Українська мова як гарантія єдності України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська мова як гарантія єдності України

Дарія Любомирівна Вітюк

доцент кафедри теорії,

історії права і держави та конституційного права

Національного університету

державної фіскальної служби України

кандидат юридичних наук

Анотація

український мова державотворення

Вітюк Д.Л. Українська мова як гарантія єдності України

Статтю присвячено проблематиці ролі української мови на новому етапі державотворення в Україні. Висвітлюються деякі теоретичні питання цієї вкрай важливої проблеми, перераховуються причини, які спровокували критичну ситуацію з українською мовою. На основі цього окреслено основні напрями нових ініціатив у галузі підвищення значущості української мови.

Ключові слова: українська мова, державна мова, нація, національна ідея.

Annotation

Vitiuk D. Ukrainian language as the guarantee of unity of Ukraine

The article is devoted to the problems of the role of the Ukrainian language at the new stage of state construction in Ukraine. Some theoretical issues of this extremely important problem are highlighted, the reasons, which provoked a critical situation with the Ukrainian language, are indicated. On this basis, the main directions of new initiatives in the field of increasing the importance of the Ukrainian language are determined.

Key words: ukrainian language, state language, nation, national idea.

Постановка проблеми

У сучасних умовах різноспрямованих зрушень і суперечливих трансформацій глобального масштабу, які в переважній більшості випадків є загрозою безпечному існуванню країн та народів, підривають глибинні засади національної ідентичності й провокують етнополітичні зіткнення тощо, особливого значення набуває проведення державою ефективної політики у мовній сфері. Остання, тісно переплітаючись з основними цілями й завданнями таких найважливіших напрямів діяльності держави, як освітня, культурна, національна, інформаційна, міграційна та інші політики, покликана зберегти державну мову та зробити її основою для досягнення загальнонаціональної злагоди і стабільності.

На сьогодні вже ніхто не заперечує той факт, що українська мова як історично сформований засіб міжнаціонального спілкування є центральним елементом єдності держави, одним із головних чинників цілісності українського суспільства. Особливу значущість питання, пов'язані з державною мовою, мають для сучасної України, яка пройшла за роки незалежності непростий шлях свого розвитку - від хворобливого зламу колишніх соціально-економічних підвалин і хаотичного політичного реформування - до європейського внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу, який відповідає життєво важливим національним інтересам та пріоритетам. Як зазначив Президент України П. Порошенко: «Мова - один із головних символів народу, його єднальна сила, яка робить нас згуртованими й сильними... Мова - це наша найсильніша зброя, і, водночас, - наш найдорожчий скарб» [5]. У зв'язку з цим збереження української мови - це питання національної безпеки, збереження ідентичності українців у світі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

На думку багатьох учених, усі пострадянські країни гостро потребують прогресивної ідеології, яка базується на кращих традиціях, на сучасних уявленнях про демократію, політичні свободи, гуманність та соціальну справедливість [9]. Ми підтримуємо позицію тих науковців, які наголошують, що зцементувати українське суспільство і державу може лише, як це завжди бувало в Україні, єдина ідеологія. Спільними зусиллями необхідно виробити для України довготривалу, стійку ідеологію. Центральна роль у цьому повинна належати конституції. С. Авакьян зазначає, що конституція просто не може не бути ідеологічним - тобто світоглядним - документом. Кожна конституція закріплює свою систему суспільних цінностей і спрямована на те, щоб на її основі формувалися відповідні погляди кожного члена суспільства. Е. Барінов доходить висновку, що держава повинна сприяти трансформації конституційної правосвідомості громадян у дусі нової конституційної ідеології.

Мета статті полягає у висвітленні процесу здійснення концептуалізації «мовного аспекту» в сучасній Україні, окреслення загальнонаціональних пріоритетів у мовній сфері. При цьому особливу увагу приділено проблемам збереження й розвитку української мови - державної мови України.

Основні результати дослідження

Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська [3; 4]. Українська мова є мовою функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, діловодства й судочинства. Українською мовою публікуються нормативно-правові акти, офіційні документи тощо. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, є умовою отримання громадянства України (ч. 2 ст. 9 Закону України від 18 січня 2001 р. № 2235-ІІІ «Про громадянство України» [8]).

Ми погоджуємося з тезою Г. Єрмошина, що державна мова - це мова, яку в обов'язковому порядку зобов'язані використовувати всі суб'єкти права в сфері забезпечення встановленої єдності розуміння й оформлення державної волі та державного правового регулювання [2, с. 19]. Державна мова - це завжди мова більшості населення, яке проживає у країні, одна з природних національних мов. Жодна з мов, які функціонують в Україні, неспроможна рівнозначно замінити державну мову.

