Криміналістична характеристика: особа кіберзлочинця

Key words: cyber space, cybercrime, forensic characteristics, offender's personality, personality of a cybercriminal.

Вивчення особи злочинця має вагоме значення для виявлення закономірностей злочинної поведінки, необхідності, аби зрозуміти спосіб мислення та скоєння злочину, а також організації протидії кримінальним правопорушенням і їх профілактики. Саме тому в сучасних умовах розвитку інформаційних технологій і збільшення злочинних діянь у кіберпросторі особливої актуальності набуває питання ефективного розслідування вказаної категорії кримінальних правопорушень.

Проблематика особи злочинця загалом та особи кіберзлочинця зокрема була предметом дослідження таких учених, як Н.М. Ахтирська, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, В.М. Бутузов, В.В. Василевич, І.М. Даньшин, Н.І. Клименко, О.Є. Користін, В.К. Лисиченко, Л.П. Паламарчук, М.А. Погорецький, Б.В. Романюк, М.В. Салтевський, В.С. Цимбалюк, В.Ю. Шепітько, Н.П. Яблоков та інші. Однак постійний розвиток науки й техніки вимагає аналізу проведених досліджень з урахуванням сучасного етапу розвитку комп'ютерних технологій.

Мета статті - визначення основних підходів до розуміння поняття «особа кіберзлочинця» як елемента криміналістичної характеристики.

Особа злочинця є предметом комплексного дослідження. Зазвичай учені-криміналісти виділяють чотири основні напрями такого дослідження: кримінально-правове, кримінально-процесуальне криміналістичне і кримінологічне [1, с. 165].

На відміну від інших досліджень особи злочинця, криміналістика, зазначає Л.П. Паламарчук, вивчає передусім «професійні» звички злочинців, які проявляються в основному в певних способах і прийомах учинення злочинів, у характерному «почерку» злочинця, що залишається на місці вчинення злочинів, адже результати кожної злочинної діяльності містять сліди людини, яка їх залишила. Виявлення на місці скоєння злочину речових доказів дає змогу визначити деякі особисті соціально-психологічні ознаки злочинця, його досвід, професію, соціальні знання, стать, вік, особливості взаємодії з потерпілим [2, с. 74].

На погляд М.В. Салтевського, криміналістична характеристика особи злочинця повинна давати опис людини як соціально-біологічної системи, властивості й ознаки якої відображаються в матеріальному середовищі та використовуються для розслідування злочинів. До таких властивостей належать фізичні, біологічні й соціальні. Криміналістична характеристика - це такий опис рис зовнішності і внутрішніх властивостей людини, що дає можливість уявити обличчя людини, її портрет як соціально-біологічної істоти [3, с. 422].

Розкриваючи зміст особи злочинця як елемента криміналістичної характеристики, В.Ю. Шепітько зауважує, що особа злочинця має певні дані демографічного характеру, деякі моральні якості та психологічні особливості [4, с. 258].

Аналіз різних точок зору щодо особи злочинця дає змогу зробити висновок, що ознаки, які характеризують особу кіберзлочинця, доцільно ділити на такі основні групи: соціально-демографічні, моральні та психологічні. До соціально-демографічних зараховують стать, вік, освіту, професію або рід зайняття, сімейний стан, місце проживання, соціальне походження, роль у суспільстві й у сімейно-побутовій сфері. Група моральних ознак, що характеризують особу злочинця, містить дані щодо світогляду, інтересів і потреб, спрямованості, схильності і звичок. Ознаки психологічного змісту характеризують психологічні властивості й особливості: рівень розумового розвитку й інтелект, емоційність, темперамент, здібності, навички й уміння суб'єкта злочину. Незважаючи на різноманітність наявних у криміналістичній літературі думок з приводу криміналістичної характеристики особи злочинця, її дослідження під час досудового розслідування має вирішальне значення в кримінальному провадженні.

