Структура змісту умислу та її особливості в злочинах із формальним складом

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський університет права Національної академії наук України

Структура змісту умислу та її особливості в злочинах із формальним складом

Нижник І.Р., аспірант кафедри галузевих правових наук

Статтю присвячено характеристиці інтелектуального та вольового компонентів умислу. Інтелектуальний компонент охоплює поняття «усвідомлення» й «передбачення». Вольовий елемент відображає здатність особи до вольового регулювання поведінки, тобто до свідомого спрямування її розумових і фізичних зусиль на досягнення мети або утримання від діяльності. Враховано, що будь-яка людська дія зумовлена певними мотивами, спрямована на визначену мету та є вираженням ставлення до оточення.

Здійснено аналіз понять «усвідомлення», «передбачення», «бажання», «свідоме припускання», досліджено їх співвідношення в контексті утворення виду умислу. Прямий умисел характеризується передбаченням неминучості настання суспільно небезпечних наслідків, тоді як непрямий умисел - лише реальною можливістю настання цих наслідків.

Встановлено, що в злочинах із формальним складом вирішальне значення має вольове ставлення не до наслідків, а до самого діяння, його соціальної характеристики. Виявлено, що свідомо й добровільно вчинювані діяння завжди бажані для особи, яка їх вчинює, тому умисел у вищезазначених злочинах може бути лише прямим.

Крім того, зроблено висновок про те, що поділ компонентів вини є умовним, оскільки свідомість і воля утворюють єдине ціле в акті людської поведінки.

Усвідомлення суспільно небезпечних наслідків має суб'єктивну та об'єктивну ознаки, одночасне встановлення яких є необхідним для встановлення вини особи.

Сформульовано пропозицію щодо уточнення в кримінальному законодавстві поняття умислу для злочинів із формальним складом, за яким інтелектуальним моментом є усвідомлення суспільного небезпечного характеру діяння, а вольовим - бажання суб'єкта злочину вчинити суспільно небезпечне діяння.

Ключові слова: вина, умисел, інтелектуальний компонент, вольовий компонент, усвідомлення, передбачення, бажання, свідоме припускання, злочини з формальним складом.

STRUCTURE OF CONTENTS OF INTENTIONAL FAULT AND ITS FEATURES IN CRIMES WITH FORMAL CORPUS DELICTI

The article is devoted to the characterization of intellectual and volitional components of guilt. The intellectual component covers the concepts of “awareness” and “foresight”. The volitional element reflects the ability of the individual to regulate volitional behavior, that is, to consciously direct his or her mental and physical efforts to achieve the goal or to abstain from activity. It is taken into account that any human action is motivated by specific motives, is aimed at a specific goal and is an expression of attitude towards the society.

The concepts of “awareness”, “foresight”, “desire”, “conscious assumption” are analyzed, their relation is investigated in the context of the formation if a kind of intent. Direct guilt is characterized by the prediction of the inevitable occurrence of socially dangerous consequences, while indirect guilt is only a real possible of these consequences.

It is established that in crimes with a formal corpus delicti, the willful attitude is not crucial to the consequences, but to the act itself, its social characteristics. It is revealed that deliberate and voluntary acts are always desirable for the person who commits them, so guilt in above-mentioned crimes can only be direct. In addition, it is concluded that the separation of the components of guilt is conditional, since consciousness and will form a single whole in the act of human behavior. Awareness of socially dangerous consequences has a subjective and objective character, the simultaneous establishment of which is necessary to establish a guilt. The proposal is made to clarify in the criminal law the concept of guilt for crimes with a formal corpus delicti, by which the intellectual aspect is awareness of the socially dangerous nature of the act, and volitional aspect is desire of the subject of the crime to commit a socially dangerous act.

Key words: guilt, intent, intellectual component, volitional component, awareness, foresight, desire, conscious assumption, crimes with formal composition.

