Договір дарування
Характеристика порядку реєстрації права власності на нерухоме майно. Розгляд заяви й прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно або відмова в реєстрації. Основні відмінності договору оренди офісу від договору найму житла.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | практическая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.09.2021 |
| Размер файла | 47,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КРИВОРІЗЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУ
Кафедра ЦИВІЛЬНО ГОСПОДАРСЬКИХ ДИСЦІПЛІН
Практична робота з цивільного та господарського права
На тему: Договір дарування
Студента/Слухача 5 курсу
Стріжеус Віктор Віталійович
Кривий Ріг 2020 рік
1. Підготуйте доповідь на тему: «Порядок реєстрації права власності на нерухоме майно»
Набуття права власності на нерухоме майно із правочинів
Питання набуття права власності на нерухоме майно регулюється цивільним законодавством. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Цивільним кодексом України (далі - ЦК) передбачено, що право власності набувається на підставах,- що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Поняття правочину визначено ЦК, згідно з яким правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В залежності від того, чи випливає дія, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних правовідносин, від одного, двох чи більш осіб, діюче цивільне законодавство підрозділяє правочини на односторонні, двосторонні чи багатосторонні (договори).
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Одностороннім є правочин, для здійснення якого досить волі і дії тільки однієї сторони. Такий правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Наприклад, одностороннім правочинои є договір дарування.
Двостороннім або багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Двосторонні договори - це найбільш розповсюджений вид правочинів, Прикладом двосторонніх договорів є договори купівлі-продажу, довічного утримання тощо. Для цих договорів характерне взаємоузгодження волі двох сторон.
Форма договору - це спосіб, за допомогою якого виражається воля сторін при здійсненні договору.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Згідно з положеннями ЦК правочини щодо відчуження об'єктів нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) чинне законодавство відносить земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Особливість режиму нерухомого майна визначається тим, що права на нього та правочини щодо нього підлягають державній реєстрації.
При цьому правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно з нормою частини 1 ст. 334 ЦК право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна. Але якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності в набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Якщо правочин підлягає державній реєстрації' лише у випадках, встановлених законом, то такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (стаття 210 ЦК).
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід та припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 ст. 182 ЦК).
Тобто, як бачимо, можна розрізнити два види реєстрації:
- реєстрація договору (правочину);
- реєстрація права власності.
Державна реєстрація правочинів проводиться нотаріусами відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671.
Виникають питання - які ж саме правочини підлягають державній реєстрації та чи всі правочини, предметом яких є нерухоме майно, необхідно реєструвати.
До правочинів, що підлягають державній реєстрації, належать такі:
- договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (стаття 657 ЦК);
- договір міни нерухомого майна (стаття 716 ЦК);
- договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти (частина 2 статті 732 ЦК);
- договір довічного утримання, за яким набувачеві передається у власність нерухоме майно (частина 2 статті 745 ЦК);
- договір найму будівлі або іншої капітальної споруди на строк не менше одного року (стаття 794 ЦК);
- договір управління нерухомим майном (частина 2 статті 1031 ЦК).
Таким чином, саме з моменту державної реєстрації правочину зазначені вище договори вважаються вчиненими, і відбувається перехід права власності на нерухоме майно.
Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Нотаріуси, які не мають доступу до єдиної комп'ютерної бази даних Реєстру, в день посвідчення правочину надсилають один його примірник реєстратору, який в день отримання примірника вносить відповідний запис до Реєстру.
Реєстратор відмовляє в державній реєстрації нотаріально посвідченого правочину у разі, коли відсутній документ про плату за внесення запису до Реєстру або плату внесено не в повному обсязі.
Про внесення запису до Реєстру реєстратор видає сторонам правочину або уповноваженим ними особам примірник витягу. Витяг - документ, який свідчить про внесення запису до Реєстру або про відсутність такого запису.
У витягу зазначаються:
- порядковий номер запису та дата державної реєстрації;
- відомості про сторони правочину;
- опис нерухомого майна, щодо якого вчиняється правочин, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;
- строк дії правочину;
- відомості про нотаріальне посвідчення правочину;
- відомості про реєстратора.
Витяг видається на запит сторін правочину або уповноважених ними осіб. До запиту додається документ про внесення плати за видачу витягу.
Суди, органи прокуратури, внутрішніх справ, державної податкової служби, служби безпеки та інші органи державної влади отримують витяг, якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законодавством.
У запиті про надання витягу зазначається одна або кілька таких відомостей:
- номер запису в Реєстрі;
- відомості про сторони правочину;
- опис нерухомого майна, щодо якого вчиняється правочин, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.
Витяг видається на спеціальному бланку встановленої держателем форми та завіряється підписом реєстратора, скріпленим печаткою.
