Динаміка вдосконалення правових механізмів забезпечення національної безпеки України в гуманітарній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка вдосконалення правових механізмів забезпечення національної безпеки України в гуманітарній сфері

The dynamics of improvement of legal mechanisms for ensuring national security of Ukraine in the humanitarian sphere

Швед Зоя Володимирівна доктор філософських наук, професор кафедри релігієзнавства філософського факультету Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Shwed Z.V.

Doctor of Sciences (Philosophy), Professor in the department of religious study Taras Shevchenko National University of Kyiv

Summary

The article deals with issues of effect and influence of professional training for power authorities personnel, to ensure the National Security of Ukraine. The author emphasizes the role of religious factors in shaping the country's security strategy. It is proven that the political and legal principles of the functioning of democratic regimes, create conditions for the emergence of new types of loyalties, based on religious dogma or ideology. The consequence of this may be the emergence of "local ghettos", in which cells will form the ideology of religiouspolitical groups. To prevent the creation of conditions for the radicalization and extrapolation of these ideologies in the state, it is necessary to ensure the implementation of a holistic doctrine, training experts, who, on the basis of comprehensive knowledge in the field of public administration and religious studies, will be able to create conditions for the functioning of a secure environment in the humanitarian sphere of the state.

Keywords: religious factor, national security, education, information.

Анотація

У статті розглянуто питання взаємозв'язку професійної підготовки кадрового складу суб'єктів владних повноважень та забезпечення національної безпеки України. Наголошено на ролі релігійних чинників у формуванні безпекової стратегії країни. Доведено, що політико-правові засади функціонування демократичних режимів створюють умови для виникнення нових типів лояльностей, заснованих на релігійній догматиці чи ідеології. Наслідком цього може бути виникнення «локальних гетто», в осередку яких формуватимуться ідеології релігійно-політичних груп. Для запобігання створення умов для радикалізації та ексримізації цих ідеологій з боку держави необхідно забезпечити реалізацію цілісної доктрини підготовки спеціалістів-експертів, які на засадах комплексного знання в галузі державного управління та релігієзнавства, зможуть створювати умови для функціонування безпекового середовища в гуманітарній сфері.

Ключові слова: релігійний фактор, національна безпека, освіта, інформація.

Постановка проблеми

В умовах формування нових типів солідарності, актуалізується питання виокремлення особливостей та характеристика культурно-конфесійної ідентичності, що виступає умовою конкретизації суспільно-політичних практик та уявних лояльностей. Серед причин, які зумовлюють процес культурного дистанціювання найчастіше виокремлюються системні соціально-економічні та політико-правові маркери, які визначають межі толерантності конкретних суспільств. Зіткнення ідей універсалізму та ексклюзи- візму забезпечує трансформації у сприйнятті іноку- льтурності, як ознаки автентичної ідентичності спільноти яка залежить, за визначенням

