Державні стандарти як інструмент державного управління у сфері соціогуманітарної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державні стандарти як інструмент державного управління у сфері соціогуманітарної безпеки

Горбатюк Світлана Євгенівна,

кандидат наук з державного управління, докторант кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України, м. Київ, Україна

Summary

STATE STANDARDS AS AN INSTRUMENT OF PUBLIC ADMINISTRATION IN THE FIELD OF SOCIAL AND HUMANITARIAN SECURITY

Horbatiuk S.Ye.,

Ph.D in Public Administration, Doctoral Candidate of the Social and Humanitarian Policy Chair, National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, Kyiv, Ukraine

The article describes the essence of national standards as an instrument of public administration in the field of social and humanitarian security and their influence on the realization of social and humanitarian rights of citizens. Institutional problems in the formation of a system of state social standards are identified. The necessity of development is substantiated and the author's vision of the state standards for the protection and welfare of children, the basic conceptual fundamentals of modernizing the system of state standards in the social and humanitarian sphere are presented.

Key words: state standards, cost of living, public administration, social and humanitarian security.

Анотація

У статті розкрито сутність національних стандартів як інструменту державного управління у сфері соціогуманітарної безпеки та їх вплив на реалізацію соціальних і гуманітарних прав громадян. Виявлено інституційні проблеми у формуванні системи державних соціальних стандартів. Обґрунтовано необхідність розроблення та представлено авторське бачення державних стандартів безпеки і благополуччя дитини, основних концептуальних засад модернізації системи державних стандартів у соціогумані- тарній сфері.

Ключові слова: державні стандарти, прожитковий мінімум, державне управління, соціогуманітарна безпека.

Постановка проблеми

На сучасному етапі створення умов для стабільного соціогуманітар- ного розвитку є головним завданням державного управління в Україні. Вкрай низький рівень життя населення, системне поглиблення нерівності, поляризація різних соціальних груп за рівнем доходів, посилення соціального розмежування суспільства на багатих і бідних тощо актуалізують питання трансформації механізмів забезпечення соціогуманіта- рної безпеки. Високорозвинені демократичні соціальні держави такі явища елімінують механізмами державних гарантій, застосовуючи державні стандарти і нормативи. Тому проблема удосконалення державних стандартів у системі інструментарію державного управління в Україні та їх адаптації до норм ЄС з огляду на європейській вибір суспільства не втрачає актуальності як у теоретико-методоло- гічному, так і практичному аспектах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

державне управління соціогуманітарна безпека

У науковому співтоваристві проблематика соціогума- нітарної безпеки та її окремих складових у контексті трансформаційних змін сучасного соціуму залишається актуальною і привертає увагу фахівців різних галузей науки. Соціальна політика, теоре- тико-методологічні проблеми формування та забезпечення соціальних стандартів в Україні розкриваються у працях В.Гошовської, Е.Лібанової, О.Ма- карової, В.Трощинського, А.Попка, П.Ситника та ін. українських науковців.

Дослідженню соціальних стандартів у системі соціального захисту присвячено наукові роботи В.Бідак, С.Корецької, М.Кравченко, О.Крентовсь- кої, О.Петроє, В.Скуратівського, Н.Ярош та ін.

У галузі науки “Державне управління” проблема стандартизації представлена дисертаціями на здобуття наукового ступеня доктора наук, які стосуються управління галузевою стандартизацією в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні (М.Білинська), розвитку соціальних стандартів у сфері охорони здоров'я (Н.Ярош) та ін.

Визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Аналіз сучасних досліджень державного управління процесами соціогуманітар- ного розвитку свідчить про відсутність цілісного уявлення, що відбиває поняття стандартизації як системи у сфері державного управління соціогума- нітарною безпекою. Розкриваючи державні стандарти з позиції соціального захисту, зокрема забезпечення мінімальних фізіологічних, соціальних, культурних потреб людини, автори не ставили за мету дослідити державні стандарти у їх системному впливі на процеси забезпечення соціогуманітарної безпеки.

