Право на доступ до Інтернету та його конституційно-правове регулювання у зарубіжних країнах та в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра державного будівництва

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Інститут прокуратури та кримінальної юстиції

Право на доступ до Інтернету та його конституційно-правове регулювання у зарубіжних країнах та в Україні

The right to access the Internet and its constitutional and legislative regulation in foreign countries and in Ukraine

Петришина М.О., к.ю.н., доцентка

Правник С.О., студентка

Стаття присвячена питанню щодо доцільності закріплення права на доступ до Інтернету як «фундаментального» права людини. Відключення Інтернету або обмеження доступу до мережі передбачає навмисне порушення зв'язку користувача з глобальною мережею. Сьогодення ставить нові виклики перед суспільством, приміром частішими стають випадки порушень засад відкритості та доступності Інтернету блокування веб-сайтів. Кількісні показники обмеження доступу до Інтернету зростають кожен рік у всьому світі: найчастіше масові відключення санкціонуються урядами. У зв'язку із цим уявляється за доцільне вивчення досвіду зарубіжних країн у сфері забезпечення свободи слова в Інтернеті загалом та регулювання інтернет-сегмента зокрема. У статті проводиться порівняльний аналіз основних напрямків інформаційно-правової політики зарубіжних держав та України. Значну увагу приділено аналізу зарубіжного досвіду контролю інтернет-цензури іншими державами. Вивчаються нормативно-правові акти, що регламентують загальні підходи до блокувань ресурсів в Інтернет. Розглянуто критерій оцінки можливості блокування на рівні держави. Наведені приклади блокування доступу до мережі Інтернет у зарубіжних країнах. З'ясовано, що найчастіше уряди обґрунтовують подібні обмеження боротьбою з дезінформацією, ненависницькими висловлюваннями й захистом національної безпеки.

На підставі проведеного аналізу сформульовано пропозиції щодо врахування, а також можливостей впровадження деяких підходів, практики правової регламентації, інструментів регулювання Інтернет-сегменту в зарубіжних державах у раціональному поєднанні з діями чинного уряду. Окрім того, важливо не лише зафіксувати це право, але й передбачити обов'язки держав щодо його дотримання, а також механізми захисту, зокрема, шляхом звернення до Європейського Суду з прав людини.

Ключові слова: цензура, Інтернет, органи державної влади, контроль інформаційний простір в мережі Інтернет, заборона доступу до сайтів, блокування тощо.

The article deals with the question of the expediency of consolidating the right to access the Internet as a fundamental human right. Disconnecting the Internet or restricting access to the network, in turn, intentionally disrupts the user's connection to the WAN. Today poses new challenges to society, for example, violations of the principles of openness and accessibility of the Internet to block websites are becoming more frequent. Quantitative indicators of Internet access restrictions are growing every year around the world: mass outages are often sanctioned by governments. In this regard, it seems appropriate to study the experience of foreign countries in the field of freedom of speech on the Internet in general and the regulation of the Internet segment in particular.

The article provides a comparative analysis of the main directions of information and legal policy of foreign countries and Ukraine. Considerable attention is paid to the analysis of foreign experience in controlling Internet censorship by other countries. Normative legal acts regulating general approaches to blocking resources on the Internet are studied. The criterion for assessing the possibility of blocking at the state level is considered. Examples of blocking access to the Internet in foreign countries are given. It has been found that governments often justify such restrictions by combating misinformation, hate speech, and protecting national security.

On the basis of the conducted analysis the offers on the account, and also possibilities of introduction of some approaches, practice of legal regulation, tools of regulation of the Internet segment in foreign states in rational combination with actions of the current government are formulated. In addition, it is important not only to enshrine this right, but also to provide for the obligations of states to respect it, as well as protection mechanisms, in particular by applying to the European Court of Human Rights.

Key words: censorship, Internet, public authorities, control of the information space on the Internet, ban on access to sites, blocking, etc.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні Інтернет є обов'язковою частиною соціального життя. Варто погодитися, що в сучасному світі не можна прожити без доступу до мережі. Інтернет сьогодні є важливим засобом отримання інформації, її зберігання, обміну, обговорення та інтерпретації. Очевидно, що такий великий майданчик для спілкування та обміну інформацією не міг залишитися без уваги урядів різних держав. Відтак питання щодо встановлення певних обмежень, а точніше - цензури в Інтернеті стала однією з найбільш обговорюваних тем сьогодення. Цілком природно, це викликає ряд запитань, у тому числі, й щодо того як саме «працюють» обмеження доступу до Інтернету в і які правові наслідки недодержання та / або порушення встановлених правил передбачені законодавством різних державах світу.

