До питання про роль правової системи у забезпеченні соціальної функції держави: глобалізаційний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про роль правової системи у забезпеченні соціальної функції держави: глобалізаційний вимір

Данич О. Ф. До питання про роль правової системи у забезпеченні соціальної функції держави: глобалізаційний вимір

У статті досліджуються роль та значення правової системи у забезпеченні соціальної функції держави в контексті сучасної глобалізації. Автор констатує, що при забезпеченні соціальної функції держави в умовах глобалізації національна правова система виконує найважливішу роль, яку не можна обмежувати лише характером її внутрішнього впливу на здійснення соціальної політики. Останнє пов'язано, зокрема, з тим, що особливої значущості в умовах глобалізації набувають різноманітні питання, пов'язані з конвергенцією правових систем між собою та поступовим формуванням на цій основі наднаціональних або міжнародних правових систем.

Ключові слова: правова система, глобалізація, соціальна функція держави, рівність, гідність, права і свобод людини.

Danich O. O. theroleofthelegalsysteminensuringthesocialfunctionofthestate: theglobalizationdimension

Thearticleexaminestheroleandsignificanceofthelegalsysteminensuringthesocialfunctionofthestateinthecontextofmodernglobalization. Ifwetalkaboutthescientificunderstandingoftheroleandsignificanceofthelegalsysteminensuringthesocialfunctionofthestateintheconditionsofglobalization, theninthiscase, legalinfluencecannotbelimitedonlybythedomestic (internal) parametersormechanisms. Afterall, globalizationis a globalprocessofqualitativechangesinallmajorspheresofsociallife, aimedattheirunificationor, atleast, a combinationwithintheframeworkofspecificlegal, institutional, ideologicalandotherprinciples.

Keywords:legalsystem, globalization, socialfunctionofthestate, equality, dignity, humanrightsandfreedoms.

Постановка проблеми

Однією з необхідних складових ефективного функціонування суспільства і держави, беззаперечно, є розвинена національна правова система з її класичним центральним елементом - правом. В сучасних умовах саме праву та правовій системі належить особливе, самостійне місце серед інших соціальних явищ, оскільки на правову систему покладається основний тягар нормативного регулювання різноманітних суспільних відносин, забезпечення індивідуальних, групових та загальних (національних, державних) інтересів, а також вирішення виникаючих у суспільстві соціальних конфліктів. При цьому особливу роль правова система відіграє у забезпеченні нормативної регламентації різноманітних глобалізаційних процесів, у тому числі тих, які пов'язані з проблемами реалізації соціальної функції сучасних держав в умовах посилення «полярних» тенденцій розвитку соціальних відносин. міжнародний правовий глобалізація соціологія

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Необхідно зазначити, що питання впливу правової системи та її складових на ефективність здійснення функцій сучасної держави, у тому числі соціальної, вже стали предметом розгляду багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких потрібно назвати: К. Бабенко, О. Волошенюк, Т Ендікотт, А. Краковська, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, Ю. Тихомиров, Н. Хома, М. Шумило, О. Ющик тощо. Не применшуючи величезного значення наукового доробку цих та багатьох інших вчених, потрібно констатувати необхідність переосмислення деяких підходів, пов'язаних із визначенням характеру впливу правової системи на ефективність здійснення соціальної функції держави в умовах сучасної глобалізації.

Мета статті

Мабуть, беззаперечним слід визнати, що успішне вирішення багатоманітних соціальних завдань, які стоять перед державою та громадянським суспільством, безпосередньо залежить від того, наскільки ефективно здійснюється правове регулювання соціальних відносин, наскільки захищеними та забезпеченими є громадяни відповідної держави, наскільки чітко та недвозначно регламентовано всі процедури, пов'язані із наданням соціальної допомоги, здійсненням соціального захисту та соціального забезпечення тощо [1, с. 3; 2, с. 396]. Так зване «соціальне право» сприяє забезпеченню людської гідності кожного не лише перед загрозою державно-владного вторгнення, а й у повсякденній боротьбі за гідні умови життя людей; воно повинно бути гарантом рівності громадян у державі, реальне забезпечення якої є неможливим без практичного втілення ідеї добробуту; воно означає задоволення потреб і розвиток здібностей кожної людини за умови, що вільний розвиток індивіда гармонійно поєднуватиметься зі свободою інших осіб [3, с. 9-13].

