Цивільне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільне право як приватне право. Тлумачення приватного права та цивільного права Європейським судом з прав людини. Поняття і система приватного права України

цивільне право немайновий

Цивільне право як приватне право

Цивільне право як галузь приватного права -- це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі України, інших законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і непов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене порушення.

Тлумачення приватного права та цивільного права Європейським судом з прав людини.

На сучасне розуміння цивільних відносин істотно впливає судова практика Європейського суду з прав людини (далі - Суд), яка ґрунтується на розширювальному тлумаченні поняття "цивільне право" і визнанні його тотожним терміну "приватне право". Ознаки приватного (цивільного) права Суд вбачає: 1) в особистій та майновій природі встановлених прав та 2) у наявності значної кількості договірних норм.

У цьому зв'язку закономірним є висновок Суду про те, що формулювання п. 1 ст. 6 Конвенції є набагато ширшим (Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі); французький вислів "спір про права та обов'язки цивільного характеру" охоплює усі судові спори, результат яких є визначальним для приватних прав та обов'язків.

Суд широко тлумачить поняття "цивільні права та обов'язки" і відносить до них усі права та обов'язки приватних осіб у відносинах між приватними особами (зокрема відносини, які виникають у сферах договірного, комерційного, страхового, спадкового, сімейного, земельного, деліктного права) 26. Так, в одному зі своїх рішень Суд дійшов висновку про те, що правовідносини, які виникають на підставі трудового договору, регулюються приватним правом (а тому підпадають під дію згаданої статті Конвенції як такі, що стосуються цивільних прав та обов'язків). Відповідно до обставин іншої справи цивільно-правовими (приватноправовими) Суд вважає й ті справи, що випливають із сімейних правовідносин.

Спори, які виникають щодо права власності на земельні ділянки, Суд також кваліфікує як цивільно-правові. Наприклад, в одному зі своїх рішень Суд констатував, що "план збільшення (консолідації) земельних ділянок стосується права власності, а тому є визначальним для прав та обов'язків приватного характеру".

У цьому зв'язку у вітчизняній юридичній літературі слушно зазначається про ототожнення судом терміно-поняття "приватне право" та "цивільне право", що відповідає сучасним тенденціям їх уживання.

Однією із сучасних тенденцій у практиці застосування Судом п. 1 ст. 6 Конвенції є істотне розширення тлумачення та сфери застосування її "цивільної" частини.

З цього приводу в літературі звертається увага на те, що якщо спочатку така практика вказувала на те, що в поняття "цивільних прав" доцільно включати права та обов'язки "приватного характеру" в класичному розумінні цього слова (право власності, сімейне право тощо), то з часом вона істотно змінилась. А саме: майже будь-який спір, який мав майновий предмет та базувався на посяганні на майнові права, Суд став вважати таким, що стосувався "цивільних прав та обов'язків".

Зазначена позиція підтверджена рішенням, в якому Суд дійшов висновку: "щоб право мало цивільний характер, достатньо, аби спір мав майновий характер і стосувався прав також майнових" (п. 38 у справі "Шукс проти Австрії").

Поняття і система приватного права України.

Приватне право розглядається як система джерел права, що регулюють відносини між їх учасниками як приватними особами.

У вітчизняній юридичній науці приватне право визначається як сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади і підпорядкованості один одному, рівноправно і вільно встановлюють собі права та обов'язки у відносинах, що виникають за їхньою ініціативою (Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова).

При цьому слушно звертається увага на те, що правовий режим сфери приватного права являє собою цілісну систему регулятивного впливу, яка створює загальнодозвільний тип регулювання майнових та особистих не майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, забезпечує можливість самовизначення і власних активних дій, спрямованих на виникнення та здійснення суб'єктивних прав і обов'язків у межах, встановлених договором чи законом, з метою досягнення певних приватних цілей та інтересів (Н.С. Кузнецова).

З позиції галузевого поділу, галузями приватного права зазвичай визнаються цивільне, трудове, сімейне, господарське право, інші галузеві утворення в частині регулювання їх нормами відносин між юридично рівними, приватними особами.