Характеризуючи особу, яка вчиняє злочини з використанням інформаційних технологій (кіберзлочини), Л.П. Паламарчук відмічає її основну ознаку: у цю злочинність втягнуто широке коло осіб, від професіоналів до дилетантів. Правопорушники мають різний соціальний статус і різний рівень освіти (навчання та виховання) [2, с. 74]. Поділяючи цю точку зору, варто зауважити, що в криміналістичній літературі мають місце різні класифікації цієї категорії правопорушників.

Найбільш поширеною залишається класифікація, яку наводить Г.Т. Мегрелішвілі, поділяючи кіберзлочинців на декілька груп: До першої групи науковець зараховує осіб, відмінною особливістю яких є поєднання професіоналізму й фанатизму в галузі комп'ютерної техніки і програмування. Такі особи не мають чіткого протиправного наміру, діють виключно для прояву своїх професійних та інтелектуальних здібностей. Вони свідомі й азартні. Підвищення заходів щодо забезпечення комп'ютерної безпеки розглядають як виклик їхнім здібностям. Особливість учинення кіберзлочинів цією групою осіб характеризується відсутністю підготовки і плану дій, оригінальністю способу вчинення, а також тим, що заходи щодо приховування злочину не вживаються. До другої групи входять особи, які страждають на інформаційні хвороби або комп'ютерні фобії, - це новий вид психічних розладів, проте визнаних Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Третя група осіб - висококваліфіковані фахівці, які часто мають вищу технічну освіту. Проте, на відміну від першої групи, це професіонали зі стійкими злочинними навичками і яскраво вираженими корисливими цілями [5, с. 180-181].

Подібні міркування щодо наведеної класифікації в науковій літературі висловлює й В.Б. Вєхов [6, с. 134-136]. Поділяючи наведену позицію, варто відмітити класифікацію, що наводиться В.В. Криловим [7, с. 620] і підтримується Л.П. Паламарчук [8, с. 464-465]. Так, залежно від рівня професійної підготовки й соціального стану вони виділяють такі групи кіберзлочинців: 1) «хакери» - особи, які розглядають захист комп'ютерних систем як особливий виклик і зламують їх для одержання повного доступу до системи й задоволення власних амбіцій; 2) «шпигуни» - особи, які зламують комп'ютери для одержання інформації, що можна використати в політичних, військових, економічних та інших цілях. «Шпигун» полює за конфіденційною інформацією, що зберігається чи обробляється в автоматизованих системах або комп'ютерних мережах; 3) «терористи» - особи, які розглядають злом інформаційних систем як створення ефекту небезпеки з метою політичного та іншого впливу; 4) «корисливі злочинці» - особи, які проникають в інформаційні системи для одержання особистої майнової або немайнової вигоди;

5) «вандали» - особи, які зламують інформаційні системи для подальшого руйнування; 6) психічно хворі особи, які страждають від нового психічного захворювання - інформаційної хвороби або комп'ютерної фобії.

На наш погляд, запропонована класифікація є досить змістовною й більшою мірою деталізованою, що робить її придатнішою до застосування під час протидії кіберзлочинам. Разом із тим вона не є вичерпною. Пропонуємо доповнити її такими групами кіберзлочинців.

Зокрема, з подальшим розвитком усесвітньої мережі Інтернет останніми роками виникли нові способи вчинення злочинів, зокрема доведення до самогубств. При цьому новий спосіб доведення до самогубства набирає обертів у світі разом зі зростанням кількості постійних користувачів мережі Інтернет. Набули поширення самогубства підлітків, яких спонукали до цього в так званих «групах смерті» в соціальних мережах. Україна також не стала винятком [9]. Це змусило законодавця до внесення змін до ст. 120 Кримінального кодексу (далі - КК) України «Доведення до самогубства» й установлення кримінальної відповідальності за будь-яке сприяння особі в учиненні нею самогубства чи спроби самогубства [10]. Особи, які вчиняють такі дії, повинні бути виокремлені в самостійну групу - «насильники», тобто особи, які з використанням інформаційних технологій, за відсутності фізичного контакту, вчиняють насильницькі злочини, зокрема доведення до самогубства або до замаху на самогубство.

