Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського ковеля і сіверянського ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.)

А.Ш. Крішан

Анотація

У статті йдеться про започаткування (відновлення) міського судочинства згідно з королівськими привілеями від 1611 та 1625рр. у ранньомодерний час на прикладах українських міст - волинського Ковеля та сіверянського Ніжина у першій чверті XVII ст. Якщо для першого урбаністичного осередку привілей Сигізмунда ІІІ лише відновив давню самоврядну традицію, то громада другого - уперше в історії здобула можливість утворювати власні судові інституції. З використанням доступної джерельної бази була зроблена спроба виокремлення тотожних та відмінних рис формування і діяльності самоврядних структур у Ковелі та Ніжині на початку XVII ст. У матеріалах здійснено стислий виклад основних принципів судової автономії, яку отримували міщани в межах надан - ня привілею на Магдебурзьке право. Також була здійснена спроба опису соціального портрета керівників міських самоврядних інституцій. За допомогою свідчень з джерел ми змогли реконструювати структуру і механізм діяльності арбітражного ланцюга між міським та замковим судовими колегіями. Було визначено, за урядування яких саме очільників ці урбаністичні осередки змогли отримати відповідні привілеї на Магдебурзьке право і що саме це давало місцевим громадам у юридичному аспекті. Окрему увагу приділено характеристиці теоретичних засад функціонування міського самоврядування у вказаних містах на основі опублікованих джерел з огляду на фрагментарність досліджень «магдебургій» українських міст у першій половині XVII ст. в цілому.

Ключові слова: урбаністичний осередок, міське самоврядування, Ковель, Ніжин, Магдебурзьке право, рада, лава, війт, бурмістр, привілей.

Abstract

Krishan A.Sh. Theoretical principles of self-government on examples Volyn Kovel and Northern Nizhyn (according to the royal privileges of 1611 and 1625)

The article deals with the initiation (restoration) of urban justice in accordance with the royal privileges of 1611 and 1625 in early modern times on the examples of Ukrainian cities - Volyn Kovel and Northern Nizhyn in the first quarter of the 17th century. If it was the old self-governing tradition restoration for the first urban center the privilege of Sygyzmund III, the community of the second one gained the opportunity to form their own judicial institutions for the first time in history. Using an available source base, an attempt was made to identify identical and distinctive features of the formation and operation of self-governing structures in Kovel and Nizhyn in the early 17th century. The materials summarize the basic principles of judicial autonomy received by the burghers in the framework of granting the privilege of Magdeburg law. An attempt was also made to describe the social portrait of the heads of city selfgovernment institutions. With the help of evidence from sources, we were able to reconstruct the structure and mechanism of the arbitration chain between the city and the castle courts. It was determined under the leadership of which leaders these urban centers were able to obtain the appropriate privileges under the Magdeburg law and what exactly that gave local communities in legal terms. Particular attention is paid to the characteristics of the theoretical foundations of the functioning of urban self-government in these cities on the basis of published sources given the fragmentary research of «Magdeburg» system in Ukrainian cities in the first half of the 17th century in general.

Key words: urban center, city government, Kovel, Nizhyn, Magdeburg law, council, lava, woyt, mayor, privilege.

Магдебурзьке право - одна з найвідоміших систем міського самоврядування, що виникла у Центральній Європі на межі ХІ та ХІІ ст. і передбачала цілу низку свобод, які отримувала міська громада від свого власника в обмін на матеріальну підтримку. Найважливішими її пунктами були: міський судочинство самоврядний

можливість запровадження міського самоврядування при наявності виборних адміністрації та суду;

право міської громади на володіння землею у місті;

вигідні умови для діяльності ремісників і купців;

звільнення від сплати мит на користь володаря і право проводити ярмарки [10, с. 315-328].

Загальноміський суд (тобто той, який вершив правосуддя у тій частині міста, яка згідно із нормами міського права перебувала під юрисдикцією міщанської громади) у західноєвропейських урбаністичних осередках відбувався за обов'язковою участю 12 присяжних урядників -«шефенів» (радників), 2 суддів і представників міської ради - своєрідного міського «міні парламенту». Щодо того, хто міг бути обраним або призначеним громадою до членів міського суду, то тут ситуація кардинально відрізнялася залежно від особливостей того чи іншого міста чи регіону.

