Запровадження подвійного громадянства в Україні : сучасний стан та перспективи

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Есе з навчальної дисципліни

“Актуальні проблеми конституційного права”

На тему: “Запровадження подвійного громадянства в Україні : сучасний стан та перспективи”

Виконала: студентка гр.2.120 МПр

Спеціальності 081 “Право”

Кравченко Олена Сергіївна

Перевірила:

проф. Васильченко Оксана Петрівна

Київ- 2020

Проблема подвійного громадянства є досить актуальною і водночас цікавою темою для дослідження, оскільки це питання гостро стоїть як перед світовою спільнотою, так і перед українським народом.

Власне, для нашої країни це питання набуває окремої значущості в розрізі нещодавніх політичних подій.

Революція гідності, окупація Криму та військові дії на Сході різко вплинули на права і свободи людини та українського громадянина, змінюючи при цьому сутність ідеї націоналізму в житті як держави загалом, так і пересічної особи, зокрема.

Не менш важливими є економічні фактори, спровоковані останніми подіями: внаслідок всесвітної пандемії суттєво зросло безробіття, відбулось загальне зниження економічного рівня держави, ці та інші події спровокували знецінення гривні, як наслідок підвищення цін на товари і послуги. Життя за рахунок кредитів МВФ, масштабна корупція і головне продовження військових дій на сході, мобілізація чоловічої частини населення - всі ці фактори щодня підкріплюють бажання пересічного українця в пошуках кращого життя, спонукаючи до отримання подвійного громадянства.

Актуальність даної тематики пояснюється ще й тим, що питання подвійного громадянства залишалося актуальним упродовж усього існування незалежної держави, а наразі воно є особливо значущим, коли йдеться про населення АРК Крим після масового входу до громадянства Російської Федерації, східних областей , а також Закарпатської області, де громадянство сусідніх Словаччини та Угорщини поряд із українським є традиційним атрибутом у житті жителів прикордонних містечок і сіл. Для багатьох, не маючи громадянства Європейського Союзу, отримання візи в країни Шенгенської зони, США та Великобританію й надалі залишатиметься непосильним завданням.

Саме тому, мета даного дослідження полягає в комплексному аналізі усіх аспектів подвійного громадянства в розрізі законодавства України і як наслідок, пошук можливості правового врегулювання даної проблематики при дотриманні прав і свобод особи згідно з міжнародними конвенціями та договорами, пропозиції щодо його врегулювання шляхом внесення змін до нормативно-правових актів України.

Зважаючи на те, що інтерес до євроінтеграції зростає все більше, питання подвійного громадянства набуває особливої цінності як для пересічного громадянина, так і для держави в цілому. Тож , постає питання , чим може вилитись зміцнення інституту подвійного громадянства для України, як суверенної держави, та на що можуть розраховувати пересічні українці у випадку легалізації подвійного громадянства.

Отже, множинне (подвійне) громадянство (біпатризм, поліпатрізм) - це правове становище фізичної особи, яка одночасно перебуває у громадянстві двох чи більше країн.

Сучасне міжнародне право не має єдиної загальновизнаної позиції, щодо ситуації з подвійним громадянством. Більшість держав негативно ставляться до такого громадянства. Нині найбільш відомими країнами, де існує інститут подвійного громадянства є Канада, Австралія, Гренада. Існують також країни, в яких підписано двосторонні договори з іншими країнами про подвійне громадянство між ними. Різні країни мають свої особливі вимоги набуття громадянства. У деяких з них, наприклад, Німеччині, Данії це взагалі майже неможливо зробити, не кажучи вже про подвійне громадянство.

Отримавши паспорти кількох країн, особа отримує не тільки права і свободи, а й відповідні обов'язки. Тому варто виділити плюси та мінуси подвійного громадянства. Звичайно, аналізуючи переваги та можливості особи з подвійним громадянством, необхідно виділити значну кількість плюсів. Наприклад, при набутті громадянства, паспорт Канади, дасть можливiсть вiльно пересуватися Європою та США, а отримати з ним вiзу в Австралiю - проста формальнiсть. Канадський паспорт - це iдеальний документ для подорожей. Якщо є другий паспорт Панами, то гарантований безвiзовий в'їзд до 34 країн, в тому числi країн майже всiєї Європи, Латинської Америки, Грецiї i Кореї. Є й економiчнi переваги. Змiнюючи мiсце постiйного проживання, дехто намагається уникнути високих податкiв. Як приклад, відомий біпатрид- Жерар Депардьє, уникаючи величезних податків у Франції(від 70 до 90%), отримав громадянство Російської Федерації. А от, наприклад, США і Канада вимагають від своїх громадян поповнювати державну казну незалежно від місця проживання. Сплачують податки навіть потенційні громадяни Америки, тобто ті, у кого є лише дозвіл на проживання[1].