Основу приватного права становить цивільне право як найцінніший елемент всієї системи приватно-правових утворень, що найбільш повно і послідовно втілює в собі риси приватного права.

Відповідно, систему приватного права України становлять такі її галузеві утворення як цивільне і сімейне право, а також трудове, господарське, земельне, інші галузі права (зокрема, природоресурсне право) в частині, що регулюють горизонтальні відносини, тобто відносини, засновані на юридичній рівності їх учасників. Особливе місце в системі приватного права посідає міжнародне приватне право, специфіка якого зумовлена наявністю іноземного елемента і пов'язаним з цим ефектом наднаціонального характеру цих відносин, що ускладнює можливість її повного включення до будь-якої національної правової системи.

Поняття цивільного права як галузі права.

Цивільне право є однією з основоположних галузей у вітчизняній правовій системі.

Цивільне право як галузь права - це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленню, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Характерними особистостями цивільного права, як самостійної галузі права є те, що:

1) воно є проявом приватного права на національному рівні;

2) являє собою сукупність концепцій, правових ідей, принципів, які є відображеними в актах законодавства та інших нормах;

3) цивільне право, як самостійна галузь права забезпечує реалізацію суб'єктивних цивільних прав їх власникам.

Предмет цивільно-правового регулювання. Майнові відносини, які регулюються цивільним правом. Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом

Предмет цивільно-правового регулювання

Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права. Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини, так звані «цивільні відносини», засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Встановлення предмета цивільного права дає можливість дати відповідь на питання, що воно регулює як галузь права, яке коло суспільних відносин входить у сферу цивільно-правового регулювання

Так, відповідно до ст. 1 нового ЦК України цивільними є майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Тобто тут виділяються дві групи відносин без поділу особистих немайнових відносин на два види. І хоч ці дві групи за своїм змістом різнорідні, але їх об'єднує єдність правових умов, на яких вступають у ці відносини суб'єкти цивільного права. Як зазначається у новому ЦК України, вони основуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1). Це водночас означає, що відносини, які не мають зазначених ознак не повинні регулюватися цивільним законодавством, якщо інше прямо не передбачено законом. Так, не можуть вважатися предметом цивільного права відносини з приводу оподаткування, щодо використання бюджетних коштів тощо, хоч вони і є майновими, але регулюються податковим, фінансовим правом. У ЦК немає орієнтовного переліку відносин, що регулюються цим Кодексом. Для їх встановлення можна проаналізувати конкретні статті ЦК. Проте, якщо врахувати, що цивільні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК, а й нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів, то стане очевидною недостатність такого підходу. Між тим, цивілістична наука ще не сформулювала однозначних поглядів щодо правової природи усіх суспільних відносин, які мають входити до предмета цивільно-правового регулювання. Тому на вирішенні цієї проблеми необхідно зупинитися детальніше.

Майнові відносини, які регулюються цивільним правом

Традиційно вирішальне значення в сучасному цивільному праві мають цивільні майнові відносини, які складаються між людьми з приводу майна, результатів робіт, послуг, інших майнових благ.

Загалом під майном розуміють майнові права щодо речі, іншого майна, що пов'язано з визначенням речей (майна) як предметів, що мають грошову цінність.

Майновими відносинами є не лише відносини, що прямо чи опосередковано пов'язані з категорією речей та майна в цивільному законодавстві, тобто матеріальних благ, здатних задовольняти особисті та виробничі потреби людей.

Майновий характер мають відносини з приводу акцій як одного з видів майна.

До майна може бути віднесено боргову вимогу, оскільки воно являє собою юридичну форму вираження певного матеріального блага, яке в такому випадку також є майном.

При включенні до складу майна таких об'єктів, як підприємства, маються на увазі не лише сукупність речей - будівель, споруд, обладнання, але й зобов'язальні права та обов'язки підприємств, всі їх активи та пасиви.

Майновими також визнаються відносини як щодо майна та майнових прав, так і з приводу надання послуг і виконання робіт.

Відносини, предметом яких не виступають речі, носять майновий характер в тих випадках, коли вони спрямовані на (або результатом їх є) отримання економічних цінностей: плати за вчинене діяння, відшкодування збитків, майнових санкцій. Сюди відносяться також відступлення права вимоги і переведення боргу, які мають своєю метою переміщення матеріальних благ.

