Теоретичні та практичні аспекти процесуальної діяльності сторони обвинувачення під час складання письмового повідомлення про підозру

У юридичній енциклопедії міститься визначення підслідності як сукупності встановлених законом ознак кримінальних проваджень, відповідно до яких встановлюється конкретний слідчий орган, компетентний провадити досудове слідство (Tertyshnyk, 1998).

На підставі вимог ст. 216 КПК України розмежовано компетенцію слідчих різних органів досудового розслідування, до яких належать і слідчі органів:

1) Національної поліції;

2) безпеки;

3) що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

4) державного бюро розслідувань; а також детективи Національного антикорупційного бюро України. Закон для кожного органу досудового розслідування визначає злочини, розслідування яких віднесено до їхньої підслідності. Тобто здійснювати регламентовані законом процесуальні дії та приймати процесуальні рішення слідчий зобов'язаний відповідно до встановленої підслідності. Встановлення підслідності пов'язане насамперед із визначенням «компетенція».

На підтвердження такої правової позиції свідчить лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2016 року № 9-2388/0/4-16, у якому надано відповідь на звернення заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Н. І. Холодницього від 25 серпня 2016 року № 06-361вих-16 (вх. № 1138/0/1-16 від 26 серпня 2016 року) щодо окремих питань, пов'язаних із процесуальними наслідками порушення правил підслідності під час досудового розслідування. На думку суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ, проведення досудового розслідування кримінального провадження, зокрема проведення окремих слідчих (розшукових) дій, заходів забезпечення кримінального провадження тощо органом, до компетенції якого згідно із процесуальним законодавством не віднесено його здійснення, порушує загальні засади законності здійснення кримінального провадження, закріплені у ст. 9 КПК України, й унеможливлює виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України. З огляду на це, варто зазначити, що відповідно до положень п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України недопустимими визнають докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень ("Lyst Vyshchoho spetsializovanoho sudu", 2016).

Крім цього, слід зосередити увагу й на ч. 5 ст. 36 КПК України, у якій передбачено, що Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники й заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, зокрема слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування. Заборонено доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.

На підставі дослідження сутності цієї норми встановлено, що законодавець надає чітко визначеним прокурорам право доручити здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування лише в разі неефективного досудового розслідування. По-перше, для встановлення критеріїв неефективності в кримінальному провадженні протягом певного часу має здійснюватися досудове розслідування. По-друге, за цей час проведені процесуальні дії та прийняті рішення мають виявитися неефективними. По-третє, оцінку ефективності має здійснити відповідний прокурор, і в разі підтвердження неефективності він має винести постанову, у якій зазначити про встановлені ним фактичні обставини, на підставі чого він дійшов висновку про неефективність досудового розслідування.

У практиці застосування цієї правової норми непоодинокими є випадки її порушення. Трапляються факти доручення здійснення досудового розслідування іншому органу як порушення вимог ст. 216 КПК України навіть без здійснення досудового розслідування належним органом або здійснення його протягом нетривалого часу. Є випадки передоручення за відсутності неефективного досудового розслідування. Чисельними є факти відсутності будь-якої аргументації щодо встановленої неефективності в постановах прокурорів. До суб'єктивних причин таких порушень належить особиста «процесуальна недисциплінованість» відповідних прокурорів, а об'єктивною, на нашу думку, є відсутність можливості процесуального оскарження прийнятого рішення.

Тому проведення подальшого досудового розслідування органом, якому без додержання вимог ч. 5 ст. 36 КПК України в частині обов'язкового встановлення попередньої неефективності досудового розслідування доручено його здійснення, не буде вважатися встановленим відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України.

Таким чином, процесуальні рішення мають ухвалювати уповноважені суб'єкти на підставі вимог кримінального процесуального законодавства, зокрема щодо чітко визначеної та розмежованої компетенції, що є важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини й громадянина та ухвалення законних і справедливих рішень у кримінальному провадженні.