І.Валлерстайна [1], від процесу формування та підтримки гегемонії певних «статус груп», що підкорені ефекту державної системи. Окрім цього ми можемо говорити про забезпечення внутрішньої автономності суспільних систем, які виникають у зв'язку з поширенням примату глобальних залежностей над відношеннями локальних сил, що проявляє себе в транснаціональній формі соціальних конфліктів, виражених в конфесійному протистоянні. І якщо універсалістська ідеологія полягає у тому, що вона репрезентує спільний світ всіх суспільних верств то ексклюзивізм наголошує на наявності нездоланих культурних відмінностей, що спричинені змістом історичного досвіду, який, здійснюючи інформаційний вплив на особистість, формує її персональну ідентичність. Такий зв'язок етно-релігійних груп з минулим створює умови для протестного характеру процесу соціалізації, що виражається у «двозначній ідентичності» [2]. З одного боку мовиться про національну ідентичність в політичному сенсі цього слова, а з іншого про етно- релігійну ідентичність, яка, будучи перенесеною на інший національний ґрунт, зберігає свою унікальність та вдається до використання механізмів збереження та відтворення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Активне вивчення ролі релігійного фактору у контексті трансформаційних процесі політико-правової сфери сучасної України триває вже достатньо давно. Серед важливих напрацювань необхідно згадати праці І., Кураса, М.Рибачука, М. Кирюшко, П.Фещенко та інших. Ці автори започаткували обговорення питання, щодо ролі релігії та її функціональних особливостей в контексті розбудови інститутів громадянського суспільства. Завдяки цьому ми можемо говорити про значну науково-теоретичну базу методологічних та теоретичних розробок, які носять міждисциплінарний характер. Продовженням цього аналізу, стали праці В,Єленського, Л.Филипович, О.Сагана та інших релігіє знавців,які звертали увагу на те, що культурно-конфесійна ідентичність має суттєвий вплив на характеристику поведінкових практик, фундаменталізацію релігійних поглядів або радикалізацію методів досягнення цілей. Виділення невирішеної раніше загальної частини проблеми. Сучасні дискусії, щодо отримання Україною томосу актуалізують додаткові аспекти у вивченні зв'язку між релігією і політикою, що відкриває перспективи для теоретичної розробки питання запобігання проявам екстремізму та радикалізму в релігійній сфері та ролі органів владних повноважень у цьому процесі. Мета статті - охарактеризувати особливості формування та реалізації державної політики у гуманітарній сфері та виокремити основні напрямки вдосконалення правових механізмів забезпечення національної безпеки України у сфері релігії.

Виклад основного матеріалу

У сучасному світі спостерігається тенденція до перетворення всього у предмети споживання. Це окрема тема дослідження економічних теорій, але тут хотілося би наголосити, що до номінації цих предметів споживання також належать релігійні ідеї, ідеології релігійно-політичних груп (фундаме- нталізм), форми реалізації цих ідеологій (радикалізм, екстремізм) [3].

Теоретичне визначення фундаменталізму у філософському дискурсі пов'язано з тим, що дане поняття позначає необхідність існування безсумнівних засад, на які спирається розуміння реальності. Таким чином термін фундаменталізм (на відміну від релятивізму) фіксує особливий спосіб організації та освоєння соціальної реальності, сигніфікова- ний за ознакою універсального (єдиного) критерію розрізнення істинного та хибного, морального та неморального, реального та видимого. Окрім цього, у сучасних умовах поширення глобалізаційних процесів в міжнародній політиці гостро постали питання пов'язані з національною безпекою. Національні законодавства активно запроваджують різноманітні практики запобігання та протидії тероризму, який загрожує життю та безпеці громадян. Складовими національної безпеки є економічна, соціальна, екологічна, інформаційна, релігійна, ядерна та інші види безпеки, що вже втратили локальний характер і поширюють своє значення у глобальному сенсі. Найбільшою загрозою безпеці є тероризм. Його характер та вияви мають тяжкі наслідки для світової економіки та ставлять під сумнів можливість гуманізації форм співіснування світового співтовариства. Отже актуалізується завдання вивчення феномену тероризму як способу радика- лізації політичних рухів, у тому числі тих, що знаходять своє виправдання в релігійних традиціях світу. Саме тому, уточнення семантичного змісту понять і тематичних напрямків інтерпретації феноменів релігійний фундаменталізм та релігійна безпека забезпечить можливість аналізувати питання пов'язані з особливостями інтерпретації ролі релігійного фактору в радикалізації протестних рухів та визначати причини виникнення та способи усунення терористичної загрози. Аналізуючи особливості функціонування релігійних традицій світу вчені помітили, що їм властиві тенденції до фунда- менталізації ключових положень, в яких формується відношення до влади і, як наслідок, відношення до політики та інститутів права.

Важливим методологічним аспектом дослідження впливу релігійних факторів на політику є визначення робочого поняття політика. Доцільність цієї процедури зумовлена необхідністю обмежити семантичне коло застосування концепту політики в контексті аналізу впливу релігії на соціальне середовище. У філософському контексті політика мис- литься як регулятивна форма діяльності, що забезпечує стабільність функціонування суспільних системи та інститутів. Маючи спільні антропологічні джерела політика і релігія, як системні феномени, конкретизуються в історичному і суспільному значенні. Соціальні характеристики релігії та її функціональності, як і самі по собі явища політики коре- люються в зв'язку з визначенням змісту цих систем.

