С. Смаль-Стоцький про правове становище українців Буковини (кінець ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

С. Смаль-Стоцький про правове становище українців Буковини (кінець ХІХ - початок ХХ століття)

Бунчук О.Б., к.ю.н., доцент кафедри людських прав

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

У статті розглянуто погляди С. Смаль-Стоцького на народ як суб'єкт державотворення, його ідеї про шляхи пробудження національної свідомості українців Буковини періоду австро-угорського панування, про культурний, національний, економічний і політичний розвиток українців як спільноти. Професор С. Смаль-Стоцький був видатним громадсько-культурним і політичним діячем Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст. Він - депутат крайового сейму, заступник крайового маршалка, посол Віденського парламенту, безперечний лідер народовської течії на Буковині, організатор, голова та учасник найрізноманітніших товариств і об'єднань - відіграв одну з головних ролей в українському національному відродженні Буковини.

Ставлення до Австро-Угорської імперії, під владою якої перебувала Буковина, у С. Смаль-Стоцького було лояльним. Він уважав, що перші можливі здобутки буковинських українців стали цілком реальними після приєднання Буковини до Австрії. Умовами кращого майбутнього буковинської Русі у складі Австро-Угорщини С. Смаль-Стоцький уважав духовний зв'язок із галицькими та наддністрянськими українцями, а також власну силу і власну працю буковинців. На думку політика, відносини між українцями та Австро-Угорською державою повинні бути взаємовигідними, задовольняти інтереси обох сторін. Народ лише тоді буде політичним чинником держави, коли він стане національно свідомим, а до того він скоріше небезпечний підданий, аніж вірна основа, - вважав мислитель.

Заслуговує на увагу теза вченого про те, що необхідно вивчити історію свого народу, особливості його культури, політичні традиції, особливості мислення та національної психології для того, щоб якнайкраще провести реорганізацію державного життя. Не можна механічно нав'язувати навіть ідеальні теоретично обґрунтовані схеми державного устрою, не врахувавши специфіки народу. Характеризуючи державні реформи Австро-Угорщини, С. Смаль-Стоцький указував на те, що навіть найкращі закони залишаються «паперовими», якщо не буде забезпечена їхня практична реалізація. Мислитель прагнув використати конституціоналізм австро-угорської монархії для досягнення національної свободи українців.

Ключові слова: Смаль-Стоцький, Буковина, народ, права людини, держава, закони. смаль стоцький угорський державотворення

S. SMAL-STOTSKY ON THE LEGAL SITUATION OF UKRAINIANS IN BUKOVINA (LATE XIX - EARLY XX CENTURY)

The article considers S. Smal-Stotsky's views on the people as a subject of state formation, his ideas on ways to awaken the national consciousness of Ukrainians in Bukovina during the Austro-Hungarian rule, on the cultural, national, economic and political development of Ukrainians as a community. Professor S. Smal-Stotsky was an outstanding socio-cultural and political figure of Bukovina in the late nineteenth and early twentieth centuries. He was a deputy of the regional Sejm, deputy regional marshal, ambassador of the Vienna parliament, undisputed leader of the popular movement in Bukovyna, organizer, chairman and participant of various societies and associations - he played one of the main roles in the Ukrainian national revival of Bukovina.

S. Smal-Stocki was loyal to the Austro-Hungarian monarchy, which ruled Bukovina. He believed that the first possible achievements of Bukovynian Ukrainians became quite real after the accession of Bukovyna to Austria. S. Smal-Stotsky considered the spiritual connection with the Galician and Transnistrian Ukrainians, as well as his own strength and the own work of the Bukovynians to be the conditions for the better future of Bukovynian Russia as part of Austria-Hungary. According to the politician, relations between Ukrainians and the Austro-Hungarian state should be mutually beneficial, satisfying the interests of both parties. The people will be a political factor of the state only when they become nationally conscious, and before that they are more dangerous subjects than the right foundation, the thinker believed.

The scientist's thesis that it is necessary to study the history of one's people, peculiarities of its culture, political traditions, peculiarities of thinking and national psychology in order to carry out the reorganization of state life in the best possible way deserves attention. It is impossible to mechanically impose even ideal theoretically substantiated schemes of the state system, without taking into account the specifics of the people. Describing the state reforms of Austria-Hungary, S. Smal-Stotsky pointed out that even the best laws remain «paper» if their practical implementation is not ensured. The thinker sought to use the constitutionalism of the Austro-Hungarian monarchy to achieve the national freedom of Ukrainians.

