Вплив радянської правової доктрини на діяльність органів юстиції УСРР в період 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

ВПЛИВ РАДЯНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ УСРР В ПЕРІОД 20-Х - НА ПОЧАТКУ 30-Х РОКІВ ХХ СТ.

Юлія Валеріївна Шевченко,

здобувач третього (PhD)

рівня вищої освіти кафедри теорії,

історії права і держави та конституційного права

Анотація

юстиція радянський неправовий управління

У статті досліджено впливи радянської правової доктрини на діяльність органів юстиції УСРР у 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. Виявлено, що протягом зазначеного періоду органи юстиції УСРР здійснювали широкий спектр завдань включно із виконанням карально-репресивних функцій. Доведено, що провідні завдання правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку ігнорувалися. З'ясовано, що органи юстиції УСРР здійснювали функції, які мали на меті утвердження тоталітарного режиму. Доведено, що радянська система влади на етапі переходу від авторитаризму до тоталітаризму все більшою мірою використовувала неправові методи управління. Право мало суто номінальну сутність, досить часто його підміняла ідеологія. Встановлено, що державний примус значною мірою підміняв у радянській системі право та мораль. Виявлено, що саме ця тенденція визначала характер функціонування підрозділів юстиції УСРР протягом періоду 20-х - початку 30-х років ХХ ст., коли карально-репресивний механізм ігнорував не лише мораль, але й право.

Ключові слова: радянська правова доктрина, радянська система влади, органи юстиції УСРР, державний примус, карально-репресивний механізм.

Annotation

Shevchenko Y. V. Influence of the Soviet legal doctrine on the activity of the justice bodies of the Ukrainian SSR during the 20s30s of the XX century

The article examines the influence of the Soviet legal doctrine in the activities of the justice bodies of the Ukrainian SSR in the 20s-early 30s of the XX century. It is proved that there were noticeable changes in Marxist views on law, as well as in the entire system of Bolshevik ideology at the turn of the 1920s-1930s. It was at this time that the formation of a new state version of the Bolshevik ideology began, which naturally affected the development of law.

It is revealed that during the period of the 20s - early 30s of the XX century, Ukrainian SSR judicial bodies implemented a wide range of tasks. It is established that in addition to fighting criminal and other offences, since the end of the 1920s, they were increasingly faced with punitive and repressive functions. The main attention was paid to protecting the interests of the party-state Bolshevik power. It is proved that the organs of justice gradually turned into an appendage of the partynomenclature apparatus, whose function was to implement the political will, programs and installations of the Bolshevik party, which fully corresponded to the Soviet legal doctrine, which was formed in the 20s.

It is proved that the criminal justice system in the period of the 20s-30s was formed under the influence of the growing role of this party in the state and public life of the country. The ideological basis for the formation of the criminal justice system was Marxism-Leninism, in particular, the doctrine of the dictatorship of the proletariat, which was understood as power over the law.

It was found that the main tasks of law enforcement agencies in fighting crime and protecting public order were ignored, or they were given minimal attention. It is proved that, after receiving quite significant powers, law enforcement officers, however, were not themselves protected from the policy of terror, and at any moment each of them could become a victim of repression.

It is revealed that the justice bodies of the Ukrainian SSR, as part of the General punitive and repressive mechanism of the existing state system, performed functions that were aimed at approving the totalitarian regime.

The thesis that the Soviet system of power at the stage of transition from authoritarianism to totalitarianism increasingly used non-legal methods of management is well-reasoned. The right was of a purely nominal nature, quite often it is a substitute ideology. It is concluded that in this way the state was formed with a blatantly anti-legal essence.

It is proved that state coercion largely replaced law and morality in the Soviet system. It is revealed that this trend, in general, determined the nature of the functioning of justice departments of the Ukrainian SSR during the period of the 20s - early 30s of the XX century, when the punitive and repressive mechanism ignored not only morality, but also a law.

Keywords: the Soviet legal doctrine, the Soviet system of power, the justice bodies of the Ukrainian SSR, State coercion, punitive and repressive mechanism.

Постановка проблеми

Сучасний процес формування правової держави в Україні потребує належного переосмислення того політико-правового досвіду, котрий залишився нам в спадщину від СРСР, а також - тих державно-правових тенденцій, що існували на етапі переростання авторитарного режиму в тоталітарний. Даний аспект розвитку юридичної науки є актуальним також з огляду на окремі спроби реанімації певних ідеологічних форм, що безпосередньо пов'язані з авторитарним і навіть тоталітарним минулим. Особливої уваги в даному контексті заслуговує діяльність правоохоронної системи.