1. Постановка проблеми

Статтею 24 Кримінального кодексу України визначено, що прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання. З огляду на те, що наслідки не є обов'язковим елементом об'єктивної сторони у злочинах із формальним складом, законодавче визначення умислу фактично стосується лише злочинів із матеріальним складом. За таких обставин є необхідність встановлення окремих компонентів змісту умислу та уточнення законодавчого поняття умислу з метою здійснення правильної кваліфікації злочинів із формальним складом.

Стан дослідження. Зміст вини досліджувався, зокрема, такими науковцями: Ю.В. Бауліним, Р.В. Верешею, М.Й. Коржанським, О.М. Костенко, П.С. Матишевським, А.О. Пінаєвим, С.А. Тарарухіним, М.І. Хавронюком. Детальний аналіз компонентів змісту вини здійснювали С.В. Дубовиченко, О.Ю. Ширяєв, І.В. Паньков. Питання вини у злочинах із формальним складом вивчали М.Г. Арманов, В.М. Куц та інші вчені. Водночас проблема змісту вини у злочинах із формальним складом залишається невирішеною, оскільки законодавча регламентація ознак умислу в ст. 24 Кримінального кодексу України унеможливлює застосування цієї норми права під час кваліфікації вищезазначених злочинів.

Метою статті є з'ясування проблемних питань змісту вини та формулювання пропозицій щодо конкретизації поняття умислу в Кримінальному кодексі України з урахуванням особливостей злочинів із формальним складом.

2. Виклад основного матеріалу

Організація та структура компонентів, які становлять зміст умислу, є визначальними для з'ясування його видів. Більшість науковців вказують на двокомпонентний зміст умислу: інтелектуальний і вольовий. Проте, на думку П.С. Дагеля, до змісту цього явища необхідно також відносити емоційний елемент [1, с. 40], тобто мотив і мету злочину. Справді, будь- яка людська дія зумовлена певними мотивами, спрямована на визначену мету та є вираженням певного ставлення до оточення. Тісний зв'язок цих компонентів не оспорюється, проте з огляду на структуру ст. 23 Кримінального кодексу України, яка виділяє «ставлення», «усвідомлення» та «передбачення» як окремі компоненти, вважаємо за доцільне розглянути в статті саме інтелектуальний і вольовий елементи змісту умислу.

Інтелектуальний компонент охоплює поняття «усвідомлення» та «передбачення». Усвідомленням є здатність особи розуміти значення свого діяння. Близьке до нього психологічне поняття «свідомість» значить опосередковане мовою відображення дійсності у формі ідеальних, розумових образів, яке є регулятором цілеспрямованої поведінки людини. Отже, схожі за назвою, ці два поняття не мають синонімічних значень.

Основними критеріями, за допомогою яких можна встановити, що особа усвідомлює значення свого діяння, є розуміння умов ситуації, фактичного змісту здійснюваних дій, об'єктивного характеру та значення здійснюваних дій і їх наслідків, мети й мотивів дій. Під час кваліфікації злочинів також необхідно враховувати, чи мала особа можливість безперечно усвідомлювати ситуацію та характер свого діяння у відповідній ситуації, а також самостійно сприймати інформацію внаслідок свого психічного стану. Відповіді на ці питання допомагають встановить ступінь достовірності, за якого особа усвідомлювала умови ситуації, особливості свого діяння та його наслідків.

Передбачення визначається як попереднє прогнозування правопорушником причинно-наслідкового зв'язку між запланованим діянням і можливими його наслідками, засноване на знаннях та особистому досвіді. На точність передбачення безпосередній вплив мають розумові здібності, психічний стан, рівень інтуїції, психологічні та фізіологічні характеристики особи.