Відмова у видачі витягу оформляється письмово протягом двох робочих днів із зазначенням причин відмови.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухомість є обов'язковою і здійснюється в порядку, передбаченому законом.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень
З метою реалізації положень ЦК був прийнятий Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", який, однак, у повну силу не діє. Перехідні положення даного Закону передбачають, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Як відбувається реєстрація речових прав на нерухоме майно?
Під речовими правами розуміється право власності, право володіння, право користування на нерухоме майно.
Процедура реєстрації об'єктів нерухомості, яка проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації, буде замінена на державну реєстрацію права власності і здійснюватиметься центральним виконавчим органом по земельних ресурсах (Держкомземом) шляхом створення госпрозрахункового підприємства - Центру державного земельного кадастру, відділення якого і стануть місцевими органами державної реєстрації.
В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав на нерухоме майно і їхні обмеження, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна.
Державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження. Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності даним Законом, визнаються державою. Але їхня реєстрація здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
У разі спору щодо нерухомого майна зареєстровані речові права і їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованними.
Оскільки Центр державного земельного кадастру та Державний реєстр прав поки не створені, тому до утворення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухомість, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості, як і раніше, проводитиметься у БТІ.
Обов'язковій державній реєстрації підлягатимуть речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також обмеження цих прав, а саме:
1) право власності на нерухоме майно;
2) речові права на чуже нерухоме майно:
а) право володіння;
б) право користування (сервітут);
в) право постійного користування земельною ділянкою;
г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
д) право забудови земельної ділянки (супер-фіцій);
е) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.
Основою для формування Державного реєстру прав є дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі і кадастровий номер об'єкта нерухомості. Право власності на будинок, споруду, їхню частину (квартиру, офісне приміщення тощо) може бути зареєстроване незалежно від того, чи зареєстроване право власності на земельну ділянку, якщо власники даної земельної ділянки та будівель, споруд, розташованих на ній, не поєднуються в одній особі.
Розгляд заяви й прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно або відмова в реєстрації проводяться в термін, що не перевищує чотирнадцяти календарних днів із дня одержання органом державної реєстрації прав заяви і документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Відкритим залишається питання оплати такої реєстрації. Відомо тільки одне, що плата за державну перереєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна, що раніше були зареєстровані в порядку, встановленому рішеннями органів виконавчої влади, не справляється.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно в цілому має інформативний характер і полягає у тому, що держава визнає право власності або інше речове право за певною особою чи особами, про що вносяться відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень. Це - своєрідна фіксація переходу права власності на нерухомість або іншого речового права.
Слід зауважити наступне. Незважаючи на те, що з даним видом держреєстрації не пов'язаний перехід права власності, її важливість полягає в тому, що правочини щодо нерухомого майна вчиняються тільки в тих випадках, коли право власності на це майно зареєстроване.
Договори, які обов'язково повинні бути посвідчені нотаріально
Згідно з пунктом 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
- договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК);
- іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (стаття 18 Закону України "Про іпотеку", стаття 13 Закону України "Про заставу", стаття 577 ЦК);
- договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; купівлю-продаж земельних ділянок; про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (статті 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України, стаття 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)");
- договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (стаття 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", стаття 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)");
- договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання права утримання; про припинення права утримання замість набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);
- договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 ЦК);
- договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи; договори позички транспортного засобу, у яких хоча б однією стороною є фізична особа (статті 799, 828 ЦК);
- договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (стаття 153 ЦК);
- договори управління нерухомим майном (стаття 1031 ЦК);
- договори про зміну черговості одержання права на спадкування (стаття 1259 ЦК);
- заповіти (статті 1247, 1249 ЦК);
- довіреності на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущено іншу форму довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (стаття 245 ЦК);
- інші правочини, для яких чинним законодавством передбачено обов'язкову нотаріальну форму.
Не виключено, що за бажанням сторін можуть посвідчуваться й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном (житловим будинком, садибою, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про визначення або про зміну часток, договори-доручення тощо.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, - з моменту державної реєстрації.
Зазначимо, чому так важливо визначати момент переходу права власності на нерухомі речі. Зокрема, з цим моментом пов'язаний перехід до набувача відповідного об'єкта правомочностей, що складають зміст суб'єктивного права власності, - права володіння, права користування та права розпорядження.
У зв'язку з цим право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення теж підлягають державній реєстрації.
Реєстрація об'єктів нерухомості
Реєстрація об'єктів нерухомості здійснюється бюро технічної інвентаризації відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445 (із змінами та доповненнями).
Державна реєстрація прав власності на нерухоме майгно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.
Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому нерухомим майном, тобто власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, серед іншого, укладати договори відчуження цього майна, а саме, договори купівлі-продажу, міни, дарування, пожертви, ренти, довічного утримання (догляду) тощо.