Нині особливо гостро постала потреба ґрунтовного вивчення та переосмислення практики функціонування правоохоронних органів, з метою врахування досвіду їх функціонування в подальшому, зокрема - уникнення тих негативних явищ і тенденцій, що мали місце в період 20-х років. Також важливо враховувати той досвід, що був напрацьований правоохоронними органами протягом зазначеної доби, з усіма недоліками та упущеннями, які стали наслідком впровадження у життя радянської правової доктрини, для належного обґрунтування форм і характеру функціонування сучасної правоохоронної системи України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До обраної нами тематики дослідження звертались такі учені, як С. С. Алєксєєв, В. О. Бачинін, С. В. Губар, В. О. Лозовий, М. С. Кельман, В. С. Нерсесянц, О. І. Чердаков та інші. Зазначені учені достатньо проаналізували сутність радянської правової доктрини, проте прогалиною є наукове вивчення впливу цієї доктрини на діяльність органів юстиції УСРР у 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.

Мета статті полягає у з'ясуванні впливу радянської правової доктрини на діяльність органів юстиції УСРР у 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.

Основні результати дослідження

Процес формування правоохоронних органів, що відбувався в середині 1920-х років, мав низку проблем і суперечностей як на загальносоюзному рівні, так і в УСРР. Особлива ж складність полягала в тому, що молода Радянська держава досить тривалий час не могла належним чином визначити свої пріоритети в плані розвитку правової та правоохоронної систем.

На етапі побудови соціалістичного суспільства мав місце принцип, що був оцінений В. Нерсесянцом в плані гносеологічного легізму: «Сила влади породжує насильницьке, наказне право» [1, с. 66]. Іншими словами, радянська система влади на етапі переходу від авторитаризму до тоталітаризму все більшою мірою використовувала неправові методи управління. Право мало чисто номінальну сутність, досить часто його підміняла ідеологія.

Система кримінальної юстиції в період 20-х - 30-х років років формувалася під впливом зростаючої ролі партократії у державному та суспільному житті країни. Ідеологічною основою формування системи кримінального судочинства був марксизм-ленінізм, зокрема вчення про диктатуру пролетаріату, під якою розумілася влада, що стоїть над законом і відверто стверджує можливість нехтування законом в ім'я вищих класових ідеалів, яка проголошує насильство не лише допустимим, а єдино правильним, необмеженим у часі способом вирішення усіх соціальних суперечностей [2, с. 283].

Історично сформована однопартійна система в Радянській державі зробила безпосередній вплив на становлення та розвиток правоохоронної системи. Саме більшовицька партія заклала основи тоталітарного режиму. Запорукою успішного процвітання радянського суспільства була монополія партії на владу, що спиралася на структуру репресивно-каральних органів, куди входили суд, прокуратура та інші правоохоронні інститути. Ідейним фундаментом режиму була марксистсько-ленінська теорія, представлена вченням про гегемонію та диктатуру пролетаріату [3, с. 6, 7].

На рубежі 1920-х - 1930-х років в марксистських поглядах на право, як і в усій системі більшовицької ідеології, відбулися помітні зміни. Саме в цей час почалося формування нового, державного варіанта більшовицької ідеології, що закономірним чином позначилося й на розвитку права.

На думку С. С. Алексеєва, революційне радянське право 1920-х років витікало з революційного марксизму, більшовизму. До кінця 1920-х років в умовах романтизованої революційно-більшовистської диктатури розвиток радянського суспільства безпосередньо пов'язувався з високими комуністичними ідеалами й необхідністю кардинального перетворення суспільства та людини в ім'я їх досягнення.

А з кінця 1920-х років ці ідеали стали розглядатися як віддалені в часі, офіційно трактуватися в якості перспективи, наступної «фази» розвитку суспільства. У якості безпосередніх ідейних завдань-символів виступили нові категорії, що безпосередньо стосувалися започаткованої владнотиранічної системи й пов'язаній із необхідністю її збереження, зміцнення та посилення, котрі й стали новими «ідолами».

Це, по-перше, всесильна партійно-ідеологізована державність і, по-друге, «ідол» соціалізму [4, с. 166, 168]. Однак, радянське право не тільки не набуло особливого й значного статусу, але й перетворилося на становище своєрідного придатка державної влади. «Закон», «законність», «правопорядок» розумілися в основному в сенсі суворої дисципліни та революційного порядку. Радянське право мало характер одержавленого та цілком підпорядкованого більшовицькій партії.