Універсалізм світових релігій, що зорієнтований на подолання державно-політичних та національних кордонів, в доктринальному плані фіксує ідеї консолідації єдиновірців в цілісну спільноту, інтегровану завдяки конфесійній (культурній) лояльності. Завдяки цьому формуються нові типи ідентичності, що сегментують суспільство за суб'єктивно- культурними ознаками самоідентифікації (приналежність до конкретної релігійної групи, переваги при обранні телеканалів для перегляду, вподобання співтовариств у соціальних мережах, тощо). Ідеологічне обґрунтування соціального механізму фрагментації спирається на ідеї відмінності, що стає підставою для обґрунтування «стратегії унікальності». Ця ідея необхідності збереження культурної своєрідності, заснована на релігійному розмаїтті, нібито запобігає «розмиванню кордонів», але водночас вона тяжіє до універсалізму, в тому сенсі, що ідеальним починає ставати таке співтовариство людей яке об'єднане на наддержавному рівні. Така позиція, дозволяє аргументувати, що причини сучасних соціально-економічних відмінностей криються у невідповідному розподілі благ, яке спричинене порушенням критеріїв, необхідності в практиці суспільних інтеракцій (політичної, соціальної, економічної). Як бачимо, ідеологічна активність пов'язана з необхідністю ідейно легітимізувати положення про панування.

Серед завдань сучасної гуманітаристики значне місце посідає аналіз конвергенційних процесів в релігії. На це вказують практично всі дослідники політології, релігієзнавства та теорії державного управляння, що дозволяє констатувати «повернення» релігійного фактору в систему культурно- цивілізаційних трендів. Як було проілюстровано в роботі В.Єленського «Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця ХХ - початку ХХІ століття» [4], інтегративні процеси глобалізованого суспільства створюють умови для збереження релігійних ідентичностей. За нашим переконанням причина тут криється у тому, що демократичні суспільства, їх політико-правові засади існування та принципи реалізації, створюють умови і для утвердження права вибору релігійних альтернатив, і для виникнення «локальних гетто», інтегрованих на основі релігійних, мовних, економічних і соціальних виключностей. Дана обставина має історично зумовлений характер з огляду на те, що динаміка духовного життя (спричиненого доступністю різних форм задоволення потреб), ставить питання про необхідність віднаходити стабілізуючі фактори психічного, емоційного та душевного станів. Констатація виникнення «культурного вакууму», за таких умови, одночасно змушує нас засвідчити, що у просторі суспільно - значущих подій особливу роль починають відігравати релігії, які своїм «консерватизмом» забезпечують людину системою усталених цінностей, звернення до яких дозволяє орієнтувати індивідуальні життєві стратегії. Перебуваючи в осередку системи суспільних відносин, релігія впливає на формування окремих підсистем цих відносин, таким чином впливаючи на трансформації в суспільстві, соціальні процеси, тощо. Будучи альтернативою секуляризованому типу світобачення, релігія, у процесі «гармонізації» із сучасністю, з одного боку актуалізує націоконсолідуючі тенденції, а з іншого активно залучає ідею можливості створення оновленої морально-ціннісної системи для всього людства. Специфіка впливу релігійного світовідчуття, яке є індивідуальним, особистісним «діалогом» людини з Абсолютом полягає у тому, що у ньому фіксується певний розрив між реальним та належним, що призводить до розриву між світом сакральних смислів та практичним життям. Це стає підставою для фун- даменталізації релігії, що прагне повернути свою «соціальну компетентність». Механізми, які могли би забезпечити цей процес, вбачаються релігією і політикою виходячи з різних постулатів, що призводить до виникнення конфлікту між світським та релігійним середовищами. Якщо політика покладається на правові механізми реалізації державно-церковних стосунків, то релігія мислить себе ширше, ніж виключно інституалізована система суб'єкт - об'єктних зв'язків. Сучасне осмислення впливу релігійних феноменів на політичні процеси відбувається на тлі тих специфічних кризових явищ які переживає суспільство. Перебуваючи тривалий час під впливом релігійних факторів, в процесі секуляризації духовні, світоглядні та національні виміри буття суспільства, постали як дегуманізовані сфери життєдіяльності, в яких практично втрачено ідею унікальності індивіда. Чисельні публікації з даного питання в галузі психології присвячені констатації та аналізу феномену фундаменталізації релігій, який пов'язаний з актуалізацією проблеми поширення індивідуальних та солідарних есхатологічних ідей. Однією з причин прискорення конвергенції цих ідей є нестабільність світових політико-право- вих систем, що часто зумовлено дисзбалансовані- стю, економічною нерівністю, дефрагментацією та «етно-релігієгізацією» суспільства.