Однак, сам правовий статус біпатридів, що проживають на території конкретної держави різний, - багато в чому залежить від конкретних юридичних підстав набуття другого громадянства. Так, якщо особа скористалося відсутністю заборони (у внутрішньому праві або в міжнародних нормативних актах, учасником яких є дана держава) і стала біпатридом не на підставі внутрішнього закону або міжнародного договору, то це випадок подвійного громадянства, по суті - найбільш проблематичний випадок подвійного громадянства, оскільки у особи поряд з подвійними правами з'являються, іноді взаємовиключні, подвійні обов'язки (наприклад-виконання військового обов'язку в разі мобілізації в обох державах громадянства). Разом з тим багато сучасних держав позитивно ставляться до подвійного громадянства, набутому відповідно до внутрішньодержавних законів або міжнародних нормативних актів.

В наш час закони про громадянство, які цілеспрямовано заохочували б виникнення подвійного громадянства, зустрічаються досить рідко. На думку деяких вчених, такі норми скоріше підтверджують принцип суверенності, а саме, право кожної суверенної держави на власний розсуд встановлювати правила набуття та втрати свого громадянства, ніж спеціально заохочують подвійне громадянство. Kрім юридичного аспекту, розглянутого вище, є ще й політичний. Інколи воно свідомо запроваджується державою як знаряддя для досягнення зовнішньополітичних цілей[2].

Отже, щоб належним чином охарактеризувати інститут подвійного громадянства, необхідно розглядати питання комплексно, оцініючи як позитивні , так і негативні наслідки запровадження біпатризму. І коли їх загальний позитивний вплив переважить для цієї держави, закріплення інституту подвійного громадянства буде доцільним.

До позитивних наслідків встановлення множинного громадянства, належать:

- додаткові гарантії реалізації та захисту прав і свобод особи, оскільки особи, які володіють множинним громадянством, мають рівні права й обов'язки з громадянами держави, у якій вони проживають, водночас, зберігаючи культурні й інші зв'язки з державою походження;

- вигоди щодо права на проживання у двох і більше державах (ухиляння від сплати податків, військового обовязку в країні походження, можливість вигідного працевлаштування у більш економічно розвиненіших державах)!!!!!, права на повернення та збереження громадянства в змішаному шлюбі;

- держава, що приймає, легше інтегрує резидента з множинним громадянством, ніж іноземного громадянина, а держава походження зберігає зв'язок зі своїм громадянином, що, насамперед, важливо для держав, які розвиваються;

- наявність значної кількості осіб із множинним громадянством може сприяти інтенсифікації зв'язків між державами[3].

Вважається, що біпатризм сприяє розвитку міжнародної культури і міжнародних відносин. Громадяни, виїжджаючи до сусідніх країн, створюють крупні етнічні меншини. Подвійне громадянство допомагає індивідам усвідомлювати їх відокремлену етнічність та національну індивідуальність[4]. Тобто подвійне громадянство розглядають як фактор інтеграції іноземців, що проживають на території держави, у державне, суспільне та політичне життя[5].

Причому зазначається, що множинне громадянство є більш вигідним саме для біпатридів, ніж для держав[6], оскільки наявність громадянства двох держав може сприяти спрощенню ведення бізнесу, зробить можливим безвізовий в'їзд до країни, може надати право на проживання у двох державах тощо.

Отже, серед аргументів, які наводяться на користь запровадження подвійного громадянства, найбільш поширеними є: біпатризм надасть можливість об'єднати українців усього світу; сприятиме посиленню впливу України в країнах другого громадянства та успішності процесу євроінтеграції; позитивно вплине на залучення економічних можливостей країн другого громадянства українців; сприятиме спрощенню ведення бізнесу; покращить правовий та соціальний захист українців за кордоном, дозволить безвізовий в'їзд в країну[7].

