Розкриття особливостей ґендерної рівності з точки зору рівності між чоловіком і жінкою, динаміки визначення особи своєї ідентичності за статевою і соціальною роллю. Проблема вирішення прав ЛГБТ-спільноти. Індекс сприйняття/несприйняття гомосексуальності.

Питання тендерної рівності викликає в українському суспільстві гостру дискусію, яка не менш гострою є серед юридичного академічного кола.

Слід зазначити, що тендерні студії стосуються не лише рівності між жінкою й чоловіком, а питання певної самоідентичності особи, яке може охоплювати не лише розподіл ролей у сім'ї, а також сексуальну, соціальну ідентичність індивіда. Порушена у статті проблематика стосується також неоднозначності поняття ґендерної рівності, оскільки тут також вживаються терміни «права квір» чи «права ЛГБТ-спільноти».

Як пише вітчизняний правознавець Д. Гудима, поняття «квір» (англ. “queer” - дивний, чудний, незвичний, ексцентричний) використовується для позначення як ЛГБТ (ця абревіатура використовується для «маркування» всіх сексуальних меншин - лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансґендерів) і людей поза традиційними ґендерними ідентичностями (інтерсексуалів), так і ґетеро-сексуалів, які практикують БДСМ (бандаж, дисципліну, домінування, підпорядкування, садизм і мазохізм), а також статеві стосунки з декількома партнерами або виявляють іншу сексуальну поведінку, яка виділяє їх із ґетеросексуального поля [1, с. 33]. Тому з'ясування цих особливостей само- ідентичності особи та рівного ставлення до вказаної категорії осіб є актуальним і перспективним напрямом наукових досліджень в галузі юриспруденції.

Метою цієї статті є розкриття особливостей ґендерної рівності з точки зору рівності між чоловіком і жінкою, динаміки визначення особи своєї ідентичності як за статевою, так і соціальною роллю.

Сучасна соціальна наука розрізняє поняття стать (sex) і ґендер (gender). Традиційно перше з них використовувалося для позначення тих анатомо-фізіологічних особливостей людей, на основі яких людські істоти визначаються як чоловіки або жінки. Стать (біологічні особливості) людини вважалися фундаментом і першопричиною психологічних і соціальних відмінностей між жінками та чоловіками. З розвитком наукових досліджень стало зрозуміло, що з біологічної точки зору між чоловіками і жінками значно більше схожості, ніж відмінностей.

Багато дослідників навіть вважають, що єдине чітке і значуще біологічне розходження між жінками і чоловіками полягає в їх ролі у процесі забезпечення репродуктивної функції. Нині очевидно, що такі «типові» відмінності статей як високий зріст, вага, м'язи і фізична сила чоловіків дуже не постійні і набагато менше пов'язані зі статтю, ніж було прийнято думати. Наприклад, жінки з Північно-Західної Європи загалом вищі на зріст, ніж чоловіки з Південно-Східної Азії [2].

Щодо природи права ЛГБТ-спільноти існувала дискусія щодо їх природного чи штучного характеру. Доктрина природних прав людини говорить, що це певні можливості особи діяти відповідально на свій розсуд при додержанні публічного порядку. Натомість доктрина штучності прав людини наголошує на тому, що права людини є продуктом розвитку суспільства, вони закріплені у законодавстві і виражають властивість певних людей мислити абстрактними категоріями, реконструювати їх, формувати теорії та нормативні конструкції [3, с. 46], що має багато спільного із доктриною юридичного позитивізму, з його розумінням права як вираженням волі суверена.

Деякі науковці доводять, що проблема вирішення прав ЛГБТ-спільноти в рамках дискурсу природні-позитивні права є не вирішуваною. Це пов'язується із проблемою ідентичності особи, оскільки вона є мінливою і може змінюватися навіть протягом життя конкретного індивіда [4, с. 56-58]. При цьому мінливість самоідентичності особи зумовлена рівнем толерантності в суспільстві, яка в еволюційному плані виявляється в терпимості, допустимості та дозволі. Терпимість означає приниження об'єкта толерування, страждання від чогось неприємного. Допустимість означає нехтування об'єктом толерування, де він здебільшого просто ігнорується, оскільки не потребує якоїсь уваги. Дозвіл означає, що в дискурсі про толерування присутня влада, а об'єкт толерування потребує від суспільства і держави дозволу на своє існування [4, с. 59].