Додатково зауважимо, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначено в главі 37 КПК України (ст. 480-483).

Законодавець у ст. 480 КПК України визначає перелік осіб, щодо яких передбачено особливий порядок кримінального провадження, що є виявом диференціації кримінальної процесуальної форми шляхом визначення особливого порядку проведення слідчих (розшукових) і процесуальних дій стосовно осіб, які мають особливий публічний правовий статус у суспільстві.

Згідно зі ст. 480 КПК України, особливий порядок кримінального провадження застосовують щодо народного депутата України; судді, судді Конституційного Суду України, судді Вищого антикорупційного суду, а також присяжного на час виконання ним обов'язків у суді, голови, заступника голови, члена Вищої ради правосуддя, голови, заступника голови, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; кандидата в президенти України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; голови, іншого члена Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора, його заступника, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; директора та працівників Національного антикорупційного бюро України; голови Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступника. У ч. 1 ст. 481 КПК України визначено порядок повідомлення про підозру зазначеним особам.

Донедавна серед науковців і практиків тривали дискусії щодо порядку здійснення повідомлення про підозру цій категорії осіб. Наукові позиції із цього питання, як і судова практика, не є однозначними. Деякі вчені термін «здійснення повідомлення про підозру» розглядають крізь призму системного аналізу норм КПК України як сукупність процесуальних дій слідчого та/або прокурора, зміст яких полягає в установленні юридичних і фактичних підстав для повідомлення про підозру (ст. 276 КПК України), складенні письмового процесуального документа (повідомлення про підозру) (ст. 277 КПК України) і його врученні особі (ст. 278 КПК України), а також дій щодо встановлення точного місцезнаходження особи й самої особи, якій має бути вручено повідомлення про підозру, роз'ясненні прав підозрюваному, а на його прохання - детальному роз'ясненні кожного із зазначених прав, що є невід'ємним обов'язковим етапом процедури повідомлення про підозру (ч. 2, 3 ст. 276 КПК України). Тобто виконання комплексу зазначених вище процесуальних дій у нерозривній єдності належить до виключних повноважень прокурорів, передбачених у ч. 1 ст. 481 КПК України.

На думку інших, підписання письмового повідомлення про підозру визначеним прокурором і фактичне його вручення іншим прокурором або слідчим на підставі доручення не суперечить вимогам чинного законодавства.

Своєрідним завершенням наукової дискусії щодо належної реалізації аналізованих норм стало набрання чинності 17 жовтня 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства» № 187-IX, який ст. 481 КПК України доповнив частиною другою такого змісту:Генеральний прокурор (виконувач обов'язків Генерального прокурора), його заступник, керівник регіональної прокуратури може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним ч. 1 цієї статті, у порядку, передбаченому ч. 1 і 2 ст. 278 цього Кодексу.

Це надзвичайно важливі зміни до законодавства, оскільки невизначеність цього питання мала суттєві негативні наслідки. Вважаємо, що Генеральний прокурор справді не повинен їхати до судді й особисто вручати йому повідомлення про підозру. Суть цих гарантій полягає в тому, що повідомлення особі про підозру, стосовно якої здійснюють особливий порядок кримінального провадження, у вигляді письмового процесуального документа, акта (рішення) має приймати й підписувати прокурор, який займає за статусом позицію не нижче, ніж визначений у ч. 1 ст. 481 КПК України.

Наукова новизна

Отже, ми висвітлили деякі проблемні питання, пов'язані з процесуальною діяльністю сторони обвинувачення під час складання письмового повідомлення про підозру. Складнощі в цих випадках виникають тому, що законодавець не цілком дотримався принципу правової (юридичної) визначеності в частині такої загально-правової категорії, як «якість і точність закону», що має надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово доходив висновку, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. За таких обставин практичне застосування норм є неодноманітним, часто хибним з позицій дотримання засад кримінального провадження. Усунення досліджених недоліків можливе лише внаслідок внесення відповідних змін до КПК України, які й було запропоновано. Окремо за результатами здійсненого аналізу сформульовано авторське комплексне визначення поняття «повідомлення про підозру».