Водночас наявність подвійного громадянства може викликати численні труднощі як для осіб, що мають два громадянства, так і для держав, громадянами яких є ці особи, оскільки кожна з держав може вимагати від особи виконання її обов'язків перед нею, зокрема:

- множинне громадянство здатне створити для особи додаткові обов'язки, виконати які або доволі складно. Біпатрида можуть зобов'язати нести військову службу у двох або більше державах, сплачувати податки одразу у двох державах (США, Канада) у випадку, коли відсутня відповідна міждержавна угода про уникнення подвійного оподаткування, тощо. Таке встановлення подвійних обов'язків є правомірним відповідно Гаазької конвенції 1930 р. щодо деяких питань, що стосуються колізії законів про громадянство;

- особа з множинним громадянством, згідно з Гаазькою конвенцією 1930 р., має значно менші права на дипломатичний захист. Згідно з міжнародним правом, захист державою її громадянина щодо держави іншого громадянства особи не дозволяється, що підтверджується міжнародною практикою держав;

- неминучі колізії в правовому статусі особи з множинним громадянством через суперечності в законодавстві двох або більше держав вирішуються зазвичай не на користь цієї особи;

- стосовно осіб з множинним громадянством виникають труднощі у сфері міждержавних відносин, оскільки, з одного боку, може виникнути суперечка про громадянство особи між державами, які вважають її своїм громадянином, а з іншого - третя держава з тих чи інших підстав може бути змушена вирішувати, якому громадянству особи з множинним громадянством надати перевагу;

- державою особа з множинним громадянством завжди буде сприйматися як недостатньо лояльна;

- множинне громадянство не розв'язує проблеми культурної, мовної та іншої інтеграції;

- у правовому контексті ефективність множинного громадянства і для особи, і для держави мінімальна - особа може повноцінно користуватися правами та виконувати обов'язки лише перед однією державою, права ж і обов'язки перед іншою державою фактично є декларативними[8].

Переходячи до аналізу ситуації, що склалася з приводу біпатризму в Україні, доречно навести деякі статистичні дані.

За даними дослідження Центру імені О. Разумкова, 49,4% громадян нашої держави хотіли б мати громадянство ще однієї країни при збереженні українського громадянства; 13,7% заради набуття громадянства іншої країни готові відмовитися від українського; 3,6% коливаються з таким рішенням; 40,9% громадян не хотіли б мати подвійного громадянства за жодних обставин. Крім того, 30,4% населення згодні з тим, що Україні слід запровадити подвійне громадянство з Росією; 19,6% повністю не згодні з цим судженням; 13,3% скоріше не згодні; 13,1% важко відповісти [9]. Тобто, більшість населення України тяжіють до покращення умов життя через призму біпатризму.

Правове регулювання цього питання в Україні зазнало низки змін упродовж незалежності держави. Крім того, ряд політиків у різні часові проміжки були зацікавлені в установленні і введені на правовому рівні поняття легального біпатризму. Тож, слід знайти відповідь на запитання: чи заборонений біпатризм в Україні та яка ж все таки відповідальність існує в межах чинних нормативно-правових актів?

Законодавство України про громадянство не визнає одночасної приналежності громадянина України до громадянства іншої держави. Ще у початковій редакції статті 10 Закону України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 року було зафіксоване положення, відповідно до якого: «За особою, що є громадянином України, не визнається приналежність до громадянства іноземної держави» [10]. Але усе ж цей закон припускав можливість виникнення подвійного громадянства на підставі міжнародних угод України. В даний час наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається. Суттєво ускладнюється ситуація у випадку наявності подвійного громадянства у державних службовців. Оскільки, саме державні службовці, які мають допуск та доступ до відомостей, що становлять державну таємницю, знаходяться в групі ризи-ку. Адже наявність у них подвійного громадянства створює реальні передумови до витоку таємної інформації і відповідно до заподіяння серйозної, часто непоправної, шкоди національній безпеці. Так, 12 жовтня 2016 року Управлінням СБ України в Чернівецькій області, у взаємодії з Чернівецькою митницею ДФС України, встановлено факт перетину державного кордону головним спеціалістом з питань взаємодії з правоохоронними органами, оборонної, мобілізаційної роботи та протидії корупції апарату Хотинської РДА Дорофеєм В.М. державним службовцем 8-го рангу. Зокрема, зазначена особа під час перетину українсько-румунського кордону на автомобілі з іноземною реєстрацією пред'явила прикордонному наряду паспорт громадянина Румунії, чим порушила ст. 84 Закону України «Про державну служ-бу», відповідно до якої набуття громадянства іншої держави є підставою для припинення державної служби [11]. У зв'язку з цим його було звільнено з посади.

На теперішній час законодавство України містить чіткі норми, що регулюють правовідносини подвійного громадянства. Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» передбачено: «Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах із Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах із Україною він визнається лише громадянином України» [12].

Разом із тим, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, згідно ч. 1 ст. 19 цього Закону, є підставою для припинення громадянства України. Проте, не слід це розцінювати як заборону подвійного громадянства, оскільки втрата громадянства України відбувається не автоматично з набуттям громадянства іншої держави, а виключно з дня видачі Указу Президента України про припинення громадянства щодо певної особи.