Аналіз останніх досліджень. Питання, які так чи інакше пов'язані з особливостями конституційного-правового регулювання інформаційного простору у процесі становлення так званого інформаційного суспільства, становлять предмет дослідження багатьох, як вітчизняних, так і зарубіжних учених, зокрема, О. Данильяна, О. Дзьобаня, Дж. Коена, І. Мукомели, О. Солдатенко, Е. Шмідта та ін.

Формулювання цілей статті. Метою статті є виокремлення та аналіз положень міжнародно-правових актів щодо права на доступ до Інтернету. Окрему увагу приділено вивченню зарубіжного досвіду правового регулювання питання цензури в Інтернеті, зокрема щодо блокування доступу до мережі на території деяких держав.

Виклад основного матеріалу

Інтернет займає в житті сучасної людини важливе місце. У зв'язку з розвитком новітніх інформаційних систем та інших науково-технічних досягнень «четверте покоління» прав людини закріплює низку так званих віртуальних прав, зокрема право на доступ до Інтернету та можливості існування віртуальної реальності людини, де вона є вільною і не може зазнавати втручання з боку державної влади. На сьогодні вже прийнято чимало міжнародно-правових актів, що регулюють це питання. Насамперед варто зазначити, що Організація об'єднаних націй (далі - ООН) визнала право на доступ до Інтернету одним з невід'ємних прав людини. Відтак блокування доступу до Інтернету можна розглядати як порушення цього права.

Основу міжнародного блоку нормативних актів у зазначеній сфері становить ст. 19 Загальної декларації прав людини, якою передбачено свободу пошуку, отримання, поширення інформації будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [1]. П. 1 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку державної влади і незалежно від державних кордонів [2].

Однак п. 3 статті 19 міжнародного пакту «Про громадянські та політичні права» вводиться ряд обмежень цього права:

1) обмеження має бути прописано в законі відповідно до принципів передбачуваності та прозорості, тобто має бути зрозуміло кожній людині;

2) обмеження має відповідати принципу законності, тобто спрямовано на захист таких прав: охорона державної безпеки і громадського порядку, охорона здоров'я і моральності населення, а також на захист прав і репутації інших осіб;

3) обмеження не повинно суперечити принципам необхідності і пропорційності, тобто обмеження повинно використовуватися у виключних випадках, і підкріплено доказами необхідності такого [3].

Перелічених підходів до обмеження інформації в мережі Інтернет повинні дотримуватися всі країни, які вважають себе демократичними. На сьогодні в деяких країнах існує жорстка цензура і контроль користувачів.

Доречно у досліджуваному контексті зазначили Е. Шмідт і Дж. Коен, що «кожна держава спробує регулювати Інтерент... всі країни - від найбільш демократичних до авторитарних - намагаються спроектувати закони з реального світу на світ віртуальний» [4; с. 91]. Слід погодитися з тим, що сьогодні подібні тенденції прослідковуються у багатьох країнах світу.

Насамперед варто висвітлити підходи до законодавчого врегулювання інформаційних свобод у зарубіжних державах. Так, на думку О. Солдатенко, до методів контролю інформаційного простору в мережі Інтернет можна віднести:

1) блокування або заборона доступу до сайтів, що містять інформацію, яка порушує чинне законодавство держави (застосовується в Австралії, Азербайджані, Алжирі, Бахрейні, Білорусі, Бельгії, Бірмі, В'єтнамі, Німеччині, Данії, Єгипті, Зімбабве, Індії, Йорданії, Іраку (під контролем США), Ірані, Італії, Казахстані, Канаді, Киргизії, Китаї, Кубі, Малайзії, ОАЕ, Пакистані, Саудівській Аравії, Південній Кореї, Північній Кореї, Сінгапурі, Сирії, Таїланді, Тунісі, Туркменістані, Туреччині, Узбекистані);

2) фільтрування інформаційного потоку в місцях загального користування (інтернет-кафе, навчальні заклади, підприємства) - передбачає обмеження доступу до інформації на основі «чорних списків» - заборони доступу до адрес, що містяться в списку (Китай, Російська Федерація) чи «білих списків» - дозволу доступу тільки до конкретних адрес (Північна Корея), а також за ключовими словами;

3) відстеження активності інтернет-користувачів (Російська Федерація), перлюстрація повідомлень;

4) авторизація користувачів при доступі в інтернет із застосуванням провайдерами програмних чи апаратних засобів (Білорусь, Алжир, Іран) [5].