Уся влада у місті з магдебурзьким статусом належала магістрату - органу міського самоврядування, що складався з двох колегій - ради і лави. До складу першої входили «радці» (або «райці», нім. Ratman) під керівництвом бурмістра, а до другої - лавники (або «присяглі», нім. Schefen), очолювані війтом [11, s. 182-183]. Незважаючи на те, що згідно із Магдебурзькими статутами кількість членів магістрату мала становити 12 осіб (за кількістю Божих апостолів) [5, c. 116], в українських містах цього правила могли і не дотримуватися.

Згідно з дієвим законодавством Речі Посполитої і Магдебурзьким статутом, лава [11, s. 74], як колегіальний судовий орган при війті, мала бути відокремлена від міського уряду, однак на практиці зв'язок між нею та радою був прямий: лава підпорядковувалася останній. Достатньо поширеним явищем в українських самоврядних містах Речі Посполитої було обрання до лави представників цехів, точніше керівників цих ремісничих об'єднань - цехмістрів. У переважній більшості українських міст їхня каденція тривала рік, однак, наприклад, у Львові (як і в Магдебурзі) лавників обирали довічно [6, с. 114-115]. До компетенції лавничої колегії входив розгляд кримінальних справ: убивств, розбоїв, пограбувань, крадіжок і т. п. Лавники допомагали війту готувати тексти вироків, допитувати обвинувачених, постраждалих та свідків, були присутні при виконанні вироку [4, с. 163].

Цікавим також є факт наявності у системі війтів- сько-лавничого судового органу уряду лентвійта («лантвійта»), що був заступником війта, коли останній з тих чи інших причин не міг бути присутнім у ратуші (приміщення, в якому розташовувався магістрат) під час ведення судових розслідувань. Найчастіше функції лентвійтів виконували старші лавники, тобто найбільш шановані громадою члени міського уряду [5, с. 113].

Міські ради у Польській Короні з'явилися майже відразу після впровадження тут Магдебурзької системи, і саме на них міщани покладали найбільші надії стосовно захисту своїх прав та свобод перед замковою адміністрацією. На відміну від лави, рада формувалася здебільшого самою громадою (за погодженням з власником міста або його намісником) і при виникненні конфліктів з дідичем або представниками інших міст репрезентувала всю «річ посполиту міську». Поступово до компетенції ради увійшли такі функції, як розгляд цивільних справ міщан (нагляд за процесами успадкування майна, дотриманням правил торгівлі, сплатою податків), обрахунок міських прибутків і видатків, а також розслідування дрібних злочинів. Ось як описує обов'язки міської ради польський юрист Б. Гроїцький: «...принаймні раз на тиждень або завжди в разі необхідності збиратися в ратуші, щоб радитися про добро громади й запобігати шкодам, залагоджувати розпорядження радців та їхні ухвали, карати, оскільки через те велика дорожнеча буває. Крім цього, рада має наглядати за пекарями, різниками і шинкарями, запобігаючи ошуканством у мірах і вагах під час продажу їжі, напоїв та товарів. Рада також має запобігати сваркам у місті, боронити від кривд сиріт та вдів і викорінювати шкідливі і небезпечні забави... Кожного року рада має звітувати про всі міські прибутки перед старшими і най- значнішими людьми з громади» [5, с. 115].

Склад ради кількісно був не завжди однаковим і усталеним. У першу чергу, кількість радців залежала напряму від величини самого міста і обсягу тих соціально- економічних повноважень, які мала у ньому рада.

З-поміж себе радці самі обирали бурмістра [11, s. 16], старшого над ними і керівника їхньої колегії. Зазвичай, бурмістри керували радою по черзі протягом кварталу (трьох місяців), однак були і винятки. Так, у вже згаданому Кракові кожен райця виконував функції бурмістра протягом тижня. Вибори до ради де-юре мали відбуватися щороку, і як відзначає вже згаданий нами дослідник А. Заяць, ця важлива подія у житті міста відбувалася «у найближчий понеділок по новому літі» [7, с. 148]. Як і війти, радники та обраний ними бурмістр повинні були складати присягу королеві Речі Посполитої та місту, у якому вони проживали [5, с. 118].