Key words: Smal-Stotsky, Bukovyna, people, human rights, state, laws.

Професор Степан Смаль-Стоцький був видатним громадсько-культурним і політичним діячем Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст. Він - депутат крайового сейму, заступник крайового маршалка, посол Віденського парламенту, безперечний лідер народовської течії на Буковині, організатор, голова та учасник найрізноманітніших товариств і об'єднань - відіграв одну з головних ролей в українському національному відродженні Буковини під час панування Австро-Угорської імперії.

Державно-правова думка С. Смаль-Стоцького ще не була об'єктом спеціального вивчення, хоча окремі дослідники принагідно звертаються до цього питання [1-5]. На основі аналізу наукових і публіцистичних праць буковинського вченого та політика спробуємо розкрити погляди С. Смаль-Стоцького на українську спільноту як елемент багатонаціонального населення Австро-угорської держави, проаналізувати його ідеї щодо шляхів пробудження національної свідомості українців Буковини, культурного, економічного, національного і політичного розвитку українців.

Ставлення до Австро-угорської імперії, під владою якої перебувала Буковина, у С. Смаль-Стоцького не було негативним, навіть навпаки. Він уважав, що перші можливі здобутки буковинських українців цілком реальні за існуючої в імперії розстановці сил. Про приєднання Буковини до Австрії вчений писав: «Величезну ріжницю і важну зміну, яку запримічаємо межи теперішнім, а давним станом буковинської Руси, маємо завдячувати тій обставині, або радше тому щастю, що Буковина прилучена до Австрії» [6, с. 11]. Українцям, які віками зносили шляхетську та турецьку неволю, на думку буковинського політика, випала краща доля, «вони почулися в Австрійській державі, котра, будучи добре зорганізованою й урядженою відповідно до вимог тодішної європейської цивілізації і культури, зараз-таки поліпшила лиху долю покривджених, а що важнійше, зробила і мужиків также людьми» [6, с. 12]. Аналогічну думку про приєднання Галичини і Буковини до Австрії висловлював видатний український вчений М.С. Грушевський [7].

Умовами кращого майбутнього буковинської Русі у складі Австро-Угорщини С. Смаль-Стоцький уважав духовний зв'язок із галицькими та наддністрянськими українцями, а також власну силу і власну працю буковинців [6, с. 14]. На думку політика, відносини між українцями та Австро-Угорською державою повинні бути взаємовигідними, задовольняти інтереси обох сторін. А для цього необхідно, щоб люди, які називають себе українцями, «прийшли до сьвідомости своєї народности ... уміли здати собі справу з того, куда має стреміти нарід сам про себе і які відносини мають бути межи ним та державою» [8, ч. 63].

Народ лише тоді буде політичним чинником держави, коли він стане національно свідомим, а до того він скоріше небезпечний підданий, аніж вірна основа, «бо дуже легко такий нарід стає ся попихачем проворних людей при всяких політичних заколотах» [8, ч. 63]. Люди, в яких немає вищих ідеалів і прагнень - нікчемні для держави. Вони не здатні обернути собі на користь навіть найкращі державні порядки. Вимоги нації, поставлені однодушно рішучо і з притиском, держава завжди виконає, бо мусить виконати. С. Смаль-Стоцький уважав, що в українців такої єдності ще немає. Автор «Політики реальної» зазначав, що в політичному, економічному, культурному та національному плані українці знаходяться ще в стані «незря- чости і незрілости». У зв'язку із цим ускладнюється можливість реалізації їхніх прав. Тому, щоб вимагати, «аби народи держави були добре зорієнтовані в справах руских», необхідно, насамперед, самим прийти до їхнього чіткого визначення [8, ч. 68].

Заслуговує на увагу теза вченого про те, що першим кроком до національного розвитку є усвідомлення українцем самого себе як українця. Необхідно вивчити історію свого народу, особливості його культури, політичні традиції, особливості мислення та національної психології для того, щоб якнайкраще провести реорганізацію державного життя. Не можна механічно нав'язувати навіть ідеальні теоретично обґрунтовані схеми державного устрою, не врахувавши специфіки того чи іншого народу.