На особливу значущість правової складової у забезпеченні належного здійснення соціальної функції держави звертають увагу низка вітчизняних вчених. Зокрема, Н. Оніщенко та Н. Пархоменко зазначають, що правова система соціальної, правової держави покликана забезпечити встановлену соціальною політикою стабільність громадянської згоди шляхом проголошення, реалізації і охорони соціально-правових умов для стимулювання активної частини населення на продуктивну працю як основу особистого добробуту; підтримання оптимального співвідношення між прибутками працездатної частини суспільства та непрацездатними громадянами; надання адресної соціальної підтримки; скорочення та обмеження масштабів зубожіння; забезпечення прожиткового мінімуму громадян [4, с. 10-11].

Таким чином, правове і, насамперед, конституційне визнання будь-якої держави соціальною фактично вносить суттєві корективи в умови формування відносин між державою та громадянином, оскільки держава бере на себе зобов'язання в межах наявних у неї засобів забезпечувати соціальні та економічні права громадян, гарантувати гідне життя кожному громадянину, а також відповідний рівень соціальної захищеності та соціальної безпеки. Крім цього, відносини всередині суспільства та держави також пов'язані з необхідністю формування у соціальному середовищі атмосфери соціальної солідарності та взаємної допомоги, коли запорукою достатку для кожної окремої особистості вважається матеріальний добробут або принаймні достатній життєвий рівень для всіх членів суспільства [5, с. 430].

На нашу думку, досліджувати роль та значення правової системи у забезпеченні функцій держави взагалі та соціальної функції зокрема, потрібно виходячи не лише з аспекту встановлення у відповідних правових нормах правил регулювання соціальної сфери суспільного життя, а й враховуючи правореалізаційну і, особливо, правозастосовну діяльність уповноважених суб'єктів, спрямовану на забезпечення ефективного функціонування соціальної політики в державі. Якщо ж вести мову про наукове осмислення ролі та значення правової системи у забезпеченні соціальної функції держави в умовах глобалізації, то в цьому випадку, на нашу думку, правовий вплив не може обмежуватися лише національними (внутрішніми) параметрами або, якщо говорити узагальнено, механізмами. Адже глобалізація - це всесвітній процес якісних змін всіх основних сфер соціального життя, спрямований на їх об' єднання або, принаймні, поєднання в межах конкретно визначених правових, інституційних, ідеологічних та інших засад. Об'єктивність даного процесу поступово зміщує або, щонайменше, видозмінює регулятивно-охоронні можливості національних правових систем, пов'язані із впливом на суспільні відносини в цілому і соціальні відносини зокрема. Враховуючи той факт, що внаслідок глобалізаційних процесів суттєво посилюється роль та значення міжнародного або наднаціонального права, особливої актуальності набувають питання, пов'язані з вирішенням проблеми співвідношення національного та міжнародного (наднаціонального) права і, відповідно, національних та наднаціональних правових систем в цілому, які дедалі активніше проявляють себе на міжнародній арені (наприклад, правова система Європейського Союзу).

Сучасна правова реальність переконливо доводить, що на сьогодні, в умовах посилення гло - балізаційних процесів, норми міжнародного права, норми наднаціональних державних об'єднань на кшталт Європейського Союзу, усе частіше стають зразком для забезпечення правового регулювання на національному рівні, тобто на рівні окремих держав. Як зазначають окремі вітчизняні вчені, «саме в національній правовій системі великий масив абстрактних норм міжнародного права набуває свого реального значення як для певної держави, так і для міжнародного співтовариства в цілому» [6, с. 64].