В доктрині майнові відносини пропонується поширювати на відносини з приводу матеріальних і нематеріальних благ, які мають економічну форму товару і можуть відчужуватися від їх набувачів.

Іншими словами, майнові відносини - це відносини з приводу належності (присвоєння) або використання майна - матеріальних і нематеріальних благ (речей тощо), які мають економічну форму товару.

В літературі обґрунтовується теза про те, що сутність таких майнових відносин полягає у взаємній оцінці учасниками цих відносин кількості та якості праці, втіленої в матеріальне благо, з приводу якого ці відносини складаються. Однак це властиве трудовим й іншим приватно-правовим відносинам, які не є цивільно-правовими. Характер цивільних правовідносин визначається їх спрямованістю на реалізацію приватного (цивільно-правового) інтересу, що полягає в отриманні особою певного блага, а не в здійсненні трудової функції, господарської та іншої діяльності.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом.

До особистих немайнових входять дві групи відносин: 1) особисті відносини, пов'язані з майновими (наприклад, авторські, патентні, інші види відносин інтелектуальної власності); 2) особисті відносини, не пов'язані з майновими (зокрема, право на життя, честь, таємницю кореспонденції тощо).

Особисті немайнові відносини регулюються положеннями Конституції України, Книги другої "Особисті немайнові права", Книги четвертої "Право інтелектуальної власності" ЦК України, іншими актами цивільного законодавства.

Особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, характерні поєднанням майнових та немайнових прав, що зумовлює обороноздатність результатів інтелектуальної діяльності, визнаних об'єктами права інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин виступають немайнові блага типу результатів творчої діяльності, здатних бути об'єктами інтелектуальної власності.

На відміну від раніше чинного ЦК 1963 р., що з усіх особистих немайнових благ визнавав і захищав лише право на честь, гідність та ділову репутацію, ЦК 2003 р. значно розширив коло відносин з приводу особистих немайнових благ, що регулюються цивільним законодавством.

Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (тобто відносини з приводу особистих немайнових благ), передбачають взаємну оцінку їх учасниками тих нематеріальних (духовних) благ, з приводу яких ці відносини складаються.

Особисті немайнові відносини виникають з приводу немайнових благ, в яких виявляються виключно індивідуальні особливості особистості чи організації шляхом виявлення та оцінки їх моральних, інших соціальних якостей.

На відміну від відносин інтелектуальної власності, які мають опосередкований економічний зміст, особисті немайнові відносини не мають як безпосереднього, так і опосередкованого економічного змісту. Об'єктом таких прав виступають немайнові блага, невід'ємні від особистості. Носіями особистих немайнових прав можуть бути фізичні та юридичні особи. Окремі з особистих немайнових прав можуть належати лише фізичним особам (йдеться про особисті права, передбачені Книгою II ЦК України). Юридичним особам також можуть належати окремі особисті немайнові права (зокрема, право на непорушність їх ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію тощо).

Цивільно-правові методи регулювання суспільних відносин.

Метод цивільно-правового регулювання - це сукупність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особисті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-правових нормах. Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність. Це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов'язків, а також вони не перебувають між собою у будь-якій юридичній залежності (владно-субординаційному підпорядкуванні);

2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин -- сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3) судове вирішення спорів -- будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку;

4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. Це означає, що на учасника правовідносин, який не виконує своїх обов'язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин або створює перешкоди щодо їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів захисту, які мають переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника.

Загалом у правознавців практично не викликає сумнівів доцільність розрізняння імперативного та диспозитивного методів правового регулювання як найпростіших і разом з тим головних прийомів юридичного впливу, котрі визначають головні характерні ознаки правового статусу суб'єктів, у їх висхідних юридичних позиціях.

Імперативний метод (метод субординації) характеризується тим, що регулювання зверху вниз здійснюється на владно-імперативних засадах.

Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасників відповідних відносин; на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою.