Законодавство передбачає наступні загальні вимоги до порядку укладення договорів відчуження нерухомого майна:
1) договори відчуження нерухомого майна посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується, так звані правовстановлювальні документи;
2) посвідчення договорів відчуження нерухомого майна провадиться за місцем розташування цього майна або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину.
Потрібно відзначити, що право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких правовстановлювальних документів або їх дублікатів:
- нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, лізингу;
- спадковим договором;
- свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів;
- свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);
- свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна;
- свідоцтвом про право на спадщину;
- свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;
- договором про поділ спадкового майна;
- договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно;
- договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно;
- договором про виділення частки в натурі (поділ);
- іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки;
- рішенням суду;
- договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.
Право власності на земельну ділянку фізичних та юридичних осіб, а також право державної та комунальної власності підтверджуються державним актом.
Право власності на земельну частку (пай) фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, які відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також фізичних осіб, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості, може бути підтверджене трудовою книжкою члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідченим витягом з неї при наявності в ній відповідного запису.
Крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи: витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.
Висновок буде таким: аналізуючи положення статті 657 ЦК (договір купівлі-продажу), статті 715 ЦК (договір міни), статей 719, 722 ЦК (договір дарування), статті 729 ЦК (договір пожертви), статті 732 ЦК (договір ренти), статті 748 ЦК (договір довічного утримання) право власності на нерухоме майно за договорами дарування та пожертви виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення цих договорів та отримання дарунка чи пожертви. Право власності на нерухоме майно за договорами купівлі-продажу, міни, ренти та довічного утримання виникає у "набувача з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цих договорів. Слід зазначити, що при цьому, як вже вище зазначалось, необхідна державна реєстрація права власності на нерухому річ (за винятком земельної ділянки) в бюро технічної Інвентаризації.
Особливості укладання правочинів із спільним майном подружжя
Останнім часом виникає чимало питань стосовно укладання правочинів із спільним майном подружжя, адже невірне застосування законодавства може призвести до небажаних наслідків.
Згідно зі статтею 65 Сімейного кодексу України (далі - СК), дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Для укладання договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Таким чином, при посвідченні правочинів щодо спільного майна подружжя можна зробити наступні висновки:
1) згода другого з подружжя повинна вимагатися лише при укладенні договорів одним із подружжя, як це передбачено статтею 65 Сімейного кодексу України;
2) договори мають бути спрямовані на розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Тобто на будь-які інші правочини, які не зачіпають: питання розпорядження, або питання розпорядження саме майном, вимоги цієї норми закону не поширюються;
3) у разі укладення договорів стосовно цінного майна, яке є спільною власністю подружжя, згода другого із подружжя має бути подана у простій письмовій формі.
Але, на превеликий жаль, СК не дає визначення та не містять визначення критеріїв цінності майна, яке саме майно слід відносити до цінного, має вирішувати, мабуть, сама сім'я. Такого визначення не дає і Цивільний кодекс України. Можливо, у данній ситуації вихід зможе знайти нотаріус, який, враховуючи матеріальний стан сім'ї, подружжя, якому таке майно належить, та беручи до уваги реальну вартість майна, правильно його оцінить з точки зору юриста;
4) при укладенні договорів, які потребують нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя на такий договір має бути нотаріально засвідчена. Така згода повинна оформлятися як самостійний нотаріально оформлений документ, оскільки цього вимагає саме стаття 65 СК. Нагадаємо, що нині діючий СК, на відміну від Кодексу про шлюб та сім'ю України (який на сьогодні втратив чинність), вимагає нотаріально засвідчити згоду на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації.
Крім цього, застережемо читачів про те, що є практика, коли згоду на укладення договору викладають прямо в примірнику договору, призначеного для зберігання у нотаріуса. А це, на думку професійних юристів, є неможливим, оскільки законодавством вимагається оформлення такої згоди окремим документом.
Про цю вимогу саме і йде мова в пункті 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р. № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. за № 283/8882, в якому, зокрема, зазначено, що справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.
Підведемо підсумок: згода другого з подружжя на укладення договору щодо розпорядження спільним майном має бути оформлена у вигляді заяви окремо від власне договору, а справжність підпису на ній - засвідчена нотаріально. При цьому процедура оформлення такої заяви буде однаковою (а саме - заява оформлюється як самостійний документ), незалежно від того, чи посвідчуватиметься правочин тим же нотаріусом, чи іншим. Але у будь-якому випадку згода другого з подружжя повинна передувати посвідченню договору, а не оформлюватися після нього, як наступна за порядковим номером нотаріальна дія;
5) при укладенні договорів, які підлягають державній реєстрації, згода другого з подружжя також має бути нотаріально засвідчена;
6) при укладенні договорів, які потребують нотаріального посвідчення та наступної державної реєстрації, згода на такий договір також засвідчується нотаріально.