Потрактовуючи фундаменталізм як тип модернізації релігійних традицій світу, дослідники виходять з того, що це явище може набувати характеру релігійного радикалізму, якщо мовиться про швидкі, «радикальні» зміни в політичних системах або громадянській (цивільній - civil) стабільності. Водночас, сприйняття цих релігійних ідей може зумовлюватися їх «інокультурною» природою, адже в традиційних суспільствах вони не виходять за межі усталених культурних патернів, та виконують свою очевидну націоконсолідуючу та націозберігаючу функції, не містять негативних трендів і не сприймаються як фактор деструкції усталених суспільно- політичних систем.

Основні завдання суб'єктів забезпечення національної безпеки України зумовлені положеннями нормативно-правових актів, сферою застосування яких є питання захисту конституційних прав і свобод громадян, національних інтересів та інших пріоритетів сформульованих в Законі України «Про основи національної безпеки в Україні» [5]. Серед визначальних напрямків діяльності спеціальних органів державної безпеки, організацій та установ виокремлюється напрямок, що забезпечує виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам у сфері освіти, науки, культурного розвитку (ст. 1 ЗУ «Про основи національної безпеки в Україні»). Виходячи з такого формулювання та посилаючись на правові основи національної безпеки (Конституція України, Стратегія Національної безпеки України, Воєнна доктрина України) законодавець конкретизує об'єкти національної безпеки, до яких відносить, зокрема духовні, морально-етичні та культурні цінності суспільства. Як результат, до національних пріоритетів належать розвиток духовного потенціалу Українського народу та основ його морального буття.

Врахування джерел та загроз національним інтересам та національній безпеці України дозволяє зробити висновок, що створення умов для захисту національних інтересів суспільства та держави у зовнішньополітичній, внутрішньополітичній, економічні, науково-технологічній, екологічній, соціальній, інформаційній та гуманітарній сферах вимагає випрацювання стратегії попередження та запобігання зазначених загроз.

Поширенню проявам моральної та духовної деградації суспільства, загрозі тероризму та розповсюдження засобами масової інформації культу насильства можна запобігти вдавшись до системи заходів, які покликані сформувати цілісну державну політику з питань національної безпеки. Серед таких заходів першочерговим видається не тільки прогнозування, виявлення, попередження та нейтралізація загроз національній безпеці але впровадження послідовної політики держави з питань національної безпеки спрямованої на підготовку кадрового складу суб'єктів забезпечення державної безпеки, державних органів загальної та спеціальної компетенції, інститутів громадянського суспільства. Така діяльність позитивно впливатиме на зміцнення духовних та моральних основ суспільства, що сприятиме вдосконаленню системи політичної влади та ефективності функціонування її інститутів. Серед умов запобігання проявам екстремізму часто виокремлюють ідею, яка торкається поширенню взаємопорозуміння в суспільстві, що ґрунтується на демократичному принципі верховенства права. Саме тому важливою умовою та основним напрямком державної політики в сфері реалізації внутрішньої політики національної безпеки є «формування і вдосконалення духовно культурних засад етнонаціональної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження інтересів етнічних спільнот та розв'язання міжнаціональних суперечностей; забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктам загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України» (п.п.6,7, ч.5, ст.8 ЗУ «Про основи національної безпеки в Україні») [5]. Завдяки визначенню законом суб'єктів забезпечення національної безпеки було створено підстави, для вдосконалення та змістовного уточнення тих повноважень які належать цим суб'єктам. При цьому, для розв'язання першочергових завдань, на суб'єктів владних повноважень покладено обов'язок постійного моніторингу впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в релігійному середовищі, міжетнічних стосунках, а також прогнозування змін, що відбуваються в них та визначення потенційних загрози національній безпеці. Така діяльність має спиратися на систему компетентностей, оволодіння якими повинно забезпечити можливість розробки науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій, щодо прийняття управлінських рішень для захисту національних інтересів України. національний безпека гуманітарний

