До питання щодо скасування адвокатської монополії на конституційному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поліський національний університет

До питання щодо скасування адвокатської монополії на конституційному рівні

Костенко С.О., к.ю.н., доцент кафедри правознавства

Анотація

Стаття присвячена дослідженню генезису запровадження адвокатської монополії на конституційному рівні та початку процесу її скасування. Через призму діалектичного методу розглянуто аргументи науковців у сфері права, юристів, адвокатів та суддів за і проти запровадження та, відповідно, скасування монополії адвокатури в Україні. Автор на основі критичного аналізу викладених у науковій літературі аргументів та судової практики доходить висновку, що наявність адвокатського свідоцтва далеко не завжди свідчить про якість надання адвокатських послуг. Також на основі практики Європейського суду з прав людини автором установлено, що держава не може гарантувати надання ефективної правової допомоги адвокатами навіть за умови запровадження монополії адвокатури. Власне, тому особа повинна бути вільною у виборі свого захисника для представництва інтересів у суді, зокрема серед юристів. Окрім цього, на відповідний вибір особи впливає розмір гонорару адвоката, який не завжди є посильним для неї. Не секрет, що тарифи юристів є значно нижчими, ніж у більшості адвокатів. Теза про те, що для таких осіб діє безоплатна вторинна правова допомога, є не зовсім виправданою, адже така допомога надається лише за наявності певних умов, наприклад, якщо в особи дохід перевищуватиме на дві гривні від зазначеного в законі, то така особа не має права на її отримання. Очевидно, що найняти адвоката вона теж не буде мати змоги.

Також автором установлено, що подана проблематика в майбутньому не повинна бути предметом конституційного регулювання. Адже конституція будь-якої країни, зокрема й України, як основний закон держави, повинна володіти такою юридичною ознакою як стабільність, котра виявляється в забезпеченні високого ступеня усталеності конституційних норм. Натомість унесення відповідних змін до Конституції України щодо монополії адвокатури, тим більше за такий короткий строк (2016 р. та 2020 р.), позбавляє її вказаної ознаки, що є неприпустимим з огляду на важливість для країни зазначеного нормативно-правового акту. Адже часті, невиправдані та несистемні зміни до конституції характеризують державу як таку, яка не має міцної опори, міцного права та стабільність інститутів влади. Власне, тому в майбутньому подібні зміни варто запроваджувати саме на рівні процесуального законодавства України, а не конституційного.

Ключові слова: адвокатська монополія, скасування адвокатської монополії, юристи, Конституція України.

Abstract

REVISITING THE ISSUE OF ABOLITION OF ADVOCACY MONOPOLY AT THE CONSTITUTIONAL LEVEL

The article analyses the genesis of advocacy monopoly implementation at the constitutional level and the start of its abolition process. The lens of dialectic approach is used to consider the arguments of law scholars, practical lawyers, attorneys and judges for and against the implementation, and correspondingly, of abolition of advocacy monopoly in Ukraine. The author, on the basis of critical analysis of arguments, stated in research literature on the issue, and legal precedents, arrives at the conclusion that the presence of a license to practice law does not always assure the quality of advocacy service provided. Besides, on the basis of the European Court of Human Rights' legal precedents the author found that the state cannot guarantee the provision of effective legal assistance by attorneys, even on condition of advocacy monopoly implementation. Because of this, a person must be free in the choice of his/her attorney to represent his/her interests in court, including the choice among lawyers. In addition, a person's relevant choice is influenced by the amount of the attorney's charge fee, which is not always within this person's possibilities. There is no secret that lawyers' fees are considerably lower than most attorneys' fees. The thesis that a free-of-charge secondary legal assistance is in action for such individuals is not absolutely justified, as such assistance is provided only under particular circumstances; for instance, if a person's income is two hryvnias higher than that stated in the law, this person has no right for such assistance. Obviously, such a person will be unable to hire an attorney. Besides, the author established that in future this problematics must not be a subject of constitutional regulation. The matter is that the constitution of any country, Ukraine including, being the main law of the country, must possess such a legal property as stability, which is demonstrated in the provision of high degree stability of constitutional norms. Instead, the introduction of corresponding changes into the Constitution of Ukraine, as to advocacy monopoly, especially within such a short term - 2016 and 2020 - deprives the main law of the stated property, and this is inadmissible from the point of view of the importance of this regulatory legal act for the country. And indeed, unjustified and unsystematic changes to the constitution characterize a country as the one which has no firm mainstay, no firm law and no stable power institutions. Because of this, in the future, similar changes should be implemented at the level of the procedural law of Ukraine, but not at the constitutional law level.