Відомо, що мова - надзвичайно чутливий організм, він живе своїм життям, яке не залежить від прийнятих державною владою законів. Однак потрібно дуже уважно ставитися до мовних процесів, передбачати негаразди й небезпеки, які чатують на мову. Українська мова має практично невичерпні можливості для вираження найскладніших понять і образів, відтінків почуттів та емоцій. Наша мова здатна до адаптації слів та понять, народжених іншими культурами, без руйнування власної природи та порушення принципів свого розвитку. Також мова може відображати і притаманні кожному історичному етапу розвитку суспільства особливості та проблеми. А проблем багато, вони різноманітні й лежать у різних площинах: це й необхідність зміцнення української мови в межах України, і завдання поширення української мови поза межами країни.

Один із перших законодавчих актів, що регулювали відносини у сфері використання національних мов, був прийнятий Українською РСР у 1989 р. Це Закон «Про мови в Українській РСР» [7], який визнав українську мову одним із вирішальних чинників національної самобутності українського народу. У Законі наголошувалося, що держава забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвитку духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. Після набуття Україною незалежності в країні приділялося достатньо уваги мовним відносинам. Був прийнятий Закон України від 3 липня 2012 р. № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» [9]. Однак норми цього Закону, що регулювали сферу використання державної мови, були дещо непослідовними й не відповідали Конституції України. У Законі були створені умови для домінування регіональних мов над державною мовою, вибіркового захисту регіональних мов або мов меншин, надавалися привілеї одним мовним групам (національним меншинам) та обмежувалися права інших. Ця ситуація мала ознаки дискримінації та порушувала принцип рівності громадян перед законом, а також не відповідала принципу правової визначеності - складовій верховенства права, і надавала місцевим радам право вирішувати питання щодо застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин. Зважаючи на це, Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (щодо конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики» [4] визнав Закон України «Про засади державної мовної політики» неконституційним і таким, що втратив чинність.

Функціонування на території України Закону України «Про засади державної мовної політики», а до цього - Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», які, по суті, надавали привілеї одним мовним групам (національним меншинам) та обмежували права інших, - результатом стало ослаблення позицій української мовної культури, що призвело, по-перше, до поступового витіснення української мови зі сфери офіційного спілкування у низці областей України, а по-друге, до руйнування мовних комунікацій на території України.

Незаконні рішення деяких місцевих рад сприяли поділу України за мовною ознакою, ставали на заваді поширенню української мови у східних та південних регіонах, створювали для неї своєрідні заборонні зони. Так, у свій час місцеві адміністрації Луганської області запропонували своїм установам використовувати лише російську мову. Тобто на всі звернення громадян України ці установи мали відповідати лише російською мовою, що означало практичну заборону державної мови не тільки на Луганщині, а й, певною мірою, позбавлення її державного статусу в інших регіонах. Це стало прецедентом для Севастополя, що було підтверджено рішенням міської ради, яка запропонувала державним установам, органам місцевого самоврядування, підприємствам та організаціям усіх форм власності використовувати у своїй діяльності лише російську мову [11, с. 83]. Всі ці події стали на заваді консолідації української нації, їх ініціатори свідомо роз'єднували країну, що певною мірою сприяло настанню подій, які призвели до втрати Україною частини свої територій.

Намагаючись вирішити «мовні проблеми», на сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано аж п'ять мовних законопроектів. Найбільш опрацьованим, на нашу думку, є проект Закону про забезпечення функціонування української мови як державної від 9 червня 2017 р. № 5670-д (далі - законопроект) [10]. Цей документ спрямований на забезпечення використання державної мови на всій території України, забезпечення права українських громадян на використання державної мови, захист і розвиток української мовної культури. Українська мова визнається визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася й віками безперервно проживає на власній етнічній території, становить питому більшість населення країни, дала офіційну назву державі та є базовою системотворчою складовою української громадянської нації.

Безумовно, законопроект після прийняття сприятиме відновленню статусу української мови і, як наслідок, єдиного мовного простору. Він може послужити фундаментальною правовою основою формування єдиної мовної політики України, яка, на думку О. Герда, є свідомим впливом держави на функціонування мови в суспільстві або на певній території [1, с. 6].

