Історична обумовленість Судової реформи 1864 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична обумовленість Судової реформи 1864 року

А.І. Нетреба

Анотація

У статті розглядаються особливості функціонування судових органів до впровадження судової реформи 1864 року, а також після її реалізації. Півтора століття у вітчизняній і зарубіжній історичній та юридичній літературі точаться суперечки навколо феномена Судової реформи 1864 року в цілому і окремих її аспектів. Ще і досі студіюються принципи та інститути нової судової системи, уведені реформою.

Стаття присвячена аналізу ряду дискусійних проблем підготовки, реалізації, змісту Судової реформи 1864 року, а також історичній обумовленості її проведення. Одним із таких питань є проблема «своєчасності» реформи і готовності російського народу до сприйняття її принципів та інститутів.

Автор звертається до аналізу конституційного потенціалу судової реформи через випереджальний розвиток незалежної судової влади. Найважливіше досягнення судової реформи бачиться у встановленні самостійної, незалежної від адміністрації судової влади; визначений її зв'язок із верховною владою царя; наведені найважливіші параметри судової влади відносно державно-правових реалій XIX ст. Необхідність проведення судової реформи сприяла створенню більш досконалої системи судочинства в державі.

Ключові слова: судова реформа, судова влада, Судові статути 1864 року, правосвідомість, мировий суд.

Abstract

The historical condition of judicial reform of 1864

Netreba A.I.

The article discusses the features of the functioning of the judiciary to implement the judicial reform of1864, as well as after its implementation. A century and a half in the domestic and foreign historical and legal literature there have been disputes around the phenomenon of the Judicial Reform of 1864 as a whole and its aspects, in the principles and institutions of the new judicial system introduced by the reform. The article is devoted to the analysis of a number of debatable problems of the preparation, implementation, content of the Judicial Reform of 1864, as well as the historical conditionality of the judicial reform. One of these issues is the problem of the “timeliness" of the reform and the readiness of the Russian people to perceive its principles and institutions. The author turns to the analysis of the constitutional potential of judicial reform through the accelerated development of an independent judiciary. The most important achievement of judicial reform is seen in the assertion of an independent and not dependent on the administration of the judiciary; its relationship with the supreme power of the king and also the most important parameters of the judiciary in relation to the state and legal realities of the 19 century are determined. The need for judicial reform contributed to the creation of a more advanced judicial system in the state.

The reforms of the 1860s-70s concern me throughout the judiciary and the punitive bodies of Russia. The era of the Great Reforms is one of the most striking pages in the history of our country, and the judicial reform of 1864 is its most important component. Judicial reform has successfully adapted to social realities and the acceptance of transformation itself in society, especially in the province. Judicial reform not only contributed to the creation of a better judicial system, but also influenced the economic development of the country, intensified the process of liquidation of class borders, increased the legal culture of the population. Its conduct in the 60-80s of the XIX century represents a unique experience of reforming the judicial system, a detailed and comprehensive consideration of which is very relevant for the development of our country at the present time.

Key words: judicial reform, judicial power, Judicial Statutes of 1864, justice, magistrate's court.

Сьогодні, в умовах соціально-економічних протиріч, а також важливих змін, перш за все в судовій системі, виникає необхідність детального розгляду передумов здійснення судової реформи 1864 року, вивчення досвіду сучасників даної реформи.

Проблема «своєчасності» реформи і готовності всього українського народу до сприйняття її принципів та інсти-тутів завжди була складним питанням. Півтора століття у вітчизняній і зарубіжній історичній та юридичній літературі тривають суперечки навколо феномена судової реформи 1864 року в цілому і окремих її аспектів.

Судова реформа 1864 року вплинула на все суспільство своєю поступовістю та радикальністю. Важко уявити, з якими труднощами зіштовхнулась влада, впроваджуючи реформу, враховуючи той факт, що в економічному та со-ціальному плані країна була занадто слабкою. Створення гласного, незалежного і змагального суду було новим, аб-солютно незвичним явищем, яке спричинило масштабні трансформації правової сфери життя суспільства. Нова су-дова система була розрахована на більш сучасну політичну систему, ніж та, при якій вводилася судова реформа.

