Формування комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки в Україні

FORMING THE COMPLEX MECHANISM OF PUBLIC ADMINISTRATION IN THE FIELD OF SOCIAL AND HUMANITARIAN SECURITY PROVISION IN UKRAINE

Horbatiuk S. Ye., Ph.D in Public Administration, Doctoral Candidate of the Social and Humanitarian Policy Chair, National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

Анотація

У статті концептуально обґрунтовано модель комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки, основними характеристиками якої є комплексний, системний, багаторівневий, багатосуб'єктний характер. Визначено цілі управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки на національному, галузевому, місцевому рівнях. Представлено основі підсистеми, форми, методи, інструменти державного управління, за допомогою яких формується комплексний проблемно-орієнтований механізм. Виділено основні елементи цього механізму. Визначено поняття комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки.

Ключові слова: державне управління, соціогуманітарна безпека, механізми державного управління.

Вступ

Постановка проблеми. Стан соціогуманітарної безпеки у сучасних умовах розвитку України, проведення реформування різних сегментів соціо- гуманітарної сфери фактично визначили характер розвитку суспільства, соціальних і політичних інститутів у перспективі. Водночас незавершеність процесів формування єдиного соціогуманітарного простору, диференціація соціально-економічного розвитку регіонів, недосконалість системи державного управління, відсутність в державі чітко відпрацьованої концепції соціогуманітарного розвитку призвели до того, що діяльність органів державного управління переважно зведена до вирішення накопичених роками проблем, тоді як широкий спектр питань попередження викликів і загроз соціогума- нітарній безпеці залишається за межами державного регулювання.

До нерозв'язаних на сьогодні як у практичному, так і теоретичному, концептуальному плані проблем доцільно віднести питання якості життя громадян, соціальної справедливості, реалізації прав і свобод людини і громадянина та ін. Серед них особливе місце належить проблемі формування людського капіталу, що акумулює економічні, соціальні, гуманітарні критерії забезпечення країни якісними людськими ресурсами. Кожний із суб'єктів державного управління у рамках реалізації повноважень, визначених чинним законодавством, вико нуючи властиві йому економічну, соціальну, ідеологічну, безпекову й ін. функції, має враховувати, що повна реалізація інтересів людини, суспільства, держави у сфері соціогуманітарного розвитку стає можливою за умови ефективних відносин і організації системи управління, яка дозволяє громадянам реалізувати соціальний потенціал, суспільству досягати злагоди, а державі підвищувати рівень розвитку і конкурентоспроможність у світі.

Саме тому актуальність формування комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки шляхом застосування традиційних і специфічних інструментів зростає і пов'язана з потребою удосконалення організаційно-управлінської складової державного регулювання відносин у соціогуманітарній сфері.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній парадигмі публічного адміністрування питання модернізації механізмів державного управління займають одне з провідних місць. Основи для концептуального осмислення механізмів державного управління було закладено у працях відомих українських науковців, засновників вітчизняної школи державного управління, серед яких В. Авер'янов, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, В. Князєв, Н. Нижник, Ю. Сурмін та ін.

Провідну роль у формуванні теоретико-методологічного інструментарію удосконалення процесів управління соціогуманітарним розвитком відіграли наукові праці М. Жулинського, В. Купрійчука, Е. Лібанової, О. Макарової, О. Петроє, А. Попка, П. Ситника, В. Скуратівського, В. Трощинського та ін., в яких висвітлено науково-концептуальне осмислення ролі державного управління у системі соціальних відносин. Важливим доробком у напрямі те- оретико-методологічного обґрунтування перспектив творення та реалізації державної гуманітарної політики стали праці фахівців у галузі державного управління, що розкривають результати дослідження управлінської діяльності в окремих сферах у процесі суттєвих змін суспільного розвитку. Зокрема теоретичні та прикладні аспекти державної політики у сфері освіти, науки, культури, охорони здоров'я розкривались у працях М. Білинської, Л. Гаєвської, В. Карлової, В. Лугового, Т. Лукіної, П. Петровського, А. Попка, Я. Радиша, В. Скуратівського та ін.