У 2020 році 210 країн отримали оцінку своєї «свободи». Freedom House являє собою організацію, яка на постійній основі займається складанням щорічних рейтингів «інтернет-свободи» та поділяє всі досліджувані країни на категорії в залежності від наявності та «рівня» інструментів, які обмежують свободу висловлювання та отримання інформації в мережі. Відповідно до вказаного рейтингу Фінляндія, Норвегія і Швеція набрали максимальну кількість балів - по 100 [6].

У свою чергу, серед нормативно-правових актів Швеції, якими регулюється доступ до мережі Інтернет, слід відзначити Акт про свободу друку Tryckfrihetsforordning і Акт про свободу вираження поглядів Yttrandefrihetsgrundlagen. Відповідно до Акту про свободу друку будь-яка людина має право доступу до документації уряду та інших державних органів, включаючи і будь-які фінансові звіти. Зокрема, тут закріплено право громадян Швеції надавати ЗМІ будь-яку інформацію. При цьому журналіст або видавець не має права розкривати своє джерело, якщо джерело побажає залишитися анонімним. Наступний документ, а саме Акт про свободу вираження поглядів закріплює право публічно висловлювати свої думки і почуття на радіо, телебаченні, в кіно, відео і аудіозаписах, а також в блогах і веб-сайтах тощо [7]. Відтак Шведське законодавство, з одного боку, передбачає право кожного на доступ до публічних документів, захист джерел інформації, а з другого - різноманіття думок підтримується завдяки громадському теле- і радіомовленню. Вищезазначене гарантує Швеції провідні позиції в рейтингах, які оцінюють рівень свободи слова у світі.

Незважаючи на те, що у сучасному світі право на доступ до Інтернету є необхідним для повноцінного життя людини та громадянина, у деяких зарубіжних державах воно піддається обмеженню.

У Китаї існує чимало соціальних мереж, що успішно діють. Наприклад, найбільшою соціальною мережею в Китаї є «Qzone». Створена мережа була в 2005 році, а вже в 2014-му налічувала понад 623 млн користувачів. Weibo створений в 2009 році за зразком Twitter і має відповідний функціонал. На початку 2019 року сервіс вже налічував майже 462 млн користувачів (щодня відвідують більше 200 млн осіб). Мови інтерфейсу - китайська, англійська. Студентська соціальна мережа «RenRen» налічує не менше 170 млн. Даний сервіс представлений виключно китайською мовою і жорстко цензорується [8]. Відтак найпоширенішою проблемою, яка перешкоджає користуванню китайськими соціальними мережами, є мовний бар'єр. У свою чергу, ст. 35 Конституції Китайської Народної Республіки (далі - КНР) закріплює, що громадяни КРН користуються свободою слова, друку, зібрань, об'єднань тощо [9]. Проте на сьогодні вже виповнилося майже 20 років з моменту зародження ідеї фільтрації контенту в Інтернеті Китаю, яка до того ж має політичне забарвлення. Проект «Золотий щит» відомий ще як «Великий брандмауер Китаю» представляє собою систему фільтрації вмісту Інтернету в КНР.

Так, до сайтів, які підлягають фільтрації у Китаї належать такі, що:

- створені забороненими групами у цій державі (waselpro.com, thecim.org) або сприяють обходу блокування сайтів (openvpn.net, strongvpn.com, purevpn.com);

- пов'язані з «ворожими» іноземними урядами, засобами масової інформації та іншими організаціями (time. com, economist.com, bbc.co.uk);

- пов'язані з релігійним і політичним контентом (waselpro.com), порнографічними матеріалами (drtuber. com, hardsextube.com) або сайти, які заохочують злочинну діяльність;

- сайти для блогів (urbansurvival.com, wretch.cc, fc2.com) [10].

Як видається, Китай є країною в якій існують одні з найсуворіших правил державного регулювання мережі Інтернет, аж до узаконеної цензури, незважаючи на закріплену в Конституції свободу слова.

