Міжнародний досвід правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування

Світова практика майже за 200 років існування інститутів спільного інвестування виробила їх різноманітні форми, що відрізняються за особливостями нормативного регулювання, термінологічним апаратом, специфікою створення, механізмами здійснення контролю за діяльністю різних форм організації спільного інвестування.

• модель зрілого розвитку інституційної структури ринку ICI: обидві - і формальна, і неформальна - складові інституційної структури ICI сформовані в результаті взаємодії процесів розвитку ринків цінних паперів, інвестиційної культури населення, формування законодавства, зміцнення довіри до інвестиційних фондів в силу їх високої репутації, яка базується на жорстко регламентній нормативно-правовій базі (прикладом може слугувати ринок ICI США з 80-х років XX ст. до теперішнього часу);

• модель недостатнього розвитку формальної складової інституційної структури ICI. Дана модель характерна для етапу еволюційного розвитку інвестиційних фондів Великобрітанії, Франції, Данії, Голландії в XVIII- XIX ст. та США у 20-і рр. XX ст.;

• модель недостатнього розвитку неформальної складової інституційної структури ICI. Поширена серед країн, що здійснили імпорт ICI у фінансові системи своїх країн (Російська Федерація, Україна, Казахстан з кінця XX ст. по теперішній час);

• модель відсутності (слабкого розвитку) інституційної структури ICI. Має місце на початковому етапі становлення ICI (Російська Федераціїї, Україна, Казахстан у 1991 - 1999 рр.) [8, с. 37].

— систему взаємного фонду США (UnitedStatesMutualFundSystem), де незалежні директори фонду відіграють головну роль у гарантованому функціонуванні фонду в інтересах його інвесторів;

— систему континентальної Європи (ContinentalEuropeanSystem), включаючи насамперед тип UCITS(відкриті інвестиційні фонди - UndertakingforCollectiveInvestmentsinTransferableSecurities). У цій системі колективні інвестиції розглядаються як контракт між інвестором управляючою інвестиційною компанією. Незалежний депозитарій, який може мати певне відношення власності до оператора, відіграє важливу роль спостерігача;

— трастову систему (TrustSystem), яка використовує трастовий механізм, що ґрунтується на нормах англосаксонського права (EnglishCommonLaw) [2, с. 160].

Широка популярність інститутів спільного інвестування в усьому світі пояснюється тим, що цей вид комерційної діяльності ефективно поєднує інтереси всіх сторін, причетних до діяльності інститутів спільного інвестування. Він не набув би такого поширення, якби не пропонував власникам грошей перспектив, більш цікавих порівняно з альтернативними шляхами розміщення коштів. Крім того, інститути спільного інвестування пропонують широкий вибір напрямів інвестицій, а права інвесторів надійно захищені спеціальними законами і правилами для інвестиційних фондів, виконання яких суворо контролюється [6, с. 200].

- мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у інвестиційний капітал;

- перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

- фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та пайової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

- вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

- страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків; операції, пов'язані з експортом-імпортом інвестиційних активів; інші інвестиційні операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю тощо [1, с.34; 5, с.24].

Т. Косова пропонує виділяти три основні функції інвестиційних фондів:

1. Інвестиційні фонди як альтернатива заощадженню. Інвестиційні фонди є інструментами заощадження (накопичення), що пропонують вкладникам великі вигоди, і найбільша їх перевага полягає у високій дохідності.

2. Інвестиційний фонд як альтернатива кредитуванню. Кредит може бути наданий як шляхом передачі визначеної грошової суми у тимчасове користування на платній основі, так і шляхом придбання за гроші зобов'язання повернути певну суму у визначений термін. Останній спосіб надає можливість інвестиційним фондам активно включитися у процес довгострокового кредитування. Зобов'язання позичальників у цьому випадку можуть обертатися на ринку як цінний папір.

3. Інвестиційний фонд як альтернатива традиційним ощадно-позиковим операціям банку. Технології інвестиційного фонду поєднують в одне ціле те, що в традиційних банківських технологіях розірвано на залучення депозитів і видачу кредитів. Банки, які використовують технології інвестиційних фондів, не продають окремі зобов'язання, а поєднують їх у загальний пакет (пул), під який випускають цінні папери з високим ступенем субординації. Банк, що продав таким чином видані ним позики, зберігає за собою обов'язки щодо обслуговування іпотеки, які містить у собі стягнення щомісячних виплат від позичальників, поштове листування з позичальниками, подання в разі потреби позову проти боржників, ведення обліку [2, с.162].