З метою забезпечення положень Стратегії національної безпеки України, яка є основою для розроблення документів стратегічного планування із залученням інтелектуального потенціалу, радою національної безпеки і оборони України були прийняті відповідні рішення. Звертають на себе положення викладені в новій редакції Воєнної доктрини України введеної у дію Указом Президента України № 555/2015 від 24 вересня 2015 року, в яких наголошено на системному характері визначення поглядів на причини виникнення та характеристику військових конфліктів, які загрожують національним інтересам. Водночас не тільки військова агресія але й інші способи дестабілізації в країні визначаються як актуальні загрози національній безпеці України. Серед них особливе місце посідає «інформаційно-психологічна війна, приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності, викривленої інформаційної картини світу» (п.8, ч.3.1 «Стратегія національної безпеки України»). Тому в деяких випадках не ефективність системи забезпечення національної безпеки пов'язана з «не- професійністю» суб'єктів органів сектору безпеки і оборони, «депрофесіоналізацією та деградацією державної служби».

Окреслені виклики дозволили сформулювати основні напрями державної політики національної безпеки України, що конкретизувалися в наступних положеннях: з метою забезпечення процедури узгодження та реалізації програм реформування та розвитку органів сектору безпеки необхідно розробити комплексний підхід. Така стратегія уніфікації повинна спиратися на запровадження інтегрованої системи освіти, спеціальної підготовки персоналу для органів сектору безпеки із залученням викладачів які би забезпечували постійне підвищення фахового рівня персоналу, професіоналізації сектору безпеки, що сприятиме удосконаленню їх інформаційно-аналітичної діяльності. Особливу роль в подоланні викликів, що виникають у зв'язку з реформуванням системи державного управління, відіграє підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів державної служби. Саме завдяки цьому в державі здійснюватимуться системні реформи, що забезпечуватимуть основи для зміцнення безпе- кового середовища, впровадження демократичних реформ, у тому числі в гуманітарній сфері. Виникнення кризових ситуацій в останній створюють підстави до залучення Ради національної безпеки і оборони України до розробки заходів, що запобігають створенню загрози в стратегічних національних інтересах України, наприклад - здійснювати доручення, пов'язані з вивченням конкретних питань та здійснення відповідних досліджень у сфері національної безпеки науковим закладам України (Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України. - ВВР, І998, № 35, ст.237) [6].

В контексті збереження суспільно-політичної стабільності в Україні актуальності набуває сфера захисту інформаційного простору. Саме забезпечення інформаційної безпеки виступає однією зі складових цілісної програми реалізації безпекової стратегії України. Створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз, запобігання проявам маніпулювання суспільною свідомістю і поширення спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства виступають пріоритетними напрямками забезпечення національної безпеки. І в цьому контексті особливого значення набувають процеси удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіа культури. У відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту» (ВВР, 2017, №4, ст.41) серед важливих заходів запобігання розпалювання національної та релігійної ворожнечі повинні бути створені умови для забезпечення кваліфікованої оцінки видавничої продукції. Аналіз та оцінка повинна здійснюватися експертними радами, що формуються зокрема з провідних діячів науки, освіти та інших фахівців. Системний підхід у формуванні державної політики в гуманітарній та інформаційній сфері, який спрямований на об'єктивність оцінювання, спирається на положення, розроблені та затверджені центральними органами виконавчої влади. Дотримання окреслених в законі 42 процедур інкорпорує в дозвільну систему регулювання господарської діяльності участь експертів, які готують рецензії, щодо оцінки та характеристики змісту видання (для отримання дозволу); негативні висновки експертних рад (для відмови в отриманні дозволу або його анулювання).