Key words: advocacy monopoly, abolishment of advocacy monopoly, lawyers, the Constitution of Ukraine.

Досліджували проблематику К.В. Хлабистова, Л.А. Кондрат'єва, І.В. Юрійчук, О.А. Рибальченко, І.М. Войцеховська та інші. Однак указаними авторами досліджувались лише окремі аспекти цієї тематики, тому вона й надалі не втрачає своєї актуальності. до того ж лише 14 січня 2020 р. було попередньо схвалено Верховною Радою України Проєкт Закону щодо скасування адвокатської монополії, правова оцінка якого ще не здійснювалась науковцями-правниками, що посилює актуальність поданого дослідження.

Відразу потрібно зазначити, що, починаючи із 2016 року, суспільство поділилось на два табори - один із яких підтримує адвокатську монополію (це в переважній більшості адвокати), а інший - займає протилежну позицію (юристи, громадяни). Із обох сторін протиставляється сильна аргументація. Так, прихильники адвокатської монополії обґрунтовують необхідність запровадження монополії адвокатури тим, що це сприятиме істотному підвищенню якості представництва особи в суді, оскільки лише адвокат має необхідний рівень професійної підготовки, пов'язаний правилами професійної етики, законодавчими вимогами доступу до професії та нестиме відповідальність за неналежне виконання ним свого професійного обов'язку. Власне, про це йдеться в Пояснювальній записці до Проєкту Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя). Дозволимо собі дещо не погодитись із наведеним твердженням. Адже, по-перше, вказана теза дискредитує юридичну освіту в україні, що є неприпустимим та, окрім цього, не варто забувати, що потенційний адвокат складає відповідний іспит та проходить стажування на основі набутих знань у юридичному закладі освіти. По-друге, чимало юристів, які роками професійно надають правову допомогу, мають уже свою клієнтську базу, що свідчить про високий рівень надання юридичних послуг та про довіру й відповідний вибір клієнтів захисника своїх порушених прав.

далі в пояснювальній записці йдеться про те, що держава таким чином гарантує здійснення представництва в суді на істотно вищому рівні якості. Однак насправді вона не може цього забезпечити. держава може лише гарантувати захисника в особі адвоката, проте чи буде він ефективно здійснювати відповідний захист - це залежить не від неї. Про це навіть свідчить практика Європейського суду з прав людини:

держава не несе відповідальність за дії офіційно призначеного представника з огляду на незалежність професії юриста від держави (Staroszczyk v. Poland (Старощик проти Польщі), § 133);

здійснення захисту є питанням урегулювання між підзахисним і його захисником, незалежно від того, чи державою, чи приватно призначений захисник. Захист як такий, за винятком особливих обставин, відповідно до конвенції, не передбачає відповідальність держави (Tuzinski v. Poland (Tuzinski проти Польщі) (dйc.));

призначення юриста для представництва сторони в суді не гарантує ефективної допомоги (Sialkowska v. Poland (Сялковська проти Польщі), §§ 110 і 116) [1].

Наступним аргументом на користь монополії адвокатури є те, що зазначені зміни розширюють можливості особи на отримання саме професійної правничої допомоги та закладають основу для подальшого реформування інституту адвокатури шляхом створення в україні єдиної самоврядної правничої професії, яка сприятиме реалізації принципу верховенства права. Справа в тому, щоб особа завжди мала вибір - звернутися за юридичною допомогою до адвоката чи до юриста, вона ніколи не була в цьому обмежена й це завжди був виключно вибір особи. Рівно як й інститут адвокатури як самостійної самоврядної організації функціонував ще задовго до запровадження монополії. Тому поданий аргумент узагалі немає під собою ніякого підґрунтя.

Фазекош О. - голова Ради адвокатів Закарпатської області, голова Правління Асоціації захисту прав прав- ників - наводить й інші аргументи на користь розглядуваної монополії. Так, він зазначає: «Якщо ми говоримо, що в людей немає коштів на адвокатів, то в україні із 2011 року діє система безоплатної правової допомоги. І діє доволі успішно. У бюджеті на 2020 рік закладено на БПД мільярд гривень. крім того, в нас є величезна кількість донорів та міжнародних правових організацій, які виділяють на це кошти. І головне - жоден адвокат, який працює за контрактом із Мін'юстом, не відмовився від надання безкоштовної правової допомоги громадянам. І це мало б бути аргументом для влади». Щодо цього хочеться зазначити таке. Дійсно, в Україні можна безкоштовно отримати, зокрема, вторинну, юридичну допомогу не тільки у кримінальних справах, а й у цивільних. Але отримати таку безоплатну правову допомогу можуть не всі громадяни, а лише ті, які зазначені у статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Серед зазначеного переліку осіб претендувати на таку допомогу можуть, зокрема, малозабезпечені. До них відносяться такі особи, в яких середньомісячний дохід станом на січень-липень 2020 року не має перевищувати 4 204 грн. для працездатних осіб та 3 276 грн. для непрацездатних осіб. Тобто якщо середньомісячний дохід такої працездатної особи становить, наприклад, 4 210 грн., то вона вже не матиме права на отримання безоплатної вторинної правової допомоги. Так само, як і не матиме змоги з таким доходом оплатити послуги адвоката.