Питання співвідношення усвідомлення й передбачення в структурі інтелектуального компоненту є дискусійним. Деякі науковці вважають, що без усвідомлення об'єктивного характеру та значення вчинюваних дій неможливо передбачити настання їх наслідків, тобто виокремлення передбачення як окремої складової частини інтелектуального компоненту вини є недоцільним. Водночас, на думку інших науковців, для усвідомлення суспільної небезпечності діяння необхідне попереднє прогнозування настання суспільно небезпечних наслідків, тому процес усвідомлення діяння та наслідків походить від здатності їх передбачити [2, с. 34]. На наше переконання, спрощення структури інтелектуального компоненту вини та зведення його лише до процесу усвідомлення у злочинах із матеріальним складом може призвести до ускладнення доведення вини правопорушника в правозастосовній діяльності або, навпаки, може стати причиною нівелювання презумпції невинуватості та притягнення особи до відповідальності без встановлення вини. Прямий умисел характеризується передбаченням неминучості настання суспільно небезпечних наслідків, тоді як непрямий умисел - лише реальною можливістю настання цих наслідків.

Перейдемо до характеристики вольового компоненту умислу. Останній відображає здатність особи до вольового регулювання поведінки, тобто до свідомого спрямування її розумових і фізичних зусиль на досягнення мети або утримання від діяльності. Він відображається в кримінальному законодавстві шляхом вказівки на бажання настання, свідоме припускання, байдуже ставлення або розрахунок на запобігання суспільно небезпечним наслідкам [3, с. 72].

Бажанням є мотивоване, цілеспрямоване й емоційно забарвлене прагнення особи до настання конкретних суспільно небезпечних наслідків. Прагнення до настання наслідків має виражатися в цілеспрямованому діянні особи, наслідки якого вбачаються невідворотними. Свідоме допускання означає усвідомлення особою шкідливих наслідків як результату діяння, готовність до прийняття конкретних суспільно небезпечних наслідків. При цьому наслідки не є метою діяння особи, що відрізняє свідоме допускання від бажання. Байдуже ставлення до наслідків у науковій літературі розглядається як різновид свідомого допускання. Дослівно конструкція «байдуже ставлення» означає відсутність емоцій, проте неможливо ставитися байдуже до наслідків, за настання яких передбачене покарання [4, с. 134]. Поділяючи думку більшості науковців, вважаємо недоцільним законодавче закріплення цієї форми вольового компоненту вини.

За прямого умислу вольовий момент виражається у формі бажання настання суспільно небезпечних наслідків, а за непрямого умислу - у формі свідомого їх припускання. Варто враховувати, що здатність до керування поведінкою може бути зниженою за одночасного збереження усвідомлення своїх дій. Вищезазначена ситуація зумовлюється зовнішніми умовами, впливом інших людей або внутрішніми факторами особи (віком, станом здоров'я, емоційним станом, недостатнім життєвим досвідом). Оцінка такого впливу надається в процесі судово-психіатричної експертизи.

У психологічній науці виокремлюють свідомість і волю як окремі самостійні складники поведінки людини. Водночас у законодавчому визначенні вини інтелектуальний і вольовий аспекти як окремі складники умислу не виокремлюються. Така ж тенденція зберігається в експертній практиці. Так, якщо експерт дійде висновку про нездатність особи усвідомлювати вчинене діяння, формується висновок про нездатність суб'єкта керувати своїми діями. Питання щодо можливості або нездатності керувати діями може виникнути лише в разі наявності здатності до усвідомлення [5, с. 76].

Отже, поділ компонентів вини є досить умовним, оскільки свідомість і воля утворюють єдине ціле в акті людської поведінки. Необхідність розмежування цих елементів у юридичній конструкції вини зумовлена загальновизнаним підходом до диференціації видів і форм вини в теорії кримінального права та в правозастосовній діяльності.

У ст. 24 Кримінального кодексу України визначені види умислу, проте наведені в цій нормі ознаки можуть бути застосовані лише щодо злочинів із матеріальним складом, оскільки ознака бажання настання наслідків (прямий умисел) або свідомого їх припускання (непрямий умисел) не має значення під час кваліфікації злочинів із формальним складом. В Особливій частині кримінального кодексу України міститься значна кількість злочинів із формальним складом, зокрема, досліджувані нами злочини проти правосуддя, які не включають ставлення до наслідків як обов'язкову ознаку умислу.