Цілком очевидним слід визнати, що розвиток і ефективна реалізація права як цілісного системного нормативного утворення, вираженого у встановлених формах, є можливою лише за умови внутрішньої несуперечливості та узгодженості його елементів і, насамперед, правових норм. При цьому мова повинна йти не стільки про ієрархічну узгодженість правових норм між собою, скільки про їх змістовну узгодженість, особливо в межах нормативно-правових актів чи правових прецедентів, які мають однакову юридичну силу. Колізійність та змістовна неузгодженість правових норм між собою, незалежно від того, на якому рівні зазначене має місце (національно чи міжнародному), призводить до дисбалансу правового регулювання в цілому, що значно знижує його практичну ефективність. Зрозуміло, що без такої узгодженості всієї системи права, що особливо яскраво проявляється на рівні правових норм, неможливо вести мову про повноцінну ефективність здійснення будь-яких функцій держави, у тому числі соціальної.

Слід погодитися з Н. Оніщенко, що успішне правове регулювання внутрішньодержавних відносин в наш час стає все більш залежним від узгодженості норм національного права з міжнародним правом, що, у свою чергу, обумовлюється низкою глобальних чинників, а саме: 1) задачею виживання людської цивілізації, подолання агресивних проявів з боку деяких держав, необхідністю підтримання міжнародного миру, світового правопорядку, безпеки; 2) усвідомленням пріоритетності загальнолюдських цінностей, поваги до прав, свобод та законних інтересів людини, необхідністю підтримання в межах всього людства справедливості, стабільності і демократії; 3) інтернаціоналізацією виробництва, науки і обміну технологічними досягненнями; 4) задачею охорони навколишнього природного середовища; 5) міжнародним культурним співробітництвом [7, с. 80].

Необхідно також відзначити, що міжнародне право впливає на національне не лише шляхом визначення конкретних юридичних процедур імплементації його положень у внутрішнє право держави, а й телеологічно, тобто через визначення цільової ціннісної парадигми розвитку національного права [8, с. 56-66]. На теперішній час такими загальними телеологічними установками міжнародного права, які так чи інакше пронизують абсолютну більшість сучасних національних правових систем, слід визнати: забезпечення і захист прав і свобод людини як пріоритет діяльності держави і громадянського суспільства, демократизація суспільного і державного життя, лібералізація економіки тощо. Адже, як вказується у сучасній науковій літературі, «телеологічними детермінантами розвитку правової системи виступають цінності, що існують в межах об'єктивної реальності суспільної свідомості», до яких належать, зокрема, свобода, справедливість, рівність, гуманізм, природні права людини [9, с. 315-317], демократія, ринкова економіка тощо.

Враховуючи беззаперечний факт, що більшість з названих ідеальних понять та одночасно реальних аспектів (зрізів) соціального життя, перебувають під впливом не лише права як найбільш дієвого соціального регулятора, а й інших нормативно-ціннісних компонентів культури (наприклад, моралі, звичаїв, традицій), то у процесі взаємовпливу міжнародного і національного права виникає об'єктивна необхідність забезпечити відповідне узгодження вказаних ціннісних засад, які по-різному проявляються в різних культурах. Адже незалежно від того, є право національним або міжнародним (глобальним), які засади в ньому є переважаючими (міжнародні, регіональні, національні), головне, щоб його зміст відповідав інтересам, прагненням та вимогам конкретного суспільства, що, у свою чергу, забезпечує його реальну дієвість [10, с. 2]. У протилежному ж випадку право, незалежно від його виміру, залишатиметься лише відповідною декларацією про «добрі наміри».

Так, у науковій літературі зазначається, що одним із способів впровадження міжнародних стандартів у сфері соціального захисту є гармонізація національного законодавства з міжнародними нормативно-правовими актами, яка може здійснюватися кількома шляхами: пряме застосування після ратифікації, включення в текст законів, імплементація положень ратифікованих чи нера-тифікованих актів за допомогою національного законодавства [11, с. 244].