На території Речі Посполитої Магдебурзька система хоч і була підтримана центральною владою, але багато у чому залежала від волі землевласників, дідичів міст, що здебільшого були незацікавлені в наданні містам самоврядного статусу.

У нашій статті ми зробимо спробу виокремити і стисло охарактеризувати теоретичні засади, на яких мало б будуватися самоврядування таких різних за географічним та історичним аспектами міст, як волинський Ковель і сіверянський Ніжин. Перше місто у 1611 р. отримало королівський привілей про відновлення самоврядного статусу, а друге - у 1625 р. своє перше право на «магдебургію».

Саме задля економічного зростання урбаністичних центрів наданих їм регіонів королівські старости могли навіть прохати короля про надання / відновлення самоврядних прав місцевим міщанським громадам.

Так сталося наприкінці осені 1611 р., коли тодішній ковельський можновладець Щасний Криський (королівський підканцлер) отримав від Сигізмунда ІІІ привілей на «повернення» Ковелю права на «магдебургію» на «вічні часи» [1, c. 112].

Згідно із цим документом від 28 листопада 1611 р. за сприяння (та під контролем) старостинської влади (в особі самого старости або ж його намісника - підстарости) ковельські міщани мали право обирати 8 нових членів до магістрату щорічно після Нового року «у найближчий до літа понеділок». Половина з них ставала радцями, а інша - формувала лавничу колегію. З-поміж радців обирався квартальний бурмістр, який керував радою один місяць, після чого мав передати свій уряд «старшому з радців». Згідно з новоусталеною процедурою староста особисто (вірогідно, що цю справу зазвичай полагоджу- вав на місці підстароста) обирав серед «міщан з цеху, порядного та знавця права», який отримував уряд лентвій- та. Останньому і підкорялися міські лавники.

Якісно новим явищем в історії міського самоврядування у Ковелі після 1611 р. стало оновлення структури апеляційних судових інстанцій. Так, відтепер міщани, незадоволені декретом (вироком) лавничої колегії, могли звернутися до ковельської ради, для якої, відповідно, вищим арбітром міг стати власне старостин- ський (замковий) суд [1, с. 113-114].

До складу міського уряду мали входити представники лише християнської «національної громади» - поляки та русини, які постійно проживали у місті.

Місцеві судові колегії, незважаючи на недотримання на практиці загальноприйнятних норм Магдебурзького права, мали досить широкий спектр повноважень і вирішували усі невідкладні справи, з якими до них зверталися ковельські міщани.

Рід Криських залишив помітний слід в історії міського самоврядування не лише волинського Ковеля, але урбаністичного центру з абсолютно іншого регіону України - сіверянського Ніжина. Так, родич (швагро) вже згаданого нами Щасного Криського Флоріан Олешко (до слова, колишній ковельський війт) у травні 1617 р. з нагоди укладення сприятливого для Речі Посполитої Деулінського перемир'я отримав нове угіддя - городище Ніжин [3, с. 603]. На нашу думку, саме королівський секретар і став першим ніжинським старостою з часу неофіційного приєднання Чернігово-Сіверщи- ни до складу Речі Посполитої. Деякі сучасні дослідники дають пальму першості іншому коронному шляхтичу - Щасному Вишлю [8, с. 70], але, згідно з дослідженнями відомого науковця Петра Кулаковського, останній на той час посідав уряд капітана Новгорода-Сіверсько- го (1619-1628 рр.), а з 1625 р. - і Ніжинського замків [9, с. 400]. У тому ж 1625 р. шляхтич Вишль отримав у «до- животне тримання» міське війтівство [2, с. 177] у якості «жовнірського хлібу», а, отже, не міг бути володільцем Ніжина, яким, як ми знаємо з джерел, з 1617 р. «доживотно» був саме волинський шляхтич - родич Криських.

