journal of police science and management. 2016. №. 18 (3). Р. 220-227.

7. Dobrin A. Volunteer police: history, benefits, costs and current descriptions. Security journal. 2017. №. 30 (3). Р. 717-733.

8. Епихин А. Ю. Законодательство зарубежных стран, обеспечивающее безопасность участников уголовного судопроизводства. Актуальные проблемы экономики и права. 2008. № 1. С. 139-145.

9. Головненков П., Спица Н. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германия. Strafprozessordnung (StPO): науч.-практ. коммент. и пер. текста закона. Universitдtsverlag Potsdam, 2012. 404 с.

10. Henry P., Rajakaruna N., Crous C., Buckley J. Key attributes of an effective human source handler: Implications for handler selection and training. The Police Journal. 2019.

11. Hirschmann K. Geheimdienste. Hamburg, 2004. 96 р.

12. Горбачов О.В. Правовий аналіз забезпечення безпеки осіб, залучених до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності під час негласного і конфіденційного співробітництва. Форум права. 2017. № 5. С. 99-105.

13. Кашковский В.В., Чирков П.А., Воронин В.В. К вопросу о правовых пробелах правового регулирования института конфидентов. Вестник Нижегородского университета имени Н.И. Лобачевского. 2017. № 2. С. 131-133.

14. Кондрашечкин Р.В. Правовое положение лиц, оказывающих конфиденциальное содействие органам, осуществляющим оперативно-розыскную деятельность. Полицейская деятельность. 2017. № 4. С. 16-24.

15. Kruisbergen E.W. Infiltrating organized crime groups. Theory, regulation and results of a last resort method of investigation. 2013. №. 3. Р. 109-136.

16. Kruisbergen E.W. When Other Methods Fail. Infiltrating Organized Crime Groups in the Netherlands. 2017.

17. Loftus B. Normalizing covert surveillance: the subterranean world of policing. The British Journal of Sociology. 2019.

18. Loftus B., Goold B. Covert surveillance and the invisibilities of policing. Criminology & Criminal Justice. 2012. №. 12 (3). Р. 275-288.

19. Loftus B., Goold B., Mac Giollabhui S. From a Visible Spectacle to an Invisible Presence: The Working Culture of Covert Policing. British Journal of Criminology. 2015. №. 56. azv076.

20. Maercker A., Guski-Leinwand S. Psychologists' involvement in repressive «Stasi» secret police activities in former East Germany. International Perspectives in Psychology: Research, Practice, Consultation. 2018. №. 7 (2). Р. 107-119.

21. Мусієнко І.І., Гречин Є.Є. Інститут конфіденційного співробітництва у США: організаційно-правовий аспект. Проблеми законності. 2015. Вип. 131. С. 133-144.

22. Перепелиця М.М., Шендрик А.В. Інститут конфіденційного співробітництва у ФРН. Європейські перспективи. 2015. № 1. С. 116-119.

23. Петлицкий С.В. Сравнительный анализ норм, регламентирующих порядок применения мер по обеспечению безопасности к лицам, оказывающих содействие на конфиденциальной основе (по законодательству Республики Беларусь и зарубежных стран). Экономика и право. 2016. № 10 (68). С. 43-50.

24. Савченко А.В., Матвійчук В.В., Никифорчук Д.Й. Міжнародний досвід використання агентури правоохоронними органами держав Європи та сШа: посібник / за заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. Київ: Нац. акад. внутр. справ України, 2004. 60 с.

25. Schlembach R. Undercover policing and the spectre of `domestic extremism': the covert surveillance of environmental activism in Britain. Social Movement Studies. 2018. №. 17. Р. 1-16.

26. Schreurs W., Kerstholt J., Vries P., Giebels Е. Citizen participation in the police domain: the role of citizens' attitude and morality. Journal of community psychology. 2018. №. 6.

27. Steden R., Mehlbaum S. Police volunteers in the Netherlands: a study on policy and practice. Policing and Society. 2019. №. 29:4. Р. 420-433

28. Uhnoo S., Lцfstrand C. Voluntary policing in Sweden: media reports of contemporary forms of police citizen partnerships. Journal of Scandinavian studies in criminology and crime prevention. 2018. №. 19 (1). Р. 41-60.

29. Владимиров С.И. К вопросу о дефиниции «содействие граждан оперативным подразделениям органов внутренних дел». Актуальные проблемы российского права. 2017. № 6. С. 195-201.

30. Воробьев И.А. Организованная преступность и борьба с ней в Германии: монография. М.: ВНИИ МВД России, 1996. 88 с.

31. Wolf R., Holmes S., Jones C. Utilization and satisfaction of volunteer law enforcement officers in the office of the American sheriff: an exploratory nationwide study. Police practice and research: an international journal. 2016. №. 17 (5). P. 448-462.

32. Wolf R., Pepper I., Dobrin A. An exploratory international comparison of professional confidence in volunteer policing. The police journal: theory, practice and principles. 2017. №. 90 (2). Р. 91-106.

33. Яременко С.П. Інститут викривачів в Україні: реалії переходу від теорії до практики. Реалізація державної антикорупційної політики в міжнародному вимірі: матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 8 груд. 2017 р.) / [редкол.: В.В. Чернєй, С.Д. Гусарєв, С.С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2017. С. 191-195.

Размещено на Allbest.ru