Висновки

Повідомлення про підозру - це результат розумової (інтелектуальної) діяльності слідчого та/або прокурора щодо оцінки наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, які переконливо засвідчують імовірність учинення кримінального правопорушення певною особою, що відображають у процесуальному документі, акті (рішенні), який складають у письмовій формі уповноважені суб'єкти відповідно до вимог кримінального процесуального закону України, зокрема щодо чітко визначеної та розмежованої компетенції, і вручають особі, яку підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, що зумовлює набуття цією особою процесуального статусу підозрюваного.

Законодавчі положення, що регламентують інститут повідомлення про підозру, потребують чіткого врегулювання, яке надасть можливість уникнути суперечностей у процесі їх право- застосування, у зв'язку із чим пропонуємо:

1) внести зміни до ст. 110 КПК України, у якій «повідомлення про підозру» включити до переліку процесуальних рішень або визначити, що процесуальне рішення у вигляді письмового повідомлення про підозру приймають у формі постанови;

2) внести зміни до ст. 276 КПК України, у назві й тексті якої слово «випадки» в усіх відмінках замінити словом «підстави» у відповідних відмінках;

3) у ст. 276 КПК України п. 2 ч. 1 вилучити.

Сподіваємося, що здійснене нами дослідження приверне увагу законодавця та практичних працівників і допоможе підвищити якість й ефективність аналізованої діяльності.

References

1. Akademichnyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy (1970-1980) [Academic Interpretative Dictionary of the Ukrainian Language (1970-1980)]. (Vols. 1-11).

2. Alenin, Yu.P., & Hloviuk, I.V. (2014). Povidomlennia pro pidozru: zahalna kharakterystyka ta problemy udoskonalennia [Suspicious message: general characteristics and improvement issues]. Visnyk Pivdennoho rehionalnoho tsentru Natsionalnoi akademii pravovykh nauk Ukrainy, Bulletin of the Southern Regional Center of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 1, 162 [in Ukrainian].

3. Amrutanshu, D., & Dhruv, Sh. (2016). Arrest Warrants at the International Criminal Court: Reasonable Suspicion or Reasonable Grounds to Believe? International Criminal Law Review, 16(1), 158-176.

4. Blahuta, R.I., Hutsuliak, Yu.V., & Dufeniuk, O.M. (et al.). (2019). Kryminalnyi protses [Criminal process]. A.Ya. Khytra, R.M. Shekhavtsov, V.V. Lutsyk (Eds.). Lviv: LvDUVS [in Ukrainian].

5. Hromova, M.Ye. (2015). Obgruntovana pidozra yak pidstava zastosuvannia zapobizhnykh zakhodiv [There is reasonable suspicion as a basis for taking precautionary measures]. Chasopys Akademii advokatury Ukrainy, Journal of the Academy of Advocacy of Ukraine, 2(27), 8, 41-43.

6. Hryniuk, V.O. (2017). Povidomlennia pro pidozru yak forma zdiisnennia pervynnoho obvynuvachennia [Suspect notification as a form of primary prosecution]. Forum prava, Forum of Law, 1, 20.

7. Hurtiieva, L.M. (2017). Naukovi kontseptsii pidstav pryiniattia rishennia pro povidomlennia pro pidozru [ Наукові концепції підстав прийняття рішення про повідомлення про підозру]. Pravova Derzhava, Constitutional state, 28, 102 [in Ukrainian].

8. Hurtiieva, L.M., & Lukashkina, T.V. (2016). Teoriia dokaziv u kryminalnomu sudochynstvi [Theory of evidence in criminal proceedings]. Odesa: Feniks

9. Kaplina, O.V. (2013). Pidozra u kryminalnomu provadzhenni: poniattia, oznaky, sutnist [Suspicion in criminal proceedings: concepts, signs, substance]. Yurydychnyi chasopys Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav, Law Journal of the National Academy of Internal Affairs, 1, 239-240.