До того ж аргумент, що жоден адвокат, який працює за контрактом з Мін'юстом, не відмовився від надання безкоштовної правової допомоги громадянам, не свідчить про якість наданих послуг. Так, адвокат не відмовляється від надання відповідної допомоги тому, що він отримує за це достойний гонорар із державного бюджету, однак часто виконує свою роботу лише формально. Підтвердженням цьому слугують численні випадки, серед яких, зокрема, такий. Особа 1 звернулась до Житомирського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, де їй було призначено адвоката для складення позовної заяви в цивільній справі. Адвокат написав позовну заяву з численними порушеннями щодо вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, про що свідчить ухвала Богунського районного суду про залишення позовної заяви без руху [2]. Окрім того, що адвокат склав неграмотно позовну заяву, він навіть не спромігся у встановлений законом строк виправити недоліки, зазначені судом, тому позовну заяву було повернуто [3]. Особа 1 не тільки втратила довіру до адвокатів, а й зазнала фінансових витрат, оскільки сплатила судовий збір, який адвокат також не спромігся процедурно повернути клієнту.

Прихильники монополії адвокатури часто закидають практикуючим юристам (не адвокатам), що їм ніщо не заважає отримати адвокатське свідоцтво. Варто справедливо зазначити, що певна частина юристів після запровадження на конституційному рівні монополії адвокатури так і зробила. Однак зважаючи, зокрема, на встановлений в конституції україни перехідний етап відповідної реформи, все ж таки багато юристів поки що так і залишилася ними. До того ж ні для кого не є секретом, що для того, щоб отримати адвокатське свідоцтво, необхідно сплатити внесок за складання іспиту та оплатити шестимісячне стажування, що разом еквівалентно приблизно 22 000 грн. Тому в багатьох практикуючих юристів, юрис- тів-науковців виникає цілком логічне питання: чому вони повинні сплачувати таку велику суму грошей за те, що вони успішно й ефективно здійснювали до реформи.

Частим аргументом на користь монополії адвокатури звучить посилання на європейську практику. Так, Національна асоціація адвокатів України вказує, що більшість європейських країн є прикладами повної або часткової монополії адвокатів на юридичному ринку [4]. Проте подана теза є дещо дискусійною, адже у 13 країнах Європи: Австрії, Німеччині, Швеції, Фінляндії, Естонії, Чехії, Румунії, Боснії й Герцеговині, Болгарії, Іспанії, Ірландії, Уельсі та Північній Ірландії відсутні будь-які спеціальні обмеження на представництво в суді. Ще в 16 країнах Європи відсутня обов'язкова участь адвоката в цивільному процесі [5, с. 162]. Варто зауважити, що саме ті країни, в яких відсутня адвокатська монополія (Естонія, Швеція, Фінляндія та інші), мають найнижчий рівень корупції та найвищі показники якості життя [6, с. 93]. адвокатський монополія конституційний правовий

Варто також зазначити окрему думку судді конституційного суду України І.Д. Сліденка, який констатував, що запровадження монополії адвокатури обмежує осіб у праві вибору захисника, тому відповідні конституційні зміни прямо суперечать частині першій статті 59 Конституції України, а отже, статтям 22 та 157 Конституції України, які не допускають звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод. Свою думку він аргументував таким. У Рішенні від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 Конституційний Суд України визначив вільний вибір захисника як одну з конституційних гарантій. У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 наголошено на тому, що особа має вільно, без неправомірних обмежень, отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі й формах, яких вона потребує.

З огляду на це очевидними є два факти. Перший - те, що наділення виключно адвоката правом представництва іншої особи в суді, а також захисту від кримінального обвинувачення є звуженням права, передбаченого частиною першою статті 59 Конституції України, за якою «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», оскільки в першому разі право обмежене, а в другому - ні. І, по-друге, у разі прийняття цієї норми Конституція України буде містити дві норми, які регулюють одні й ті ж суспільні відносини протилежним чином. Це і собі призведе до контрадикції норм та їх конкуренції, зробить Конституцію внутрішньо суперечливим актом [7].