Подібні проблеми існують і в новітніх державах так званого пострадянського простору. Так, свобода слова в Білорусі гарантується Конституцією Республіки Білорусь. Згідно зі ст. 33 Конституції монополізація засобів масової інформації державою, громадськими об'єднаннями або окремими громадянами, а також цензура не допускаються [11]. Однак у день президентських виборів 2020 р. у всій республіці почалися проблеми з доступом до Інтернету, зокрема до мессенджерів і соціальних мереж. Станом на 21 серпня 2020 р. було заблоковано доступ до 73 ресурсів (сайти правозахисних організацій, ЗМІ, проксі-сервіси, пошта РгсГопМаіІ, один із сайтів Psiphon) [12]. Це прямо порушує положення норми Конституції Республіки Білорусь.

Щоразу все більша кількість розміщуваного в Інтернеті «наповнення» суперечить нормам законодавства окремих країн, їх соціальними уставам. Звісно, не можна не помітити, що термін «цензура» розуміється по-різному в зарубіжних державах. Як правило, йдеться про вимогу з боку влади або ряду громадських організацій попереднього узгодження матеріалу.

Таким чином, необхідність регулювання доступу до матеріалів, розміщених в Інтернеті, визнається в багатьох державах світу. Вводячи обмеження на доступ до тієї чи іншої інформації, уряди наводять різноманітні причини. Такого роду обмеження можуть бути обґрунтованими лише у разі, якщо це не порушує міжнародно-правові норми. Як видається, способи та методи забезпечення інформаційної безпеки в більшості держав світу подібні.

Крім того, масові відключення від Інтернету у всьому світі, як правило, санкціонуються урядами. Так, у 2019 році уряди п'яти держав вдавалися до часткового або повного відключення Інтернету [15]. Зокрема, в Судані, Бангладеш!, Демократичній Республіці Конго і Габоні було відключено доступ до Інтернету і заблоковано соціальні мережі, що призвело до порушення прав людини і громадянина. Приводом виступали масові протести по всій країні не лише через різке зростання цін на продукти харчування і високих темпів інфляції, а й проблеми пов'язані з політичними виборами.

У США свобода Інтернету від цензури забезпечується сімома законодавчими актами федерального значення.

Основний - це перша поправка конституції США, безпосередньо забороняє прийняття законів, що обмежують свободу слова. Американську розвідку правозахисники звинувачували в контролі і стеженні за мільйонами інтернет-користувачів. Крім спецслужб, здійснювати контроль за контентом своїх користувачів наділені школи, бібліотеки, військові і державні організації [16].

У Федеративній Республіці Німеччини (далі - ФРН) у 2009 році всупереч петиції, Парламент ухвалив закон про «бар'єри» в Інтернеті. Суть цього законодавчого акту в тому, що провайдери повинні ставити заборону на використання матеріалів, які потрапили в так би мовити «чорний список», а списки таких матеріалів розсилаються провайдерам щодня. Через деякий час Парламент ФРН знову, незважаючи на протести, прийняв нове правило, «яке зобов'язує телекомунікаційні компанії зберігати деякі дані користувачів протягом 10 тижнів». У свою чергу, у Великобританії весь трафік провайдерів проходить через спеціальну систему фільтрації контенту, що обмежує доступ до деяких заборонених матеріалів [16].

Як було відзначено, право на доступ до Інтернету пов'язане з правом на свободу слова та свободу інформації. Дійсно, як зазначається в рішенні ЄСПЛ «Ченгіз та інші проти Туреччини» Інтернет відіграє важливу роль у розширенні доступу громадськості до новин та сприянні поширення інформації загалом. Можливості, які Інтернет надає користувачам для самовираження через створюваний ними контент, служать унікальною платформою для реалізації ними права на свободу самовираження [17].

Не стала виключенням у питаннях обмеження доступу до Інтернету й Україна (зокрема, зважаючи на дані звіту Freedom House). Застосування методів контролю інформаційного простору в мережі Інтернет в Україні розпочалося у 2017 році і пов'язане з виданням Указу Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким передбачено блокування ресурсів Mail. rn, Яндекс, соціальних мереж «ВКонтакте», «Одноклассники» та суттєво розширено коло російських телерадіокомпаній тощо [18]. При цьому громадяни повністю не втратили доступ до заблокованих веб-сайтів і використовують VPN, що, у тому числі, є результатом відсутності чіткого плану дій для інтернет-провайдерів. Строк означених заходів відносно соціальних мереж «Одноклассники» та «ВКонтакте» в травні 2020 року продовжено на 3 роки. Верховна Рада прийняла відповідну постанову «Про схвалення пропозиції щодо продовження строку застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 13 травня 2020 року № 609-IX.

Таблиця 1

Ступінь інтернет-цензури в різних країнах