Зауважимо, що вплив менталітету окремої нації на своєрідність її державного і суспільного життя завжди цікавив політично зорієнтованих мислителів. Це стосується і С. Смаль-Стоцького, який, визначаючи риси характеру українців, простежував їхню здатність до державотворчих процесів. Зокрема, він виділяв головні прикмети народу, які конче необхідні під час ведення боротьби за народну справу: витривалість, залізна консеквенція, холоднокровність, розважливість. На думку автора «Політики реальної», такими рисами відзначаються насамперед англійці, німці, москалі, що сприяло здобуттю ними становища серед культурних народів світу. Але, зазначав він, «...се не є прикметами руського народу і єго інтелігенції» [8, ч. 56]. Саме тому українці стають ґрунтом для різноманітних явних і таємних політичних агітацій. Вони служать іншим народам, шкодячи тим якнайбільше своїй народності. «Поки народ не прийшов до національного самоосмис- лення, поки він ще не знає, чого єму хотіти, чого бажати, яка єго мета», він не буде політично значущою одиницею» [8, ч. 63].

Отже, всі кривди починаються не від панування чужої держави, а від характеру самих українців, їхнього менталітету. «Чоловік свідущий не раз із сорому за тоту руску безхарактерність національну рад би під землю провалити ся, аби не бачити і не чути зневаги народної від своїх і від чужих» [8, ч. 70].

С. Смаль-Стоцький ставив важливе запитання: чи є русини народом, нацією? І, зваживши на дійсний стан речей, радив не відповідати рішучо і без застережень. Не мають і не можуть мати українці як народ, як нація ніде і ні у кого пошани і поваги. Адже чужинці не можуть шанувати і поважати те, чого українці самі не шанують ї не поважають. «А держава, при найліпшій волі, що годна вона зробити? Яке становище заняти?» - констатував учений [8, ч. 68].

Особливу увагу в питанні національного розвитку С. Смаль-Стоцький приділяв інтелігенції. «А треба знати, що кождий нарід стоїть своєю інтелігенцією; народна інтелігенція, єї число, єї висока і широка осьвіта, єї праця культурна рішає о долі народу в міжнародній борьбі» [8, ч. 54]. Автор «Політики реальної» бачив, що політично «цілком нерозвинутий» і економічно «дуже слабий ... руський нарід» має ще зовсім незначний прошарок інтелігенції: «...в порівняню з масою народу се кілька крапель води в порівняню з морем». Але ще гіршим є те, що велика частина тої інтелігенції ненародна, стоїть на перешкоді культурному розвитку, зосереджує сили на боротьбі із собою, переходить в чужі ряди. У таких умовах «... не може розвинути ся жадне почуте національне, жаден интерес для держави, там не може розвинути ся такий патріотизм, що одушевив би цілий нарід» [8, ч. 63]. Буковинський політик уважав, що важливим чинником пробудження національної свідомості є освіта. Він відстоював ідею цілковитої свободи науки й її вивчення українцями, а також існування народних шкіл, в яких більшим повинен бути саме національний аспект [6, с. 61]. Це питання набувало політичного значення.

Проблему виховання населення С. Смаль-Стоцький ставив поряд із наданням людям рівних прав у державі. За умови поєднання цих двох чинників від самих людей, на думку вченого, залежатиме зміна всіх громадських порядків. В іншому разі навіть визначені права залишаються нереалізованими через низький культурний рівень населення. Мало хто із селян знав про свої права, бо не вмів навіть прочитати їх, а про корисне використання цих прав годі й думати. «Клеєм єдности» українців професор величав «рідну руску мову». «Руска мова повинна у нас бути в найбільшій почести і пошанівку. Руску мову, що всіх нас єдинить, повинні ми над усе любити» [9, с. 26]. Насамперед слід навчити людей, виховати їх політично, а вже потім прагнути нових здобутків. Саме таким повинен бути природний поступ.

Запорукою справжньої державної могутності є, на думку буковинського політика, внутрішній розвиток правосвідомості людей. Характеризуючи державні реформи Австро-угорщини, він указував на те, що навіть найкращі закони залишаються «паперовими», якщо не буде забезпечене їх утілення у життя. Він висловлює надію, що поряд із національною свідомістю з часом виникне і потреба політичної свідомості українців. С. Смаль-Стоцький прагнув використати конституціоналізм австро-угорської монархії як засіб досягнення національної свободи. Ідею єдності українців, їх спільної роботи для національного розвитку С. Смаль-Стоцький обґрунтував у публікації «В чім наша сила». «Всі за одного в кождій справі, отеє повинно бути наше гасло, а тоді кождому з нас буде гаразд» [9, с. 6]. І знову автор наголошує на менталітеті українців «що лишають свого брата в біді на волю Божу, аби лиш їм поки що було добре ...», але не задумуються над тим, що «...нині єму горе, а завтра може тобі, і вже не буде кому стати тобі в пригоді!». Народ тільки тоді по-справжньому сильний, коли в ньому є згода, єдність і він не поділений на ворогуючі елементи. С. Смаль-Стоцький уважав, що саме в народній єдності повинен шукати і знайде кожен українець задоволення своїх матеріальних і моральних потреб. Людям потрібне єднання для охорони їхніх прав, для взаємної допомоги, для праці над власним добробутом.