До кінця земної стежки Флоріана залишалося близько 6 років, і можемо зробити обережне припущення, що цей період колишній королівський дипломат провів саме у Ніжині, який всього за неповне десятиліття зміг розвинути з городища до настільки потужного урбаністичного центру, що вже 26 березня 1625 р. Сигізмунд ІІІ Ваза надає міській громаді привілей на Магдебурзьке право [2, с. 177]. Вочевидь, що тодішній дідич Ніжина Флоріан Олешко певним чином спричинився до цього рішення короля, бо вже мав успішний досвід становлення (або відновлення) самоврядного статусу у королівських містах на прикладі волинського Ковеля (у 1611 р.), де він з 1603 р. і до самої смерті де-юре («доживотно») залишався війтом, тобто очіль- ником місцевого судочинства згідно з Магдебурзькою системою міського права.

Закономірним видається той факт, що обидві міські спільноти - і волинського Ковеля, і сіверянського Ніжина - за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр. де-юре звільнялися від юрисдикції будь-якого магната, окрім короля, і отримували власний лавничо-радець- кий суд [1, с. 112; 2, с. 178].

Згідно із привілеєм 1625 р. міщанська громада Ніжина не отримала таких широких прав і свобод, як її ковельська «колега» у 1611 р., бо король Сигізмунд ІІІ (та його наступники) залишав за собою право призначати міським війтом своїх довірених слуг. Так, першим ніжинським війтом став уже згаданий вище капітан місцевого замку Щасний Вишль. Як і в Ковелі, до самоврядних судових інституцій сіверянського міста могли кооптуватися лише християни «римські або руські» (тобто католики або уніати). Такою ж самою в обох українських містах залишалася і система арбітражного судочинства: лава - рада - старостинський (королівський) суд [2, с. 179].

Згідно з аналізом відповідного документа, членам ніжинського самоврядування більше пощастило у вирішенні «земельного питання» щодо забезпечення міських урядників. Відповідно до «магдебурзького» привілею новопризначене війтівство отримувало «на вічні часи» 20 волок, радники - 12 волок, а міські писарі - 4 волоки. Усі ці земельні пожалування мали належати «не особам, а міським урядам» [2, с. 180], тобто члени ніжинського магістрату посідали вказані волоки лише на період виконання ними самоврядних функцій без права передачі у спадок.

Опрацьовані джерела та історіографія дали змогу вивчити процес теоретичного функціонування правових засад системи самоврядування у вказаних українських містах Речі Посполитої у першій чверті XVII ст.

На розвиток системи органів міського самоврядування в обох урбаністичних осередках значно впливала сама громада, яка не завжди потребувала чіткого дотримання принципів та норм «німецького» права. Відтак правила коригувалися самими міщанами або ж представниками старостинських урядів.

До складу органів міського самоврядування у королівських Ковелі та Ніжині згідно з привілеями 1611 і 1625 рр. мали входити представники лише християнської громади - «католицької» і «руської». До судових структур у волинському та сіверянському урбаністичних центрах здебільшого входили заможні міщани (що було радше закономірністю, аніж винятком), часто це були саме цехмістри місцевих ремісничих об'єднань.

Наявність у містах Речі Посполитої давніх традицій самоврядування сприяла поступовому соціальному вивищенню представників заможних верств населення, які і формували елітний (керівний) прошарок міської громади. У той же час, її пряма залежність від замкового уряду у питаннях управління і оподаткування залишається однією з тотожних рис обох досліджуваних міст. Відомо, що сам склад ковельського та ніжинського міських урядів обирався за безпосередньої і дуже активної участі замкових намісників, які, з одного боку, виступали гарантами соціально-економічних прав і свобод міщан, а з іншого, постійно контролювали функціонування міських органів самоврядування, що красномовно свідчить про обмежену правову автономію цих інституцій на практиці.

Джерела

1. Архив ЮЗР. Киев, 1869. Ч. 5, т. 1. 675 с.

2. Літопісна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / О.І. Рігельман. Київ : Либідь, 1994. 767 с.

3. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Бра- цлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673 / упор. Г. Боряк, Г. Вайс та ін. Київ, 2002. 984 с.

4. Білостоцький С. Посадові особи війтівсько-лавничого суду та їх процесуальний статус в XVI-XVIII ст. Львів: місто-суспіль- ство-культура. Львів, 1999. Т. 3. С. 158-166.