10. Kaplina, O.V. (2017). Povidomlennia pro pidozru: protystoiannia pravovykh pozytsii storin obvynuvachennia ta zakhystu [Suspicion Report: Confronting the legal positions of the prosecution and defense parties]. Pravo Ukrainy, Law of Ukraine, 12, 74-81.

11. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod: vid 4 lystop. 1950 r. [Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms from November 4, 1950.]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua.

12. Kostenko, S.K. (2016). Problemni pytannia isnuiuchoho pidkhodu do vyznachennia dotrymannia konstytutsiinykh prav i svobod hromadianyna pry povidomlenni pro pidozru u vchynenni kryminalnoho pravoporushennia [Problematic Issues of the Existing Approach to Determining the Constitutional Rights and Freedoms of a Citizen When Reporting a Suspicion of a Criminal Offense]. Visnyk Asotsiatsii slidchykh suddiv Ukrainy, Bulletin of the Association of Investigative Judges of Ukraine, 1, 34-36 [in Ukrainian].

13. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: vid 13 kvit. 2012 r. No. 4651-VI [The Criminal Procedure Code of Ukraine from April 13, 2012, No. 4651-VI]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua.

14. Lyst Vyshchoho spetsializovanoho sudu Ukrainy z rozhliadu tsyvilnykh i kryminalnykh sprav vid 13 veresnia 2016 roku No. 9-2388/0/4-16 [Letter from the High Specialized Court of Ukraine on Civil and Criminal Cases from September 13, 2016]. (n.d.). search.ligazakon.ua.

15. Posvystak, O.M. (2019). Zdiisnennia povidomlennia pro pidozru osobam, shchodo yakykh zdiisniuietsia osoblyvyi poriadok kryminalnoho provadzhennia [Reporting suspicion to persons subject to special criminal proceedings]. Pidpryiemstvo, hospodarstvo i pravo, Enterprise, economy and law, 5,280-285.

16. Pradhananga, R.B., & Kunshang, L. (2018). An Analytical Study of Culpable Homicide (Kartabya Jyan) under the Muluki Criminal (Code) Act, 2074 BS. Prosecution journal, 4, 1-61.

17. Rastorhuiev, O.V. (2019). Povidomlennia pro pidozru: problemy pryiniattia protsesualnoho rishennia [Suspect reporting: procedural decision issues]. Yurydychnyi visnyk "Povitriane i kosmichne pravo", Legal Bulletin "Air and Space Law", 2(51), 181-182.

18. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny po spravi "Brougan ta inshi proty Spoluchenoho Korolivstva" vid 29 lystopada 1988 roku [Judgment of the European Court of Human Rights in Brogan and Others v. The United Kingdom of 29 November 1988]. Case of Brogan and others v. the United Kingdom.

19. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny po spravi "Nechyporuk i Yonkalo proty Ukrainy" (zaiava No. 42310/04) vid 21 kvitnia 2011 roku [Judgment of the European Court of Human Rights in the case of Nechiporuk and Jonkalo v. Ukraine (application No. 42310/04) from April 21, 2011]. Case of Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine.

20. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny po spravi "Shabelnyk proty Ukrainy" (zaiava No. 16404/03) vid 19 liutoho 2009 roku [Judgment of the European Court of Human Rights in the case of Shabelnik v. Ukraine (application No. 16404/03) from February 19,2009]. Case of Shabelnyk v. Ukraine. Retrieved from

21. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny po spravi "Yeloiev proty Ukrainy" (zaiava No.17283/02) vid 6 lystopada 2008 roku [Judgment of the European Court of Human Rights in the case of Eloev v. Ukraine (application No. 17283/02)from November 6,2008]. CaseofYeloievv. Ukraine.Retrievedfrom

22. Rohatiuk, I.V. (2015). Povidomlennia pro pidozru: znachennia instytutu ta problemy pravozastosuvannia [Suspect reporting: The importance of the institute and the problems of law enforcement]. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav, Scientific Bulletin of the National Academy of Internal Affairs, 3, 121.