На питання «чи мають українці задатки до єдності» політик відповідав ствердно: «...Всіх нас лучить до купи те, що ми Русини: одна рідна, дорога наша руска мова, одні наші прадідні звичаї і обичаї, одна спільна наша думка, се все тягне, притягає одного до другого...» [9, с 8].

С. Смаль-Стоцький, безперечно, був носієм «ідеї нації». Його позиція, його світовідчуття, світосприйняття стають зрозумілими, якщо розглядатимемо їх, перш за все, у контексті тогочасної дійсності. Тоді, коли власна держава була не більше, ніж міфічна фантазія, формування нації та її розвиток в умовах, створених Австро-Угорщиною, стають найбільшим досягненням.

Для С. Смаль-Стоцького національна ідея («висший ідеал») була тим спільним чинником, що здатний «оду- шевляти», єднати, виховувати, надавати наснаги до праці. Автор «Політики реальної» вказував, що українці в економічній, політичній і суспільній боротьбі виступають як народність, а не як суспільні класи. «Ще до усвідомлення національної ідеї українці відчували її інстинктивно, бо в своїх програмах завсігди, а часом і мимоволі клали натиск на нарід, яко цілість», - зазначав учений [8, ч. 73]. Таким чином, він підходив до думки, що національна ідея - цілком природний чинник розвитку українців, а не штучно утворений, надуманий.

На нашу думку, суть «національної засади» С. Смаль- Стоцького полягає у тому, що тільки тоді, коли українці усвідомлять своє національне коріння, зрозуміють своє призначення, вони стануть самобутньою силою, здатною до подальшого розвитку. Тільки тоді вони перетворяться на народ, який зможе взяти участь у боротьбі за державотворення і, здобувши у ній перемогу, заслужити право на власну державу. С. Смаль-Стоцький указував на те, що одні тільки патріотичні гасла «не злучать до купи» людей. Поки вони не будуть зацікавлені у єднанні, не варто чекати якихось вагомих здобутків. «Зв'яже ж нас інтерес, тоді і всякі патріотичні гасла перестануть бути пустими фразами, тоді ми будемо і до всякої політичної акції добре зорганізовані». Наголошуючи на марних «балачках про організацію народну», даремному придумуванні найкращих статутів для політичних товариств, буковинський політик зазначав, що все те не організує народних сил, поки вони не матимуть стійкої економічної основи: «...коли не візьмімося до економічної організації (каси пожичкові, спілки господарські і промислові і т. д.), нічого нас скорше і нічого нас ліпше не зорганізує в одну сильну громаду...» [8, ч. 53]. Запорукою кінця неволі українців, досягнення ними щастя повинна бути культурна й економічна сила.

За глибоким переконанням С. Смаль-Стоцького, досягнення національної свідомості українців, їхньої єдності, культурного, політичного й економічного розвитку можливе тільки через реальну працю. Не варто розраховувати на чужу допомогу, потрібно власною силою здобути гідне становище. Саме таку працю українського народу вчений називав «політикою реальною». С. Смаль-Стоцький розумів, що дійсним здобутком можна вважати лише те, що досягається власними силами. Значення таких здобутків полягає у загостренні енергії до подальшої праці. А провідною думкою у великій боротьбі за українство повинно бути усвідомлення самостійності українського народу. Саме такий поетапний підхід до національного відродження є важливим складником державно-правових поглядів ученого.

В одній зі своїх промов буковинський політик зазначав: «...так звана українська ідея є нічим іншим, як лиш збудженєм руского народу на Буковині до народної самосвідомості. українська агітація була би лиш тоді небезпечною для нашого краю і для Австрії, єсли би де поза границями Австрії, існувала свобідна україна, як то приміром є у Волохів із королівством Румунією. Щоби однак австрійські Русини тужили над не свобідною україною, - щось подібного твердити, то се по просту дурниця, се вже мо-жна зрозуміти простим здоровим хлопським розумом» [10, с. 1]. «Українізм» в Австрійській монархії - це культурна та економічна праця з народом українським, а не проти іншого народу.