Таким чином, для укладення договорів, які не потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, надання нотаріально засвідченої згоди дружини (чоловіка) відчужувана законодавством не передбачено.
При цьому слід розрізняти такі поняття, як нотаріальне посвідчення договору, яке здійснюється за вимогою закону і для якого вимагається нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, та посвідчення договору у нотаріуса за бажанням учасників правочину, для якого нотаріальна згода другого з подружжя не передбачена. А така ситуація дуже можлива. Деякі нотаріуси в данному випадку доводять до відома сторони, що як вимагає цього стаття 5 Закону України "Про нотаріат", з метою попередження можливих судових спорів, нотаріус повинен роз'яснити учасникам такого правочину про правові наслідки статті 65 СК.
Виникає також питання про розпорядженням майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Це випливає з вимог статті 65 СК, а саме, як розрізнити майно та грошові кошти.
В науковій літературі можна знайти думку про те, що право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначити фактичну і юридичну долю речі аж до її знищення. Юридична доля речі може бути визначена, наприклад, шляхом передачі права власності або права тимчасового користування іншій особі чи шляхом відмови від права на річ.
Згідно зі статтею 61 СК об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути:
1) будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту;
2) заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу;
3) якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
4) речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, законом розрізняється власне майно, яке набувається подружжям за час шлюбу, та майно, що одержує другий із подружжя в результаті укладеного в інтересах сім'ї правочину. Таким чином, виходячи із аналізу статті 61 СК, поняття майна є дещо відмінним від поняття грошей.
Підтвердженням тому є те, що поняття "майно" законодавець не поширює на гроші, є також:
- положення статті 66 Сімейного кодексу України, у якій ідеться про право подружжя на визначення порядку користування майном, що неможливо уявити відносно грошей;
- вимоги статті 68 СК, якою встановлюється процедура розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, після розірвання подружжям шлюбу. Тобто важко уявити розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності після розірвання шлюбу, яке здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
Крім цього, слід мати на увазі положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.98 р. "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України". У абзаці 2 пункту 9 цієї Постанови наводиться перелік об'єктів спільної сумісної власності подружжя, в якому, крім іншого, говориться, що спільним майном можуть бути: "...грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами". Як бачимо, Верховний Суд не відносить грошові суми до майна, вважаючи їх окремим об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, Верховний Суд України роз'яснив, що за певних умов при розподілі спільного майна подружжя (як, наприклад, залишення неподільної речі у одного з подружжя чи присудження йому майна у натурі) частка другого з подружжя компенсується грішми. Тобто йдеться не про включення грошової маси до складу майна, яке ділиться, а саме про компенсацію за рахунок грошей.
Що стосується посвідчення нотаріусом довіреностей, нагадаємо, що згідно із частиною 1 ст. 237 ЦК довіреність як один із способів представництва дає можливість або зобов'язує представника вчинити в майбутньому правочин від імені особи, яку представляють. Вимоги статті 65 СК стосовно надання згоди другим із подружжя поширюються лише на випадки укладання договорів стосовно розпорядження спільним майном, і видачі довіреностей не зачіпають. Оскільки, на думку нотаріусів, правочин щодо розпорядження майном може укладатися за участю представника, і представництво може ґрунтуватися у тому числі й на довіреності. А правові наслідки стосовно майна виникають у особи, яку представляють довіренністю, саме у результаті правочину, а не після чи в результаті оформлення довіреності. реєстрація власність договір майно
Тобто це дає можливість зробити висновок про те, що для видачі довіреності (незалежно від обсягу наданих нею повноважень) згода другого з подружжя довірителя чинним законодавством не вимагається.