Ми вважаємо, що в сучасній Україні назріла проблема серйозного правового захисту української мови, державного впливу на розвиток адекватних мовних процесів. З цією метою ми підтримуємо норму законопроекту про забезпечення функціонування української мови, яка встановлює, що за створення перешкод та обмежень у користуванні українською мовою, навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, застосування української мови з порушенням стандартів української мови, має застосовуватися відповідальність. Крім того, публічне приниження чи зневажання української мови є протиправним діянням, тотожним нарузі над державними символами України, і винні в цьому повинні нести покарання, встановлене законодавством України.

На жаль, законопроект не містить спеціальної статті про відповідальність за порушення законодавства України щодо забезпечення функціонування української мови як державної. На нашу думку, цю похибку необхідно виправити та внести спеціальну статтю такого змісту:

«Стаття 60. Відповідальність за порушення вимог законодавства про забезпечення функціонування української мови як державної

Публічне приниження чи зневажання української мови є протиправним діянням, тотожним нарузі над державними символами України, і карається відповідно до Кримінального кодексу України.

Створення перешкод та обмежень у користуванні українською мовою, навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, застосування української мови з порушенням стандартів української мови, мають наслідком адміністративну та кримінальну відповідальності відповідно до законодавства України.

За прийняття законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на обмеження використання української мови як державної мови України, а також інші дії та порушення, що перешкоджають реалізації права громадян на використання державної мови України, - застосовується адміністративна та кримінальна відповідальності відповідно до законодавства України».

Вивчення положень законопроекту дає змогу зробити висновок про необхідність зміни норм юридичної відповідальності у сфері використання державної мови. Вважаємо за доцільне більш чітко визначити підстави виникнення такої відповідальності та санкцій, які при цьому застосовуються.

Крім цього, ми вважаємо, що постала необхідність захисту чистоти української мови. У зв'язку з цим необхідно розглянути можливість введення кримінальної або адміністративної відповідальності за вживання у сфері публічної інформації ненормативної лексики. Також підставою настання відповідальності у сфері публічної інформації може стати надмірне й невиправдане використання запозичень з інших мов тощо. Безумовно, в цьому напрямі повинна активізуватися діяльність Інституту мовознавства імені О.О. Потебні Національної академії наук України.

Зазначимо, що в Україні існують й інші причини, які спровокували критичну ситуацію з українською мовою. Такими причинами є:

руйнування системи вивчення словесності та скорочення кількості текстів для вивчення української мови в школах;

зменшення кількості годин із предметів «українська мова» та «українська література»;

переорієнтування основних способів перевірки знань на тестування, тобто механічне, не- творче сприйняття матеріалу;

різке погіршення стану мовного середовища та її програмного забезпечення, що призвело до зниження рівня мовної культури й неспроможності школярів і студентів чітко висловити власну думку;

зменшення рівня освоюваної лексики, необхідної для підтримки нормальної життєдіяльності та здорового світосприйняття сучасної «пересічної» людини.

руйнування мовної основи світоглядної складової шкільного навчання тощо.

Ці та інші причини призвели до скорочення змісту й неминучої при цьому примітивізації викладання української мови та літератури у школах і вищих навчальних закладах. Крім того, в Україні відбулося загальне знецінення освіти, що спричинило катастрофічний для незалежної країни рівень падіння загальної культури учнів.

Ми вважаємо, що сьогодні, як ніколи раніше, необхідно привертати суспільну увагу до долі української мови. У різних країнах існують спеціальні організації, які займаються захистом і пропагандою у своїй та інших країнах рідної мови. Це, наприклад, Інститут Гете в Німеччині, Французький альянс, Британська Рада в Англії, а Опікунську раду Інституту Сервантеса, яка покликана поширювати іспанську мову та іспаномовну культуру в світі, очолює сам король Хуан Карлос [5]. В Україні теж діє схожа організація - Інститут української мови НАН України, діяльність якого також спрямована на утвердження української мови як державної в мовному просторі України, досягнення мовної гармонії в житті сучасного громадянського суспільства. Але з огляду на незначний рівень державного фінансування ефективність роботи Інституту перебуває на низькому рівні.