Слід акцентувати увагу і на тому, що в період перетворень 1860-1870-х років соціальний фактор набув рис бага- тофункціональності. Багато в чому він надав стимулюючу дію, відбив зміст і визначив кінцевий результат. Розробка Судових статутів викликала великий резонанс, так як суспільству надавалася можливість довести свою думку до урядової комісії у вигляді відгуків на «Основні положення перетворення судової частини в Росії». Зміст Судових статутів, затверджених верховною владою 20 листопада 1864 року, підкреслив величезну роль суспільства при функціонуванні нової судової системи. Його представники мали формувати інститут мирових суддів, який за нових реалій був особливо близьким населенню. У руках суспільства перебувала важлива прерогатива остаточного рішення в найбільш серйозних кримінальних справах, оскільки вироки виносили присяжні засідателі. Але традиційність сформованих умов у правовій сфері життя суспільства полягала не тільки в його активній участі у процесі здійснення правосуддя. Досить незвичайними були і загальні принципи роботи нової судової системи. Її очевидні переваги зумовлювали зміну емоційного і практичного відношення до закону і суду, тобто правової культури населення, адже соціальний фактор в судовій реформі 1864 року грав досить істотну роль.

Відомий дослідник А.Ф. Коні зазначав, що старий суд, як сумний пам'ятник безсуддя та безправ'я, у процесі проведення реформи пішов у минуле [1, с. 26]. Вади доре- форменого суду були очевидними, у зв'язку з чим отрима-ли широке засудження як у публіцистичній, так і в науковій літературі середини - другої половини XIX ст. [2, с. 56].

До середини XIX ст. суд був непоказним придатком величної та суворої адміністративної системи. Більше того, у ряді випадків, як, наприклад, у справах переслідування «ворогів царя», між судовими та адміністративними формами репресії відмінності помітні не були. Утім, не тільки у сфері політичної юстиції, а й кримінального і ци-вільного судочинства, суд не був у повній мірі самостійним. Тому суд XVI - середини XIX ст. не вважали надійною опорою режиму. У нових же умовах судова влада стрімко набула значимості для суспільства та всього державного механізму. Саме з другої половини XIX ст. її варто розглядати в якості серйозної складової державного режиму.

Судові статути 20 листопада 1864 року займають унікальне місце серед інших правових пам'яток епохи Великих реформ. Не один із них не викликав і дотепер не викликає настільки суперечливих, навіть іноді полярних, оцінок та суджень, як Статути. Причина цього феномена вбачається у тому, що останні регулювали не лише безпосередньо судоустрій, а й складні процесуальні питання. Не менш важливим є їх ідейний і політичний зміст, їхній «конституційний потенціал». Ідеться про те, що Статути внесли радикальні зміни не тільки в судовий устрій, а й у державну систему в цілому, надавши їй частково вигляд «держави, що прагне до правової» [3, с. 58].

Зауважимо, що саме регіональний підхід до вивчення питань проведення та подальшої реалізації судової реформи 1864 року дозволяє з найбільшою повнотою виявити загальне й особливе у всьому процесі реалізації судової реформи і встановити реальний вплив різних факторів загальнодержавного та місцевого значення. Виявлення особливостей досвіду становлення та функціонування органів правосуддя, які не зустрічаються в інших регіонах країни, може надати істотну допомогу у проведенні більш ґрунтовного та об'єктивного аналізу сучасних процесів, що стосуються поновлення суду. А саме від ступеня ефективності взаємодії усіх ланок правосуддя багато в чому залежать результати сьогоднішнього реформування. Через недостатню вивченість особливостей діяльності судових органів на околицях тодішньої Російської імперії досвід регіонального судового будівництва на нинішньому етапі судової реформи практично не використовується вищими органами державної влади. А це означає, що цілком не виключається повторення минулих помилок, від яких може постраждати населення.

Наявність правосуддя - запорука благополучного існування суспільства. Надання громадянам можливості відстоювати свої права у суді - невід'ємна гарантія демократії, обов'язкова умова побудови правової держави.

Слід звернути увагу на конституційний характер покладених в основу судової реформи принципів та інститутів. За спогадами державного секретаря А.А. Половцова, імператор Олександр III, оцінюючи результати попереднього царювання, вважав, що Судові статути 1864 року «були затверджені покійним государем за наполяганням осіб, які бажали нав'язати йому конституцію, до якої це і був перший крок» [4, арк. 2]. З ним погоджувався відомий консерватор В.Я. Фукс, визнаючи, що «теоретики 18611864 років мали на увазі не поліпшення способів вирішення цивільних і кримінальних справ, а створення такого суду, який сприяв би перебудові самого державного організму по віянням того часу», «у новому суді передбачали не лише гарантію правильності вирішення цивільних і кримінальних справ, а й могутнє знаряддя проти свавілля поліції, проти посягання адміністрації на особисту свободу громадян, свого роду політичний habeas corpus - вихідну точку в недалекому майбутньому цілого арсеналу конституційних порядків» [5, с. 74].