Види цивільно-правових договорів
|
№ |
Назва договору |
Яким нормативным актом регулюється |
Нотаріальне посвідчення правочину |
Дер |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
|
1 |
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, цілісного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншого нерухомого майна |
|
Так |
Так |
|
|
2 |
Договір роздрібної купівлі-продажу |
ст. 698 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
3 |
Договір купівлі-продажу іншого майна |
ст. 655 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
4 |
Договір поставки |
ст. 712 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
5 |
Договір контрактації сільськогосподарської продукції |
ст. 713 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
6 |
Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу |
ст. 714 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
7 |
Договір міни (бартеру) нерухомості |
ст. ст. 657, 716 ЦКУ; ст. 293 ГКУ |
Так |
Так |
|
|
8 |
Договір міни (бартеру) іншого майна |
ст. 716 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
9 |
Договір дарування нерухомості |
ст. 719 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
10 |
Договір дарування валютних цінностей на суму понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (більше 850 грн ) |
ст. 719 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
11 |
Договір дарування іншого майна |
ст. 719 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
12 |
Договір про пожертвування нерухомості |
ст.ст. 719, 729 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
13 |
Договір про пожертвування валютних цінностей на суму понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (більше 850 грн ) |
ст.ст. 719, 729 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
14 |
Договір про пожертвування Іншого майна |
ст.ст. 719, 729 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
15 |
Договір про передачу нерухомості під виплату ренти |
ст. 732 ЦКУ |
Так |
Так |
|
|
16 |
Договір ренти іншого майна |
ст. 732 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
17 |
Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно |
ст. 745 ЦКУ |
Так |
Так |
|
|
18 |
Договір довічного утримання (догляду) |
ст. 745 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
19 |
Договори оренди (найму) нерухомості, у тому числі державного і комунального майна, окрім земельних ділянок, укладених на 1 рік і більше |
ст. ст. 793, 794 ЦКУ |
Так |
Так |
|
|
20 |
Договір оренди нерухомості, якщо орендар не фізична особа (не СПД), а орендодавець не фізична особа (у тому числі СПД) |
||||
|
Укладений на 1 рік І більше |
ст. ст. 793, 794 ЦКУ; пп. 9.1.4 Закону № 889 |
Так |
Так |
||
|
укладений на срок не менше 1 року |
ст. 794 ЦКУ; |
Так |
Ні |
||
|
21 |
Договір оренди земельної ділянки |
ст. 290 ГКУ |
Так |
Так |
|
|
22 |
Договір прокату |
ст. 787 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
23 |
Договір оренди транспортного засобу з участю фізичної особи |
ст. 799 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
24 |
Договори оренди (найму) іншого майна |
ст. 759 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
25.1 |
Договір лізингу нерухомості, укладений на 1 рік і більше |
ст. ст. 793, 794, 806 ЦКУ; |
Так |
Так |
|
|
25.2 |
Договір лізингу нерухомості, укладений на срок менше 1 року |
ст. ст. 794, 806 ЦКУ; ст. 292 ГКУ |
Ні |
Ні |
|
|
26 |
Договір лізингу транспортного засобу з участю фізичної особи |
ст. ст. 799, 806 ЦКУ; ст. 292 ГКУ |
Так |
Ні |
|
|
27 |
Договір лізингу іншого майна |
ст. 806 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
28.1 |
Договір фінансового лізингу нерухомості, укладений на 1 рік і більше |
ст. ст. 793, 794, 806 ЦКУ; |
Так |
Так |
|
|
28.2 |
Договір фінансового лізингу нерухомості, укладений на термін менш 1 року |
ст. ст. 794, 806 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
29 |
Договір фінансового лізингу іншого майна |
ст. 806 ЦКУ; Закон про фінансовий лізинг |
Ні |
|
|
|
30 |
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше |
ст. ст. 793 828 ЦКУ |
Так |
|
|
|
31 |
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) |
ст. ст. 793, 828 ЦКУ |
Так |
Так |
|
|
32 |
Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа |
ст. 828 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
33 |
Договір позики іншого майна |
ст. 828 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
34 |
Договір підряду |
ст. 837 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
35 |
Договір побутового підряду |
ст. 866 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
36 |
Договір будівельного підряду |
ст. 875 ЦКУ; ст.318 ГКУ |
Ні |
Ні |
|
|
37 |
Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт |
ст. 887 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
38 |
Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт |
ст. 892 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
39 |
Договір про надання послуг |
ст. 901 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
40 |
Агентський договір |
ст. 297 ГКУ |
Ні |
Ні |
|
|
41 |
Договір перевезення вантажу |
ст. 909 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
42 |
Договір перевезення пасажира та багажу |
ст. 910 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
43 |
Договір чартеру (фрахтування) |
ст. 912 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
44 |
Договір транспортного експедирування |
ст. 930 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
45 |
Договір зберігання |
ст. 937 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
46 |
Договір складського зберігання |
ст. 957 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
47 |
Договір охорони |
ст. 978 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
48 |
Договір страхування |
ст. 981 ЦКУ; |
Ні |
Ні |
|
|
49 |
Договір доручення |
ст. 1000 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
50 |
Договір комісії |
ст. 1011 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
51 |
Договір управління нерухомим майном |