5. Білоус Н. Київ наприкінці XV - у першій половині XVII століття. Міська влада і самоврядування. Київ, 2008. 358 с.

6. Владимирский-Буданов М.Ф. Німецьке право в Польщі та Литві. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV- XVIII вв. Львів, 1903. Ч. 1. 176 с.

7. Заяць А.Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI - першій половині XVII ст. Львів, 2003. 205 с.

8. Кудрявцева А., Романюк І. Адміністративно-територіальний устрій Ніжинщини у складі Речі Посполитої (перша половина XVII ст.). Ніжинська старовина. Вип. 8. Ніжин, 2009. С. 69-72.

9. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648). Київ, 2006. 496 с.

10. Сванидзе А.А. Стокгольм: рождение столицы. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. Москва, 2000. Т. 4. С. 315-328.

11. Goralski Zbigniew. Encyklopedia urzзdow i godnosci w daw- nej Polsce. Warszawa, 2000. 191 s.

References

1. Archive YuZR. Kyiv, 1869. Ch. 5, t. 1. 675 s.

2. Rihelman, O.I. (1994). Litopysna opovidpro Malu Rossiiu ta ii narod i kozakiv uzahali [Chronicle of Little Russia and its people and the Cossacks in general]. Kyiv : Lybid. [in Ukrainian].

3. Boriak, H., Vais, H. (Comps.) (2002). Ruska (Volynska) metryka. Rehesty dokumentiv Koronnoi kantseliarii dlia ukrainskyh zemel (Volynske, Kyivske, Bratslavske, Chernihivske voievodstva) 1569-1673 [Russian (Volyn) metric. Reges of documents of the Crown Chancellery for Ukrainian lands (Volyn, Kyiv, Bratslav, Chernihiv voivodeships) 1569-1673]. Kyiv. [in Ukrainian].

4. Bilostotskyi, S. (1999). Posadovi osoby viitivsko-lavnychoho sudu ta ikh protsesualnyi status v XVI-XVIII st. [Officials of the Vii- tov-Lavny court and their procedural status in the XVI-XVIII centuries]. Lviv: misto-suspilstvo-kultura. V. 3, pp. 158-166. Lviv. [in Ukrainian].

5. Bilous, N. (2008). Kyiv naprykintsiXV- upershiipolovyniXVIIstolittia. Miska vlada i samovriaduvannia [Kyiv at the end of the 15th - in the first half of the 17th century. City government and self-government.]. Kyiv. [in Ukrainian].

6. Vladymyrskyi-Budanov, M.F. (1903). Nimetske pravo v Polsh- chi ta Lytvi. Rozvidkypro mista i mishchanstvo na Ukraini-Rusi vXV-XVIIIv. [German law in Poland and Lithuania. Exploration of cities and bourgeoisie in Ukraine-Rus in the XV-XVIII centuries.] Lviv. [in Ukrainian].

7. Zaiats, A.Ye. (2003). Urbanizatsiinyi proces na Volyni v XVI - per- shii polovyni XVII st. [Urbanization process in Volhynia in the XVI - first half of the XVII century]. Lviv. [in Ukrainian].

8. Kudriavtseva, A., Romaniuk, I. Administratyvno-terytorial- nyi ustri Nizhynshchyny u skladi Rechi Pospolytoi (persha polo- vyna XVII st.) [Administrative-territorial structure of the Nizhyn region as a part of the Rzeczpospolita (first half of the 17th century).]. Nizhynska starovyna, issue 8, pp. 69-72. Nizhyn. [in Ukrainian].

9. Kulakovskyi, P. (2006). Chernihovo-Sivershchyna u skladi Rechi Pospolytoi (1618-1648) [Chernihiv-Sivershchyna as a part of the Commonwealth (1618-1648)]. Kyiv. [in Ukrainian].

10. Svanidze, A.A. (2000). Stokgolm: rozhdeniye stolitsy [Stockholm: the birth of a capital]. Gorod vsrednevekovoi tsivilizatsiiZapadnoi Evropy. V. 4, pp. 315-328. Moskwa. [in Russian].

11. Goralski Zbigniew. Encyklopedia urzзdow i godnosci w daw- nej Polsce. Warszawa, 2000. 191 s. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru