Концепти "інформаційне суспільство" та "електронна держава": питання правового забезпечення

Враховуючи наведене, можна виокремити такі принципи розвитку концепції «електронної держави» в Україні:

а) принцип поєднання переваг матеріальної та цифрової форми вираження інформації, що надасть можливість, з одного боку, розширити гарантії реалізації особами наданих їм прав та законних інтересів, а з іншого - знизити ризики фальсифікації юридично значущої інформації. Реалізація цього принципу передбачає, зокрема, необхідність встановлення на нормативно-правовому рівні конкретного переліку найважливішої для особи і держави інформації або даних, які повинні зберігатися як в електронній, так і в документальній формі. Незважаючи на те, що одночасне зберігання інформації у матеріальній та цифровій формі обумовлює необхідність здійснення додаткових витрат як часу, так і матеріальних засобів, саме таке поєднання надасть можливість забезпечити верифікацію її автентичності або достовірності, а відтак - її стабільне використання на благо відповідних суб'єктів, а також звести до мінімуму різноманітні шахрайські махінації зі змістом важливої інформації або принаймні негативні для конкретної особи наслідки здійснення таких махінацій;

б) принцип добровільності використання каналів цифрової інформаційної комунікації для фізичних та юридичних осіб за умови наявності відповідних альтернативних варіантів. Даний принцип передбачає, що впровадження нових електронних комунікацій та офіційно визнаного електронного документообігу не повинно позбавляти особу можливості самостійно обирати для себе альтернативні форми комунікації з іншими суб'єктами, у тому числі органами держави та місцевого самоврядування. Відтак, якщо громадянин з тих чи інших причин бажає, наприклад, звертатися до органів влади та отримувати від них адміністративні послуги в традиційному порядку (письмово або усно), документально підтверджувати свої обставини і статуси, держава повинна залишити за нею таку можливість, інакше відповідні новації сприйматимуться громадянами як владний тиск, що може лише посилювати рівень недовіри до владних інститутів.

У контексті змісту даного принципу необхідно також зазначити, що розвиток цифрового формату комунікації не повинен нівелювати значення реального, живого людського спілкування, а реалізацію державними органами наданих їм повноважень не можна зводити до суто технологічного процесу, позбавленого відповідних моральних координат своєї оцінки. Адже діяльність на державних посадах - це насамперед сфера служіння та посиленої особистої відповідальності відповідних посадових осіб, що поєднує в собі як суто моральні, так і правові засади. Позбавляючи чи суттєво обмежуючи можливості людини безпосередньо спілкуватися з представниками державного апарату, держава тим самим сприяє вихолощенню з її змісту визначених моральних категорій (наприклад, добро, сумління, честь, повага, сором тощо), а отже, стійких та перевірених часом критеріїв людської поведінки в цілому. У такому випадку фактично відбувається підміна змісту реальних міжосо- бистісних комунікацій електронною формою їх вираження, в якій немає місця для моральних координат, що, у свою чергу, іманентно властиві практично кожному акту людської волі та свідомості;

в) принцип пріоритетності використання засобів цифрової комунікації між органами державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення більшої оперативності реагування на потреби і запити осіб та інститутів громадянського суспільства. Даний принцип передбачає необхідність створення та забезпечення стабільного функціонування єдиної системи міжвідомчої електронної взаємодії;

г) принцип достовірності ідентифікації заявника в умовах віддаленого доступу до державних та інших суспільно значущих інформаційних ресурсів, що може здійснюватися, зокрема, на основі електронного цифрового підпису та інших засобів ідентифікації, які зможе вільно обрати суб'єкт звернення;

ґ) принцип розмежування прав доступу до інформаційних ресурсів залежно від їх ролі та значення у системі інформаційної чи іншої складової національної безпеки держави. Вказаний принцип передбачає необхідність закріплення на законодавчому рівні конкретних режимів доступу до інформації, розміщеної у відповідних комп'ютерних мережах, а також механізмів і умов надання права доступу до неї визначеним суб'єктам.

4. Проблема трансформації інституту юридичної відповідальності за правопорушення, вчинені за допомогою використання інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема, мережі Інтернет.

В основі вказаної проблеми перебуває той факт, що «основною тенденцією в інформаційному суспільстві стає повсюдний відхід від відповідальності фактично на всіх рівнях її прояву. Це, у свою чергу, дозволяє вести мову про асиметричний розвиток суспільства: при надзвичайно високому рівні технологічного розвитку очевидною є деградація етики й моралі. Саме це стає основною суперечністю, що продукує соціальні конфлікти різного спрямування: від міжособистіс- них до міждержавних. Глобалізація, як процес, що супроводжує інформаційно-технологічну революцію, призводить до глобалізації безвідповідальної поведінки, а також до глобалізації наслідків такої безвідповідальності. При існуючих суперечностях і конфліктах є очевидним, що глобальна безвідповідальність стає не тільки загрозою окремим особам чи соціальним групам, а й усім соціальним системам чи планеті в цілому» [15, с. 22-23].

Як відомо, природа глобального віртуального середовища влаштована так, що реальним суб'єктом створення та розповсюдження в ньому певної інформації може виступати будь-яка особистість, якій для цього в умовах сьогодення потрібен лише смартфон. Так, користувачі Інтернету в режимі реального часу зі свого смартфону пишуть різноманітні коментарі, знімають фото- та відеосюжети тощо і одразу ж викладають їх у мережу для загального доступу, який вже не обмежується територіальними кордонами певної держави. При цьому слід звернути увагу на те, що в цих відносинах також беруть участь так звані «інформаційні посередники» або «Інтернет-провайдери», які забезпечують доступ фізичних і юридичних осіб до глобальної мережі та в сучасних реаліях, як правило, включають в себе не одну, а певне коло організацій, кожна з яких надає чітко визначені послуги, пов'язані з Інтернет-технологіями (наприклад, провайдери доступу, хостинг-провайдери тощо).

Очевидно, що ефективний державний контроль над миттєвим виробництвом/розповсюдженням такої інформації, зміст та форма якої визначаються самим індивідом як користувачем Інтернету, є практично неможливим. У цьому зв'язку особливу актуальність набуває також питання співвідношення відповідальності за інформацію, яка розміщується в Інтернеті, між зазначеними інформаційними посередниками, виробниками і розповсюджувачами такої інформації, а також її користувачами. З цим, серед іншого, пов'язана неефективність відповідних штрафних та інших обмежувальних санкцій, які закріплюються на законодавчому рівні та повинні застосовуватися до всіх порушників заборон, що стосуються виробництва, розповсюдження, розміщення та споживання певної інформації у всесвітній мережі.

Більше того, юридична відповідальність передбачає застосування до порушника правових норм конкретних санкцій, тобто тих несприятливих наслідків, визначених у законодавстві, яких повинна зазнати чітко встановлена реальна особа у зв'язку із вчиненням нею протиправного, шкідливого (небезпечного) діяння. При цьому застосування будь-якого різновиду юридичної відповідальності вимагає обов'язкове дотримання відповідним суб'єктом низки процедурних норм, що, у свою чергу, виступають однією з важливих та необхідних гарантій її законності та обґрунтованості. Юридична відповідальність також передбачає осуд конкретної людини, а також відсутність будь-яких сумнівів стосовно наявності вини саме цієї особи у здійсненні чітко визначених неправомірних дій. Віртуальний інформаційний простір, в якому реальні суб'єкти функціонують через створені ними віртуальні персонажі, що одночасно виступають об'єктом певних даних, які можуть бути використані іншими учасниками глобальної мережі в особистих, у тому числі аморальних та протиправних цілях, фактично унеможливлює повноцінну реалізацію фундаментальних принципів юридичної відповідальності, зокрема, законність і справедливість застосування відповідних примусових мір до передбачуваного правопорушника.

Очевидно, що можна навести і чимало інших концептуальних проблем забезпечення належного функціонування інституту юридичної відповідальності у глобальному віртуальному просторі. Проте вже наведені питання, на нашу думку, обумовлюють необхідність здійснення пошуку особливих підходів до розуміння природи юридичної відповідальності в інформаційному суспільстві, без впровадження яких законодавче регулювання конкретних складів правопорушень чи злочинів, здійснених у віртуальному просторі (наприклад, відповідальність користувачів Інтернету за розповсюдження завідомо неправдивих відомостей, які порочать честь, гідність або репутацію інших осіб; відповідальність за порушення в Інтернеті авторських прав [16, с. 127-153] тощо), по суті матиме декларативний характер.

Безумовно, наведеними вище концептуальними питаннями правового забезпечення сучасного інформаційного суспільства не вичерпується вся сукупність взаємопов'язаних між собою проблем нормативного регулювання різноманітних аспектів його прояву. Утім, постановка вже цих питань, визначення основних передумов їх виникнення та окремих напрямів можливого вирішення деяких з них, свідчить про те, що сучасна соціогуманітарна наука загалом та правова доктрина зокрема, як ніколи, потребують переосмислення основних засад людського розвитку, у тому числі його нормативної основи, а також чинників справжнього соціального прогресу.

Висновки

З огляду на все вищенаведене, можемо зробити наступні висновки:

1. Проблеми правового регулювання сучасного інформаційного суспільства випливають, з одного боку, з подвійного характеру інформаційного простору, що включає в себе реальну та віртуальну складові, а з іншого - з об'єктивної неможливості застосовувати традиційні форми охорони та захисту правопорядку в межах цифрової форми інформаційного простору, в якій відбуваються фактично такі ж самі соціально та юридично значущі акти, як і в реальному житті (вчиняються правочини, укладаються договори, підписуються документи, замовляється продукція, роботи та послуги, здійснюються розрахунки та платежі тощо). У зв'язку з цим, зазначені проблеми мають складний, комплексний характер, який можна досліджувати з різноманітних ракурсів, зокрема, у контексті специфіки різних галузей права. Водночас, надзвичайної актуальності нині набувають питання визначення саме концептуальних підходів до забезпечення правового регулювання інформаційного суспільства, особливо його віртуальної або цифрової складової, поведінка та діяльність в межах якої, по суті, має анонімний характер, завдяки якому у глобальному інформаційному просторі де-факто сформувалися власні «правила гри».

2. Складність забезпечення ефективного правового регулювання відносин в інформаційному суспільстві обумовлюється насамперед тим фактом, що в його межах індивідуальна свобода поступово перетворюється на самоціль, яка набуває різних форм свого вираження, у тому числі тих, які мають шкідливий для суспільства характер та суперечать нормам і принципам традиційної моралі. Свобода як самоціль вже практично повністю втілена у віртуальній складовій інформаційного суспільства, яка, маючи багатоаспектний взаємозв'язок з реальним соціальним середовищем, сприяє тому, що в межах останнього все більше втрачається морально-нормативне регулювання людських взаємовідносин, яке, серед іншого, виступає необхідною передумовою поваги до права та його приписів, втілених у законодавстві, а отже, їх належної реалізації у відповідній формі. Девальвація значення традиційної моралі у віртуальному інформаційному просторі, яка є закономірним наслідком застосування тих його унікальних можливостей свободи індивідуального самовираження, що об'єктивно притаманні віртуальній комунікації, вже призвела до виникнення значної кількості морально-правових проблем на загальнотеоретичному та прикладному рівнях, а також до практичної неможливості їх вирішення лише за допомогою правових норм.

3. Сучасний інформаційний простір, який поєднує в собі реальну та віртуальну складові, передбачає певну дихотомію правового статусу особистості: як фізичну особу в національному та міжнародному правовому просторі, а також як «цифрову» особу, штучно створену в межах електронних інформаційних систем та насамперед Інтернету. Незважаючи на те, що електронний або цифровий образ індивіда безпосередньо взаємопов'язаний з його реальним правовим статусом у суспільному житті, правова регламентація його відносин в цифровому середовищі вимагає забезпечення суттєвих коректив, що обумовлюється специфікою віртуального інформаційного простору. Враховуючи величезний вплив інформаційних ресурсів на волю та свідомість індивідів, вони потребують забезпечення як належного правового регулювання на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях, так і моральної регуляції високого рівня, якого, на жаль, неможливо досягти в умовах пануючого на сьогодні морального релятивізму в суспільному житті. При цьому ефективність правового регулювання відповідних відносин безпосередньо залежить від того, наскільки законодавцем враховані об'єктивні параметри функціонування та розвитку інформаційного суспільства, цифровий (електронний) сегмент якого суттєво змінив просторові, темпоральні та моральні координати інформаційних потоків.

4. Концепція розбудови як інформаційного суспільства загалом, так і електронної держави зокрема, повинна будуватися на основі об'єктивної оцінки недоліків та переваг впровадження інформаційно-комунікативних технологій в суспільне життя, а також зарубіжного досвіду. При цьому такі технології повинні забезпечувати повний контроль за рухом інформації по каналах зв'язку, надавати можливість надійно ідентифікувати особу, гарантувати збереження в таємниці охоронюваної законом інформації, підвищувати ефективність вирішення управлінських завдань, а отже, реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Функціонування концепту «електронна держава» не повинно повністю витісняти традиційні в суспільстві варіанти взаємовідносин між органами державної влади та фізичними і юридичними особами, переваги використання яких не втратили своєї актуальності і на сьогодні. Зокрема, за громадянами та юридичними особами має залишитися право вибору форми взаємодії з суб'єктами владних повноважень (усна, письмова або електронна), а поодинокі винятки з нього можуть бути встановлені лише стосовно конкретних взаємовідносин, об'єктивна специфіка яких і обумовлює необхідність їх нормативного закріплення.

Список використаних джерел

1. Бачило И. Л. Информационное право: учебник. Москва: Юрайт, 2017. 417 с.

2. Данільян В. О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): монографія. Харків: Право, 2008. 184 с.

3. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: монографія / за заг. ред. О. М. Бандурки. Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. 368 с.

4. Гнатюк С. Л., Дубов Д. В., Ожеван О. А. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. Київ: НІСД, 2010. 64 с.

5. Актуальные проблемы теории государства и права: учеб. пособие / отв. ред.: Р В. Шагиева. Москва: Норма: ИНФРА-М, 2011. 576 с.

6. Сердюк І. В. Морально-правові виклики глобального інформаційного суспільства. Філософські та методологічні проблеми права. 2017. № 2 (14). С. 224-235.

7. Соловьев А. В. Культура информационного общества: учебное пособие. Москва: Директ-Медиа, 2013. 276 с.

8. МаклюэнМ. Автоматизация. Учиться жить. Сумерки глобализации. Москва: АСТ, 2004. 291 с.

9. Горбатенко В. Національна держава та її суверенність в умовах глобалізації. Studia politologica Ucraino- Polona. 2013. Вип. 3. С. 268-273.

10. Мілаш В. С. Питання законодавчої юрисдикції держави в контексті регулювання договірних відносин у сфері електронної комерції. Право та інновації. 2015. № 1 (9). С. 42-49.

11. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015

12. Правове регулювання відносин у мережі Інтернет: монографія / А. П. Гетьман, Ю. Є. Атаманова, В. С. Мілаш та ін.; за ред. С. В. Глібка, К. В. Єфремової. Харків: Право, 2016. 360 с.

13. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 р. № 386-р «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні» // Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/386-2013-р

14. Щукина Т. В. Административное усмотрение и его проявление в административных процедурах: новые трансформации в условиях цифрового государства и информационного общества. Юридическая наука. 2018. № 2. С. 137-141.

15. Дзьобань О. П., Мануйлов Є. М. Бінарна опозиція «свобода-відповідальність» в інформаційному суспільстві: до постановки проблеми. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». 2016. № 1 (28). С. 15-26.

16. Рассолов И. М. Право и кибернетическое пространство: монография. 2-е изд. Москва: Московское бюро по правам человека, 2016. 232 с.

References

1. Bachilo I. L. Informacionnoe pravo: uchebnik. Moskva: Yurajt, 2017. 417 s.

2. Danilian V O. Informatsiine suspilstvo ta perspektyvy yoho rozvytku v Ukraini (sotsialno-filosofskyi analiz): monohrafiia. Kharkiv: Pravo, 2008. 184 s.

3. Aristova I. V Derzhavna informatsiina polityka: orhanizatsiino-pravovi aspekty: monohrafiia / za zah. red. O. M. Bandurky. Kharkiv: Vyd-vo Un-tu vnutr. sprav, 2000. 368 s.

4. Hnatiuk S. L., Dubov D. V, Ozhevan O. A. Informatsiine suspilstvo v Ukraini: hlobalni vyklyky ta natsionalni mozhlyvosti: analit. dop. Kyiv: NISD, 2010. 64 s.

5. Aktual'nye problemy teorii gosudarstva i prava: ucheb. posobie / otv. red.: R. V. Shagieva. Moskva: Norma: INFRA-M, 2011. 576 s.

6. SerdiukI. V Moralno-pravovi vyklyky hlobalnoho informatsiinoho suspilstva. Filosofski ta metodolohichni problemy prava. 2017. № 2 (14). S. 224-235.

7. Solov'yovA. V Kul'tura informacionnogo obshchestva: uchebnoe posobie. Moskva: Direkt-Media, 2013. 276 s.

8. MaklyuenM. Avtomatizaciya. Uchit'sya zhit'. Sumerki globalizacii. Moskva: AST, 2004. 291 s.

9. Horbatenko V Natsionalna derzhava ta yii suverennist v umovakh hlobalizatsii. Studia politologica Ucraino-Polona. 2013. Vyp. 3. S. 268-273.

10. Milash V. S. Pytannia zakonodavchoi yurysdyktsii derzhavy v konteksti rehuliuvannia dohovirnykh vidnosyn u sferi elektronnoi komertsii. Pravo ta innovatsii. 2015. № 1 (9). S. 42-49.

11. Zahalna deklaratsiia prav liudyny vid 10 hrudnia 1948 roku // Ofitsiinyi sait Verkhovnoi Rady Ukrainy. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015

12. Pravove rehuliuvannia vidnosyn u merezhi Internet: monohrafiia / A. P Hetman, Yu. Ye. Atamanova, V S. Milash ta in.; za red. S. V. Hlibka, K. V Yefremovoi. Kharkiv: Pravo, 2016. 360 s.

13. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 15.05.2013 r. № 386-r «Pro skhvalennia Stratehii rozvytku informatsiinoho suspilstva v Ukraini» // Ofitsiinyi sait Verkhovnoi Rady Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/386-2013-r

14. Shchukina T. J.' Administrativnoe usmotrenie i ego proyavlenie v administrativnyh procedurah: novye transformacii v usloviyah cifrovogo gosudarstva i informacionnogo obshchestva. Yuridicheskaya nauka. 2018. № 2. S. 137-141.

15. Dzoban O. P., Manuilov Ye. M. Binarna opozytsiia «svoboda-vidpovidalnist» v informatsiinomu suspilstvi: do postanovky problemy. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Iurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». 2016. № 1 (28). S. 15-26.

16. Rassolov I. M. Pravo i kiberneticheskoe prostranstvo: monografiya. 2-e izd. Moskva: Moskovskoe byuro po pravam cheloveka, 2016. 232 s.

Размещено на Allbest.ru