Окремі положення, щодо забезпечення професійного розвитку для персоналу органів сектору безпеки передбачені п.12 ч.4.7 Стратегії національної безпеки України. В цьому нормативно-правовому акті передбачено створення програми, яка сприятиме професійному розвитку кадрів (Указу Президента України № 287/2015 від 26 травня 2015 року). Водночас, динаміка політичного життя в Україні вимагає врахування поточних викликів і загроз, яки виникають у питаннях національної безпеки, і з огляду на це, законодавець передбачив можливість оперативного політико -правового регулювання гуманітарної сфери. Зокрема в частині 1.6 Річної Національної програми співробітництва Україна-НАТО на 2016 рік було сформульовано завдання сприяти розвитку Програми НАТО «Наука заради миру та безпеки». Зокрема Національна академія наук України була названа суб'єктом реалізації положення про участь української сторони у міжнародних конференціях, семінарах та виставках у рамках названої Програми. В освітньому аспекті наголошувалось на необхідності підготовки навчальних програм, навчально-виховного процесу підготовки кадрового складу та підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу військових навчальних закладів Збройних Сил України у процесі реалізації Програми НАТО «Удосконалення військової освіти» (DEEP). Даний факт набуває значення в контексті прийняття змін до деяких нормативно-правових актів, в яких законодавець чітко визначився як з метою так і зі стратегією забезпечення національної безпеки. Тут мовиться про прийняття законопроекту 6470 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зовні- шньополітикного курсу України)». Таким чином у діючому Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» [7] абзаці сьомому, ч.2, ст.11 сформульовано положення про те, що серед основних засад зовнішньої політики є поглиблена співпраця з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації [8]. Окрім цього, ідентичне формулювання міститься в абзаці шостому, ст.8 Закону України «Про основи національної безпеки України» [5]. Цей же Закон визначає основні пріоритети національних інтересів нашої країни. В абзацах десятому та одинадцятому ми читаємо, що пріоритетами національних інтересів України є розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір.

Висновки

У проаналізованих нормативно- правових джерелах у сфері забезпечення національної безпеки України особливу роль відводиться науково-експертному забезпеченню координації та контролю діяльності у сфері національної безпеки, яку здійснює Національний інститут стратегічних досліджень із залученням провідних наукових, аналітичних і експертних установ України. Саме тому, для реалізації проектів у сфері безпеки доцільно терміново розпочати співпрацю між вищими навчальними закладами України та суб'єктами владних повноважень. Метою такої взаємодіє має стати розробка та впровадження комплексних освітніх програми, що включатимуть підготовку спеціалістів, які завдяки набутим компетентностям матимуть змогу аналізувати та кваліфіковано оцінювати впливи та ризики, що виникають в Україні у зв'язку з конфесійною специфікацією різних регіонів держави.

Список літератури

Balibar E., Wallerstein I. Race, Nation, Class: Ambiguons Identites (Radical Thinkers). London, New York: Verso, 1991. - 232 p.

Anderson B. Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of nationalism. - London, New York: Verso, 2006. - 248 p.

Малахов В. Скромное обаяние расизма // Знамя. - 2006. - № 6. - С. 2-15.

Єленський В. Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця ХХ - початку ХХІ століття. - Львів: видавництво Українського католицького університету, 2013.504 с.

Закон України «Про основи національної

безпеки України» (ВВР, 2003, №39, ст. 351. зі змінами). - Електронне джерело. -http ://zakon5. rada.gov.ua/laws/show/964-15

Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» (ВВР, 1998, № 35, ст.. 237).

Електронне джерело. -http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/183/98- %D0%B2%D1%80

Закон України «Про засади внутрішньої і зо

внішньої політики» (ВВР, 2010. № 40, ст..527 зі змінами). - Електронне джерело. -http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2411-17

Північноатлантичний договір. Вашингтон,

округ Колумбія, 4 квітня 1949 рік. - Електронне джерело. -

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/950_008

Размещено на Allbest.ru