Таким чином, твердження про заборону подвійного громадянства в Україні є помилковим. De jure в Україні можливе існування лише єдиного громадянства, однак de facto наявні випадки подвійного громадянства у фізичних осіб, хоча це і суперечить положенням Конституції.

Разом із тим, показовим являється факт подання президентом Зеленським на розгляд Верховної Ради проекту закону №2590. Як стверджує сам президент: "В основу законопроекту покладено бажання об'єднати 65 мільйонів українців. Даний законопроект напрацьовувався разом зі Світовим конгресом українців діаспорськими організаціями".

Щодо витоків даної проблематики, то, насправді, ідея подвійного громадянства не нова. Ще у 90 роки її обговорювали, коли працювали над новою Конституцією України. Але тоді її відкинули, оскільки ідея не вписувалась у концепцію унітарної держави. Для більшості політиків було зрозумілим, що для молодої країни, в кількох регіонах якої проживають великі етнічні меншини, введення інституту подвійного громадянства могло б призвести до послаблення української державності та посилення впливу сусідніх держав. Повторно цю тему порушували ще не один раз здебільшого ті політики, які орієнтуються на Росію. Росія ж постійно заохочує цей процес, і її інтерес тут зрозумілий: вона хоче контролювати ввесь пострадянський простір. Нинішні зовнішньополітичні проекти Президента РФ Путіна наочний цьому приклад. Тому Росія обома руками «за» подвійне громадянство. Але ми вже бачили, чим усе це може скінчитися на прикладі сумнозвісної російсько-грузинської війни, Криму і сходу України. Тоді, як і зараз, одним із приводів введення російських військ були нібито прохання про допомогу російських громадян, які жили у Південній Осетії і Криму.

То чим же може обернутися для України подвійне громадянство: шансом на покращення життя, чи курсом на втрату унітарності?

Для того, аби розібратися з цим запитанням, повернімося до Криму, адже етнічні росіяни там становлять більшість. Після подій 2014 року захоплення території автономії та проголошення її частиною РФ, в Україні запрацював інститут подвійного громадянства, і більшість кримчан отримали російські паспорти. Кількість встановити неможливо, бо це не афішувалося ані власниками російських паспортів, ані офіційними структурами, скажімо, міграційною службою Російської Федерації. То ж кому і для чого це було потрібно?

Наразі Росія отримала можливість шантажувати Україну, в неї є нагода втрутитися у внутрішні справи нашої країни під приводом захисту прав своїх громадян. I це лише один момент. А є й інші. Крім Криму, є Закарпаття, Буковина і навіть частково Галичина. У цих регіонах, особливо на Закарпатті, може в майбутньому також суттєво зрости вплив сусідніх держав. Такі відцентрові тенденції можуть просто розірвати Україну на шматки.

Так, у багатьох наших сусідів Росії, Румунії, Угорщини виникне велика спокуса розчленувати Україну і врешті поставити хрест на її державності. Росія - величезна та за сумісністю нестабільна територія, яка сама переживає і переживатиме у майбутньому проблеми розпаду федерації - з одного боку. З іншого боку, радикальна правляча партія Угорщини також відверто декларує свої територіальні претензії до України. У майбутньому не відкидається й те, що в умовах лібералізації та європейської інтеграції інститут громадянства і в Україні може змінюватися та трансформуватися в інші форми. На разі у нас ще не сформувалася у класичному вигляді єдина нація. Так, у нас є суспільство, є країна, є кордони, але у нас є і серйозне внутрішнє протистояння між заходом і сходом. Воно, в свою чергу, дуже сильно впливає на політичні вподобання жителів різних регіонів, на розвиток політичного протистояння. Тому в цих умовах запроваджувати подвійне громадянство це свідомо йти на послаблення України як держави.

У міжнарожній практиці для розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з подвійним громадянством, використовується принцип визначення ефективного громадянства. Ефективне громадянство пов'язане з необхідністю визначення фактичного або переважного громадянства біпатрида для розв'язання проблем, пов'язаних з колізійною формулою прикріплення, що визначає особистий статут фізичної особи. У цьому випадку виходять з місця постійного проживання особи, її роботи, місця перебування її майна, насамперед нерухомого, проживання її сім'ї тощо. Це, наприклад, дуже актуально в сучасній Європі, де існують «прозорі» міждержавні кордони, що, по суті, скасовані, спостерігається ординарна міграція населення в межах Європейського Союзу.