23. Shcherbak, I.A. (2019). Povidomlennia pro pidozru: aktualni pytannia [Suspicious message: current issues]. Pravove zabezpechennia intehratsii Ukrainy v yevropeiskyi politychnyi, ekonomichnyi, bezpekovyi, intelektualnyi prostir, Legal support for Ukraine's integration into the European political, economic, security, intellectual space: All-UkrainianScientific and Practical Conference(p.435).Khmelnytskyi.Retrievedfrom

24. Shcherbak, I.A. (2019). Problemni aspekty protsedury povidomlennia pro pidozru v konteksti realizatsii pryntsypu verkhovenstva prava [Problematic aspects of the procedure for reporting suspicion in the context of the implementation of the rule of law]. Pravnychyi chasopys Donetskoho universytetu, Law Journal of Donetsk University, 1(37), 103.

25. Sliusarchuk, Kh.R. (2017). Standart dokazuvannia "obgruntovana pidozra" u kryminalnomu provadzhenni [The standard of proof is "reasonable suspicion" in criminal proceedings]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu, Scientific Bulletin of Uzhgorod National University, 42, 238-240.

26. Tertyshnyi,V.M. (1998). Pidslidnist [Consistency]. Yurydychna entsyklopediia (1998-2004), Legal Encyclopedia (1998-2004). (Vols. 1-6). Yu.S. Shemshuchenko (Eds.). Kyiv. Ukr. Entsyklopediia [in Ukrainian].

27. Vorotyntsev, Ye.V. (2014). Informatyvnist pysmovoho povidomlennia pro pidozru v systemi zmahalnoho kryminalnoho sudochynstva Ukrainy [The informative nature of the written notice of suspicion in the system of competitive criminal proceedings in Ukraine]. Visnyk prokuratury, Procurator's Bulletin, 1(151), 90-96 [in Ukrainian].

28. Yednak, V., Vitiuk, D., Krut, K., & Grokholskyi, V. (2020). Ensuringthe Rights of the Person When Notifying of Suspicion or Detentionon Suspicion of Committing a Criminal Offense. Amazonia Investiga, 9(25), 423-428.

29. Yedynyi zvit pro kryminalni pravoporushennia po derzhavi za sichen-hruden 2019 r. [January-December 2019 Uniform Crime Report by State]. (n.d.). old.gp.gov.ua.

30. Yeromenko, I.V. (2017). Vdoskonalennia protsedury povidomlennia osobi pro pidozru u vchynenni kryminalnoho pravoporushennia [Improvement of the procedure for notifying a person of a suspected criminal offense]. Visnyk Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy, Bulletin of the National Academy of Public Prosecutor's Office of Ukraine, 1(47),83-84.

кримінальний законодавство суд право

Список використаних джерел

1. Академічний тлумачний словник української мови (1970-1980): словник укр. мови: в 11 т. 1975 р. Т. 6. С. 475.

2. Аленін Ю. П., Гловюк І. В. Повідомлення про підозру: загальна характеристика та проблеми удосконалення.

3. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2014. № 1. С. 162. Amrutanshu D., Dhruv Sh. Arrest Warrants at the International Criminal Court: Reasonable Suspicion or Reasonable Grounds to Believe? International Criminal Law Review. 2016. Vol. 16. Issue 1. Р. 158-176.

4. Кримінальний процес: підручник / [Р. І. Благута, Ю. В. Гуцуляк, О. М. Дуфенюк та ін.] ; за заг. ред. А. Я. Хитри, Р. М. Шехавцова, В. В. Луцика. Львів: ЛьвДУВС, 2019. Ч. 2. 616 с.