ст. 1031 ЦКУ |
Так |
Так |
|
|
52 |
Договір управління майном |
ст. 1031 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
53 |
Договір позики |
ст. 1047 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
54 |
Кредитний договір |
ст. 1055 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
55 |
Договір банківського вкладу |
ст. 1059 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
56 |
Договір банківського рахунку |
ст. 1066 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
57 |
Договір факторингу (фінансування під відст.уплення права грошової вимоги) |
ст. 1077 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
58 |
Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності |
ст.ст. 1107-1114 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
59 |
Договір комерційної концесії |
ст. 1118 ЦКУ; |
Ні |
Так |
|
|
60 |
Договір про спільну діяльність |
ст. 1131 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
61 |
Договір заст.ави нерухомості (іпотечний договір) |
ст. 577 ЦКУ; |
Так |
Так |
|
|
62 |
Договір застави космічних об'єктів |
ст. 13 Закону про заставу |
Так |
Ні |
|
|
63 |
Договір застави іншого майна |
ст. 577 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
64 |
Договір поруки |
ст. 553 ЦКУ |
Ні |
Ні |
|
|
65 |
Договір про створення акціонерного товариства фізичною особою |
ст. 153 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
66 |
Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна |
ст. 364 ЦКУ |
Так |
Ні |
|
|
67 |
Договір про поділ нерухомого майна що є у спільній частковій власності |
ст. ст. 367 372 ЦКУ |
Так |
Ні |
2. Складіть схему «Відмінності договору оренди офісу від договору найму житла»
|
Договір оренди офісу |
договір найму житла |
Поняття і предмет За цією угодою офіс (нежитлове приміщення) передається в користування за певну плату. Предметом договору вважається офіс. Сторони Укласти таку угоду можуть фізичні особи, фізичні особи - підприємці, юридичні особи. Особа, яка передає офіс в оренду, називається Орендодавець, а та, що приймає - Орендар. Орендодавцем може виступити тільки власник офісу, а інші - лише за його дозволом (наприклад, довіреність, договір доручення, письмовий дозвіл). Істотні умови договору (які обов'язково потрібно включити в договір) Закон вимагає обов'язково визначити в договорі: ідентифікуючу інформацію про офіс; строк договору; розмір орендної плати. За вибором сторін орендна плата може вноситися грошима або речами (наприклад, пивом, пшеницею). Вона має бути щомісячною, якщо інші умови не встановити у договорі. Якщо хоча б однією з сторін є фізична особа, а не підприємець: у договорі можна не зазначати строк, тоді договір буде діяти, доки одна зі сторін не заявить про його розірвання (за місяць до розірвання). Якщо обидві сторони - фізичні особи - підприємці та/або юридичні особи, то у договорі також потрібно вказати: офіс (склад і вартість офісу з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого офісу та умови його повернення або викупу. Форма договору Договір оренди нерухомості має бути укладено у письмовій формі. Крім того договір оренди нерухомості, укладений на 3 роки і більше, потребує нотаріального посвідчення. Право користування нерухомістю на підставі договору оренди підлягає реєстрації в Державній реєстраційній службі або у нотаріуса. Норми права Відносини, що виникають в ході укладання договору оренди, регулюються Цивільним кодексом України. А якщо угода укладена між юридичними особами та/або фізичними особами - підприємцями, відносини також регулюються Господарським кодексом України Укладення договору Договір вважається укладеним (набирає чинності) з моменту його підписання, у випадку якщо в ньому прописані всі істотні умови. Якщо термін договору становить 3 роки і більше, договір вважається укладеним (набирає чинності) з моменту його нотаріального посвідчення. Зміна та розірвання Зміна договору або його розірвання здійснюється за згодою сторін, тобто шляхом укладення додаткової угоди. Вона має бути укладена в тій самій формі, що й сам договір оренди (проста письмова чи нотаріально завірена -- див. “Форма договору”). Законом передбачені також випадки, коли сторони можуть односторонньо розірвати договір оренди. Орендодавець може зробити це в одному з таких випадків: якщо Орендар не вносить орендну плату три місяці підряд; якщо офіс використовується не за призначенням; якщо офіс без дозволу Орендодавця передано в суборенду; якщо поведінка Орендаря створює реальну загрозу пошкодження або знищення офісу; якщо Орендар не приступив до проведення капітального ремонту (лише якщо в нього був такий обов'язок за договором). А Орендар може розірвати договір без згоди Орендодавця, якщо: йому передали офіс, який не відповідає умовам договору або непридатний для використання за призначенням; Орендодавець не проводить капітальний ремонт офісу (якщо за договором з нього не знято такий обов'язок). |
Размещено на http://www.allbest.ru/
|
Основною ознакою, що характеризує наймодавця житла, є наявність у нього статусу власника житла, що передається за договором, або статусу особи, уповноваженої розпоряджатися відповідним майном. Наприклад, стосовно житла, що знаходиться у державній чи комунальній власності, наймодавці є відповідні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, у віданні яких знаходиться таке житло (до таких відносин положення ЦК щодо договору найму житла не застосовуються - ч. 2 ст. 810 Кодексу, вони регулюються положеннями ЖК). Житло, яке становить приватний житловий фонд, можуть здавати в найм безпосередньо його власники за правилами гл. 59 ЦК щодо договору найму житла. Окрім наявності у власності житла, особа повинна мати можливість набути статусу наймодавця, тобто, іншими словами - мати повноваження на укладення договору найму житла на стороні наймодавця. Основною умовою такого укладення є наявність у особи необхідного обсягу право- та дієздатності. Наймачами в загальному розумінні можуть бути особи, що зацікавлені в отриманні в користування такого житла. Окрім