Загострення викликів і загроз розвитку сучасного суспільства призвело до актуалізації проблеми безпеки у науковій діяльності. У галузі науки “Державне управління” проблема забезпечення безпеки представлена дослідженнями, що стосуються концептуального обґрунтування національної безпеки (Г. Ситник), стратегічного планування (А. Семенченко), управління охороною здоров'я (Н. Рингач), демократичного цивільного контролю за сектором безпеки (М. Сіцінська), соціальної безпеки (К. Козлов, Л. Весельська, Є. Жадан), екологічної безпеки (О. Клюй, П. Фесянов, В. Федорчак), економічної безпеки (С. Завгородня), інформаційної безпеки (З. Коваль, Л. Євдоченко, Ю. Нестеряк), духовної безпеки (Л. Маслова), демографічної безпеки (Н. Смирнова) та ін. Більшість з цих робіт пов'язана з висвітленням особливостей державного управління у різних напрямах забезпечення національної безпеки та окремих проблем соціальної і гуманітарної безпеки.

Визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на численні наукові праці, експертні та аналітичні роботи, в умовах сучасних реформ, що відбуваються в українському суспільстві, залишаються недослідженими належним чином механізми державного управління соціогуманітарними процесами у контексті їх комплексної взаємодії. Наростання суперечностей соціогуманітарного розвитку та потреба в адекватному державному управлінні актуалізує необхідність комплексного, міждисциплінарного, інтегративного дослідження сучасної державно-управлінської практики у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки, пошук перспектив її модернізації. Тому метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування формування комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки.

Виклад основних результатів та їх обґрунтування

Захист прав і свобод людини і громадянина, розширення можливостей для реалізації соціального потенціалу громадян, самореалізації прав і інтересів особистості, стимулювання органами державного управління залучення всіх категорій населення до суспільного розвитку і виробництва стали головними функціями сучасної держави у контексті забезпечення соціогуманітарної безпеки. Перехід від патерналістської моделі державної політики у соціогуманітарній сфері до принципово нової моделі в умовах реформування українського суспільства відбувається за домінуванням соціально-орієнтованої філософії державного управління, коли пріоритет людини і стійкий розвиток соціальних інститутів залишається головною умовою соціогуманітарного розвитку.

Однак недостатня ефективність механізмів державного управління у соціогуманітарній сфері стала одним із чинників низької якості життя громадян, перешкодою на шляху оновлення змісту соціального, економічного, гуманітарного розвитку суспільства. Президент України, наголошуючи на викликах 2018 р., головним назвав соціальний: бідність, низький рівень та незадовільну якість життя переважної більшості українців. За словами Глави держави, досягнуті темпи розвитку є “неприйнятними і недостатніми, щоби забезпечити не символічне, а відчутне зростання заробітних плат і пенсій. Їх замало, щоби дати кожному українському громадянину якісну освіту, медицину, гарантувати безпеку”. Об'єктивно для досягнення соціогуманітар- ної стабільності суспільства перед Україною постало завдання модернізації державної політики у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки, її соціально-управлінських засад, що визначають права і обов'язки суб'єктів управлінської діяльності, через збалансований погляд на інтереси суб'єктів і об'єктів управління, розробку та впровадження дієвого комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки на основі партнерської взаємодії всіх суб'єктів соціального управління.

З тим, щоб на сучасному етапі реформ в українському суспільстві, а також, зважаючи на виклики, пов'язані з процесами глобалізації, максимально підвищити ефективність держави у соціогума- нітарній сфері, необхідно визначити пріоритетні напрями модернізації механізмів державного управління, а також науково обґрунтувати засади формування комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки.

Практика традиційного підходу до удосконалення державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки, коли йдеться про розвиток, удосконалення, модернізацію конкретних цільових механізмів державного управління (політичних, адміністративних, правових, організаційних, мотиваційних, економічних, соціальних, інформаційних та ін.), показала ефективність у забезпеченні цілеспрямованого впливу з метою отримання цілеспрямованих змін в об'єкті управлінського впливу у чітко визначеному конкретному сегменті. Проте вона виявила неефективність з позиції комплексного системного регулювання зазначеної сфери, про що свідчить сучасний стан соціогуманітарного розвитку українського суспільства.