Важливість і актуальність задекларованої проблеми зумовлюється необхідністю наукового осмислення шляхів модернізації державного управління у контексті формування сучасного соціогуманітар- ного простору та маркування теоретико-методологічних орієнтирів удосконалення його інструментарію. Тому метою статті є обґрунтування концептуальних засад модернізації системи державних стандартів у соціогуманітарній сфері в Україні.

Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Реалізація соціальної функції держави досягається шляхом застосування сучасного управлінського інструментарію, в якому дедалі більше уваги приділяється національним стандартам. Від створених на державному рівні умов для реалізації громадянами їхніх соціальних і гуманітарних прав, ефективності системи державних соціальних гарантій, сформованих на основі національних стандартів, забезпечення рівного доступу до гарантованих державою послуг великою мірою залежить рівень со- ціогуманітарної безпеки. Важливо, що, задовольняючи потреби людини в матеріальних і духовних благах, держава за допомогою стандартів також гарантує відповідні фінансові та ін. ресурси, призначені для цих цілей.

Згідно із Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” забезпечення основних потреб громадян гарантовано державою на рівні державних соціальних стандартів і нормативів. Законом установлено державні соціальні стандарти у сфері доходів населення, а також державні соціальні нормативи у сфері соціальних послуг, житлово-комунального обслуговування, транспортного обслуговування та зв'язку, охорони здоров'я, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, фізичної культури та спорту, побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування.

Базовим державним соціальним стандартом в Україні є встановлений законом прожитковий мінімум, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти [1]. Згідно з Конституцією України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Також Основний Закон гарантує, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, державні стандарти мають бути орієнтовані на забезпечення потреб та інтересів громадян, зокрема гідних та безпечних умов, соціально визнаної якості життя, що має особливе значення у контексті сучасних конотацій соціогуманітарної безпеки. Однак аналіз положень Постанови КМУ “Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення” [2], зокрема унормований набір товарів і послуг, який береться за основу під час формування державних соціальних стандартів, дає підстави вважати, що декларації України про запровадження єв-ропейських стандартів якості життя на разі є недосяжними. Гарантовані державою послуги не відповідають сучасним уявленням про стандарти життя європейського рівня. Визначені норми взуття, одягу, медикаментів, засобів особистої гігієни вочевидь не можуть забезпечити потреби сучасної людини, навіть з огляду на її фізіологічні особливості та потреби у різні періоді життя, а окремі з них виглядають просто абсурдно (наприклад, на думку посадовців, для новонароджених достатньо одного гарнітуру (шапочка, сорочка, пелюшки) на 6 років). Крім того, документом не враховано послуги з медичного обслуговування, освіти, постійне зростання тарифів на оплату житлово-комунальних послуг.

У добу розвитку інформаційного суспільства, коли органи державного управління анонсують державні послуги і зв'язки з громадянами у форматі електронного урядування, не враховано потребу населення у користуванні Internet, мобільним зв'язком тощо. Так, послуги “зв'язку та інформативні” не відображають ні національні потреби, ні глобальні тенденції розвитку відносин в інформаційному просторі, коли включають лише такі норми, як листування у межах України (1,2 конвертів на одну се- редньостатистичну сім'ю), користування місцевим телефонним зв'язком (25 хвилин на місяць на одну особу), передплата (придбання) газет та журналів (52 штуки на одну середньостатистичну сім'ю на рік). Задоволення культурних потреб людини та потреб у духовному розвитку також гарантовано на мінімальному рівні (6 разів на рік відвідування одного із закладів культури (театрів, кінотеатрів, клубів, музеїв, парків, зоопарків, заповідників, цирків, музичних установ, бібліотек), придбання 6 книг на рік), що навряд чи може забезпечити формування всебічно розвиненої духовно багатої особистості.

Такий стан справ свідчить не тільки про декларативний характер заяв стосовно підвищення якості життя громадян як пріоритет державної політики, а й про порушення міжнародних зобов'язань Україні, взятих у зв'язку з ратифікацією Конвенції Міжнародної організації праці про основні цілі і норми соціальної політики № 117 [3], згідно з якою кожна країна-підписант у ході встановлення прожиткового мінімуму має ураховувати потреби людини на житло, освіту, медичне обслуговування.