Відповідно до звіту Європейського центру Європолу з боротьби з кіберзлочинністю, опублікованого у 2017 році [11], сьогодення характеризується розповсюдженням сексуального примусу та шантажу дітей з використанням мережі Інтернет як виду злочину проти дітей. Такі дії набули поширення і стосовно дорослих. Отже, можна говорити про виникнення ще одної групи кіберзлочинців - «сексуальні злочинці». Для них характерною є діяльність, пов'язана з розповсюдженням порнографічних предметів чи матеріалів, примушування до дій сексуального характеру, вчинення розпусних дій, сексуальних домагань щодо певної особи, у тому числі неповнолітніх, чи групи осіб.

Поділяючи точку зору тих науковців, які погоджуються з наведеною вище класифікацією, зупинимось детальніше на хакерах, які становлять особливу групу кіберзлочинців. Більшість науковців факт появи кіберзлочинності в суспільстві пов'язує саме з хакерами, користувачами обчислюваних систем і мереж ЕОМ, які займаються пошуком незаконних методів отримання самовільного доступу до засобів комп'ютерної техніки та баз даних, а також використання їх із корисливою метою. Термін «хакер» (від англ. «hacker») не завжди сприймався як синонім поняттю «злочинець». Дослівно це трудівник, найманий робітник. Спочатку так називали програмістів, які були спроможні розробляти програми без попередньої підготовки й оперативно вносити виправлення до програм, що не мали документації [12, с. 461].

Сутність сучасного хакерства, як зазначає Н.М. Ахтир- ська, полягає в тому, щоб змусити програмне забезпечення працювати не так, як було задумано розробниками та системними адміністраторами. Мотивами такої діяльності може бути поглиблене вивчення програми із цікавості, намагання зробити закриту інформацію загальнодоступною, для одержання матеріальної вигоди тощо. Науковець не тільки досить вдало розкриває зміст хакерства, а й окреслює його види: 1) хакер мережевий - особа, яка займається дослідженням програмного забезпечення, встановленого на Internet-серверах (або в локальних мережах), з метою одержання несанкціонованого доступу до сервера чи порушення його роботи. Для такого виду діяльності необхідні знання мережевих протоколів та архітектури операційних систем. Виділяють два види мережевого хакерства: а) хакерство велике, яке полягає в самостійному пошуку відомих типів помилок, б) хакерство дрібне - script-kidding - пошук на сервері; 2) кракери (cracker) - це програмісти високого рівня, які займаються зламом програмного забезпечення, щоб одержати з програм з обмеженими функціональними характеристиками повноцінні комерційні версії; виготовляють програми, необхідні для цієї мети; 3) фрикери (phreaker) - досліджують телефонні мережі з метою знайти можливість здійснювати безоплатні дзвінки (фрикерство вважається першим видом хакерської діяльності 60-70 років ХХ століття); 4) кардери (carder) - розробляють способи одержання кредитних карток і даних про їх власника. Як правило, така діяльність поєднується з хакерством і вважається найнебезпечнішим видом діяльності, оскільки завдає значної шкоди; 5) особи, які пишуть шкідливі програми (virus - maker), віруси, поштові віруси [13, с. 98-99].

За соціологічними та кримінолого-криміналістичними дослідженнями, проведеними вітчизняними й зарубіжними науковцями, за віковими ознаками кіберзлочин- ців поділено на три категорії. Перша - молодь віком від 11 до 15 років, яка займається переважно злочинами з використанням кредитних карток, телефонних номерів та автоматів по видачі готівки, «зламуючи» коди й паролі. Друга - особи віком 17-25 років, які займаються комп'ютерним хакерством. У більшості випадків це студенти, які з метою підвищення свого «пізнавального» рівня встановлюють тісні стосунки з хакерами інших країн і за допомогою електронних мереж BBS обмінюються з ними інформацією та викрадають її з різних банків даних. До третьої категорії належать особи віком 30-45 років, які вчиняють злочини з корисливою метою та шпигунство [14, с. 107; 15, с. 477].

