Шлюбне законодавство рейхскомісаріату "Україна": аналіз нормативної бази (1941-1944 рр.)

Виклад основного матеріалу

Шлюбне право - достатньо старий інститут сімейного права як підгалузь цивільного права. Але регулювання даного інституту завжди здійснювалось окремими законами або навіть підзаконними нормативно-правовими актами. Подібна ситуація була і на території України, окупованої Третім Рейхом. Але була достатньо вагома особливість: завоювання територій було відносно швидким; суспільство продовжувало існувати; відбувались природні цивільні процеси (одруження, смерть, народження дітей, купівля та продаж товару і т.д.), а механізмів регулювання цього фактично не було. Перші нормативно-правові акти з'явились лише наприкінці 1941 р., а основна їх частина була видана навесні та влітку 1942 р. Документи були розрізненими, видавались із великим проміжком часу та різними посадовими особами. Для певної систематизації та спрощення користування видавались інкорпоровані збірники нормативно-правових актів. Ми пропонуємо розглянути один із них - офіційний збірник нормативно-правових актів генеральної округи «Київ» - «Amtsblatt des Generalkommissars Kiev». Аналогічні нормативні акти були видані і в інших генеральних округах. «Офіційний журнал Київського Генерального комісара» є інкорпорацією чотирьох підзаконних актів, в тому числі і Постанови Рейхскомісара України «Про тимчасові правила щодо одруження та розлучень» від 11 травня 1942 р. Саме на цій Постанові ми і пропонуємо зупинитись для детального розгляду правил укладання та розірвання шлюбу.

В історіографії відомі окремі публікації в галузі шлюбного права. У дослідників О. Гончаренко та Н. Колісник є дослідження інституту шлюбу [1] та загалом зміни громадянського статусу [2]. Але ми пропонуємо розглянути механізм укладання та розірвання шлюбу на основі Постанови Рейхскомісара України «Про тимчасові правила щодо одруження та розлучень» для більш детального розбору даної теми на основі подзаконного нормативно-правового акта.

Шлюбний вік був встановлений наступним чином: 18 років для чоловіків та 16 років для жінок. Одруження неповнолітніх та частково дієздатних осіб також мало місце, але лише за згоди законних представників. Якщо представники із неповажних причин відмовлялись дати згоду на одруження, це міг зробити шліхтер. Недієздатні особи не мали права одружитись [3, с. 29].

До шлюбу передувало оголошення, яке мали подати не раніше, ніж за 6 місяців до реєстрації шлюбу. Для укладання шлюбу молоді були зобов'язані одночасно з'явитись до Уповноваженого та підписати обопільну заяву про бажання одружитись. Церковний обряд міг мати місце лише після державної реєстрації шлюбу [3, с. 30].

Якщо Уповноважений на складання актів громадянського стану мав сумніви щодо правильності оголошення або можливості укладання конкретного шлюбу, він повинен був звернутись до Гебітскомісара з приводу розв'язання даного питання. До речі, даного Уповноваженого призначав також Гебітскомісар. Нагляд за цією службовою особою здійснював шеф округу, якщо він не заміщав дану посаду, а подальший службовий нагляд здійснював той же Гебітскомісар.

Уповноважені повинні були вести книги, до яких вписували у послідовному порядку усі зареєстровані шлюби, та щомісяця подавати звіти Гебітскомісару про них. Але більш детально повноваження та обов'язки даних службовців були вказані у Розпорядженні Рейхскомісара для України «Про ЗАГС та його орган догляду», тому детально на цьому зупинятись ми не будемо [4].

Шлюби вважались недійсними у таких випадках: якщо хоча б один із подружжя був євреєм; між родичами по прямій лінії споріднення або братом і сестрою; до розірвання попереднього шлюбу. Такі шлюби могли бути дійсними лише тоді, коли їх зареєстрував німецький Уповноважений, якщо протягом шести місяців з моменту набуття законної сили Постанови Рейхскомісара України «Про тимчасові правила одруження та розлучень» такий шлюб був листовно підтверджений відповідний Гебітскомісаром. Ніхто не міг посилатись на недійсність шлюбу, якщо не було відповідного судового рішення. Заяву про оголошення шлюбу недійсним міг подати прокурор, один з подружжя у тому разі, якщо він не знав, що шлюб не є дійсним; подружжя з попереднього нерозірваного шлюбу. Дитина, народжена в недійсному шлюбі, коли хоча б один із подружжя мав єврейське походження, являлась незаконною. У інших випадках недійсного шлюбу дитина визнавалась законнонародженою.

Кожен із подружжя мав право подавати документи на розлучення в таких випадках:

1. Якщо один із подружжя помилився у відношенні іншого в таких обставинах, які б суттєво впливали на його рішення вступати до шлюбу [3, с. 31].

2. Якщо одного із подружжя було введено в оману перед одруженням.

3. Якщо одного із подружжя протизаконно, загрозою змусили одружитись.

4. У разі вчинення перелюбства.

5. Якщо один із подружжя якимось тяжким порушенням обов'язків руйнував шлюбні стосунки.

6. Якщо один із подружжя хворів на тяжку інфекційну або «викликаючу огиду» хворобу і на вилікування від якої другий з подружжя не сподівався.

7. Один із подружжя безвісти зник більш ніж 3 роки тому.

8. Якщо у одного із подружжя психічне захворювання та «духовну єдність поміж подружжям порушено та поновлення такої єдності не передбачається» [3, с. 32].

Розлучення проводилось судом. Після нього дружина мала право вимагати у чоловіка утримання, якщо суд, приймаючи всі обставини до уваги, вважатиме це справедливим.

Отже, підводячи підсумки, можна стверджувати, що у даній Постанові прописана система прав, якими були наділені особи, які мали бажання одружитись чи розлучитись. У шлюбному праві також були присутні елементи суттєвого зменшення прав євреїв (лише у разі недійсності шлюбу, коли один із подружжя був єврейського походження, народжена дитина вважалась незаконною). Норми права, прописані у даному документі, традиційно для сімейного права, складаються із гіпотези та диспозиції. Також у цьому акті частково прописані обов'язки Уповноважених, які мали право укладати та розривати шлюби, але, як було вказано вище, права та обов'язки даних службовців визначалися іншим нормативно-правовим актом.

Посилання

1. Гончаренко О.М. Інститут шлюбу в системі сімейного законодавства окупаційної адміністрації Рейхскомісаріату «Україна»: аналіз нормативно-правової бази (1941-1944 рр.). Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. Вип. 22. Переяслав-Хмельницький, 2009. 308 с.

2. Колісник Н. Зміни громадянського статусу особи у практиці роботи місцевих судових установ на теренах Райхско- місаріату «Україна» (1941-1944 рр.). Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. Вип. 2, ч. 3. Тернопіль: [ТНПУ], 2014. С. 61-65.

3. Державний архів Полтавської області, ф. Р-8676. Колекція періодичних видань, наказів, розпоряджень, листівок, плакатів, брошур періоду німецько-фашистської окупації України, м. Полтава Полтавської області. оп. 2. Спр. 5. Офіційний журнал Київського Генерального комісара. С. 13-33.

4. Полтавський обласний державний архів Р-2342, Новосанджа- рівська районна управа, с. Нові Санджари, Новосанджарівського району, Полтавської області, оп. 23 Розпорядження Рейхскомісара для України про ЗАГС та його орган догляду. 28 травня 1943 р. 15 арк.

Размещено на Allbest.ru