5. Громова М. Є. Обґрунтована підозра як підстава застосування запобіжних заходів. Часопис Академії адвокатури України.2015.№ 2 (27). Т.

6. Гринюк В. О. Повідомлення про підозру як форма здійснення первинного обвинувачення. Форум права. 2017.

7. Гуртієва Л. М. Наукові концепції підстав прийняття рішення про повідомлення про підозру. Правова держава. 2017. № 28. С. 102.

8. Гуртієва Л. М., Лукашкіна Т. В. Теорія доказів у кримінальному судочинстві: навч.-метод. посіб. Одеса: Фенікс, 2016. 80 с.

9. Капліна О. В. Підозра у кримінальному провадженні: поняття, ознаки, сутність. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1. С. 239-240.

10. Капліна О. В. Повідомлення про підозру: протистояння правових позицій сторін обвинувачення та захисту. Право України. 2017. №12. С. 74-81.

11. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: міжнар. док. від 4 листоп. 1950 р.

12. Костенко С. К. Проблемні питання існуючого підходу до визначення дотримання конституційних прав і свобод громадянина при повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Вісник Асоціації слідчих суддів України. 2016. № 1. С. 34-36.

13. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI.

14. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2016 року № 9-2388/0/4-16.

15. Посвистак О. М. Здійснення повідомлення про підозру особам, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження. Підприємство, господарство і право. 2019. № 5. С. 280-285.

16. Pradhananga R. B., Kunshang L. An Analytical Study of Culpable Homicide (Kartabya Jyan) under the Muluki Criminal (Code) Act, 2074 BS. Prosecution journal. 2018. Vol. 4. Р. 1-61.

17. Расторгуєв О. В. Повідомлення про підозру: проблеми прийняття процесуального рішення. Юридичний вісник «Повітряне і космічне право».2019.№ 2 (51). С. 181-182.

18. Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» від 29 листопада 1988року. Case of Brogan and others v. the United Kingdom.

19. Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) від 21 квітня 2011 року. Case of Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine.

20. Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19 лютого 2009 року. Case of Shabelnyk v. Ukraine.

21. Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Єлоєв проти України» (заява № 17283/02) від 6 листопада 2008 року. Case of Yeloiev v. Ukraine.

22. Рогатюк І. В. Повідомлення про підозру: значення інституту та проблеми правозастосування. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. № 3. С. 121.

23. Щербак І. А. Повідомлення про підозру: актуальні питання. Правове забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, безпековий, інтелектуальний простір: матеріали Всеукр. наук.- практ. конф. Хмельницький, 2019. 435 с.

24. Щербак І. А. Проблемні аспекти процедури повідомлення про підозру в контексті реалізації принципу верховенства права. Правничий часопис Донецького університету. 2019.№1(37). С. 103.

25. Слюсарчук Х. Р. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» у кримінальному провадженні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. № 42. С. 238

26. Тертишний В. М. Підслідність. Юридична енциклопедія (1998-2004): в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (гол. ред.) та ін. Київ: Укр. Енциклопедія, 1998. Т. 4. С. 551.

27. Воротинцев Є. В. Інформативність письмового повідомлення про підозру в системі змагального кримінального судочинства України. Вісник прокуратури. 2014. № 1 (151). С. 90-96.

28. Yednak V., Vitiuk D., Krut K., Grokholskyi V. Ensuringthe Rights of the Person When Notifying of Suspicion or Detentionon Suspicion of Committing a Criminal Offense. Amazonia Investiga. 2020. Vol. 9 (25). P. 423-428.

29. Єдиний звіт про кримінальніправопорушення подержаві за січень-грудень 2019 р.

30. Єрьоменко І. В. Вдосконалення процедури повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Вісник Національної академії прокуратури України. 2017. № 1 (47). С. 83-84.

Размещено на Allbest.ru