У вказаному контексті потрібно з'ясувати питання щодо змісту поняття гармонізація національного законодавства, що регулює різноманітні аспекти функціонування і розвитку соціальної сфери, з відповідними міжнародно-правовими актами, а також визначити характер взаємозв'язку поняття «гармонізація законодавства» з іншими близькими за змістом поняттями, зокрема, з поняттям «уніфікація законодавства».

Як відомо, термін «гармонізація» походить від грецького слова «harmonikos», що означає злагоджений, розмірний. Завдяки гармонізації забезпечується такий стан національного законодавства, при якому його акти за своїм змістом, принципами правового регулювання й передбачуваними результатами у правозастосовній практиці є однорідними актам іншої країни або міжнародного об'єднання при можливому розходженні юридичних методів досягнення результату. При даній формі зближення законодавства норми різних країн можуть мати несхоже звучання, але бути «співзвучними», тобто разом створювати своєрідний «гармонійний акорд» [12, с. 4].

Досліджуючи проблему визначення основних способів європейської правової інтеграції, Л. Луць також пропонує звертатися до лексичного значення понять «гармонізація» та «уніфікація». Так, термін «гармонія» означає «поєднання, злагодженість, взаємна відповідність якостей, предметів, явищ, частин цілого». Отже, гармонізація - це сукупність дій щодо досягнення гармонії, балансу та рівноваги, усунення суперечностей [13, с. 146-148]. За словами Н. Кузнєцової, гармонізація законодавства являє собою усунення проблематичних невідповідностей між національними законами. Це зовсім не означає створення абсолютно однакових законодавчих положень, а означає, що їх зміст повинен бути достатньо схожим з метою забезпечення єдиних стандартів законодавчого регулювання. Гармонізація законодавства у визначеній мірі призводить до «ідеологічного» зближення законів, а також окремих правових норм, певних юридичних механізмів [14, с. 67].

Уніфікація законодавства, на відміну від гармонізації, передбачає приведення національних актів між собою або з нормами міжнародного права чи інших держав у такий стан, за якого вони повністю збігатимуться. Таким чином, якщо гармонізація передбачає усунення суттєвих протиріч між юридичними джерелами різних держав (горизонтальна гармонізація) або ж між джерелами національного та міжнародного права (вертикальна гармонізація) при збереженні певних особливостей, то уніфікація спрямована на створення одноманітних, ідентичних правових норм. Уніфіковані норми поділяються на матеріально-правові, процесуальні та колізійні. При цьому останні не забезпечують єдності правового регулювання, але створюють єдині колізійні критерії та відсилання до певного іноземного закону [15, с. 163]. Уніфікація законодавства може бути універсальна та регіональна, вона знаходить прояв у створенні єдиних нормативних актів, виробленні їх єдиної системи та структури, розширенні кола загальних норм, забезпеченні смислової однозначності правових приписів та уніфікації правової термінології, розробці примірних нормативних актів тощо. При цьому можливі два механізми уніфікації: неформальне запозичення (наприклад, в ситуації, коли представники правотворчих і правозастосовних органів співпрацюють у підготовці нормативних актів або при розробці модельного законодавства) і запозичення внаслідок прямого зобов'язання, яке відбувається при ратифікації міжнародних договорів або в процесі приєднання до наддержавного об'єднання. Інструментом уніфікації виступають також міжнародні торгові звичаї, які широко застосовуються в галузі торговельного мореплавства та міжнародних розрахунках і які в тій чи іншій мірі сприяють уніфікації права як більш широкого у порівнянні з системою законодавства нормативного утворення, забезпечують єдність у вирішенні багатьох важливих практичних питань [12, с. 5].

За словами О. Ющика, необхідність уніфікації у праві виникає при утворенні нових держав, на території яких діють складові різних правових систем; при формуванні єдиної правової системи союзних держав; у процесі зближення правових систем держав, які утворюють різні міждержавні об'єднання; у правовому регулюванні зовнішньоекономічних відносин тощо [16, с. 945].