При порівнюванні прав ЛГБТ-спільноти з точки зору рівності виникає необхідність порівнювати її з іншою групою. Однак цей процес є неоднозначним на думку Р. Окматі, оскільки порівнювання одностатевих пар із ґетеросексуальними «може надати парадоксальний ефект у вигляді зменшення, а не збільшення наших шансів на справедливість, оскільки наша асиміляція до рівня ґетеросексуальної моделі може стерти ті особливості, які роблять наші відносини відмінними від гетеросексуальних - особливо тих, які стосуються відсутності гендерних механізмів підпорядкування» [5, с. 180]. Тому при вирішенні цієї дилеми слід виходити також із загальних засад справедливості, тобто рівного ставлення, яке є одним із елементів заборони дискримінації.

Оскільки права ЛГБТ-спільноти випливають із акту самовизначення цієї категорії осіб, то вони мають право вимагати рівного ставлення до себе порівняно з іншими категоріями осіб. Засада однакового ставлення за ґендерним принципом є фундаментальною основою людських стосунків, як і вимога щодо ставлення публічної влади до приватних осіб, які є носіями різної ґендерної орієнтації (гомосексуальної, бісексуальної та ґетеросексуальної).

Наприклад, розуміння сексуальності в США радикально змінилося за останні півтора століття. Воно спиралося на кілька різних форм експертизи: сексологію, психоаналітичну теорію, соціальний конструктивізм, а потім зробило поворот до нейробіології, генетичних і соціобіологічних пояснень. Протягом останніх десятиліть XIX століття такі сексологи як Річард Крафт-Еббінг і Хевлок Елліс наполягали, що існує така річ як гомосексуал, і що він / вона такий / така від народження. Згідно із сексологічною теорією гомосексуальність була тендерною інверсією: гомосексуалами вважалися жінкоподібний чоловік і чоловікоподібна жінка [6, с. 5].

Наявність такої різноманітності соціальних характеристик жінок і чоловіків та принципова тотожність біологічних характеристик людей дозволяють зробити висновок про те, що біологічна стать не може бути поясненням відмінностей соціальних ролей, які існують в різних суспільствах. Поняття «стать» охоплює лише біологічні та фізіологічні характеристики, які визначають особу як чоловіка чи жінку [2].

На основі таких тверджень виникло поняття «ґендер», що означає сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство вказує виконувати людям залежно від їх біологічної статі. Не біологічна стать, а соціокультурні норми визначають психологічні якості, моделі поведінки, види діяльності, професії жінок і чоловіків. Бути в суспільстві чоловіком чи жінкою означає не просто володіти тими чи іншими анатомічними особливостями - це означає виконувати ті чи інші запропоновані нам гендерні ролі. Тобто, під ґендером розуміють такі соціально змодельовані ролі та соціально прийняті моделі поведінки і очікування, які пов'язуються з уявленнями про статус жінок і чоловіків у суспільстві. Жінки і чоловіки розрізняються в біологічному відношенні, але всі культури інтерпретують і перетворюють ці внутрішньо притаманні їм біологічні відмінності в низку соціальних очікувань щодо того, які моделі поведінки і діяльності слід вважати для них належними і якими правами, ресурсами і повноваженнями вони повинні володіти [7].

Хоча ці очікування розрізняються в різних суспільствах, країнах, регіонах, можна простежити класичні вияви останніх. Наприклад, майже всі суспільства покладають головну відповідальність у догляді за дитиною на жінку, а відповідальність за несення військової служби та національну оборону - на чоловіка.

У сфері соціології та юриспруденції поняття «ґендер» (від лат. “genus” - рід) розглядають в якості соціальної ролі чоловіка або жінки в певному суспільстві, яка не залежить від статі, а зумовлена соціальними, психологічними та іншими факторами [8, с. 13]. Ґендер створюється (конструюється) суспільством як соціальна модель жінок і чоловіків, визначаючи їх становище і роль у суспільстві та його інститутах (сім'ї, політичній структурі, економіці, культурі та освіті). Ґендерні системи розрізняються в різних суспільствах, проте в кожному суспільстві ці системи асиметричні таким чином, що чоловіки і все «чоловіче» (риси характеру, моделі поведінки, професії й інше) вважаються первинними, значущими і домінуючими, а жінки і все «жіноче» визначається як вторинне, незначне з соціальної точки зору і підпорядковане. Сутністю конструювання ґендеру є полярність і протиставлення.