Отже, існує нагальна потреба доктринального переосмислення поняття соціального “стандарту” у контексті його зв'язку із категорією “мінімум”. Стандарт має гарантувати достойні умови життя, а не біологічне виживання. Тому вочевидь система соціальних стандартів в Україні, виконуючи певні позитивні функції, не позбавлена суттєвих недоліків.

Зафіксовані у Конституції України соціальні гарантії багато в чому мають декларативний характер, незадовільний ступінь реалізації і на практиці не забезпечені в інституційному аспекті, що спричиняє загрозу соціогуманітарній безпеці. Наглядним свідченням формального характеру конституційно закріплених прав (на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та ін.) є постійне зниження рівня життя громадян, збереження великої частки населення з доходами нижче прожиткового мінімуму, демографічна криза, безробіття, нерівний доступ до якісної освіти, медичної допомоги, поширення соціально небезпечних хвороб.

Заради об'єктивності потрібно зазначити, що питання справедливості і соціальної орієнтації політики актуальні не лише для України. Вони активно обговорюються на європейському рівні. Формування загальних соціальних стандартів і прийняття загальноєвропейських соціальних принципів у державах-членах ЄС є предметом постійної уваги інституцій ЄС. Так, у 2017 р. Європейською комісією було розроблено соціальну хартію “Європейські основи соціальних прав”, в якій закріплено права на освіту, рівні можливості, сприяння у працевлаштуванні, справедливу зарплату і пільги [4]. Метою документа, який, до речі, не має обов'язкового характеру, однак підтриманий усіма державами-членами ЄС як спільне політичне зобов'язання та відповідальність, є стимулювання урядів до уніфікації соціальних стандартів і норм у Євросоюзі, створення підґрунтя для більш справедливого і соціально орієнтованого ЄС. Основою для розвитку справедливого, рівного і демократичного суспільства європейськими державами визнано право на якісну та інклюзивну освіту, підготовку і навчання протягом усього життя.

В умовах європейського вибору Україні доведеться гармонізувати методичні підходи до формування соціальних стандартів із ЄС. Однак вже сьогодні необхідно вирішити два першочергових питання: встановити реалістичний розмір прожиткового мінімуму, орієнтований на забезпечення гарантованих Конституцією України соціа-льних прав, зокрема права кожного на достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї, а також забезпечити його дотримання при реалізації соціальних стандартів і нормативів.

Оскільки домінуючим джерелом фінансування державних гарантій є бюджетне, головною припо- ною на шляху реалізації державних стандартів є недостатнє фінансування, дефіцит державного бюджету, зростання внутрішнього і зовнішнього боргу, тіньова економіка, інфляція, спад виробництва, а також поширення такого суспільно небезпечного явища, як корупція.

Підвищення рівня прожиткового мінімуму має опиратися на виділення необхідних грошових коштів із державного бюджету, дієве зростання державних інвестицій, активну та ефективну соціально - економічну політику, політику у сфері освіти, охорони здоров'я, запобігання корупції, тіньової економіки та ін. На державному рівні, діючи за принципами субсидіарності та пропорційності, необхідно створити всі умови для більш активної участі соціальних і приватних партнерів у вирішенні питань забезпечення соціальних стандартів для підвищення якості життя громадян і формування якісного людського капіталу.

Вочевидь державне управління у сфері соціо- гуманітарної безпеки ефективним є тоді, коли, охоплюючи всі сегменти становлення та життєдіяльності людини, ним утворюється цілісний державний механізм як засіб упорядкування процесів соціального і гуманітарного розвитку суспільства. Встановлення оптимального прожиткового мінімуму є необхідною умовою забезпечення якості реалізації стандартів у всіх сферах соціогуманітарного розвитку.

У сучасних країнах, які сповідують високі стандарти якості життя населення, формування національного людського капіталу починається з охорони дитинства. Забезпечення, дотримання та захист прав дитини, створення всіх умов для формування безпечного середовища, що оточує ди-тину, є головним завданням національних органів державної влади, а також міжнародних інституцій та організацій, які на регіональному та глобальному рівнях опікуються питаннями захисту дітей. Застосування різноманітних інструментів управлінського впливу на процеси формування та реалізації політики з охорони дитинства дозволяє найбільш повно врахувати соціальні, культурні, економічні та ін. інтереси дитини на усіх стадіях її розвитку, життєдіяльності та становлення як особистості з позиції забезпечення соціогуманітарної безпеки людини, суспільства, держави.