зазначених вище вимог щодо обов'язкової наявності у особи право- та дієздатності на укладення договорів найму житла, законодавство встановлює ряд обмежень, пов'язаних, насамперед, зі специфікою житла як предмету договору найму. Так, згідно з ч. 2 ст. 813 ЦК якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб. Цим фактично встановлюється заборона на використання юридичними особами - наймачами житла для потреб, не пов'язаних з проживанням громадян - наприклад, для розміщення в орендованих житлових будинках (квартирах) офісних приміщень. Частина 1 ст. 815 ЦК, положення якої встановлюють обов'язок наймача житла використовувати його лише для проживання у ньому, фактично поширюють цю заборону і на фізичних осіб. З огляду на це, юридичні і фізичні особи, що мають потребу у приміщеннях, які використовуватимуться не для цілей проживання громадян, можуть укласти договір найму житла, виступивши на стороні наймача, проте користуватися житловим приміщенням для означених цілей не зможуть. 2. Предметом договору найму є житло, що наймодавець передає наймачу для проживання. Згідно зі ст. 812 ЦК житлом, що може бути передане за договором найму, може бути помешкання, зокрема, квартира або її частина, житловий будинок або його частина. До житла не належать нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (ст. 4 ЖК). Згідно з п. 2 Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) об'єкти, що призначені для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), поділяються на: o колективні - засоби розміщення загальною кількістю місць 10 або більше, в яких надають місце для ночівлі в кімнаті чи іншому приміщенні і за які справляється плата за встановленими цінами; o індивідуальні - житло, в якому за плату або безоплатно надається обмежена кількість місць (менш як 10). У такому засобі одиниці розміщення (кімнати, житло) повинні бути відокремлені одна від одної. Від того, до якої категорії належить житло, що передається в найм, залежить, зокрема, статус наймодавця. Згідно з п. 6 Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) фізичні особи - власники або орендарі колективних засобів розміщення надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) за умови державної реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності; послуги з тимчасового розміщення (проживання) у індивідуальних засобах розміщення надаються фізичними особами без державної реєстрації. Подібних вимог щодо юридичних осіб Порядок не містить, а отже, обов'язкова наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності у них не вимагається. Специфікою житла є наявність-чітких законодавчих приписів щодо переважного його цільового використання. Відповідно до ст. 6 ЖК житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у житлових будинках для потреб промислового характеру забороняється. Останнє положення обумовило розглянуту вище заборону використання житла для цілей, не пов'язаних з проживанням в ньому громадян. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому (ч. 2 ст. 812 ЦК). Придатність для проживання визначається відповідністю житла санітарним і технічним вимогам, встановленим законодавством, що, у свою чергу, доводиться періодичними обстеженнями інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження житлових будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Згідно з п. 2 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189, під час обстеження стану житлових будинків перевіряється: o двір будинку та елементи його благоустрою; o фундаменти, підвали; o стіни та елементи фасадів (балкони, еркери, карнизи тощо); o стикові з'єднання у великопанельних житлових будинках; o дах будинку та обладнання на ньому (димові і вентиляційні канали та інше); o ліфти та їх обладнання; o поверхи житлового будинку, в тому числі їх конструкції; o інженерне обладнання. Крім того, Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) у п. 8 передбачає обов'язкову сертифікацію послуг з тимчасового розміщення (проживання) стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля в порядку, встановленому законодавством. Окрім наймача, у житловому приміщенні, за погодженням з наймодавцем, можуть проживати інші особи, які вказуються в договорі (ст. 816 ЦК). Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним. Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов'язки за договором найму житла є солідарними. Згідно зі ст. 817 ЦК наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. Такі особи набувають рівних з іншими особами прав користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні. Крім того, наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, за їхньою взаємною згодою та з попереднім повідомленням наймодавця можуть дозволити тимчасове проживання у помешканні іншої особи (осіб) без стягнення плати за користування житлом (тимчасових мешканців). Вони, на відміну від наймача та інших зазначених вище осіб, не мають самостійного права користування житлом і повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше 7 днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання. Стаття 823 ЦК дозволяє укладення щодо взятого в найм житлового приміщення договору піднайму, за умовами якого наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом. Договір піднайму житла є оплатним і строковим. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла. У разі дострокового припинення договору найму житла одночасно з ним припиняється договір піднай... |
Подобные документы
Світові реєстраційні системи речових прав на нерухоме майно. Роль держави та інституцій, яким кореспондовано обов’язок або делеговано право здійснювати реєстрацію від імені держави. Реальні права власника стосовно нерухомості. Обмеження прав власності.
реферат [34,8 K], добавлен 29.04.2011Головні види і обмеження суб’єктів правовідносин провадження у справах реєстрації речових прав на нерухоме майно. Завдання, ознаки та особливості правового статусу реєстраційного організаційного органу, оцінка ефективності його роботи та основні проблеми.