Безперечно, важливим є ставлення С. Смаль-Стоцького до австрійської Конституції. Він називав її «простим нещастєм» для українського народу, який ще не навчився «тягнути користи з конституції». А тому вимоги радикалів щодо розширення конституційних прав і свобод українців уважав просто смішними. На його думку, добиватися національної автономії й економічного добробуту українського народу в Австро-Угорщині потрібно тільки «... через визисканє аж до послідної краплі перш всього тих прав і політичних свобод взагалі, які дає теперішня конституція [8, ч. 77]. Учений сміливо заявив, що «конституційна управа, се нещастє для народу, котрий освітою не доріс до неї» [8, ч. 63].

Найбільшим правом, яке дає народу конституція, С. Смаль-Стоцький визнавав виборче право. Українці самі повинні свідомо вибирати своїх представників - осіб, які боротимуться за їхні права, захищатимуть їх від будь-яких утисків. Тому одним із завдань його політичної діяльності було досягнення загального, рівного і таємного виборчого права. Лише з вирішенням цієї проблеми українці отримають справжніх захисників своїх інтересів, а також «дістануть право давати державі закони, управляти державою на добро усіх обивателів держави» [11, с. 1].

Буковинський політик цікаво окреслив роль і функції «послів», які повинні не тільки усвідомлювати народні потреби, а й знаходитися у залагоджених взаєминах зі своїми демократичними колегами. Свою роботу українські представники повинні здійснювати з поєднанням «найліпшого знання і совісти». С. Смаль-Стоцький уважав, що діяльність «послів» тільки тоді буде плідною, коли збільшиться їх кількість у парламенті, а їхній голос набуде вагомого значення. В іншому разі «Богом з правдою сказавши, вони, тоті посли, навіть якби були дійсно зрадниками народу, не дуже б так могли народній справі пошкодити. Хто знає відносини в нашім парламенті, той певно признає... рацію» [8, ч. 53].

Лояльне ставлення С. Смаль-Стоцького до австро- угорської монархії зовсім не означає, що ідея самостійної незалежної Української держави була для нього неприйнятною. Як «реальний» політик він цілком справедливо зазначав, що «основувати самостійну руску державу годі народови, що політично і національно такий нерозвинутий, як нарід руский...» [8, ч. 76]. Реально оцінивши ситуацію, автор «Політики реальної» вказував на існуючу можливість досягнення кращих результатів саме в межах такої «добре урядженої держави, як Австро-Угорщина. Се ще зовсім не сервілізм, коли руский нарід для своєї власної справи підпирати ме правительство, що йому прихильне, прихильніше бодай, ніж інші правительства» [8, ч. 88].

Ідея революційної перебудови суспільства була для буковинського вченого чужою, оскільки у центрі його політичного світогляду перебувало не політичне життя, а щастя й добробут народу, що можливе за умов загальної освіченості, високого рівня культури народних мас. С. Смаль-Стоцький наголошував на тому, що свобода некультурної людини - то зло найстрашніше, і що сваволя темної озброєної юрби занапастить і культуру, і волю. Він закликав до культурного просвітительства, апостольства, любові до ближнього, ненасильницької боротьби за національні та соціальні права. Людина і народ із низьким культурним рівнем ніколи не зможуть стати по-справжньому вільними. «Коли хто конечно хоче вести боротьбу, бо іншого виходу не бачить, то добре, най бореся, але най знає, що боротьба лише тоді буде успішна, коли вона заснована на культурній праці» [8, ч. 60].

Опозицію проти правління взагалі, без огляду на мету і зміст тимчасової системи правління політик уважав абсурдною. Люди, які чітко не усвідомлюють, чого вони хочуть, і не розуміють, як досягти цього реальними шляхами, здатні вчинити помилки. Як наслідок того, зазначав політик, «часто виходить, що правительство проти котрого виступали, все-таки ще ліпше було, ніж те, що по нім наступало». Він розрізняв опозицію політично виправдану, пов'язану з розумними цілями, і опозицію на шкоду, що не має жодної розумної підстави. «Перед поваленєм міністерства, поставте питане: що хочете, що можете поставити натомість сего правительства» [8, ч. 60].

С. Смаль-Стоцький добре усвідомлював, що без цього опозиційність не тільки не дасть бажаних результатів, а й може призвести до національної катастрофи. «Немає нічого лекшого і небезпечнішого думки, - констатує автор «Політики реальної», - що зміна стосунків означає заразом поліпшене стосунків». Він закликав до поміркованості як у публічних, так і в приватних справах. Спочатку потрібно продумати, проаналізувати, оцінити, спрогно- зувати, а вже потім зважуватися на рішучі вчинки. Але до таких дій здатні тільки політично і національно виховані люди. «Коли ж... незрячі шукають за чимось, то не може обійти ся без того, щоб попавши по дорозі рукою в що-небудь, не рахували сего бодай одну хвилю тим, за чим шукають» [8, ч. 68].