Таким чином, формувалася держава з відвертою антиправовою сутністю. Кримінальне ставлення до людини стало самою сутністю політики. А політика, визнаючи злочин корисним для революції, породила катастрофічну деформацію правосвідомості в майбутньому. Так, вже на початку революції в широких колах народу (у тому числі й інтелігенції) формувалося усвідомлення того, що людина, пограбована революцією, може повернути собі своє майно будь-якими шляхами. Саме звідси пішли безкінечні радянські «розтрати», «розкрадання», підкупи, хабарі: тобто це є або революційний грабіж, або ж свавільне самостійне винагородження постраждалого від революції.

Правосвідомість народу знехтувала державною природою радянської експропріації і визнала її справою кримінального насилля. Така тенденція стала особливо помітною в УСРР. А, відповідним чином, зазнавши великих випробувань, страждань і злигоднів, населення, в значній своїй масі, прагнуло хоч до якоїсь компенсації втраченого майна, добробуту, цінностей тощо. І невипадково, вже в перші роки радянська влада зіткнулася в повній мірі з такими явищами, як «розкрадання», підкупи, хабарі, а дещо згодом - і з «розтратами». І, насамперед, це було пов'язано з тим, що населення було позбавлене стримуючих і запобіжних чинників у вигляді моральних й інших соціальних норм і принципів.

Відомо, що ідеологи більшовизму, серед іншого, прагнули відкинути й заперечити ідею правової (в їх термінології «буржуазної») держави, а також - теоретично обґрунтувати ідею держави, підвладної диктатурі пролетаріату та його авангарду - партії більшовиків-комуністів. В. А. Бачинін підкреслює, що принципи природного права, що також кваліфікувалися як «буржуазні», поставали в їхньому трактуванні у вигляді фальшивих і лицемірних догм, «призначених експлуататорами для обману трудящих». Оскільки будь-яка диктатура передбачає застосування примусу та насилля, теоретики більшовизму доклали значних зусиль, щоб обґрунтувати право більшовицької влади на переслідування інакомислячих і терор у відношенні тих, хто здатний на фізичний чи ідеологічний спротив. Згідно з їхньою доктриною, нове має право на «революційне» насилля по відношенню до старого, що стоїть у нього на шляху [5, с. 425]. Правова доктрина підмінялася ідеями на кшталт «революційної» законності, «революційного» права тощо.

Зокрема, революційне право було правом на тотальні репресії, терор. На «революційну доцільність» списували найжорстокіші судові розправи. Всемогутність партійних органів породжувала практику, коли право, суд і взагалі всі юридичні інститути ставали залежними від них [6, с. 94, 95]. За таких обставин для правоохоронних органів, зокрема юстиції, існувала реальна перспектива перетворення на придаток партійного апарату.

Зміцніла в умовах непу адміністративно-бюрократична система в середині 1920-х років повела боротьбу з власним народом, особливо інтелігенцією. При цьому, була започаткована практика, коли в площину судових процесів переводилися політичні процеси, наприклад, справа проти «економічного шпигунства» тощо. А в подальшому, в процесі зародження тоталітарного режиму, коли навіть профспілкам надавалися каральні функції, аж до відправки в концтабори, судові органи іноді не були забезпечені навіть необхідними, юридично обґрунтованими документами. У правовій системі радянського права панувало матеріалістичне розуміння права як частини «ідеологічної надбудови», що визначалася економічним базисом і служила його збереженню [7, с. 13]. Таким чином, головні пріоритети радянської державно-правової системи полягали в політичній, ідеологічній площині.

Загалом протягом 1920-х - початку 1930-х років у Радянському Союзі й УСРР, зокрема, формувалася досить своєрідна державно-правова система, котра поєднувала господарські, судові, політичні, військові, ідеологічні та репресивні функції. Вищі партійні інстанції здійснювали керівні функції самі або ж шляхом кадрових призначень на всі ключові пости представників «номенклатурної касти». Фактично майже від початку свого існування радянська держава була такою лише номінально. По суті ж це була диктатура своєрідної партійної касти, котра наприкінці 1920-х років переросла в одноособову тоталітарну диктатуру.