З огляду на переконливі доводи проти монополії адвокатури, якими було пронизане життя українського суспільства, починаючи із 2016 року, у 2019 році було розроблено, а 14.01.2020 року попередньо схвалено Верховною Радою України Проєкт Закону щодо скасування адвокатської монополії, що детермінувало новий виток дискусій серед правників.

Принагідно зазначимо, що в Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)» [8] викладені лише формальні вимоги відповідного документу, без зазначення реальної аргументації необхідності та важливості відповідних змін, що викликає подив і спричинює домисли щодо того, що, як у першому випадку - запровадження адвокатської монополії, так й у другому - її скасування, відбувається банальне лобіювання інтересів правлячої еліти.

Тому враховуючи все вищевикладене, дивною і слабкою вбачається аргументація Дроздова О., який зазначає, що законопроєкт про скасування адвокатської монополії не відповідає критерію юридичної визначеності, оскільки з урахуванням наразі чинного процесуального законодавства особа буде позбавлена можливості, у разі набуття чинності цим законопроєктом, застосовувати відповідне процесуальне законодавство в передбачуваний спосіб та з певною логічною послідовністю [9].

Нами абсолютно не заперечується фаховість та компетентність більшості адвокатів в Україні, ми лише констатуємо, що наявність адвокатського свідоцтва далеко не завжди свідчить про якість надання адвокатських послуг До того ж будь-яка особа, яка зарекомендувала себе на ринку надання юридичних послуг, зокрема адвокат, не втратить своєї клієнтури, адже клієнт завжди звертатиметься до того, кого вже знає та кому довіряє. Тому адвокатам не варто боятись скасування відповідної монополії.

Резюмуючи, хочеться зацитувати І. Д. Сліденка, який, на наш погляд, дуже вдало надав оцінку того, що відбувається в українському суспільстві: «Якщо протягом трьох років приймаються діаметрально протилежні рішення щодо одного із ключових елементів належного судочинства та гарантування прав і свобод людини і громадянина, то це може свідчити або про лобіювання вузькокорпора- тивних інтересів, або про доктринальний хаос у головах тих, хто реалізує такі зміни.

Великою мірою «адвокатська монополія» - це справа смаку та особливостей національної правової системи. Однак більше ніж сумнівним є вирішення подібних питань на рівні конституційного регулювання. Конституція україни може лише гарантувати наявність адвокатури, а параметри її застосування необхідно віддавати на розсуд законодавця.

Подібні конституційні зміни повинні з'являтись після усвідомлення їх необхідності, а не замість неї. Очевидно, що порушення такого підходу призводить до внесення хаотичних і безсистемних змін до конституції україни, які негативно впливають на стабільність конституційного регулювання» [10].

Отже, на нашу думку, добре це чи погано, що повернення до попереднього варіанту конституції україни щодо скасування монополії адвокатури відбувається шляхом лобіювання вузькокорпоративних інтересів, однак для населення україни, чиї порушені права потребують захисту, зокрема судового, це, безумовно, буде позитивним досягненням. Повністю підтримуємо думку І. Д. Сліденка, що в майбутньому подібні зміни (у тому разі, коли суспільство буде до них готове) потрібно вносити на рівні процесуального законодавства, а не конституційного, тим самим забезпечуючи відповідність конституції такій її ознаці як стабільність.

Література

1. Європейський Суд з прав людини, 2013. Посібник зі статті 6 . Право на справедливий суд (цивільна частина).

2. Ухвала Богунського районного суду про залишення позовної заяви. без руху.

3. Ухвала Богунського районного суду про повернення позовної заяви.

4. Науковий висновок НААУ щодо конституційності монополії представництва адвокатів у суді.

5. European judicial systems. Efficiency and quality of justice. CEPEJ Studies. № 23. 2016. P. 240.

6. Хлабистова К.В. Адвокатська монополія в контексті права на доступ до правосуддя і права на працю. Юридична Україна. 2017. № 11-12. С. 91-97.

7. Окрема думка судді Конституційного Суду України Сліденка І.Д. щодо Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України щодо відповідності доопрацьованого законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

8. Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)».

9. Науковий висновок щодо проєкту Закону № 1013 «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)» підготував член Науково-консультативної ради Конституційного Суду України Олександр Дроздов. Окрема думка судді Конституційного Суду України Сліденка І.Д. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до

10. Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Размещено на Allbest.ru