Аналізуючи особливості та причини проведення судової реформи в Російській імперії, Михайло Григорович Коротких робить висновок, що «інститути судової реформи можна розглядати як результат тривалої еволюції поглядів різних політичних течій і груп урядового табору, їх боротьби між собою. У свою чергу вони були обумовлені соціально-економічними факторами, політичною ситуацією, громадським підйомом у державі, станом її культури, особливостями минулого державно-правового розвитку» [6, с. 5].

У проблемах взаємин післяреформених судів із іншими органами влади найбільш важливе місце займає питання про відносини з місцевою адміністрацією. Процес реалізації принципу незалежності судових установ на місцях спричинив заборону губернатору затверджувати вироки суддів. Незважаючи на це, право затвердження деяких вироків судових палат зберігалося за губернатором там, де вони були відкриті вперше. Губернатор також мав право брати участь в процесі відбору мирових суддів. Таким чином, зауважимо, що становлення незалежної судової влади - це не просто процес, який вимагає часу і який відбувається поступово, роками, але й процес двосторонній: незалежність суду знаходиться у прямому зв'язку з поведінкою адміністративних осіб. Судові Статути визначили правовий статус суддів як незалежних, і це створило необхідну базу для початку процесу впровадження незалежної судової влади [7, с. 24].

Зазначимо, що селяни другої половини XIX ст. не мали навіть елементарних уявлень про свої громадянські права. Власне «законним» селяни вважали таке рішення або такий вчинок, які відповідали волевиявленню земського начальника. Їхня знеособлена громадянськість, яка поєднувалися із загальною малограмотністю, породжувала забобонний страх перед формальним законом. Звичайне для цього періоду безправ'я селян сприймалося ними як цілком природне і закономірне явище. Законність ототожнювалася з примхливої волею вищого начальства. Підно-шення і милостиня стали міцним компонентом звичаєвого права. Селяни сприймали корупційні відносини як необхідність і дійсність [8, с. 29].

Важливим аспектом судової реформи 1864 року, який привернув увагу як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, є розгляд її значення та наслідків її впливу на розвиток правосвідомості російського суспільства і, насамперед, селянства. «Відсталість» правосвідомості селянства, тобто основної частини суспільства, його прихильність звичаям і «неповага до закону» виявлялися головною причиною «проблемності» судової реформи, і саме звідси походить переконання про її несвоєчасність.

Німецький вчений Йора Баберовський розглядає проблеми у функціонуванні пореформеного суду через призму правового дуалізму, який проявлявся у поділі традиційної народної правосвідомості (в основі якої лежали норми звичаєвого права) і офіційної правової системи, насаджуваної державою зверху з метою правової модернізації. Але зрозуміти те, як уряд намагався вирішити проблему подолання «правового дуалізму», яка дійсно існувала, можна тільки в історичному контексті селянської реформи 1861 року. Звільняючи російських селян від кріпацтва, уряд усвідомлював, що за час панування кріпацької неволі у селян, які перебували в повній залежності від волі поміщика, при відсутності правоздатності, не могла сформуватися хоча б якось розвинута правова свідомість, оскільки поміщик заміняв їм закон і суд.

При детальному дослідженні підсумків усіх перетворень Олександра II ми простежили взаємозв'язок і взаємну обумовленість реформ: селянської, земської, міської, поліцейської, судової, військової. Взаємозв'язок судової реформи після визволення селян із земельною реформою проявився у виборчому елементі мирового суду з переважанням селянства серед присяжних засідателів. Взаємодія з реформою місцевого самоврядування проявилася в активній участі земств при формуванні мирової юстиції. Крім іншого, необхідно було забезпечити формування самостійності у селян, їхньої правової свідомості, навичок правової поведінки. Очевидно, що відразу розірвати вікові відносини, подолати наслідки довгого безправ'я, вирішити швидко ці проблеми було неможливо.

Серед прихильників селянської реформи велися запеклі суперечки про те, чи створювати особливі селянські суди [9, с. 33]. Зрештою було вирішено, що можна створити волосні суди як тимчасовий захід, поки не завершиться проведення судової реформи, яка повинна була ввести селян у «світ права», або, за висловом Дж. Бербанк, «ін-тегрувати їх в правову державу». Більше того, вважалося, що у селян існує стала система звичаєвого права, у зв'язку із чим селянський суд мав би сприяти «збереженню в селянському побуті свого роду домашнього розгляду, заснованого на місцевих звичаях».