З означеного вище випливає, що, по-перше, гармонізація законодавства не означає тотожності (однаковості) або ідентичності змісту правових норм різних нормативних актів, а передбачає зменшення відмінностей між ними, поєднання та взаємне доповнення їх смислового навантаження з метою забезпечення цілісності та узгодженості правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин і, по-друге, гармонізація законодавства повинна передувати його уніфікації, особливо у контексті співставлення норм національного та міжнародного права або норм національного законодавства з нормами законодавства інших держав, а остання (уніфікація), у разі наявності міжнародної складової, може застосовуватися лише у випадку досягнення позитивного досвіду гармонізації законодавства, тобто як остаточне закріплення її позитивних результатів у формі створення єдиних (однакових, уніфікованих) правових норм. При цьому, на нашу думку, повинні враховуватися наступні положення:

1) термін «гармонізація», так само як і «уніфікація», може застосовуватися не лише щодо системи законодавства, а й щодо права та правової системи в цілому. В останньому випадку потрібно вести мову про координацію, зближення, зменшення або повне усунення розбіжностей між певною сукупністю відповідних елементів, що складають поняття «правова система»;

2) як гармонізація, так і уніфікація законодавства в умовах глобалізації, а тим більше якщо мова йде про правові системи в цілому, мають відбуватися не в односторонньому порядку, тобто, наприклад, через покладення лише обов'язків на відповідну країну щодо здійснення конкретних дій, спрямованих на забезпечення узгодженості законодавства, а шляхом здійснення взаємних кроків щодо подолання суперечностей, які містяться у законодавстві або, наприклад, у порядку його застосування. По суті, односторонній характер гармонізації можна виокремлювати лише умовно, оскільки «досягнення гармонії», злагодженості, узгодженості між нормативними системами відповідного рівня неможливо здійснити шляхом нав'язування відповідних норм іншій стороні, зокрема, державі. Така «псевдогармонізація» матиме здебільшого негативні наслідки для суб'єкта (наприклад, держави), який лише зобов'язаний здійснити відповідні дії для забезпечення «гармонійного» правового регулювання;

3) гармонізація та уніфікація, незалежно від рівня їх застосування у правовому контексті, мають враховувати не лише особливості конкретної правової реальності в межах визначених темпораль- но-просторових вимірів, зокрема, особливості розвитку галузей та інститутів приватного і публічного права, особливості реалізації окремих принципів права в межах відповідної держави тощо, але й об'єктивні параметри функціонування таких підсистем соціального розвитку, як економічна, політична, культурна, моральна, релігійна тощо. Забезпечуючи здійснення процесу гармонізації, а тим більше уніфікації правового регулювання, в жодному разі не потрібно прагнути до створення так званої моделі всесвітнього або глобального права, яке є об'єктивно неможливим у зв'язку із величезною розмаїтістю національних культурних, а отже, і правових практик. Таке тотально уніфіковане, глобальне або всесвітнє право, норми якого поширюють свою загальнообов'язковість на всі без винятку держави, можливо створити лише внаслідок свідомого суб'єктивного втручання у відповідні процеси з боку наймогутніших держав світу, які задають стандарти соціального розвитку та їх правове оформлення. Як свідчить сучасна міжнародна практика, яка має місце в межах відповідних регіонів світу, спроби механічного перенесення однієї моделі державно-правового розвитку у площину зовсім іншої культурної парадигми, як правило, призводить до трагічних соціальних наслідків у вигляді руйнування національних соціально-економічних систем, поширення бідності, масової міграції, у тому числі за межі одного континенту та навіть громадянських війн. З цього випливає, що до процесів гармонізації та уніфікації у праві чи законодавстві національні держави мають залучатися на добровільній та двосторонній основі, враховуючи неоднозначність практичних наслідків цих процесів.