За результатами цих досліджень також установлено, що вік кіберзлочинця коливається в середньому від 15 до 45 років. У 33% вік злочинців на момент учинення злочину не перевищував 20 років, 13% - старші 40 років і 54% - мали вік від 20 до 40 років. Як приклад наведемо віковий розподіл злочинців, заарештованих у США. Так, близько 83% - чоловіки, тобто жінки становлять близько 17%. Проте частка жінок швидко зростає у зв'язку з комп'ютеризацією робочих місць, які займають переважно жінки: секретар, бухгалтер, економіст, менеджер тощо. Більшість осіб у віці від 14 до 21 року навчались у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. За освітнім рівнем: 20% мали середню освіту, 20% - середню спеціальну і 40% - вищу. Були службовцями державних установ та організацій, які використовували інформаційні технології у своїх виробничих процесах, - 97%. Крім того, 38% діяли без співучасників, тоді як 62% вчинили злочини в складі організованих груп [12, с. 453-455].

Аналіз даних судової статистики про склад засуджених в Україні за 2013-2017 роки за злочини, передбачені ст. ст. 361-363-1 КК України, показав, що на момент учинення злочину на вікову групу від 30 до 50 років припадає 54% засуджених, на другому місці - вікова група від 25 до 30 років - 21,9%, на третьому - група осіб віком від 18 до 25 років - 18,6%, вікова група від 50 до 65 років - 4,9%. Засуджених за ці діяння у вікових групах від 14 до 16 років і від 16 до 18 років немає, а у віковій групі від 65 років і старше засуджено лише 1 особу. Серед засуджених - 95,6% громадян України, громадян інших держав - 4,4%, жінок - 11,5%. Осіб, які раніше не притягувались до кримінальної відповідальності, - 88,5%, і тільки 6% тих, хто має непогашену та незняту судимість, при цьому судимості за іншими категоріями злочинів. У складі групи осіб діяли 24% засуджених і в складі організованих груп - 1,6%.

За освітнім рівнем кіберзлочинці характеризуються так: повну вищу освіту мали 45,9%, базову вищу - 6%, професійно-технічну - 18%, повну загальну - 24%, базову загальну - 6%. Залежно від роду діяльності поділяються так: державні службовці - 4,9%, робітники - 11,5%, приватні підприємці - 7,7%, студенти - 1,6%, працездатні, які не працювати й не навчались, - 55,7%, безробітні - 2,2%, пенсіонери - 1,0% [16].

Отже, найбільша кількість злочинів цієї категорії вчиняється громадянами України у віці від 30 до 50 років, переважно чоловіками, раніше не судимими за кіберз-лочини. Серед осіб, які вчинили злочини, домінують особи з повною вищою освітою, професійно-технічною та повною загальною освітою. Ці дані загалом збігаються з наведеними загальними тенденціями кіберзло- чинності. Разом із тим в Україні більше ніж половини засуджених - це працездатні особи, які на момент учинення злочину не працювали й не навчались, за проведеними дослідженнями, 97% становлять державні службовці, які використовували інформаційні технології, тоді як у нашій країні - 4,9%. Крім того, досить низький відсоток засуджених осіб у складі організованих груп. Це варто враховувати в практичній діяльності з метою протидії кіберзлочинності.

Отже, дані про особу злочинця є невід'ємним складником криміналістичної характеристики кіберзлочинів і, безперечно, ключовим її елементом. Під час розслідування злочинів зазначеної категорії дослідження особи злочинця має важливе практичне значення, оскільки це дає змогу звузити коло осіб, серед яких може знаходитись особа, яка вчинила злочини з використанням інформаційних технологій, висунути обґрунтовані версії щодо мотиву, мети, способу вчинення та приховування злочину, побудувати реалістичний план та організувати ефективне розслідування, вибрати тактику проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій.

Література