Ґендерна система відображає асиметричні культурні оцінки і очікування, адресовані людям залежно від їхньої статі. З певного часу майже в кожному суспільстві, де соціально визначені характеристики мають два ґендерних типи (ярлики), одній біологічній статі пропонуються соціальні ролі, які вважаються культурно вторинними. Немає значення, які це соціальні ролі: вони можуть бути різними в різних суспільствах, але те, що приписується жінкам, оцінюється як вторинне (таке, що виходить за рамки чоловічого / слідує за чоловічим).

Соціальні норми змінюються з часом, проте ґендерна асиметрія залишається. Тому можна сказати, що гендерна система - це соціально сконструйована система нерівності за статтю. Невідповідність поведінки людини загальноприйнятим нормам та очікуванням спільноти є трансґендерністю [9, с. 6]. При цьому суспільство не відмежовує поняття «сексуальна орієнтація» від поняття «ґендерна роль», роблячи їх взаємозалежними, що не правильно. Сучасна медична доктрина розділяє поняття ґендерної ідентичності та сексуальної орієнтації (зокрема, транссексуальності та гомосексуальності).

Навіть у «Тематичних доповідях», які публікуються Комісаром з прав людини Ради Європи, стереотипне уявлення про зв'язок гомосексуальності та транссексуальності описується як хибне. «Сексуальна орієнтація, в тому числі і гомосексуальність, та гендерна ідентичність не пов'язані між собою і жодного впливу одне на одного не мають» [10]. Така позиція також підтверджується «Стандартами допомоги при розладах ґендерної ідентичності» Міжнародної професійної асоціації зі здоров'я трансґендерів (WPATH Standards Of Care, 6th Version, 2001) [11]. Отже, сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність не пов'язані між собою.

В одній із сусідніх країн законодавство і практика його застосування схильні до інших моделей. Зокрема, Роскомнагляд - агентство, яке видає рекомендації для російських ЗМІ, забороняє: 1) говорити, що традиційна сім'я не відповідає всім вимогам сучасного суспільства і сучасного індивіда; 2) стверджувати прийнятність альтернативних сімейних відносин; 3) зображати гетеросексуальні відносини в негативному світлі; 4) зображати гомосексуалів як позитивні рольові моделі. Це означає, що російська культура більше не може показувати щасливих квір або навіть нещасних гетеросексуалів, тобто контролювати квір-тіла недосить для того, щоб зупинити поширення квір-бажань. Також йдеться про необхідність навіть контролювати культурне уявне [12].

Найчастіше утисків на ґрунті ґендерної ідентичності та сексуальної орієнтації зазнають представники ЛГБТ-спільноти. Вони зазнають систематичної дискримінації та нерівності внаслідок негативних суспільних настроїв і слабкого правового захисту. Хоча Україна була першою пострадянською державою, яка декриміналізувала одностатеві сексуальні стосунки ще в 1991 році, суспільна нетерпимість з того часу поступово зростала. В 1990 році Всесвітня організація охорони здоров'я виключила гомосексуальність із переліку психічних захворювань і визнала її на рівні з гетеросексуальністю та бісексуальністю - варіантом норми сексуальної орієнтації, опублікувавши 10-ий перегляд Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10), який в Україні визнано єдиним міжнародним нормативним документом для формування системи обліку і звітності в охороні здоров'я з 1999 року [13].

Як свідчать дані соцопитувань, проведені у 2013 році Пю Рісерч Сентр стосовно сприйняття гомосексуальності, то індекс сприйняття / несприйняття гомосексуальності має такі значення в окремих країнах світу: Іспанія - 88/11%; Канада - 80/14%; Чехія - 80/16%; Австралія - 79/18%; Франція - 77/22%; Італія - 74/18%; Аргентина - 74/21%; Філіппіни - 73/26%; Мексика - 61/30%; США - 60/33%; Японія - 54/36%; Болівія - 43/49%; Польща - 42/46%; ПАР - 32/61%; КНР - 21/57%; Росія - 16/74%; Ізраїль - 40/47%; Туреччина - 9/78%; Кенія - 8/90%; Єгипет - 3/95%; Йорданія - 3/97%; Пакистан - 2/87%; Нігерія - 1/98% [14].