У системі соціогуманітарної безпеки не відбувається структурних змін унаслідок недосконалості законодавчого забезпечення, відсутності ефективного розподілу владних повноважень у системі органів виконавчої влади, нерозвиненості інститутів соціального, державно-громадського, державно-

приватного партнерства, неефективності використання потенціалу кожного із суб'єктів забезпечення соціогуманітарної безпеки. Перші кроки реформи децентралізації показали проблеми правового регулювання взаємодії органів державного управління і органів місцевого самоврядування.

Наведене дає підстави вважати, що для забезпечення соціогуманітарного розвитку в сучасних вимірах безпеки людини, суспільства, держави існує потреба у системному комплексному державно-управлінському впливі, що включає як системи, так і процеси управлінської діяльності, спрямовані на досягнення належного стану регульованої сфери.

На підставі теоретичного доробку фахівців з державного управління та узагальнення наукових підходів, державне управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки доцільно визначити як практичний управлінський організуючий, координуючий, контролюючий вплив держави (органів державного управління) на дану сферу, спрямований на забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері соціогуманітарної безпеки як складової національної безпеки, здійснення управлінських функцій щодо формування, ефективного функціонування і розвитку системи забезпечення соціогуманітарної безпеки відповідно до сучасних суспільних вимог і міжнародних стандартів, розробку й виконання чинного законодавства, розпорядження ресурсами державної власності з метою створення умов для сталого соціально-економічного і гуманітарного розвитку суспільства на засадах європейських цінностей та цінностей сучасної цивілізації, в основі яких людина, соціальна справедливість, рівність, добробут.

Створити умови для розвитку українського суспільства на засадах цивілізаційних цінностей, забезпечити дотримання і реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина, прискорити процеси гуманізації усіх сфер життєдіяльності суспільства можливо шляхом застосування комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки, коли кожна з його складових виконає власну функцію у взаємозв'язку з іншими, посилюючи їх дію та досягаючи синергетичного ефекту.

Потреба впровадження комплексного підходу в діяльність органів державної влади зафіксована у стратегічних документах, що визначають засади реформування державного управління в цілому і у сфері національної безпеки зокрема. Запровадження комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки, коли, базуючись на єдності цінностей, цілей, принципів, органічно об'єднуються і взаємодоповнюють дію один одного політичні, адміністративні, інституційні, економічні, соціокультурні та ін. важелі управлінського впливу, зможе надати відчутного імпульсу соціогуманітарному розвитку України. Як слушно наголошував Ю. Сурмін, сучасна практика державного управління потребує нової управлінської парадигми, проте ефективною вона буде лише тоді, коли “реалізуватиметься в нову теорію і методологію державного управління і відповідні їй технології, механізми управління. Суть основних зусиль держави має зводитися до якісної зміни своїх дій у галузі інформаційно-аналітичної, концептуальної і демократичної діяльності”

Виходячи з того, що чинники державного управління можуть мати економічну, соціальну, організаційну, політичну, правову природу, комплексний механізм державного управління, на думку М. Круглова, являє собою систему економічних, мотиваційних, організаційних, політичних і правових механізмів. Аналогічну позицію висловлюють українські фахівці з державного управління, визначаючи комплексний механізм державного управління як систему політичних, економічних, соціальних, організаційних і правових засобів цілеспрямованого впливу органів державного управління. Як складна категорія управління механізм включає цілі управління, елементи об'єкта, на який здійснюється вплив та їхні зв'язки, методи впливу, матеріальні та фінансові ресурси управління, соціальний та організаційний потенціали.

Вітчизняне законодавство дозволяє виділити основні напрями державної політики національної безпеки України, що впливають на стан соціогуманітарної безпеки і визначають цілі державного управління у цій сфері:

- реформування системи державного управління;

- забезпечення прозорості в діяльності державних органів, прийнятті управлінських рішень, інформованості населення, зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;

- орієнтація зовнішньополітичної діяльності України у сфері гарантування національної безпеки держави на політику європейської і євроатлантичної інтеграції та здійснення її на різних рівнях - глобальному, регіональному, субрегіональному;

- забезпечення економічної безпеки;

- забезпечення інформаційної безпеки;

- ефективний контроль за міграційними процесами;

- посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення;

- створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я;

- створення ефективної системи забезпечення реалізації та захисту прав дитини;

- посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні.