Висновки

Таким чином, при забезпеченні соціальної функції держави в умовах глобалізації національна правова система виконує найважливішу роль, яку не можна обмежувати лише характером її внутрішнього впливу на здійснення соціальної політики, оскільки особливої значущості в умовах глобалізації набувають різноманітні питання, пов'язані з конвергенцією правових систем між собою, поступовим формуванням на цій основі наднаціональних або міжнародних правових систем, а також ускладненням взаємозв'язків між міжнародним та національним правом у зв'язку із об'єктивністю відображення в останньому історичних, економічних, соціальних, культурних, релігійних та інших особливостей суспільного розвитку.

Список використаних джерел

1. Бабенко К.Конституційні основи розвитку та регулювання соціальних відносин // Віче. - 2008. - № 2. - С. 3-6.

2. Краковська А. Є. Соціальні права людини і громадянина як визначальна детермінанта еволюції соціальної функції держави // Вісник Донецького національного університету. - Серія В: економіка і право. - 2002. - Вип. 2. - С. 394-399.

3. Цахер Х. Ф.Социальноеправо и справедливость// Общественныенауки за рубежом. - Сер. 4. Государство и право. - М. : ИНИОН АН СССР, 1990. - № 3. - С. 9-13.

4. ОніщенкоН. М., Пархоменко Н. М. Соціальний вимір правової системи: реалії та перспективи : моногр. / відп ред. Ю. С. Шемшученко. - К. : Вид-во «Юридична думка», 2011. - 176 с.

5. ХомаН. М. Моделі соціальної держави: світовий та український досвід: монографія. - К. : Вид-во «Юридична думка», 2012. - 592 с.

6. Денисов В. Н. Міжнародне право як складова частина правової системи України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом : матеріали наук.-практ. конф. (жовтень, 1998). - К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. - С. 64-68.

7. Оніщенко Н. М. До проблеми взаємовідповідності внутрішньодержавного і міжнародного права (теоретико- правовий аспект) // Міжнародний правопорядок: сучасні проблеми та їх вирішення. Зб. матер. Конф. «Міжнародний правопорядок: сучасні проблеми та їх вирішення. До 125-річчя від дня народження Володимира Михайловича Корецького», 19 лютого 2015 р. / упор. І. М. Проценко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Н. Денисова. - Львів : СПОЛОМ, 2015. - С. 78-84.

8. Тихомиров Ю. А.Международное и внутреннееправо: динамикасоотношения // Правоведение. - 1995. - № 3. - С. 56-66.

9. Малишев Б. В.Правова система (телеологічний вимір) : моногр. - К. : ВД «Дакор», 2012. - 364 с.

10. Endicott T.TheimpossibilityoftheRuleofLaw// OxfordJournalofLegalStudies. - 1999. - № 4. - Vol. 19. - P. 1-18.

11. ШумилоМ. М. Міжнародні стандарти у сфері соціального захисту // Університетські наукові записки. - 2012. - № 3 (43). - С. 243-249.

12. Волошенюк О. В. Гармонізація та уніфікація законодавства як форми зближення правових систем // Право і суспільство. - 2015. - № 4. - Ч. 4. - С. 3-7.

13. Луць Л. Основні заходи та способи європейської правової інтеграції // Право України. - 2002. - № 5. - С. 146-148.

14. КузнецоваН. С. Проблема відповідності цивільного законодавства України стандартам європейського права // Університетські наукові записки. - 2005. - №№ 1-2. - С. 66-69.

15. ПакерманГ. А.Определениепонятия «унификацииправа» в современныхусловияхэкономическогоразвития // StudiiJuridiceUniversitare. - 2011. - №№ 1-2. - С. 159-176.

16. Ющик О. І. Уніфікація у праві // Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. - 2-ге вид., переробл. і допон. - К. : Вид-во «Юридична думка», 2012. - С. 945-946.

References

1. Babenko K.Konstytutsiiniosnovyrozvytkutarehuliuvanniasotsialnykhvidnosyn// Viche. - 2008. - № 2. - S. 3-6.

2. Krakovska A. Ye.Sotsialnipravaliudyny i hromadianynayakvyznachalnadeterminantaevoliutsiisotsialnoifunktsiiderzhavy// VisnykDonetskohoNatsionalnohouniversytetu. - Seriia V: ekonomika i pravo. - 2002. - Vyp. 2. - S. 394-399.