Розвинені країни світу, зокрема США, політику держави щодо підтримки дитини будують на таких головних стандартах, як безпека, благополуччя, стабільність. Саме на підставі дотримання цих стандартів оцінюється якість політики і ступінь реалізації та захисту прав дитини, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, положення якої знайшли подальшого розвитку в наступних документах організації. Так, Декларація і план дій “Світ, сприятливий для дітей”, ухвалені резолюцією S-27/2 спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН у 2002 р., закріпили намір держав щодо розбудови сприятливого для дітей світу на основі підпорядкованих найкращому забезпеченню інтересів дитини принципів і цілей: діти - перш за все; вико- рінити злидні; не забути жодної дитини; піклуватися про кожну дитину; дати кожній дитині освіту; захистити дітей від шкоди та експлуатації; захистити дітей від війни; боротися з ВІЛ/СНІДом; прислухатися до дітей і забезпечувати їх участь; зберегти Землю для дітей [5]. Згодом сама ж ООН визнала, що цілі не були реалізовані, а загальні досягнення не відповідають національним і міжнародним зобов'язанням. Крім того об'єктивні тенденції соціогуманітарного розвитку актуалізували в політиці з охорони дитинства проблему безпеки.

Реакція розвинених країн на ці виклики проявилася в модернізації правових механізмів держа-вного управління, урізноманітненні управлінського інструментарію. Ключовим компонентом інтегрованої системи захисту дітей стала комплексна національна стратегія або національний план дій для дітей, який ґрунтується на Конвенції ООН про права дитини. Комплексна національна політика охопила галузеві національні плани дій та політики, що визначають конкретні цілі, цілеспрямовані заходи щодо їх реалізації, а також розподіл фінансових і людських ресурсів. Водночас, як показує європейський досвід, національна координація і гармонізація політики стосовно охорони дитинства є однією з проблемних в більшості держав-членів ЄС. Серед найбільш поширених проблем потрібно назвати те, що національні стратегії не завжди пов'язані з галузевими, регіональними та місцевими стратегіями і бюджетами, національна стратегія не завжди супроводжується конкретними планами дій, політика і законодавство не завжди взаємопов'язані і скоординовані для задоволення потреб дитини. Так, за даними ЄС 2015 р., тільки 13 держав-членів мали спеціальну національну політику або стратегію у сфері захисту дітей. Хорватія, Франція, Італія та Румунія мали проекти національної політики щодо усиновлення, уряд Греції повідомив про розробку комплексної політики у сфері охорони дитинства як один із пріоритетів політики. Окремі країни керуються планами дій на регіональному або місцевому рівнях. У Данії за відсутності національної політики органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти політику у сфері охорони дитинства на місцях. У державах-членах із децентралізованими системами, зокрема Фінляндії, Нідерландах, співіснують місцеві, регіональні і національні політики. У Німеччині та Бельгії політики розробляються на рівні федеральних земель, а у федеральному уряді Австрії розроблена національна політика у сфері охорони дитинства [6].

Однак попри те, що формування політики з охорони дитинства відбувається у різний спосіб на основі централізованих і децентралізованих моделей управління, більшість країн тяжіє до запрова-дження дієвого інструментарію реалізації положень конвенції ООН про права дитини, зокрема ві-дображених у нормах національного законодавства. В сучасному державному управлінні поширюється практика стандартизації у сфері охорони дитинства, зокрема ухвалення стандартів безпеки і благополуччя дитини.