Поділяючи думку С.Ю. Корабльової [6, с. 61], вважаємо недоцільним доведення у злочинах із формальним складом бажання настання суспільно небезпечних наслідків. Ознака передбачення в цих злочинах стосується не наслідків, а характеру вчинюваних дій, негативних змін у сфері охоронюваних кримінальним законом об'єктів [7, с. 35].

За твердженням деяких учених, свідомо й добровільно вчинювані діяння завжди є бажаними для особи, яка їх вчинює, тому умисел у злочинах із формальним складом може бути лише прямим. У цьому випадку увага акцентується на тому, що діяння є невід'ємним від бажання, а отже, неможливе без нього [8, с. 163]. Таким чином, у злочинах із формальним складом бажання є невід'ємним складником самого діяння, тому окремого встановлення не потребує.

Б.С. Нікіфоров зазначав, що під час вчинення злочинів із формальним складом необхідно надавати оцінку ставленню особи не до дії, а до її соціального характеру або до обставин, що визначають цей характер. Таким чином, під час аналізу умислу у злочинах із формальним складом вирішальне значення має вольове ставлення не до наслідків, а до самого діяння, його соціальної характеристики [9, с. 163].

Р.В. Вереша пропонує виділяти суб'єктивну та об'єктивну ознаки усвідомлення суб'єктом злочину суспільної небезпечності діяння. На його думку, першою ознакою є всі фактори й обставини, які характеризують діяння, що відхиляється від встановлених у суспільстві норм, та відображаються у свідомості суб'єкта злочину, а друга ознака полягає в девіантній поведінці, яка заподіює шкоду об'єкту злочину або створює реальну загрозу її заподіяння [10, с. 256]. Встановлення наявності обох наведених ознак має особливе значення для визначення вини у злочинах із формальним складом, оскільки усвідомлення суб'єктом злочину суспільної небезпечності діяння є єдиним можливим складником умислу, що містить у собі розуміння особою факту відхилення її поведінки від прийнятої в конкретному суспільстві.

Висновок

Таким чином, у результаті дослідження можемо сказати, що в ст. 24 Кримінального кодексу України, яка визначає обов'язковим складником умислу ставлення до наслідків діяння, не враховано особливості злочинів із формальним складом, у яких настання наслідків не має значення під час кваліфікації. З огляду на викладене пропонуємо внести зміни до ст. 24 кримінального кодексу України та визначити окреме поняття для злочинів із формальним складом, у якому обов'язковим складником умислу буде психічне ставлення до вчинюваного особою злочину, за якого інтелектуальний момент виражається в усвідомленні суспільного небезпечного характеру діяння, а вольовий - у бажанні його вчинити. Зазначена дефініція відповідатиме наявній правозастосовній практиці, за якої злочини з формальним складом вчиняються лише з прямим умислом.

кримінальний злочин умисел законодавство

Література

1. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. Воронеж : Издательство Воронежского университета, 1974. 244 с.

2. Лунеев В.В. Субъективное вменение : монография. Москва : СПАРК, 2000. 70 с.

3. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. Российский криминологический взгляд. 2012. № 2. С. 72-190.

4. Вереша РВ. Теоретико-прикладні аспекти суб'єктивної сторони складу злочину : монографія. Київ : Алерта, 2017. 576 с.

5. Юрчак Е.В. Вина как общеправовой институт : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Москва, 2016. 276 с.

6. Кораблева С.Ю. Вина как уголовно-правовая категория и ее влияние на квалификацию преступлений : дисс. ... канд. юрид. наук : 08. Москва, 2013. 212 с.

7. Вереша РВ. Кримінальна відповідальність медичних працівників за законодавством зарубіжних держав. Вісник Академії адвокатури України. 2013. № 3(28). С. 34-39.

8. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / М.І. Бажанов та ін. ; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. 2-ге вид., перероб. та доп. Київ : Юрінком Інтер, 2005. 480 с.

9. Вереша РІВ. Кримінальне право України. Загальна частина : навчальний посібник. 4-те вид., перероб. та доп. Київ : Алерта, 2016. 352 с.

10. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. Санкт-Петербург : Юридический центр Пресс, 2002. 304 с.

Размещено на Allbest.ru