Формулювання цілей управління на першому етапі формування комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки є фактичною умовою, орієнтиром розбудови найкращої моделі цього механізму, визначення його функцій та завдань. Саме цілі державного управління визначають межі державного втручання в суспільні відносини, що виникають у соціогуманітарній сфері й обумовлюють форми, методи, засоби, інструменти, за допомогою яких здійснюватиметься управлінський вплив.

З огляду на складність системи забезпечення соціогуманітарної безпеки цілі державного управління доцільно представити відповідно до організаційних рівнів управлінської діяльності. Аналіз чинної нормативно-правової бази і стратегічних документів у сфері національної безпеки дає підстави сформулювати цілі та завдання державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки на центральному, галузевому, місцевому рівнях.

Цілі державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки на центральному рівні - захист та реалізація національних інтересів у соціогуманітарній сфері; створення умов для всебічного розвитку особистості та досягнення цілей людського розвитку; забезпечення прогресивного політичного, економічного, соціального, духовного розвитку шляхом збереження взаємоприйнятного балансу інтересів людини, суспільства, держави; підвищення ефективності системи державного управління і місцевого самоврядування. Досягнення цілей передбачає виконання таких завдань: формування державної політики у сфері соціогуманітарної безпеки; визначення правових і організаційних засад функціонування системи забезпечення соціо- гуманітарної безпеки, створення необхідної нормативно-правової бази та розвиток організаційної структури; інтеграція цільових орієнтирів державної політики у соціогуманітарній сфері у загальнодержавні програми з питань забезпечення соціогуманітарного розвитку і безпеки, координація та контроль за реалізацією цих програм; формування загальнодержавних механізмів стимулювання соціогуманітарного розвитку; визначення співвідношення централізації та децентралізації державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки; проведення моніторингу ефективності механізмів державного управління у визначеній сфері, прогнозування змін та потенційних загроз, дестабілізуючих чинників тощо; забезпечення міжнародної співпраці з метою обміну досвідом, застосування кращих міжнародних практик, впровадження європейських стандартів; сприяння інформаційному та науково-технічному забезпеченню системи соціогуманітарної безпеки; формування державної кадрової політики, комплексе кадрове, фінансове, матеріально-технічне, інформаційно-аналітичне забезпечення системи забезпечення соціогуманітарної безпеки; координація діяльності суб'єктів забезпечення соціогуманітарної безпеки; участь у двосторонньому та багатосторонньому співробітництві відповідно до національних інтересів України та ін.

Цілі державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки на галузевих рівнях - створення умов для реалізації прав і свобод людини і громадянина у соціогуманітарній сфері, підвищення якості життя громадян; удосконалення підсистем системи соціогуманітарної безпеки, оптимізація управлінської діяльності по вертикалі відповідно до сфери повноважень. Завдання: забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах, що утворюють систему соціогуманітарної безпеки; виконання загальнодержавних цільових програм, розробка та координація реалізації галузевих програм у соціогуманітарній сфері; координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації державної політики; контроль за дотриманням законодавства у соціогуманітарній сфері; галузеве регулювання та координація діяльності суб'єктів забезпечення соціогуманітарної безпеки; використання кращого досвіду організації та поширення новітніх технологій; забезпечення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; інформаційно-аналітична підтримка суб'єктів забезпечення соціогуманітарної безпеки та ін.

Зважаючи на процеси децентралізації в Україні, посилення спроможності і відповідальності місцевої влади за стан соціогуманітарного розвитку і безпеки, цілі державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки на місцевому рівні - додержання прав і свобод громадян, створення умов для реалізації свобод і соціального потенціалу людини, її культурного та духовного розвитку; забезпечення законності, соціально-економічного, гуманітарного розвитку відповідних територій. Завдання: реалізація державної політики; виконання державних і регіональних програм у сфері соціогуманітарного розвитку і безпеки; розробка та координація реалізації місцевих програм; контроль за дотриманням законодавства, у т.ч. про державні соціальні стандарти та нормативи; розбудова раціональної соціальної інфраструктури; ефективне застосування механізмів державного управління для забезпечення соціогуманітарного розвитку і безпеки; формування ефективних мотиваційних механізмів з метою стимулювання залучення широкого кола суб'єктів до реалізації заходів соціальної підтримки населення територій; сприяння створенню конкурентного середовища у соціогуманітарній сфері; інформаційна підтримка суб'єктів соціогуманітарної безпеки; моніторинг ефективності механізмів державного управління на місцевому рівні та ін.