На досвіді Ірландії можна побачити, що ухвалення національного стандарту безпеки і благопо-луччя дитини відбувалося за участі всіх інститутів державного управління, відповідальних за формування та реалізацію національної політики з охорони дитинства, шляхом відкритих консультацій із інститутами громадянського суспільства, державно-приватного партнерства, усіма зацікавленими сторонами. Національний стандарт складається із згрупованих за відповідними тематиками стандартів, які містять вимоги до: орієнтованих на охорону дитинства служб (права і різноманітність дітей поважаються і заохочуються, до дітей дослухаються, забезпечується ефективне спілкування та інформування дітей); безпечності та ефективності послуг (охоплює 12 стандартів, котрі містять норми стосовно своєчасності, ефективності, якості послуг, що надаються дітям, міжвідомчої і міжпрофесійної співпраці, управління та моніторингу); лідерства та менеджменту (дотримання законодавства, правил, національної політики, стандартів захисту дітей та сприяння їх благополуччю під час виконання функцій відповідними службами, ефективний менеджмент і відповідальність); ефективного використання ресурсів; робочої сили: вимоги до компетентностей, навичок і досвіду персоналу, зокрема й управлінського; використання інформації та інформаційних систем в інтересах забезпечення безпеки та благополуччя дитини) [7].

В Індонезії національний стандарт надання допомоги у закладах захисту дітей містить стандарти, які націлені на реалізацію права дитини на отримання допомоги у своїх сім'ях, розвиток прямих послуг для підтримки сімей, що мають проблеми у піклуванні про дітей, альтернативний догляд за дітьми через прийомні сім'ї, опікунство, усиновлення та у закладах соціального захисту, удосконалення управління системою дитячих закладів, зокрема шляхом надання дозволів, проведення моніторингу й оцінювання. Ґрунтуючись на цих завданнях, Національний стандарт об'єднує такі ключові регуляторні компоненти, як принципи догляду за дитиною, у тому числі в системі альтернативного догляду; дотримання прав і потреб дитини, насамперед, у турботі, захисті, участі; трансформація інституційної підтримки у сімейні форми; поетапність надання послуг; роль співробітників, соціальних органів і органів державної влади у реалізації політики охорони дитинства [8].

Стандарт безпеки дитини, ухвалений в Канаді, фактично охоплює цикли від отримання інформації щодо небезпеки дитини до результатів надання послуг відповідними службами і включає 8 цільових стандартів: отримання рефералу, визначення відповідального та співпраця з усіма зацікавленими сторонами у зборі інформації; планування та проведення розслідувань щодо захисту дітей; проведення оцінки та розроблення плану забезпечення безпеки; проведення оцінки ризиків; проведення дослідження стану захисту дітей; передача справи (строки, суб'єкти, дозволи тощо); поточний менеджмент справ служби; закриття справи [9].

Отже, умовами забезпечення безпеки і благополуччя в найкращих інтересах дитини є створення ефективної нормативно-правової бази, невід'ємним елементом якої є стандартизація діяльності суб'єктів державної політики у сфері охорони дитинства. З огляду на сучасну управлінську практику інструментом державного управління у напрямі посилення гарантій безпеки дітей в Україні має стати запровадження державних, міжгалузевих, галузевих стандартів безпеки та благополуччя дитини, адже саме неефективність інструментарію державної політики у сфері підтримки сімей та дітей призвела до загострення проблем у цій царині. Зростання кількості сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими потребами актуалізує потребу в розробці цього управлінського інструменту, який стане в нагоді для аналізу якості реалізації положень Конвенції ООН про права дитини в Україні.

Запровадження у вітчизняній практиці стандартів безпеки і благополуччя дитини є новим інструментом державного управління, впровадження якого потребує науково-методичної підтримки. Позитивним досягненням державного управління можна вважати закріплення норми стосовно розробки та встановлення мінімальних стандартів безпеки та благополуччя дитини у Національній стратегії у сфері прав людини [10], плані дій щодо її реалізації [11], державній соціальній програмі з реалізації Конвенції ООН про права дитини [12]. Документи відіграли важливу роль у внесенні до чинного законодавства норм про безпеку дитини, визнавши її одним із пріоритетів державної політики [13]. Таким чином нормами стосовно безпеки і охорони дитинства було розширено зміст основних засад національної безпекової політики, а також внутрішньої політики у соціальній і гуманітарній сферах.

Так, у Законі України “Про охорону дитинства” охорону дитинства визнано стратегічним зага-льнонаціональним пріоритетом, що “має важливе значення для забезпечення національної безпеки України”, а до системи заходів з охорони дитинства включено такий, як забезпечення належних умов для гарантування безпеки [14]. Створення умов для повноцінного життя і розвитку дитини, її безпеки, благополуччя, зростання у безпечному сімейному оточенні визначено серед засад внутрішньої політики України у соціальній сфері [15].