Д. Незнайко слушно вказує на те, що держава, в якій створено належні умови для діяльності інвестиційних фондів, в їх особі має ефективний механізм для розвитку ринку цінних паперів, які відіграють значну роль у міжгалузевому перерозподілі капіталу, підвищують стабільність фондового ринку, стимулюють як внутрішній інвестиційний процес, так і зовнішнє інвестування, сприяють розширенню можливостей держави щодо внутрішніх запозичень. Позитивну роль інститутів спільного інвестування в макроеко- номічному відношенні підтверджує пільговий характер оподаткування інвестиційних фондів (або його відсутність), що характерно для національного законодавства переважної більшості країн [6, с.201].

У британській моделі на управляючу компанію покладаються дуже істотні обов'язки перед інвесторами: дистрибуція паїв і розподіл доходів пайових фондів власникам інвестиційних паїв, бухгалтерський облік і звітність пайового фонду, оцінка вартості чистих активів і ціноутворення паїв, прийняття інвестиційних рішень і укладання угод від імені пайового фонду тощо. Управляюча компанія також несе відповідальність за ведення реєстру власників паїв фонду. Реєстр ведеться здебільшого пов'язаною з управляючою компанією фірмою [4, с.179].

У Німеччині підґрунтям для функціонування інвестиційних фондів є Закон про інвестиційні компанії (КАвв), згідно з яким інвестиційні компанії є кредитними установами, на які поширюються всі відповідні законодавчі норми, у тому числі Закон про кредитні установи [3, с. 114]. Д. Незнайко підкреслює, що особливістю інвестиційної сфери Німеччини є єдине для банків та інших фінансових інститутів на ринку цінних паперів законодавство. Нагромадження активів інститутів спільного інвестування відбувається за рахунок продажу інвестиційних сертифікатів, а розміщення здійснюється у цінні папери (строкові, похідні), нерухомість, частки у капіталі підприємств, а також їм дозволено надавати кредити під заставу. Законодавство Німеччини вимагає здійснення управління коштами фонду не менш як двома керуючими, діяльність яких контролюється спостережною радою фонду, незалежним аудитором та банком - депозитарієм фонду. У Німеччині переважають інститути спільного інвестування відкритого типу, а найбільшими активами володіють фонди, які інвестують у цінні папери зі сталими відсотками. Це є наслідком формування виробничого капіталу переважно за рахунок емісій облігацій, а не випуску акцій [6, с.192].

Основна відмінність «німецької моделі контролю» полягає в тому, що вона припускає обов'язковість попереднього узгодження більшості угод, що укладаються управляючою компанією від імені інвестиційного фонду, з депозитарним банком, а також надає право зазначеному банку відмовитися від виконання угод, що суперечать законодавству та правилам інвестиційного фонду. О. Диба зазначає, що такий досить жорсткий контроль у Німеччині можливий тому, що компанія з управління інвестиційним фондом, як правило, є на 100 % дочірньою компанією саме депозитарного банку - контролера.

У Німеччині практично не існує незалежних по капіталу від депозитарного банку компаній з управління, хоча є й обмеження на взаємну участь посадових осіб депозитарію та управляючої компанії в органах управління один одного. За цих умов депозитарний банк має можливість опосередковано контролювати діяльність управляючої компанії, а тому не побоюється майнової відповідальності перед інвесторами фонду у випадку помилки при попередньому узгодженні угоди, що укладається управляючою компанією [1. с.37].

Досліджуючи світовий досвід функціонування інститутів спільного інвестування, не можна оминути увагою практику Люксембургу, який протягом багатьох десятиліть є провідним європейським фінансовим центром зі створення інвестиційних фондів. Фінансовий ринок країни забезпечує постачання ресурсів інститутам, які мають складні законодавчі обмеження та великий досвід, що у свою чергу разом ефективно впливає на ринок спільного інвестування, надаючи впевненість у надійності інфраструктури та широкому спектрі інвестиційних продуктів. Згідно із законодавством стосовно інститутів спільного інвестування передбачається, що інститути спільного інвестування, засновані в Люксембурзі, можуть існувати у формі пайових інвестиційних фондів -- відкриті інвестиційні фонди (open-endinvestmentcompaniesSICAVs) або закриті інвестиційні компанії (closed-endinvestmentcompaniesSICAFs).