Цим рішенням, заснованим на міркуваннях доцільності, уряд позбавив величезні маси сільського населення необмеженої можливості користуватися перевагами мирової юстиції у розгляді дрібних справ, найбільш поширених у селянському побуті. Таким чином, у великоруських губерніях були збережені волосні суди, створені на підставі Загального положення про селян, що звільнилися від кріпацтва [10, с. 75]. Передбачалося швидке вирішення дрібних справ мировими суддями з урахуванням місцевого укладу міжособистісних відносин. Однак на практиці мирові судді були змушені вирішувати справи відповідно до формального закону. Спроба робити це на підставі звичаю або «по совісті» була швидко припинена Сенатом, який масово відміняв такого роду рішення, позбавлені підстав формальної законності.

Іншими словами, «дуалізмом» відрізнялася не тільки правосвідомість населення, а й судова політика уряду: він зберігав волосний суд (тимчасовий захід, що став постійним) і не пред'явив єдиних вимог до правових підстав діяльності мирового суду, зробивши його заручником своєї невизначеності, за що він же і постраждав у результаті «маніпуляцій» з ним в кінці 80-х рр. XIX ст. Така судова політика уряду стала об'єктом критики не тільки сучасників, але і вчених наступних поколінь, аж до сьогоднішнього дня, як органу, який виявив нездатність подолати розрив між відсталою правосвідомістю селян й офіційною правовою системою.

Отже, незважаючи на численні новації в судоустрої та судочинстві, уведені в результаті судової реформи 1864 року, все ж головним слід визнати становлення самостійної, незалежної судової влади.

Незважаючи на те, що судова влада була новою російською політико-правовою реалією, незабаром після вступу в дію Статутів з'явилися дослідження, присвячені аналізу цього феномена щодо російської пореформе- ної дійсності [11, с. 39]. До суттєвих ознак судової влади були віднесені легальність, повнота, винятковість і самостійність [12; 13]. Легальність судової влади виражалася у підпорядкуванні судових інститутів матеріальному та процесуальному закону. Цей обов'язок підкорятися вимогам закону, керуватися в усій своїй діяльності його положеннями робить цю владу підзаконною і обумовлює визнання юридичної сили лише за тими діями цієї влади, які ґрунтуються на законі.

Винятковість судової влади означала, що вона не дробилася між органами суду й іншими державними інсти-тутами, що повинно було забезпечити якісне здійснення судової функції і запобігало сперечанням між державними органами, які належать до різних гілок влади, сприяло формуванню судових традицій і єдності правосуддя. Ряд положень Судових статутів закріпили цю ідею винятковості судової влади, встановлюючи виключне право судів вирішувати цивільні та кримінальні справи.

Повнота судової влади виражалася в тому, що вона поширювалася на всіх підданих Російської імперії без винятку; всі були рівні перед державним судом. У свою чергу, суд мав право та можливість розраховувати на підтримку з боку всіх установ та осіб, якщо така була необхідна для виконання завдань правосуддя.

Самостійність судової влади виражається в її незалежності від інших гілок влади, перш за все адміністративної, неможливості втручання кого б то не було у процес здійснення правосуддя. Однак звичка можновладців виявилася в підсумку сильніше закону в Росії, і протягом декількох післяреформених десятиліть будуть здійснюватися масштабні втручання адміністративної влади в судову сферу.

Розглядаючи судову реформу 1864 року в Росії у загальному контексті політики російської держави, можна зробити висновки про конституційний характер судових перетворень, а також про їхню невідповідність принципам державних інститутів самодержавства. Цим пояснюється подальше прагнення уряду відмовитися від принципів й інститутів судових перетворень у ході судової контрреформи, а також обмеженість реформаторського потенціалу російського самодержавства. Крім того, практика діяльності судів дозволяє наголосити на гуманізації пореформеної судової системи в другій половині XIX ст.

Реформи 1860-1870-х років торкнулися усієї судової системи і репресивно-каральних органів Росії. Епоха Великих реформ є однією з найяскравіших сторінок історії нашої держави, а судова реформа 1864 року - найважливіша її складова. Життєздатність останньої визначалася її успішною адаптацією до суспільних реалій і безпосередніми перетвореннями в суспільстві, особливо у провінції. Судова реформа не тільки сприяла створенню більш досконалої системи судочинства, а і впливала на економічний розвиток країни, активізувала процес ліквідації станових меж, підвищувала правову культуру населення. Її проведення в 60-80-х роках XIX ст. представляє унікальний досвід реформування судової системи, докладне і всебічне вивчення якого є актуальним і дотепер. Саме вивчення цієї історичної спадщини і дозволить вибрати найбільш правильний шлях проведення сучасної судової реформи, адже далеко не завжди зміни, які відбуваються у суспільстві, призводять до бажаних результатів.

Джерела

1. Коні А.Ф. Батьки і діти судової реформи. Москва, 1914. T. II. 295 с.