Вперше у спеціальному законодавстві у сфері національної безпеки (Законі України “Про основи національної безпеки України”) з'явились положення про охорону дитинства, зокрема у визначення поняття національної безпеки було введено положення про охорону дитинства, а створення умов для повноцінного життя і розвитку дитини, її безпеки, благополуччя, зростання у безпечному сімейному оточенні було визнано серед пріоритетів національних інтересів. Однак із прийняттям нового Закону України “Про національну безпеку України” [16] норми щодо захисту дитинства не виокремлено. Вочевидь у цьому законі інтереси особистості, суспільства, держави щодо охорони дитинства розглядаються у контексті прав громадян, тоді як на міжнародному рівні питання охорони дитинства виокремлені із загального масиву документів у окремий напрям регулювання.

Отже, попри певні позитивні зрушення у формуванні інституційного механізму державного за-безпечення прав дитини, зокрема ухвалення низки нормативно-правових актів державного рівня на розвиток положень Конституції України, формування організаційно-функціональної структури публічного адміністрування з повноваженнями у сфері охорони дитинства, відсутність стандартів безпеки і благополуччя дитини є суттєвою прогалиною його функціонування. Політика з охорони дитинства має стати наскрізною складовою державного управління у всіх сферах суспільного розвитку, формуючи соціальні цінності і соціальні інтереси усього суспільства через узгодження і координацію дій для задоволення системи найкращих інтересів дитини. Однак недооцінка сучасного інструментарію державного управління процесами забезпечення, реалізації і охорони прав дитини, недостатній рівень соціальних стандартів, зокрема прожиткового мінімуму, призводить до послаблення соціальних детермінант соціогуманітарного розвитку, підриває основи соціально-економічної стабільності і безпеки суспільства.

Як сучасний інструмент державного управління національний стандарт безпеки та благопо-луччя дитини має ґрунтуватися на принципах дити- ноцентризму та сімейної орієнтованості, участі дитини як суб'єкта в процесах забезпечення, здійснення та охорони її прав, запровадження ефективних механізмів управління та менеджменту з чіткими лініями відповідальності, міжвідомчої і мі- жпрофесійної координації для забезпечення найкращих інтересів дитини.

Беручи до уваги досвід країн, які пройшли шлях розробки та мають достатню практику діяль-ності на основі стандартів безпеки і благополуччя дитини, в Україні національний стандарт доцільно представити на основі окремих стандартів, згрупованих за їх цільовим спрямуванням. Перша група закріпить вимоги до якості послуг, які надаються дітям державними і недержавними суб'єктами на основі забезпечення найкращих інтересів дитини через застосування системного підходу, зокрема у контексті реалізації концепції підтримки сімей, забезпечення рівного доступу та можливостей дитини у всіх сферах її життєдіяльності, створення умов для реалізації і захисту прав дитини, забезпечення безпечного середовища для життя і розвитку дітей тощо на основі підвищення рівня соціальних стандартів, зокрема прожиткового мінімуму.

Другу групу стандартів доцільно підпорядкувати забезпеченню управлінських циклів і проце-сів, що мають на меті підвищити якість послуг дитині і отримати найкращий для неї результат. Це стосується стандартизації управлінських процесів у частині прийняття рішень, розмежування повноважень на національному, регіональному, місцевому рівнях, а також по горизонталі, встановлення відповідальності, управління ресурсами, формування та розвитку кадрового потенціалу, інформаційно-аналітичного забезпечення, зокрема використання інформації як основного ресурсу моніторингу, стратегічного та операційного планування, прогнозування, ухвалення управлінського рішення тощо, оцінювання якості та ефективності практичної дія-льності, контролю за дотриманням стандартів безпеки і благополуччя дитини.

Формуючи механізми державного управління у сфері соціогуманітарної безпеки потрібно виходити з того, що визнання права на безпеку і благополуччя дитини пов'язано з такими аспектами забезпечення життєдіяльності людини, як соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, рівний доступ до якісних послуг та інформації. Освіта має відповідати найкращим інтересам дитини і цілям сталого розвитку в цілому як один із механізмів їх досягнення, адже у системі світової освіти проблематика здоров'я, безпеки, соціальної інтеграції визнається в числі пріоритетів. Серед восьми ключових галузей для набуття компетентностей ХХІ ст., що визначені ЮНЕСКО, три стосуються здоров'я, безпеки та соціальної інтеграції.