Ситуації подвійного громадянства або без громадянства аномальні й збиткові не тільки стосовно до відповідних осіб, але й тому, що вони можуть породжувати і дійсно породжують конфліктні ситуації і спори між державами. На рівні загального міжнародного права їх неможливо розв'язати, хоча в окремих випадках деякі заходи вживаються. Так, відповідно до норм міжнародного права про зовнішні зносини держав, кодифікованим нині в ряді універсальних конвенцій, діти дипломатичних агентів і інших відповідних їм осіб, які народилися на території держави їхнього перебування, не набувають громадянства в силу винятково законодавства цієї держави. Тому основний засіб зм'якшення або недопущення ситуації подвійного громадянства або безгромадянства полягає в укладанні договорів про громадянство між заінтересованими державами, що і має місце на практиці.

Залежно від функціональної спрямованості виділяють три основні види міжнародних договорів, спрямованих на врегулювання питань множинного громадянства:

1) договори, спрямовані на взаємне визнання права громадян на множинне (як правило, подвійне) громадянство та врегулювання питань, що при цьому виникають;

2) договори, спрямовані на ліквідацію множинного громадянства як явища;

3) договори, які не забороняють множинне громадянство, але спрямовані на подолання його негативних наслідків.

Багато питань виникли у людей після набуття українського громадянства М. Гайдар, яка прибула в Одесу на запрошення М. Саакашвілі. Зважаючи на те, що М. Гайдар є громадянкою Росії, логічно звернутися до законодавства цієї держави, яке регулює відносини в цей сфері. Так, згідно з Конституцією Російської Федерації, росіянин може мати іноземне громадянство (тобто подвійне громадянство) за умов, прописаних у федеральному законі або міжнародному договорі Росії. У головному законі країни також зазначено, що, незважаючи на наявність громадянства іноземної держави, громадянин РФ не позбавляється своїх прав і свобод та не звільняється від обов'язків, що випливають з російського громадянства. Бувають, звичайно, і особливі випадки, які також прописані в законі.

Тож, як і у пратиці країн найближчого територіального оточення, так і у практиці країн Європи, підходи до питання множинного громадянства різні.

Для вивчення практичного аспекту данного питання, доречним буде звернутись до міжнародної практики у питаннях громадянства.А саме до рішеннь Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

Трактування громадянства, як постіи?ного зв'язку між особою та державою, суть якого полягає у вірності особи державі свого громадянства, є достатньо дискусіи?ним серед науковоі? спільноти та зберігається у законодавстві частини держав світу (зокрема Об'єднаного Королівства і США).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не містить такого поняття, як право на громадянство. Однак у своїй практиці Європейський суд з прав людини розглядає питання громадянства переважно в контексті ст.8 і ст.14 конвенції. І кілька прецедентів ЄСПЛ доводять, що вони діють навіть тоді, коли в законодавстві країни не передбачено право на отримання громадянства

Так, у рішенні у справі «Ganovese v. Malta» заявник, Бен Александер Дженовезе, громадянин Об'єднаного Королівства, стверджував, що національне законодавство Мальти щодо отримання громадянства за походженням є дискримінаційним щодо нього [13]. Заявник народився у 1996 р. у Шотландії, мати - громадянка Об'єднаного Королівства - не перебувала у шлюбі з біологічним батьком - громадянином Мальти, батьківство якого було підтверджено юридично у судовому порядку та науково на підставі висновку медичної експертизи (пункти 3, 8 рішення). Згодом мати подала заяву про отримання заявником мальтійського громадянства за походженням на підставі jus sanguinis, однак їй було відмовлено, аргументуючи тим, що мати заявника не є громадянкою Мальти, а про мальтійське громадянство батька не вказано у свідоцтві про народження заявника (пункти 9-10 рішення).

Також матері заявника було повідомлено, що заявник зможе отримати мальтійське громадянство, коли його біологічний батько, громадянин Мальти, визнає своє батьківство і про це буде вказано у свідоцтві про народження заявника (пункти 10-12 рішення). Матір заявника поінформували, що відповідно до національного законодавства Мальти (ст. 5 п. 2(b), 17 п. 1 тодішнього закону Мальти про громадянство) позашлюбна дитина може отримати мальтійське громадянство винятково у випадку, коли її мати є громадянкою Мальти (пункти 12, 14, 19 рішення).

Отже, заявником до ЄСПЛ була подана скарга щодо порушення законодавством Мальти прав людини у контексті ст. 8 (втручання якщо не у приватне, то у сімейне життя) і ст. 14 Конвенції (дискримінація на підставі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі; а відповідно, статі того з батьків, який може «передати» мальтійське громадянство). ЄСПЛ нагадав, що сімейне життя відповідно до ст. 8 Конвенції є широким поняттям, а тому не обмежується шлюбними відносинами і може стосуватися фактичних сімейних/батьківських відносин (п. 29 рішення). А тому наявність у заявника мальтійського громадянства у світлі проведення невизначеного часу на Мальті може сприяти налагодженню сімейних/батьківських відносин між заявником та його біологічним батьком (п. 28 рішення).