2. Миронов Б.Н. Соціальна історія Росії періоду імперії (XVIII - початок ХХ ст.). Санкт-Петербург, 2003. Т. 2. 567 с.

3. Ієрінг Р. Боротьба за право. Москва, 1991. 78 с.

4. Российский государственный исторический архив, ф. 995, оп. 3. д. 15.

5. Фукс В. Суд і поліція: в 2-х ч. Москва : Унів. тіпогр., 1889. 519 с.

6. Коротких М.Г. Судова реформа 1864 року в Росії: Сутність і соціально-правовий механізм формування: автореферат дис. на здобуття наукового ступеня д. ю. н. Санкт-Петербург, 1990. 39 с.

7. Котляров С.Б., Яворська С.А. Судова реформа 1864 року: взаємодія суду з місцевими органами державної влади і самовря-дування. Судова реформа 1864 року: історія і сучасність : матеріали Всеросійської науково-практичної конференції. Саранськ, 2014. С. 24-26.

8. Котляров С.Б. Правосвідомість селян Симбірської губернії напередодні столипінських аграрних реформ. Історія держави і права. 2014. № 9. С. 29 - 33.

9. Зайончковський П.А. Скасування кріпосного права в Росії. Москва, 1968. 293 с.

10. ПСЗ. Зібр. 2-е. Т. XXXVI. Від. 1-е. № 36657. Розділ «Волосний суд». C. 75-81.

11. Філіпов М.А. Судова реформа в Росії: в 2 т. Санкт-Петербург, 1871. Т. 1. 631 с.

12. Случевський В.К. Посібник російського кримінального про- цесу.Ч. 1. М. : Зерцало-М, 2014. 398 с.

13. Розін Н.Н. Кримінальне судочинство. СПб., 1916. 620 с.

судовий реформа правосуддя влада

References

1. Koni, A.F. (1914). Batky i dity sudovoi reformy [Parents and children of judicial reform]. (Vol. II). Moscow. [in Russian].

2. Myronov, B.N. (2003). Sotsialna istoria Rosii periodu imperii (XVIII - pochatok ХХ st.) [The social history of Russia during the period of the empire (XVIII - earlyXX centuries)]. (Vol.2). St. Petersburg. [in Russian].

3. Ierinh, R. (1991). Borotba za pravo [Fighting for the right]. Hoscow. [in Russian].

4. Russian State Historical Archive, f. 995, op. 3, d. 15.

5. Fuks, V. (1889). Sud i politsia: v 2-h ch. [ Court and police: in 2 parts]. Moscow: Univ. tipogr., 1889. [in Russian].

6. Korotkyh, M.H. (1990). Sudova reforma 18б4 roku v Rosii: sutnist i sotsialno-pravovyi mehanizm formuvannia [Judicial reform of 1864 in: the essence and social and legal mechanism of formation] (Extended abstract of Candidate's thesis) Sankt-Peterburh. [in Russian].

7. Kotliarov, S.B., Iavorska, S.A. Sudova reforma 1864 roku: vzaemodiia sudu z mistsevymy orhanamy derzhavnoi vlady i samovriadyvannia [Judicial reform of 1864: cooperation of the court with local authorities and self-government]. Sudova reforma 1864 roku: istoria i suchastnist: materialy Vserosiiskoi naukovo-praktuchnoi konferentsii, pp. 24-26. Saransk. [in Russian].

8. Kotliarov, S.B. (2014). Pravosvidomist selian Symbirskoi hubernii naperedodni stolypinskyh agrarnyh reform [Legal consciousness of the peasants of the Siberian province on the eve of Stolypin agrarian reforms]. Istoria derzhavy i prava [History of the State and Law], 9, pp. 29-3з. [in Russian].

9. Zaionchovskyi, P.F. (1968). Skasuvania kriposnoho prava v Rosii [The abolition of serfdom in Russia.]. Moscow. [in Russian].

10. Polnoye Sobraniye Zakonov. Rozdil «Volostnyi sud». [A complete collection of laws Section «District Court»]. Vol. 36, 36657, pp. 7581. [in Russian].

11. Filipov, M.A. (1871). Sudova reforma v Rosii [Judicial reform in Russia]. (Vol.1) St. Petersburg. [in Russian].

12. Sluchevskyi, V.K. Posibnyk rossiiskoho kryminalnoho protsesy. [Russian textbook of criminal proceedings]. Part 1. Moscow: Zerkalo-M. [in Russia].

13. Rozin, N.N. (1916). Kryminalne sudochynstvo [Criminal proceedings]. St. Petersburh. [in Russia].

Размещено на Allbest.ru