Формування компетентностей в системі сучасної освіти пов'язано з новою філософією освіти на глобальному рівні, що орієнтована на досягнення трьох головних цілей: доступ кожної людини до освіти протягом усього життя для безперервного навчання і отримання компетентностей, які відповідають вимогам глобалізованого суспільства знань; забезпечення сталого економічного розвитку через покращення зайнятості та підприємництва; посилення соціальної інтеграції та згуртованості шляхом активного залучення до громадської діяльності. Всі цілі сучасної освіти розкриваються крізь призму забезпечення соціогуманітарної безпеки людини, суспільства, держави.

Рамкова програма оновлених ключових компетентностей для навчання протягом життя [17], схвалена Європейським парламентом і Радою ЄС у 2018 р., спрямована на ідентифікацію та визначення основних компетентностей, необхідних для працевлаштування, розвитку особистісного потенціалу, активної громадянської позиції, соціальної інтеграції; а також підтримку зусиль на європейському, національному, регіональному, місцевому рівнях щодо розвитку компетенцій на основі навчання упродовж усього життя. Саме таким шляхом може бути досягнуто мети - забезпечення всебічного та сталого розвитку, соціальної єдності, демократичної культури. Потрібно зазначити, що “Особиста, соціальна та навчальна” компетенція базується на позитивному ставленні до особистого, соціального й фізичного благополуччя та навчання протягом всього життя.

Питання безпеки є частиною державних стандартів у сфері освіти. Так, Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти включає принаймні три освітні галузі, зміст яких послідовно взаємозв'язаний із змістом відповідних освітніх галузей Державного стандарту початкової загальної освіти, що стосуються питань здоров'я, безпеки та соціалізації. Зокрема це освітня галузь “Здоров'я і фізична культура”, загальними змістовими лініями якої є здоров'я, фізична культура, безпека життєдіяльності, захист Вітчизни і цивільна оборона; освітня галузь “Технології”, інформаційно-комунікаційний компонент якої спрямований на надання уявлення про інформаційну безпеку суспільства та особистості; освітня галузь “Природознавство”, що апелює до поняття безпеки в оточуючому середовищі [18]. У новому Законі України “Про освіту” і Концепції “Нова українська школа” також серед компетентностей зафіксовано такі, як навчання впродовж життя; громадянські та соціальні компетентності, пов'язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей; культурна компетентність та ін.

Вочевидь компетентності у сфері соціалізації, безпеки, культури, яких має набути дитина в системі освіти для реалізації особистісного і соціального потенціалу, формування та збереження фізичного, психологічного благополуччя тощо мають розвиватися і підкріплюватися в системі освіти упродовж життя. Наразі стандарти вищої освіти та стандарти професійно-технічної освіти розробляються Міністерством освіти і науки України, однак неодмінною вимогою часу є те, щоб саме в цих документах було розширено список компетентностей у сфері соціалізації, безпеки, благополуччя, культури, які дозволять людині комфортно взаємодіяти у сучасному соціогуманітарному просторі.

Підсумовуючи вищевикладене, зрозуміло, що державні стандарти у сфері соціогуманітарної безпеки, утворюючи єдину систему, мають забезпечити реалізацію права кожної людини на достойний рівень життя, безпечну життєдіяльність, отримання належних знань, навичок, компетентностей і професійної орієнтації, без яких неможлива особисті- сна і соціальна реалізація в сучасному суспільстві.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Система стандартів в Україні охоплює ши-рокий комплекс конституційних прав громадян у таких життєво важливих сферах соціогуманітар- ного розвитку, як трудові відносини, соціальний захист, освіта, підтримка сім'ї, охорона дитинства та ін. Держава як конституююча інстанція формує національні стандарти та забезпечує їх реалізацію, створюючи ефективно функціонуючу систему соці- огуманітарної безпеки.