Російський орган конституційного контролю сформулював поняття пропаганди гомосексуалізму як «діяльності щодо цілеспрямованого і безконтрольного поширення інформації, здатної завдати шкоди здоров'ю, моральному та духовному розвитку, в тому числі сформувати спотворені уявлення про соціальну рівноцінність традиційних і нетрадиційних шлюбних відносин» [15]. І це незважаючи навіть на декриміналізацію «мужелоства» як кримінального діяння в цій країні ще у 1993 році. За логікою речей, якщо таке діяння немає суспільної небезпеки, то нічого суспільного небезпечного не мало б бути і в «поширенні інформації, здатної сформувати спотворені уявлення про соціальну рівноцінність традиційних і нетрадиційних шлюбних відносин» тощо.

Російський Верховний суд пішов ще далі, вказавши буквально таке визначення пропаганди гомосексуалізму: «активне нав'язування інформації про нетрадиційні сексуальні відносини між людьми, спрямоване на формування спотвореного уявлення про соціальну рівноцінність традиційних і нетрадиційних шлюбних відносин» [16]. Врешті-решт ці юридичні конструкції базуються на положеннях статті 6.21 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ. Натомість чинне законодавство України не допускає таких виявів дискримінації і розцінює їх як пряму дискримінацію, оскільки обмеження ЛГБТ-спільноти не переслідує правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, а способи її досягнення не можуть бути розцінені як належні та необхідні (стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» [17]).

Тому ці питання ще потребують своєї ґрунтовної перевірки у світлі практики Європейського суду з прав людини та загальних тенденцій розвитку українського суспільства. За будь-яких умов права ЛГБТ-спільноти стосуються їх самоідентичності, які виражають їхній внутрішній світ, динаміку їхнього розвитку як особистості в умовах змінюваного суспільства. Така самоідентифікація може бути також рефлексією як на внутрішній світ цього індивіда, так і на змінювані умови життя суспільства, коло його життєвих інтересів та соціальних зв'язків. Тому інтерпретація чи то заперечення прав ЛГТБ-спільноти, їх штучна стигматизація, зокрема через певні законодавчі обмеження чи дискримінаційні практики, порушують також із цілісністю особистості, що складають основу права на приватне життя особи.

ґендерний рівність гомосексуальність

Література

1. Гудима Д. Антропологічні сюжети у практиці Страсбурзького суду (на прикладі захисту прав «квірів») / Дмитро Гудима // Право України. 2011. № 7. С. 33-41.

2. Словник тендерних термінів

3. Foucault M. Archaeology of Knowledge / M. Foucault. London and New-York: Routledge, 2004.

4. Кондаков А. Однополый брак в России: «Темное прошлое», серые будни и «Светлое» послезавтра / Александр Кондаков // Гендерные исследования. 2010. № 20. С. 51-71.

5. Auchmuty R. When Equality Is Not Equity: Homosexual Inclusion in Undue Influence of Law / R. Auchmuty // Feminist Legal Studies. Vol. 11. Iss. 2. 2003. P. 163-184.

6. Эссиг Л. «Сердца геев надо зарывать в землю»: размышления об охоте на гомосексуалов в России / Лори Эссиг // На перепутье: методология, теория и практика ЛГБТ и квир-исследований: [сборник статей] / Центр независимых социологических исследований; ред.-сост. А.А. Кондаков. СПб., 2014. С. 4-23.

7. Гендерные проблемы и развитие. Стимулирование развития через гендерное равенство в правах, доступности ресурсов и возможности выражать свои интересы

8. Словарь гендерных терминов / Под ред. А.А. Денисовой / Региональная общественная организация «Восток-Запад: Женские Инновационные Проекты». М.: Информация XXI век, 2002. 256 с.

9. Документування випадків дискримінації трансґендерних людей у сфері охорони здоров'я в Україні: процедура «зміни / корекції статевої належності» та доступ до медичної допомоги / Громадська організація «Інсайт»

10. Тематичні доповіді Комісара з прав людини Ради Європи від 29.07.2009.

11. WPATH Standards Of Care, 6th Version, 2001.

12. Kremlin's Regulators Demand Media to Portray Gays as Deviants & Perverts // Spectrum Human Rights.

13. Міжнародний класифікатор хвороб

14. The Global Divide on Homosexuality. Greater Acceptance in More Secular and Affluent Countries // Pew Research Center.

15. Определение Конституционного Суда Российской Федерации от 19 января 2010 года № 151-О-О.

16. Определение Верховного Суда Российской Федерации от 15 августа 2012 года № 1-АПГ12-11.

17. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України № 5207-VI від 6 вересня 2012 року. Офіційний вебпортал Верховної Ради України.

Размещено на Allbest.ru