ЄСПЛ зазначив, що незважаючи на те, що положення ст. 8 Конвенції безпосередньо не гарантує право на громадянство конкретної держави, однак і не передбачає його свавільне позбавлення (п. 30 рішення). Зважаючи на те, що шлюбна дитина, мати якої не є громадянкою Мальти, а батько є, змогла б отримати мальтійське громадянство за походженням, то у цій справі ЄСПЛ у пунктах 36, 39, 43, 49 встановив наявність непрямої дискримінації заявника з огляду на його правовий статус позашлюбної дитини та статі того з батьків, який може «передати» мальтійське громадянство (згадана вище комбінація статей 8 і 14 Конвенції).

Важливою правовою підставою для формулювання класичноі? концепціі? громадянства вважаємо рішення Міжнародного суду справедливості ООН у справі Nottebohm (Lichtenstein v. Guatemala) [14] від 1955 року, де у п. 23 и?деться про громадянство як про «реальнии? та ефективнии? правовии? зв'язок між державою та особою, якии? існує як на підставі інтересів та почуттів, так і взаємних прав та обов'язків, а також укорінення (інтеграціі? та інклюзіі? у суспільство), сімеи?них зв'язків, намірів на наи?ближче маи?бутнє» [15].

Суть цієі? справи стосувалася дипломатичного захисту Фрідріха Ноттебома, якии? народився у 1881 році у Гамбурзі (Німеччина). У 1905 році він емігрував до Ґватемали, де заи?мався бізнесом разом зі своі?ми братами. Ноттебом прожив у Ґватемалі як постіи?нии? мешканець до 1943 року, не маючи громадянства цієі? латино-американськоі? держави. Час від часу він відвідував Німеччину та одного разу і?здив до Ліхтенштаи?ну, щоб зустрітися з братом, якии? туди переі?хав у 1931 році та отримав громадянство цього європеи?ського князівства [16].

У 1939 році Ноттебом знову поі?хав до Ліхтенштаи?ну та подав заяву до відповідних органів держави про набуття громадянства Ліхтенштаи?ну у зв'язку із натуралізацією. Відповідь на запит була позитивною і Ноттебом набув громадянство Ліхтенштаи?ну у зв'язку із натуралізацією (присягнув на вірність князівству у жовтні 1939 року), а тому відповідно до тодішнього законодавства Німеччини він втратив своє німецьке громадянство за народженням.

У січні 1940 року він повернувся до Ґватемали на підставі свого паспорта, виданого органами князівства Ліхтенштаи?н, та повідомив місцеві органи влади Ґватемали про ці зміни в и?ого правовому статусі. Однак, влада Ґватемали продовжувала ставитися до нього як до громадянина Німеччини, з якою перебувала у стані віи?ни з січня 1941 року. Відомо, що Ноттебом був заарештовании? у 1943 році та переправлении? до США, де пробув у таборі віи?ськовополонених до 1946 року. Все и?ого маи?но було конфісковане урядом Ґватемали, а уряд США заарештував усі банківські рахунки и?ого фірми у США та наявні на них кошти. Згодом, у 1950 році, уряд США повернув Ноттебому та и?ого сім'і? половину заарештованих коштів, однак уряд Ґватемали цього не зробив аж до 1962 року, коли після смерті Ноттебома повернув и?ого спадкоємцям 16 кавових плантаціи?. Ноттебом після звільнення з табору полонених у США жив у князівстві Ліхтенштаи?н.

У 1951 році уряд князівства Ліхтенштаи?н від імені Ноттебома подав позов проти Ґватемали до Міжнародного суду ООН, зважаючи на те, що уряд Ґватемали діяв усупереч канонам міжнародного права щодо Ноттебома, як громадянина Ліхтенштаи?ну, та и?ого власності, а тому повинен відшкодувати всі завдані и?ому збитки (з огляду на заарештоване та конфісковане рухомое та нерухоме маи?но) та компенсувати незаконнии? арешт [17].

Міжнароднии? суд ООН встановив, що питання щодо громадянства та умов (вимог) и?ого набуття лежить абсолютно у площині національного законодавства.

Отже, дискусіи?ною є ситуація, коли одна і та ж сама особа має громадянство двох держав, оскільки важко визначити, котре громадянство є пріоритетнішим.