Державні стандарти як інструмент державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки мають бути вбудованими в систему соціально-економічних та культурних відносин і базуватися на реальних потребах громадян в достатніх умовах життя, гідного та із соціально визнаною якістю; охоплювати все населення держави; мати системний характер; спираючись на національні соці- окультурні традиції суспільства охоплювати всі се-гменти життєдіяльності людини.

В умовах суперечливого соціогуманітарного розвитку, коли загострюються протиріччя між принципами ринкової економіки, ресурсною спроможністю державних інститутів і потребами лю-дини у соціальному та гуманітарному розвитку й реалізації, система державних стандартів має забезпечити умови для цивілізованого поступу суспільства і належного рівня соціогуманітарної безпеки людини, суспільства, держави. Відповідно перспективні наукові дослідження доцільно спрямувати на законодавче, організаційне та ресурсне забезпечення управлінських процесів, спрямованих на формування та реалізацію державних стандартів і нормативів.

Список літератури:

1. Про державні соціальні стандарти та держа вні соціальні гарантії : Закон України від 05 жовт. 2000 р. № 2017-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2017-14.

2. Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення : Постанова КМУ від від 11 жовт. 2016 р. № 780 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/780-2016-п.

3. Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці про основні цілі та норми соціальної політики № 117 : Закон України від 16 верес. 2015 р. № 692-VIII [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/692-19.

4. European pillar of social rights // https://ec.eu- ropa.eu/commission/sites/beta-political/files/social- summit-european-pillar-social-rights-booklet_en.pdf.

5. A world fit for children : United Nations A/RES/S-27/2 ; Resolution adopted by the General As-sembly [on the report of the Ad Hoc Committee of the Whole (A/S-27/19/Rev.1 and Corr.1 and 2)] S-27/2. // https://undocs.org/en/A/RES/S-27/2.

6. National policy framework (action plan or strat- egy)// http://fra.europa.eu/en/publication/2015/map- ping-child-protection-systems-eu/national-policy.

7. National Standards for the Protection and Welfare of Children // https://www.tusla.ie/uploads/con- tent/Publications_Child-Protection-Welfare-Stand- ards.pdf.

8. Indonesia National Standard of Care for Child Welfare Institution // https://resourcecen-tre.savethechildren.net/node/5666/pdf/5666.pdf.

9. Ontario Child Protection Standards (2016). // http://www.children.gov.on.ca/htdocs/English/profes- sionals/childwelfare/protection-standards/index.aspx.

10. Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини : Указ Президента України від 25 серпн. 2015 р. № 501/2015 // Офіційний вісник Президента України : офіційне видання від 03 верес. 2015, 2015 р. - № 20. - стор. 80. - стаття 1203.

11. Про затвердження плану дій з реалізації На ціональної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року : Розпорядження КМУ від 23 листоп. 2015 № 1393-р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1393-2015-р.

12. Державна соціальна програма “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року, затверджена постановою КМУ від 30 трав. 2018 р. № 453 // Офіційний вісник України офіційне видання від 22 че- рвн. 2018 р. 2018 р. - № 48. - стор. 85. - стаття 1673.- код акта 90535/2018.

13. Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій безпеки дітей : Закон України від 07 листоп. 2017 р. № 2180-VIII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017. - № 51-52. - ст.445.

14. Про охорону дитинства : Закон України від 26 квітн. 2001 р. № 2402-III [Електронний ресурс].- Режим доступу: http ://zakon5. rada.gov.ua/laws/show/2402-14.

15. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики : Закон України від 01 липн. 2010 р. № 2411VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2411-17.

16. Про національну безпеку України : Закон України від 21 червн. 2018 р. № 2469-VIII // Офіційний вісник України офіційне видання від 20 липн. 2018 р. 2018 р. - № 55. - стор. 51. - стаття 1903. - код акта 90815/2018.

17. Annex to the Proposal for a Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning {SWD(2018) 14 final}; European Commission ; Brussels, 17.1.2018 COM (2018) 24 final // https://ec.eu- ropa.eu/education/sites/education/files/annex-recom- mendation-key-competences-lifelong-learning.pdf.

18. Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти : Постанова КМУ від 23 листоп. 2011 р. № 1392 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/13 92-2011-п.

Размещено на Allbest.ru