реферат [32,5 K], добавлен 28.04.2011Особливості юридичної діяльності органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно: типологія, суб’єкти, призначення. Характеристика її основних функцій - реєстраційно-посвідчувальної (закріплювальної), правоконкретизуючої та правоохоронної.
реферат [45,3 K], добавлен 28.04.2011Поняття цивільно-правового договору. Визначення та види об’єктів нерухомості. Види договорів, за якими виникає право власності на нерухоме майно. Підстави виникнення права власності, загальна характеристика. Державна реєстрація прав на нерухоме майно.
курсовая работа [66,2 K], добавлен 20.05.2015Аналіз історико-правових аспектів формування системи органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні. Правова регламентація діяльності цих органів у різні історичні періоди. Формування сучасної системи органів державної реєстрації.
статья [25,2 K], добавлен 11.09.2017Загальна характеристика договору найму (оренди) жилих приміщень. Договір найму житла. Договір найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності. Сторони у договорі найму житла. Обов'язки сторін договору найму житла.
курсовая работа [26,2 K], добавлен 02.05.2006Правове регулювання, предмет, форма та сторони договору дарування. Порядок укладання та розірвання договору: прийняття дарунка, одностороння відмова від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Поняття та права пожертвувача.
курсовая работа [36,7 K], добавлен 19.08.2014Становлення та розвиток житлового законодавства в Україні. Правове регулювання житлових відносин. Поняття та юридична характеристика договору оренди житла. Вивчення особливостей складення та розірвання договору. Дефініція договору найму житла з викупом.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 04.01.2014Розуміння закону як правового явища. Поняття законності як режиму в адміністративному процесуальному праві. Відновлення порушених прав та законних інтересів громадян, суспільних організацій. Принцип законності у справах державної реєстрації речових прав.
реферат [25,7 K], добавлен 29.04.2011Поняття та істотні умови договору оренди житла з викупом. Права наймача житла. Обов'язки сторін за договором. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору. Рекомендації по усуненню недоліків в законодавстві щодо найму житлових приміщень.
курсовая работа [47,5 K], добавлен 01.10.2014Поняття та правова природа договору дарування, його сторони та зміст. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування. Відмова від договору та розірвання договору дарування: аналіз правових наслідків. Пожертва як різновид договору дарування.
курсовая работа [77,8 K], добавлен 04.12.2013Найпоширеніші предмети судових спорів з питань оренди нерухомого майна. Розірвання договору оренди. Спонукання щодо продовження (укладення на новий строк) договору оренди. Правові підстави для подання позовної заяви про визнання договору оренди недійсним.
реферат [15,0 K], добавлен 10.04.2009Дослідження процесуальної діяльності уповноважених державних органів, прийняття норм матеріального, цивільного, кримінального, адміністративного права. Характеристика адміністративно-процедурної та адміністративно-юрисдикційної діяльності органів влади.
реферат [31,0 K], добавлен 28.04.2011Правова характеристика договору дарування, його юридичні ознаки, основні суб'єкти та зміст. Порядок укладання договору та особливості його виконання. Відмежування договору дарування від договору позички. Визначення прав та обов'язків сторін договору.
курсовая работа [69,6 K], добавлен 24.05.2015Розкриття вмісту понять спадкоємство, спадок, спадкоємець і спадкодавець. Правила оформлення, дія і порівняльна характеристика заповіту і договору дарування. Процедура державної реєстрації права на спадок і вивчення порядку оформлення права на спадок.
контрольная работа [21,9 K], добавлен 07.03.2011Історичні аспекти виникнення договору майнового найму. Регулювання орендних відносин у вітчизняному законодавстві України. Зміст договору майнового найму, правові наслідки порушення. Договір оренди, лізингу, позички як види договору майнового найму.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 10.03.2011Поняття оренди і майнового найму. Завдання Фонду державного майна України. Функції Фонду державного майна України. Речові права на нерухоме майно за законодавством України. Функції Фонду у сфері приватизації, оренди та концесії державного майна.
реферат [23,7 K], добавлен 08.02.2011Історія розвитку інституту дарування. Загальна характеристика договору дарування. Елементи договору та порядок його укладення. Права та обов’язки сторін за договором дарування та правові наслідки їх порушення. Припинення договору й правові наслідки.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 18.07.2011Договір дарування як окремий цивільно-правовий договір. Дослідження договору дарування щодо його основних характеристик та особливостей. Аналіз його правової природи, предмета та форми. З’ясування сторін договору дарування, їх прав та обов’язків.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 03.08.2017Поняття та елементи договору дарування майнового права. Права та обов'язки дарувальника і обдарованого. Відповідальність за договором дарування, припинення його дії. Безоплатність договору дарування. Звільнення від обов'язку перед третьою особою.
курсовая работа [68,0 K], добавлен 11.03.2011