Отже, досягнення цілей державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки потребує управлінського впливу, основною характеристикою якого є багаторівнева, багато-суб'єктна, багатофункціональна структура. З огляду на складну природу забезпечення соціогуманітарної безпеки, пріоритетом якої є створення умов для сталого розвитку і підвищення конкурентоспроможності суспільства, забезпечення належної якості життя населення, утвердження гуманістичних цінностей, розвитку духовності, моральних засад, соціокультурного потенціалу суспільства, підвищення якості державного управління у сфері соціогуманітарної безпеки безпосередньо пов'язано з впровадженням комплексного механізму державного управління, що, в свою чергу, передбачає ефективне функціонування кожного окремого механізму як складової останнього, а також синергетичний ефект їх взаємодії.

Система забезпечення соціогуманітарної безпеки є відкритою соціальною системою, тому на формування управлінських цілей чинять вплив мотиви усіх зацікавлених сторін. Отже, комплексному механізму недостатньо орієнтуватись на політичну, економічну, адміністративну стійкість. Нагальною потребою часу є застосування кращих методів соціально-орієнтованого управління, зміцнення інноваційного потенціалу, розширення державно-громадського, державно-приватного, соціального партнерства. З огляду на вищевикладене, а також зважаючи на аналіз сучасного стану та стратегічних пріоритетів у досліджуваній сфері, вважаємо за доцільне сформулювати наступні цілі комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки: формування ефективної системи попередження та протидії викликам і загрозам соціогуманітарному розвитку; зміцнення соціальних інститутів, які забезпечують стійкий соціогуманітарний розвиток; досягнення запланованих показників цілей сталого розвитку.

Безумовно формування комплексного механізму відбувається під впливом закономірностей управлінського процесу та його зв'язків із внутрішнім і зовнішнім середовищем. Побудова структури цього механізму ґрунтується на формуванні основних підсистем, що повною мірою розкривають мету його існування. Модель комплексного механізму пропонуємо представити у виді умов, засобів, груп цільових механізмів, сформованих відповідно до їх функціональної спрямованості. Важливою рисою моделі є спрямування на максимальне залучення державних і громадських інститутів, приватних партнерів через системне застосування цільових механізмів державного управління з урахуванням механізмів саморегуляції. соціогуманітарний український безпека

Такий підхід створює умови для розвитку у соціально-політичній, інституціональній, фінансово- економічній, соціально-психологічній та ін. сферах, які у сукупності сприятимуть позитивному соціогуманітарному розвитку і безпеці, найвищій ефективності діяльності кожного із суб'єктів забезпечення соціогуманітарної безпеки.

Потрібно зауважити, що запропоновану модель комплексного механізму неможливо вважати сталою. Завдяки її комплексності, інтегративності, гнучкої адаптивності залишається можливість постійного розвитку, удосконалення, модернізації, змін, перегрупування внутрішніх елементів та зв'язків між ними, що в умовах сучасних реформ відкриває для державного управління можливість мобільно реагувати на внутрішні та зовнішні зміни, виклики і загрози у соціогуманітарній сфері.

Кожен цільовий механізм у структурі комплексного механізму покликаний для реалізації інтересів людини, суспільства, держави через мотивацію та залучення суб'єктів забезпечення соціогуманітарної безпеки до досягнення ефекту, що задовольнитиме сучасні вимоги до соціогуманітарного розвитку. Комплекс механізмів державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки представлений у табл. 1.

Таблиця 1 Комплекс механізмів державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки

Попри універсальний характер певних механізмів державного управління, в сучасних умовах викликів і загроз соціогуманітарному розвитку зміст цільових механізмів державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки має відображати нову філософію формування багаторівневої системи управління, ураховуючи наднаціональні та глобальні управлінські тенденції у соціогуманітарний сфері у контексті забезпечення безпеки людини, суспільства, держави.

Ефективність комплексного механізму державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки буде визначатися тим, наскільки у ході формування цільових механізмів державного управління будуть ураховані всі аспекти, що визначатимуть здатність системи гнучко реагувати на сучасні потреби управлінської практики, зокрема:

- формування політичних рішень на основі чіткого усвідомлення національних інтересів у сфері соціогуманітарного розвитку, перспектив європейської інтеграції України, а також з урахуванням зобов'язань держави у контексті співпраці з глобальними і регіональними міжнародними організаціями (ООН, РЄ, ОБСЄ та ін.) у напрямі забезпечення соціогуманітарної безпеки; відображення стратегічних пріоритетів соціогуманітарного розвитку, визначених у міжнародних документах, до яких приєдналась Україна, у стратегіях, доктринах, планах розвитку та ін. національних документах;

- гармонізація внутрішньої політики, зокрема взаємозв'язок і узгодження державної соціальної, демографічної політики, політики у сферах науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та дітей, міграційної політики, політики у сфері запобігання дискримінації та ін.;

- формування правових механізмів на основі науково обгрунтованої стратегії законодавчої діяльності у соціогуманітарній сфері, зростання ролі правових приписів сучасного громадянського суспільства (корпоративних норм, норм моралі); утворення вертикально-горизонтальної системи управління відповідно до розподілу повноважень в умовах реформи децентралізації, а також посилення координації між усіма суб'єктами забезпечення суспільного розвитку;

- застосування інструментів фіскальної (державні закупівлі через застосування механізму державних замовлень, контрактів, виконання робіт, надання послуг тощо), бюджетної (бюджетне фінансування, дотації, субсидії, трансферти, пільги, субвенції, державні інвестиції), податкової політики для удосконалення державно-управлінських процесів, посилення спроможності місцевого самоврядування, залучення потенціалу державно-приватного, державно-громадського партнерства;

- оновлення змісту соціальних механізмів державного управління з метою сприяння розвитку та відтворення людського потенціалу, самореалізації кожної людини, розвитку духовності, формування інтелектуального потенціалу суспільства, подолання та попередження соціально небезпечних процесів, дотримання принципів людиноцентризму, рівності, соціальної справедливості як одних із найбільш важливих суспільних цінностей;

- формування інформаційно-аналітичного та ресурсного (владні, адміністративні, людські, правові, фінансові, технічні, інформаційні, майнові та ін. ресурси) забезпечення на основі залучення науково-технічного, інноваційного потенціалу.

Особливістю комплексного механізму державного управління у сфері соціогуманітарної безпеки у контексті нових уявлень про державне управління, його суб'єктний склад, роль соціальних інститутів у розвитку соціальних відносин необхідно вважати актуалізацію таких механізмів державного управління, як державно-приватне і державно-громадське партнерство. Запропонований комплексний механізм буде ефективним тоді, коли державні інститути забезпечення соціогуманітарної безпеки активно налагоджуватимуть і розвиватимуть взаємодію і співпрацю з приватними, соціальними партнерами, інститутами громадянського суспільства.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Таким чином, удосконалення державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки вимагає впровадження комплексного підходу до застосування механізмів державного управління.

Комплексний механізм державного управління у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки є функціонально-інтегрованим комплексом взаємопов'язаних і об'єднаних в єдину систему, яка регулюється нормами права, механізмів національного і міжнародного управління, що включають цілі, сукупність форм, засобів, методів, інструментів, організаційний та ресурсний потенціали, для формування, прийняття та реалізації на основі гармонізації та співмірного задоволення інтересів усіх зацікавлених сторін управлінських рішень у сфері забезпечення соціогуманітарної безпеки, який дозволяє управлінській системі досягти основних цілей розвитку соціогуманітарної сфери в Україні, мінімізуючи зовнішні та внутрішні виклики і загрози безпеці у цій сфері.

З огляду на відкритий, динамічний характер системи забезпечення соціогуманітарної безпеки, демократизацію процесів управління нею, перспективи подальших досліджень доцільно спрямувати на більш детальне вивчення механізмів державно - громадського та державно-приватного партнерства у соціогуманітарній сфері.