Відповідно до фактів справи Micheletti and Others (1992) Маріо Віченте Мікелетті, народився в 1935 році в Арґентині, набув арґентинське громадянство за народженням та італіи?ське - за походженням [18]. Він отримав диплом стоматолога. У березні 1989 року Мікелетті подав запит до іспанських органів публічноі? влади про отримання дозволу на проживання (як посвідку особи він пред'явив свіи? італіи?ськии? паспорт). Дозвіл був видании? строком на 6 місяців. Не чекаючи на закінчення строку, Мікелетті подав запит на отримання дозволу на проживання, мотивуючи це своі?м прагненням працевлаштуватися в Іспаніі? як стоматолог та отримати визнання свого диплома. Однак, цього разу регіональні органи влади Іспаніі? и?ому відмовили, оскільки заявник трактувався іспанською владою винятково як громадянин Арґентини (апелюючи до Міністерства освіти та науки Іспаніі? заявник вказав місцем свого постіи?ного проживання Арґентину), а ця норма стосується лише громадян держав-учасниць Європеи?ського Союзу. Водночас заявник наполягав на своєму емігрантському походженні та відповідно італіи?ському громадянстві за походженням.

ЄС у процесі аргументаціі? використав вищезгадану міжнародно-правову справу у контексті подвіи?ного громадянства особи Nottebohm (1955р) визнала пріоритетнішим на територіі? ЄС и?ого італіи?ське громадянство. А тому Мікелетті як особа з подвіи?ним громадянством (одне із яких - держави-учасниці ЄС) володіє тими самими правами, обов'язками та привілеями, які належать громадянинові будь-якоі? держави-учасниці ЄС, якии? проживає на територіі? іншоі? держави-учасниці ЄС [19].

Тож, проаналізувавши практику Європейського союзу, Європеи?ського суду з прав людини, Суду справедливості ЄС, Міжнародного суду ООН, автор дійшов наступних висновків.

Щоб реанімувати ситуацію щодо подвійного громадянства в Україні необхідно здійснити наступний ряд заходів:

1. слід звернутись до Конституційного Суду з метою формулювання офіційного тлумачення конституційного принципу єдиного громадянства;

2. визначити у законодавстві України сутності поняття подвійного (множинного) громадянства та принципів ставлення до такого правового феномену, з метою їх однозначного розуміння суб'єктами застосування, процедури підтвердження отримання громадянства іншої країни;

3. скасувати зміни до Закону України «Про громадянство» що звужують підстави втрати громадянства України та тлумачення терміну «добровільне набуття громадянства іншої держави»;

4. переглянути ратифіковану Європейську конвенцію про громадянство з внесенням цілої низки застережень, зокрема, щодо розділу про множинне громадянство та інших, що суперечать українському законодавству про громадянство;

5. внести зміни до ЗУ «Про громадянство» про зобов'язання повідомляти про набуття громадянства іншої держави, та передбачити спрощену процедуру зміни громадянства. Я вважаю, що штрафи передбачені нещодавніми змінами до вищеназваного закону не дадуть бажаного ефекту тому що, в Україні відсутній легальний механізм відслідковування набуття громадянами другого громадянства;

6. внести зміни до Закону України «Про громадянство України» в частині доповнення принципів, на яких ґрунтується законодавство України про громадянство, принципом недопустимості подвійного та множинного громадянства з одночасним законодавчим визначенням суті цих понять з метою їх однозначного розуміння суб'єктами застосування, а також запровадження обов'язку громадянина повідомляти відповідні органи державної влади про отримання ним громадянства іншої держави;

7. встановити зобов'язання у Законі України «Про громадянство України» для Державної прикордонної служби України та Державної митної служби України у разі виявлення наявності іноземного паспорта у громадянина України повідомляти про цей факт та про реквізити документа Комісію з питань громадянства при Президентові України, Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство закордонних справ України з метою відповідного реагування;

8. внести зміни до Кримінального кодексу України у частині введення кримінальної відповідальності за приховування подвійного (множинного) громадянства;

9. внести зміни до Закону України «Про правовий статус закордонних українців» шляхом розширення змісту та обсягів громадянських прав на території України для отримувачів статусу закордонного українця в трудовій, підприємницькій, соціальній, освітній, медичній сферах тощо;

10. активізувати роботу Міністерства закордонних справ України щодо продовження та поглиблення практики укладання двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угод стосовно запобігання випадкам подвійного громадянства;

11. пришвидшити реалізацію Плану дій щодо запровадження безвізового режиму та відповідного політичного рішення України та ЄС, що потенційно зменшить кількість громадян, які бажають отримати громадянство сусідніх держав, оскільки основним мотивом подібних дій, у частині випадків, є бажання вільного пересування по території Шенгенської зони.