Ґрунтуючись на такій характеристиці двох зазначених методів, можемо звернутися до аналізу особливостей методу цивільно-правового регулювання, котрий розуміється як сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються, передусім, юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Оскільки для методу цивільно-правового регулювання у більшості випадків властивою є відсутність категоричних приписів діяти учасникам цивільних відносин певним чином (виняток становлять цивільні охоронні правовідносини - зобов'язання відшкодувати шкоду, повернути безпідставно отримане майно, а також деякі вимоги стосовно оформлення правочинів тощо), тобто, останнім надається можливість обрання типу поведінки і самостійного врегулювання своїх відносин, цей метод отримав назву диспозитивного на відміну від методу імперативного - властивого праву адміністративному (публічному праву взагалі).

Функції цивільного права.

Серед основних функцій цивільного права виділяють:

? Регулятивна, тобто встановлення правил поведінки з метою недопущення порушення цивільних прав та обов'язків; полягає в урегулюванні цивільним правом відносин у максимально бажаному для їх учасників вигляді. Особливістю цп є можливість суб'єктів самим регулювати цивільні відносини і також регулюються переважно правомірні відносини

? Охоронна, пов'язана з захистом вже порушених цивільних прав та інтересівмає на меті зберігати права суб'єктів цивільних відносин від неправомірного втручання інших осіб

-(інколи виділяють) Захисна, суб'єкт права якого порушені може застосовувати надані державою засоби захисту, покликані поновити втрачене благо або компенсувати його.

Також виділяють допоміжні функції:

? Інформаційна функція;

? Виховна функція;

? Превентивна функція;

? Компенсаційна функція.

Основні принципи цивільного права.

Легальним підґрунтям для виокремлення засад та принципів є ст. 3 ЦК України:

Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

Свобода договору;

Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; Судовий захист цивільного права та інтересу;

Справедливість, добросовісність та розумність.

Ст. 3 ЦК має назву “Загальні засади цивільного законодавства”. Водночас, ці засади стосуються не лише законодавства, а цивільного права у цілому. Крім того, враховуючи нетотожність понять засади та принципи, з позиції прагматичного

підходу, ці явища, які зазначені в ст. 3, можна розглядати водночас і як засади, і як принципи.

Не слід розглядати перелік засад ст. 3 як закритий. Він може бути розумно доповнений або розширювально витлумачений. Прикладом такого засадничого або принципового положення є верховенство права. З іншого боку, перелік загальних засад не повинен містити нерозумно широкого переліку, оскільки це нівелює призначення засад і принципів.

Зміст ст. 3 з виокремленням конкретних засад мав на меті лаконічно акцентувати увагу на, можливо, найголовніших принципових положеннях.

Засади, що визначені в ст. 3 мають бути використані:

? При подальшому нормопроектуванні; 

? При тлумаченні норм цивільного права;

? При правозастосуванні.

Місце цивільного права в системі галузей права. Відмежування цивільного права від інших галузей права

Співвідношення цивільного права із іншими галузями права

Сучасні тенденції розвитку цивільного права і законодавства дозволяють зробити висновок про постійне розширення предмета регулювання цивільного права, що обумовлюється включеням до нього деяких відносин, які не є суто цивілістичними. Тенденція знайшла своє відображення в статті 9 цивільного кодексу, в силу якої норми цивільного кодексу застосовуються до регулювання відносин в сферах використання природних ресурсів, трудових, сімейних відносин тією мірою, якою вони не врегульовані СП.

Цивільне право і господарське право

Протягом останього часу поширювалася думка про необхідність виділення господарського права, як окремої галузі.

Аргументи:

>Особливий суб'єктний склад, а саме підприємство, установи, організації, фізичні особи підприємці.

>Особливі юридичні акти, зокрема можливість виникнення господарських відносин на основі державного замовлення.

> Матеріальний зміст господарських відносин складає суспільне виробництво і реалізація господарствами суб'єктами продукції.

> Спрямованість більшості випадків на одержання прибутку.

> Комплексність

Засади розмежування цивільного та господарських кодексів викладені в листі Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування норм цивільного та господарських кодексів України» від 7 квітня 2008.

Не є предметом господарського кодексу регулювання майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним кодексом.