Пайові інвестиційні фонди не мають самостійного правового статусу. Проте низка правил з управління визначає відносини між трьома юридичними особами, включаючи сам фонд, компанію з управління та банк-депозитарій. Відкриті інвестиційні компанії є акціонерними товариствами, особливістю яких є те, що їхній капітал є змінним і завжди дорівнює чистій вартості активів компанії. Інвестори відкритого інвестиційного фонду є акціонерами компанії і, таким чином, користуються правами, визначеними даним статусом. Закриті інвестиційні компанії є звичайними акціонерними товариствами і функціонально аналогічні до відкритих інвестиційних компаній, крім того, що їхній капітал автоматично не регулюється відповідно до їх власного капіталу.

Стосовно контролюючих органів Я. Лук'яненко зазначає, що в Люксембурзі контролюючою установою є Люксембурзький валютний інститут (TheLuxembourgMonetaryInstitute), який відповідає за надання дозволів з утворення інститутів спільного інвестування та контролює їхню діяльність переважно з погляду захисту інвесторів [3, с. 113-114].

1. Диба О. М. Інститути спільного інвестування: світовий досвід і реалізація його в Україні. Вісник КЕФ КНЕУ імені В. Гетьмана.2011. С.33-40.

2. Косова Т. Д. Механізми управління інститутами спільного інвестування: світовий досвід і Україна. Економіка та підприємництво.2013. №1. С. 159-164.

3. Лук'яненко Я.С. Закордонний досвід розвитку ринку спільного інвестування. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України.2014. Вип. 39. С. 110-118.

4. Лысенков Ю. М., Фетюхина Н. В., Зельцер Е. Р. Международный фондовый рынок. К.: Киевский институт банкиров банка "Украина". 2004. 451 с.

5. Мироненко М.Ю. Проблеми та перспективи розвитку інститутів спільного інвестування в Україні. Економіка, фінанси, право.2016. №1. С.23-26.

6. Незнайко Д. В. Зарубіжний досвід діяльності інститутів спільного інвестування. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України.2004. Т.10. С. 191-201.

7. Фурдичко Л. Є. Інститути спільного інвестування: міжнародний досвід, специфіка та розвиток в Україні. Регіональна економіка. 2009. №1. С. 81-88.

8. Щербина О.В., Михайлик О.М. Моделі розвитку ринків інститутів спільного інвестування. Інвестиції: практика та досвід.2015. №7. С. 34-38.

References

1. Dyba, O. M. (2011) Instytuty spil'noho investuvannya: svitovyy dosvid i realizatsiya yoho v Ukrayini. VisnykKEFKNEUimeni V. Het'mana. S. 33-40. [in Ukr.]

2. Kosova, T. D. (2013) Mekhanizmy upravlinnya instytutamy spil'noho investuvannya: svitovyy dosvid i Ukrayina. Ekonomika ta pidpryyemnytstvo. №1. S. 159-164. [in Ukr.]

3. Luk"yanenko, Ya. S. (2014) Zakordonnyy dosvid rozvytku iynku spil'noho investuvannya. Problemy iperspektyvy rozvytku bankivs'koyi systemy Ukrayiny. Vyp. 39. S. 110-118. [in Ukr.]

4. Lysenkov, Yu. M., Fetyukhyna N. V., Zel'tser E. R. (2004) Mezhdunarodnyy fondovyy rynok. K.: Kyevskyy ynstytut bankyrov banka"Ukrayna". 451 s. [in Rus.]

5. Myronenko, M. Yu. (2016) Problemy ta perspektyvy rozvytku instytutiv spil'noho investuvannya v Ukrayini. Ekonomika, finansy, pravo.№1. S.23-26. [in Ukr.]

6. Neznayko, D. V. (2004) Zarubizhnyy dosvid diyal'nosti instytutiv spil'noho investuvannya. Problemy i perspektyvy rozvytku bankivs'koyi systemy Ukrayiny. T. 10. C. 191-201. [in Ukr.]

7. Furdychko, L. Ye. (2009) Instytuty spil'noho investuvannya: mizhnarodnyy dosvid, spetsyfоka ta rozvytok v Ukrayini. Rehional'na ekonomika.№1. S. 81-88. [in Ukr.]

8. Shcherbyna, O. V., Mykhaylyk, O. M. (2015) Modeli rozvytku rynkiv instytutiv spil'noho investuvannya. Investytsiyi: praktyka ta dosvid. №7. S. 34-38. [in Ukr.]

Размещено на Allbest.ru