3. CaherH. F.Social'noepravo i spravedlivost'// Obshchestvennyenaukizarubezhom. - Ser. 4. Gosudarstvo i pravo. - M. : INION AN SSSR, 1990. - № 3. - S. 9-13.

4. Onishchenko N. M.,Parkhomenko N.M. Sotsialnyivymirpravovoisystemy: realiitaperspektyvy: monohrafiia/ vidpred. Yu. S. Shemshuchenko. - K. : Vyd-vo «Iurydychnadumka», 2011. - 176 s.

5. Khoma N. M.Modelisotsialnoiderzhavy: svitovyitaukrainskyidosvid : monohrafiia. - K. : Vyd-vo «Iurydychnadumka», 2012. - 592 s.

6. Denysov V. N.MizhnarodnepravoyakskladovachastynapravovoisystemyUkrainy // ProblemyharmonizatsiizakonodavstvaUkrainy z mizhnarodnympravom: Materialy nauk.-prakt. konf. (zhovten, 1998). - K. : In-t zakonodavstvaVerkhovnoiRadyUkrainy, 1998. - S. 64-68.

7. Onishchenko N. M.Doproblemyvzaiemovidpovidnostivnutrishnoderzhavnoho i mizhnarodnohoprava (teoretyko- pravovyiaspekt) // Mizhnarodnyipravoporiadok: suchasniproblemytayikhvyrishennia. Zb. mater. Konf. «Mizhnarodnyipravoporiadok: suchasniproblemytayikhvyrishennia. Do 125-richchia vidDnianarodzhenniaVolodymyraMykhailovychaKoretskoho», 19 liutoho 2015 r. / upor. I. M. Protsenko; zared. Yu. S. Shemshuchenka, V N. Denysova. - Lviv : SPOLOM, 2015. - S. 78-84.

8. TihomirovYu. A.Mezhdunarodnoe i vnutrenneepravo: dinamikasootnosheniya// Pravovedenie. - 1995. - № 3. - S. 56-66.

9. MalyshevB. V.Pravovasystema (teleolohichnyivymir): monohrafiia. - K. : VD «Dakor», 2012. - 364 s.

10. Endicott T.TheimpossibilityoftheRuleofLaw// OxfordJournalofLegalStudies. - 1999. - № 4.- Vol. 19.- P. 1-18.

11. Shumylo M. M.Mizhnarodnistandarty u sferisotsialnohozakhystu// Universytetskinaukovizapysky. - 2012. - № 3 (43). - S. 243-249.

12. Volosheniuk O. V.Harmonizatsiiataunifikatsiiazakonodavstvayakformyzblyzhenniapravovykhsystem// Pravo i suspilstvo. - 2015. - № 4. - Ch. 4. - S. 3-7.

13. Luts L.Osnovnizakhodytasposobyyevropeiskoipravovoiintehratsii //PravoUkrainy. - 2002. -№ 5.- S. 146-148.

14. Kuznietsova N. S.ProblemavidpovidnostitsyvilnohozakonodavstvaUkrainystandartamyevropeiskohoprava// Universytetskinaukovizapysky. - 2005. - №№ 1-2. - S. 66-69.

15. Pakerman G. A.Opredelenieponyatiya «unifikaciiprava» v sovremennyhusloviyahekonomicheskogorazvitiya// StudiiJuridiceUniversitare. - 2011. - №№ 1-2. - S. 159-176.

16. Yushchyk O. I.Unifikatsiia u pravi// Velykyientsyklopedychnyiyurydychnyislovnyk/ zared. akad. NAN UkrainyYu. S. Shemshuchenka. - 2-he vyd., pererobl. i dopon. - K.: Vyd-vo «Iurydychnadumka», 2012. - S. 945-946.

Размещено на Allbest.ru