Необхідно також указати на негативне ставлення С. Смаль-Стоцького до москвофільства. Він зазначав: «Навіть якщо вважати москвофілів чисто русинским явищем, і якщо Росія тут ні при чому, то всерівно чи може русин спокійно придивлятися, що Росія робить з Україною? Тож міліонам Русинів заткала зовсім рот, ба ще і поза своїми границями платними наемниками колотить наш спокій і не дає нам дихати» [8, ч. 80]. Автор «Політики реальної», визначаючи позицію Росії, вказував на те, що вона боїться поліпшення становища українців Австро- угорщини, бо тоді «мусіла-б з огляду на ню» і з наддніпрянської україни «здоймати пута». Але ще більше Росію лякає перспектива могутності «австрійської Русі», яка б стала притягуючою силою для всіх українців.

С. Смаль-Стоцький визнавав, що поки українці не мають власної держави, вони повинні шукати притулку не в Російській, а в Австрійській державі, «в котрій засадни- чими уставами кождій народности запоручено можність свобідного розвитку, де навіть самим русинам, помимо некорисних обставин, все таки удалось, виєднати для себе деякі культурні і материяльні здобутки» [8, ч. 76]. С. Смаль-Стоцький не ідеалізував значення Австрійської імперії для підлеглого їй українського народу, він правдиво констатував: «Коли кого треба було свого часу уважати на Буковині позбавленим до певної міри усяких прав, то хиба лише руський народ» [6, с. 1]. Разом із тим він указував на низку здобутків, які отримали українці Буковини від держави. Це, насамперед, заснування у селах ощадно-кредитних кас, проведення виборчої реформи, розквіт українського шкільництва та національна автономія.

Мрією видатного буковинця була єдина, незалежна та могутня українська нація, адже всі важливі загальнолюдські питання «ніколи не рішають народи що не мають до сего відповідної сили, щоб переперти свою волю, а завсігди лише народи політично і економічно самостійні, і то рішають їх не лиш для себе, але заразом і для народів підрядних» [8, ч.74]. Згідно з міркуваннями С. Смаль- Стоцького, умови, в яких перебувало підлегле населення Австрійської монархії, цілком сприяли подальшому розвитку українського народу, формуванню української нації. Цим пояснюється його лояльне ставлення до Австро- угорщини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Брицький П., Добржанський О., Юрійчук Є. Академік Степан Смаль-Стоцький - вчений, політик, педагог, дипломат. Буковинці у боротьбі за українську державність (1917-1922 рр.). Чернівці, 2007. С. 265-314.

2. Ботушанський В. Степан Смаль-Стоцький - видатний діяч Буковини: штрихи до портрета. Чернівці : Яворський С.Н., 2010. 68 с.

3. Даниленко В., Добржанський О. Академік Степан Смаль-Стоцький: життя і діяльність. Чернівці, 1996. 232 с.

4. Добржанський 0. Національний рух українців Буковини другої половини XIX - початку XX ст. Чернівці : Золоті литаври, 1999. 574 с.

5. Левицький К. Українські політики (сильвети наших давніх послів і політичних діячів 1907-1914 рр.). Друга частина. Львів, 1937. С. 131-135.

6. Смаль-Стоцький С. Буковинська Русь. Культурно-історичний образок. Чернівці, 1897. 295 с.

7. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. Київ, 1992. 544 с.

8. Смаль-Стоцький С. Політика реальна. Буковина, 1896. Ч. 53-54, 56, 59-61, 63, 64, 66-68, 70, 73,74, 76, 77, 80, 81,84, 85, 88.

9. Смаль-Стоцький С. В чім наша сила: Передрук з «Буковини». Чернівці : Руська Рада, 1893. 26 с.

10. Смаль-Стоцький С. Друга промова в справах шкільних. Буковина. 1899. 30 квітня. С. 1-2.

11. Смаль-Стоцький С. Що повинні ми робити? Буковина. 1906. 9 січня. С. 1-3.

12. Смаль-Стоцький С. Промова при нараді над прелімінарем фонду краевого. Буковина. 1901. 18 липня. С. 2-3.

Размещено на Allbest.ru