Отже, можна сказати, що в Україні на сьогодні може бути подвійне громадянство, особливо внаслідок автоматичного набуття (а не шляхом натуралізації), незважаючи на законодавство України, яке ґрунтується на принципах єдиного громадянства. Подальший розвиток країни потребує удосконалення системи законодавства. Для її покращення необхідно прийняти на рівні законів певний ряд підзаконних нормативно-правових актів, які б дещо конкретизували Закон України «Про громадянство України», враховуючи недосконалість та прогалини теперішнього законодавства; внести зміни до чинного законодавства, враховуючи міжнародний досвід, з метою недопущення формування загрози втручання однієї держави у внутрішні справи іншої під виглядом захисту інтересів своїх громадян. А також, за для уникнення колізій та неузгодженості між національним законодавством та законодавством інших країн, вирішити питання щодо розробки механізмів виявлення та запобігання випадків подвійного громадянства в Україні. Так як саме принцип єдиного громадянства, закріплений в Конституції України, вносить упорядкованість та урегульованість у суспільні процеси, а від так його існування в Україні - запорука стабільності політичної та соціальної ситуації в країні.

В українському політикумі немає єдності щодо розв'язання проблеми подвійного громадянства й пропонуються діаметрально протилежні підходи до її врегулювання - від обґрунтування доцільності запровадження в Україні біпатризму до категоричного заперечення такої можливості. Відсутність цілісної політики України щодо інституту множинного громадянства, зокрема оцінка цього явища у відносинах з сусідніми державами, зумовлює потребу більш ретельного вивчення досвіду регулювання цього питання.

Список використанних джерел:

1. Коломієць О.А. Інститут подвійного громадянства (біпатризму) у міжнародному праві: проблеми і перспективи. //Наукові праці МАУП. - 2010. - Вип.1.- С.297

2. Суржинський М. І. Подвійне (множинне) громадянство: світова практика // Держава і право. - К., 2005. - Вип.27. - С.231

3. Российское гражданство : [учеб. пособие для вузов] / под ред. В. Я. Кикотя. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. - 272 с. - С. 137-138

4. Дахова І. І. Принцип єдиного громадянства в законодавстві та практиці України та зарубіжних країн // Державне будівництво та місцеве самоврядування. - 2013. - Вип. 26. - С. 100

5. Бедрій, Р. Конституційно-правові основи громадянства України [Текст] : монографія / Р. Бедрій. - Л. : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2006. - 164 с. - С. 124

6. Сантаян К. Проблемы двугражданства в международном праве и практические пути их устранения [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук / К. Сантаян. - Киев, 1996. - 21 с. - С, 10

7. [114] Тарасюк Г. Проблема реалізації принципу єдиного громадянства в Україні / Економіка, фінанси, право. - №8. - 2009. - С. 35

8. Винокуров А. А. Развитие института гражданства: современные тенденции и конституционно-правовой опыт России : автореф. дис. на соискание ученной степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституционное право” / А. А. Винокуров. - М., 2006. - 31 с. - С. 11

9. Дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poN.php?poN_id=243

10. Закон України «Про громадянство» // Верховна Рада України; Закон від 08.10.І991 № 1636-ХИ втратив чинність.

11. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII. URL: http:// zakon4.rada.gov.ua/ (дата звернення 17.03.2019).

12. Закон України «Про громадянство» // Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-Ш чинний, поточна редакція Редакція від 06.12.2012, підстава 5492-17.

13. Judgment of the European Court of Human Rights in case of «Ramadan v. Malta»

14. Nottebohm Case. Liechtenstein v. Guatemala; ICJ 1955; Reports. p. 315.

15. Pilgram L. International Law and European Nationality Laws / EUDO Citizenship Observatory. Comparative Report, RSCAS/EUDO-CIT-Comp. 2011/1 P. 3.

16. De Visscher P. L'affaire Nottebohm, RGDIP, 1956, pp. 238-266.

17. Nottebohm Case (Lichtenstein v. Guatemala). Reports of Judgments, Advisory Opinions and Orders of International Court of Justice / Leyden A.W. Sijthoffs Publishing Company, Number 111, 1953. рр. 112-113.

18. Judgment of the European Court of Iustice in case C-369/90 «Mario Vicente Micheletti and Others v. Delegacioмn del Gobierno en Cantabria». European Court Reports 1992 I-04239. рр. 4240-4252.

19. Judgment of the European Court of Iustice in case C-369/90 «Mario Vicente Micheletti and Others v. Delegacioмn del Gobierno en Cantabria». European Court Reports 1992 I-04239. рр. 4240-4252.

Размещено на Allbest.ru