Цивільне і сімейне

Ці галузі формально тотожні за предметом регулювання.

Сімейне право та законодавство використовує головним чином понятійний апарат цивільного права

За статею 8 сімейного кодексу, (що визначає умови застосування цивільного кодексу для регулювання сімейних відносин) якщо майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не визначені сімейним кодексом вони регулюються відповідними нормами цивільного кодексу, якщо це не суперечить суті цивільних відносин

Відміності

> Основу сімейного регулювання складають особісті немайнові відносини, цивільного - майнові

> Більшість сімейних відносин резумуються як тривалі, іноді довічні, в цивільному такими є лише частина

> В основі сімейного регулювання менше юридичних фактів

> Суб'єктами сімейних відносин виступають фізичні особи

> На вимоги, що виникають з порушених сімейних прав, позовна давність як правило не поширюються

Цивільне і трудове право

І трудове і частина цивільного права регулюють відносини повязані з виробництвом матеріальних благ, схожеми за правовою природою є трудовий договірі цивільний договір підряду. В трудовому діяльність працівника жорстко регулюється відповідним законом, в тому числі правила внутрішнього розпорядку, майно, що складає основу його праці, належить як правило роботодавцю. В цивільному підрядному договорі застосовується принцип повної відповідальності виконавця, який в трудовому обмежений. Ризик випадкової загибелі зазвичай не несе. Підрядник виконує роботу в межах договору на власний розсуд. Підрядником є суб'єкт підриємницької діяльності, працівником є будь-яка фізична особа.

Предметом трудового договору є процесс праці, предмет договору-підряду - результат робіт.

Система цивільного права як галузі права.

Система права

Підставою відділення загальної частин є однорідність суспільних відносин, які включаються в регулювання цивільного права і втілюються в нормах, що застосовується до всіх суспільних відносин. 

До особливої частини входять підгалузі та інститути цивільного права що побудовані і на засадах особливостей того чи іншого елементу цивільного права

Поділ цивільного права на загальну та особливу частини не виключає аналогічного поділу в окремих розділах цивільного права

Поряд із загальниим родовими ознаками суспільні відносини які регулюються суспільним правом характерзуються і специфікою, що визначає більш деталізовану диференціацію цивільного права. Зокрема в системі цивільного права як галузі можна виділити групи суспільних відносин, які складають ширше поняття ніж інститут цивільного права - підгалузі цивільного права.

Цивільне право як наука і навчальна дисципліна.

Наука цивільного права (цивілістика) - це вчення про суб'єктивні цивільні права і про цивільне право, як галузь права і законодавства, об'єднані у систему понять, категорій, ідей, концепцій, теорій.

Предметом науки цивільного права (цивілістики)є концепція приватного і цивільного права; норми цивільного законодавства; правове положення приватної особи; цивільні відносини; юридичні факти (обставини), завдяки яким ці відносини перетворюються в правовідносини; умови і порядок реалізації цивільних прав і обов'язків; тлумачення і практика застосування норм цивільного законодавства.

Наука цивільного права складається з трьох головних частин:

1)Догма цивільного права -це частина цивілістики, що вивчає характер, особливості і зміст норм певної системи цивільного права; структуру, зміст і форми цивільного законодавства; тлумачить його; вивчає й аналізує практику застосування цивільно-правових норм із метою визначення їхньої ефективності.

Предметом даного розділу цивілістики є насамперед діюче цивільне законодавство і практика його застосування.

2)Історія цивільного (приватного) права - являє собою частину цивілістики, що вивчає розвиток цивільного (приватного) права як у цілому, так і окремих його інститутів.

При цьому предметом дослідженняможе бути приватне право як наднаціональна система, окремі традиціїприватного права, національні системи цивільного права, взяті в їхньому історичному розвитку. Крім того, предметом дослідження тут є також розвиток самої цивілістики, як науки.

3)Порівняльна цивілістика - частина науки цивільного права, що вивчає системи приватного (цивільного) права.

При цьому, предметом дослідженняможе бути певна правова система, національні системи цивільного права чи окремі інститути і навіть норма, що розглядаються в порівняльно-правовому плані. 

Размещено на Allbest.ru