Висновки

1. Протягом періоду 20-х - початку 30-х років ХХ ст. органи юстиції УСРР здійснювали широкий спектр завдань. Окрім боротьби з кримінальними та іншими злочинами, з кінця 1920-х років, перед ними все більшою мірою поставали карально-репресивні функції. Основна увага приділялася захисту інтересів партійно-державної більшовицької влади. Органи юстиції поступово перетворювалися на придаток партійно-номенклатурного апарату, функція котрого зводилася до втілення в життя політичної волі, програм і настанов більшовицької партії, що повністю відповідало радянській правовій доктрині, яка була сформована у 20-х роках.

Провідні завдання правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку ігнорувалися, або ж їм приділялася мінімальна увага. Отримавши досить значні повноваження, правоохоронці, проте, самі були не захищені від політики терору, і в будь-який момент кожен із них міг стати сам жертвою репресій. Органи юстиції УСРР, як частина загального карально-репресивного механізму існуючої державної системи, здійснювали функції, що мали на меті утвердження тоталітарного режиму.

Радянська система влади на етапі переходу від авторитаризму до тоталітаризму все більшою мірою використовувала неправові методи управління. Право мало суто номінальну сутність, досить часто його підміняла ідеологія. Таким чином, формувалася держава з відвертою антиправовою сутністю.

Державний примус значною мірою підміняв у радянській системі право та мораль. І саме ця тенденція, загалом, і визначала характер функціонування підрозділів юстиції УСРР протягом періоду 20-х - початку 30-х років ХХ ст., коли карально-репресивний механізм ігнорував не лише мораль, але й право.

Список використаних джерел

1. Нерсесянц В. С. Философия права: учеб. для вузов. Москва: Норма, 2005. 656 с.

2. Губар С. В. Кримінальна юстиція в Україні. 1927-1939 роки: монографія. Київ: «Хай-Тек Прес», 2009. 352 с.

3. Чердаков О. И. Формирование правоохранительной системы Советского государства, 1917-1936 гг.: историкоправовое исследование: дисс.... доктора юр. наук: 12. 00. 01. Саратов, 2002. 471 с.

4. Алексеев С. С. Структура советского права. Москва: «Юрид. лит», 1975. 264 с.

5. Бачинин В. А. Философия права и преступления. Харьков: Фолио, 1999. 607 с.

6. Лозовий В. О. Еволюція етики юриста в Україні (історичний та соціально-психологічний нарис). [В. О. Лозовий, В. О. Рум'янцев, Л. В. Анучина] ; за ред. В. О. Лозового та В. О. Рум'янцева. Харків: Право, 2011. 264 с. (Серія «Відкрита дослідницька концепція». Випуск 10).

7. Кельман М. С. Методологія сучасного правознавства: становлення та основні напрями розвитку: автореф. дис.... доктора юрид. наук: спец. 12.00.01: «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень». Київ, 2013. 35 с.

References

1. Nersesiants V. S. Fylosofyia prava: ucheb. dlia vuzov. Moskva: Norma, 2005. 656 s.

2. Hubar S.V Kryminalna yustytsiia v Ukraini. 1927-1939 roky: monohrafiia. Kyiv: «Khai-Tek Pres», 2009. 352 s.

3. Cherdakov O. Y. Formyrovanye pravookhranytelnoi systembi Sovetskoho hosudarstva, 1917-1936 hh.: ystorykopravovoe yssledovanye: dyss.... doktora yur. nauk: 12. 00. 01. Saratov, 2002. 471 c.

4. Alekseev S. S. Struktura sovetskoho prava. Moskva: «Iuryd. lyt», 1975. 264 s.

5. Bachynyn V. A. Fylosofyia prava y prestuplenyia. Kharkov: Folyo, 1999. 607 s.

6. Lozovyi V. O. Evoliutsiia etyky yurysta v Ukraini (istorychnyi ta sotsialno-psykholohichnyi narys). [V. O. Lozovyi, V O. Rumiantsev, L. V Anuchyna] ; za red. V. O. Lozovoho ta V O. Rumiantseva. Kharkiv: Pravo, 2011. 264 s. (Seriia «Vidkryta doslidnytska kontseptsiia». Vypusk 10).

7. KelmanM. S. Metodolohiia suchasnoho pravoznavstva: stanovlennia ta osnovni napriamy rozvytku: avtoref. dys.... doktora yuryd. nauk: spets. 12.00.01: «Teoriia ta istoriia derzhavy i prava; istoriia politychnykh i pravovykh vchen». Kyiv, 2013. 35 s.

Размещено на Allbest.ru