На сьогодні нагальним є прийняття законопроекту або іншого нормативно-правового документа, який би чітко визначав заходи захисту державної мови. Наприклад, у Франції діє Закон «Про використання французької мови», і якщо в будь-якому кінотеатрі країни починають переважати нефранкомовні кінофільми - це може стати приводом для санкцій (згідно з цим Законом). Наголосимо, що нині вже значна частина українського суспільства переконана, що час для роздумів вичерпано і потрібно діяти та виправляти становище, в якому перебуває українська мова і культура. По-перше, потрібно припинити дезінформацію і замовчування про стан справ у цій сфері. Стосовно носіїв української мови та культури (особливо молоді) становище слід визнати критичним. По-друге, слід домагатися усунення малоосвічених «реформаторів», неспеціалістів та популістів зі сфери освіти. По-третє, незважаючи на певні успіхи, все ще існує гостра необхідність «приборкання» засобів масової інформації, які розповсюджують деструктивні відомості, що дезорієнтують свідомість та спрямовані на розвал традиційних духовних цінностей України.

Настав час розробки рішучих контрзаходів для повернення безпідставно й нігілістично відкинутих українських цінностей. Необхідні конкретні законодавчі та фінансово-економічні заходи, щоб повернути до сфери освіти й культури висококваліфікованих фахівців з українознавства, активно використовувати їхні знання і досвід для відновлення повноцінної гуманітарної освіти у школах та вишах (передусім пов'язаної з викладанням української мови та літератури). Серед подібних заходів ми також можемо виокремити:

аналіз програм і проектів, спрямованих на розвиток, розповсюдження та підтримку української мови; забезпечення при цьому координації дій органів виконавчої влади;

підтримка перекладів творів української літератури на інші мови, і навпаки;

наукове вивчення та кодифікація сучасної мови, популяризація наукових знань про українську мову;

розширення підтримки приватних ініціатив, пов'язаних зі збереженням та розвитком української мови в різних країнах світу;

створення бази для вивчення української мови іноземними фахівцями і трудовими мігрантами;

співробітництво із зарубіжними мовниками, перекладачами української літератури та викладачами української мови тощо.

Слід наголосити, що відповідальність влади за майбутнє нашого суспільства і за його моральний стан повинна проявлятися передусім у ставленні до слова. Сучасна нестабільна політична, економічна та соціальна ситуація в Україні викликає особливе занепокоєння. Саме тому мовна політика держави стає ще більш актуальною - це та ідеологія і відповідні їй дії, які спрямовані на вирішення мовних проблем, тісно пов'язаних зі станом суспільства. Можна виокремити такі сфери державного впливу стосовно обговорюваної проблеми:

захист та сприяння розвитку державної мови;

забезпечення права громадян на використання державної мови;

відповідальність за порушення законодавства про державну мову.

Держава повинна ставити перед собою завдання розвитку та просування української мови, яке полягає у створенні необхідних умов для підвищення якості володіння мовою громадянами, зокрема й представниками влади, політиками, журналістами, педагогами, тобто всіма, чия професійна діяльність вимагає публічного спілкування і якісного знання державної мови. Завданням збереження, розвитку та поширення української мови є й суттєве підвищення якості її вивчання незалежно від національності та місця проживання людини. В Україні неповинно бути людей, які мають середню освіту і при цьому не володіють навіть розмовною українською мовою.

Висновки

Усе викладене вище дає підстави для висновку, що збереження єдності мовного простору є запорукою збереження єдності країни. Зміцнення позицій української мови буде сприяти зміцненню єдності української нації.

Використані джерела

1. Герд А.С. Языковая политика/ А.С. Герда // Язык и этнос. - СПб., 1995. - С. 6-20.

2. Ермошин Г. Государственно-правовые аспекты языковых отношений / Г. Ермошин // Российская юстиция. - 1998. - № 3. - С. 19-21.

3. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0 %BA/96-%D0 %B2 %D1 %80.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-18.

5. Король Испании Хуан Карлос I [Электронный ресурс]. - Режим доступа: https://ria.ru/spravka/20140602/10103 36695.html.

6. Порошенко: «Мова - це наша найсильніша зброя» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ua.censor.net.ua/news/3051607/poroshenko_mova_tse_nasha_nayisylnisha_zbroya.

7. Про мови в Українській РСР: Закон УРСР від 28 жовтня 1989 р. № 8312-XI [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/8312-11.

8. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. № 2235-ІІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14.

9. Про засади державної мовної політики: Закон України від 3 липня 2012 р. № 5029-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5029-17.

10. Про забезпечення функціонування української мови як державної: проект Закону України від 9 червня 2017 р. № 5670-д [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61994.

11. Савойська С. Мовно-сепаратистські тенденції у політичному просторі України / С. Савойська // Політичний менеджмент. - 2008. - № 2. - С. 76-88.

Размещено на Allbest.ru